Війна

Другий рік великої війни: болючі втрати і виклики майбутнього

Після закінчення першого року повномасштабної війни український народ, хоч і переживши шок та біль від тисяч втрат і непопереджених руйнувань, сподівався на перемогу та швидкий прогрес у 2023 році. Проте надії виявилися необґрунтованими. Навіть при зменшенні числа російських нападів та руйнувань, у другій половині року з’явилось розуміння, що війна — це не лише про території, але й про стійкість. В економічному аспекті військовий конфлікт виявився не менш важливим, ніж самі воєнні дії.

Основні цифри другого року великої війни свідчать про зменшення кількості жертв серед мирного населення. Протягом цього періоду загинуло 2821 особа, поранено 6403 українці, що становить чверть від загальної кількості втрат за обидва роки конфлікту. Однак офіційні дані можуть не відображати повну картину через недоступність деяких зон через російську окупацію.

Щодо загиблих серед Збройних Сил України, конкретних цифр не надавалося, але оцінки свідчать про щоденні втрати від 30 до 50 воїнів. І хоча уряд розглядає можливість розсекречування цих даних, рішення щодо цього поки не прийнято.

Умови війни продовжують ставити перед Україною складні завдання і вимагати найкращих зусиль для подолання викликів, які вона зустрічає на своєму шляху.

За словами Давида Арахамії, кількість загиблих українських військових є набагато меншою, ніж 100 тисяч. Президент Зеленський також вказав на значні втрати російських військових. Правозахисна організація Human Rights Watch оцінила кількість загиблих під час боїв серед мирного населення у Маріуполі щонайменше у 8 тисяч, що свідчить про можливу значну кількість загиблих серед цивільного населення з часом. Згідно зі збіркою “Книга пам’яті полеглих за Україну”, загальна кількість загиблих воїнів від початку російського вторгнення перевищує 30 тисяч, що стало основою для створення Стіни пам’яті полеглих у 2014-2021 роках у Михайлівському золотоверхому соборі в Києві. Були спроби оцінити кількість загиблих за посмертними указами президента, які опубліковані до середини жовтня 2023 року. Журналісти підрахували, що цих воїнів згадується 14402. Однак є також закриті укази про нагородження посмертно, зокрема, працівників Служби безпеки України, Головного управління розвідки та інших спеціальних підрозділів. Після призначення Головнокомандувачем на початку лютого 2024 року, Олександр Сирський у інтерв’ю німецькому ZDF заявив, що російські втрати, особливо загиблими, перевищують українські втрати в 7-8 разів за останні дані. Витрати на безпеку та оборону фінансуються виключно за рахунок доходів від податків та інших платежів, що надходять до бюджету з української економіки. У 2023 році видатки на ці цілі становили 2,6 трлн грн або понад 40% від очікуваного ВВП країни. Це на 72% більше, ніж у 2022 році. За підрахунками економістів, видатки лише на армію в Україні перевищують третину ВВП. На порівняння: у країнах НАТО, які мають міцнішу економіку, ця цифра зазвичай становить до 2% у мирний час. Міжнародна фінансова допомога покривала іншу половину видатків бюджету, зокрема, зарплати держслужбовцям та соціальні виплати. Протягом 2023 року допомога надходила ритмічно та в значних обсягах. За даними Міністерства фінансів, Україна отримала 42,5 млрд доларів зовнішнього фінансування, понад чверть цієї суми були грантами, тобто не потрібно буде повертати ці гроші. У 2023 році головним “

Інші великі донори фінансової допомоги Україні включали МВФ (4,475 млрд доларів), Японію (3,626 млрд доларів), Канаду (1,757 млрд доларів), Велику Британію (998 млн доларів) та Світовий банк (660 млн доларів). За даними Ukraine Support Tracker, якщо “зважити” допомогу на розмір економік країн-союзниць України, найбільшу підтримку надали скандинавські та балтійські країни, зокрема, Естонія, Данія, Норвегія, Литва та Латвія. У 2023 році зовнішнє фінансування, отримане Україною, перевищило як обсяги 2022 року, так і очікування уряду України. Однак очевидно, що 2023 рік залишиться рекордним. У бюджеті на 2024 рік спочатку планувалося отримати 41 млрд доларів від міжнародних партнерів, але пізніше Міністерство фінансів скоротило цю суму до 37,3 млрд доларів. Руйнування та збитки, внаслідок російського вторгнення, продовжують наростати. За підрахунками Київської школи економіки (KSE), загальна сума прямих збитків, завданих інфраструктурі України, станом на січень 2024 року зросла до 155 млрд доларів. На початку 2023 року ці втрати оцінювалися у 138 млрд доларів. Найбільшою часткою загальних збитків залишаються втрати житлового фонду – 58,9 млрд доларів. Серед регіонів, які найбільше постраждали від руйнування житла, – Донецька, Київська, Луганська, Харківська, Миколаївська, Чернігівська, Херсонська та Запорізька області. На другому та третьому місцях за сумою збитків залишаються інфраструктура та промисловість, а також втрати підприємств – 36,8 млрд та 13,1 млрд доларів відповідно. У KSE також підрахували, що внаслідок підриву Каховської ГЕС 6 червня 2023 року лише у чотирьох населених пунктах лівобережної Херсонщини постраждало – були повністю або частково затоплені – щонайменше 19 тисяч будинків. За останнім звітом Управління Верховного комісара ООН з питань біженців (УВКБ ООН) станом на середину лютого 2024 року за межами України перебувало 6,479 млн біженців, із яких понад 6 млн знаходилися у Європі. З цієї кількості 5,809 млн українців отримали тимчасовий захист у країнах Європи. Порівняно з першим роком війни, загальна кількість українських біженців у Європі трохи зменшилася, але кількість осіб, які отримали тимчасовий захист, зросла. За даними опитування УВКБ ООН, 80% біженців з України є жінками, при цьому у 69% випадків вони залишились без членів сім’ї в Україні. Середній вік українських біженців становить 44 роки.

