Точка зору

Ситуація з транзитом російської нафти може бути частиною кремлівської стратегії

Програма "Захист України" розроблена для учнів 10-11 класів і має на меті формування у підлітків комплексного розуміння питань національної безпеки, громадянської відповідальності та особистої готовності до дій у надзвичайних ситуаціях. Вона включає теоретичні та практичні компоненти, які охоплюють широкий спектр тем.

КОМУ ВИГІДНО НАГНІТАТИ СИТУАЦІЮ ЩОДО “ПРИПИНЕННЯ” ТРАНЗИТУ РОСІЙСЬКОЇ НАФТИ ДО УГОРЩИНИ?

Відоме видання Politico нещодавно вийшло зі статтею із промовистою назвою “Угорщину очікує паливна криза”.

Звинувачують у цьому українську владу, що у січні місяці нібито встановила санкції щодо транзиту нафти територією України для компанії “Лукойл”, що поставляє нафту до Угорщини й Словаччини.

Начебто такі дії української сторони можуть призвести до великого дефіциту нафти на угорських НПЗ компанії MOL та до стрімкого зростання цін на нафтопродукти в країні. Водночас міністр закордонних справ РФ Лавров пообіцяв його угорському колезі Сіярто допомогти цю проблему вирішити через пошук інших шляхів поставок.

Масло у вогонь у цій самій статті Politico підлила експертка з Центру східних досліджень Ілона Ґізінська. Вона сказала, що угорці можуть зіткнутися із захмарними цінами на енергоносії та дефіцитом електроенергії всього за кілька тижнів, якщо не буде знайдено рішення. У мене відразу виникла підозра, що тут щось не так.

По-перше, компанія-оператор із транспорту нафти “Укртранснафта” не має прямих контрактів із окремими нафтовидобувними компаніями РФ. Вона уклала у 2019 р. Угоду на послуги із транзиту нафти із російською нафтопровідною компанією “Транснефть”. Угода діє у період 2020–2030 р. Своєю чергою “Транснефть” укладає контракти на транспортні послуги із “Лукойлом”, “Роснефть”, “Сургутнефтегаз” та іншими. Тобто “Укртранснафта” немає жодних правових відносин із російськими нафтовидобувними компаніями, тому й не може припинити транзит, зокрема для “Лукойла”. Це офіційно підтвердив представник “Укртранснафта” журналу “Форбс”.

По-друге, представник “Укртранснафти” повідомив, що жодних обмежень із транзиту нафти компанія не впроваджувала. Це ж саме підтвердила й словацька сторона.

По-третє, жодної катастрофи для угорських споживачів не станеться, навіть якщо й припиниться транзит російської нафти територією України до Угорщини, оскільки ця країна має можливості отримувати нафту за альтернативними маршрутами, зокрема із Хорватії.

Наводжу цитату відомого енергетичного експерта Михайла Гончара стосовно можливостей диверсифікації нафтових поставок в Угорщину. (“Ще в 2015 році MOL завершив модернізацію, збільшення потужностей системи “Адріа”–”Дружба” з метою розширення можливостей прокачування нафти з Адріатики. Тоді пафосно заявили, що розширені потужності з Адріатичного моря дають змогу не лише завантажити власний НПЗ в Сазхаломбатті, але й постачати нафту на НПЗ в Братиславу і навіть частково забезпечити транзит на НПЗ в Чехії. Тобто технічні можливості брати нафту із середземноморського ринку через хорватський термінал “Адріа” у MOL є”).

Яка ж мета усього цього нагнітання напруги? На мою думку, Кремль свідомо за допомогою своїх угорських та словацьких маріонеток роздмухує уявний конфлікт для того, щоб посилити антиукраїнські настрої серед громадян Угорщини й Словаччини для виправдання блокади їхніми урядами військової допомоги Україні та її євроатлантичній інтеграції.

Україна після початку широкомасштабної агресії мала повне право впровадити санкції на транзит російської нафти, але цього не зробила через прохання ЄС та зобов’язання Угорщини, Словаччини й Чехії до 2027 р. забезпечити припинення поставок російської нафти шляхом диверсифікації.

Про це все я й сказав кореспонденту видання Politico, але він вирішив мою точку зору не публікувати. Мабуть, було інше журналістське завдання. Тут вже про об’єктивність не йдеться. Також хотілося б більш сильної комунікації із цього важливого питання для національної безпеки України з боку Уряду.

