Головний командувач Збройних сил України, Олександр Сирський, розпочав аудит сил оборони через виявлення тисяч військових, які досі не приймали участь у бойових діях. Про це повідомив глава фракції "Слуга народу" Давид Арахамія під час ефіру програми "Тема з Мосеічук". За словами Арахамії, під час аудиту були виявлені цілі підрозділи українських військових, які протягом двох років війни не брали участі у бойових операціях. Він підкреслив, що таких військових налічується тисячами. "Вже приблизно виявлено 8 тисяч осіб, які просто призначені до Генерального штабу і не брали участі в бойових операціях", – сказав він, додавши, що після завершення аудиту ця цифра буде значно вищою. Депутат також зазначив, що ці підрозділи вже отримали накази і готуються вирушити на фронт для підміни або посилення. "Які переваги ми з цього матимемо? Це внутрішній резерв. Більше того, це також зменшить потребу у мобілізації. Це також добра новина для суспільства, оскільки тримати економіку важливо", – додав Арахамія.

У результаті аудиту військових сил України виявлено, що значна кількість військовослужбовців протягом двох років війни не брали участі у бойових операціях. Зокрема, відомо, що близько 8 тисяч осіб були призначені до Генерального штабу та не залучалися до бойових дій. За даними глави фракції "Слуга народу" Давида Арахамії, ця цифра може бути ще вищою. Вказані підрозділи отримали накази про виїзд на фронт для підміни або посилення. Цей крок має на меті створення внутрішнього резерву та зменшення потреби у мобілізації, що також сприятиме стабільності економіки країни.

Оборонний комітет Верховної Ради України відзначив важливий крок у напрямку демобілізації військовозобов'язаних, підтримавши законопроєкт 11035 під час першого читання. Підтвердження цієї новини надійшло від голови фракції "Слуга народу" та народного депутата Давида Арахамії, який підкреслив важливість цього кроку в контексті реалізації ініціативи Президента щодо негайного звільнення строковиків. Після обговорення законопроєкту, Комітет рекомендував включити його до порядку денного 11-ї сесії Верховної Ради України та врахувати пропозиції щодо встановлення термінів, протягом яких строковиків не можуть призвати.

Згідно з рішенням Комітету, законопроєкт передбачає звільнення військовослужбовців строкової військової служби у запас у випадку закінчення терміну служби під час дії воєнного стану або у випадку продовження військової служби понад встановлені строки. До тих, хто перебуває у запасі, заборонено призивати на військову службу протягом дванадцяти місяців, якщо вони не виражають бажання продовжувати військову службу.

Законопроєкт, так само як і законопроєкт 10313, який також був прийнятий у першому читанні, спрямований на підвищення соціального захисту військовослужбовців та представників поліції. Він передбачає унормування питань, пов'язаних з капеланством, доглядом за дітьми військовослужбовців, відпустками за кордоном та грошовими виплатами у разі загибелі поліцейських.

Однією з ключових норм цього законопроєкту є право військовослужбовців на висловлення власної думки та розповсюдження інформації, за винятком конфіденційної, що відображає важливий крок до покращення роботи силових структур та забезпечення їхньої відкритості перед громадськістю.

У результаті обговорення та підтримки законопроєкту про звільнення строковиків, зроблено важливий крок у напрямку демобілізації військовозобов'язаних в Україні. Рішення Верховної Ради та рекомендації оборонного комітету свідчать про серйозне ставлення до питання соціального захисту військовослужбовців та поліцейських. Врахування пропозицій щодо термінів та унормування питань, пов'язаних з капеланством та доглядом за дітьми, свідчать про комплексний підхід до розв'язання проблем військової служби та соціального захисту силовиків. Крім того, важливою є норма про право військовослужбовців на висловлення власної думки та розповсюдження інформації, що свідчить про прозорість та відкритість в діяльності силових структур перед громадськістю.

Володимир Зеленський віддав інтерв'ю телеканалу Fox неподалік від лінії фронту, акцентуючи на важливості української війни для американців. Порівняно з Володимиром Путіним, який раніше звертався до Fox з Кремля, Зеленський відповідав на запитання, перебуваючи на тлі зруйнованого будинку, що підкреслювало тяжкість ситуації в Україні. Це інтерв'ю вийшло на Fox News, каналі з великою аудиторією, яка переважно схильна до Республіканської партії, дозволивши Зеленському передати своє головне послання американському консервативному населенню.

Ведучий Fox News, Брет Баєр, вирушив до України з метою поставити президенту Зеленському питання, які цікавлять американців після двох років інтенсивних військових дій. Це вже не перше інтерв'ю Баєра з українським лідером: вони зустрічалися раніше як минулого, так і позаминулого року. У ході інтерв'ю Баєр запитав Зеленського, чи дивився він інтерв'ю з Путіном. Президент відповів: "У мене не було двох годин, щоб слухати марення про нас, війну і США".

За даними видання Forbes, захоплення Куп'янська наразі є головною тактичною метою Росії, що підкреслює значення візиту ведучого Fox News до цього регіону України.

Згідно з Forbes, шматочок Харківської області став би великим подарунком для Путіна до дня виборів від російської армії. Цей факт намагався викреслити Зеленський перед республіканцями, демонструючи, що війна триває, і Україна наразі не має "плану Б". Володимир Зеленський визначив діалог з США як пріоритет, оскільки Україні надзвичайно потрібна допомога для подальшого протистояння на фронті проти Росії.

З початку війни міжнародні партнери України обіцяли надати їй допомогу під загальною сумою майже 170 млрд євро. З цієї суми 40% припадає на військову підтримку, 50% на фінансову допомогу і близько 10% на гуманітарну допомогу. Допомагали 42 країни, але основним донором з 71 млрд євро стали Сполучені Штати. Адміністрація Джо Байдена вже восени звернулася до Конгресу із закликом схвалити додаткове фінансування для України.

У запропонованому пакеті на суму понад 100 млрд доларів понад 60 млрд доларів призначалося на витрати, пов’язані з війною Росії проти України. Проте це питання залишається невирішеним через опір республіканців, які спочатку вимагали пов’язати його з вирішенням внутрішніх проблем США, зокрема з посиленням контролю за південним кордоном.

Заявили, що подальша передача озброєнь загрожує безпеці самої Америки. Для заповнення вичерпаних дворічною підтримкою України запасів Пентагону необхідне ухвалення відповідного закону, навколо якого розгорілися суперечки в Капітолії.

Хоча здається, що обидві фракції у Сенаті нарешті знайшли компроміс, проблема залишається. Дональд Трамп закликав "не робити дурниць", вважаючи, що хвиля невдоволення принесе його до Білого дому на майбутніх виборах. Його послухалися прихильники в Палаті представників Конгресу.

