Ключові аспекти, які варто розглянути у контексті цієї ситуації:

Хоча немає впевненості, що Трамп має чіткий план, його відданість автократам та критичне ставлення до допомоги Україні у середовищі конгресменів-трампістів наводять на думку про те, що подальші події можуть розвиватися за певним сценарієм. Ймовірно, що Трамп оголосить про припинення допомоги Україні та пообіцяє Путіну не зважати на окупацію українських територій. Як вважає політичний оглядач, таким чином, Україні буде запропоновано “батіг”, а Путіну — “морквину”.

Шрайк розглядає три можливі сценарії розвитку подій:

Якщо Путін не погодиться на пропозицію Трампа, це може спровокувати експрезидента до зміни курсу і продовжити постачання зброї та іншу підтримку України. Хоча такий розвиток подій здається малоймовірним, він не виключений.

У цьому випадку війна триватиме, але без підтримки США Україні буде вкрай складно вести бойові дії. Це створює ситуацію, коли країна знову опиниться перед вибором: продовжувати боротьбу у знекровленому стані або йти на переговори.

Якщо Путін і українська влада погодяться на умови Трампа, це може призвести до принизливого миру, аж до відмови від вступу в НАТО. Таке рішення серйозно вплине на моральний стан українського суспільства, викликавши депресію та внутрішню нестабільність.

Шрайк зауважує, що хоча сприятливого для України результату на виборах не буде, ЄС, європейські країни, а також бюджети від G7 (50 млрд доларів) і країн НАТО (40 млрд євро) продовжать допомогу. Навіть якщо з натівського бюджету викреслити американську частину, сума залишиться значною.

Також він зазначає, що Трамп, будучи справжнім “баригою”, може звести все до того, що США не надаватимуть пряму допомогу, але дозволять продаж американської зброї за гроші. Це означає, що інші країни та фонди зможуть купувати зброю для України, як, Німеччина, яка купила нещодавно три “Хаймарси”.

Шрайк підсумовує, що в разі перемоги Трампа Україні залишиться не так багато територій.

“Загалом, зі значущою ймовірністю в разі перемоги Трампа у нас залишиться контроль тільки за тими територіями, які зможемо відвоювати до початку 2025 року. А то й менше, якщо війна продовжиться без підтримки США.”

Згідно з аналізом деяких експертів, зокрема тих, що представляють видання Breizh Info, ситуація в Україні розглядається в контексті довгострокових стратегічних планів великих держав. Ці плани, на думку аналітиків, мають коріння ще в подіях початку 1990-х років, коли відбувалися значні геополітичні зміни після розпаду Радянського Союзу.

Конфлікт в Україні потрібен не Москві, а Вашингтону – це підтверджує рішення Байдена розмістити 15 військових баз у Фінляндії та запевнення держсекретаря Блінкена, що Україна одного разу стане членом НАТО. Для Росії такий крок є нездоланною «червоною лінією», і в Білому домі не можуть цього не знати. На відміну від пропаганди західних ЗМІ, «спецоперація» є не нападом, а відповіддю на неодноразові атаки України на Донбас, що дозволено 2 і 51 статтями Статуту ООН.

Конфлікт в Азії знову ж таки потрібен не Пекіну, а Вашингтону – це підтверджує рішення Байдена надіслати зброю і боєприпаси до Тайваню, що суперечить офіційній американській політиці «одного Китаю». Крім того, в комюніке НАТО від КНР вимагають припинити неявну підтримку Росії.

У такій потенційно вибухонебезпечній ситуації деякі представники американсько-британського істеблішменту опублікували лист із закликом якнайшвидше розпочати мирні переговори щодо України. Однак для справедливого і міцного миру необхідно, щоб США позбулися своїх цілей щодо світового панування.

Сумська область, що межує з Російською Федерацією, залишається вразливою до потенційних атак. Географічне розташування регіону робить його стратегічно важливим для обох сторін конфлікту.

Про це розповів командир батальйону ударних безпілотних авіакомплексів “Ахіллес”. Повномасштабна війна в Україні триває і росіяни шукають способи відкрити новий фронт.

Командир розповів про наявність резервів у ворога на Сумському напрямку.

“На жаль, так, вистачає. Противник може тримати високоінтенсивний темп бойових дій. Чи є можливість зібрати угруповання, щоб спробувати перетнути лінію держкордону у Харківській чи Сумській області? На жаль, є. Противник постійно проводить розвідувальні дії, намацує, в якому стані знаходиться лінія держкордону, шукаючи слабкі місця. Це ведеться з однією ціллю – у перспективі спробувати перетнути лінію держкордону”, – додав Федоренко.