Найбільше українських біженців, на початок лютого 2024 року, було зареєстровано в Німеччині – 1,140 млн осіб, з яких понад мільйон отримали тимчасовий захист. У Польщі, яка очолювала за кількістю біженців з України у 2022 році, тепер перебуває 956 тисяч українців. Загалом, протягом війни, тимчасовий захист у Польщі отримали понад 1,6 млн українців. В Росії та Білорусі, за даними ООН, перебуває близько 1,252 млн українських біженців. У межах України понад п’ять мільйонів внутрішньо переміщених осіб (ВПО), із них 3,6 млн покинули свої домівки після початку повномасштабного російського вторгнення. За даними віцепрем’єрки та міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірини Верещук, понад половина ВПО отримують щомісячні виплати. У 2023 році на ці виплати було витрачено понад 73 млрд гривень з бюджету, що удвічі більше, ніж на покриття усіх комунальних субсидій в країні. За даними Мінсоцполітики, 158 тисяч людей втратили право на виплати, оскільки виїхали за кордон.

Згідно з даними Міжнародної організації міграції (МОМ), кількість внутрішніх переселенців в Україні на кінець 2023 року складала 3,689 млн осіб. З цієї загальної кількості майже половина походила з двох областей – Харківської та Донецької. Приблизно половина переселенців також знайшла притулок у двох областях, що фактично знаходяться на передовій – Харківській та Дніпропетровській (кожна трохи менше півмільйона осіб). Крім того, значний потік переселенців спрямовується до Києва та Київської області. За словами МОМ, головна причина, чому ці регіони є “популярними”, полягає у можливості знайти роботу.

У західних регіонах, де навесні 2022 року перебувала понад третина внутрішніх переселенців, до весни 2023 року залишилося лише 16%. Кожен другий переселенець мав досвід переїзду не один раз, що, за словами МОМ, пов’язано з труднощами у знаходженні роботи в новому місці. Чоловіки частіше, ніж жінки, стикалися з проблемою безробіття після переїзду, а кожен десятий з них зазнавав переселення понад тричі.

За оцінками МОМ, близько 4,5 млн осіб повернулися до своїх звичних місць проживання після періоду переміщення – як по Україні, так і за кордоном. При цьому 319 тисяч осіб, які повернулися з-за кордону, стали переселенцями в Україні. Найбільше осіб поверталися з Угорщини, Польщі та Румунії. Зазначено, що лише 37% з тих, хто повернувся з-за кордону, отримують регулярну зарплату, а решта залежать від пенсій та соціальних виплат для ВПО.

У порівнянні з біженцями за кордоном, серед ВПО частка жінок менша – близько 60%, а частка літніх людей вища – майже чверть. Крім того, серед переселенців більшою є частка осіб, які повідомляють, що вичерпали всі свої заощадження під час війни.

Щодо економічного зростання, після майже третього спаду у 2022 році, український ВВП з другого кварталу 2023 року показав позитивну динаміку. Різні оцінки вказують на можливе зростання у 5-5,5% у другому році війни. Остаточні дані щодо динаміки ВВП у 2023 році будуть відомі пізніше.

Спочатку слід відзначити, що низькій базі порівняння приписується головна заслуга у вигляді зростання економіки. Падіння у перший рік конфлікту було настільки глибоким, що навіть незначне зупинення цього падіння виглядає як зростання. Однак, не дивлячись на ознаки відновлення, український ВВП залишається приблизно на чверть меншим, ніж у попередньому, довоєнному 2021 році. З іншого боку, українська економіка, очевидно, відновилася після перших ударів, пов’язаних з початком російського вторгнення. Деякі економічні показники виявилися кращими, ніж прогнозувалося. Однак ефект низької бази порівняння вже вичерпав себе, і подальше відновлення відбуватиметься повільніше. Це підтверджують попередні дані за січень 2024 року, коли згідно з розрахунками Мінекономіки, ВВП України зросли лише на 3,5% порівняно з січнем 2023 року.

