Спорт

Ужгород: місто на кордоні війни

У жвавому місті Ужгороді, що розташоване на крайньому заході України, молодь продовжує безтурботно веселитися та відвідувати нічні бари, оскільки тут ще не ввели комендантську годину і ризик обстрілів майже відсутній. Однак місцеві мешканці стурбовані присутністю офіцерів, які також відвідують нічні клуби у пошуках уникників військової служби.

У зв'язку з тривалістю конфлікту Київ вирішив вжити більш суворих заходів проти ухильників від призову, але деякі винятки існують, зокрема для осіб з вищою освітою, які знаходять шляхи уникнення мобілізації через навчання.

Згідно з воєнним станом, чоловікам віком від 18 до 60 років заборонено виїжджати з країни без спеціального дозволу. Таким чином, прикордонний Ужгород стає пунктом переправи для тих, хто намагається нелегально перебратися через річку до сусідньої Угорщини, проте такі спроби все частіше призводять до трагічних наслідків.

Навіть за таких умов, до Ужгорода приїжджають люди з інших регіонів, які прагнуть жити подалі від зони військових дій. Це призвело до помітного зростання населення міста і підвищення орендної плати за житло. Незважаючи на ризик мобілізації, нічні вечірки в Ужгороді продовжують тривати, відзначає The Times.

У підсумку, стаття розкриває складну ситуацію у місті Ужгороді, де молодь продовжує веселитися в нічних клубах, незважаючи на тривалу війну та загрозу мобілізації. При цьому, присутність офіцерів у нічних закладах створює певні ризики для молоді, яка намагається уникнути військової служби. Важливою проблемою стає також нелегальна переправа через кордон та зростання населення міста, що призводить до підвищення цін на нерухомість. Таким чином, стаття відображає складну реальність життя українців на кордоні зі зонами конфлікту та наголошує на необхідності знаходження ефективних рішень для вирішення цих проблем.

МВС закликає громадян не мовчати, якщо вони стикаються з корупційними схемами у Сервісних центрах. Нововведення передбачає можливість повідомляти про будь-які випадки хабарництва через чат-бот або гарячу лінію. Зокрема, оперативники внутрішньої безпеки Національної поліції зазначають, що реагуватимуть невідкладно на отримані повідомлення.

Схеми корупції в Сервісних центрах, які відзначені в заяві МВС, стосуються переважно реєстрації автомобілів і отримання водійських посвідчень. Спеціалісти з внутрішньої безпеки акцентують увагу на таких негативних явищах, як продаж місць у черзі, штучне створення умов для чергування та недобросовісні практики під час іспитів з водіння.

Щодо продажу місць у черзі, зазначається, що ця практика є поширеною, а недостатність талонів може бути штучною. Так звані "бігунки" використовують цю ситуацію для отримання несправедливої вигоди, пропонуючи послуги за додаткову плату.

У контексті іспитів з водіння найпоширенішою схемою є імітація правильних відповідей за допомогою комп'ютерних програм або підказок від співробітників центрів. Також існують випадки, коли екзаменатори "не помічають" порушень правил під час практичного тестування.

Зазначається, що боротьба з такими корупційними схемами є пріоритетним завданням для правоохоронних органів, і проводяться заходи для їх ліквідації.

У висновках можна зазначити наступне:

• МВС активно закликає громадян повідомляти про випадки корупції у Сервісних центрах шляхом використання чат-бота або гарячої лінії.

• Виявлені схеми корупції включають продаж місць у черзі, штучне створення перешкод для отримання адміністративних послуг, а також недобросовісну практику під час іспитів з водіння.

• Зазначається, що правоохоронні органи активно працюють над ліквідацією цих корупційних схем та вживають заходів для запобігання їх поширенню.

• Боротьба з корупцією у Сервісних центрах є важливим напрямом діяльності правоохоронних органів і сприяє покращенню якості надання адміністративних послуг для громадян.

