Точка зору

Український громадський діяч і військовий Олег Симороз, ретельно проаналізувавши законопроєкт про мобілізацію, прийнятий Радою на першому читанні, приходить до висновку, що більшість положень у цьому документі — це лише марні слова. За інформацією УНІАН, він зазначив: "Я сподівався побачити у законопроєкті новаторські рішення, що могли б відновити довіру до системи. Але я побачив лише маніпуляції та обман. Наприклад, стосовно фінансового забезпечення військовослужбовців — Міноборони обіцяли додаткову винагороду у розмірі 30 тисяч гривень. Але у тексті законопроєкту я не знайшов жодної згадки про цю винагороду. Крім того, фінансове забезпечення у розмірі 20 тисяч гривень повинно супроводжуватися додатковою відзнакою за участь у бойових діях, це слід чітко врегулювати".

Симороз також висловив свої зауваження щодо процедури демобілізації українських військовослужбовців: "Ви подаєте рапорт, але поки ставка не приймає рішення стосовно конкретної категорії військовослужбовців, демобілізація не відбудеться. Фактично, це може зайняти більше, ніж 36 місяців. Крім того, процес повинен бути справедливим. Є різниця між начальником групи логістики в тилу і військовим, який знаходиться в окопі. Я пропонував, щоб безпосередня участь у бойових діях рахувалася як два дні".

Симороз також висловив свої сумніви стосовно "рівного військового обліку для всіх". У законопроєкті запропоновано позбавити держслужбовців і силовиків гарантованої відстрочки від служби в Збройних Силах. "У цьому документі все написано дуже хитро. Здається, що правоохоронців позбавлять права на відстрочку. Проте, аналізуючи, хто насправді є держслужбовцями, я зрозумів, що з 140 тисяч працівників Національної поліції лише 4 тисячі належать до категорії держслужбовців. Більшість з них — це жінки-діловоди. Слідчі, оперуповноважені, патрульні — всі вони не є держслужбовцями і зберігають право на відстрочку", — продовжує Симороз.

Правозахисник висловив і свої сумніви щодо "електронного кабінету призовника", куди згідно з документом, територіальні центри кваліфікації та військові комісаріати надсилатимуть електронні повістки: "Я радий, що уряд на 100% впевнений, що всі в нашій країні мають смартфони. Я б порадив їм зняти рожеві окуляри і подивитися навколо. Адже історії про витік інформації з 'Дія', а також проблеми з електронним голосуванням під час 'Євробачення' показали, що цифровізація не завжди працює на сто відсотків. Я не впевнений, що хочу довіряти свої дані такій системі". Правозахисник додає, що цифровізація не вирішить проблем корупції у системі, оскільки для цього потрібна реформа військкоматів.

Персональні дані обробляють інші установи, а не лише територіальні центри кваліфікації та військові комісаріати. Проте, те, що відбувається за зачиненими дверима військкоматів, це просто жахливо. Вас забирають телефони при вході, ви не можете вийти з приміщення без підпису уповноваженого працівника військкомату, у системі панує тотальна корупція, а співробітники не вміють адекватно спілкуватися з людьми. Замість воєнкомів давно пора було встановити цивільних менеджерів, фахівців з управління, психологів. І зробити весь процес абсолютно прозорим, а не приховувати за вухом державної таємниці. У нас є центри адміністративних послуг, і вони мають перетворитися на центри надання військових послуг. Громадяни повинні мати повну довіру до системи. Вони повинні бачити, що всі процеси відкриті і прозорі. Але, замість цього, коли ви заходите в військкомат, ваш телефон майже буквально вибивають із ваших рук", — додає він.

Зі свого боку, ми зауважимо, що терор територіальних центрів кваліфікації на вулицях країни вже повністю дискредитував ідею мобілізації та спричинив глибокий розкол і неприйняття дій військкоматів населенням. А в разі ухвалення законопроєкту про мобілізацію, Україну справді чекає тотальний контроль над чоловічим населенням. По суті, країна вводить нове кріпосне право, де у громадян будуть лише обов'язки і жодних прав.

