Новий керівник "Київміськбуду", Василь Олійник, відзначається своєю тісною зв'язаністю з бізнес-імперією Ігоря Кушніра, його попередника, що викликає значний інтерес серед громадськості та експертного середовища. Згідно з розслідуванням Bihus Info, Олійник, який на 80% є громадянином Києва та відомий як один із ключових забудовників України, у минулому працював у компанії-генпідрядника Stolitsa Group, що належить Владиславі Молчановій. Ця компанія відома своєю активною участю у київській забудові та має партнерські взаємозв'язки з родиною Кушніра.

Не менш цікавою є інформація про партнерські зв'язки Молчанової та Дар'ї Кушнір, 25-річної доньки Ігоря Кушніра, які були виявлені як кінцеві бенефіціари британської компанії Alliance 1903 LTD, зареєстрованої у Лондоні наприкінці 2022 року. Ця компанія також здійснює девелоперську діяльність, що вказує на додаткові підстави для публічної уваги до взаємозв'язків між бізнесом та політикою.

Додатково, варто зазначити, що Молчанова та Кушнір встановили партнерські зв'язки з бізнесменом, який має близькі стосунки з главою Офісу президента України, Андрієм Єрмаком. Це свідчить про складну мережу взаємозв'язків між ключовими гравцями в сфері будівництва та політики в Україні.

У світлі цих фактів, неможливо не враховувати можливі наслідки для будівельного сектору та державних структур, і звертати увагу на потенційні конфлікти інтересів. Важливо, щоб суспільство та влада дотримувалися принципів прозорості та відкритості в управлінні державними ресурсами, щоб уникнути впливу корупції та відновити довіру громадян до державних інституцій.

Розслідування журналістів розкрило, що на землях, які раніше належали "Київміськбуду" у Козині, було зведено закрите котеджне містечко, де згідно з оцінками вартість будинків перевищує $3 мільйони. Також з'ясувалося, що компанія, яка належить дружині Кушніра, придбала французьку фірму у період з 2019 по 2020 рік і зареєструвала на неї віллу на Лазурному узбережжі, приблизна вартість якої становить 20 мільйонів євро. Не менш вражаючим було відкриття, що в травні 2023 року голова "Київміськбуду" разом із дружиною Оксаною підкорили Еверест, витративши на це $150 тисяч, причому сам Кушнір майже вісім місяців провів поза межами країни.

У той час, коли "Київміськбуд" повідомляє про зведення майже 1,5 мільйона квадратних метрів житла — 22 житлових комплекси, влада міста відмічає, що на більшості будівельних майданчиків під керівництвом компанії не ведуться роботи. Тим не менш, для продовження будівництва "Київміськбуд" звертається до влади міста з проханням надати мільярди гривень з міського бюджету.

Ці факти свідчать про потребу уряду відверто розглянути питання про прозорість та ефективне використання державних ресурсів у будівництві. Забезпечення рівних умов для всіх учасників ринку та запобігання можливим випадкам корупції є важливими завданнями, які потребують негайного уваги.

У вищезгаданій статті викрито ряд сумнівних практик, пов'язаних з керівництвом "Київміськбуду" та його колишнім головою Ігорем Кушніром. Зокрема, виявлено зв'язки цього підприємства з бізнес-імперією Кушніра, його родичами та бізнес-партнерами, що створює підозру в можливому використанні владних ресурсів для особистої вигоди. Новини про будівництво котеджного містечка та придбання нерухомості за кордоном за високими вартостями відображають потенційні конфлікти інтересів та викликають сумніви в джерелах фінансування таких проектів. Крім того, відзначається необхідність детального аналізу витрат "Київміськбуду" та ефективності його діяльності в умовах недостатнього контролю та прозорості.

Ці відкриття підкреслюють необхідність зміцнення антикорупційних механізмів та підвищення рівня прозорості в діяльності будівельних компаній, особливо тих, що мають пряме відношення до державних ресурсів та проектів. Для забезпечення рівних умов для всіх учасників ринку та відновлення довіри громадян до владних інституцій необхідно здійснювати ефективний нагляд та забезпечувати відповідальність за порушення законодавства та моральних норм.