Після важкої медичної операції, український екс-боксер та тренер В’ячеслав Узєлков успішно пройшов процедуру та виходить на шлях відновлення. Він поділився цією новиною зі своїми прихильниками через соціальні мережі, виражаючи подяку медичному персоналу за їхню допомогу. Незважаючи на те, що Узєлков не розголошував деталей щодо свого стану здоров’я, його перебування на лікуванні та операцію можна вважати серйозними. Узєлков також зазначив, що його чекає короткий період відновлення перед тим, як він знову буде активно займатися своєю діяльністю. Важливо зауважити, що це не перший раз, коли здоров'я В’ячеслава Узєлкова стало об'єктом уваги через медичні проблеми. Його спортивна кар'єра та відомості про особисте життя надають додатковий контекст його боротьбі зі складнощами.

Український екс-боксер та тренер В’ячеслав Узєлков успішно переніс складну медичну операцію, яка відбулася в столиці. Він поділився цією новиною зі своїми шанувальниками через соціальні мережі, виражаючи подяку медичному персоналу за їхню допомогу. Незважаючи на відсутність конкретних деталей щодо його стану здоров'я, його операція та подальші дії відновлення є важливими кроками в його шляху до повного одужання. Це вже не перший випадок, коли здоров'я Узєлкова стало об'єктом уваги, але його рішучість та підтримка фанатів можуть сприяти йому в цьому важкому періоді.

Українська "принцеса": як депутат із Закарпаття став "королем" тендерів

У 2015 році, коли Микола Греченюк обіймав посаду депутата сільської ради від Партії регіонів, його родичі та близькі отримали щонайменше чотири земельні ділянки в Підвиноградові. Цим вони скористалися, реалізуючи своє право на безкоштовне отримання землі, яке гарантується кожному українцю Конституцією. За рішенням сільської ради земельні ділянки отримали Беатриса Миколаївна Греченюк (дочка), Михайло Васильович Греченюк (брат), Михайло Михайлович Крайнер (за даними ЗМІ, водій Греченюка), та Маріанна Олександрівна Крайнер (дружина водія Греченюка). Судові процеси з приводу виділення цих земельних ділянок тривали до 2021 року, але зазначені особи відстояли своє право на землю. Сам Микола Греченюк володіє у Підвиноградові чотирма земельними ділянками та будинком. Його дочка, Беатриса, має загалом три ділянки та власний маєток. Крім того, крім того, що Микола Греченюк є власником ФОПу, він є засновником ТОВ "Лігаспецбуд", якому також пощастило із тендерами. За даними "Прозоро", ця фірма приймала участь щонайменше в 124 конкурсах і загалом виграла підрядів на суму близько 370 мільйонів гривень. Хоча ці суми не є надто великими порівняно з іншими учасниками тендерних закупівель, це не заважає Беатрисі Греченюк жити розкішним життям зараз. Вона активно демонструє свою розкіш на своїй сторінці в Instagram, не відстаючи від своїх подруг, серед яких сестра опального розкрадача армії Романа Гринкевича – Ольга, та колишня дружина народного депутата від "Слуги народу" Миколи Тищенка Алла Барановська. Чоловіком Беатриси є також відома особистість. Андрій Петьовка – син народного депутата Василя Петьовки, який є двоюрідним братом іншого нардепа Івана Балоги. Навіть з відомою ненавистю між родинами Петьовки і Балоги, обидві родини продовжують активно управляти своїм рідним краєм. У 2008 році Мукачівська міська рада передала в оренду компанії дружини Петьовки найвідоміший замок Закарпаття "Паланок". Ймовірно, що Беатриса Греченюк також має у ньому свої власні приміщення, як "справжня принцеса". На своїй сторінці в Instagram донька Греченюка також заявляє, що вона дизайнер інтер'єрів. Вона навіть демонструє свій дім підписникам, де каже, що сама зробила дизайн. Ще одним бізнесом Беатриси є ресторан "Darlin’ restobar" в Мукачевому, де в меню представлені розкішні страви, такі як філе міньйон з фуа-гра та дорогі вина.