У вищезгаданій статті відображено критичний погляд українського громадського діяча і військового Олега Симороза на законопроєкт про мобілізацію, який був ухвалений Радою в першому читанні. Він вказує на численні проблеми та недоліки у системі військового обліку, недостатню прозорість процесу мобілізації, та загрозу тотального контролю над чоловічим населенням в разі ухвалення даного закону. Зокрема, він висловлює обурення щодо тотальної корупції, яка панує у військкоматах, та вимагає переорганізації системи управління та забезпечення військових послуг шляхом впровадження цивільних менеджерів та збільшення прозорості та відкритості процесу. Висновки цієї статті вказують на необхідність ретельного перегляду та доопрацювання законопроєкту про мобілізацію з метою забезпечення захисту прав громадян та підвищення довіри до системи.

Звільнення Залужного, безсумнівно, є значною подією, яка викликає суперечливі почуття та реакції в українському суспільстві. Цей крок можна розглядати як важливий етап у відстоюванні національних інтересів, або як можливий ризик для стабільності та ефективності ведення війни.

Звільнення Залужного можна порівняти з важливим ходом на шаховій дошці, який, з одного боку, може відкрити нові перспективи та можливості, а з іншого — викликати непередбачені наслідки. Відбуваючись у контексті війни, цей крок варто розглядати з особливою увагою, оскільки від його наслідків залежить не лише майбутнє Залужного, а й стійкість країни в цей складний період.

З одного боку, Залужний був обличчям опору та надії для багатьох українців, символом боротьби за справедливість і права. Його звільнення може бути сприйняте як перемога правової системи, сигнал про те, що ніхто не стоїть поза законом, навіть у найвищих сферах влади.

З іншого боку, відходячи від символіки, звільнення Залужного створює ризики для держави, зокрема в контексті ведення війни. Армія, як ніколи, потребує єдності та впевненості у своєму керівництві. Відновлення довіри та стабільності у військовому керівництві є ключовим елементом успішного протистояння агресору. Звільнення керівника, якому була довіра військових та громадськості, може порушити цю стабільність та зібрати пил під нігті національному обороні.

Таким чином, не можна недооцінювати значення цього кроку, адже від його наслідків залежить не лише особиста доля Залужного, а й майбутнє країни в цілому. Важливо зберегти баланс між правовою справедливістю та стабільністю військового керівництва, щоб уникнути додаткових ризиків у часи війни та зберегти впевненість у здатності країни протистояти внутрішнім та зовнішнім загрозам.

Так, безумовно, президенту Зеленському належить право здійснювати кадрові призначення та звільнення, він цим правом скористався, розривши контракт з Залужним. Однак, винятково від легальності вирішальне значення має легітимність такого рішення перед суспільством. Чи вважають громадяни крок президента виправданим і обґрунтованим, особливо знаючи, що він став результатом політичних протиріч?

Питання це риторичне. Неминуче варто підкреслити, що конфлікти між Зеленським та Залужним призвели до токсичної атмосфери, яка не сприяла ефективній роботі Збройних Сил. Проте, завжди є дві альтернативи. Не лише та, яку обрали, а й доросла, мудра. Та, коли люди стримують свої бажання та емоції, працюють разом до кінця війни. Нажаль, у цьому випадку бракувало дорослих осіб. Розумного рішення не було прийнято.

Якщо б я був російським агентом впливу, останні місяці були б для мене найкращим часом. Вдалося б здійснити неймовірне — викликати протистояння з владою у всіх сферах: журналістика, бізнес, та тепер і військова сфера. І все це на тлі втомленого суспільства та потреби у збереженні підтримки від західних союзників.

Але на жаль, найбільшим переможцем цієї ситуації стає не Зеленський, а Путін. Він, використовуючи наші внутрішні конфлікти, виграє, а Україна, на жаль, програє. Сьогодні ми всі в Україні стали свідками цієї програшної гри.