Зеленський раніше пропонував Трампу особисто приїхати до України. У інтерв’ю Fox News він додав, що готовий разом з Трампом поїхати прямо на передову. Зеленський також обговорював плани на майбутній рік, якщо Україна не отримає фінансування від США. Він відзначив, що Росія залишається сильнішою в небі та щодо чисельності. Щодо плану “Б”, він не конкретизував, але зазначив, що Україна шукатиме альтернативні шляхи для виживання. Однак він підкреслив критичну важливість американської допомоги для захисту країни від загрози.

З погляду середньостатистичного американця, який переглянув обидва інтерв’ю – і Зеленського, і Путіна – очевидно одне: Росія закликає не звертати увагу на те, що відбувається (“Вам що, нічим зайнятися?” – питав Путін), а Україна не лише закликає уважно стежити за подіями, але ще й просить допомогти. “Не може бути різниці поглядів на цю війну, – каже Володимир Зеленський. – Є лише один ворог, і це Путін”.

“Нам потрібна зброя великої дальності, – додає Зеленський. – Ми говорили про це з конгресменами, я говорив про це з президентом Байденом. Далекобійні ракети ATACMS з дальністю до 300 кілометрів нам дуже допомогли б. Тому що це нечесна війна: наша артилерія має дальність близько 20 кілометрів, а в Росії – 40 кілометрів. Тож якщо партнери мають такі системи, чому б не надати їх Україні?”

Досі адміністрація Джо Байдена вкрай неохоче йшла на надання Україні систем озброєнь, які б дозволяли їй завдавати шкоди противнику далеко за лінією фронту, мотивуючи це побоюваннями “подальшої ескалації”. Певну кількість ракет ATACMS зі зменшеною дальністю надали після численних закликів минулої осені, але далі цього справа поки що не просунулася. Поки американська допомога застрягла на півдорозі, російські війська захопили Авдіївку – місто на Донеччині, яке вони безуспішно намагалися взяти протягом двох років. Питаючи Зеленського, Брет Баєр назвав це найбільшим досягненням Росії за останні дев’ять місяців. Чиновники, зокрема у Вашингтоні, як і багато експертів, пов’язують цей успіх російських військ із гострим дефіцитом боєприпасів в українській армії.

Росія веде боротьбу за контроль над містом Авдіївка вже з початку війни. Проходячи кілька кілометрів від міста, знаходиться дорога, яка з’єднує контрольовані Росією Донецьк, Горлівку та Луганськ. Якщо б українській армії вдалося перерізати цю дорогу, це серйозно ускладнило б логістику російських військ. Росія ж веде боротьбу за Авдіївку з метою відсунення українських військ, щоб Донецьк не потрапив під обстріл ЗСУ. Зараз Авдіївкою контролює Росія, але, як зауважив Зеленський, це не означає, що вона функціонує нормально. “Вони зруйнували все. Їхня стратегія полягає в тому, щоб зрівняти все із землею, а потім йти далі”, – сказав президент про ситуацію в Авдіївці.

Зеленський також зазначив досягнення української армії за останні два роки. “Вони окупували Харківську область, але ми контролюємо її зараз. Ми розблокували Чорне море і знищили багато кораблів російського флоту”, – сказав він.

Зеленський також відправив у відставку головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, замінивши його на генерал-полковника Олександра Сирського. Питаний про нагороду Героя України для Залужного, Зеленський сказав, що це вибір самого генерала. “Він захищав нашу націю і нашу країну, і я дуже вдячний йому за це”, – додав він.

Президент не конкретизував кількість втрат України в цій війні, але зазначив, що “десятки тисяч смертей” та “десятки тисяч дітей були депортовані”. “На одного нашого солдата, який загинув у бою, припадає п’ять російських солдатів”, – зазначив він.

“Критики можуть сказати, що ви, намагаючись залишитися при владі, не поспішаєте сісти за стіл переговорів для завершення цієї війни”, – зазначив Брет Баєр. Володимир Зеленський відповів зітханням. Тема переговорів була очікуваною. Недавно Володимир Путін у своєму інтерв’ю запевнив, що Росія “ніколи не відмовлялася від переговорів”, але унеможливлює їхнє проведення указ Зеленського про неможливість переговорів з Путіним. Олію у вогонь підливає той факт, що, якби Україна не вела б війну, вона зараз перебувала б на порозі президентських виборів. Але за законом, ухваленим задовго до президентства Зеленського, вибори у воєнний час заборонені. Це частково забороняє і Конституція. Баєр зазначив, що це турбує Захід. Для країн Заходу вибори є невід’ємним елементом демократії. І Україна, яка вважає себе частиною демократичного світу, за деякими думками, повинна була знайти спосіб провести ці вибори.

“Я справді не хотів говорити про політику, тому що те, що відбувається на війні, набагато важливіше”, – сказав Зеленський. Він знову звернувся до закону, який забороняє голосування під час війни. Але навіть якби вибори відбулися, чинному президентові не бракувало б приводів для хвилювань: наразі рівень підтримки його дій перевищує 70%. “Якби вибори відбулися зараз, я б переміг”, – додав Зеленський, посилаючись на свої рейтинги.

Після цього він знову звернувся до питання про переговори. “Переговори з танками, зі знищенням наших людей – це не переговори”, – зауважив Зеленський. “Макрон та Шольц говорили з Путіним до початку війни. І стверджував, що жодного вторгнення не буде. Тож – хоч би що він казав, цьому не можна вірити”.

“Не зовсім справедливо запитувати українців, коли закінчиться війна”, – додав Зеленський. “Ми робимо все можливе, щоб вона закінчилася. Але давайте бути відвертими: світ не дуже готовий до поразки Путіна. І світ боїться змін у Росії. Отже, коли світ зрозуміє, що Путін переступив всі червоні лінії, що він не дуже адекватна людина, яка загрожує всьому світу, чий план – це знищення НАТО, – отож, коли це станеться, тоді війна і закінчиться”.

У висновку можна зазначити, що український президент Володимир Зеленський акцентує увагу на тому, що війна на сході України залишається пріоритетним завданням для країни. Він відзначає необхідність міжнародної підтримки, зокрема з боку США та інших країн Заходу, у забезпеченні обороноздатності та вирішенні конфлікту з Росією.

Зеленський відмовляється від можливості проведення виборів під час війни і підкреслює недосяжність реальних переговорів з Росією, доки та не припинить військову агресію. Водночас, він наголошує на важливості світового реагування на дії Путіна та необхідності об'єднання у зусиллях для захисту міжнародної безпеки та зупинення російської загрози.