До числа показників, які виявилися кращими, ніж очікувалося, відноситься курс гривні. Національна валюта країни, яка переживає повномасштабну війну вже другий рік поспіль, більшу частину часу навіть зміцнювалася. На фоні того, що уряд передбачав у бюджеті на 2023 рік середньорічний курс у 42,2 гривні за долар, реальний середньорічний курс виявився нижчим як від урядових, так і від недержавних прогнозів. Значний період часу Національний банк вирішив відмовитися від жорсткої фіксації офіційного курсу гривні до долара, що було введено з перших днів війни, і перейшов до “керованої гнучкості”, підтримуючи гривню за допомогою валютних інтервенцій з резервів. Однак наприкінці 2023 року гривня почала демонструвати ослаблення і в 2024 році ввійшла з офіційним курсом у 38 гривень за долар.

Також у другий рік війни помітними були позитивні новини стосовно інфляції, ще одного показника, за яким стежить Національний банк. Якщо у 2022 році Україна завершила зі зростанням цін у понад 26%, то у 2023 році інфляційний показник, якого не вдається досягти навіть за мирних часів, становив близько 5%.

В Національному банку зв’язують ці два показники так: зняття інфляційного тиску дозволило валютну стабільність. Щодо інших факторів, тут зазначаються врожайний рік, який сприяв зниженню цін на продукти харчування, а також замороження комунальних тарифів.

Оглядачі, у свою чергу, серед головних причин стабільності курсу та цін вказують на відмову від фінансування дефіциту державного бюджету за рахунок “друкування” грошей. Це стало можливим завдяки масштабній допомозі міжнародних партнерів, завдяки якій валютні резерви НБУ у 2023 році сягнули 40,5 млрд доларів, перевищивши попередній рекорд 2011 року у 38,4 млрд доларів.

До початку війни українська економіка в значній мірі була спрямована на експорт. У 2021 році він склав близько 40% українського ВВП, що оцінювалося на понад 68 мільярдів доларів. Але на другому році конфлікту прибутки від експорту зменшилися до 36 мільярдів доларів. У 2022 році Україна змогла експортувати на 44,2 мільярдів доларів. При цьому, на другому році війни імпорт до України фактично удвічі перевищив експорт. За даними Державної митної служби, у 2023 році Україна імпортувала товарів на 63,5 мільярдів доларів. А дефіцит зовнішньої торгівлі (різниця між імпортом та експортом) навіть порівняно із 2022 роком, за оцінками Національного банку, зріс у понад два рази. Причиною цього стали втрати підприємств на окупованих росіянами територіях, переважно металургійних, а також системні проблеми на усіх експортних маршрутах – від Чорного моря до західних кордонів з європейськими країнами, де мали б працювати “коридори солідарності”.

Російська блокада українських портів у Чорному морі та вихід Росії із морського зернового коридору змусили Україну переорієнтувати свій експорт на Дунайські порти. Також українські виробники почали працювати над власним коридором у Чорному морі, покладаючись на захист ЗСУ. Кінець 2023 року свідчив, що морський експорт зернових практично повернувся до попереднього рівня, як на піку можливостей зернового коридору з участю Росії та посередництва ООН і Туреччини у 2022 році. Також через ці маршрути стала надходити і продукція металургії. Це дозволило підвищити завантаженість металургійних підприємств, які стали виходити на 70% своєї довоєнної потужності.

Проте, західний кордон, передусім з Польщею, починаючи з травня 2023 року, працював із значними обмеженнями, а то й був закритий для українських товарів та перевезень через протести, спочатку фермерів, а потім перевізників, які вважають, що присутність українських товарів та послуг руйнує їхні внутрішні ринки.

Незважаючи на усе це, Польща залишається одним із трьох основних партнерів України як за обсягами експорту, так і імпорту. У цілому Україна найбільше експортувала до таких країн: Проте основний дохід – з великим відривом від усіх інших статей – Україні приніс експорт аграрної продукції – майже на 22 мільярди доларів. Експорт металів приніс в п’ять разів менше — майже 4 мільярди доларів.

За останній час стало помітно, що експорт послуг ІТ з України скоротився вперше за багато років – до 6,7 мільярдів доларів. Це на понад 600 мільйонів доларів менше, ніж у 2022 році.

Порівняно з першим роком війни, українці стали значно менше довіряти владі, а довіра до органів правопорядку та правосуддя ще більше впала. Проте є інституції та особи, яким більшість українців довіряють.

За даними опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), проведеного наприкінці листопада-початку грудня 2023 року, українці найбільше довіряли ЗСУ (96%), і ця довіра не змінилася протягом ще одного року війни. Так само сталою та високою довірою українців користуються волонтери (84%).