У 2015 році чоловік Беатриси, Андрій Петьовка, відомий своїм автобізнесом та нещодавньою невдалою спробою політичного руху від партії "Рідне Закарпаття", знову опинився у центрі уваги. У червні 2022 року, у період загострення війни Росії проти України, батько Беатриси, нардеп Василь Петьовка, намагався отримати перепустку на виїзд за кордон для свого сина протягом трьох місяців. Прохання було підкріплене заявою, що Андрій є волонтером від Благодійного фонду "Наша паляниця". До списку осіб, для яких нардеп просив дозвіл, входив і Микола Греченюк, ймовірно, сват Василя Петьовки. Національне агентство з питань запобігання корупції розробило адмінпротокол у зв'язку з цим, але після того, як було запевнено, що син та сват повернулися в Україну після волонтерської діяльності, претензій до них більше не висувалося.

У липні 2022 року, коли діяли вищезгадані перепустки, Беатриса Греченюк народила дочку, що може призвести до припущень, що запит на виїзд за кордон не був пов'язаний з волонтерством, а скоріше із покупкою подарунків на родинне свято. Але, за даними з Instagram, в вересні 2023 року Беатриса разом з дочкою, можливо, і з чоловіком, відпочивала в Італії. Їхній відпочинок не був просто у готелі, а в справжньому палаці. Вихідці з Закарпаття завжди мали слабкість до розкошів, позолоти та інших подібних розшуканих речей. Але те, що можна побачити на сторінках соціальних мереж дочки колишнього сільського депутата та дружини сина нардепа, може вразити навіть найбільш відомих світських левиць світу. Це викликає питання, чи не є ці розкішні екстравагантності наслідком контрабанди, яка через Закарпатську область завозиться тоннами, адже саме Закарпаття лідирує серед областей України за поставками недекларованих товарів.

Згідно з викладеним у статті, можна зробити кілька важливих висновків. По-перше, розкрито низку складних зв'язків між впливовими особами на Закарпатті та їхнім впливом на рішення місцевих органів влади. Наприклад, виявлено, що нардеп Василь Петьовка мав змогу отримати дозвіл на виїзд за кордон для свого сина завдяки впливу на керівництво Закарпатської обласної військової адміністрації.

По-друге, стаття викликає питання щодо походження розкішних речей та подорожей, які демонструє дочка колишнього сільського депутата та дружина сина нардепа в соціальних мережах. Це може вказувати на можливу причетність до контрабанди, особливо враховуючи статус Закарпатської області як лідера з поставок незадекларованих товарів.

Крім того, стаття свідчить про те, що впливові особи на Закарпатті часто використовують свій статус та зв'язки для досягнення своїх особистих цілей, включаючи отримання вигідних державних контрактів та інших переваг.

У цілому, стаття розкриває складну мережу впливу та корупції на місцевому рівні на Закарпатті, що потребує уваги та подальшого розслідування з боку відповідних органів влади.

17 лютого 2024 року у Ер-Ріяді, Саудівська Аравія, відбудеться захоплюючий поєдинок між українським боксером Олександром Усиком, який наразі утримує титули світового чемпіона за версіями WBO, WBA, IBO та IBF, і володарем титулу WBC – Тайсоном Ф’юрі. Початково бій був запланований на 23 грудня 2023 року, але через травму, яку отримав Ф’юрі у поєдинку проти ексчемпіона UFC Френсіса Нганну 28 жовтня, він був відкладений.

Переможець цього бою стане першим абсолютним чемпіоном світу у надважкому дивізіоні в XXI столітті, підкоривши всі чотири головні титули. Останнім, хто досягав подібного, був британець Леннокс Льюіс, який у 1999 році здобув перемогу над американцем Евандером Холіфілдом в об'єднавчому бою, виборовши титули WBA, WBC та IBF; титул WBO був визнаний рівноцінним лише у 2007 році.