Другий рік великої війни: болючі втрати і виклики майбутнього

Після закінчення першого року повномасштабної війни український народ, хоч і переживши шок та біль від тисяч втрат і непопереджених руйнувань, сподівався на перемогу та швидкий прогрес у 2023 році. Проте надії виявилися необґрунтованими. Навіть при зменшенні числа російських нападів та руйнувань, у другій половині року з’явилось розуміння, що війна — це не лише про території, але й про стійкість. В економічному аспекті військовий конфлікт виявився не менш важливим, ніж самі воєнні дії.

Основні цифри другого року великої війни свідчать про зменшення кількості жертв серед мирного населення. Протягом цього періоду загинуло 2821 особа, поранено 6403 українці, що становить чверть від загальної кількості втрат за обидва роки конфлікту. Однак офіційні дані можуть не відображати повну картину через недоступність деяких зон через російську окупацію.

Щодо загиблих серед Збройних Сил України, конкретних цифр не надавалося, але оцінки свідчать про щоденні втрати від 30 до 50 воїнів. І хоча уряд розглядає можливість розсекречування цих даних, рішення щодо цього поки не прийнято.

Умови війни продовжують ставити перед Україною складні завдання і вимагати найкращих зусиль для подолання викликів, які вона зустрічає на своєму шляху.

За словами Давида Арахамії, кількість загиблих українських військових є набагато меншою, ніж 100 тисяч. Президент Зеленський також вказав на значні втрати російських військових. Правозахисна організація Human Rights Watch оцінила кількість загиблих під час боїв серед мирного населення у Маріуполі щонайменше у 8 тисяч, що свідчить про можливу значну кількість загиблих серед цивільного населення з часом. Згідно зі збіркою “Книга пам’яті полеглих за Україну”, загальна кількість загиблих воїнів від початку російського вторгнення перевищує 30 тисяч, що стало основою для створення Стіни пам’яті полеглих у 2014-2021 роках у Михайлівському золотоверхому соборі в Києві. Були спроби оцінити кількість загиблих за посмертними указами президента, які опубліковані до середини жовтня 2023 року. Журналісти підрахували, що цих воїнів згадується 14402. Однак є також закриті укази про нагородження посмертно, зокрема, працівників Служби безпеки України, Головного управління розвідки та інших спеціальних підрозділів. Після призначення Головнокомандувачем на початку лютого 2024 року, Олександр Сирський у інтерв’ю німецькому ZDF заявив, що російські втрати, особливо загиблими, перевищують українські втрати в 7-8 разів за останні дані. Витрати на безпеку та оборону фінансуються виключно за рахунок доходів від податків та інших платежів, що надходять до бюджету з української економіки. У 2023 році видатки на ці цілі становили 2,6 трлн грн або понад 40% від очікуваного ВВП країни. Це на 72% більше, ніж у 2022 році. За підрахунками економістів, видатки лише на армію в Україні перевищують третину ВВП. На порівняння: у країнах НАТО, які мають міцнішу економіку, ця цифра зазвичай становить до 2% у мирний час. Міжнародна фінансова допомога покривала іншу половину видатків бюджету, зокрема, зарплати держслужбовцям та соціальні виплати. Протягом 2023 року допомога надходила ритмічно та в значних обсягах. За даними Міністерства фінансів, Україна отримала 42,5 млрд доларів зовнішнього фінансування, понад чверть цієї суми були грантами, тобто не потрібно буде повертати ці гроші. У 2023 році головним “

Інші великі донори фінансової допомоги Україні включали МВФ (4,475 млрд доларів), Японію (3,626 млрд доларів), Канаду (1,757 млрд доларів), Велику Британію (998 млн доларів) та Світовий банк (660 млн доларів). За даними Ukraine Support Tracker, якщо “зважити” допомогу на розмір економік країн-союзниць України, найбільшу підтримку надали скандинавські та балтійські країни, зокрема, Естонія, Данія, Норвегія, Литва та Латвія. У 2023 році зовнішнє фінансування, отримане Україною, перевищило як обсяги 2022 року, так і очікування уряду України. Однак очевидно, що 2023 рік залишиться рекордним. У бюджеті на 2024 рік спочатку планувалося отримати 41 млрд доларів від міжнародних партнерів, але пізніше Міністерство фінансів скоротило цю суму до 37,3 млрд доларів. Руйнування та збитки, внаслідок російського вторгнення, продовжують наростати. За підрахунками Київської школи економіки (KSE), загальна сума прямих збитків, завданих інфраструктурі України, станом на січень 2024 року зросла до 155 млрд доларів. На початку 2023 року ці втрати оцінювалися у 138 млрд доларів. Найбільшою часткою загальних збитків залишаються втрати житлового фонду – 58,9 млрд доларів. Серед регіонів, які найбільше постраждали від руйнування житла, – Донецька, Київська, Луганська, Харківська, Миколаївська, Чернігівська, Херсонська та Запорізька області. На другому та третьому місцях за сумою збитків залишаються інфраструктура та промисловість, а також втрати підприємств – 36,8 млрд та 13,1 млрд доларів відповідно. У KSE також підрахували, що внаслідок підриву Каховської ГЕС 6 червня 2023 року лише у чотирьох населених пунктах лівобережної Херсонщини постраждало – були повністю або частково затоплені – щонайменше 19 тисяч будинків. За останнім звітом Управління Верховного комісара ООН з питань біженців (УВКБ ООН) станом на середину лютого 2024 року за межами України перебувало 6,479 млн біженців, із яких понад 6 млн знаходилися у Європі. З цієї кількості 5,809 млн українців отримали тимчасовий захист у країнах Європи. Порівняно з першим роком війни, загальна кількість українських біженців у Європі трохи зменшилася, але кількість осіб, які отримали тимчасовий захист, зросла. За даними опитування УВКБ ООН, 80% біженців з України є жінками, при цьому у 69% випадків вони залишились без членів сім’ї в Україні. Середній вік українських біженців становить 44 роки.

Найбільше українських біженців, на початок лютого 2024 року, було зареєстровано в Німеччині – 1,140 млн осіб, з яких понад мільйон отримали тимчасовий захист. У Польщі, яка очолювала за кількістю біженців з України у 2022 році, тепер перебуває 956 тисяч українців. Загалом, протягом війни, тимчасовий захист у Польщі отримали понад 1,6 млн українців. В Росії та Білорусі, за даними ООН, перебуває близько 1,252 млн українських біженців. У межах України понад п’ять мільйонів внутрішньо переміщених осіб (ВПО), із них 3,6 млн покинули свої домівки після початку повномасштабного російського вторгнення. За даними віцепрем’єрки та міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірини Верещук, понад половина ВПО отримують щомісячні виплати. У 2023 році на ці виплати було витрачено понад 73 млрд гривень з бюджету, що удвічі більше, ніж на покриття усіх комунальних субсидій в країні. За даними Мінсоцполітики, 158 тисяч людей втратили право на виплати, оскільки виїхали за кордон.

