Ця новина має величезне значення як для самих звільнених та їхніх родин, так і для українського суспільства в цілому. Повернення кожного полоненого — це не лише особиста перемога, але й важливий крок у процесі відновлення справедливості та підтримки бойового духу нації.

Про це повідомив в своєму Telegram-каналі президент Зеленський.

“Продовжуємо повертати наших людей додому. Ще 95 захисників звільнені з російського полону. Це воїни Збройних Сил України, Національної гвардії, прикордонники.” – написав він.

Також президент подякував усім, хто приймав у цьому участь і дпомагав:

“Вдячний нашій команді, яка займається обмінами, та Об’єднаним Арабським Еміратам – за посередництво в цьому звільненні. Хоч би як складно це було, шукаємо кожного, хто може бути в полоні. Маємо повернути всіх.”

Це 49 воїнів ЗСУ, серед яких є добровольці «повітряного мосту», що летіли на гвинтокрилі на «Азовсталь». Також в їх числі є два пілоти. Звільнили і 21 нацгвардійця, 10 військових моряків, сім тероборонівців, пʼять прикордонників, двох військових з Держспецслужби транспорту і одного оборонця із добровольчого формування територіальної громади.

23 звільнені людини боронили Маріуполь (з них 13 — оборонці «Азовсталі»), Усі інші воювали на Донецькому, Херсонському, Харківському, Луганському та Запорізькому напрямках.

Чимало звільнених потребують тривалого лікування після поранень і хвороб.

Міноборони РФ повідомило, що обмін пройшов за формулою «95 на 95». Допомогу як посередник надали Арабські Емірати (ОАЕ).

Російський омбудсман Тетяна Москалькова заявила, що під час обміну полоненими її апарат зустрівся з представником офісу омбудсмана України. Вони обговорювали «спільні гуманітарні акції».

Ситуація, що склалася, викликає занепокоєння серед військових експертів та політиків. Вони застерігають, що нестача артилерійських боєприпасів може суттєво вплинути на хід бойових дій. Деякі аналітики навіть прогнозують можливість повторення так званого "снарядного голоду", який вже спостерігався раніше.

За даними дослідження журналістського консорціуму, європейські виробники можуть виготовляти значно менше снарядів, ніж заявляють офіційні представники ЄС. Наприклад, виробнича потужність ЄС оцінюється приблизно в 600 тисяч снарядів на рік, що значно менше від заявлених 1,7 мільйона снарядів на рік до кінця 2024 року.

«Я думаю, що в Європі є, можливо, лише кілька країн, які мають запаси снарядів 155-мм на 30 днів», – сказав постійний секретар Міністерства оборони Естонії Кусті Салм у коментарі Delfi Estonia.

Той факт, що ЄС не встигає за оборонними потребами України, здається очевидним і представникам самої європейської збройової промисловості.

«Досвід війни в Україні показує величезний попит на артилерійські боєприпаси. Наявні виробничі потужності в західному світі не відповідають цим обсягам», – заявив у червні один із провідних європейських виробників зброї Rheinmetall.

Ця нестача снарядів стає причиною запізнень у поставках до України, яка знаходиться в активному конфлікті з Росією. Україна звертається до ЄС для отримання підтримки, проте обіцянки щодо постачання снарядів часто не виконуються через технічні та організаційні проблеми в європейській збройовій промисловості.

«Думаю, що частина програм недовиконана не тому, що хтось не захотів, а тому, що відбуваються дискусії всередині – хто виготовляє, хто кому платить, чи виконані всі зобов’язання покласти в «спільну касу» гроші. Хтось каже – «я все віддав, компенсуйте мені», або якась одна країна все блокує», – розповів Олексій Резніков.

Незважаючи на це, Україна посилює власні зусилля щодо виробництва артилерійських снарядів калібру 155 мм, щоб забезпечити власні потреби. Наприклад, планується запуск власного серійного виробництва цих снарядів, що дозволить країні збільшити самодостатність у цій стратегічно важливій галузі.

