Daypolitico

Позначка: військовослужбовці

  • Суди над військовими після війни, СЗЧ, злочини та відповідальність за рішення на фронті

    Суди над військовими після війни, СЗЧ, злочини та відповідальність за рішення на фронті

    14 січня 2026 року Михайло Федоров, який ще не вступив на посаду міністра оборони, назвав у Верховній Раді цифру, яка дала уявлення про масштаб однієї з майбутніх проблем України. За його словами, близько 200 тисяч військовослужбовців числилися у СЗЧ. Ця цифра не означає, що після війни 200 тисяч людей одночасно опиняться на лаві підсудних. Статистика правоохоронців рахує не людей, а кримінальні провадження. Одна особа може фігурувати у кількох справах, частина проваджень реєструється до встановлення конкретного підозрюваного, а частина закінчується поверненням військовослужбовця до частини або звільненням від кримінальної відповідальності.

    Але масштаб все одно величезний. Із січня 2022 року по жовтень 2025-го, за відповіддю Офісу Генерального прокурора на запит NV, правоохоронці зареєстрували 255 тисяч проваджень щодо СЗЧ і ще 56,2 тисячі — щодо дезертирства. Разом — 311 327 проваджень. За перші десять місяців 2025 року лише за статтею 407 зареєстрували 162,5 тисячі справ. Підозру отримали близько дев’яти тисяч людей, до суду пішло близько 7,7 тисячі.

    Держава реєструє сотні тисяч порушень, але лише невелика частина перетворюється на повноцінне кримінальне переслідування. Це відбувається не лише тому, що слідство не справляється з обсягом. Під час війни держава використовує кримінальне право інакше, ніж у мирний час. У випадку із СЗЧ їй одночасно потрібно покарати порушення служби та зберегти можливість повернути людину до армії. Тому частина проваджень закінчується не вироком, а поверненням військовослужбовця до підрозділу.

    Але СЗЧ — лише найпомітніша частина майбутнього масиву. Уже зараз українські правоохоронці розслідують злочини військовослужбовців проти цивільних, корупцію, незаконне насильство, зловживання командирів та інші порушення. Після війни до них додадуться справи, які сьогодні неможливо або надто складно розслідувати в повному обсязі.

    Масштаб СЗЧ і дезертирства у кримінальній статистиці

    У 2024 році СЗЧ і дезертирство стали одними з наймасовіших категорій зареєстрованих кримінальних проваджень в Україні. У 2025 році зростання продовжилося. Але сама реєстрація ще нічого не говорить про майбутній вирок. Якщо військовослужбовець залишив частину, командування має повідомити про це. Слідство реєструє провадження та встановлює обставини. Якщо людина повернулася, з’ясовується тривалість відсутності, причини та інші обставини. Якщо вона пішла повторно, з’являються нові епізоди. Якщо людина перебуває в іншій частині або на лікуванні, ситуація може виявитися складнішою, ніж спочатку виглядає у рапорті.

    За таблицею ОГП, яку оприлюднило «Дзеркало тижня», у 2024 році з 66 240 проваджень щодо СЗЧ підозру отримали 7 398 людей. До суду з обвинувальним актом направили 2 147 справ. Ще 3 382 провадження направили до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності. За дезертирством із 23 209 проваджень підозру отримали менше трьох відсотків фігурантів, а до суду потрапило близько 1,4 відсотка.

    Більша частина початкового масиву до обвинувального вироку не доходить. Причина частково в тому, що під час війни держава сама створила механізм, який дозволяє зменшувати кримінальне навантаження за рахунок повернення військовослужбовців до строю. Закон №3902-IX, ухвалений 20 серпня 2024 року, дозволив у певних випадках звільнити від кримінальної відповідальності людину, яка вперше вчинила СЗЧ або дезертирство, добровільно заявила про намір повернутися та отримала письмову згоду командира. Механізм згодом змінювався.

    За словами директора ДБР Олексія Сухачова, з 29 листопада 2024 року по серпень 2025 року до частин повернулися понад 29 тисяч військовослужбовців. Для воєнного часу це має очевидний сенс. Людина, яка повернулася до підрозділу, продовжує виконувати завдання. Людина, яка отримала строк, з армії вибуває. Тому нинішня статистика відображає не лише роботу кримінальної системи. Вона відображає й рішення держави, ухвалене під час війни. У певних випадках повернення військовослужбовця важливіше за покарання. Після завершення бойових дій цей аргумент зміниться. Але це не означає, що всі зареєстровані справи автоматично мають бути доведені до суду.

    Серед них будуть люди, які вчинили один епізод і повернулися. Будуть ті, хто неодноразово залишав частину. Будуть справи, у яких слідство не встановило людину або не змогло зібрати достатніх доказів. І будуть випадки, коли за формальним складом СЗЧ стоять абсолютно різні обставини. Саме тому цифра у 311 тисяч проваджень важлива не як прогноз кількості майбутніх ув’язнених. Вона показує розмір масиву, який державі у будь-якому разі доведеться розібрати.

    Злочини у підрозділах та поза межами військової служби

    Те, що зараз розслідують українські правоохоронці, показує, що майбутня проблема набагато ширша за СЗЧ. Уже сьогодні військовослужбовці стають фігурантами справ про насильство, катування, вбивства, корупцію та зловживання. Причому щодо деяких із них уже є остаточні вироки, а інші лише дійшли до суду.

    Показовий приклад — справа військовослужбовця, який двічі самовільно залишав частину, а після останнього уходу вбив сусіда по гуртожитку. У липні 2026 року, за повідомленням ДБР, Заводський районний суд Запоріжжя засудив його до 11 років позбавлення волі. Вирок набрав законної сили. В одній справі тут опинилися одразу два різні злочини: порушення порядку служби та вбивство, вчинене вже після залишення частини.

    Ще важчий випадок стався у січні 2022 року на території заводу «Південмаш» у Дніпрі. Військовослужбовець строкової служби відкрив вогонь з автомата по співслужбовцях. Загинули п’ятеро людей, серед них одна цивільна, ще п’ятеро дістали поранення. Суд першої інстанції призначив йому довічне ув’язнення, а в листопаді 2025 року Верховний Суд залишив цей вирок без змін.

    Ці справи важливі ще й тому, що дозволяють побачити різницю між злочинами, які лише належить доводити після війни, і тими, де склад злочину встановлюється порівняно прямолінійно. Коли слідство має зброю, записи камер, медичні документи, свідків та інші матеріальні докази, суд може відновити послідовність подій навіть через роки. У справі «Південмашу» це завершилося остаточним вироком.

    Але не кожна справа військовослужбовця виглядає так однозначно. У травні 2026 року ДБР повідомило про підозру військовослужбовцю, який влаштував показове побиття співслужбовця перед строєм. За версією слідства, він намагався встановити серед особового складу власні правила та змусити інших виконувати його вказівки. Після затримання справа продовжила рухатися вже як кримінальне провадження про насильство всередині підрозділу.

    В іншій справі йдеться вже про можливу відповідальність начальників. ДБР направилодо суду обвинувальний акт щодо командира 211-ї понтонно-мостової бригади. Слідство вважає, що він знав про систематичні знущання та катування військовослужбовців з боку підлеглого офіцера, але не вжив необхідних заходів. Тут обвинувачення будується не на тому, що командир сам застосовував насильство. Слідству потрібно довести його обізнаність, повноваження та бездіяльність.

    Окремий масив становлять злочини військовослужбовців проти цивільних. На Прикарпатті до суду направили справу керівника районного ТЦК та трьох його підлеглих: за версією слідства, вони били та принижували військовозобов’язаних. На Одещині ДБР викрило групу працівників районного ТЦК, які били, залякували та незаконно утримували людей, затримано дев’ятьох учасників групи. Окремо генеральний прокурор повідомив, що десятьом військовослужбовцям одного з районних ТЦК Одещини оголошено підозру в незаконному позбавленні волі й катуванні, а ДБР задокументувало 15 таких епізодів.

    Є й випадки, коли смерть людини настає не внаслідок умисного вбивства. ДБРскерувало до суду справу прикордонника, після дій якого загинув чоловік, який намагався незаконно перетнути кордон із Молдовою. Слідство встановило, що у вересні 2025 року після виявлення порушників військовослужбовці застосували зброю, а один із чоловіків загинув. Тепер суду належить визначити, чи були дії прикордонника правомірними в конкретній ситуації та чи не перевищив він свої повноваження.

    Саме такі справи найближчі до тієї проблеми, яка стане помітнішою після завершення війни. Вбивство в гуртожитку або розстріл співслужбовців можна розбирати через конкретні дії та наслідки. Значно складніше буде встановити відповідальність там, де смерть людини стала результатом рішення, ухваленого військовослужбовцем під час операції, за неповної інформації та за наявності загрози для самого підрозділу.

    Українська система вже зараз накопичує практику за всіма цими категоріями. Але післявоєнна проблема полягатиме в тому, що найспірніші справи вимагатимуть відповіді не лише на питання «хто загинув», а й на набагато складніше: «що саме відбувалося в той момент, коли військовослужбовець ухвалював рішення, і що він тоді міг знати про наслідки».

    Судова система у військових кримінальних справах

    Військові суди в Україні були ліквідовані у 2010 році указом №900/2010. Тоді влада пояснювала рішення необхідністю зміцнити незалежність судової системи та привести її до європейських стандартів. Одним з аргументів була й потенційна залежність військового суду від самої армії. Відтоді окремої системи військових судів в Україні немає. Військовослужбовців судять суди загальної юрисдикції. Для значної частини справ це не створює особливої проблеми. Якщо йдеться про розкрадання грошей, підробку документів або корупцію, суду потрібні фінансові документи, накази, листування, експертизи. Військова специфіка тут вторинна. Складнішими стають справи, у яких потрібно оцінити події на передовій.

    Уявімо справу, яка може потрапити до українського суду через кілька років після завершення війни. Командир віддає підрозділу наказ зайняти позицію. Підрозділ зазнає втрат. Після війни родичі загиблих заявляють, що наказ був свідомо необґрунтованим. Командир стверджує, що в момент ухвалення рішення мав інформацію про становище противника і не міг знати, що ситуація зміниться. Суду доведеться встановити не лише те, що люди загинули. Потрібно зрозуміти, що саме знав командир у той момент, які в нього були варіанти, який наказ він віддав і чи був цей наказ настільки неправомірним, щоб говорити про кримінальну відповідальність. Через кілька років зробити це буде складніше, ніж у перші дні після події.