Згідно з даними Міжнародної організації міграції (МОМ), кількість внутрішніх переселенців в Україні на кінець 2023 року складала 3,689 млн осіб. З цієї загальної кількості майже половина походила з двох областей – Харківської та Донецької. Приблизно половина переселенців також знайшла притулок у двох областях, що фактично знаходяться на передовій – Харківській та Дніпропетровській (кожна трохи менше півмільйона осіб). Крім того, значний потік переселенців спрямовується до Києва та Київської області. За словами МОМ, головна причина, чому ці регіони є “популярними”, полягає у можливості знайти роботу.

У західних регіонах, де навесні 2022 року перебувала понад третина внутрішніх переселенців, до весни 2023 року залишилося лише 16%. Кожен другий переселенець мав досвід переїзду не один раз, що, за словами МОМ, пов’язано з труднощами у знаходженні роботи в новому місці. Чоловіки частіше, ніж жінки, стикалися з проблемою безробіття після переїзду, а кожен десятий з них зазнавав переселення понад тричі.

За оцінками МОМ, близько 4,5 млн осіб повернулися до своїх звичних місць проживання після періоду переміщення – як по Україні, так і за кордоном. При цьому 319 тисяч осіб, які повернулися з-за кордону, стали переселенцями в Україні. Найбільше осіб поверталися з Угорщини, Польщі та Румунії. Зазначено, що лише 37% з тих, хто повернувся з-за кордону, отримують регулярну зарплату, а решта залежать від пенсій та соціальних виплат для ВПО.

У порівнянні з біженцями за кордоном, серед ВПО частка жінок менша – близько 60%, а частка літніх людей вища – майже чверть. Крім того, серед переселенців більшою є частка осіб, які повідомляють, що вичерпали всі свої заощадження під час війни.

Щодо економічного зростання, після майже третього спаду у 2022 році, український ВВП з другого кварталу 2023 року показав позитивну динаміку. Різні оцінки вказують на можливе зростання у 5-5,5% у другому році війни. Остаточні дані щодо динаміки ВВП у 2023 році будуть відомі пізніше.

Спочатку слід відзначити, що низькій базі порівняння приписується головна заслуга у вигляді зростання економіки. Падіння у перший рік конфлікту було настільки глибоким, що навіть незначне зупинення цього падіння виглядає як зростання. Однак, не дивлячись на ознаки відновлення, український ВВП залишається приблизно на чверть меншим, ніж у попередньому, довоєнному 2021 році. З іншого боку, українська економіка, очевидно, відновилася після перших ударів, пов’язаних з початком російського вторгнення. Деякі економічні показники виявилися кращими, ніж прогнозувалося. Однак ефект низької бази порівняння вже вичерпав себе, і подальше відновлення відбуватиметься повільніше. Це підтверджують попередні дані за січень 2024 року, коли згідно з розрахунками Мінекономіки, ВВП України зросли лише на 3,5% порівняно з січнем 2023 року.

До числа показників, які виявилися кращими, ніж очікувалося, відноситься курс гривні. Національна валюта країни, яка переживає повномасштабну війну вже другий рік поспіль, більшу частину часу навіть зміцнювалася. На фоні того, що уряд передбачав у бюджеті на 2023 рік середньорічний курс у 42,2 гривні за долар, реальний середньорічний курс виявився нижчим як від урядових, так і від недержавних прогнозів. Значний період часу Національний банк вирішив відмовитися від жорсткої фіксації офіційного курсу гривні до долара, що було введено з перших днів війни, і перейшов до “керованої гнучкості”, підтримуючи гривню за допомогою валютних інтервенцій з резервів. Однак наприкінці 2023 року гривня почала демонструвати ослаблення і в 2024 році ввійшла з офіційним курсом у 38 гривень за долар.

Також у другий рік війни помітними були позитивні новини стосовно інфляції, ще одного показника, за яким стежить Національний банк. Якщо у 2022 році Україна завершила зі зростанням цін у понад 26%, то у 2023 році інфляційний показник, якого не вдається досягти навіть за мирних часів, становив близько 5%.

В Національному банку зв’язують ці два показники так: зняття інфляційного тиску дозволило валютну стабільність. Щодо інших факторів, тут зазначаються врожайний рік, який сприяв зниженню цін на продукти харчування, а також замороження комунальних тарифів.

Оглядачі, у свою чергу, серед головних причин стабільності курсу та цін вказують на відмову від фінансування дефіциту державного бюджету за рахунок “друкування” грошей. Це стало можливим завдяки масштабній допомозі міжнародних партнерів, завдяки якій валютні резерви НБУ у 2023 році сягнули 40,5 млрд доларів, перевищивши попередній рекорд 2011 року у 38,4 млрд доларів.

До початку війни українська економіка в значній мірі була спрямована на експорт. У 2021 році він склав близько 40% українського ВВП, що оцінювалося на понад 68 мільярдів доларів. Але на другому році конфлікту прибутки від експорту зменшилися до 36 мільярдів доларів. У 2022 році Україна змогла експортувати на 44,2 мільярдів доларів. При цьому, на другому році війни імпорт до України фактично удвічі перевищив експорт. За даними Державної митної служби, у 2023 році Україна імпортувала товарів на 63,5 мільярдів доларів. А дефіцит зовнішньої торгівлі (різниця між імпортом та експортом) навіть порівняно із 2022 роком, за оцінками Національного банку, зріс у понад два рази. Причиною цього стали втрати підприємств на окупованих росіянами територіях, переважно металургійних, а також системні проблеми на усіх експортних маршрутах – від Чорного моря до західних кордонів з європейськими країнами, де мали б працювати “коридори солідарності”.

Російська блокада українських портів у Чорному морі та вихід Росії із морського зернового коридору змусили Україну переорієнтувати свій експорт на Дунайські порти. Також українські виробники почали працювати над власним коридором у Чорному морі, покладаючись на захист ЗСУ. Кінець 2023 року свідчив, що морський експорт зернових практично повернувся до попереднього рівня, як на піку можливостей зернового коридору з участю Росії та посередництва ООН і Туреччини у 2022 році. Також через ці маршрути стала надходити і продукція металургії. Це дозволило підвищити завантаженість металургійних підприємств, які стали виходити на 70% своєї довоєнної потужності.