За даними Мінстратегпрому, українські збройні компанії домовилися із двома неназваними американськими фірмами та однією європейською – це Rheinmetall – про спільне виробництво 155-мм снарядів.

Після початку повномасштабної війни Україна вперше за часи незалежності розпочала масове виробництво боєприпасів радянських калібрів і з того часу вийшла на потужність у кілька десятків тисяч снарядів на місяць.

Це повідомлення викликало значний резонанс у політичних та громадських колах, адже стосується високопосадовця законодавчого органу країни. Факт залучення НАБУ та САП до справи свідчить про серйозність підозр та потенційну важливість розслідування для боротьби з корупцією на високому рівні.

Він був звинувачений у вимаганні хабара у розмірі 3,4 мільйона гривень за те, щоб не заважати при проведенні ремонтних робіт на водогоні в Охтирському районі.

Миколу Задорожнього вже виключено з очолюваної ним тимчасової слідчої комісії з питань облаштування фортифікацій та закупівлі дронів, а його членство у фракції “Слуга народу” тимчасово призупинено.

Про це повідомляє редакція сайту 360UA NEWS

Але не тільки на хабарах наживаються наші “Слуги”.

Перший заступник голови фракції “Слуга народу” Андрій Мотовиловець, який в даний час очолює осередок партії в Київській області, не тільки не надає допомоги армії, але й інвестує (вказує значні та тіньові доходи) у облігації Міністерства фінансів.

Лише кілька тижнів тому Мотовиловець придбав цінні папери на суму 5,6 мільйонів гривень.

У 2023 році з погашення відповідних облігацій народний депутат отримав понад 10 мільйонів гривень прибутку. Як бачимо, збагачення під час війни – є нормою для представників партії “Слуга народу”.

Підопічні Андрія Мотовиловця не відстають від “ідеології лідера”:

– Депутат Київської обласної ради та голова комісії з медицини Андрій Кріпак у грудні 2022 року придбав для дружини автомобіль Jaguar F-PACE за 1,6 мільйонів гривень;

– Депутат Київської обласної ради та голова комісії з капітального будівництва Роман Буковський у 2023 році купив 2 квартири в новобудовах Софіївської Борщагівки (Київська область) і 7 паркомісць у Вишгороді. Усі об’єкти оформлялись за заниженою вартістю;

– Голова фракції “Слуга народу” Київської обласної ради Вадим Геращенко також оновив свій автопарк у грудні 2022 року – у колекцію було додано автомобіль Land Rover RANGE ROVER вартістю більше 130 тисяч євро;

– Колишній голова фракції “Слуга народу” Київської області Олександр Поляруш, який відомий розкраданням державних земель та бюджетних коштів під час будівництва укриттів, купив Toyota LC 300 за 3,8 мільйона гривень.

Особливу увагу привертає факт активного перегрупування штурмових груп з боку російських військ. Це свідчить про можливу зміну тактики та підготовку до нових наступальних операцій. Такі маневри викликають обґрунтоване занепокоєння у підрозділів Сил оборони України, які постійно аналізують ситуацію та адаптують свої оборонні стратегії.

З початку поточної доби українські підрозділи відбили п’ять ворожих атак. Станом на ранок три боєзіткнення продовжувалися. За інформацією пресслужби ОТУ “Харків”, ворог намагається провести перегрупування штурмових груп, включаючи 155-ту окрему бригаду морської піхоти та 18-ту мотострілецьку дивізію.

Крім того, російські війська завдали 1 ракетний удар та 20 авіаційних атак (з використанням 45 КАБ) по позиціях українських військ у районах Липців, Вовчанська, Глибокого та інших населених пунктах. Окупанти також застосували 49 дронів-камікадзе та здійснили 446 обстрілів.

Згідно з інформацією пресслужби, втрати ворога (безповоротні та санітарні) склали 102 особи. Впродовж бойових дій ворог втратив 3 танки, 1 протитанковий засіб, 7 артилерійських систем, 10 автомобілів, 2 одиниці спеціальної техніки, а також 38 безпілотників. Знищено 49 укриттів та 2 пункти зберігання боєприпасів.