    Україна в цьому відношенні не буде винятком. Після вбивства мирних жителів у Сонгмі під час війни у В’єтнамі американське розслідування призвело до обвинувачень проти кількох військовослужбовців. У підсумку обвинувальний вирок отримав лейтенант Вільям Келлі. Більшість інших фігурантів або були виправдані, або не дійшли до суду. У Хадиті в Іраку після загибелі американського морського піхотинця внаслідок вибуху у 2005 році військовослужбовці вбили 24 цивільних. Кілька людей сталиобвинуваченими, однак більшість обвинувачень згодом було знято. Штаб-сержант Френк Вутеріх визнав провину за менш тяжким обвинуваченням і не отримав тюремного строку.

    У Великій Британії після операцій в Іраку та Афганістані були створені спеціальні структури для розслідування тисяч скарг на дії військовослужбовців. IHAT отрималаблизько 3 400 заяв. Велика кількість розслідувань також не призвела до співставної кількості обвинувальних вироків. Ці приклади показують, що наявність військової прокуратури або спеціалізованого суду сама по собі не вирішує проблему. Найскладніше починається тоді, коли слідству необхідно довести, що конкретне рішення, ухвалене під час бойових дій, було саме злочином.

    Україна зараз обговорює кілька варіантів спеціалізації. Законопроєкт №10301передбачає спеціалізацію суддів з військових кримінальних правопорушень та злочинів проти миру і міжнародного правопорядку. Законопроєкти №13048 та №13048-1пропонують різні моделі військових судів. Вибір між цими моделями означатиме не просто зміну структури судів. Він визначить, хто оцінюватиме дії військовослужбовця, коли обставини бою стануть частиною кримінальної справи. Окремий військовий суд краще знає армію, але виникає питання його незалежності. Звичайний суд далі від командування, але судді може знадобитися додаткова підготовка для оцінки військової ситуації. І ця проблема стає особливо важливою тому, що після війни в судах опиняться не лише справи про СЗЧ.

    Межа між бойовим рішенням і злочином

    Уявімо справу, яка після війни потрапить до українського суду не як історія про вбивство в тилу, а як історія про рішення на передовій. Командир віддав наказ відкрити вогонь по будівлі, з якої, за його даними, коригували вогонь. У будівлі опинилися цивільні. Через кілька років суд знатиме кількість загиблих, стан руїн і, можливо, що розвіддані виявилися неточними. Сам командир у момент наказу цього знати не міг. Саме тут післявоєнна кримінальна оцінка розходиться зі звичайною справою про насильницький злочин. Суд зобов’язаний реконструювати не фінал, а інформаційне поле людини до того, як результат став відомим.

    Міжнародне гуманітарне право прямо вимагає такого підходу. Стаття 51 Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій забороняє напад, який, як можна очікувати, спричинить надмірні супутні втрати серед цивільних порівняно з конкретною та безпосередньою військовою перевагою, яку передбачається отримати. Формула побудована на очікуванні та передбаченні, а не на підсумковому рахунку тіл. Стаття 57того самого протоколу зобов’язує тих, хто планує або вирішує здійснити напад, зробити все практично можливе, щоб переконатися, що об’єкт є військовою ціллю, та відмовитися від удару, якщо стає очевидно, що він порушить принцип розрізнення або пропорційності. Держави під час ратифікації протоколу неодноразово фіксували, що командир ухвалює рішення на основі інформації з усіх джерел, розумно доступної у відповідний момент. Це свідома відмова від оцінки заднім числом.

    Український Кримінальний кодекс дає національну рамку тієї самої логіки, але не знімає із суду роботи з її застосування. Стаття 43-1 виключає кримінальну протиправність діяння, вчиненого в умовах воєнного стану або збройного конфлікту та спрямованого на відсіч агресії, якщо немає ознак катувань, заборонених засобів ведення війни або інших порушень законів і звичаїв війни. Норма закриває шлях до автоматичного переслідування за сам факт застосування сили проти агресора. Вона не закриває шлях до відповідальності там, де силу застосовано поза цією рамкою. Стаття 42 визнає непротиправним діяння в умовах виправданого ризику, якщо значущої мети не можна було досягти без ризику і особа обґрунтовано розраховувала, що вжиті заходи є достатніми для відвернення шкоди. Стаття 39 про крайню необхідність вимагає ще жорсткішої перевірки: небезпеку не можна було усунути інакше, а заподіяна шкода не повинна бути умисно більш значною, ніж відвернена.

    Практична межа проходить не між «війною» і «миром», а між кількома юридично різними ситуаціями, які зовні можуть виглядати однаково — як загибель людей. Свідомо злочинний наказ і законний бойовий наказ із тяжкими наслідками розрізняєстаття 41. Законним визнається наказ, відданий уповноваженою особою в належному порядку, у межах повноважень і такий, що не суперечить закону. Відмова виконати явно кримінально протиправний наказ сама по собі не тягне відповідальності. Виконавець явно злочинного наказу відповідає на загальних підставах. Якщо він не усвідомлював і не міг усвідомлювати злочинного характеру наказу, відповідає той, хто його віддав. Це і є юридична розвилка між непокорою за статтями 402–403 та законною відмовою стати співучасником злочину. Суду після війни доведеться встановлювати не лише текст наказу, а й те, наскільки його злочинність була очевидною виконавцю в тій обстановці, з тим обсягом даних, який у нього реально був.

    Умисне вбивство та загибель людей внаслідок бойового рішення розрізняються формою вини та об’єктом рішення. У першому випадку людина спрямовує дію на заподіяння смерті поза межами дозволеного застосування сили. У другому — сила застосовується до військової цілі, а цивільні втрати виникають як супутній ефект. Сам факт наявності загиблих не перетворює друге на перше. Але й посилання на «бойову обстановку» не перетворює перше на друге. Стаття 43-1 прямо виводить за межі імунітету катування та заборонені методи ведення війни. Принцип розрізнення вимагає, щоб удар був спрямований на комбатантів або військові об’єкти, а не на цивільних як таких.

    Військова помилка, прорахунок і кримінальна недбалість теж не збігаються. Помилка — це неправильний висновок за добросовісної роботи з доступною інформацією. Прорахунок — невдалий вибір між кількома допустимими варіантами. Недбалість починається там, де особа зобов’язана була передбачити і могла передбачити істотний ризик, але не вжила заходів, яких від неї вимагали посада, статут та обставини. Командна відповідальність в українському праві тепер існує у двох шарах. Стаття 426карає умисне неприпинення злочину підлеглого та інше умисне невиконання службових обов’язків військовою службовою особою, якщо це спричинило істотну шкоду. Стаття 31-1, внесена у 2024 році, окремо закріплює відповідальність командира за злочини підлеглих за статтями про агресію, воєнні злочини та пов’язані склади, якщо він знав або з урахуванням обставин того часу повинен був і міг знати про злочин чи намір його вчинити та не вжив заходів у межах своїх повноважень. Ключові слова норми — «у той час», «повинен був знати», «міг вжити». Знову оцінка з минулого моменту, а не з післявоєнного архіву.

    Саме тому докази у післявоєнних справах ламатимуться у найслабших місцях бойової реальності. Командир і підлеглі дадуть різні версії: один говоритиме про пряму загрозу, інший — про сумнівний наказ. Частина журналів бойових дій виявиться неповною, радіопереговори — стерті або взагалі не записувалися, свідки — загиблими, зниклими або такими, що перебувають за кордоном. Відновити точну обстановку на конкретній позиції через роки часто буде неможливо. Суд не має права заповнювати ці прогалини здогадкою «раз люди загинули, значить, рішення було злочинним». Тягар доведення складу залишається на стороні обвинувачення. Але суд так само не має права приймати загальну формулу «йшла війна» як алібі. Після війни Україні доведеться розібрати не лише масив проваджень. Їй доведеться вирішити, який саме тест суд застосує до людини, яка ухвалювала рішення в ситуації, де помилка могла коштувати життя, але сама по собі ще не дорівнювала кримінальному діянню.

  • Як банкіри з російським бекграундом долучились до державної програми “єОселя” через банк “Глобус”

    Як банкіри з російським бекграундом долучились до державної програми “єОселя” через банк “Глобус”

    Банкір Сергій Геннадійович Мамедов, який сьогодні офіційно є головою правління та фактичним контролером “Глобус Банку”, до цього моменту зберігає зв’язки з оточенням біглого екс-президента Віктора Віктора Януковича.

    Водночас, Глобус Банк, являється одним із банків-партнерів державної програми доступного іпотечного кредитування єОселя, через яку кредитується значна частина українських військовослужбовців та їх сімей.

    Як пов’язані з РФ структури отримали доступ до особистих даних українських військовослужбовців та їх сімей у нашом у журналістському розслідуванні.

    Як банкір “сім’ї” Сергій Мамедов допоміг вкрасти мільярди оточенню Януковича

    У фінансових колах банкіра Сергія Мамедова називають “особистим касиром Арбузова та Курченко”. Така репутація за Мамедовим закріпилась через багаторічне обслуговування інтересів близького оточення нині біглого екс-президента Віктора Януковича.

    Кандидатуру Мамедова навіть розглядали на посаду голови НБУ за часів Януковича, в тому числі завдяки його зв’язкам з Сергієм Арбузовим.

    Тому з приходом до влади Януковича, кар’єра Мамедова стрімко пішла вгору. “Сім’я” також доручила йому “неформальний нагляд” за банками у ролі виконавчого директора і члена ради Незалежної асоціації банків України.

    Далі Сергія Мамедова обирають головою правління державного “Укргазбанку”. У лютому 2014-го, коли “сім’я” тікала з України, перед Мамедовим поставили задачу – вивести 1 мільярд гривень з очолюваного ним державного банку для оточення Януковича.

    Власне кажучи, Сергій Мамедов із завданням справився: 14 лютого державний “Укргазбанк”, під керівництвом Мамедова, надає “Брокбізнесбанку” Сергія Курченка кредит – 673 млн гривень, які, звісно, так ніхто і не повернув.

    Ще 55 млн гривень від “Укргазбанку” отримали підставні фірми Курченка: “Кванта-коста” – 30 млн грн., ТОВ “Неосинтез” – 20 млн грн., ТОВ “Кримбутангаз” – 5 млн грн. Усі вказані кредити надані під поруку ПАТ “Реал-Банк” Сергія Курченка.

    Варто відзначити, що хоча Генпрокуратура розпочала займатись цією справою, Сергію Мамедову вдалось уникнути кримінальної відповідальності.

    Проросійське оточення Сергія Мамедова, яке залишилось в Україні

    Кар’єра Сергія Мамедова розпочиналась поруч із іншим відомим банкіром та сторонником руського міра Василем Горбалем. З грудня 2006 року по жовтень 2010 року Мамедов обіймав посаду заступника голови правління “Укргазбанку”, яким тоді фактично володів і керував Горбаль.