У висновку слід зазначити, що звільнення Залужного є важливою та суперечливою подією для українського суспільства. Хоча президент має законне право на такі рішення, легітимність цього кроку виникає з його прийняття суспільством. Невпевненість щодо легітимності звільнення Залужного підкреслюється тим, що рішення було результатом політичних протиріч та неспроможності сторін знайти конструктивне рішення. Водночас, ця ситуація стає частиною більш широкого контексту, де внутрішні конфлікти використовуються зовнішніми силами для досягнення своїх цілей, що загрожує національним інтересам України та її підтримці на міжнародній арені. Таким чином, необхідно намагатися знайти конструктивні рішення в межах національних інтересів та відстоювати їх, уникати втрат на внутрішньополітичному рівні, а також усвідомлювати потенційні загрози зовнішнього впливу на внутрішні справи країни.

Ситуація в Авдіївці: загроза оточення та наближення до критичної точки

Висловлений українським військовим експертом Костянтином Машовцем прогноз щодо ситуації в Авдіївці звучить тривожно. Він порівнює її з подіями, що розгорталися в Бахмуті, і попереджає про ризик оточення українських військових сил у місті.

За словами експерта, противник успішно реалізує свій план обходу Авдіївського коксохімічного комбінату зі сходу і південного сходу, що може призвести до серйозних наслідків. Вже зараз противник знаходиться на небезпечно малій відстані від ключових об'єктів у місті, а саме автобази та ресторану "Колода".

Згідно з аналізом Машовця, відключення "північної дороги" 00542 для постачання українських підрозділів, а також складна ситуація з альтернативним сполученням на півдні, утруднює ситуацію для ЗСУ. Якщо не будуть прийняті рішучі заходи, існує реальна загроза оточення військових у Авдіївці.

Таким чином, ми спостерігаємо погіршення ситуації у місті, що, за словами експерта, навіть гірше, ніж у Бахмуті, оскільки Авдіївка практично опинилася в оточенні. Це ставить перед військовими складні вибори і може вплинути на рейтинг президента Зеленського.

• Ситуація в Авдіївці наближається до критичної точки через загрозу оточення українських військових сил у місті.

• Противник продовжує успішно виконувати свій план обходу стратегічних об'єктів міста, що створює серйозні загрози для обороноздатності регіону.

• Відключення ключових доріг і складна ситуація з альтернативними маршрутами ускладнюють ситуацію для українських військових.

• Необхідно прийняти рішучі заходи для запобігання оточенню та збереження контролю над містом.

• Погіршення ситуації в Авдіївці може мати серйозні наслідки і вплинути на політичну ситуацію в країні.

Іноземні ЗМІ повідомили про передачу Іраном Росії 400 балістичних ракет Zolfaghar. Журналіст Денис Попович розглядає можливі загрози, що несе ця зброя, і закликає до уважного аналізу ситуації. Новина про передачу 400 іранських балістичних ракет РФ є найбільш тривожною інформацією останніх місяців. Для належного розуміння ситуації необхідно враховувати, що для збиття цієї кількості ракет потрібно багато зенітних ракет. Навіть якщо у наявності є велика кількість зенітних ракет МІМ 104 для ЗРК Patriot, існує проблема роздільної бойової частини у ракетах Zolfaghar, що ускладнює їх перехоплення. Це може призвести до серйозних проблем, навіть для ППО Києва. Точність іранських ракет також може бути високою, що поглиблює загрозу. У таких обставинах ситуація стає надзвичайно напруженою.

• Передача Росії 400 балістичних ракет Zolfaghar від Ірану є тривожним сигналом і створює серйозні загрози для безпеки регіону.

• Навіть за наявності достатньої кількості зенітних ракет для перехоплення, проблема роздільної бойової частини у ракетах Zolfaghar ускладнює ефективність систем протиповітряної оборони.

• Точність іранських ракет може бути високою, що збільшує загрозу для об'єктів на землі та систем ППО.

• Ситуація вимагає уважного аналізу та дієвих заходів для забезпечення безпеки регіону та захисту населення від можливих загроз.