Згідно з січневим опитуванням Центру Разумкова, довіру ЗСУ мають 95% українців, а волонтерам – 78%. Серед лідерів довіри також визначаються добровольчі загони, ДСНС, Нацгвардія, прикордонники та СБУ.

Президенту Володимиру Зеленському все ще довіряє більшість українців, але їх стало помітно менше. За даними Центру Разумкова, самому інституту президента довіряють 64%, тоді як персонально у Володимира Зеленського довіра на рівні 69%.

Проте за опитуванням КМІС, на початку лютого 2024 року довіряли Володимиру Зеленському 65% опитаних. А відставка Головнокомандувача Валерія Залужного “коштувала” президенту ще 5% рейтингу довіри. У лютому 2024 року довіряли відставленому генералу 94% українців. Його наступнику на посаді Головнокомандувача Олександру Сирському довіряють 40%.

Перед війною, за даними КМІС, президенту Зеленському довіряли 37% українців, але у перші місяці конфлікту цей показник підстрибнув до 90%. Після цього підтримка почала падати – у грудні 2022 року главі держави довіряли 84%, а наприкінці 2023 року – вже 77%.

Інші органи центральної влади мають значно меншу довіру, і вона знижується. За даними КМІС протягом року кількість тих, хто довіряє уряду та Верховній Раді, зменшилася удвічі. За опитуванням Центру Разумкова, Кабінет міністрів та Верховна Рада вважаються лідерами у недовірі. Загалом, в Україні за даними КМІС спостерігається зменшення кількості людей, які вважають, що справи в країні розвиваються у правильному напрямку.

Суттєві зміни відбулися на зламі 2023 та 2024 року, коли вперше від початку війни зросла кількість тих, хто вважає, що країна рухається хибним шляхом. Якщо після перших місяців конфлікту тих, хто підтримував правильний курс, становило 68%, то до грудня 2023 їхня кількість зменшилася до 54%, а ще через два місяці – до 44%. Подібні результати відображає і Центр Разумкова. За їх опитуванням, якщо до війни в грудні 2021 року у правильному напрямку розвитку України вірили лише 20% населення, то після початку конфлікту до осені 2022 року у правильності курсу переконані стали понад половина українців. Максимальне значення цього показника відзначалось у лютому-березні 2023 року – 61%. Після цього віра почала зменшуватися, і в січні 2024 року впевненість скоротилася до 41%. Найчастіше українці критикують такі сфери: Проте є й позитивні зміни. Українці відзначають поліпшення ситуації щодо ліквідації наслідків масованих обстрілів енергетичної інфраструктури, а також покращення роботи комунальних служб і торгівлі, а також забезпечення харчами. Найбільш очевидні позитивні зміни останнього часу, на думку українців, стосуються обороноздатності та міжнародного іміджу України.

У висновку можна відзначити, що на фоні військового конфлікту в Україні відбуваються значні зміни у громадському відношенні до влади та інституцій країни. Довіра до уряду та парламенту знизилася, водночас зростає кількість людей, які вважають, що країна рухається у неправильному напрямку. Заходи з поліпшення ситуації щодо ліквідації наслідків обстрілів, покращення роботи комунальних служб та забезпечення харчами отримують позитивну оцінку від громадян. Найбільш важливими напрямками реформування, на думку українців, є обороноздатність та міжнародний імідж країни. Таким чином, важливо продовжувати працювати над політичними, економічними та соціальними аспектами, щоб зміцнити довіру громадян до владних структур та забезпечити стабільний розвиток України.

У ніч на 22 лютого Армія Російської Федерації окупувала село Побєда, що знаходиться на південний захід від Мар’їнки в Донецькій області. Цю інформацію підтвердив DeepState, а також урядове відомство Росії. Українське військово-політичне керівництво не виходило з коментарями щодо цих подій. Російські "військові блогери" наголошують, що хоча Побєда є невеликим селищем, воно має важливе тактичне значення, оскільки знаходиться на головній трасі до Вугледару на півдні Донецької області. Росія також намагається прорватись до Вугледару з іншого напрямку, через Новомихайлівку. Попри запеклі атаки російської армії та її невелике продвиження, сили оборони змогли стабілізувати фронт кілька тижнів тому. Генеральний штаб України повідомив про 14 атак на Мар’їнському напрямку, що стало другою за інтенсивністю обстрілів ділянкою фронту після Авдіївської. Крім того, армія Росії трохи продвинулась у Георгіївці, селі на північний захід від Мар’їнки, у напрямку до Курахового в Донецькій області, де розташована велика теплова електростанція, що зацікавлює агресора.

У результаті окупації села Побєда з боку російських військ відбулося збільшення напруженості на Мар’їнському напрямку в Донецькій області. Російська армія продовжує активні дії в цьому регіоні, намагаючись просунутися до стратегічно важливого міста Вугледара. Важливою метою їхнього наступу є контроль над ключовими об'єктами, такими як теплова електростанція у Кураховому. Українські військові змушені зосередити свої зусилля на відстоюванні цих позицій та відступі не допустити.