    ФОТО: Наставник Сергія Мамедова банкір та екс-нардеп Василь Горбаль з Віктором Януковичем

    Нагадаємо, наразі екс-регіонал Василь Горбаль являється членом Наглядової ради Нацбанку та продовжує складати протекцію Сергію Мамедову. Мова йде як за “політичне прикриття” так і за вирішення з регулятором ряду питань в інтересах Мамедова.

    Також Василь Горбаль попри п’ятий рік війни продовжує підтримку та лобізм інтересів Української православної церкви Московського патріархату в Україні.  Також Горбаль має тісні багатолітні зв’язки з українським олігархом Вадимом Новинським, якого вважають одним з головних спонсорів УПЦ Московського патріархату.

    Зв’язок самого Василя Горбаля з УПЦ МП, зокрема з митрополитом Онуфрієм, та одіозними людьми з кремлівського оточення налічує щонайменше близько 20-ти років. І всі ці 20 років Горбаль у своїх інтерв’ю просував концепцію “російського світу”.

    З 2007 року Горбаль і Омельяненко разом були членами правління організації “День Хрещення Русі”, яка організувала святкування релігійних свят у столиці під патронатом РПЦ, а також спільно привезли до Києва лояльного тоді Кремлю Андрія Кураєва.

    У липні 2011 році Горбаль привіз у Київ Путінського лідера рок-гурту “Брати Карамазови” Олега Карамазова для святкування “Дня Хрещення Русі”, яке відбулось одночасно у Києві, Мінську та Москв. Пізніше за це та інші “досягнення” Олег Карамазов отримав орден від Володимира Путіна.

    Як бачимо Сергій Мамедов зберіг усі свої з’язки часів Януковича, якими до цього часу активно користується.

    Як Сергій Мамедов уникає кримінальної відповідальності завдяки старим зв’язкам часів Януковича  

    Ці самі “зв’язки часів Януковича” часто допомагали Сергію Мамедову уникати кримінальної відповідальності навіть там, де це здавалось практично неможливо.

    До прикладу, Глобус Банк Сергій Мамедов фактично “віджав” у свого кума – Дениса Мальцева.

    Нагадаємо, австрійський судовий експерт встановив, що Дениса Мальцева було виведено зі складу засновників банку “Глобус” за підробленими документами.

    Документи були фальсифіковані групою осіб на чолі із Сергієм Мамедовим – головним акціонером банку на сьогодні.

    Що цікаво, “віджавши” банк у Мальцева, Сергій Мамедов почав його просто грабувати. Так у 2017 році за фактом крадіжки Мамедовим 850 тис. доларів з приватного депозитного рахунку клієнта Глобус банку була відкрита кримінальна справа.

    У лютому 2022 року Державне бюро розслідувань проводило розслідування щодо можливого відмивання 135 млн грн за участю “Глобус Банку” та ТОВ “Нове обладнання” (ЄДРПОУ 38929719). Кримінальне провадження №62019000000000982 відкрито за статтями 191 та ч. 2 ст. 209 КК — привласнення майна в особливо великих розмірах та легалізація коштів.

    За версією слідства, посадові особи “Нового обладнання” у змові з чиновниками державних підприємств здійснювали циклічні псевдогосподарські операції між депозитарними рахунками, після чого гроші перераховували на підставні компанії. Печерський райсуд Києва розглядав клопотання ДБР про продовження строків розслідування.

    Як Сергій Мамедов незважаючи на проросійський бекграунд долучився до державної програми єОселя

    Незважаючи на відкриті кримінальні справи та явно токсичне оточення, “Глобус Банк” Мамедова сьогодні являється одним із ключових уповноважених банків державної програми єОселя. Програму реалізує ПрАТ “Укрфінжитло”, яке з листопада 2022 року очолює Євген Мецгер.

    Так Сергій Мамедов і скандальний банкір Євген Мецгер опинилися в одній фінансовій структурі: один контролює комерційний банк, який видає пільгові іпотеки, другий керує державною компанією, яка забезпечує ці гроші.

    Варто відзначити, що Євген Мецгер, який раніше потрапив у скандал з журналістами Громадського любить замовляти інтерв’ю, в яких підкреслює свою близькість до Володимира Зеленського.

    ФОТО: Скріншот видання NV Бізнес

    При цьому варто відзначити, що користувачі державної програми єОселя неодноразово фіксували, що пільгові кредити отримують не тільки ті, кому вони призначалися. Власне кажучи, цей факт визнає і сам Євген Мецгер у численних інтерв’ю, але незважаючи на публічні заяви продовжує працювати з Сергієм Мамедовим.

    Для розуміння “феномену” як нечистий на руку банкір з російським бекграундом Сергій Мамедов продовжує працювати з єОселя та отримувати доступ до особистих даних українських військовослужбовців, варто згадати, що дружина Євгена Мецгера на п’ятий рік повномасштабного вторгнення продовжує здавати нерухомість в Туреччині росіянам.

  • Масова сутичка з ТЦК у Тернополі: військового госпіталізували, авто розтрощили, а речі забрали

    Масова сутичка з ТЦК у Тернополі: військового госпіталізували, авто розтрощили, а речі забрали

    У Тернополі ввечері 25 серпня стався серйозний конфлікт між групою місцевих жителів та військовослужбовцями територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Інцидент, який розпочався під час роботи мобільної групи оповіщення на вулиці Леся Курбаса, переріс у сутичку: люди били по службовому автомобілю, військовослужбовці отримали тілесні ушкодження, а одного з них довелося госпіталізувати.

    Крім того, за версією Тернопільського ТЦК, невстановлені особи заволоділи особистими речами одного з військовослужбовців. Правоохоронці тепер встановлюють усіх учасників події, характер отриманих травм та суму завданих збитків. Окремо перевіряється інформація про те, що в деяких учасників конфлікту могли бути предмети, схожі на бити та ножі.

    Що сталося на вулиці Леся Курбаса

    Конфлікт розпочався близько 20:00 25 серпня на вулиці Леся Курбаса в Тернополі.

    За інформацією поліції, представники ТЦК проводили заходи з виявлення осіб, які можуть ухилятися від виконання військового обов’язку. Військовослужбовці спілкувалися з одним із чоловіків, коли до їхнього службового автомобіля почали підходити інші громадяни.

    Ситуація швидко загострилася. Між людьми та представниками ТЦК почалася суперечка, після чого громадяни стали бити по службовому автомобілю. Внаслідок сутички працівники територіального центру комплектування отримали тілесні ушкодження.

    Версію подій окремо оприлюднив Тернопільський обласний ТЦК та СП. Там заявили, що на момент інциденту мобільна група оповіщення виконувала службові завдання — перевіряла військово-облікові документи громадян мобілізаційного віку та проводила заходи оповіщення.

    У ТЦК стверджують, що конфлікт був спровокований місцевими жителями та був спрямований проти військовослужбовців групи оповіщення. Водночас остаточні обставини події має встановити поліція.

    Один військовий потрапив до лікарні

    Після конфлікту один із військовослужбовців Тернопільського ОМТЦК та СП був госпіталізований.

    У територіальному центрі повідомили, що він отримав тілесні ушкодження і перебуває у медичному закладі. Які саме травми діагностували військовому та наскільки тяжким є його стан, у доступних офіційних повідомленнях не уточнюється.

    Водночас у первинному повідомленні поліції йшлося про тілесні ушкодження у працівників ТЦК, тобто не лише одного військовослужбовця. Точну кількість травмованих та характер їхніх ушкоджень правоохоронці встановлюють.

    Ще одна суттєва деталь з’явилася вже в повідомленні ТЦК. За даними центру комплектування, під час конфлікту невстановлені особи заволоділи особистими речами військовослужбовця.

    Крім того, було пошкоджено службовий автомобіль. ТЦК уточнив, що йдеться про Nissan X-Trail.

    Таким чином, слідству належить встановити не тільки обставини фізичного протистояння, а й осіб, які могли бути причетними до пошкодження транспортного засобу та заволодіння речами.

    Поліція стягнула додаткові наряди

    Через загострення ситуації на місце події викликали правоохоронців.

    Для припинення конфлікту прибули слідчо-оперативна група та додаткові наряди Національної поліції. Правоохоронцям вдалося стабілізувати ситуацію та припинити протистояння.

    Тепер поліцейські встановлюють усіх осіб, які брали участь у подіях на вулиці Леся Курбаса. Правоохоронці також з’ясовують розмір матеріальних збитків і характер тілесних ушкоджень потерпілих.

    За результатами перевірки має бути надана правова оцінка діям кожного з учасників.

    Поліція повідомляла, що розглядається питання про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за статтею 350 Кримінального кодексу України. Вона стосується погрози або насильства щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок.

    Тобто на момент появи перших офіційних повідомлень остаточна юридична кваліфікація подій ще не була визначена.

    ТЦК перевіряє інформацію про бити та ножі

    Одна з найсерйозніших деталей з’явилася в повідомленні територіального центру комплектування.

    Там заявили, що перевіряється інформація про можливу наявність у деяких учасників конфлікту предметів, схожих на бити та ножі.

    При цьому ТЦК не повідомляв, що застосування таких предметів уже підтверджене. Тому на цьому етапі йдеться саме про інформацію, яку мають перевірити правоохоронці.

    У територіальному центрі наголосили, що застосування фізичного насильства щодо військовослужбовців, пошкодження службового транспорту, заволодіння їхнім майном та перешкоджання виконанню службових обов’язків можуть мати кримінально-правові наслідки.

    Представники ТЦК також закликали громадян уникати агресії та провокацій і вирішувати спірні ситуації у правовому полі.

    У мережі з’явилися кадри конфлікту

    Після інциденту в соціальних мережах та українських медіа почали поширюватися фото й відео з місця події. На оприлюднених кадрах можна побачити скупчення людей біля автомобіля та присутність правоохоронців.

    Водночас окремі повідомлення в соцмережах містять різні версії того, як саме почалася сутичка та що їй передувало. Офіційно підтвердженими наразі варто вважати дані поліції та ТЦК: конфлікт виник під час роботи групи оповіщення, службовий автомобіль пошкодили, військовослужбовці отримали травми, а один із них перебуває в лікарні.

    Поліція продовжує встановлювати повну послідовність подій.

    Напади на військових ТЦК останнім часом привертають особливу увагу

    Інцидент у Тернополі стався на тлі інших резонансних випадків, пов’язаних із нападами на військовослужбовців територіальних центрів комплектування.

    Зокрема, напередодні у Львові правоохоронці повідомили про смертельний напад на військовослужбовця ТЦК. За інформацією «Української правди», 25-річному місцевому жителю оголосили підозру після того, як військовослужбовець отримав смертельні ножові поранення.