Проте, західний кордон, передусім з Польщею, починаючи з травня 2023 року, працював із значними обмеженнями, а то й був закритий для українських товарів та перевезень через протести, спочатку фермерів, а потім перевізників, які вважають, що присутність українських товарів та послуг руйнує їхні внутрішні ринки.

Незважаючи на усе це, Польща залишається одним із трьох основних партнерів України як за обсягами експорту, так і імпорту. У цілому Україна найбільше експортувала до таких країн: Проте основний дохід – з великим відривом від усіх інших статей – Україні приніс експорт аграрної продукції – майже на 22 мільярди доларів. Експорт металів приніс в п’ять разів менше — майже 4 мільярди доларів.

За останній час стало помітно, що експорт послуг ІТ з України скоротився вперше за багато років – до 6,7 мільярдів доларів. Це на понад 600 мільйонів доларів менше, ніж у 2022 році.

Порівняно з першим роком війни, українці стали значно менше довіряти владі, а довіра до органів правопорядку та правосуддя ще більше впала. Проте є інституції та особи, яким більшість українців довіряють.

За даними опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), проведеного наприкінці листопада-початку грудня 2023 року, українці найбільше довіряли ЗСУ (96%), і ця довіра не змінилася протягом ще одного року війни. Так само сталою та високою довірою українців користуються волонтери (84%).

Згідно з січневим опитуванням Центру Разумкова, довіру ЗСУ мають 95% українців, а волонтерам – 78%. Серед лідерів довіри також визначаються добровольчі загони, ДСНС, Нацгвардія, прикордонники та СБУ.

Президенту Володимиру Зеленському все ще довіряє більшість українців, але їх стало помітно менше. За даними Центру Разумкова, самому інституту президента довіряють 64%, тоді як персонально у Володимира Зеленського довіра на рівні 69%.

Проте за опитуванням КМІС, на початку лютого 2024 року довіряли Володимиру Зеленському 65% опитаних. А відставка Головнокомандувача Валерія Залужного “коштувала” президенту ще 5% рейтингу довіри. У лютому 2024 року довіряли відставленому генералу 94% українців. Його наступнику на посаді Головнокомандувача Олександру Сирському довіряють 40%.

Перед війною, за даними КМІС, президенту Зеленському довіряли 37% українців, але у перші місяці конфлікту цей показник підстрибнув до 90%. Після цього підтримка почала падати – у грудні 2022 року главі держави довіряли 84%, а наприкінці 2023 року – вже 77%.

Інші органи центральної влади мають значно меншу довіру, і вона знижується. За даними КМІС протягом року кількість тих, хто довіряє уряду та Верховній Раді, зменшилася удвічі. За опитуванням Центру Разумкова, Кабінет міністрів та Верховна Рада вважаються лідерами у недовірі. Загалом, в Україні за даними КМІС спостерігається зменшення кількості людей, які вважають, що справи в країні розвиваються у правильному напрямку.

Суттєві зміни відбулися на зламі 2023 та 2024 року, коли вперше від початку війни зросла кількість тих, хто вважає, що країна рухається хибним шляхом. Якщо після перших місяців конфлікту тих, хто підтримував правильний курс, становило 68%, то до грудня 2023 їхня кількість зменшилася до 54%, а ще через два місяці – до 44%. Подібні результати відображає і Центр Разумкова. За їх опитуванням, якщо до війни в грудні 2021 року у правильному напрямку розвитку України вірили лише 20% населення, то після початку конфлікту до осені 2022 року у правильності курсу переконані стали понад половина українців. Максимальне значення цього показника відзначалось у лютому-березні 2023 року – 61%. Після цього віра почала зменшуватися, і в січні 2024 року впевненість скоротилася до 41%. Найчастіше українці критикують такі сфери: Проте є й позитивні зміни. Українці відзначають поліпшення ситуації щодо ліквідації наслідків масованих обстрілів енергетичної інфраструктури, а також покращення роботи комунальних служб і торгівлі, а також забезпечення харчами. Найбільш очевидні позитивні зміни останнього часу, на думку українців, стосуються обороноздатності та міжнародного іміджу України.

У висновку можна відзначити, що на фоні військового конфлікту в Україні відбуваються значні зміни у громадському відношенні до влади та інституцій країни. Довіра до уряду та парламенту знизилася, водночас зростає кількість людей, які вважають, що країна рухається у неправильному напрямку. Заходи з поліпшення ситуації щодо ліквідації наслідків обстрілів, покращення роботи комунальних служб та забезпечення харчами отримують позитивну оцінку від громадян. Найбільш важливими напрямками реформування, на думку українців, є обороноздатність та міжнародний імідж країни. Таким чином, важливо продовжувати працювати над політичними, економічними та соціальними аспектами, щоб зміцнити довіру громадян до владних структур та забезпечити стабільний розвиток України.

Вищий антикорупційний суд вирішив продовжити до 19 квітня термін виконання обов'язків бізнесмена Алекса Боруховича, який став підозрюваним у справі про організацію заволодіння міжнародним аеропортом "Одеса". Ухвала суду передбачає низку обмежень, включаючи запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 120,78 млн гривень, обов'язок з'являтися на перше вимагання, не покидати місто та область без дозволу відслідковуючого органу, прокурора та суду, а також повідомляти про будь-які зміни у місці проживання та роботи. Пізніше електронний браслет, який також було накладено на Боруховича, було знято.

Суд також врахував запит прокурора САП щодо продовження інших обмежень і частково задовольнив його, продовживши термін виконання обов'язків підозрюваного через застосування запобіжного заходу у вигляді застави. Ця ухвала діятиме до 19 квітня 2024 року включно, але в межах досудового розслідування.

Цей вирок став наслідком слідства, що відбулося у рамках справи проти Бориса Кауфмана та Олександра Грановського (Алекса Боруховича), які підозрюються у створенні схеми заволодіння майном КП "Міжнародний аеропорт "Одеса". Слідство показало, що вони зареєстрували ТОВ з метою отримання у власність та приватизації майнового комплексу аеропорту. Отримавши згоду депутатів Одеської міської ради на створення товариства, вони вчинили ряд юридичних порушень, що призвели до незаконного заволодіння майном аеропорту.

Нагадаємо, що раніше суд також обрав запобіжний захід для Бориса Кауфмана та Олександра Грановського у цій справі.

У вирішенні справи щодо організації заволодіння майном Міжнародного аеропорту "Одеса" суд продовжив до 19 квітня термін виконання обов'язків бізнесмена Алекса Боруховича, підозрюваного у зазначених злочинах. Суд встановив ряд обмежень щодо його дій та місцеперебування, включаючи заставу у значній сумі та заборону покидати місто без дозволу від відслідковуючих органів. Такий вирок є результатом слідства, що розглядається у рамках судового процесу проти Боруховича, Бориса Кауфмана та Олександра Грановського за обвинуваченням у незаконному заволодінні майном аеропорту. Ці рішення свідчать про серйозність ситуації щодо боротьби з корупцією та недодержанням закону в сфері підприємницької діяльності.