Нова податкова політика як вирок для економіки України – В’ячеслав Черкашин

Програма "Захист України" розроблена для учнів 10-11 класів і має на меті формування у підлітків комплексного розуміння питань національної безпеки, громадянської відповідальності та особистої готовності до дій у надзвичайних ситуаціях. Вона включає теоретичні та практичні компоненти, які охоплюють широкий спектр тем.

За словами Черкашина, нова податкова політика вже демонструє свою негативну сторону. «Свідомо створюється все глибша колія залежності від зовнішньої допомоги і болісне стиснення можливостей внутрішніх», — пише експерт. Він зазначає, що зобов’язання перед кредиторами та війна стали достатніми підставами для повної відмови від пошуку альтернативних рішень.

Черкашин критикує те, як українська влада підходить до мобілізації доходів, зазначаючи, що «замість пошуку ефективних рішень, відбувається акцент на вилучення доходів економічно активних українців та малого підприємництва». Він також звертає увагу на те, що відсутність будь-якого діалогу або пояснень стосовно нових рішень лише підсилює відчуття невизначеності серед громадян.

«Кричуща, навмисна закритість від суспільства і приголомшлива раптовість ухвалюваних рішень залишає платників податків на самоті з їхніми проблемами», — додає Черкашин. Він попереджає, що така політика може призвести до створення «економічного концтабору», де домінуватимуть лише державний сектор і військово-промисловий комплекс, а тіньова економіка буде значною частиною економічного ландшафту.

Черкашин підкреслює, що Україна заслуговує на краще: «Платники податків, попри всі труднощі, продовжують добровільно сплачувати податки і збільшують ці суми. Це те, що потрібно підтримувати та культивувати». Він вважає, що замість посилення податкового тиску і обмеження економічних свобод, владі слід визнати помилки і змінити підхід до фіскальної політики. «Негайна політична відповідальність авторів цього фіскального чудовиська може стати першим кроком до визнання і усвідомлення зроблених помилок», — резюмує Черкашин.

Не потрібно фетишизувати членство в НАТО – Лузін

Програма "Захист України" розроблена для учнів 10-11 класів і має на меті формування у підлітків комплексного розуміння питань національної безпеки, громадянської відповідальності та особистої готовності до дій у надзвичайних ситуаціях. Вона включає теоретичні та практичні компоненти, які охоплюють широкий спектр тем.

“Я не вважаю себе в праві давати поради Україні, адже я не є її громадянином. Але, на основі того, що я досліджую і обговорюю зі своїми колегами, важливо не фетишизувати членство в НАТО. Це не повинно бути самоціллю,” — підкреслює Лузін.

За словами Лузіна, Україні вже є союзником НАТО і найбільшим отримувачем допомоги від Альянсу. “Українська армія, ще до 2022 року, переходила на стандарти НАТО. Це стосується не тільки зброї, але й освіти та підготовки,” — додає він.

Лузін вказує на приклад Фінляндії та Швеції, які швидко вступили до НАТО завдяки десятиліттям співпраці з Альянсом. “Фінляндія і Швеція вже де-факто були союзниками НАТО, і коли виникла необхідність, вони отримали де-юре статус,” — пояснює експерт.

“Не можна забувати про Боснію і Герцеговину, яка з 2010 року має статус кандидата, але реальних зрушень не відбувається через політичні та економічні труднощі. Найголовніше — це не запрошення вступити, а внутрішні реформи та розвиток,” — зазначає Лузін.

Він також проводить паралелі з іншими країнами, які не є членами НАТО, але мають тісні зв’язки з Альянсом. “Ізраїль і Австралія не є членами НАТО, але це союзники Заходу. Південна Корея і Японія також пройшли довгий шлях економічного та військового розвитку, щоб стати справжніми партнерами США,” — додає Лузін.

Лузін підкреслює, що важливо зосередитися на внутрішніх перетвореннях, а не тільки на формальних аспектах членства.

“Не варто фетишизувати членство в Альянсі чи ПДЧ. Справжня мета — це внутрішні зміни та розвиток,” — резюмує він.

Важливо зосередитися на внутрішніх реформах та перетвореннях, які зроблять країну сильнішою і більш незалежною, незалежно від формального статусу в Альянсі. Це довгий шлях, який потребує значних зусиль, але саме він приведе до справжнього партнерства і безпеки для України.

У Чорноморську наглядна імітація оборони з моря

Ця ситуація спровокувала активне обговорення серед громадськості. Місцеві мешканці висловлюють сумніви щодо доцільності та ефективності такого будівництва. Вони стурбовані тим, що ця споруда може не відповідати реальним потребам безпеки регіону.