    Такі випадки відбуваються на тлі мобілізації, яка залишається однією з найбільш чутливих суспільних тем під час повномасштабної війни.

    Водночас конкретний конфлікт у Тернополі потребує окремого розслідування: на момент публікації правоохоронці ще встановлюють учасників, збирають матеріали та визначають правову кваліфікацію їхніх дій.

    Тому твердження, які поширюються у соціальних мережах, але не підтверджені поліцією, наразі не можна вважати встановленими фактами.

    Відомо напевно, що ввечері 25 серпня під час роботи мобільної групи оповіщення на вулиці Леся Курбаса виник конфлікт між військовослужбовцями ТЦК і групою громадян. Службовий Nissan X-Trail був пошкоджений, представники ТЦК отримали тілесні ушкодження, один військовослужбовець опинився в лікарні, а його особисті речі, за інформацією ТЦК, забрали невстановлені особи.

    Окремо правоохоронцям належить перевірити повідомлення про можливі бити та ножі, встановити всіх учасників сутички та з’ясувати, хто саме завдавав ударів військовослужбовцям і пошкоджував автомобіль.

    Розслідування обставин резонансного інциденту триває.

  • «Цунамі, яке розколе Україну»: Зеленський різко висловився про вибори під час війни

    «Цунамі, яке розколе Україну»: Зеленський різко висловився про вибори під час війни

    Президент Володимир Зеленський заявив, що проведення виборів в Україні просто зараз може стати «цунамі для держави» та призвести до глибокого розколу суспільства. За його словами, Київ готовий обговорювати виборчий процес лише за умов, які дозволять військовим, українцям за кордоном і жителям прифронтових регіонів безпечно та повноцінно проголосувати. Водночас чинне законодавство прямо забороняє проведення президентських, парламентських і місцевих виборів під час воєнного стану.

    Про це Зеленський заявив 23 серпня під час спілкування з журналістами, повідомляє Суспільне. Президент наголосив, що дискусія навколо можливих виборів триває вже не перший рік і приблизно рік тому Україну з різних сторін активно підштовхували до проведення голосування ще до завершення війни.

    За словами Зеленського, його позиція тоді полягала в тому, що питання можна було б предметно обговорювати, якби західні партнери запропонували реалістичну модель безпечних, демократичних і легітимних виборів.

    Йдеться не тільки про організацію голосування на відносно безпечних територіях України.

    Президент звернув увагу одразу на кілька груп громадян, участь яких у виборах за нинішніх умов є надзвичайно складною: військовослужбовців, людей у прифронтових регіонах та мільйони українців, які через повномасштабну російську агресію виїхали за кордон.

    Саме тому, на переконання Зеленського, просто призначити дату голосування недостатньо.

    Зеленський назвав умови для розмови про вибори

    Президент пояснив, що для реальної дискусії Україна повинна отримати конкретну відповідь на питання, яким чином забезпечити безпеку виборців і легітимність результату.

    Він наголосив, що голосувати мають отримати можливість військові, громадяни на прифронтових територіях і українці за кордоном.

    Не менш важливою є безпекова складова: проведення загальнонаціонального голосування в умовах постійних ракетних та дронових ударів Росії створює очевидний ризик для виборчих дільниць і людей, які на них перебуватимуть.

    Зеленський заявив, що західні партнери, які раніше порушували питання виборів, так і не запропонували Україні конкретної моделі, яка вирішувала б ці проблеми.

    Президент також пов’язав перспективу виборів із припиненням вогню.

    За його словами, говорити про безпечний виборчий процес практично неможливо, поки Росія продовжує повномасштабні бойові дії та Володимир Путін не погоджується на припинення вогню.

    «Вибори просто зараз — це цунамі»

    Найжорсткіше Зеленський висловився про можливі політичні наслідки кампанії під час війни.

    За його словами, вибори за нинішніх обставин несуть не лише організаційні та безпекові проблеми, а й ризик масштабного внутрішнього протистояння.

    Президент охарактеризував можливе голосування зараз як «цунамі для держави», здатне розколоти Україну.

    Він пояснив, що його стратегія полягає в іншому: провести державу через війну, зберегти її незалежність і суверенітет та вже після створення відповідних умов перейти до нормального демократичного політичного процесу.

    Фактично Зеленський дав зрозуміти, що не розглядає вибори під час активної фази війни як першочергове завдання.

    Закон прямо забороняє вибори під час воєнного стану

    Питання виборів в Україні має не лише політичний, а й чіткий юридичний аспект.

    Стаття 19 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» прямо встановлює, що в умовах воєнного стану заборонено проводити вибори президента України, Верховної Ради, органів місцевого самоврядування та Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

    Так само заборонено проведення загальнодержавних та місцевих референдумів.

    Станом на 23 серпня 2026 року воєнний стан в Україні продовжує діяти. Указ про його запровадження, вперше підписаний 24 лютого 2022 року після початку повномасштабного вторгнення Росії, неодноразово продовжувався. Чинна редакція указу враховує чергове продовження, затверджене в липні 2026 року.

    Це означає, що за чинного правового режиму провести загальнонаціональні вибори без зміни обставин або законодавства неможливо.

    При цьому Конституція передбачає механізм безперервності роботи державних інституцій під час воєнного стану. Зокрема, якщо строк повноважень Верховної Ради завершується під час воєнного або надзвичайного стану, парламент продовжує виконувати свої повноваження до першого засідання новообраної Ради після скасування такого режиму.

    Проблема не обмежується лише датою голосування

    Навіть якби правову заборону було усунено, перед Україною залишалася б ціла низка практичних проблем.

    Одна з найбільших — голосування військовослужбовців.

    Сотні тисяч українців перебувають у Збройних силах та інших військових формуваннях, значна частина — безпосередньо поблизу лінії бойового зіткнення. Організація для них повноцінного таємного голосування без створення ризиків для бойових позицій потребувала б окремої процедури.

    Друга проблема — українці за кордоном.

    Через вторгнення Росії мільйони громадян залишили країну. Наявної мережі дипломатичних установ недостатньо для того, щоб у традиційному форматі забезпечити швидке голосування такої кількості людей.

    Не менш складна ситуація з внутрішньо переміщеними особами, громадянами на прифронтових територіях та українцями, чиї виборчі адреси знаходяться на тимчасово окупованих Росією землях.

    До цього додається проблема виборчої інфраструктури: частина шкіл, адміністративних будівель та інших приміщень, які традиційно використовувалися як дільниці, зруйнована або пошкоджена війною.

    Окремий виклик — повітряні тривоги та російські удари. Виборчий процес передбачає концентрацію людей у визначених приміщеннях у конкретний день, що в умовах атак створює додаткову небезпеку.

    ЦВК вже готується до нових загроз виборам

    Попри відсутність можливості провести вибори зараз, держава вже готується до викликів, які виникнуть після завершення або істотного послаблення воєнних загроз.

    14 липня 2026 року Центральна виборча комісія схвалила концепцію, що стосується захисту виборчих процесів.

    У документі ЦВК прямо зазначила, що на тлі повномасштабної російської агресії особливої актуальності набуває захист виборів від іноземного втручання.

    Комісія звернула увагу на системні спроби Росії та її союзників дестабілізувати демократичні суспільства, зокрема шляхом втручання у виборчі процеси.

    Цей фактор може стати ще одним із ключових викликів для перших повоєнних виборів в Україні.

    Йдеться про дезінформаційні кампанії, кібератаки, спроби впливу на громадську думку та інші гібридні інструменти, які Росія вже багато років використовує проти України.

    Зеленський говорив про вибори й раніше

    Позиція президента щодо проведення голосування під час війни не є новою.

    Ще в січні 2025 року в інтерв’ю американському подкастеру Лексу Фрідману Зеленський пояснював, що вибори неможливо провести до завершення війни, якщо не змінювати чинне законодавство.

    Водночас його заяви про власну політичну перспективу змінювалися залежно від можливого сценарію завершення війни.

    У вересні 2025 року Зеленський заявив Axios, що готовий не балотуватися на наступний президентський строк, якщо Україні вдасться завершити війну з Росією. Тоді він наголосив, що його головною метою є завершення війни, а не участь у наступній кампанії.

    У лютому 2026 року президент уже уточнював, що остаточне рішення залежатиме від того, в якому стані перебуватиме країна.

    Зеленський допускав можливість участі у виборах, якщо замість повноцінного миру Україна отримає лише перемир’я і збережеться ризик відновлення війни. Водночас у разі встановлення справжнього миру він не дав однозначної відповіді щодо нового балотування.

    Вибори можуть стати одним із найскладніших питань після війни

    Таким чином, дискусія про українські вибори виходить далеко за межі питання, коли саме вони відбудуться.

    Державі необхідно буде одночасно забезпечити безпеку, участь військових, доступ до голосування для мільйонів українців за кордоном, права внутрішньо переміщених осіб, захист від російського втручання та довіру до результатів.

    Саме на цьому Зеленський і робить акцент, заявляючи про небезпеку поспішної виборчої кампанії.

    Його позиція полягає в тому, що політична конкуренція не повинна створити внутрішню кризу в момент, коли країна продовжує протистояти Росії.

    При цьому сама демократична процедура не скасовується: чинне українське законодавство передбачає проведення виборів після припинення правових обмежень, пов’язаних із воєнним станом.

    Тому ключовим питанням залишається не те, чи будуть в Україні вибори, а коли з’являться умови, за яких вони будуть одночасно безпечними, конкурентними, легітимними та доступними для всіх громадян.

  • «Не бачу різниці між Єрмаком і Медведчуком»: Жадан різко відреагував на рішення «Хартії»

    «Не бачу різниці між Єрмаком і Медведчуком»: Жадан різко відреагував на рішення «Хартії»

    Український письменник, музикант та військовослужбовець 2-го корпусу Національної гвардії України «Хартія» Сергій Жадан публічно розкритикував участь підрозділів корпусу в програмі правової підтримки військових «Адвокат+», яку започаткував комітет Національної асоціації адвокатів України під керівництвом колишнього очільника Офісу президента Андрія Єрмака. Жадан заявив, що особисто не хотів би користуватися його адвокатською допомогою, та провів різку паралель із Віктором Медведчуком.

    Реакція письменника з’явилася після того, як 14 серпня корпус «Хартія» повідомив про долучення всіх восьми своїх підрозділів — шести бригад та двох полків — до програми «Адвокат+». За повідомленням корпусу, йдеться про розширення можливостей юридичної підтримки військовослужбовців. У «Хартії» наголошували, що корпус і раніше допомагав бійцям у вирішенні юридичних питань, а участь у програмі має дати для цього додаткові ресурси.

    Жадан відреагував на цю інформацію вкрай критично.