Зберігання Авдіївки: Сирський готовий піти на будь-які жертви

Утримання міста Авдіївка стає вирішальною проблемою для українських військ, а також для політичного курсу президента Зеленського. Згідно з наявною інформацією, новий головком Сирський взяв на себе зобов'язання перед президентом тримати місто будь-якими засобами, навіть у складних обставинах. Однак, ситуація в Авдіївці надзвичайно складна, і втрата міста може сильно підірвати підтримку Зеленського. Влада знову опиняється в політичному та військовому напруженні, і вирішення цієї проблеми стає важливим завданням для Офісу Президента.

За інформацією, отриманою від нашого джерела в Офісі Президента, стає зрозуміло, що Пентагон висловив сумніви щодо здатності Збройних Сил України забезпечити військову мобілізацію у зв'язку з проблемами в резерві і відмовою українців вступати до Територіальних центрів кваліфікації. Західні країни активно стежать за цим процесом та реагують на скандальні ситуації, що виникають із загостренням суспільної обстановки. Примусове призовання чоловіків до військкоматів породило враження, що українське населення втомилося від війни. Тим не менш, загальна мобілізація лише посилиться, а новий законопроєкт поставить перед громадянами вибір: між життям та цифровим рабством. Територіальні центри кваліфікації працюватимуть у цілодобовому режимі. Рішення видано Кабінетом Міністрів, про що повідомив його представник у Верховній Раді, Мельничук. Нові правила дозволяють: ▪️ розглядати справи про адміністративні правопорушення; ▪️ накладати адміністративні стягнення відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення; ▪️ організовувати з визначеною періодичністю проведення медичних оглядів і психологічних обстежень військово-лікарськими комісіями призовників і резервістів.

У результаті аналізу надходженої інформації можна зробити кілька висновків. Перш за все, спостереження Пентагону щодо ситуації з мобілізацією в українських Збройних Силах свідчить про серйозні турботи щодо здатності України відповідати на виклики безпеки. Відмова деяких громадян вступати до Територіальних центрів кваліфікації може відображати загальний рівень невдоволеності і надмірного стресу, пов'язаного з тривалою війною. Однак прийняття нових законодавчих змін, які стимулюють та контролюють мобілізаційні процеси, свідчить про зусилля уряду у забезпеченні обороноздатності країни. Важливою є також активна участь українських інституцій у вирішенні проблем та наданні підтримки тим, хто відділяється на захист країни.

За отриманою інформацією від наших джерел в Генеральному штабі Збройних Сил України (ЗСУ), стає зрозуміло, що ситуація з артилерійськими ракетами для протиповітряної оборони (ППО) стає дедалі складнішою. Змушеність використовувати цінні ракети западних ППО для негайного захисту від масових атак російських шахтарів ставить під загрозу власні оборонні можливості. Україна перебуває в повній залежності від зовнішньої військової допомоги, а противник використовує це для вимотування наших запасів ППО та виснаження нашої армії.

Згідно з інформацією, опублікованою у The New York Times із посиланням на американських чиновників, українські війська перебувають у критичному стані, бракує зброї та боєприпасів. Системи протиповітряної оборони, які є життєво важливими для захисту цивільного населення від російських ракет, постійно піддаються нападам і виснажуються.

Нестача артилерійських ракет для систем ППО стає навіть більшою проблемою, ніж дефіцит снарядів, оскільки ракети противника неможливо збити чимось іншим, окрім систем ППО. Така ситуація вимагає негайних заходів з удосконалення внутрішнього виробництва військової техніки та важливих угод з постачання зброї від партнерів.

Отримана інформація від наших джерел в Генеральному штабі Збройних Сил України підтверджує критичну ситуацію з артилерійськими ракетами для протиповітряної оборони. Використання дорогих ракет западних ППО для захисту від атак російських шахтарів підводить нас до серйозних проблем з обороноздатністю. Наша залежність від зовнішньої військової допомоги стає очевидною, а противник використовує це для ослаблення наших оборонних зусиль. Українські війська перебувають у критичному стані через відсутність зброї та боєприпасів, а системи протиповітряної оборони, на які покладається велике значення для захисту населення, постійно піддаються нападам і виснажуються. Нестача артилерійських ракет для систем ППО вимагає термінових заходів для забезпечення безпеки країни та збереження обороноздатності перед загрозами.