Українська масова мобілізація: міф чи реальність економічного виклику

Аналіз відомого економіста доктора Андрія Длігача, що цитується УНІАНом, висвітлює важливий аспект сучасної ситуації в Україні. За його словами, нинішня країна не має необхідних фінансових ресурсів для масштабної мобілізації, яка б становила 500 тисяч українців. Зазначається, що навіть масовий призов в масштабах понад 15% наявного резерву може призвести до економічної катастрофи. Експерт підкреслює, що подальше збільшення обсягів мобілізації може призвести до масового закриття підприємств і загострення економічної ситуації в країні.

Зазначається, що зараз максимально доступна кількість для мобілізації становить лише 230 тисяч осіб. Таким чином, потрібно шукати альтернативні підходи, такі як рекрутинг та оптимізація використання наявних людських ресурсів.

Цей аналіз свідчить, що масова мобілізація в Україні є вкрай складною фінансовою задачею. Єдиним можливим варіантом допомоги у цій ситуації може бути втручання з боку міжнародних партнерів, проте навіть вони повинні будуть враховувати не лише постачання зброї та техніки, а й надання фінансової підтримки, що може бути ускладненим через обмеження у фінансовій допомозі та невизначеність стосовно її майбутнього продовження. Умови сучасної української економіки не дозволяють самостійно впоратися з цим викликом.

Висновки до вищезгаданої статті:

• Масова мобілізація в Україні стикається з серйозними фінансовими обмеженнями, що ускладнюють можливість призову значної кількості осіб.

• Навіть невелике збільшення обсягів мобілізації може мати негативні економічні наслідки, такі як масове закриття підприємств та загострення економічної ситуації.

• Сучасні обмеження економічних ресурсів не дозволяють Україні самостійно впоратися з викликом масової мобілізації.

• Необхідна допомога з боку міжнародних партнерів може стати вирішальною у забезпеченні необхідних ресурсів для ефективної оборони та збереження стабільності в країні.

Українською мовою заголовок може мати такий вигляд: "Ефективний просування через військово-лікарську комісію: поради від адвоката"

Українською мовою новий текст може мати такий вигляд:

В Україні військово-лікарська комісія стає справжнім випробуванням. Особливо це стосується ситуації з мобілізаційним законодавством, де інвалідність не вважається перешкодою. Згідно зі скандальним законопроєктом про мобілізацію, чоловіки віком від 25 до 55 років з інвалідністю ІІ та ІІІ групи, отриманою після 24 лютого 2022 року, зобов'язані пройти "перегляд на придатність". Цим особам надається строк до кінця 2024 року на цю процедуру. Винятком є випадки інвалідності ІІ та ІІІ групи, отриманої під час служби в армії, а також ампутація кінцівки. Цікаво, що згідно з українським законодавством особа з інвалідністю II групи може продовжувати виконувати певні обов'язки, і тому часто не звільняється зі служби. Новий законопроєкт передбачає, що обмежено придатні громадяни протягом 9 місяців після визначення статусу повинні пройти повторний медичний огляд.

У висновку можна сказати, що процес проходження військово-лікарської комісії в Україні стає все складнішим, особливо з урахуванням нових законодавчих змін, які передбачають перегляд на придатність для осіб з інвалідністю ІІ та ІІІ груп. Зазначено, що навіть інвалідність, отримана після певної дати, не є перешкодою для мобілізації, і це може становити серйозну проблему для багатьох громадян. Також відзначено необхідність уважного вивчення законодавства та правових аспектів, а також активної позиції та захисту своїх прав у випадку необґрунтованого призначення до служби.

Аналізуючи ситуацію з анексією Криму та наслідками цього подій, можна зробити наступні висновки:

• Процес анексії Криму Росією розпочався без чіткого планування з боку Кремля, але склався по ходу подій, використовуючи тиск та готовність силових структур. Якби існуюча влада в Україні була більш стійкою, ситуація може була би іншою.

• Українські силові структури були паралізовані під час початку процесу анексії, що призвело до відчуття безвиході.

• Реакція Заходу на події у Криму була недостатньою та запізнілою, що збільшило непокору серед українського населення та поглибило кризу.

Отже, для досягнення справжнього миру необхідно повернути Крим під контроль України та забезпечити належний захист прав людини на півострові.

Аналізуючи ситуацію з окупацією Криму та її наслідки, можна зробити наступні висновки:

• Скасування мовного закону "Ківалова-Колесніченка" було трагічною помилкою, яка полегшила завдання ворогові та дозволила окупувати Крим.

• Реактивна позиція Заходу та відсутність адекватної реакції на агресію призвели до формального включення Криму до складу РФ.

• Необхідно приймати превентивні дії та чинити максимальний опір російській агресії, навіть якщо це здається шаленим чи непропорційним.