Ситуація на Харківському напрямку залишається напруженою. Українські Сили оборони продовжують боротися проти активізації російських атак, демонструючи стійкість та готовність до відбиття ворога. Важливою залишається інформаційна підтримка та контроль за ситуацією на фронті.

Згідно з новими правилами, оператори мобільного зв'язку тепер зобов'язані гарантувати функціонування мереж протягом 10 годин за відсутності централізованого електропостачання. Це суттєве збільшення порівняно з попередньою вимогою, яка становила лише 4 години. Таке рішення є відповіддю на виклики, з якими стикнулася країна, і покликане забезпечити надійний зв'язок для громадян та критично важливих служб навіть у найскладніших умовах.

Згідно з новими нормативами, до 1 жовтня 2024 року не менше 60% базових станцій операторів повинні бути забезпечені автономним резервним живленням. Поетапно ці вимоги зростатимуть: до 1 листопада — 70%, до 1 грудня — 80%, а до кінця січня 2025 року — 100%.

До 1 грудня 2023 року не менше 25% базових станцій в кожній області повинні бути підключені до генераторів, які здатні працювати без електроенергії протягом 72 годин. А з 1 вересня всі об’єкти мають бути забезпечені цією можливістю. Це означає, що оператори мобільного зв’язку зобов’язані гарантувати стабільний доступ до інтернету і зв’язку навіть під час тривалих відключень світла.

Ці заходи є критично важливими для підтримання комунікаційних можливостей в Україні, особливо в умовах війни та енергетичних криз. Забезпечення зв’язку у важливих ситуаціях може врятувати життя, тому нові вимоги покликані підвищити рівень готовності операторів до екстремальних умов.

Паралельно з цим, керівництво компанії повідомляє про виплату дивідендів у розмірі 831,2 мільйона гривень. Однак ця інформація викликає питання щодо законності таких дій, особливо в контексті повідомлень про можливе незаконне захоплення компанії.

Михайло Бакуненко, який був відсторонений від обов’язків голови “Укрнафтобуріння” рік тому, опублікував в Facebook критичний пост щодо дій менеджменту. Він повідомив, що УНБ без правових підстав сплатила цю значну суму “Укрнафті”, адже корпоративні права компанії не належать державі або пов’язаним з нею юрособам.

Бакуненко також зазначив, що ці дії зафіксовані у “Протоколі №3 річних загальних зборів акціонерів” від 25 червня 2024 року, який не має жодного стосунку до реальних акціонерів та їх інтересів.

Крім того, Бакуненко звернув увагу на некомпетентність управління, що призвело до втрати ліцензії на Сахалінське родовище. Внаслідок цього держава щомісячно недоотримує близько 380 млн грн податків. За сім місяців це складає 2,66 млрд грн, що, разом із виплаченими дивідендами, створює негативний баланс в 1,8 млрд грн.

Менеджмент компанії ігнорує ці втрати та продовжує непрозорі фінансові практики. Бакуненко підкреслює, що втрачені доходи та зниження видобутку газу негативно впливають на економіку країни.

Депутатка зазначила, що більше не може асоціювати себе з фракцією, навіть на формальному рівні. Серед причин такого рішення вона згадала про неодноразові випадки, коли її колеги по партії опинялися в центрі корупційних скандалів.

За її словами, «Слуги» у Комітеті безпеки об’єднуються з опозицією у питаннях саботажу. Також вона пише, що нібито саме від представників своєї фракції вона отримувала “найбільші атаки”.

Сьогодні стало відомо, що нардепка вийшла з партії “Слуга народу” за власною заявою, про що написав нардеп Ярослав Железняк в своєму Telegram-каналі.

Железняк зазначив, що після виходу Безуглої у фракції залишилося 233 “слуги”. Однак він також додав, що Миколу Задорожного, який теж подав заяву, з її складу не виключили.