Юрій Федоренко, командир батальйону “Ахіллес” 92-ї окремої штурмової бригади також повідомив про успіхи на Харківському напрямку.

“Більш детально про це скаже Генштаб, оскільки деякі позиції є перехідними. Але позитивна динаміка щодо деокупації є, більшість позицій, з яких вдалося вибити ворога, залишаються за нами. Противник не збирається виходити з Харківської області, залучає все наявне. Незважаючи на це, Сили оборони мають конкретні результати як щодо утримання позицій, так і додатково впроваджуємо наступальні дії для вибиття противника з нашої землі”, – зазначив Федоренко.

Він також поділився думками щодо стратегічних цілей ворога на Харківському напрямку, наголосивши, що окупанти не можуть їх досягти.

“Чи зможе противник реалізувати наміри, які він ставив перед собою у Харківській області? Це закріплення на плацдармі у Вовчанську, вихід у тил угрупованню, яке виконує завдання на Куп’янському відтинку, і максимальне наближення до адміністративних меж Харкова для взяття його під контроль, зокрема за допомогою ствольної артилерії. Чи вдасться це противнику? На поточний момент точно ні”, – сказав Федоренко.

Андріан Прокіп, доктор економічних наук та керівник енергетичних програм ГО "Український інститут майбутнього", поділився своїм аналізом можливих наслідків такого рішення. Його експертна оцінка допомагає зрозуміти потенційний вплив цієї реформи на різні сектори економіки та населення.

Нещодавно Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) вийшла з ініціативою урівняти тарифи на розподіл електроенергії незалежно від класів напруги споживачів. Це така собі зрівнялівка, на яку завжди хворіла енергетична політика в Україні. Для пересічного громадянина зміна малопомітна. Однак великі промислові споживачі електроенергії негативно висловлюються про цю ініціативу. І тут я спробую пояснити чому. А ще ця ідея суперечить принципам європейської політики та регулювання (які ми зобов’язані імплементувати) та й, зрештою, здоровій логіці економічно обґрунтованого тарифоутворення.

В Україні є два класи напруги, що застосовуються для систем розподілу електроенергії. Перший — для споживачів, підключених до ліній з напругою понад 27,5 кВ (або тих, хто використовує понад 150 тис. МВт∙год на місяць). Другий — для споживачів, підключених до ліній з напругою менше 27,5 кВ. Зрозуміло, що споживачі першого класу — це велика промисловість, яка споживає багато енергії. В різних країнах Європи кількість класів напруги буває більшою, і для кожного із них є свої тарифи на розподіл. В Молдові, яку я часто використовую як приклад для порівнянь енергетичної політики, таких класів напруги три із відповідними тарифами на розподіл.

Тариф на розподіл для першого класу нижчий, ніж для другого. На це є підстави. По-перше, в цих мережах менші втрати: що вища напруга у мережі, то нижчі втрати у ній і навпаки. За 2023 р. втрати у мережах першого класу напруги становили 4,13 %, а другого — 7,14%. По-друге, це звичайна ринкова логіка: хто споживає більші обсяги, претендує на дисконти. Для прикладу, у Вінниці тариф на розподіл для першого класу становить 344,82 грн/МВт·год , а для другого — 2 028,18; у Львові — 311,75 та 1 631,03; у Дніпрі — 226,41 та 1 328,03. Отже, тарифи розраховуються, виходячи із витрат на розподіл електроенергії за класами та обсягів цього розподілу. Це означає, що споживач за кожним класом напруги повинен покрити витрати, пов’язані із цим розподілом. А кількість споживачів першого класу незрівнянно менша, ніж споживачів другого класу, яких одиниці чи десятки у регіоні.

Ідея урівняти тариф на розподіл, як очікується, скоротить тариф для другого класу на 25%, і, природно, підвищить його для споживачів першого класу. І тут важливо, що такий підхід порушує принцип каскадування витрат у формуванні тарифу (cost cascading principle of tariff construction), який є одним із базових у системі європейської енергетичної політики. Фактично, за втрати у мережах повинні сплачувати ті, хто ними користуються.

Насправді ця зміна призведе до чергового крос-субсидування — а це хронічна хвороба української енергетики. І споживачі першого класу покриватимуть витрати і втрати споживачів другого класу напруги.

Інший бік проблеми в тому, що великі споживачі часто є експортерами і конкурують на зовнішньому ринку. Скорочення тарифу для другого класу дещо знизить витрати та собівартість виробництва малих виробників. Але останні конкурують лише між собою на внутрішньому ринку.