Наступ ворога підтримується дефіцитом боєприпасів у ЗСУ: що відбувається на фронті?

За останні місяці Збройні Сили України (ЗСУ) стикаються зі скороченням поставок не лише західних снарядів, але й вітчизняних компаній, які забезпечували їх оглядовими замовленнями. Згідно з нашим джерелом у Генеральному штабі, це може бути свідома стратегія когось, хто намагається послабити оборону, створюючи нестачу боєприпасів у ЗСУ.

Військові вже рахують патрони та бояться подальших відступів, що підтверджується західними ЗМІ. Взяття Росією міста Авдіївка стало найбільшим досягненням на полі бою за останні місяці, що підкреслює серйозні труднощі, з якими стикаються українські війська.

Українські військові опинилися у скрутному положенні, де навіть оборона стає важким завданням через критичний дефіцит боєприпасів. Тепер є серйозні обурення щодо можливості втрати ще більшої території, оскільки ЗСУ втрачають контроль і не можуть зупинити процес відступу.

У висновках важливо зазначити, що ситуація на фронті стає дедалі більш напруженою через нестачу боєприпасів у Збройних Силах України (ЗСУ). Західні ЗМІ підтверджують складність ситуації, а взяття міста Авдіївка російськими військами показує, що це стало найбільшим досягненням противника за останні місяці.

Українські військові відчувають напруження і бояться подальших відступів через критичний дефіцит боєприпасів. Це ставить під загрозу не лише можливість проведення наступальних операцій, а й утримання оборони.

Важливо підкреслити, що необхідно негайно вжити заходів для забезпечення ЗСУ необхідними боєприпасами та підтримати їх у цей складний період. Рішучі дії в усуненні цієї проблеми є критично важливими для збереження обороноздатності та територіальної цілісності України.

Наступна криза українського сільського господарства: реальність чи перебільшення?

Розмови серед аграріїв посилюються щодо можливого закриття європейського ринку для українського сільгосппродукту. Це викликає серйозні обурення та песимістичні прогнози щодо майбутнього аграрного сектору. Але чи настільки ситуація насправді безнадійна, як здається на перший погляд?

Невизначеність майбутнього посилює страхи та обурення серед фермерів. Вони спрогнозували, що у разі втрати доступу до європейського ринку, українське сільське господарство загине, а країна стане експортером лише сировини для виробництва конопельних товарів. Такий сценарій, за їхніми словами, приведе до монополізації цього сектору транснаціональними корпораціями, що лише поглибить економічну залежність України від зовнішніх сил.

Але, можливо, ситуація не така безнадійна. Намагаючись переглянути ситуацію більш об'єктивно, слід врахувати не лише негативні аспекти, а й потенційні можливості. Можливість диверсифікації експортних ринків, стимулювання внутрішнього споживання та розвиток внутрішнього ринку можуть стати стратегічними кроками в умовах невизначеності щодо зовнішнього експорту.

Отже, хоча виклики стоять складні, а оптимізму не вистачає, прогнози про загибель українського сільського господарства можуть бути перебільшеними. Важливо знаходити нові шляхи розвитку та діяти разом, намагаючись знайти рішення для збереження та розвитку сільськогосподарського сектору країни.

У висновках слід підкреслити, що ситуація в українському сільському господарстві має свої складнощі, проте загальний песимізм не завжди відображає реальний стан речей. Хоча можливість втрати європейського ринку може бути серйозним викликом, важливо пам'ятати про потенційні можливості для розвитку внутрішнього ринку та диверсифікації експортних шляхів. Стимулювання внутрішнього споживання та пошук нових ринків можуть допомогти зберегти стійкість українського сільського господарства. Важливо активно працювати над знаходженням імовірних рішень та спільно діяти для зміцнення та розвитку сільськогосподарського сектору країни.