На міських пляжах Чорноморська (Іллічівська) Одеської області з’явився ланцюг т.зв. «зубів дракона». «Фортифікація» розділяє пляж на зону з відпочивальниками і зону практично без людей. Знаючі місцеві жителі приголомшені демонстративним нахабством крадіжок на цій імітації оборони з моря.

Нюанс у тому, що вздовж міських пляжів Чорноморська простягається велика ділянка мілководдя (глибина по коліно), через що на цих пляжах люблять відпочивати з маленькими дітьми. На судні, тим більше на військовому кораблі підійти до міської межі Чорноморська нереально – задовго до берега будь-яке судно сяде на мілину. Тому будь-якого здорового глузду у зведенні «зубів дракона» на пляжах міста просто немає. Це нахабне розкрадання грошей платників податків та іноземних кредитів під виглядом будівництва фортифікації.

Вдалося дізнатися, що махінацією з будівництвом «зубів дракона» на пляжах Чорноморська займаються офіцери угруповання «Південь», частину викраденого передали до Києва за загальне заступництво команді злодюжки – куратора напряму Кирила Тимошенка. Відкат становив 50%.

Цікаво, що гроші на імітацію фортифікації в Чорноморську розпиляли відразу ж. Так-сяк виготовили самі «зуби дракона». А оплачувати їхнє транспортування і роботу з розстановки на пляжі вже немає на що. Тому робітників змушують брати участь у спорудженні імітації для звітності без оплати, погрозами.

Ще цікавіше, що солдат ЗСУ, який супроводжував процес встановлення «зубів дракона» на пляжі, на запитання про сенс установлення фортифікації перед мілководдям, де висадка ворожого десанту апріорі неможлива, відповів, що «йому платять гроші за те, щоб він не відповідав на провокаційні запитання місцевих жителів».

Штрихами до дійства є те, що офіцери ЗСУ отримали гроші і від власників кафе «Афаліна» за те, щоб перед «Афаліною» «зуби дракона» не ставити, аби не псувати вид на море забезпеченим відпочивальникам.

По сусідству з імітаційною фортифікацією за участю місцевої влади встановили перевезену з одного з меморіальних комплексів області гармату часів Другої світової війни – для розпилу грошей на імітації вогневої позиції.

Варто згадати, що описані вище «заходи» разом із діяльністю ТЦК є одним із джерел коштів для будівництва елітного містечка (https://t.me/sheptoon/36656) офіцерів ЗСУ та ієрархів ТЦК за Чорноморськом.

Що буде з Україною, якщо президентом стане Трамп?

Ключові аспекти, які варто розглянути у контексті цієї ситуації:

Хоча немає впевненості, що Трамп має чіткий план, його відданість автократам та критичне ставлення до допомоги Україні у середовищі конгресменів-трампістів наводять на думку про те, що подальші події можуть розвиватися за певним сценарієм. Ймовірно, що Трамп оголосить про припинення допомоги Україні та пообіцяє Путіну не зважати на окупацію українських територій. Як вважає політичний оглядач, таким чином, Україні буде запропоновано “батіг”, а Путіну — “морквину”.

Шрайк розглядає три можливі сценарії розвитку подій:

Якщо Путін не погодиться на пропозицію Трампа, це може спровокувати експрезидента до зміни курсу і продовжити постачання зброї та іншу підтримку України. Хоча такий розвиток подій здається малоймовірним, він не виключений.

У цьому випадку війна триватиме, але без підтримки США Україні буде вкрай складно вести бойові дії. Це створює ситуацію, коли країна знову опиниться перед вибором: продовжувати боротьбу у знекровленому стані або йти на переговори.

Якщо Путін і українська влада погодяться на умови Трампа, це може призвести до принизливого миру, аж до відмови від вступу в НАТО. Таке рішення серйозно вплине на моральний стан українського суспільства, викликавши депресію та внутрішню нестабільність.

Шрайк зауважує, що хоча сприятливого для України результату на виборах не буде, ЄС, європейські країни, а також бюджети від G7 (50 млрд доларів) і країн НАТО (40 млрд євро) продовжать допомогу. Навіть якщо з натівського бюджету викреслити американську частину, сума залишиться значною.

Також він зазначає, що Трамп, будучи справжнім “баригою”, може звести все до того, що США не надаватимуть пряму допомогу, але дозволять продаж американської зброї за гроші. Це означає, що інші країни та фонди зможуть купувати зброю для України, як, Німеччина, яка купила нещодавно три “Хаймарси”.

Шрайк підсумовує, що в разі перемоги Трампа Україні залишиться не так багато територій.