Президент України Володимир Зеленський здійснив продуктивний візит до Дніпропетровської області, де відвідав центр підготовки мобільних вогневих груп, приурочений до захисту країни від потенційних загроз. У рамках візиту глава держави особисто вручив заслужені нагороди військовим, які безперервно та самовіддано стоять на варті українського народу, протистоячи російським атакам. Президент висловив щиру вдячність за величезний внесок у боротьбу проти російської агресії та побажав героям міцного здоров'я та нових перемог.

"Хочу щиро вас подякувати за успішне знищення повітряних цілей та ефективну боротьбу з ворогом. Ваш внесок у захист нашої держави, наших родин, нашої України надзвичайно важливий. Бажаю вам міцного здоров'я та лише найбільших перемог. Маю честь вручити вам ці заслужені нагороди. Нехай вам щасливо іти вперед, до нових висот", — заявив президент під час церемонії нагородження.

Під час свого візиту до центру підготовки мобільних вогневих груп, Володимир Зеленський детально ознайомився з тренуванням військовослужбовців, які майстерно використовують великокаліберні кулемети та інші засоби для ефективного знищення російських ракет та дронів. Це важливий етап в укріпленні національної безпеки, і президент висловив впевненість у високій готовності та професіоналізмі наших захисників.

У візиті до Дніпропетровської області Президент України Володимир Зеленський відзначив мужність та самовідданість військовослужбовців, які щоденно ризикують життям, захищаючи Україну від можливих загроз. Вручивши заслужені нагороди, він висловив щиру вдячність за їхній внесок у протидію російській агресії та бажав героям міцного здоров'я та нових перемог.

Президент також висловив підтримку і визнання під час візиту до центру підготовки мобільних вогневих груп, який грає важливу роль у забезпеченні національної безпеки. Захопившись професіоналізмом військових та їхнім вмінням використовувати сучасні засоби для захисту, президент підкреслив важливість

Епопея з ухваленням законопроєкту про мобілізацію триває, пише у своєму блозі на “УП” ексспікер Ради, народний депутат Дмитро Разумков. Він вказує на те, що після відкликання урядом законопроєкту №10378, який викликав гнів суспільства, очікували адекватну редакцію, що враховувала б потреби та позиції військових. Однак новий законопроєкт (№10449), на думку Разумкова, не відповідає цим очікуванням. Він вважає, що в законі недостатньо уваги приділено ключовим питанням, що хвилюють захисників країни та суспільство загалом. Законопроєкт, за словами нардепа, не передбачає системи демобілізації, ротації, а також не забезпечує кадровий резерв та фінансове забезпечення захисників. Такі методи, на думку Разумкова, не заохочують громадян іти служити в армію, а навпаки, призводять до відсутності довіри до влади. Він також стурбований тим, що законопроєкт передбачає блокування рахунків, обмеження виїзду за кордон та інші обмеження для тих, хто не став на облік в органах влади. Разумков підкреслює, що такий підхід деморалізує воїнів, які уже довгий час знаходяться на передовій, та може призвести до масового виведення грошей в кеш для уникнення блокування рахунків. Це призведе до перевантаження судової системи. Разумков закликає до змін у законопроєкті, які б враховували потреби військових та забезпечили їхню гідну демобілізацію та підтримку.

Судячи з викладеного, новий законопроєкт про мобілізацію ще більше загострює ситуацію в порівнянні з попереднім. Влада має намір знизити вік призову до 25 років та залучати поліцію до видачі повісток. Також передбачається істотне обмеження прав громадян, які ігнорують повістки, що, крім іншого, будуть висилатися навіть у електронному вигляді. Отже, влада вважатиме, що електронна повістка вручена, навіть якщо громадянин її не отримав, а реєстрація електронного кабінету призовника буде обов'язком громадян. Крім того, процедура демобілізації в українському законодавстві залишається невизначеною. Це не дивує, оскільки влада прагне не лише максимально залучити людей на фронт, а й утримувати їх там якомога довше. Для нас це питання має велике значення.

Новий законопроєкт про мобілізацію, на жаль, показує ще більше обмежень та недоліків у порівнянні з попереднім.Влада планує знизити вік призову до 25 років та залучити поліцію до видачі повісток, що ще більше ускладнить ситуацію.Передбачається істотне обмеження прав громадян, які ігнорують повістки, в тому числі через введення електронного варіанту вручення.Неясність щодо процедури демобілізації також викликає серйозні питання щодо захисту прав призовників.Висновок полягає в тому, що ці новації можуть призвести до подальшого ускладнення ситуації та порушень прав громадян, що потребує уважного розгляду та реагування соціальних та правозахисних організацій.

Верховна Рада України прийняла нову процедуру, яка дає змогу чоловікам та жінкам, навіть не є військовослужбовцям, стати батьками після смерті. Згідно з цим нововведенням, партнери загиблих зможуть використати їхні заморожені репродуктивні клітини для породження дитини, яка буде визнана рідною з повним спектром прав, передбачених законодавством. Депутати прийняли два документи для цього: один головний у цілому і ще один допоміжний у першому читанні. Щоб розпочати цю процедуру, потрібне затвердження обох документів та підпис президента.

Проблема можливого знищення сперми загиблих військових була вже вирішена ухваленням головного документа в цілому. Цей крок був здійснений після гучного скандалу наприкінці січня, коли стало відомо, що Рада заблокувала можливість посмертного батьківства та навіть передбачила примусову утилізацію замороженого біоматеріалу військових після їхньої загибелі. Про ці нові зміни оголосив Михайло Радуцький, голова парламентського комітету з питань здоров’я нації, який був автором скандальних правок до попередньої редакції закону та обіцяв виправити ситуацію. Згідно з виступом Радуцького, Верховна Рада прийняла в цілому законопроєкт №10448, який містить ключові нововведення.

У попередній редакції закону, після смерті військового, зберігання репродуктивних клітин припинялося, і їх мали утилізувати. Проте, в новій редакції, у разі загибелі військового (чи військової) або оголошення його померлим, репродуктивні клітини зберігаються за рахунок держави протягом трьох років. Після цього терміну вони також можуть залишатися збереженими, але вже за рахунок особи, яка була вказана померлим як розпорядником свого біоматеріалу за життя.