Серед об'єктів, які планується приватизувати, зазначені такі знакові споруди як торгово-розважальний центр Ocean Plaza, історичний Житній ринок, а також готелі "Україна" та "Козацький". Кожен з цих об'єктів має свою унікальну історію та значення для міської інфраструктури.

Торги призначені на 18 липня 2024 року.

Для розуміння ситуації навколо «Готелю «Козацький» простий пошук у відкритих джерелах показує, що існує давній спір між приватними інвесторами та Державним підприємством «Готель «Козацький». Спір стосується договору спільної інвестиційної діяльності, за яким ДП «Готель «Козацький» передало будівлю готелю до спільної діяльності, а інвестори, включаючи іноземних, інвестували грошові кошти.

Перші судові рішення щодо цього договору датуються квітнем 2007 року. З 2011 року конфлікт досяг апогею: інвестори звернулися до Стокгольмського арбітражу, який визнав договір дійсним та підтвердив частку інвесторів у спільному майні. Водночас, державне підприємство визнало договір недійсним, створюючи таким чином взаємовиключні рішення: інвестори мають рішення Стокгольмського арбітражу, а державне підприємство — національного суду.

Вадим Вайспапір, керівник та співвласник одного з інвесторів розповів, що його компанія ТОВ «Карлтон Трейдінг Україна» разом з іноземним інвестором Carlton Trading LTD уклали договір спільної діяльності з ДП «Готель «Козацький» у 2000 році.

Спочатку все було добре: інвестори вклали гроші в ремонт готелю, закупівлю матеріалів та обладнання, маркетинг та навчання персоналу. Готель почав приносити прибуток, який учасники розподіляли та реінвестували. Було заплановано повну реконструкцію готелю, на яку виділили мільйони доларів.

Однак у 2010 році, з приходом до влади команди Віктора Януковича, державне підприємство «Готель «Козацький» односторонньо відмовилось виконувати умови договору, перевело готель на свій баланс та почало привласнювати весь прибуток. Інвестори звернулися до Міжнародної аудиторської компанії BDO, яка підтвердила внески всіх учасників. Частка інвесторів у готелі складає 39,28%.

Після цього інвестори звернулися до Стокгольмського арбітражу, який визнав договір дійсним і обов’язковим для виконання. Проте, незважаючи на це, ДП «Готель «Козацький» оскаржило рішення в національному суді, який визнав договір недійсним. Інвестори звернулися до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), де справа розглядається вже понад 10 років.

Інвестори стверджують, що приватизація державної частки готелю повинна відбуватися цивілізовано, а не в умовах судових конфліктів. Вони готові викупити державну частку, але Фонд державного майна відмовив. Інвестори попереджають, що результати торгів можуть бути визнані недійсними в судовому порядку, що ускладнить ситуацію для потенційного покупця.

Отже, ситуація з приватизацією «Готелю «Козацький» не є прозорою. Хоча ціна на готель може здаватися привабливою, перспективи судових баталій з інвесторами, які пройшли довгий шлях судових тяжб, є очевидними.

Деякі медіа висловлюють занепокоєння щодо ролі Стефурака в певних урядових рішеннях. Зокрема, його ім'я згадується в контексті обговорень навколо Єдиної державної автоматизованої паспортної системи (ЄДАПС).

Стефурак родом із Рогатині Івано-Франківської області. Потрапив до команди голови уряду завдяки родинним зв’язкам: його мати – Марія Савка працювала першим заступником голови Івано-Франківської ОДА в той час, коли її очолював Денис Шмигаль.

До того, як потрапити до команди Шмигаля, Стефурак працював у агрохолдингу “Укрлендфармінг” Олега Бахматюка, зокрема в торговій мережі “Фаворит” та наглядових радах інших пов’язаних з ним компаній. Під управлінням Стефурака компанії агромагната намагалися обійти тендерні правила на постачання продуктів харчування, за що були оштрафовані Антимонопольним комітетом.

