Події

В Антикорупційному суді (ВАКС) винесли рішення щодо експосадовця Міністерства оборони Олександра Лієва, якого підозрювали у причетності до корупційних схем під час закупівлі боєприпасів для Збройних Сил України на майже півтора мільярда гривень. Відповідно до повідомлення адвоката Назара Кульчицького для Суспільного, суд вирішив змінити запобіжний захід, звільнивши Лієва під особисте зобов'язання та направивши ухвалу до СІЗО.

Під час розгляду справи в суді прокурор був відсутній без відомих причин. Справу щодо Лієва повернули до Національної поліції, оскільки Національне антикорупційне бюро та Спеціалізована антикорупційна прокуратура не представили достатніх доказів для продовження провадження, як повідомив суддя Ярослав Шкодін під час засідання.

Суддя також зауважив, що якщо прокуратура не бачить складу злочину, то й суд не може його побачити. Експосадовець Міноборони Лієв залишився без запобіжного заходу, хоча його раніше було взято під варту з заставою у 50 мільйонів гривень, а потім відпущено під особисте зобов'язання. Рішення суду скасували 9 квітня, проте Лієв не повернувся до СІЗО, оскільки строк тримання під вартою закінчився 8 квітня.

Адвокат пояснив, що це означає, що Лієв залишився без запобіжного заходу. 17 квітня ВАКС повторно розглянув клопотання щодо зміни запобіжного заходу, але за згодою обвинувачення залишив це клопотання без розгляду.

Висновки з цієї статті вказують на складну ситуацію навколо судового процесу щодо Олександра Лієва, експосадовця Міністерства оборони України. Суд ухвалив рішення змінити запобіжний захід, звільнивши Лієва під особисте зобов'язання, оскільки прокуратура не представила достатніх доказів. Під час розгляду справи в суді прокурор був відсутній, що також викликало питання. Справу повернули до поліції через відсутність доказів від антикорупційних органів. Вирішення суду про звільнення Лієва під особисте зобов'язання, а також його подальша відсутність у СІЗО після скасування рішення, підкреслюють недоліки у правопорядку та викликають сумніви щодо ефективності судової системи в боротьбі з корупцією.

Висновок Апеляційного суду щодо Олександра Лієва, колишнього експосадовця Міністерства оборони, щодо його застосування запобіжних заходів у справі про причетність до зловживань у закупівлях боєприпасів для Збройних Сил України, стало центральним обговоренням. Суд ухвалив рішення про зміну запобіжного заходу з утримання під вартою на особисте зобов’язання.

У своєму коментарі адвокат Назар Кульчицький підкреслив, що суд відпустив Лієва під особисте зобов’язання та відправив ухвалу в СІЗО. Однак засідання пройшло без участі прокурора, що викликало певні запитання.

Записи трансляції засідання свідчать, що прокурор не був присутній під час розгляду справи, що викликає певні питання стосовно об'єктивності розгляду. Відповідно до рішення суду, справу щодо Лієва повернули в Національну поліцію, оскільки Національне антикорупційне бюро та Спеціалізована антикорупційна прокуратура не знайшли достатніх підстав для підозри.

Суддя Ярослав Шкодін підкреслив, що якщо САП не бачить складу злочину, то важко й суду знайти підстави для запобіжного заходу. Рішення суду стало основою для скасування запобіжного заходу відповідно до закону.

Попри те, що ВАКС 9 квітня скасував рішення щодо утримання Лієва під вартою, останній не повернувся до СІЗО, оскільки строк утримання під вартою закінчився 8 квітня. Це призвело до того, що Лієв залишився без запобіжного заходу, що підтверджується його адвокатом.

На наступному засіданні, яке відбулося 17 квітня, ВАКС розглянув клопотання про зміну запобіжного заходу, однак за згодою обвинувачення це клопотання залишили без розгляду. Ці події стали джерелом активних дискусій у суспільстві щодо правової системи та її ефективності в боротьбі з корупцією.