“Загалом, зі значущою ймовірністю в разі перемоги Трампа у нас залишиться контроль тільки за тими територіями, які зможемо відвоювати до початку 2025 року. А то й менше, якщо війна продовжиться без підтримки США.”

Урівняння тарифів на електрику для всіх споживачів негативно вплине на економіку

Андріан Прокіп, доктор економічних наук та керівник енергетичних програм ГО "Український інститут майбутнього", поділився своїм аналізом можливих наслідків такого рішення. Його експертна оцінка допомагає зрозуміти потенційний вплив цієї реформи на різні сектори економіки та населення.

Нещодавно Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) вийшла з ініціативою урівняти тарифи на розподіл електроенергії незалежно від класів напруги споживачів. Це така собі зрівнялівка, на яку завжди хворіла енергетична політика в Україні. Для пересічного громадянина зміна малопомітна. Однак великі промислові споживачі електроенергії негативно висловлюються про цю ініціативу. І тут я спробую пояснити чому. А ще ця ідея суперечить принципам європейської політики та регулювання (які ми зобов’язані імплементувати) та й, зрештою, здоровій логіці економічно обґрунтованого тарифоутворення.

В Україні є два класи напруги, що застосовуються для систем розподілу електроенергії. Перший — для споживачів, підключених до ліній з напругою понад 27,5 кВ (або тих, хто використовує понад 150 тис. МВт∙год на місяць). Другий — для споживачів, підключених до ліній з напругою менше 27,5 кВ. Зрозуміло, що споживачі першого класу — це велика промисловість, яка споживає багато енергії. В різних країнах Європи кількість класів напруги буває більшою, і для кожного із них є свої тарифи на розподіл. В Молдові, яку я часто використовую як приклад для порівнянь енергетичної політики, таких класів напруги три із відповідними тарифами на розподіл.

Тариф на розподіл для першого класу нижчий, ніж для другого. На це є підстави. По-перше, в цих мережах менші втрати: що вища напруга у мережі, то нижчі втрати у ній і навпаки. За 2023 р. втрати у мережах першого класу напруги становили 4,13 %, а другого — 7,14%. По-друге, це звичайна ринкова логіка: хто споживає більші обсяги, претендує на дисконти. Для прикладу, у Вінниці тариф на розподіл для першого класу становить 344,82 грн/МВт·год , а для другого — 2 028,18; у Львові — 311,75 та 1 631,03; у Дніпрі — 226,41 та 1 328,03. Отже, тарифи розраховуються, виходячи із витрат на розподіл електроенергії за класами та обсягів цього розподілу. Це означає, що споживач за кожним класом напруги повинен покрити витрати, пов’язані із цим розподілом. А кількість споживачів першого класу незрівнянно менша, ніж споживачів другого класу, яких одиниці чи десятки у регіоні.

Ідея урівняти тариф на розподіл, як очікується, скоротить тариф для другого класу на 25%, і, природно, підвищить його для споживачів першого класу. І тут важливо, що такий підхід порушує принцип каскадування витрат у формуванні тарифу (cost cascading principle of tariff construction), який є одним із базових у системі європейської енергетичної політики. Фактично, за втрати у мережах повинні сплачувати ті, хто ними користуються.

Насправді ця зміна призведе до чергового крос-субсидування — а це хронічна хвороба української енергетики. І споживачі першого класу покриватимуть витрати і втрати споживачів другого класу напруги.

Інший бік проблеми в тому, що великі споживачі часто є експортерами і конкурують на зовнішньому ринку. Скорочення тарифу для другого класу дещо знизить витрати та собівартість виробництва малих виробників. Але останні конкурують лише між собою на внутрішньому ринку.

Нарешті, є ще одна група бенефіціарів такого рішення, і вони насправді отримають найбільшу вигоду — це компанії, що дотують тариф для населення за механізмом ПСО — здебільшого Енергоатом (близько 80%) та частково Укргідроенерго. Ці компанії покривають різницю між реальною ціною електроенергії (яка зокрема включає плату за її розподіл) та фіксованим тарифом (4,32 грн/кВт·год).

Побутові споживачі — це виключно другий клас напруги. І скорочення тарифу на розподіл на другого класу знизить реальну ціну електроенергії, а отже, зменшить витрати Енергоатому та Укргідроенерго. У цих компаніях залишиться більше коштів: в середньому 38 коп. на кожну 1 кВт·год. Отак з миру по нитці — гіганту капітал. І це на додачу до того, що ці компанії акумулюватимуть більший ресурс після підвищення тарифу з 2,64 до 4,32 грн/кВт·год.