Під час воєнного стану та загальної мобілізації важливо розуміти процедуру вручення повісток військовозобов'язаним. Згідно з законодавством, повістки можуть бути вручені фактично в будь-якому публічному місці. Однак, документ також може бути принесений до дверей помешкання, оскільки закон не визначає конкретного місця для цього. Адвокат Ростислав Кравець роз’яснив, що важливою умовою є особисте вручення повістки військовозобов'язаному, який має підписатися на отримання. В разі відсутності особистого підпису, дії військових щодо вручення не мають юридичної сили. Додатково варто відзначити, що якщо людина звертається до дому і бачить повістку в дверях, вона може не реагувати, оскільки таке вручення не має юридичної сили. Однак, якщо повістка вручена особисто та підписана, військовозобов'язаний має з'явитися до військкомату і стати на облік, у противному випадку може бути передбачена відповідальність згідно із законом.

У висновку важливо зазначити, що процедура вручення повісток військовозобов'язаним під час воєнного стану та загальної мобілізації має свої чіткі правила. Згідно з українським законодавством, повістки можуть бути вручені в будь-якому публічному місці або принесені до дверей помешкання. Проте важливою умовою є особисте вручення, підписання отримання та наявність печатки та підпису керівника військкомату. Якщо вручення відбулося без особистого підпису військовозобов'язаного, це не має юридичної сили. Отже, військовозобов'язані мають ретельно дотримуватися правил вручення повісток, а також відповідати на них, ставши на облік у військкоматі, щоб уникнути можливих правових наслідків.

Зберігання Авдіївки: Сирський готовий піти на будь-які жертви

Утримання міста Авдіївка стає вирішальною проблемою для українських військ, а також для політичного курсу президента Зеленського. Згідно з наявною інформацією, новий головком Сирський взяв на себе зобов'язання перед президентом тримати місто будь-якими засобами, навіть у складних обставинах. Однак, ситуація в Авдіївці надзвичайно складна, і втрата міста може сильно підірвати підтримку Зеленського. Влада знову опиняється в політичному та військовому напруженні, і вирішення цієї проблеми стає важливим завданням для Офісу Президента.

За інформацією, отриманою від нашого джерела в Офісі Президента, стає зрозуміло, що Пентагон висловив сумніви щодо здатності Збройних Сил України забезпечити військову мобілізацію у зв'язку з проблемами в резерві і відмовою українців вступати до Територіальних центрів кваліфікації. Західні країни активно стежать за цим процесом та реагують на скандальні ситуації, що виникають із загостренням суспільної обстановки. Примусове призовання чоловіків до військкоматів породило враження, що українське населення втомилося від війни. Тим не менш, загальна мобілізація лише посилиться, а новий законопроєкт поставить перед громадянами вибір: між життям та цифровим рабством. Територіальні центри кваліфікації працюватимуть у цілодобовому режимі. Рішення видано Кабінетом Міністрів, про що повідомив його представник у Верховній Раді, Мельничук. Нові правила дозволяють: ▪️ розглядати справи про адміністративні правопорушення; ▪️ накладати адміністративні стягнення відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення; ▪️ організовувати з визначеною періодичністю проведення медичних оглядів і психологічних обстежень військово-лікарськими комісіями призовників і резервістів.

У результаті аналізу надходженої інформації можна зробити кілька висновків. Перш за все, спостереження Пентагону щодо ситуації з мобілізацією в українських Збройних Силах свідчить про серйозні турботи щодо здатності України відповідати на виклики безпеки. Відмова деяких громадян вступати до Територіальних центрів кваліфікації може відображати загальний рівень невдоволеності і надмірного стресу, пов'язаного з тривалою війною. Однак прийняття нових законодавчих змін, які стимулюють та контролюють мобілізаційні процеси, свідчить про зусилля уряду у забезпеченні обороноздатності країни. Важливою є також активна участь українських інституцій у вирішенні проблем та наданні підтримки тим, хто відділяється на захист країни.