У висновку слід зазначити, що рішення Апеляційного суду щодо Олександра Лієва, експосадовця Міноборони, викликало багато питань у суспільстві. Суд змінив запобіжний захід з утримання під вартою на особисте зобов’язання, однак недоліки у процесі, такі як відсутність прокурора на засіданні, підкреслили потребу у покращенні об'єктивності та прозорості правосуддя.

Повернення справи до Національної поліції свідчить про недостатність доказів щодо підозр у зловживанні, а рішення суду щодо відмови у зміні запобіжного заходу стало об'єктом критики. Ці події свідчать про необхідність подальшої реформи правової системи для забезпечення справедливості та боротьби з корупцією в Україні.

Служба безпеки України (СБУ) оголосила про вдалий розгортання спецоперації, спрямованої на припинення діяльності агентурної мережі російської Федеральної служби безпеки (ФСБ) на території України. Серед затриманих осіб – колишні та нинішні співробітники українських спецслужб. Згідно з інформацією, отриманою під час розслідування, затримані передавали розвіддані про українські військові об'єкти та енергетичні об'єкти до російської сторони. Один із затриманих, колишній співробітник зовнішньої розвідки, виявився завербованим ФСБ ще до початку агресії Росії проти України та передавав важливу інформацію про стратегічні об'єкти. Інші члени групи здійснювали шпигунські операції, збираючи дані про військові та інфраструктурні об'єкти. Відзначимо, що ФСБ використовувала загрози вбивства сімей затриманих та виплачувала грошову винагороду за виконані завдання. Наразі всі затримані перебувають під вартою та можуть бути притягнуті до відповідальності за державну зраду згідно з Кримінальним кодексом України. Цей випадок став ще одним підтвердженням спроби російських спецслужб проникнення та дестабілізації ситуації в Україні.

Українська Служба безпеки оголосила про проведення успішної спецоперації, під час якої затримала агентурну мережу Федеральної служби безпеки Росії на своїй території. У результаті операції було затримано п'ять осіб, серед яких – колишні та нинішні співробітники українських спецслужб. Затримані звинувачені у передачі розвіддані про оборонні та стратегічно важливі об'єкти до російської сторони. Один із затриманих був завербований ФСБ ще до початку агресії Росії проти України та передавав секретну інформацію про об'єкти ядерної енергетики. Цей випадок підтверджує спроби російських спецслужб втручання в справи України та загрозу її національній безпеці.

Петиція до Президента, спрямована на мобілізацію правоохоронців, держслужбовців та інших працівників бюджетної сфери, набрала вражаючу кількість голосів — 25 тисяч за ледь тритижневий період. Ініціатори висловлюють пропозицію надати перевагу прийому на роботу в державні, комунальні підприємства та правоохоронні органи демобілізованим з Збройних Сил України після розпочаття повномасштабної війни. Цікаво, що попередня аналогічна петиція нардепа Дубінського №22/204852-ЕП, яка стосувалася мобілізації депутатів і чиновників, зібрала необхідну кількість голосів протягом 87 днів, причому з великою підтримкою від великих телеграм-каналів. Наразі ця петиція перебуває на розгляді вже 4,5 місяці, що свідчить про складнощі в її розгляді. Однак, відзначимо, що зараз, навіть з урахуванням процедури авторизації, подібні петиції набирають необхідну кількість голосів за лічені дні, що може свідчити про загальне зростання зацікавленості українців у вирішенні питань, пов'язаних із мобілізацією в бюджетній сфері та важливістю їх вчасного розгляду.

У висновку важливо зазначити, що петиція про мобілізацію правоохоронців та держслужбовців набрала значну кількість голосів лише за короткий термін, що свідчить про активну участь громадян у вирішенні важливих питань. Порівняно з аналогічною ініціативою нардепа, яка зібрала голоси протягом тривалого періоду, можна відзначити зростання зацікавленості громадськості у справах, пов'язаних із бюджетною сферою та державним управлінням. Наголосимо також на швидкому темпі набору голосів у подібних ініціативах, що свідчить про зростання впливу громадського думку на прийняття важливих рішень. Така активність може сприяти покращенню ефективності державного управління та забезпеченню потреб суспільства.