    «Особисто не бачу різниці між адвокатом Єрмаком і адвокатом Медведчуком. Не хотів би, аби мене адвокатувала ця людина», — написав він.

    Водночас військовослужбовець окремо наголосив, що скандал навколо програми не повинен перетворюватися на привід для знецінення самого корпусу та людей, які в ньому служать. За словами Жадана, було б нечесно «відхрещуватись від своїх», а керівництво корпусу має відкрито й коректно пояснити обставини рішення. Він нагадав, що «Хартія» — це передусім досвід та робота тисяч військовослужбовців і командирів.

    Саме ця частина заяви суттєво змінює її контекст: Жадан критикує не «Хартію» як військове формування, а конкретне рішення про участь у програмі, пов’язаній із Єрмаком. Письменник служить у «Хартії» з 2024 року, а 2-й корпус НГУ був сформований у 2025 році на базі однойменної бригади.

    Що таке «Адвокат+»

    «Адвокат+» — програма безоплатної первинної правової допомоги військовослужбовцям України та членам їхніх сімей. Як зазначено на офіційному ресурсі проєкту, консультації надають верифіковані адвокати НААУ, яких закріплюють за військовими частинами. Військові можуть звертатися по консультації, а також користуватися базою знань, пам’ятками, чек-листами та зразками рапортів.

    Про запуск проєкту стало відомо навесні 2026 року. У квітні повідомлялося, що «Адвокат+» став одним із напрямів роботи створеного за ініціативою Єрмака Комітету НААУ з питань захисту постраждалих від збройної агресії. Сам Єрмак очолив цей комітет. Адвокати почали виїжджати безпосередньо до військових підрозділів у зоні бойових дій для проведення консультацій.

    За матеріалами НААУ, задум програми полягає в тому, щоб військовослужбовці безпосередньо у своїх підрозділах отримували доступ до кваліфікованого адвоката, який може надати первинну правничу допомогу та зорієнтувати щодо захисту прав у конкретній ситуації.

    До програми долучаються різні бойові підрозділи. На офіційному ресурсі «Адвокат+» серед військових частин, якими вже опікуються адвокати, зазначені, зокрема, 28-ма ОМБр імені Лицарів Зимового Походу, 72-га ОМБр імені Чорних Запорожців, 93-тя ОМБр «Холодний Яр», 95-та ОДШБр, 79-та ОДШБр, 3-тя бригада оперативного призначення «Спартан» та інші формування.

    Тож юридична програма не була створена спеціально для «Хартії». Приєднання корпусу стало продовженням розширення проєкту, однак саме політична біографія його керівника спричинила гостру суспільну реакцію.

    Чому рішення «Хартії» спричинило суперечки

    Після повідомлення корпусу про співпрацю з програмою рішення почали активно обговорювати у соцмережах та медіа. Деякі критики трактували участь відомого військового формування у проєкті як репутаційно проблемну через постать Єрмака. ZN.UA, зокрема, повідомляло про звинувачення корпусу у нібито «відбілюванні» колишнього керівника Офісу президента та зазначало, що коментарі під відповідним дописом корпусу були закриті.

    Саме на цьому тлі особливо резонансною стала реакція Жадана. Його заява важлива ще й тому, що він не є стороннім коментатором: письменник сам служить у структурі «Хартії» і водночас прямо заявляє про незгоду з конкретним рішенням.

    Водночас у доступних повідомленнях немає підстав стверджувати, що участь у «Адвокат+» означає передачу Єрмаку особистого представництва кожного військовослужбовця «Хартії». Офіційний опис програми говорить про систему безоплатної первинної правової допомоги через адвокатів НААУ, закріплених за військовими частинами.

    Таким чином, конфлікт навколо «Хартії» фактично вийшов за межі питання юридичної допомоги. У центрі дискусії опинилася репутаційна складова співпраці військового формування з програмою, яку очолює колишній керівник Офісу президента.

    Жадан при цьому зайняв подвійну, але чітку позицію: він категорично відкинув для себе можливість отримувати адвокатську допомогу від Єрмака, однак одночасно виступив проти перенесення критики на весь корпус та його військовослужбовців. Фактично письменник закликав командування не замовчувати ситуацію, а відкрито пояснити бійцям і суспільству, навіщо було ухвалено рішення про участь у програмі.

    На момент появи заяви Жадана публічна дискусія навколо співпраці «Хартії» та «Адвокат+» продовжується. Сам корпус офіційно пояснював приєднання прагненням збільшити ресурс для юридичної підтримки своїх військовослужбовців. Жадан натомість дав зрозуміти: необхідність правової допомоги військовим він не заперечує, однак особа, з якою асоціюється ця програма, для нього принципово неприйнятна.

  • Від нової «Дії» до національного ШІ: Мінцифри готує масштабне оновлення цифрових послуг

    Від нової «Дії» до національного ШІ: Мінцифри готує масштабне оновлення цифрових послуг

    Міністерство цифрової трансформації України визначило низку пріоритетних напрямів роботи, які охоплюють розвиток військової цифрової екосистеми, мобільного зв’язку, державних послуг та штучного інтелекту. Частину запланованих змін громадяни зможуть відчути безпосередньо через застосунок «Дія», водночас окремі проєкти стосуватимуться військовослужбовців та функціонування цифрової інфраструктури держави.

    Про це йдеться в інтерв’ю міністерки цифрової трансформації Оксани Ферчук порталу DOU.

    Одним із ключових напрямів, за словами Ферчук, залишається розвиток військової технологічної екосистеми Brave1. Окремий акцент у відомстві роблять на цифровізації всього шляху людини — від моменту, коли вона набуває статусу військовозобов’язаного, до проходження служби та подальшого отримання статусу ветерана.

    Одним із компонентів цієї системи має стати психологічна підтримка військовослужбовців. Йдеться, зокрема, про створення цифрових інструментів для психологічного тестування та подальшої підтримки військових. Таким чином, у Мінцифри хочуть використовувати цифрові рішення не лише для адміністративних процедур, а й для супроводу військовослужбовців під час проходження служби.

    Ще одним важливим напрямом стане цифровізація роботи навчальних центрів. За задумом міністерства, спеціальна система має допомагати інструкторам та викладачам вести навчальні програми, фіксувати результати підготовки військовослужбовців та оцінювати їхні навички.

    Система також повинна давати можливість формувати характеристику військовослужбовця після завершення навчання та рекомендувати його для подальшого проходження служби за відповідним напрямом. Таким чином, цифрові дані про результати підготовки можуть використовуватися для більш точного визначення того, на якій посаді або за якою спеціальністю людина буде найбільш ефективною.

    Окремо Мінцифри працює над автоматизацією рекрутингу до Сил оборони. За словами Ферчук, після червня 2026 року відомство зафіксувало зростання зацікавленості цивільних громадян у вакансіях в армії. Автоматизація має спростити пошук відповідної посади та зробити процес взаємодії між кандидатами й військовими структурами більш цифровим.

    Водночас одним із головних цивільних напрямів роботи міністерства залишається стабільність мобільного зв’язку та доступу до інтернету. В умовах війни та регулярних атак на українську інфраструктуру питання безперебійної роботи цифрових сервісів набуває особливого значення.

    У Мінцифри планують не лише підтримувати вже наявну інфраструктуру, а й створювати резервні рішення для державних сервісів. Паралельно відомство працює над впровадженням нових технологій зв’язку, серед яких 5G та Direct to Cell.

    Технологія Direct to Cell дозволяє забезпечувати зв’язок із сумісними мобільними пристроями безпосередньо через супутникову інфраструктуру. Для України розвиток такого напрямку може мати додаткове значення через необхідність забезпечувати зв’язок у випадках пошкодження наземної інфраструктури або перебоїв у роботі мобільних мереж.

    Ферчук зазначила, що перед міністерством одночасно стоять два завдання — зберегти працездатність уже створеної інфраструктури за умов обмежених ресурсів та продовжувати будувати нову.

    Зміни очікуються і в системі державних електронних послуг. За інформацією Мінцифри, наразі оцифровано та трансформовано менш ніж половину всіх державних послуг. Водночас відомство планує продовжувати цей процес і до кінця 2026 року запустити низку нових сервісів.

    Зокрема, йдеться про електронну чергу для водіїв легкових автомобілів та електронний європротокол. Ці сервіси мають перевести частину процедур, які нині потребують взаємодії з державними установами, у цифровий формат.

    Втім, найбільш помітною потенційною зміною може стати трансформація самої логіки роботи «Дії». У Мінцифри розглядають можливість переходу від моделі, за якої громадянин самостійно шукає необхідну послугу, до більш проактивної взаємодії.

    Тобто держава в майбутньому може самостійно пропонувати людині послугу, якщо вже має відповідну інформацію про її життєву ситуацію. Наприклад, якщо система знає, що людина навчається або отримала певний статус, вона потенційно зможе запропонувати пов’язані з цим можливості чи державні сервіси.

    Такий підхід фактично означатиме перехід від цифровізації окремих послуг до побудови більш автоматизованої взаємодії між громадянином і державою. Водночас Ферчук наголосила, що Мінцифри ще має оцінити реакцію суспільства на таку модель та визначити, наскільки швидко вона зможе стати звичною для користувачів.

    Окремо міністерство планує вдосконалити систему оповіщення про повітряні тривоги. Мета змін полягає в тому, щоб повідомлення були більш інформативними, а люди могли краще розуміти, через яку саме загрозу оголошено тривогу.

    У відомстві зазначають, що цей напрям з’явився в зоні відповідальності Мінцифри відносно нещодавно. Очікується, що оновлення системи допоможе зробити інформування населення зрозумілішим і точнішим.

    Ще одним масштабним проєктом є розвиток штучного інтелекту. Мінцифри очікує до кінця 2026 року отримати першу тестову версію національної великої мовної моделі — LLM.

    Йдеться про модель, адаптовану до української мови та українського контексту. За попередньою інформацією, її створюють на базі Gemma 3 від Google, яку планують адаптувати з урахуванням української мовної специфіки, локального контексту та історико-культурних особливостей України.

    До проєкту також залучений «Київстар», який відповідає за технічну інфраструктуру, фінансування та організаційні процеси. У перспективі така модель може використовуватися для роботи з українськомовним контентом та державними цифровими рішеннями.

    Таким чином, заявлені Мінцифри пріоритети охоплюють одразу кілька сфер — від військового рекрутингу та психологічної підтримки військових до мобільного зв’язку, «Дії», системи оповіщення та штучного інтелекту. Частина цих проєктів має бути реалізована вже до кінця 2026 року, а окремі технологічні рішення можуть визначити подальший розвиток української цифрової держави.