• Окупація Криму порушила фундаментальні принципи міжнародного правопорядку, і наслідки цього вплинули на всіх, не тільки на європейських партнерів.

Отже, для забезпечення миру і безпеки необхідно приймати превентивні заходи та чинити максимальний опір агресії, а також визнавати необхідність зміни стратегій дій у відповідь на сучасні виклики.

цю ситуацію — повернути Крим. Це стає спільним інтересом для всіх, хто прагне миру та стабільності. Проте, варто розуміти, що є різні точки зору та ідеї щодо цього питання, оскільки у світі існує багато конфліктів і суперечностей. Тому потрібно уважно враховувати наслідки своїх дій.

Щодо Криму, за останні 10 років ситуація змінилася. Повернення Криму до складу України стане реальністю у майбутньому. Проте зараз важливо розробляти моделі для майбутнього, уникаючи нав'язливих ідей щодо життя на півострові після повернення. Головне — забезпечити демілітаризовану зону та міжнародні гарантії, щоб Крим став привабливим для інвестицій. Прогнозів щодо майбутнього Криму багато, але важливо розуміти, що ситуація вже не та, що була раніше.

У висновках статті наголошується на тому, що повернення Криму до складу України стає нагальною необхідністю для відновлення миру та стабільності в регіоні. Автор розглядає ситуацію з різних ракурсів, зокрема з точки зору силових дій та міжнародних відносин. Він підкреслює важливість розробки моделей для майбутнього повернення Криму, а також необхідність забезпечення демілітаризованої зони та міжнародних гарантій для приваблення інвестицій на півострів. Ця стаття свідчить про те, що ситуація в Криму змінилася за останні роки, і потребує комплексного підходу для вирішення проблеми.

Новий керівник "Київміськбуду", Василь Олійник, відзначається своєю тісною зв'язаністю з бізнес-імперією Ігоря Кушніра, його попередника, що викликає значний інтерес серед громадськості та експертного середовища. Згідно з розслідуванням Bihus Info, Олійник, який на 80% є громадянином Києва та відомий як один із ключових забудовників України, у минулому працював у компанії-генпідрядника Stolitsa Group, що належить Владиславі Молчановій. Ця компанія відома своєю активною участю у київській забудові та має партнерські взаємозв'язки з родиною Кушніра.

Не менш цікавою є інформація про партнерські зв'язки Молчанової та Дар'ї Кушнір, 25-річної доньки Ігоря Кушніра, які були виявлені як кінцеві бенефіціари британської компанії Alliance 1903 LTD, зареєстрованої у Лондоні наприкінці 2022 року. Ця компанія також здійснює девелоперську діяльність, що вказує на додаткові підстави для публічної уваги до взаємозв'язків між бізнесом та політикою.

Додатково, варто зазначити, що Молчанова та Кушнір встановили партнерські зв'язки з бізнесменом, який має близькі стосунки з главою Офісу президента України, Андрієм Єрмаком. Це свідчить про складну мережу взаємозв'язків між ключовими гравцями в сфері будівництва та політики в Україні.

У світлі цих фактів, неможливо не враховувати можливі наслідки для будівельного сектору та державних структур, і звертати увагу на потенційні конфлікти інтересів. Важливо, щоб суспільство та влада дотримувалися принципів прозорості та відкритості в управлінні державними ресурсами, щоб уникнути впливу корупції та відновити довіру громадян до державних інституцій.

Розслідування журналістів розкрило, що на землях, які раніше належали "Київміськбуду" у Козині, було зведено закрите котеджне містечко, де згідно з оцінками вартість будинків перевищує $3 мільйони. Також з'ясувалося, що компанія, яка належить дружині Кушніра, придбала французьку фірму у період з 2019 по 2020 рік і зареєструвала на неї віллу на Лазурному узбережжі, приблизна вартість якої становить 20 мільйонів євро. Не менш вражаючим було відкриття, що в травні 2023 року голова "Київміськбуду" разом із дружиною Оксаною підкорили Еверест, витративши на це $150 тисяч, причому сам Кушнір майже вісім місяців провів поза межами країни.

У той час, коли "Київміськбуд" повідомляє про зведення майже 1,5 мільйона квадратних метрів житла — 22 житлових комплекси, влада міста відмічає, що на більшості будівельних майданчиків під керівництвом компанії не ведуться роботи. Тим не менш, для продовження будівництва "Київміськбуд" звертається до влади міста з проханням надати мільярди гривень з міського бюджету.

Ці факти свідчать про потребу уряду відверто розглянути питання про прозорість та ефективне використання державних ресурсів у будівництві. Забезпечення рівних умов для всіх учасників ринку та запобігання можливим випадкам корупції є важливими завданнями, які потребують негайного уваги.