Нарешті, є ще одна група бенефіціарів такого рішення, і вони насправді отримають найбільшу вигоду — це компанії, що дотують тариф для населення за механізмом ПСО — здебільшого Енергоатом (близько 80%) та частково Укргідроенерго. Ці компанії покривають різницю між реальною ціною електроенергії (яка зокрема включає плату за її розподіл) та фіксованим тарифом (4,32 грн/кВт·год).

Побутові споживачі — це виключно другий клас напруги. І скорочення тарифу на розподіл на другого класу знизить реальну ціну електроенергії, а отже, зменшить витрати Енергоатому та Укргідроенерго. У цих компаніях залишиться більше коштів: в середньому 38 коп. на кожну 1 кВт·год. Отак з миру по нитці — гіганту капітал. І це на додачу до того, що ці компанії акумулюватимуть більший ресурс після підвищення тарифу з 2,64 до 4,32 грн/кВт·год.

Андріан Прокіп, доктор економічних наук та керівник енергетичних програм ГО "Український інститут майбутнього", поділився своїм аналізом можливих наслідків такого рішення. Його експертна оцінка допомагає зрозуміти потенційний вплив цієї реформи на різні сектори економіки та населення.

Нещодавно Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) вийшла з ініціативою урівняти тарифи на розподіл електроенергії незалежно від класів напруги споживачів. Це така собі зрівнялівка, на яку завжди хворіла енергетична політика в Україні. Для пересічного громадянина зміна малопомітна. Однак великі промислові споживачі електроенергії негативно висловлюються про цю ініціативу. І тут я спробую пояснити чому. А ще ця ідея суперечить принципам європейської політики та регулювання (які ми зобов’язані імплементувати) та й, зрештою, здоровій логіці економічно обґрунтованого тарифоутворення.

В Україні є два класи напруги, що застосовуються для систем розподілу електроенергії. Перший — для споживачів, підключених до ліній з напругою понад 27,5 кВ (або тих, хто використовує понад 150 тис. МВт∙год на місяць). Другий — для споживачів, підключених до ліній з напругою менше 27,5 кВ. Зрозуміло, що споживачі першого класу — це велика промисловість, яка споживає багато енергії. В різних країнах Європи кількість класів напруги буває більшою, і для кожного із них є свої тарифи на розподіл. В Молдові, яку я часто використовую як приклад для порівнянь енергетичної політики, таких класів напруги три із відповідними тарифами на розподіл.

Тариф на розподіл для першого класу нижчий, ніж для другого. На це є підстави. По-перше, в цих мережах менші втрати: що вища напруга у мережі, то нижчі втрати у ній і навпаки. За 2023 р. втрати у мережах першого класу напруги становили 4,13 %, а другого — 7,14%. По-друге, це звичайна ринкова логіка: хто споживає більші обсяги, претендує на дисконти. Для прикладу, у Вінниці тариф на розподіл для першого класу становить 344,82 грн/МВт·год , а для другого — 2 028,18; у Львові — 311,75 та 1 631,03; у Дніпрі — 226,41 та 1 328,03. Отже, тарифи розраховуються, виходячи із витрат на розподіл електроенергії за класами та обсягів цього розподілу. Це означає, що споживач за кожним класом напруги повинен покрити витрати, пов’язані із цим розподілом. А кількість споживачів першого класу незрівнянно менша, ніж споживачів другого класу, яких одиниці чи десятки у регіоні.

Ідея урівняти тариф на розподіл, як очікується, скоротить тариф для другого класу на 25%, і, природно, підвищить його для споживачів першого класу. І тут важливо, що такий підхід порушує принцип каскадування витрат у формуванні тарифу (cost cascading principle of tariff construction), який є одним із базових у системі європейської енергетичної політики. Фактично, за втрати у мережах повинні сплачувати ті, хто ними користуються.

Насправді ця зміна призведе до чергового крос-субсидування — а це хронічна хвороба української енергетики. І споживачі першого класу покриватимуть витрати і втрати споживачів другого класу напруги.

Інший бік проблеми в тому, що великі споживачі часто є експортерами і конкурують на зовнішньому ринку. Скорочення тарифу для другого класу дещо знизить витрати та собівартість виробництва малих виробників. Але останні конкурують лише між собою на внутрішньому ринку.

Нарешті, є ще одна група бенефіціарів такого рішення, і вони насправді отримають найбільшу вигоду — це компанії, що дотують тариф для населення за механізмом ПСО — здебільшого Енергоатом (близько 80%) та частково Укргідроенерго. Ці компанії покривають різницю між реальною ціною електроенергії (яка зокрема включає плату за її розподіл) та фіксованим тарифом (4,32 грн/кВт·год).