  • Пікалова з «Кварталу 95» помітили в журі військового конкурсу: чим артист займається у Нацгвардії

    Пікалова з «Кварталу 95» помітили в журі військового конкурсу: чим артист займається у Нацгвардії

    Актор і автор студії «Квартал 95» Олександр Пікалов, який після початку повномасштабного вторгнення Росії вступив до лав Національної гвардії України, знову з’явився на публіці як військовослужбовець. Цього разу артиста помітили серед членів журі пісенного конкурсу «Голос Нацгвардії». Це привернуло увагу до питання про те, чим саме Пікалов займається у війську, адже раніше він відмовився детально розповідати про свої службові обов’язки.

    Про участь артиста в конкурсі повідомив музикант Сергій Ярошенко, який представляв у «Голосі Нацгвардії» свою військову частину. Він опублікував у Facebook спільну фотографію з Пікаловим і зазначив, що актор був одним із членів журі конкурсу.

    Ярошенко назвав Пікалова актором та автором студії «Квартал 95», військовослужбовцем НГУ і членом журі «Голосу Нацгвардії». Таким чином, публічно підтверджена щонайменше його участь у цьому культурному заході Національної гвардії.

    Водночас робити з цього висновок, що суддівство музичних конкурсів є основним службовим обов’язком Пікалова, підстав немає. Інформація про повний перелік його нинішніх завдань у Нацгвардії у відкритому доступі відсутня.

    Як Пікалов потрапив до Нацгвардії

    До Національної гвардії Олександр Пікалов долучився ще на початку повномасштабної війни. У квітні 2022 року артист повідомив, що вже склав військову присягу та вступив до НГУ. До цього він активно займався волонтерством.

    Тоді Пікалов розповідав, що зранку очікував команди, після чого сідав у волонтерський мікроавтобус і їхав туди, де була потрібна допомога. Він перевозив, зокрема, медикаменти, продукти та пальне.

    Актор пояснював своє рішення бажанням бути корисним країні. Водночас навіть після вступу до Нацгвардії він не повністю залишив творчу діяльність. Зокрема, разом із Євгеном Кошовим Пікалов працював над гумористичними випусками «Байрактар NEWS».

    Пізніше Євген Кошовий також підтверджував, що Пікалов та інший представник команди «Кварталу» Володимир Мартинець вступили до Національної гвардії після початку великої війни.

    Де саме проходив службу Пікалов

    Більше подробиць щодо військової служби артиста з’явилося пізніше.

    Згідно з оприлюдненою у медіа інформацією з відповіді Головного управління Національної гвардії, Пікалова призвали на військову службу під час мобілізації 28 лютого 2022 року.

    До 17 січня 2024 року він проходив службу у військовій частині 3066 Північного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України. Станом на 24 січня 2024 року Пікалов уже проходив службу в Іміджево-видавничому центрі Національної гвардії України.

    Ця деталь дає певне уявлення про можливий характер його роботи після переведення, однак сама назва підрозділу не дозволяє стверджувати, яку конкретно посаду обіймає артист або які завдання він виконує щодня.

    Саме тому участь Пікалова в журі «Голосу Нацгвардії» логічно вписується у публічну та культурну діяльність НГУ, але не доводить, що це є його єдиною чи головною функцією у війську.

    Пікалов відмовився розкривати свої обов’язки

    Інтерес до служби артиста посилився влітку 2026 року. У липні Пікалов підтвердив свою належність до Національної гвардії, однак не став детально відповідати на запитання журналістів про те, чим саме займається.

    Він пояснив небажання розголошувати інформацію міркуваннями, пов’язаними зі службою, і обмежився тим, що виконує завдання, які отримує від командування.

    При цьому Пікалов продовжував з’являтися у творчих проєктах «Кварталу 95». Сам факт участі військовослужбовця в концертах чи інших заходах не означає автоматично припинення військової служби. Раніше Євген Кошовий розповідав, що для військовослужбовців із команди оформлювали відповідні офіційні звернення, щоб вони могли брати участь у виступах або зйомках.

    Тепер же Пікалов з’явився вже на заході, безпосередньо пов’язаному з Національною гвардією.

    Що таке «Голос Нацгвардії»

    «Голос Нацгвардії» — пісенний конкурс за участю військовослужбовців. Судячи з повідомлення Сергія Ярошенка, учасники представляють у ньому свої військові частини.

    Для Пікалова участь у журі такого конкурсу виглядає закономірною з огляду на багаторічний досвід у шоу-бізнесі. Він багато років працював актором і автором «Кварталу 95», а також був художнім керівником «Жіночого кварталу». Тобто професійний досвід артиста безпосередньо пов’язаний зі сценою, роботою з виконавцями та розважальними проєктами.

    Водночас у відкритих джерелах наразі немає підстав стверджувати, що участь у «Голосі Нацгвардії» розкриває всі його військові обов’язки.

    Не лише служба: чим Пікалов займався під час війни

    Паралельно з військовою та творчою діяльністю Пікалов займається благодійністю. У серпні 2022 року він заснував власний благодійний фонд. Спочатку організація зосередилася на допомозі дітям-переселенцям із Маріуполя, а згодом почала реалізовувати освітні, соціальні та реабілітаційні проєкти для дітей, які постраждали від війни, а також дітей військовослужбовців та представників критично важливих професій.

    Таким чином, після лютого 2022 року діяльність Пікалова розділилася одразу між кількома напрямами — військовою службою, волонтерством, благодійністю та періодичною участю у творчих проєктах.

    Нова поява артиста серед журі «Голосу Нацгвардії» частково проливає світло на його діяльність у структурі НГУ, але головного питання все ще не закриває. Пікалов публічно не називає своєї конкретної посади та повного переліку службових обов’язків, а доступна інформація підтверджує лише окремі етапи його служби.

    Точно відомо, що він був мобілізований у 2022 році, служив у військовій частині 3066, згодом був переведений до Іміджево-видавничого центру Нацгвардії, а тепер з’явився як член журі пісенного конкурсу НГУ. Тому твердження, що Пікалов у війську займається виключно концертами або музичними конкурсами, наразі було б необґрунтованим.

    Сам артист свою позицію щодо подробиць служби сформулював ще в липні: конкретні завдання він не розголошує та заявляє, що виконує те, що доручають командири.

  • Ветерани як нова політична сила, чи змінять військові українську владу після війни

    Ветерани як нова політична сила, чи змінять військові українську владу після війни

    У лютому 2025 року Оксана Коляда, ексміністр у справах ветеранів і керівниця ГО «Простір можливостей», публічно говорила про понад 1,2 млн ветеранів за даними реєстру. Станом на 1 квітня 2026 року Єдиний державний реєстр ветеранів війни вже фіксував 1 777 382 особи, з яких статус учасника бойових дій мали 1 462 323. До 1 травня 2026-го цифра перевищила два мільйони та продовжує зростати. Після завершення активної фази війни експерти та саме Міністерство у справах ветеранів говорять про 5–6 млн осіб (включаючи сім’ї загиблих), тобто про 15–20% населення країни. Це вже не соціальна категорія, а демографічний та електоральний факт. У регіонах із високою концентрацією ветеранів будь-який кандидат чи партія, які ігнорують їх запити, ризикують втратити вирішальні відсотки.

    Державний реєстр громадських об’єднань ветеранів містить десятки всеукраїнських організацій. Більшість із них побудовані за відомчим принципом: окремо асоціації ветеранів внутрішніх військ МВС, кримінально-виконавчої служби, учасників АТО. Це не єдина інфраструктура, а мозаїка лобістських груп, успадкована ще з довоєнних часів і так і не консолідована. Паралельно з 2015 року виросли низові структури іншого типу — «Побратими», ветеранські простори за підтримки IREX і Держдепартаменту США, український ветеранський фонд, що розподіляє державні гранти. Усі вони займаються реінтеграцією та психосоціальною підтримкою, а не електоральною мобілізацією. Однак саме з такої інфраструктури в інших країнах з часом виростали структури впливу, здатні розмовляти з владою на рівних.

    У 2026 році при Міністерстві у справах ветеранів розпочала роботу Рада ветеранів війни за незалежність України — постійний консультативно-дорадчий колегіальний орган, покликаний залучати ветеранів до формування та реалізації державної ветеранської політики. До її складу увійшли 27 представників — по одному від кожної області України, Автономної Республіки Крим, Києва та Севастополя, обраних самими ветеранами через регіональні збори. За прозорістю процесу стежив громадський рух «ЧЕСНО». Склад затверджено наказами міністерства 14 та 16 липня 2026 року, перше засідання відбулося 18 липня. Формально це дорадчий орган без владних повноважень. За архітектурою — регіональна виборність, легітимність через голосування всередині самої групи, постійний канал комунікації з державою — це структура, яка в інших обставинах перетворюється на партійний з’їзд.

    Є й прямий фінансовий контур. Видатки державного бюджету на «ветеранську політику» зросли з 12,6 млрд грн у 2025 році до 18,9 млрд грн у бюджеті-2026 — майже на 50% за один рік. Житло для ветеранів з інвалідністю I–II групи (5,7 млрд грн), облаштування Національного військового меморіального кладовища (4 млрд грн), підтримка адаптації до цивільного життя (8,2 млрд грн) — це вже не просто соціальні виплати. Це формований бюджетний комплекс, навколо розподілу якого неминуче вибудується боротьба інтересів — із підрядниками, фондами-посередниками та лобістськими групами.

    Від спільного фронту до різних політичних інтересів

    Ключова помилка в розмові про «ветеранську партію» — уявлення, ніби у двох мільйонів людей є єдиний інтерес, який просто чекає організаційного оформлення. На практиці всередині цієї групи вже чітко видно лінії розлому за право говорити від її імені.

    Кадрові офіцери, які командували підрозділами, мають досвід прийняття рішень і природну ієрархічну легітимність. Саме з цього середовища виходять фігури рівня Залужного. Рядові мобілізовані, які пройшли важкі ротації без командних повноважень, мають інший набір вимог — передусім до справедливості самої системи призову та ротації. Ветерани-підприємці, які отримали гранти через Український ветеранський фонд і збудували бізнес, структурно ближчі до дерегуляційної повістки, ніж до патерналістської. Ветерани з інвалідністю — окрема категорія з юридично закріпленими вимогами (пріоритет у житлових компенсаціях, протезування, реабілітація), які не збігаються автоматично з вимогами працездатних побратимів. Нарешті, сім’ї загиблих — юридично окрема категорія зі своєю системою виплат, розшуку, ДНК-ідентифікації та визнання статусу. Вони мають, можливо, найсильніший моральний капітал з усіх перелічених груп, але фізично не мають власного бойового досвіду, щоб говорити від імені «фронту» в буквальному сенсі.