У вищезгаданій статті викрито ряд сумнівних практик, пов'язаних з керівництвом "Київміськбуду" та його колишнім головою Ігорем Кушніром. Зокрема, виявлено зв'язки цього підприємства з бізнес-імперією Кушніра, його родичами та бізнес-партнерами, що створює підозру в можливому використанні владних ресурсів для особистої вигоди. Новини про будівництво котеджного містечка та придбання нерухомості за кордоном за високими вартостями відображають потенційні конфлікти інтересів та викликають сумніви в джерелах фінансування таких проектів. Крім того, відзначається необхідність детального аналізу витрат "Київміськбуду" та ефективності його діяльності в умовах недостатнього контролю та прозорості.

Ці відкриття підкреслюють необхідність зміцнення антикорупційних механізмів та підвищення рівня прозорості в діяльності будівельних компаній, особливо тих, що мають пряме відношення до державних ресурсів та проектів. Для забезпечення рівних умов для всіх учасників ринку та відновлення довіри громадян до владних інституцій необхідно здійснювати ефективний нагляд та забезпечувати відповідальність за порушення законодавства та моральних норм.

Під час воєнного стану та загальної мобілізації важливо розуміти процедуру вручення повісток військовозобов'язаним. Згідно з законодавством, повістки можуть бути вручені фактично в будь-якому публічному місці. Однак, документ також може бути принесений до дверей помешкання, оскільки закон не визначає конкретного місця для цього. Адвокат Ростислав Кравець роз’яснив, що важливою умовою є особисте вручення повістки військовозобов'язаному, який має підписатися на отримання. В разі відсутності особистого підпису, дії військових щодо вручення не мають юридичної сили. Додатково варто відзначити, що якщо людина звертається до дому і бачить повістку в дверях, вона може не реагувати, оскільки таке вручення не має юридичної сили. Однак, якщо повістка вручена особисто та підписана, військовозобов'язаний має з'явитися до військкомату і стати на облік, у противному випадку може бути передбачена відповідальність згідно із законом.

У висновку важливо зазначити, що процедура вручення повісток військовозобов'язаним під час воєнного стану та загальної мобілізації має свої чіткі правила. Згідно з українським законодавством, повістки можуть бути вручені в будь-якому публічному місці або принесені до дверей помешкання. Проте важливою умовою є особисте вручення, підписання отримання та наявність печатки та підпису керівника військкомату. Якщо вручення відбулося без особистого підпису військовозобов'язаного, це не має юридичної сили. Отже, військовозобов'язані мають ретельно дотримуватися правил вручення повісток, а також відповідати на них, ставши на облік у військкоматі, щоб уникнути можливих правових наслідків.

Зовнішньополітичний аспект цієї ситуації відображається в стратегічних ходах Росії щодо відновлення контролю над втраченими територіями, а також в політичних амбіціях Пригожина та підготовці до міжнародних зустрічей Зеленського. Напруження в ситуації відображається на всіх рівнях: від зовнішньополітичного тиску до внутрішніх проблем організації оборони.

У порівнянні між Авдіївкою та Бахмутом, виявляється, що перша має значно вищу стратегічну важливість через своє місце розташування та історичні аспекти. Авдіївка слугувала ключовим пунктом в обороні та контролі за Донецьком, що робило її значно більш обороноздатною та важливою для України. У той же час, Бахмут, хоча втратився, став новим символом війни, вказуючи на зростання ставок у конфлікті.

Стратегічне значення Бахмута, незважаючи на його важливість у політичному контексті, виявляється меншим порівняно з Авдіївкою через його запасний характер до 2022 року.

У військовому плані, Росія продемонструвала вдосконалену тактику в обох битвах, але особливо в операції під Авдіївкою. Це ставить перед ЗСУ виклик адаптації до нових умов бою та необхідності у покращенні тактичних прийомів.

У цій ситуації, де порівнюються дві важливі військові операції, виявляється, що кожна має свої власні унікальні аспекти, які відображаються на політичному, стратегічному та тактичному рівнях.

У висновках можна зазначити, що обидві військові операції — під Авдіївкою та Бахмутом — відображають складність та напруженість військових дій в сучасному конфлікті на сході України. Авдіївка виявилася стратегічно важливішою за Бахмут через своє місце розташування та історичну важливість. Росія продемонструвала вдосконалену тактику в обох битвах, а ЗСУ стикаються з викликом адаптації до нових умов бою. У цій ситуації важливо врахувати індивідуальні аспекти кожної операції та пошук шляхів покращення тактичних прийомів військової діяльності.

Україна утримується від наступу Росії, показуючи максимальну стійкість у найважчий період з початку конфлікту, стверджує The New York Times. Російські сили взяли на себе завдання відновлення контролю над раніше втраченими територіями під час контрнаступу ЗСУ у 2022-2023 роках, здійснивши успішний наступ у суботу, захопивши Авдіївку. Останнє є найбільшим досягненням Росії з часу взяття Бахмута у травні минулого року. За аналізом авторів, Україні не вистачає боєприпасів без відновлення військової допомоги з боку США, щоб протистояти російському наступу. Російська армія розвернула п'ять основних напрямків наступу, що охоплюють міста й села на східній і південній частині фронту в Україні. Втрата Авдіївки, яка має стратегічне значення, дозволить російським силам ефективніше маневрувати. Наприкінці минулого місяця російські війська захопили Мар’їнку, що стало базою для подальших атак на південь. Однак призначення російських сил виявилося складним через велику втрату контролю над цими районами внаслідок активного українського опору.