Побутові споживачі — це виключно другий клас напруги. І скорочення тарифу на розподіл на другого класу знизить реальну ціну електроенергії, а отже, зменшить витрати Енергоатому та Укргідроенерго. У цих компаніях залишиться більше коштів: в середньому 38 коп. на кожну 1 кВт·год. Отак з миру по нитці — гіганту капітал. І це на додачу до того, що ці компанії акумулюватимуть більший ресурс після підвищення тарифу з 2,64 до 4,32 грн/кВт·год.

Ця ситуація викликає занепокоєння щодо етичних стандартів у судовій системі та підкреслює необхідність посилення контролю за діяльністю суддів. Випадок набув розголосу через контраст між високим статусом судді та характером звинувачень.

Державне бюро розслідувань (ДБР) спільно з Службою безпеки України (СБУ) повідомили, що Сердинський виїхав за кордон за підробленими документами. Окрім судді, підозру отримав і адвокат, який допоміг йому у виготовленні фальшивок.

Згідно з даними, у 2023 році Сердинський, разом зі своєю співмешканкою, вирушив на круїзний лайнер під виглядом службового відрядження. Для цього він у змові зі знайомим адвокатом підробив запрошення на участь у конференції у Відні, яка нібито стосувалася допомоги переселенцям з України в ЄС.

Судді та адвокату інкримінують підроблення документів за попередньою змовою, а також шахрайство. Зокрема, їм загрожує відповідальність за статтями 27, 358 та 190 Кримінального кодексу України.

На даний момент вирішується питання про обрання запобіжного заходу для підозрюваних.

Цікаво, що у вересні 2023 року Сердинського вже викрили на отриманні хабаря за ухвалення “правильного” рішення у майновому спорі. Тоді йому було оголошено підозру у корупційній діяльності, що підкреслює серйозність правопорушень, пов’язаних із його діяльністю.

Ця ситуація викликає занепокоєння щодо етики і доброчесності суддівської влади в Україні, адже подібні дії підривають довіру до правосуддя та справедливості.

За інформацією, наданою постійним представником МВФ в Україні Ваграмом Степаняном, основним фокусом зустрічей будуть податково-бюджетні плани нашої держави. Це свідчить про те, що обговорюватимуться ключові аспекти економічної політики України, зокрема питання формування державного бюджету, податкової системи та фіскальної дисципліни.

“Команда фахівців МВФ на чолі з Гевіном Греєм розпочинає сьогодні зустрічі у Києві з представниками влади України та іншими партнерами. Дискусії фокусуватимуться на податково-бюджетних планах влади на друге півріччя поточного року та середньострокову перспективу”, – йдеться в заяві.

Основною метою візиту є обговорення стратегій фінансування та розвитку економіки України в умовах війни. Економічна ситуація в країні залишається складною, тому питання бюджету та податків є критично важливими для забезпечення фінансової стабільності.

Нагадаємо, що угода України з МВФ про програму розширеного фінансування (EFF) на суму 15,6 млрд доларів була затверджена в березні 2023 року. З моменту підписання програми Україна вже отримала п’ять траншів загальною сумою близько 7,6 млрд доларів, включаючи 900 млн доларів у березні та останній транш на 2,2 млрд доларів у липні.

У 2024 році Україна може очікувати ще два транші по 1,1 млрд доларів, які плануються на жовтень і грудень. Ця підтримка є частиною зобов’язань партнерів щодо надання Україні 122 млрд доларів до 2027 року. Водночас МВФ також підготував негативний сценарій для української економіки у разі тривалої війни, в рамках якого загальне фінансування може зрости до 140,7 млрд доларів.

У 2023 році українське бізнес-середовище зіткнулося з безпрецедентними викликами. Згідно з даними судового реєстру, кількість кримінальних проваджень проти компаній досягла рекордного рівня — понад 5 тисяч підприємств стали фігурантами кримінальних справ. Це тривожна тенденція, яка викликає серйозне занепокоєння серед підприємців та економічних експертів.

Кількість справ зросла в 2,6 рази

Минулого року було зареєстровано 43 138 кримінальних справ проти бізнесу, що є найбільшим показником з 2012 року. У 2023 році 5 015 українських приватних компаній фігурували в судовому реєстрі, серед яких 6 — у справах про легалізацію (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом, та 4 — у справах про колабораційну діяльність.