Також Сергій Стефурак, будучи директором однієї з фірм Бахматюка, засудив збанкрутілий банк самого ж Бахматюка, з метою отримати відшкодування збитків від Фонду гарантування вкладів, що однозначно є шахрайством. Тож не дивно, що наші співрозмовники в Кабміні називають Стефурака “лобістом Олега Бахматюка” в уряді Дениса Шмигаля.

В контексті функціоналу Сергія Стефурака в команді Дениса Шмигаля, варто також згадати зв’язки Стефурака з нині покійним Андрієм Іванчуком. Іванчук відомий тим, що представляв інтереси російського “Лукойлу” після формального продажу його активу в Івано-Франківській області – заводу “Карпатнафтохім.

Андрій Іванчук також мав відношення до мереж магазинів Duty Free, якими володів разом із партнером Артуром Гранцем, власником видання Forbes. Гранцу часто приписують зв’язки з росіянами через ігорний бізнес та спробу продати Forbes Україна російському православному олігарху Костянтину Малофєєву. Нагадаємо, що Сергій Стефурак, як радник Дениса Шмигаля з економічних питань, має вплив тому числі на фіскальну і митну політику, що пов’язана з діяльністю Duty Free.

Також цікаво, що весною минулого року прем’єр-міністр Денис Шмигаль та його найближчий радник Сергій Стефурак заблокували роботу Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей (КРАІЛ), шляхом навмисного не призначення четвертого члена комісії, що автоматично призвело до відсутності кворуму та неможливості прийняття рішень. Як наслідок, КРАІЛ не міг позбавляти ліцензій компанії, які були повязані з РФ та потрапили до санкційного списку. Як зазначають учасники ринку, така ситуація була вигідна одному з бенефіціарів «Vbet» Артуру Гранцу.

У серпні 2023 року в медіа розгорівся скандал, через ймовірне лобіювання Сергієм Стефураком повернення корупційних схем середини 2000-х років, пов’язаних із концерном ЄДАПС.

ЄДАПС – це консорціум-монополіст часів Януковича, через який здійснювався друк усіх можливих документів країни, починаючи з паспортів громадян закінчуючи акцизними марками. Він мав природно величезну корупційну складову, активно працюючи на поповнення чорної каси “сім’ї” екс-президента.

Сьогодні ЄДАПС має назву “Industrial Innovation Group”, а його філіал в Україні – “Поллі-Сервіс”. “Industrial Innovation Group” презентує себе як нового гравця на ринку. Але чи так це насправді?

Скандально відомий співвласник ЄДАПС Юрій Сидоренко, який неодноразово переховувався від правоохоронців різних країн і мав бізнес у Москві, офіційно вийшов зі структури компаній в 2017 році. Замість нього власниками стали двоє давніх менеджерів ЄДАПСу, низка офшорок і громадянин Арабських Еміратів, де “ожив” консорціум.

Але вже у 2018-му одна з компаній цієї імперії, патентуючи в ЄС свій черговий винахід, вказала особисто Сидоренка серед винахідників. Варто відзначити, що наразі дана інформація видалена.

Крім того, у 2021-му в одній з митних декларацій “Industrial Innovation Group” на товар, відправлений до Женеви, отримувачем була вказана людина на ім’я “M Sidorenko”. Це може бути дочка бізнесмена Марія.

Компанію “Поллі-Сервіс”, яка постачає матеріали для всіх монополізованих сфер, суспільству представляють українським виробником.

Та бізнес-імперія, до якої входить цей нібито вітчизняний виробник критично важливих для України документів, уже після вторгнення в Крим і на Донбас, незадовго до повномасштабної війни, не цуралась вести бізнес з Росією. Останні угоди з компаніями з РФ, які збереглись у міжнародній базі імпорту-експорту ImportGenius, датовані груднем 2021-го року.

Серед непублічних власників ЄДАПСу, як встановили журналісти, міг бути проросійський політик Віктор Медведчук. А за часів Януковича консорціум зводив храм Російської православної церкви в Еміратах.