    Ці групи не ворогують. Але у них різні пріоритети, різна швидкість організації та різний тип легітимності. Саме тому реалістичний сценарій виглядає не як поява однієї великої ветеранської партії, а як боротьба кількох центрів за право говорити від імені всіх: відомчі асоціації з радянською за походженням організаційною культурою, нові низові НКО із західним грантовим фінансуванням і прозорими процедурами, персональні бренди відомих командирів і потенційно — представники сімей загиблих, чия моральна позиція в публічних дебатах про ціну та умови завершення війни може виявитися політично вагомішою, ніж позиція живих ветеранів.

    З цього випливає контрінтуїтивний висновок, що найбільш імовірний сценарій — не партія ветеранів, яка захопить владу, а ветерани, розчинені одразу в усіх великих партіях. Не єдина структура, що вимагає своєї частки влади, а десятки людей із військовим минулим у кожній партійній команді. Політична трансформація відбувається практично непомітно, без оголошення про створення ветеранської партії, але з поступовим зростанням частки людей зі спільним військовим досвідом серед тих, хто ухвалює рішення.

    Межі політичного впливу на прикладі попереднього досвіду

    Після парламентських виборів 2014 року до Верховної Ради увійшли близько двох десятків бойових командирів. Андрій Білецький пройшов як самовисуванець, Семен Семенченко — за списком «Самопомочі», Андрій Тетерук і Юрій Береза — через «Народний фронт», Дмитро Ярош — по мажоритарному округу. У парламенті опинилися люди з реальним фронтовим досвідом і високим на той момент політичним капіталом.

    Це виглядало як поява нового політичного суб’єкта. Ветеранський статус давав швидку легітимність. Частина комбатів намагалася зберегти організаційний зв’язок із бойовими структурами або створити на їх основі політичні проекти. Однак уже через кілька років стало очевидно, що перша хвиля не сформувала самостійного політичного класу. Більшість розчинилася в існуючих партіях. Спроби йти окремим шляхом виявилися обмеженими.

    Проєкт, пов’язаний з Андрієм Білецьким у 2016 році, так і не зміг перетворитися на загальнонаціонального політичного гравця. На виборах 2019 року окремі ветеранські та фронтові політичні бренди не змогли вийти за межі вузької аудиторії й залишилися на периферії великої політики. Причини цього провалу були глибшими, ніж просто низька електоральна підтримка. У 2014 році ветерани мали політичний капітал і помітних лідерів, але не мали масової організаційної бази. Масштаб АТО залишався порівняно невеликим, суспільство сприймало війну як локальний конфлікт, а ветеранська спільнота була занадто вузькою і фрагментованою, щоб перетворити окремі імена на стійку політичну силу. Лідери були, масштабу не було.

    Після 2022 року ситуація обернулася. Тепер є потенційно масова база — мільйони людей, для яких війна стала частиною біографії. Але поки немає єдиного політичного центру, здатного цей масштаб конвертувати. Перша хвиля мала лідерів без масштабу. Нинішня має масштаб без організації, яка могла б його політично оформити.

    Від масової армії до політичної еліти, два різні шляхи США та Ізраїлю

    Порівняння США та Ізраїлю цікаве тим, який механізм відтворення еліти стоїть за цим рухом і чому в одному випадку він вичерпався, а в іншому працює вже майже вісімдесят років.

    У Конгресі США частка ветеранів була історично колосальною, у 1971 році військовий досвід мали 73% членів Конгресу, при тому що серед населення ветерани становили менш як 15%. Це була пряма проєкція загального призову Другої світової війни на політичний клас. Військовий досвід був масовим, і перші постпризовні покоління політиків масово несли його в органи влади, не створюючи окремої «партії фронтовиків» — вони просто заповнили існуючі Демократичну та Республіканську партії. Механізм працював через сам факт того, що майже кожен чоловік політично активного віку пройшов через армію. Коли у 1973 році США перейшли до професійної армії, цей вбудований механізм зупинився. Частка ветеранів методично знижувалася: 62% у 1981-му, 48% у 1991-му, 30% у 2001-му, близько однієї шостої у складі Конгресу 2025 року.

    Показово, що про якість відтворення дбає не Конгрес сам по собі, а зовнішній інститут заснований у 1919 році «Американський легіон» — формально позапартійна лобістська організація, яка протягом століття домагалася конкретних законів, але ніколи не намагалася стати кадровим конвеєром до органів влади.

    Ізраїль влаштований інакше саме в частині механізму відтворення. Майже загальний військовий обов’язок діє безперервно вже майже вісім десятиліть, і перехід із Генерального штабу до уряду залишається рутинним маршрутом для кожного нового покоління командувачів. Колишні начальники Генштабу не просто йшли в уряд — Іцхак Рабін та Ехуд Барак ставали прем’єр-міністрами, а десятки інших генералів отримували міністерські посади. У 2018–2019 роках цей процес пішов ще далі: троє колишніх начальників Генштабу — Бені Ганц, Габі Ашкеназі та Моше Яалон — опинилися в одній політичній конструкції «Кахоль Лаван» разом із цивільним політиком Яїром Лапідом. Військовий досвід тут перетворився не просто на особистий політичний капітал, а на окремий політичний бренд.

    Механізм працює тому, що сама армія є постійним, а не тимчасовим інститутом соціалізації майбутньої еліти, а низький прохідний бар’єр у Кнесеті структурно полегшує вхід нових списків. Звідси питання, чи залишиться українська армія після війни інститутом, що безперервно виробляє політичну еліту, — чи, як у США після 1973 року, військова служба повернеться до статусу вузької професії, і нинішня хвиля довіри до військових виявиться історичним сплеском одного покоління.

    Демобілізація і початок нової політичної боротьби

    Поки йде війна, досвід фронту працює як спільний код. Він згладжує розбіжності між людьми, які в мирному житті ніколи б не опинилися в одній кімнаті. Коли цей код перестане бути універсальним, суспільство раптом виявиться розколотим по лінії. Саме в цей момент політичний капітал військових перестане бути абстрактним рейтингом довіри і перетвориться на конкретну силу, здатну або стабілізувати систему, або розхитати її.

    Досвід уже є, у липні 2025 року перші масштабні антиурядові виступи з початку повномасштабного вторгнення — ті, що пізніше назвали «картонковим Майданом» — почалися з публічного заклику одного ветерана. Дмитро Козятинський написав у соцмережах кілька речень, і люди вийшли до театру Франка. Серед демонстрантів були і чинні військові, і демобілізовані. Вони кричали не про пільги, а про інституції. Це був сигнал, що бойовий досвід уже вміє конвертуватися в політичну дію без партійних структур і без дозволу згори.

    Держава на такі сигнали реагує подвійно. З одного боку — спроби кооптації. Найрейтинговіших командирів намагаються втягнути в адміністративну орбіту, запропонувати посади, зробити частиною системи. З іншого — дедалі відкритіше формулюється страх. На форумі «Ветерани як новий політичний суб’єкт» у грудні 2025-го Валерій Залужний прямо сказав те, що багато хто вважав за краще не проговорювати: чиновники й політики вже сьогодні починають дивитися на армію як на загрозу — саме через політичну конкуренцію. Він описав механіку ризику без емоцій. Коли після демобілізації людина з бойовим досвідом і доступом до зброї опиняється без роботи, житла й можливості реалізувати себе, вона стає вразливою до провокацій і «спокуси легких грошей».

    Історичні паралелі, які він навів, — Друга світова і афганські «лихі дев’яності» — не були риторичним прийомом. Це був перелік відомих сценаріїв, у яких повернення великих контингентів без системної реінтеграції закінчувалося зростанням злочинності, вуличного насильства і, в крайніх випадках, політичною дестабілізацією аж до громадянського конфлікту.

    Другий Майдан у класичному сенсі — масовий цивільний штурм влади виглядає малоймовірним. Але «ветеранський» варіант може бути іншим. Він не обов’язково виллється в намети на майдані. Він може початися з серії локальних конфліктів, з політичних списків, побудованих на наративі «зрадженої війни», з ситуацій, коли частина фронтовиків сприйме будь-яке компромісне врегулювання як особисту зраду. Експерти вже описують «ідеальний шторм»: одночасне поєднання мирної угоди з територіальними поступками, масової демобілізації і перших повоєнних виборів у горизонті року-півтора. У такій конфігурації приховані лінії розколу між тими, хто воював, і тими, хто ухилявся, між тими, хто втратив, і тими, хто «відсидівся» — виходять на поверхню майже одночасно. Воєнна єдність розчиняється за кілька місяців.

    Досвід інших країн показує, що коли військовий досвід перестає бути спільним, він або інституціоналізується через партії, місцеве самоврядування, державні посади або йде в тінь і починає шукати інші канали впливу. В Україні вже видно, що на місцевому рівні ветерани активніше включаються в громадські рішення, ніж середнє населення. На загальнонаціональному рівні процес іще не оформлений. Саме в цій щілині між локальною активністю і відсутністю системного політичного представництва і криється головна небезпека.

    Держава може відповісти кооптацією найяскравіших постатей і ігноруванням решти. Може спробувати створити реальні кар’єрні ліфти. Або може продовжувати дивитися на військових як на потенційну політичну загрозу. Третій варіант уже зараз звучить у публічних виступах найавторитетніших командирів. І якщо він переможе, то питання «чи будуть бунти» перестане бути гіпотетичним. Воно стане питанням термінів і масштабів.

     

  • 100 тисяч на місяць у ГО: скільки заробляла нова заступниця міністра оборони Любов Галан

    100 тисяч на місяць у ГО: скільки заробляла нова заступниця міністра оборони Любов Галан

    Нова заступниця міністра оборони України Любов Галан до переходу на державну службу очолювала правозахисний центр «Принцип», який працює у сфері захисту прав військовослужбовців і ветеранів. За даними декларації Галан, за попередній рік вона отримала від громадської організації близько 1,4 млн грн заробітної плати — тобто в середньому понад 100 тис. грн на місяць.

    Інформація про доходи Галан привернула увагу після її переходу до керівництва Міністерства оборони. Ще на початку червня стало відомо, що вона подала декларацію як кандидатка на посаду заступника міністра оборони. На той момент Галан офіційно була головою та співзасновницею ГО «Принцип», а також співзасновницею благодійної організації Frontline.Care.

    Як випливає з оприлюднених даних, основним джерелом фінансування «Принципу» є не комерційна діяльність. Організація залучає кошти партнерів та донорів для реалізації правозахисних і дослідницьких проєктів. Серед партнерів організації зазначаються міжнародні та українські донорські структури, зокрема Міжнародний фонд «Відродження».