Наразі букмекери вважають Тайсона Ф’юрі фаворитом з коефіцієнтом перемоги 1,56, у той час як перемогу Усика оцінюють коефіцієнтом 2,50. Фанатів чекає захоплюючий спортивний бій, який може визначити нового найсильнішого у надважкому дивізіоні. Нічия визначена коефіцієнтом 21,00. Перемога Усика за очками – 2,00. Перемога Ф’юрі нокаутом – 4,50. Перемога Усика суддівським рішенням – 3,80. Дострокова перемога українця – 7,50. Будемо в очікуванні цього епічного спортивного події, яке може вписати новий розділ в історію надважкого боксу.

У висновку можна сказати, що очікуваний поєдинок між Олександром Усиком і Тайсоном Ф’юрі 17 лютого 2024 року обіцяє стати найважливішою подією у світі надважкого боксу. Бій, який відкладався через травму Ф’юрі, надзвичайно цікавить шанувальників, оскільки він вирішить, хто стане абсолютним чемпіоном світу, об'єднуючи всі чотири головні титули.

Букмекерські коефіцієнти свідчать про те, що Ф’юрі вважається фаворитом, але Усик має непоганий коефіцієнт, що робить бій непередбачуваним. Ці числа лише підсилюють інтригу та зацікавленість у фінальному результаті.

Неабияким чином, цей поєдинок також має історичне значення, оскільки переможець стане першим абсолютним чемпіоном у надважкому дивізіоні в XXI столітті, повторюючи досягнення Леннокса Льюіса. Справжній спортивний епос, який зробить цей бій незабутнім для прихильників боксу навіть на десятиліття вперед.

У свої 70 років покинув нас колишній асистент тренера збірної України з футболу, Леонід Ткаченко. Він залишив невмирущий слід у історії національної команди, працюючи в тренерському штабі "жовто-синіх" у 1992 році. Під керівництвом Віктора Прокопенка і разом з Миколою Павловим він допомагав команді в одному з матчів проти Білорусі.

Леонід Ткаченко почав свій шлях у футболі як гравець харківського "Металіста", а потім звернув увагу до тренерської сфери. Спочатку він був асистентом у Євгена Лемешка, а згодом сам очолив команду. Після цього періоду його тренерська кар'єра продовжилася в Росії, де він отримав громадянство країни.

Трагічно, Леонід Ткаченко помер у місті Калінінград, залишивши своїм колегам та футбольній спільноті пам'ять про відданість і внесок у розвиток українського футболу.

У висновках статті висловлено сум і вдячність за великий внесок Леоніда Ткаченка у розвиток українського футболу. На 70 році свого життя він покинув цей світ, залишивши невеличкий, але важливий слід у історії національної збірної. Робота Ткаченка в тренерському штабі "жовто-синіх" у 1992 році та його подальші досягнення у російському футболі свідчать про його відданість грі та професійний досвід.

Трагічна втрата Леоніда Ткаченка залишає пустоту в серцях футбольної спільноти та викликає сум у вболівальників. Його незабутній внесок в історію українського футболу залишиться в пам'яті та вдячності тих, хто йому співпрацював та захоплювався його працею.

Згідно зі статтею Washington Post, генерал Олександр Сирський стає новим головнокомандувачем Збройних сил України в період складних випробувань – тривалої війни, нестачі боєприпасів і людей, а також ускладнення процесу залучення допомоги від Заходу. Призначення Сирського вважається несподіванкою, адже він замінює дуже популярного Валерія Залужного. Сирський відомий своєю ефективністю, зокрема за успішну оборону Києва в початкові дні російської агресії та контрнаступ на Харківщині. Однак його керівництво також пов'язане з довготривалими і кровопролитними битвами, зокрема під Бахмутом. Усунення Залужного відбулося на фоні зростаючих викликів на полі бою та ускладнення процесу залучення допомоги. Спираючись на статті WSJ, зазначається, що цей крок несе значні ризики для президента Зеленського, оскільки Залужний мав велику підтримку серед українців і міг би бути серйозним конкурентом для Зеленського у політичних амбіціях.