Починаючи з 2021 по 2023 рік за участі Сергія Стефурака уряд Шмигаля ухвалив низку рішень, що дозволили ЄДАПС повернутися на ринок. Зокрема, змінились вимоги до паспортів, водійських посвідчень, техпаспортів українців, було введено монополію на виробництво нотаріальних бланків та повернено голограму на акцизну марку.

Матеріали для всіх цих виробництв наразі постачає лише вищезгадана компанія “Поллі-Сервіс”, пов’язана з росіянами та колишнім ЄДАПС. Нагадаємо, що тільки за 2021-2023 роки ЄДАПС отримав державних контрактів на суму щонайменше 2,3 млрд гривень.

Але повернення Сергієм Стефураком та Денисом Шмигалем корупційних схем часів Януковича по друку державних документів, в умовах повномасштабного вторгнення, крім значних корупційних ризиків, несе також і ризики для української державності.

Правоохоронці почали масово виявляти підроблені документи, які практично не відрізняються від оригінальних. Не важко здогадатись, що такого роду документи крім криміналітету цікаві також російським спецслужбам. Тож питання повернення ЄДАПС, це не тільки про корупцію, але і про державну безпеку.

Нільсен, як досвідчений аналітик та капітан флоту, пропонує свій погляд на розвиток подій, спираючись на військову експертизу та розуміння геополітичної ситуації. Його аналіз привертає увагу до кількох ключових аспектів, які можуть вплинути на подальший перебіг подій.

Динаміка війни: наступ і оборона

Військові дії характеризуються чергуванням наступальних та оборонних фаз. З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну ми спостерігали зміну ініціативи між сторонами. Перші шість місяців війни Росія вела наступальні дії, згодом Україна перейшла в контрнаступ, що тривав близько року. Проте, починаючи з осені минулого року, Росія знову перейшла до наступу, використовуючи значні ресурси. Попри це, досягнення російських військ залишаються обмеженими, що дає підстави вважати, що їхній наступ поступово наближається до точки кульмінації.

На війні оборона дозволяє сторонам накопичувати ресурси та енергію, які потім використовуються для наступу. Цей цикл врешті-решт приводить до кульмінації, коли наступальні можливості вичерпуються. Саме тоді ворожа сторона має можливість розпочати контрнаступ, користуючись виснаженням супротивника.

Україна наразі перебуває в обороні, накопичуючи сили та ресурси для майбутнього контрнаступу. Отримуючи військову допомогу від західних партнерів та провівши нову хвилю мобілізації, Україна створює значну силу, готову до використання у відповідний момент.

Політичні та військові розрахунки

Одним з ключових факторів, що впливатиме на час проведення українського контрнаступу, є ситуація на політичній арені, зокрема результати президентських виборів у США. Якщо Джо Байдена переоберуть, військова підтримка з боку США, ймовірно, продовжиться. Водночас перемога Дональда Трампа може призвести до змін у політиці щодо військової допомоги Україні. Таким чином, українське керівництво повинно враховувати цю невизначеність у своїх стратегічних планах.

Які є ризики

Україні варто обирати між двома підходами: розпочати контрнаступ одразу після кульмінації російського наступу або залишатися в обороні для подальшого накопичення ресурсів. Швидкий контрнаступ може мати політичні переваги, піднімаючи моральний дух та зламуючи наратив про непереможність Росії. Водночас існує ризик, що підготовка бригад може бути незавершеною, а політична ситуація у США може вплинути на поставки озброєнь.

Україні потрібно враховувати обидві стратегії, спираючись на аналіз ситуації на фронті та політичні чинники. Нільсен вважає, що вирішальним фактором у визначенні часу контрнаступу стануть результати американських виборів. До цього часу українські сили ймовірно продовжать оборонні дії, готуючись до можливих локальних контратак, щоб не втрачати можливостей та підтримувати військову активність.

В кінцевому рахунку, стратегія України має бути гнучкою та адаптивною, готовою до змін як на полі бою, так і в міжнародній політиці.