    Водночас сам факт фінансування громадської організації грантами чи пожертвами не свідчить про порушення: така модель є стандартною для значної частини українського неприбуткового сектору. Донорські кошти можуть спрямовуватися не тільки безпосередньо на окремі проєкти, а й на оплату праці команди, дослідження, юридичну допомогу, комунікації та адміністративні витрати відповідно до умов конкретних грантових програм.

    Чим займається «Принцип»

    Правозахисний центр «Принцип» був створений після початку повномасштабної війни. Серед його співзасновників — Любов Галан та юрист і військовослужбовець Масі Найєм. Основним напрямом діяльності організації став захист прав військовослужбовців, ветеранів та членів їхніх родин.

    Центр працював над питаннями проходження військово-лікарських комісій, оформлення статусів і виплат, лікування та реабілітації поранених, звільнення зі служби, соціальних гарантій, роботи системи рапортів і захисту військових від можливих порушень із боку командування.

    Діяльність організації була достатньо помітною, щоб «Принцип» потрапив до офіційного порадника Міністерства оборони з прав і соціальних гарантій військовослужбовців. У документі Міноборони серед громадських правозахисних організацій вказано Правозахисний центр «Принцип», а його очільниками зазначені Любов Галан і Масі Найєм.

    Галан також систематично брала участь у публічній дискусії щодо реформування військової сфери. Зокрема, вона порушувала питання військово-лікарських комісій, статусу обмежено придатних, захисту прав військовослужбовців та створення механізмів повідомлення про можливі порушення з боку командирів.

    У 2026 році «Принцип» продовжував дослідницьку діяльність. Зокрема, організація аналізувала практику залучення до війська людей, які були умовно-достроково звільнені з місць позбавлення волі для проходження військової служби. За наведеними організацією оцінками, цей механізм дозволив залучити приблизно 12 тисяч осіб.

    Від громадського сектору до Міноборони

    Перехід Галан до Міністерства оборони фактично означає, що тепер вона має можливість впливати на частину тих процесів, які раніше критикувала та пропонувала реформувати як представниця громадського сектору.

    У Міноборони до сфери її відповідальності віднесли розвиток і збереження людського капіталу Сил оборони. Йдеться про соціальний захист військовослужбовців та їхніх сімей, підготовку особового складу, питання охорони здоров’я, а також формування правил, які визначають права й обов’язки військових.

    Це безпосередньо перетинається з напрямами, якими «Принцип» займався протягом попередніх років. Галан ще до приходу у відомство публічно виступала за зміну системного підходу до військовослужбовця — від проходження ВЛК та оформлення документів до взаємодії з командуванням і державними органами.

    Співпраця Галан із державними структурами також почалася задовго до її призначення. Представники «Принципу» брали участь у заходах і робочих дискусіях із представниками Міністерства оборони та Міністерства у справах ветеранів. Частина рекомендацій громадських організацій щодо ветеранської політики згодом була врахована в урядових рішеннях.

    Що відомо про 1,4 млн грн доходу

    Окрему увагу після призначення привернула декларація Галан. За інформацією, оприлюдненою українськими медіа на підставі деклараційних даних, за рік вона отримала в ГО «Принцип» приблизно 1,4 млн грн заробітної плати. У перерахунку на 12 місяців це становить у середньому близько 117 тис. грн щомісяця.

    Втім, середній місячний показник не обов’язково означає, що Галан щомісяця отримувала однакову суму: декларація відображає сукупний річний дохід, а не помісячні виплати.

    Також повідомлялося, що у декларації нової заступниці міністра не зазначено значних грошових заощаджень. Водночас протягом звітного періоду вона придбала електромобіль. Ці відомості стали предметом уваги ЗМІ після її переходу на високу державну посаду.

    Важливо й те, що відкриті деклараційні дані самі по собі не вказують на незаконність отриманих доходів. Заробітна плата керівника громадської організації може фінансуватися з грантових та інших дозволених джерел, якщо це відповідає умовам фінансування та законодавству.

    Чому призначення Галан важливе для Міноборони

    Кар’єрний перехід Любові Галан цікавий насамперед через зміну її ролі. Протягом кількох років вона представляла організацію, яка вимагала від держави реформувати систему взаємодії з військовими, а тепер сама стала частиною керівництва відомства, відповідального за реалізацію цих змін.

    Одним із ключових питань стане те, чи зможе Міноборони перенести напрацювання громадського сектору в масштаб державної системи. Йдеться про сотні тисяч військовослужбовців, ветеранів і членів їхніх сімей, а отже — про значно більші масштаби відповідальності, ніж у межах окремої громадської організації.

    Сама Галан має багаторічний досвід саме в проблематиці прав військових. Її публічні матеріали свідчать, що серед питань, які вона систематично порушувала, були корупційні ризики у ВЛК і військкоматах, процедури подання рапортів, захист поранених та обмежено придатних військовослужбовців, а також механізми реагування на можливі зловживання командирів.

    Таким чином, історія із зарплатою у понад 100 тис. грн на місяць є лише одним із аспектів біографії нової заступниці міністра. Значно важливішим для оцінки її роботи стане те, чи вдасться їй уже на державній посаді реалізувати ті зміни у сфері захисту військовослужбовців, за які «Принцип» виступав із моменту свого створення.

  • Стрілянина під час мобілізації в Одесі: чоловік відкрив вогонь по військових ТЦК — четверо поранених

    Стрілянина під час мобілізації в Одесі: чоловік відкрив вогонь по військових ТЦК — четверо поранених

    В Одесі правоохоронці затримали 32-річного чоловіка, якого підозрюють у стрілянині по військовослужбовцях територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Інцидент стався ввечері 2 серпня під час проведення заходів з оповіщення. Внаслідок стрілянини поранення отримали четверо військових. Поліція відкрила кримінальне провадження, а вилучену у затриманого зброю направили на експертизу.

    За інформацією правоохоронців та Одеського обласного ТЦК та СП, подія сталася близько 19:30 в одному з районів Одеси. Військовослужбовці районного територіального центру комплектування проводили передбачені законодавством заходи з оповіщення населення, коли чоловік відкрив у їхній бік вогонь.

    У перших повідомленнях у соціальних мережах фігурувала інформація про інцидент на вулиці Космонавтів. Згодом факт стрілянини та поранення чотирьох військових підтвердили офіційні структури й низка українських медіа.

    Після пострілів усім чотирьом потерпілим знадобилася медична допомога. Їх госпіталізували. В офіційних повідомленнях наголошується, що військові отримали поранення різного ступеня тяжкості. Водночас інформація про їхній точний стан у перші години після інциденту відрізнялася залежно від джерела, тому остаточні медичні висновки мають повідомляти лікарі або правоохоронці.

    Після стрілянини на місце прибули слідчо-оперативні групи. Правоохоронці встановлювали особу нападника, опитували свідків та з’ясовували обставини конфлікту.

    Згодом поліція повідомила про затримання 32-річного чоловіка. За попередніми даними слідства, він міг стріляти з пістолета під патрон Флобера. Водночас остаточно тип і характеристики зброї мають встановити експерти — вилучений предмет направлено на відповідне дослідження.

    Підозрюваного затримали відповідно до статті 208 Кримінального процесуального кодексу України. Ця норма дозволяє уповноваженій службовій особі за визначених законом обставин затримати людину без ухвали слідчого судді.

    Справу розслідують за статтею про перешкоджання діяльності ЗСУ

    Слідчі внесли інформацію про подію до Єдиного реєстру досудових розслідувань за частиною 2 статті 114-1 Кримінального кодексу України — перешкоджання законній діяльності Збройних сил України та інших військових формувань в особливий період.

    Процесуальне керівництво у кримінальному провадженні здійснює Хаджибейська окружна прокуратура Одеси.

    Наразі слідству належить встановити повну послідовність подій: що відбувалося безпосередньо перед стріляниною, скільки пострілів було здійснено, на якій відстані перебували учасники інциденту, а також походження та технічні характеристики вилученої зброї.

    Саме результати експертиз, показання потерпілих і свідків та інші матеріали провадження мають стати підставою для остаточної правової оцінки дій затриманого.

    У мережі одразу після події поширювалися різні версії обставин нападу, зокрема твердження про те, що стрілець нібито перебував у будинку після інциденту. Однак такі деталі варто відокремлювати від інформації, яку підтвердили правоохоронці. Достовірно відомо про чотирьох поранених військових, затримання 32-річного чоловіка та вилучення зброї.

    В Одеському ТЦК відреагували на напад

    Одеський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки назвав застосування зброї проти військовослужбовців неприпустимим та наголосив на кримінальній відповідальності за перешкоджання роботі представників Збройних сил.

    У ТЦК звернули увагу, що військовослужбовці виконували службові обов’язки в умовах воєнного стану. Представники центру також закликали громадян не перешкоджати роботі груп оповіщення та вирішувати можливі спірні ситуації виключно у правовий спосіб.

    Інцидент 2 серпня став не першим випадком застосування насильства щодо представників ТЦК в Одеській області. Зокрема, у травні Одеський обласний ТЦК повідомляв про напад у Подільському районі області: тоді порушник військового обліку, за версією відомства, поранив ножем двох військовослужбовців.

    Раніше траплялися інциденти й безпосередньо в Одесі. У лютому 2025 року повідомлялося про чоловіка, який під час конфлікту застосував проти військовослужбовця сльозогінний газ, після чого здійснив кілька пострілів та втік.

    У лютому 2026 року в Одесі стався ще один резонансний епізод зі стріляниною за участю представників груп оповіщення. Тоді обласний ТЦК заявляв, що конфлікт виник між самими військовослужбовцями, а один з учасників застосував шумовий пристрій і здійснив постріл у повітря холостим патроном. Водночас у соціальних мережах активно поширювали інші версії події.

    Нинішній випадок відрізняється передусім кількістю потерпілих — поранення отримали одразу четверо військовослужбовців.

    Що загрожує затриманому

    Частина 2 статті 114-1 Кримінального кодексу стосується перешкоджання законній діяльності ЗСУ та інших військових формувань, якщо такі дії призвели до тяжких наслідків. Водночас остаточна кваліфікація може змінюватися під час досудового розслідування залежно від встановлених обставин, результатів експертиз і ступеня тяжкості поранень потерпілих.

    Надалі слідство має повідомити затриманому про підозру, після чого суд може розглянути питання про обрання запобіжного заходу. Станом на ранок 3 серпня про остаточне рішення суду ще не повідомлялося.

    Правоохоронці продовжують встановлювати мотиви 32-річного чоловіка та всі обставини стрілянини. Водночас саме результати розслідування мають дати відповідь на ключове питання — що стало безпосередньою причиною застосування зброї під час роботи групи оповіщення в Одесі.