За отриманою інформацією від наших джерел в Генеральному штабі Збройних Сил України (ЗСУ), стає зрозуміло, що ситуація з артилерійськими ракетами для протиповітряної оборони (ППО) стає дедалі складнішою. Змушеність використовувати цінні ракети западних ППО для негайного захисту від масових атак російських шахтарів ставить під загрозу власні оборонні можливості. Україна перебуває в повній залежності від зовнішньої військової допомоги, а противник використовує це для вимотування наших запасів ППО та виснаження нашої армії.

Згідно з інформацією, опублікованою у The New York Times із посиланням на американських чиновників, українські війська перебувають у критичному стані, бракує зброї та боєприпасів. Системи протиповітряної оборони, які є життєво важливими для захисту цивільного населення від російських ракет, постійно піддаються нападам і виснажуються.

Нестача артилерійських ракет для систем ППО стає навіть більшою проблемою, ніж дефіцит снарядів, оскільки ракети противника неможливо збити чимось іншим, окрім систем ППО. Така ситуація вимагає негайних заходів з удосконалення внутрішнього виробництва військової техніки та важливих угод з постачання зброї від партнерів.

Отримана інформація від наших джерел в Генеральному штабі Збройних Сил України підтверджує критичну ситуацію з артилерійськими ракетами для протиповітряної оборони. Використання дорогих ракет западних ППО для захисту від атак російських шахтарів підводить нас до серйозних проблем з обороноздатністю. Наша залежність від зовнішньої військової допомоги стає очевидною, а противник використовує це для ослаблення наших оборонних зусиль. Українські війська перебувають у критичному стані через відсутність зброї та боєприпасів, а системи протиповітряної оборони, на які покладається велике значення для захисту населення, постійно піддаються нападам і виснажуються. Нестача артилерійських ракет для систем ППО вимагає термінових заходів для забезпечення безпеки країни та збереження обороноздатності перед загрозами.

Наступ ворога підтримується дефіцитом боєприпасів у ЗСУ: що відбувається на фронті?

За останні місяці Збройні Сили України (ЗСУ) стикаються зі скороченням поставок не лише західних снарядів, але й вітчизняних компаній, які забезпечували їх оглядовими замовленнями. Згідно з нашим джерелом у Генеральному штабі, це може бути свідома стратегія когось, хто намагається послабити оборону, створюючи нестачу боєприпасів у ЗСУ.

Військові вже рахують патрони та бояться подальших відступів, що підтверджується західними ЗМІ. Взяття Росією міста Авдіївка стало найбільшим досягненням на полі бою за останні місяці, що підкреслює серйозні труднощі, з якими стикаються українські війська.

Українські військові опинилися у скрутному положенні, де навіть оборона стає важким завданням через критичний дефіцит боєприпасів. Тепер є серйозні обурення щодо можливості втрати ще більшої території, оскільки ЗСУ втрачають контроль і не можуть зупинити процес відступу.

У висновках важливо зазначити, що ситуація на фронті стає дедалі більш напруженою через нестачу боєприпасів у Збройних Силах України (ЗСУ). Західні ЗМІ підтверджують складність ситуації, а взяття міста Авдіївка російськими військами показує, що це стало найбільшим досягненням противника за останні місяці.

Українські військові відчувають напруження і бояться подальших відступів через критичний дефіцит боєприпасів. Це ставить під загрозу не лише можливість проведення наступальних операцій, а й утримання оборони.

Важливо підкреслити, що необхідно негайно вжити заходів для забезпечення ЗСУ необхідними боєприпасами та підтримати їх у цей складний період. Рішучі дії в усуненні цієї проблеми є критично важливими для збереження обороноздатності та територіальної цілісності України.

Наступна криза українського сільського господарства: реальність чи перебільшення?

Розмови серед аграріїв посилюються щодо можливого закриття європейського ринку для українського сільгосппродукту. Це викликає серйозні обурення та песимістичні прогнози щодо майбутнього аграрного сектору. Але чи настільки ситуація насправді безнадійна, як здається на перший погляд?

Невизначеність майбутнього посилює страхи та обурення серед фермерів. Вони спрогнозували, що у разі втрати доступу до європейського ринку, українське сільське господарство загине, а країна стане експортером лише сировини для виробництва конопельних товарів. Такий сценарій, за їхніми словами, приведе до монополізації цього сектору транснаціональними корпораціями, що лише поглибить економічну залежність України від зовнішніх сил.