Українське суспільство виявило свою активність та визначило пріоритети, підтримавши петицію до президента про мобілізацію правоохоронців, держслужбовців та інших працівників бюджетної сфери, яка вразила швидкістю збору 25 тисяч голосів всього за три дні. Ініціатор даної петиції пропонує важливий механізм інтеграції демобілізованих військовослужбовців у цивільний сектор – надання пріоритетного прийому на роботу в державні, комунальні підприємства та правоохоронні органи. Цікаво порівняти з іншою петицією, ініціатор якої виступив народний депутат Дубінський: для набору необхідної кількості голосів вона затратила 87 днів, при цьому використовуючи підтримку великих телеграм-каналів. Неабияке досягнення полягає в тому, що петиція про мобілізацію депутатів і чиновників, яка тепер уже чотири з половиною місяці перебуває "на розгляді" у президента, тривалий час не набирала необхідної кількості голосів. Це свідчить про зростаючу громадську активність та усвідомленість населення щодо важливості впливу на процеси управління державою. Якщо в минулому осені українці не поспішали підтримувати мобілізацію чиновників, то зараз, навіть з урахуванням необхідності авторизації, подібні петиції набирають голоси за лічені дні, що свідчить про поступове становлення громадянського суспільства та зростаючу впевненість громадян у власних можливостях впливу на владні структури.

У результаті аналізу вищезгаданої статті можна зробити кілька важливих висновків. Перш за все, суспільство виявило свою активність та зацікавленість у впливі на процеси управління державою, підтримавши петицію щодо мобілізації правоохоронців, держслужбовців та інших працівників бюджетної сфери. Дана петиція зібрала значну кількість голосів за короткий період, що свідчить про зростаючу громадянську активність та усвідомленість громадян щодо важливості їхнього участі у формуванні державної політики.

Порівняльний аналіз з іншою петицією, яка набирала голоси протягом тривалого періоду, а також затримання розгляду петиції на рівні державних структур, свідчать про поступове становлення громадянського суспільства та зростаючу увагу до громадських ініціатив.

У цілому, такі події вказують на важливий шлях розвитку українського суспільства, що спрямований на зміцнення демократичних принципів, активізацію громадянської участі та підвищення впливу громадян на процеси управління державою.

Петиція до президента, щодо мобілізації правоохоронців, держслужбовців та інших працівників бюджетної сфери, налічує вражаючу кількість голосів — 25 тисяч, і це лише за три дні. Це свідчить про велике зацікавлення громадян у важливих питаннях національної безпеки та ефективного функціонування державних структур.

Ще більш захоплююче, що ініціатор пропонує важливий механізм: надання пріоритетного прийому на роботу в державні, комунальні підприємства та правоохоронні органи демобілізованим військовослужбовцям з Збройних Сил України. Це не лише сприятиме їхній соціальній реінтеграції, а й забезпечить державу кадровим потенціалом у сферах, де він найбільш потрібний.

Цікаво порівняти цей успіх із попереднім випадком петиції нардепа Дубінського, яка вимагала мобілізації депутатів та чиновників. Вона знадобилася 87 днів для зібрання необхідної кількості голосів, але й досі знаходиться на розгляді. Це ставить у контекст ефективності та важливості обговорення та прийняття рішень в сфері підтримки державних службовців.

Нагадаємо, що у 2023 році громадяни не поспішали підтримувати подібні ініціативи, але тепер з урахуванням необхідності авторизації, петиції набирають неабиякої популярності й отримують підтримку за лічені дні. Це свідчить про зростаючу увагу та активність громадян щодо ключових питань державного управління та національної безпеки.

У висновку можна зазначити, що петиція щодо мобілізації правоохоронців та державних службовців, що набрала 25 тисяч голосів протягом трьох днів, свідчить про значний інтерес громадян до питань національної безпеки та реформування державних структур. Ініціатива з надання пріоритетного прийому на роботу демобілізованим військовим також отримала широку підтримку. Порівнявши цей успіх із попередніми ініціативами, можна зробити висновок про зростаючу активність громадян у підтримці важливих ініціатив у сфері державного управління. Важливою є також підтримка соціальної реінтеграції військовослужбовців та їхнє залучення до державної служби, що сприятиме як їхній адаптації, так і підвищенню ефективності роботи державних органів.