У світлі згаданих публікацій Reuters і New York Times відзначається роль генерала Олександра Сирського у веденні оборони Києва, звільненні Харківщини та важливих битвах, зокрема під Бахмутом. Зазначається, що його військовий досвід, отриманий ще в радянські часи, формує його стратегію на полі бою, а також викликає деякі суперечки та негативне ставлення серед окремих військових керівників. Незважаючи на це, деякі успіхи, які були досягнуті під його командуванням, підтверджують його ефективність, наприклад, вдала оборона Києва та контрнаступ на Харківщині. Однак, його рішення та тактика у боях під Бахмутом призвели до значних втрат серед військових, що викликало негативне ставлення до нього, навіть наділивши прізвиськом "м'ясник". Politico підкреслює, що цей епітет став символом його непопулярності серед військового персоналу, який називає його також "генералом 200".

У підсумку, статті від Reuters, New York Times та Politico зосередилися на ролі генерала Олександра Сирського в українській військовій діяльності. Його досвід та стратегічні рішення викликали певне суперечливе ставлення відносно його ефективності серед військових керівників. Незважаючи на успіхи, такі як оборона Києва та звільнення Харківщини, його тактика у боях під Бахмутом спричинила значні втрати серед військових та призвела до негативного ставлення до нього у військових колах. Прізвиська "м'ясник" і "генерал 200" стали символами цієї непопулярності. Тим не менш, його керівництво підтверджується деякими важливими успіхами на полі бою, що свідчить про його відданість та спроможність у складних умовах воєнного конфлікту.

Згідно зі статтею Washington Post, генерал Олександр Сирський стає новим головнокомандувачем Збройних сил України в період складних випробувань – тривалої війни, нестачі боєприпасів і людей, а також ускладнення процесу залучення допомоги від Заходу. Призначення Сирського вважається несподіванкою, адже він замінює дуже популярного Валерія Залужного. Сирський відомий своєю ефективністю, зокрема за успішну оборону Києва в початкові дні російської агресії та контрнаступ на Харківщині. Однак його керівництво також пов'язане з довготривалими і кровопролитними битвами, зокрема під Бахмутом. Усунення Залужного відбулося на фоні зростаючих викликів на полі бою та ускладнення процесу залучення допомоги. Спираючись на статті WSJ, зазначається, що цей крок несе значні ризики для президента Зеленського, оскільки Залужний мав велику підтримку серед українців і міг би бути серйозним конкурентом для Зеленського у політичних амбіціях.

У світлі згаданих публікацій Reuters і New York Times відзначається роль генерала Олександра Сирського у веденні оборони Києва, звільненні Харківщини та важливих битвах, зокрема під Бахмутом. Зазначається, що його військовий досвід, отриманий ще в радянські часи, формує його стратегію на полі бою, а також викликає деякі суперечки та негативне ставлення серед окремих військових керівників. Незважаючи на це, деякі успіхи, які були досягнуті під його командуванням, підтверджують його ефективність, наприклад, вдала оборона Києва та контрнаступ на Харківщині. Однак, його рішення та тактика у боях під Бахмутом призвели до значних втрат серед військових, що викликало негативне ставлення до нього, навіть наділивши прізвиськом "м'ясник". Politico підкреслює, що цей епітет став символом його непопулярності серед військового персоналу, який називає його також "генералом 200".

У підсумку, статті від Reuters, New York Times та Politico зосередилися на ролі генерала Олександра Сирського в українській військовій діяльності. Його досвід та стратегічні рішення викликали певне суперечливе ставлення відносно його ефективності серед військових керівників. Незважаючи на успіхи, такі як оборона Києва та звільнення Харківщини, його тактика у боях під Бахмутом спричинила значні втрати серед військових та призвела до негативного ставлення до нього у військових колах. Прізвиська "м'ясник" і "генерал 200" стали символами цієї непопулярності. Тим не менш, його керівництво підтверджується деякими важливими успіхами на полі бою, що свідчить про його відданість та спроможність у складних умовах воєнного конфлікту.