Але, можливо, ситуація не така безнадійна. Намагаючись переглянути ситуацію більш об'єктивно, слід врахувати не лише негативні аспекти, а й потенційні можливості. Можливість диверсифікації експортних ринків, стимулювання внутрішнього споживання та розвиток внутрішнього ринку можуть стати стратегічними кроками в умовах невизначеності щодо зовнішнього експорту.

Отже, хоча виклики стоять складні, а оптимізму не вистачає, прогнози про загибель українського сільського господарства можуть бути перебільшеними. Важливо знаходити нові шляхи розвитку та діяти разом, намагаючись знайти рішення для збереження та розвитку сільськогосподарського сектору країни.

У висновках слід підкреслити, що ситуація в українському сільському господарстві має свої складнощі, проте загальний песимізм не завжди відображає реальний стан речей. Хоча можливість втрати європейського ринку може бути серйозним викликом, важливо пам'ятати про потенційні можливості для розвитку внутрішнього ринку та диверсифікації експортних шляхів. Стимулювання внутрішнього споживання та пошук нових ринків можуть допомогти зберегти стійкість українського сільського господарства. Важливо активно працювати над знаходженням імовірних рішень та спільно діяти для зміцнення та розвитку сільськогосподарського сектору країни.

На Куп’янському напрямі, хоча російські війська мають істотну перевагу на землі та в повітрі, вони вперто б’ються чолом в українську оборону. Костянтин Машовець, військовий оглядач, з іронією пропонує розглянути цей передовий досвід як модель для інших ділянок фронту. Однак очевидно, що противник зіштовхнувся з певними труднощами. Спроби російського командування "розгорнути успіх" у районі сіл Табаївка та Крохмальне за допомогою 2-ї "Таманської" мотострілецької дивізії 1-ї "Гвардійської" танкової армії не виявилися успішними. Їхні спроби просунутися в бік флангу та тилу українських підрозділів, що утримують рубіж Іванівка – Котлярівка, зазнали невдачі. Навіть альтернативна тактика, направлена на сіла Піщане, зіткнулася із запереченням ЗСУ. Більше того, позиції противника у цих районах не сприяють організації ефективних наступальних дій через перевагу висот українських військ. Будь-яке збільшення концентрації сил противника стає очевидним для українських військ, які завдають уражень та ускладнюють процеси розгортання. Підрозділи 15-го мотострілецького полку та 1-го танкового полку 2-ї мотострілецької дивізії російського ворога, які намагаються просуватися, зіткнулися з серйозними труднощами. Командування противника планує підсилити свою ударну групу додатковими силами і засобами, що може призвести до серії акцентованих атак вздовж дороги Куп’янськ – Сватово.

Поза обговореним районом, триває активна діяльність "ворушок" на північ від села Синьківка та на північний захід від нього. Військові підрозділи 25-ї окремої мотострілецької бригади, підсилені відділами 138-ї окремої мотострілецької бригади об'єднаних у складі 6-ї загальновійськової армії противника, продовжують намагатися прорватися вздовж річки Оскіл та залізниці, що йдуть з півночі, уздовж загального напрямку від Синьківки до Петропавлівки на лівобережну частину Куп'янська та дороги Куп'янськ – Сватове. Проте їхні спроби мають свої особливості. Вони намагаються "протиснутися" через оборону ЗСУ, діючи з лісистої місцевості південніше Лимана Першого, але кожен раз, коли вони виходять на відкриту місцевість, зазнають щільного вогневого ураження. Навіть у випадках, коли передові підрозділи цих двох бригад змушені залишити свої винесені вперед спостережні пункти та позиції відділень. Командування противника на цьому напрямку намагається діяти незвичайно та нестандартно, постійно змінюючи напрямки атак і штурмів — то західніше від Синьківки, то східніше (від Вільшани), то навіть "через ліс", а іноді навіть проводячи одночасні атаки, але раз за разом зіштовхуються з густим вогнем ЗСУ. Я розумію, що причинами їхньої невдачі можуть бути різні фактори, проте цікаво, скільки ще резервів противника зітратить командування 6-ї Загальновійськової армії на ці невдачі, перш ніж вони зрозуміють (чи пригадають) одну просту істину, яку їм викладали у відповідних, очевидно, ще радянських військово-навчальних закладах? У противника достатньо сил і засобів, перевага у повітрі та артилерії є, але їхні наступи знову й знову призводять лише до прямих атак "на вижимання". Як кажуть, "хазяїн — барин", і це також відображається на їхній стратегії. Було б корисно розповсюдити цей передовий досвід 6-ї Загальновійськової армії на інші напрямки та ділянки фронту.