На Куп’янському напрямі, хоча російські війська мають істотну перевагу на землі та в повітрі, вони вперто б’ються чолом в українську оборону. Костянтин Машовець, військовий оглядач, з іронією пропонує розглянути цей передовий досвід як модель для інших ділянок фронту. Однак очевидно, що противник зіштовхнувся з певними труднощами. Спроби російського командування "розгорнути успіх" у районі сіл Табаївка та Крохмальне за допомогою 2-ї "Таманської" мотострілецької дивізії 1-ї "Гвардійської" танкової армії не виявилися успішними. Їхні спроби просунутися в бік флангу та тилу українських підрозділів, що утримують рубіж Іванівка – Котлярівка, зазнали невдачі. Навіть альтернативна тактика, направлена на сіла Піщане, зіткнулася із запереченням ЗСУ. Більше того, позиції противника у цих районах не сприяють організації ефективних наступальних дій через перевагу висот українських військ. Будь-яке збільшення концентрації сил противника стає очевидним для українських військ, які завдають уражень та ускладнюють процеси розгортання. Підрозділи 15-го мотострілецького полку та 1-го танкового полку 2-ї мотострілецької дивізії російського ворога, які намагаються просуватися, зіткнулися з серйозними труднощами. Командування противника планує підсилити свою ударну групу додатковими силами і засобами, що може призвести до серії акцентованих атак вздовж дороги Куп’янськ – Сватово.

Поза обговореним районом, триває активна діяльність "ворушок" на північ від села Синьківка та на північний захід від нього. Військові підрозділи 25-ї окремої мотострілецької бригади, підсилені відділами 138-ї окремої мотострілецької бригади об'єднаних у складі 6-ї загальновійськової армії противника, продовжують намагатися прорватися вздовж річки Оскіл та залізниці, що йдуть з півночі, уздовж загального напрямку від Синьківки до Петропавлівки на лівобережну частину Куп'янська та дороги Куп'янськ – Сватове. Проте їхні спроби мають свої особливості. Вони намагаються "протиснутися" через оборону ЗСУ, діючи з лісистої місцевості південніше Лимана Першого, але кожен раз, коли вони виходять на відкриту місцевість, зазнають щільного вогневого ураження. Навіть у випадках, коли передові підрозділи цих двох бригад змушені залишити свої винесені вперед спостережні пункти та позиції відділень. Командування противника на цьому напрямку намагається діяти незвичайно та нестандартно, постійно змінюючи напрямки атак і штурмів — то західніше від Синьківки, то східніше (від Вільшани), то навіть "через ліс", а іноді навіть проводячи одночасні атаки, але раз за разом зіштовхуються з густим вогнем ЗСУ. Я розумію, що причинами їхньої невдачі можуть бути різні фактори, проте цікаво, скільки ще резервів противника зітратить командування 6-ї Загальновійськової армії на ці невдачі, перш ніж вони зрозуміють (чи пригадають) одну просту істину, яку їм викладали у відповідних, очевидно, ще радянських військово-навчальних закладах? У противника достатньо сил і засобів, перевага у повітрі та артилерії є, але їхні наступи знову й знову призводять лише до прямих атак "на вижимання". Як кажуть, "хазяїн — барин", і це також відображається на їхній стратегії. Було б корисно розповсюдити цей передовий досвід 6-ї Загальновійськової армії на інші напрямки та ділянки фронту.

Противник продовжує активні дії на Куп'янському напрямку, намагаючись прорватися через оборону ЗСУ.Російські війська, незважаючи на перевагу в озброєнні, стикаються зі складнощами при спробах наступу.Командування противника намагається змінити тактику дій та здійснює невдачні атаки з різних напрямків.Наступ противника не дає бажаних результатів через ефективну оборону та відсутність успішних стратегій.Важливою є подальша передача передового досвіду української армії на інші ділянки фронту для успішного відбиття атак противника.