У 2024 році вже 2 839 компаній стали фігурантами кримінальних проваджень. Серед них одна компанія згадана у справі про державну зраду, три — за колабораціонізм, а ще 10 — за відмивання коштів. При цьому майже 80% кримінальних справ не мають вироків, або ж справи не доходять до суду.

Компанії часто отримують паперові листи від прокуратури щодо закриття справ, але ці документи важко використовувати, оскільки їх легітимність важко підтвердити.

Опендатабот вважає, що одним з можливих рішень цієї ситуації могло б стати посвідчення документів електронним підписом. Однак Генеральна прокуратура відхилила цю пропозицію, не підтримавши ідею електронного підпису для відповідей у кримінальних провадженнях.

“Бізнес, який потрапив до судового реєстру як фігурант кримінальної справи, стикається з серйозними проблемами у фінансовому моніторингу та комплаєнсі. Навіть після закриття справи, згадки про кримінальну справу залишаються назавжди. Це ускладнює захист ділової репутації компаній”, — коментує Олексій Іванкін, засновник Опендатабота.

Впровадження механізмів, які дозволяють публічно спростовувати інформацію з реєстру, може значно поліпшити ситуацію для українського бізнесу, надаючи можливість підтверджувати свою невинуватість і відновлювати репутацію.

У своїй заяві глава держави підкреслив важливість широкого міжнародного представництва на цьому саміті. Зеленський наголосив на необхідності залучення різних сторін для обговорення ключових питань, що стосуються України.

Минулого місяця в Швейцарії відбувся перший міжнародний саміт з питань України, де Київ приймав делегації з 92 країн. Основною метою цього заходу було просування мирного плану, запропонованого Україною. Проте Росія не отримала запрошення на цей саміт і одразу ж визнала його приреченим на невдачу.

Володимир Зеленський заявив на пресконференції: “Я поставив за мету, щоб у листопаді в нас був повністю готовий план”. Він також додав: “Я думаю, що на другому саміті мають бути представники Росії”. Ця заява свідчить про бажання українського лідера знайти спільну мову з Москвою для досягнення миру.

Росія ж скептично ставиться до ідеї нового саміту. Раніше заступник міністра закордонних справ Росії заявив, що представники країни не збираються брати участь у наступному саміті. Водночас у Кремлі висловилися менш категорично, зазначивши, що ідея другого саміту “не має чіткого змісту”, повідомляє Reuters.

Риторика Зеленського поступово змінюється в бік мирних переговорів. Це може бути пов’язано з усвідомленням того, що західні партнери в будь-який момент можуть зменшити підтримку України, що вплине на його політичний вплив як на міжнародній арені, так і всередині країни.

Проте багато громадян стикаються з певними труднощами під час цього процесу. Серед основних проблем — технічні збої в електронних системах, довгі черги у відповідних установах та недостатня поінформованість про необхідні документи та процедури.

Згідно з новим законодавством, всі військовозобов’язані повинні оновити свої дані в зазначений термін. Штрафи за порушення можуть становити від 17 000 до 25 500 гривень. Також повістки, надіслані після 16 липня, вважатимуться врученими, навіть якщо особа відсутня. Це означає, що ті, хто проігнорує виклик до ТЦК, можуть бути оголошені в розшук.

Військовий адвокат Віталій Савко зазначив, що якщо виникають труднощі з оновленням даних, можна звернутися до суду. Для цього необхідно зібрати докази про невдалі спроби актуалізації. Достатньо зафіксувати одну спробу, наприклад, через проблеми з додатком “Резерв+” або з чергами в установах.

Савко наводить приклади: якщо особа намагається скористатися додатком, але він не працює, потрібно зробити скриншоти чи запис екрана. Також можна зняти відео про спроби потрапити до ЦНАПу чи ТЦК. Це може стати підставою для оскарження штрафу.

Але звернення до суду не гарантує успіху, і в разі програшу особа має 15 днів для сплати штрафу, інакше справа може перейти до виконавчого провадження. Незважаючи на це, Савко вважає, що наявність доказів може сприяти скасуванню штрафів.

Також він припускає, що вимога про актуалізацію даних може бути частково пов’язана з потребою поповнити бюджет через штрафи, оскільки утримання військовослужбовців обходиться державі недешево.

За інформацією представника Міністерства оборони Марка Андрусяка, станом на 14 липня близько 3 мільйонів громадян оновили свої дані. Однак з 17 липня очікується збільшення кількості викликів до ТЦК для тих, хто не встиг вчасно актуалізувати інформацію. Це може призвести до зростання спорів щодо оскарження штрафів.