Противник продовжує активні дії на Куп'янському напрямку, намагаючись прорватися через оборону ЗСУ.Російські війська, незважаючи на перевагу в озброєнні, стикаються зі складнощами при спробах наступу.Командування противника намагається змінити тактику дій та здійснює невдачні атаки з різних напрямків.Наступ противника не дає бажаних результатів через ефективну оборону та відсутність успішних стратегій.Важливою є подальша передача передового досвіду української армії на інші ділянки фронту для успішного відбиття атак противника.

В аналізі позицій американського журналіста Річа Лоурі можна помітити вагомі аргументи на користь продовження допомоги Україні. Він правильно зауважує, що військова поразка України не приносить жодних переваг США, як політичних, так і фінансових. Акцентуючи увагу на важливості подальшої допомоги Україні, Лоурі розкриває недооцінені наслідки відмови від підтримки. Позиція сенатора-республіканця Дж. Д. Венса, викладена на Мюнхенській безпековій конференції, хоч і вражає своєю наполегливістю, але водночас містить істотні недоліки і непереконливість. Венс, незважаючи на свої аргументи, не враховує можливості укладення угоди в майбутньому та недооцінює реальність військового конфлікту в Україні.

Аргументи противників надання допомоги Україні мають свої обмеження і відображають замкнене коло міркувань. Відмовляючи Україні в допомозі, вони послаблюють позиції країни на полі бою, ставлячи під сумнів його вартість та необхідність подальшої підтримки. Це може призвести до серйозних наслідків у разі перемоги Росії та не стане гарантією мирної угоди, яку уявляє Венс.

Отже, майбутнє України і її стосунки з Заходом залишаються невизначеними, адже перспектива подальшої допомоги та військового втручання залежить від складних політичних та стратегічних розрахунків.

Згідно зі звітом США, Росія понесла значні втрати у війні на території України, втративши понад 300 000 осіб, 3000 танків та 20 кораблів у Чорному морі. Економічні втрати оцінюються у понад 200 мільярдів доларів, а також Росія втратила приблизно 1 трильйон доларів очікуваного економічного зростання. Однак розуміння цих величезних втрат не гарантує, що Росія відкриється на переговори.

Справа в тому, що, незважаючи на можливі помилки, Путін не планує зупиняти війну після досягнення вирішальної переваги. Він може продовжити агресію, спрямовуючи її проти інших країн, таких як Молдова або країни Балтії, що може призвести до ще більшої конфронтації з Заходом. Поразка України матиме непередбачувані наслідки, і відмова від підтримки союзників завжди призводить до негативних наслідків.

Важливо розуміти, що це не лише війна України, а війна за свободу і демократію. Вона виявилася дорогою, але українці ведуть цю боротьбу, бажаючи мати доступ до ресурсів і техніки для захисту своєї країни. Не слід спішити з висновками про неминучу поразку України, оскільки ця боротьба є важливою для майбутнього всього світу.

У висновках до цієї статті слід підкреслити наступне:

• Росія понесла значні втрати у війні на території України, які оцінюються величезними числами військових, техніки та економічних ресурсів.

• Хоча Росія може мати перевагу у війні, відомо, що Путін не планує зупинятися після досягнення цієї переваги, що створює загрозу іншим країнам, зокрема Молдові та країнам Балтії.

• Відмова від підтримки України може мати непередбачувані наслідки для міжнародної безпеки та стабільності, що підкреслює важливість продовження підтримки союзників у боротьбі за свободу та демократію.

• Боротьба України — це не лише війна на її території, але й важливий символ відстоювання основних цінностей свободи та демократії, які є важливими для всього світу.