Революційність цього законодавчого акту полягає в тому, що вперше в Україні передбачено можливість громадянину розпорядитися своїми репродуктивними клітинами у разі своєї смерті, оголошення судом померлим або безвісти відсутнім. Ця можливість стосується будь-якого громадянина, а не тільки військовослужбовця. У випадку народження дитини відповідно до прижиттєвого розпорядження громадянина і завдяки репродуктивним технологіям, загиблий "визнається батьком чи матір'ю народженої у такий спосіб дитини". Протягом трьох місяців після введення в дію закону, уряд має прийняти додаткові норми, щоб врегулювати всі юридичні тонкощі. Водночас, закон визнає чинними заповіти та інші нотаріально посвідчені волевиявлення громадян стосовно їхнього біоматеріалу, які були укладені до прийняття цього закону.

Юристка Олена Бабич високо оцінила новий документ, щодо якого в соціальних мережах розпочався скандал у зв'язку з попереднім законом. Вона зазначила, що цим законом планується реалізувати довгочекане бажання репродуктивної спільноти – законодавчо врегулювати використання репродуктивних клітин після смерті особи, не обмежуючись лише військовослужбовцями. У першому читанні Рада також ухвалила законопроєкт № 10450 про внесення змін до Цивільного кодексу, який передбачає визнання батьківства та надання пільг таким дітям. За словами депутата Радуцького, цей закон не лише дозволяє захисникам визначати долю своїх репродуктивних клітин у разі смерті, а й надає можливість використовувати допоміжні репродуктивні технології. Він зазначив, що ця особа буде визнана батьком або матір'ю дитини, народженої за допомогою цих технологій.

У листопадовому законі, що стосується права на безкоштовне зберігання репродуктивних клітин військових, була внесена поправка, яка передбачала утилізацію біоматеріалу в разі їхньої загибелі. Це викликало гучний скандал, особливо в умовах війни, коли багато людей щодня ризикують своїм життям на фронті. Багато депутатів заявили, що ця поправка була додана на останньому етапі і не мала підтримки профільного комітету. Сам автор поправки, Радуцький, відкинув її, назвавши її неправильною та несправедливою щодо героїв та їхньої пам'яті. Він обіцяв виправити ситуацію до набуття чинності попередньої редакції закону.

Українська Верховна Рада прийняла важливі закони, які стосуються права на батьківство після смерті особи. Ці законодавчі акти передбачають можливість використання репродуктивних клітин померлих осіб для породження дітей, а також визнання їхнього батьківства. Нововведення розширюють права не лише військовослужбовців, а й всіх громадян України. Важливою є також ініціатива з внесення змін до Цивільного кодексу, яка передбачає надання пільг таким дітям. Гучний скандал, що виник під час обговорення попередньої редакції закону, свідчить про важливість цього питання для українського суспільства. Вирішення цих питань стало актуальним в умовах війни, коли багато людей щодня ризикують своїм життям на фронті. Закони забезпечують правову основу для регулювання репродуктивних прав громадян після їхньої смерті і відображають важливість захисту цих прав в умовах сучасного українського суспільства.

Президент України Володимир Зеленський у своєму зверненні оголосив про відставку генерал-полковника Валерія Залужного, який очолював Збройні Сили України протягом більш як двох років. Це сталося після зустрічі між ними, під час якої Зеленський висловив вдячність за працю Залужного. Новим керівником Збройних Сил було призначено Олександра Сирського.

Напружені відносини між президентом і генералом посилилися ще у листопаді 2023 року, але тоді відставка не відбулася. У січні 2024 року Зеленський повідомив Залужного про свій намір звільнити його, проте документ про це так і не був підписаний до 8 лютого.

Перед відставкою Залужний опублікував свою програмну колонку на CNN, в якій висловив своє бачення щодо війни та план змін у армії на найближчі півроку.

Напружений конфлікт між військовим та політичним керівництвом України наростав, особливо під час обговорень щодо можливої відставки Залужного. Ця ситуація викликала значні тривоги в суспільстві. Аналітики обговорювали загрозу кризи довіри між військовим та політичним керівництвом країни.

Залужний, який має значний досвід військової служби, був призначений головнокомандувачем Збройних Сил у липні 2021 року. Під його керівництвом армія України змогла протистояти російській агресії завдяки таємній передислокації військових ресурсів та розробці плану відбиття агресії.

За інформацією журналу New Yorker, Залужний приховував підготовку від президента та американських партнерів з метою уникнення перешкод.

Протягом майже двох років повномасштабної війни з Росією, генерал-полковник Валерій Залужний став визнаною постаттю як в українському суспільстві, так і на Заході. Він отримав високу оцінку від своїх західних колег, а в інтернеті активно обговорювалися його внесок у перші видимі перемоги України над російськими окупантами. Такі успіхи включали поразку росіян під Києвом, потоплення російського крейсера "Москва", а також звільнення Херсона та Харківської області восени 2022 року.

За цим фоном розпочалися обговорення щодо майбутньої політичної кар'єри Залужного та його можливої участі у президентських виборах як конкурента для Володимира Зеленського. Проте, з часом успіхи України на фронті практично зникли, а сподівана контрнаступна операція не принесла очікуваних результатів.

Листопад 2023 року став вирішальним, коли британський журнал The Economist опублікував статтю та інтерв'ю з Валерієм Залужним. Вперше він визнав, що стратегічні розрахунки на виснаження російської агресії були помилковими з самого початку. Залужний висловив своє бачення щодо необхідних технологічних змін у країні та підкреслив важливість підтримки від західних партнерів.

Ця публікація спричинила хвилю обговорень і призвела до його звільнення. Напругу між Зеленським і Залужним підкреслювалася суперечками, включаючи суперечку щодо законопроекту щодо мобілізації.

Конфлікт між військовим і політичним керівництвом зростав, особливо через стабільну підтримку Залужного та падіння рейтингів президента. Ця ситуація створила значну напругу в суспільстві і спричинила широкі обговорення щодо подальших перспектив розвитку ситуації в Україні.

Рішення про відставку Валерія Залужного, який здобув значну популярність як головнокомандувач Збройних Сил України, може бути пов'язане з різними факторами. Одним із них є ситуація з можливим збиттям російського літака Іл-76, про що повідомляли росіяни, але без надання підтверджень про наявність українських полонених на борту. Важливим моментом стала публікація колонки головнокомандувача у CNN, де він висловив критику недоліків у системі оборони та військової мобілізації.

Важливо також врахувати думку політологів, які вважають рішення про звільнення Залужного серйозною політичною помилкою, оскільки це може викликати створення сильного політичного конкурента для президента Зеленського. Опитування Київського міжнародного інституту соціології показує, що довіра українців до Збройних Сил залишається високою, але довіра до президента зменшується. Довіра до Залужного, як головнокомандувача, також була високою.