Петиція до президента, спрямована на мобілізацію правоохоронців, держслужбовців та інших працівників бюджетної сфери, стала справжнім виявом громадської підтримки, збираючи вражаючу кількість – 25 тисяч голосів – всього за 3 дні. Автори петиції пропонують надати демобілізованим військовим збройних сил України право на пріоритетний прийом на роботу в державні, комунальні підприємства та правоохоронні органи після спалаху повномасштабної війни. Цікаво порівняти цей успіх з подібною петицією нардепа Дубінського №22/204852-ЕП, що стосувалася мобілізації депутатів і чиновників, яка набрала необхідну кількість голосів за 87 днів, причому з значною підтримкою великих телеграм-каналів. Цікаво зазначити, що петиція Дубінського перебуває на розгляді вже 4,5 місяці. Якщо восени 2023 року громадяни України не поспішали підтримувати мобілізацію чиновників, то тепер, навіть з урахуванням необхідності авторизації, петиції подібного змісту здатні набирати необхідну кількість голосів за лічені дні.

Висновки до цієї статті підкреслюють важливість громадської активності в підтримці ініціатив, спрямованих на мобілізацію кадрів у сфері правоохорони та державного управління. Петиція, що зібрала 25 тисяч голосів за лише 3 дні, свідчить про глибокий інтерес суспільства до покращення роботи цих структур. Порівняння з попередніми ініціативами вказує на зростання обізнаності та активності громадян. Важливою є й готовність державних органів до відповідного реагування на такі петиції, щоб забезпечити ефективне втілення зазначених ініціатив у життя.

У Черкаській області загострилася ситуація із відмовою військовозобов’язаного виконати виклик до військової служби під час мобілізації, що відзначено у судовому реєстрі та стало предметом уваги інформаційного агентства "Главком". Згідно з матеріалами справи, в області у березні 2023 року підозрюваний пройшов медичний огляд, який підтвердив його придатність до військової служби. Однак, відмовившись від прийняття військового виклику та не з'явившись на призначений термін, він став об'єктом правопорушення.

На судовому засіданні підсудний частково визнав вину, аргументуючи своє ставлення тим, що вважає себе непридатним до військової служби через свій стан здоров'я, який, за його словами, підтверджує перший висновок медичної комісії. Проте другий висновок, на його думку, є недостовірним, бо медик зазначив діагноз під тиском, ігноруючи результати інших обстежень. Військовозобов’язаний заявив, що має хронічний захворювання середнього вуха, що підтверджується медичними висновками, однак остаточна думка медичної комісії вказала на покращення його слуху.

Також, в суді обвинувачений висловив сумніви щодо законності діяльності районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, стверджуючи, що відомості про ці установи відсутні в Єдиному державному реєстрі. Крім цього, він визнав військову службу за контрактом "рабством" та висловив недовіру до введення в країні режиму воєнного стану, вважаючи, що в такий період мають бути призвані всі без винятку, а не обираються вибірково. За його словами, він не розуміє, чому здорові люди повинні вмирати, особливо, коли йому "нема за що воювати в Донецькій області".

Висновки щодо цієї ситуації можуть бути такими:

• Відмова військовозобов'язаного від призову на військову службу під час мобілізації та подальше відсутність на викликаному терміні викликали відповідну реакцію з боку судових органів, що свідчить про серйозність порушення закону.

• Спірність медичних висновків та сумніви у законності діяльності територіальних центрів комплектування вказують на потребу удосконалення процесу медичного огляду та забезпечення прозорості та об'єктивності у роботі військових органів.

• Висловлені сумніви щодо введення режиму воєнного стану та реакція на ситуацію в Донецькій області показують наявність суперечливостей у сприйнятті військових подій та потребу у більш чіткому поясненні та розумінні ситуації серед населення.