17 лютого 2024 року у Ер-Ріяді, Саудівська Аравія, відбудеться захоплюючий поєдинок між українським боксером Олександром Усиком, який наразі утримує титули світового чемпіона за версіями WBO, WBA, IBO та IBF, і володарем титулу WBC – Тайсоном Ф’юрі. Початково бій був запланований на 23 грудня 2023 року, але через травму, яку отримав Ф’юрі у поєдинку проти ексчемпіона UFC Френсіса Нганну 28 жовтня, він був відкладений.

Переможець цього бою стане першим абсолютним чемпіоном світу у надважкому дивізіоні в XXI столітті, підкоривши всі чотири головні титули. Останнім, хто досягав подібного, був британець Леннокс Льюіс, який у 1999 році здобув перемогу над американцем Евандером Холіфілдом в об'єднавчому бою, виборовши титули WBA, WBC та IBF; титул WBO був визнаний рівноцінним лише у 2007 році.

Наразі букмекери вважають Тайсона Ф’юрі фаворитом з коефіцієнтом перемоги 1,56, у той час як перемогу Усика оцінюють коефіцієнтом 2,50. Фанатів чекає захоплюючий спортивний бій, який може визначити нового найсильнішого у надважкому дивізіоні. Нічия визначена коефіцієнтом 21,00. Перемога Усика за очками – 2,00. Перемога Ф’юрі нокаутом – 4,50. Перемога Усика суддівським рішенням – 3,80. Дострокова перемога українця – 7,50. Будемо в очікуванні цього епічного спортивного події, яке може вписати новий розділ в історію надважкого боксу.

У висновку можна сказати, що очікуваний поєдинок між Олександром Усиком і Тайсоном Ф’юрі 17 лютого 2024 року обіцяє стати найважливішою подією у світі надважкого боксу. Бій, який відкладався через травму Ф’юрі, надзвичайно цікавить шанувальників, оскільки він вирішить, хто стане абсолютним чемпіоном світу, об'єднуючи всі чотири головні титули.

Букмекерські коефіцієнти свідчать про те, що Ф’юрі вважається фаворитом, але Усик має непоганий коефіцієнт, що робить бій непередбачуваним. Ці числа лише підсилюють інтригу та зацікавленість у фінальному результаті.

Неабияким чином, цей поєдинок також має історичне значення, оскільки переможець стане першим абсолютним чемпіоном у надважкому дивізіоні в XXI столітті, повторюючи досягнення Леннокса Льюіса. Справжній спортивний епос, який зробить цей бій незабутнім для прихильників боксу навіть на десятиліття вперед.

У свої 70 років покинув нас колишній асистент тренера збірної України з футболу, Леонід Ткаченко. Він залишив невмирущий слід у історії національної команди, працюючи в тренерському штабі "жовто-синіх" у 1992 році. Під керівництвом Віктора Прокопенка і разом з Миколою Павловим він допомагав команді в одному з матчів проти Білорусі.

Леонід Ткаченко почав свій шлях у футболі як гравець харківського "Металіста", а потім звернув увагу до тренерської сфери. Спочатку він був асистентом у Євгена Лемешка, а згодом сам очолив команду. Після цього періоду його тренерська кар'єра продовжилася в Росії, де він отримав громадянство країни.

Трагічно, Леонід Ткаченко помер у місті Калінінград, залишивши своїм колегам та футбольній спільноті пам'ять про відданість і внесок у розвиток українського футболу.

У висновках статті висловлено сум і вдячність за великий внесок Леоніда Ткаченка у розвиток українського футболу. На 70 році свого життя він покинув цей світ, залишивши невеличкий, але важливий слід у історії національної збірної. Робота Ткаченка в тренерському штабі "жовто-синіх" у 1992 році та його подальші досягнення у російському футболі свідчать про його відданість грі та професійний досвід.

Трагічна втрата Леоніда Ткаченка залишає пустоту в серцях футбольної спільноти та викликає сум у вболівальників. Його незабутній внесок в історію українського футболу залишиться в пам'яті та вдячності тих, хто йому співпрацював та захоплювався його працею.