Перед владою стоїть важке завдання — як українське суспільство сприйматиме відставку Залужного, якого часто називали "батьком Залужного". За опитуванням КМІС, значна частина українців не підтримує заміну Залужного на іншого генерала. Це свідчить про важливість цієї фігури для народу та складнощі, які можуть виникнути внаслідок його відставки.

У висновку слід зазначити, що рішення про відставку Валерія Залужного, головнокомандувача Збройних Сил України, може бути пов'язане з різними факторами, такими як реакція на можливе збиття російського літака та публікація критики системи оборони у міжнародних ЗМІ. Політологи вважають, що це може бути серйозною політичною помилкою, оскільки Залужний має значну популярність і може стати сильним політичним конкурентом для президента Зеленського. Опитування показують високу довіру українців до Збройних Сил, але зменшення довіри до президента. Для суспільства важливо, як буде сприйнята відставка Залужного, якого вважають важливою фігурою та "батьком Залужного". Частина народу виражає незгоду з його відставкою, що може викликати негативне реагування на подальші політичні рішення.

У результаті рішення президента Володимира Зеленського, 58-річний генерал-полковник Олександр Сирський став новим головнокомандувачем Збройних Сил України, замінюючи на посаді 50-річного Валерія Залужного, який був звільнений. Ця кадрова зміна відбулася після тривалих політичних скандалів, що тривали протягом трьох місяців. Призначення Сирського на цю посаду викликало загальний інтерес у громадськості, оскільки воно стало результатом напруження між Офісом президента та колишнім головнокомандувачем Залужним, яке перетворилося на публічну дискусію. Напруження між сторонами почалося у листопаді 2023 року, коли Залужний опублікував статтю у виданні The Economist, що викликало критику з боку Офісу президента. Цей конфлікт наростав, і в кінці січня президент Зеленський звільнив Залужного. Це рішення підтверджувалося звістками про зустріч Зеленського з Залужним та міністром оборони, під час якої було оголошено про звільнення.

Після поширення цієї інформації в ЗМІ, прес-секретар Офісу Президента Сергій Нікіфоров був змушений публічно відзвітувати, що “президент не звільняв Залужного”. Тим не менш, досі залишається невідомим, чому Володимир Зеленський відклав підписання та оприлюднення указу про звільнення головнокомандувача ЗСУ. Одна з версій вказує на протистояння західних партнерів проти цього кадрового рішення, в той час як інші джерела стверджують, що обидва претенденти на посаду головнокомандувача – Олександр Сирський і Кирило Буданов – відмовились від прийняття посади. Незважаючи на ці труднощі, указ про звільнення Залужного все ж був підписаний, а на його місце призначено досвідченого генерала Олександра Сирського, якого вважали фаворитом голови Офісу Президента.

Олександр Сирський є видатним військовим діячем з вражаючим досвідом служби. Він народився 26 липня 1965 року в селі Новинки Владимирської області Росії. Після завершення військової академії він розпочав службу в українській Нацгвардії, пізніше перейшовши в Збройні Сили України. Сирський має вражаючий палітру досягнень: він успішно закінчив Академію Збройних сил, отримав освіту в Національному університеті оборони та очолював різні військові підрозділи. Взимку 2015 року він відіграв ключову роль у проведенні Антитерористичної операції (АТО) під час боїв за Дебальцеве, за що був нагороджений орденом Богдана Хмельницького. Пізніше він очолював Об’єднаний оперативний штаб та керував Сухопутними військами. Сирський також відзначився як організатор та стратег, здатний приймати рішення на місці та впроваджувати ефективні тактичні стратегії.

Під час контрнаступу на Харківщині восени 2022 року Олександр Сирський виявився одним з керівників операції. Він володіє вражаючим військовим стратегічним мисленням, готовим до будь-яких несподіваних ситуацій, навіть тих, що вважаються малоймовірними. Тим не менш, деякі офіцери висловлювали негативні відгуки про Сирського, критикуючи його ставлення до збереження життя солдатів та втручання в керування підрозділами на рівні роти. Водночас йому приписували добрі стосунки з Офісом Президента та можливість призначення на посаду головнокомандувача Збройних Сил України ще весною 2022 року.

Повідомляється, що між Олександром Сирським і Валерієм Залужним виникали розбіжності щодо стратегії, пов’язаної з містом Бахмут. Чи раніше вийти з міста взимку 2023 року, чи наступати на місто вже влітку і восени 2023 року паралельно з контрнаступом на півдні — це були основні питання спірів. У 2023 році Сирський керував східним угрупуванням військ, яке активно брало участь у бойових діях на найнапруженіших ділянках фронту. Влітку 2023 року американські стратеги рекомендували Залужному сконцентруватися на прориві на південному напрямку, але українська армія продовжувала наступальні операції за Бахмутом, де виступав Сирський.

Оперативно-стратегічне угрупування “Хортиця”, під керівництвом Олександра Сирського, взяло на себе оборону ділянок фронту біля Куп'янська і Лиману. Російські війська проводили активні атаки, а українські сили утримували оборону. Основною метою Росії було відштовхування Збройних сил України зі східного берега річок Оскіл і Чорний Жеребець, з метою зменшення загрози наступу на окуповані міста Сватове і Кремінна на Луганщині. Крім того, армія Російської Федерації, ймовірно, намагалася захопити вже відвоювані міста Куп'янськ і Лиман, які мають важливе стратегічне значення як великі залізничні вузли і ключові точки оборони в районі.

Протягом півроку російські війська здійснили лише невелике просування на відтинку дороги Куп'янськ — Сватове на ділянці цього фронту. Проте їхні втрати в техніці та особовому складі були значними. Незважаючи на це, за словами генерала Олександра Сирського, ситуація на цьому напрямку залишається складною. Це пояснюється тим, що крім напрямку біля Куп'янська, російські війська в кінці минулого року розпочали наступ біля Сіверська і Часового Яру на Донеччині. Проте всі їхні спроби були неуспішними, як заявив новий головнокомандувач Збройних сил України.

У результаті важкої боротьби та напружених зусиль українських Збройних Сил на різних напрямках фронту, відбулися лише обмежені успіхи російської армії на ділянці дороги Куп'янськ — Сватове. Російські втрати у техніці та особовому складі значно зменшили їхню здатність до просування. Незважаючи на це, ситуація залишається складною, оскільки ворожі війська активно діють на різних напрямках фронту, намагаючись виявити слабкі місця в обороні України. Варто відзначити, що українські Збройні Сили виявилися відповідними в цій ситуації, здатними ефективно протистояти ворожим атакам та зберігати стратегічні позиції.