Уповноважений Верховної Ради з прав людини, Дмитро Лубінець, висвітлив занепокійливу статистику, яка свідчить про зникнення практично безвісти майже 37 тисяч громадян України. Серед них — діти, цивільні особи та військовослужбовці, але реальна кількість може перевищувати вказану цифру. Особливо шокуючим є те, що близько 1700 зниклих були підтверджені як незаконно утримувані Росією, після перевірки здійсненої Україною, Міжнародним комітетом Червоного Хреста та іншими механізмами.

Знайти точну кількість зниклих стає вкрай складно через ряд обставин, серед яких — контроль російських військ над частинами території України та недостатня доступність даних щодо втрат від обох сторін конфлікту. Згідно з моніторинговою місією ООН з прав людини в Україні на березень 2024 року, підтверджено загибель 10 810 цивільних осіб та поранення 20 556 в результаті дворічного вторгнення Росії на українську територію. Проте, організація висловлює обурення та обурення стосовно можливості, що реальна кількість жертв серед мирного населення може бути значно вищою, ніж офіційно заявлені цифри.

Україна стикається з серйозною проблемою зникнення безвісти майже 37 тисяч громадян, серед яких є і діти, і військовослужбовці. Низька доступність даних та контроль деяких територій російськими військами ускладнюють встановлення точної кількості загиблих та поранених внаслідок конфлікту. Міжнародні організації та місії, такі як ООН, підтверджують необхідність детального дослідження цієї проблеми та наголошують на важливості встановлення точної кількості загиблих серед цивільного населення, щоб з'ясувати істинний розмір гуманітарної трагедії, що відбувається в Україні.

У серці Житомирської області, як зломлене вітром, розгортається судова драма, в якій головною постаттю став народний депутат Андрій Ніколаєнко. Закутана в туман смертельна аварія, що спалена в пам'яті, розкривається перед очима суспільства як віддзеркалення жахливої реальності.

Державне бюро розслідувань (ДБР), завершивши своє кропітке дослідження, передало до суду матеріали обвинувального акту, який став ексцендентним підтвердженням трагічних обставин події. Сцена трагедії – траса Київ-Чоп, що недалеко від житомирських просторів, замовкла під вагою втрати. Тривожній сигнал викликала зіткнення автомобіля, яким керував народний депутат, з беззахисною пішоходкою, що перетинала дорогу.

Вишукана фототехнічна експертиза, підкріплена відеозаписами з камер спостереження, не залишила сумнівів: водій авто допустив серйозне порушення правил дорожнього руху, перевищуючи допустимі швидкісні ліміти на 40-50 км/год, включаючи зону населеного пункту. Цією безжальною порукою невдалого керування стало трагічне зіткнення, що забрало життя молодої 18-річної дівчини.

Попередній шлях порядку водія, що відображається у 22 випадках порушення швидкісного режиму за 2022-2023 роки, виявився провідним класом до цієї трагедії. Тепер, обвинувачений у кримінальному правопорушенні, згідно зі статтею 286 Кримінального кодексу України, народний депутат стоїть перед судом, зіткнувшись з можливістю покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 8 років.

Справа, що набула великого суспільного значення, відкриває перед суспільством глибину проблеми безпеки дорожнього руху та невідкладну необхідність строгого виконання закону незалежно від статусу чи посади.

У висновках до цієї статті важливо відзначити кілька ключових моментів. По-перше, справа з народним депутатом Андрієм Ніколаєнком стала своєрідним символом проблеми безпеки дорожнього руху в Україні. Водії, незалежно від їхнього соціального статусу чи посади, повинні дотримуватися правил дорожнього руху, а порушення цих правил має відповідати відповідним покаранням.

По-друге, важливо підкреслити необхідність ефективного контролю за дотриманням дорожніх правил, включаючи встановлення високих штрафів та жорстке покарання для порушників. Це може допомогти підвищити рівень безпеки на дорогах та запобігти подібним трагедіям у майбутньому.

В кінцевому рахунку, ця справа є нагадуванням про те, що життя людини є найвищою цінністю, і кожен водій має бути відповідальним за свої дії на дорозі.