Отже, намагаючись прискорити поразку України на підставі її неминучості, ми ризикуємо створити небезпечні наслідки для міжнародної безпеки та стабільності.

Українська енергетика: стратегія в умовах війни

У країні, де кожен крок пов'язаний з військовою стратегією, енергетика стає важливою ланкою у забезпеченні національної безпеки та економічного розвитку. Економіст Володимир Омельченко настоює на необхідності стратегічного розгляду майбутнього енергетики України. Справді, ситуація вимагає негайних рішень, але питання про будівництво нових блоків атомних електростанцій залишається відкритим.

Спірне питання полягає в тому, чи потрібно Україні інвестувати в нові блоки АЕС. Омельченко завжди підтримував ідею, що енергетичний розвиток країни неможливий без росту відновлюваної енергетики, нових атомних блоків та сучасних систем енергозбереження. Загалом Україна втратила значну частину своїх енергетичних потужностей через воєнні дії, а старі ТЕС перебувають у катастрофічному стані.

Зараз українська енергетика знаходиться в кризовій ситуації: резерви потужностей обмежені, а існуючі електростанції потребують термінового ремонту. У таких умовах розумним вирішенням може стати відновлення та модернізація існуючих об'єктів, а також розвиток децентралізованих проектів, таких як сонячні та вітрові електростанції, біоенергетика та газові установки.

Співвідношення витрат та термінів реалізації також піддається сумнівам. Будівництво чотирьох нових атомних блоків вимагатиме значних інвестицій та багато років на завершення. При цьому виникають два важливих питання: звідки взяти кошти при існуючих фінансових проблемах та чи є сенс витрачати мільярди на проєкт, який не принесе результатів протягом тривалого часу?

У цей складний період для України потрібно уважно аналізувати всі альтернативи та приймати стратегічно обґрунтовані рішення, що забезпечать не лише енергетичну безпеку, а й економічний розвиток країни.

Відповідно до експертного аналізу, умови війни ставлять під серйозне сумніви не лише плани на будівництво нових блоків атомних електростанцій, але й їхню фінансову реалізацію. Перше питання, яке породжується — звідки можна отримати необхідні кредити для НАЕК "Енергоатом", особливо враховуючи складну фінансову ситуацію в країні та обмежену платоспроможність споживачів, що лімітує можливість підвищення цін на електроенергію.

Друге питання щодо пріоритету фінансування в умовах обмеженої допомоги та військової кризи визначається очевидно: пріоритет повинен бути наданий потребам Збройних Сил, без яких немає можливості зупинити ворога. У такій ситуації, питання доцільності витрат на будівництво нових атомних блоків стає вкрай актуальним.

Хоча Україна безумовно потребує розвитку ядерної енергетики, вибір проектується з низкою нюансів. Плани будівництва чотирьох атомних блоків, які передбачають використання російського та американського проєктів реакторів, викликають певні сумніви. Особливо варто звернути увагу на обрання російського дизайну, що може створити додаткову залежність від постачальника технологій та обладнання.

Наразі, здається, доцільніше зосередитися на розробці техніко-економічних обґрунтувань для проєктів будівництва нових атомних блоків, а також на створенні незалежного регулюючого органу, що дозволить забезпечити ефективне управління та контроль за ядерною енергетикою. Такий підхід дозволить країні готуватися до майбутнього, забезпечуючи безпеку, економічний зріст та незалежність у сфері енергетики.

У висновках до цієї статті можна зазначити наступне:

• Умови війни та складна економічна ситуація ставлять під сумнів можливість та доцільність будівництва нових атомних блоків електростанцій в Україні.

• Фінансові обмеження та пріоритетні потреби Збройних Сил вимагають обґрунтованих рішень щодо використання коштів, що змушують переосмислити інвестиції у ядерну енергетику.

• Вибір проекту будівництва нових атомних блоків потребує ретельного аналізу та урахування не лише технічних аспектів, а й політичних та економічних факторів.

• Розробка техніко-економічних обґрунтувань, створення незалежного регулюючого органу та активна підтримка децентралізованих проектів в енергетиці можуть стати більш перспективними напрямками розвитку української енергетики в умовах війни та економічної нестабільності.