Українські військові стверджують, що Росія зосередила навколо 40 000 військових у сусідньому районі Маріуполя з метою здійснення атаки з півдня. Водночас, російські солдати у районі Вугледара вважають, що падіння Авдіївки надасть можливість зробити активніші атаки з півночі. Кремль прагне відновити контроль над територіями, втраченими у 2022 році, зосереджуючи увагу на районі Роботиного в Запорізькій області. Російські сили намагаються штурмувати цей район, прагнучи повернути контроль над ключовими територіями. Від Кремлівської сторони спостерігається тиск на відновлення контролю над територіями через активні наступи у різних напрямках. Українські військові вважають, що Росія має намір прорвати оборону біля Часового Яру, щоб отримати контроль над командними висотами та загострити ситуацію у Краматорську. На Бахмутському напрямку діють приблизно 62 тисячі російських військових, і ситуація вимагає постійного моніторингу та реагування на події на місцях.

Українські військові та американське видання The New York Times стверджують, що Росія активізує свої дії на сході України, намагаючись відновити контроль над стратегічними територіями, які втратила у попередні роки. Російські війська зосереджуються у різних напрямках, включаючи південь та північ, де їх очікують інтенсивні бої. Наступ Росії може спричинити загострення конфлікту та загрозу безпеці у регіоні. Українські військові відзначають необхідність посилення оборони та оперативного реагування на зміни на фронті, щоб забезпечити безпеку населення та територіальну цілісність країни.

Після двох років повномасштабної війни в Україні очевидно, що перспектива швидкого завершення конфлікту зникає. Ні Україна, ні Росія не показують ознак готовності до мирного врегулювання. Суперечності між сторонами лише поглиблюються, зберігаючи напруженість і на внутрішньому, і на міжнародному рівнях.

Україна твердо стоїть на позиції відновлення міжнародно визнаних кордонів і визволення окупованих територій. Москва ж, навпаки, продовжує відмовлятися визнавати повноправність України як держави та виступає за продовження військової кампанії до досягнення своїх цілей.

Аналіз ситуації дозволяє сформулювати п'ять ключових питань, які визначають динаміку подій і можливі перспективи майбутнього. За останні два роки війни стали очевидними безкінечність конфлікту, стратегічне значення контрольованих територій, загострення військово-політичної ситуації, виклики для української армії та перспективи для міжнародних спільнот.

На фоні зміни характеру бойових дій і зростання геополітичної напруги, питання миру та безпеки залишаються найактуальнішими, а зусилля для їх вирішення вимагають великої уваги та консолідації зусиль.

Протягом останніх двох років Україна отримала значну підтримку від своїх союзників у вигляді військової, фінансової та гуманітарної допомоги. За даними Кільського інституту світової економіки, інституції Європейського Союзу та Сполучених Штатів надали майже 92 мільярди доларів та 73 мільярди доларів відповідно станом на січень 2024 року. Важлива роль також відводиться наданій Україні технічній допомозі з боку Заходу, такі як танки, протиповітряна оборона та артилерія, які суттєво підтримали оборону країни.

Проте останнім часом спостерігається зменшення потоку допомоги через дискусії щодо тривалості та ефективності підтримки союзниками. Зокрема, новий пакет допомоги від США на 60 мільярдів доларів зазнав блокування у Конгресі, а ЄС, хоча і затвердив пакет на 54 мільярди доларів, зіткнувся з труднощами у виконанні обіцянок, зокрема постачанні артилерійських снарядів.

Негативний вплив на ситуацію має також підтримка з боку країн, які стоять на боці Росії. Так, угорський прем'єр-міністр Віктор Орбан виступає проти підтримки України, що ускладнює ситуацію щодо отримання необхідної допомоги.

Незважаючи на всі труднощі, Україна залишається відданою своїм цілям та продовжує здійснювати зусилля для забезпечення своєї безпеки та територіальної цілісності. В умовах війни країна шукає рішучість та підтримку своїх союзників, зокрема через дипломатичні зусилля та міжнародні контакти.

У своєму нещодавньому інтерв'ю американському ведучому Такеру Карлсону Путін ще раз висловив своє спотворене уявлення про історію та війну в Україні, без заперечень зі сторони співрозмовника. Він продовжує стверджувати, хоча й без доказів, що цивільне населення України, зокрема на Донбасі, потребує захисту Росії.

Ще до початку війни Путін публічно висловлював свої амбіції, заперечуючи існування України як суверенної держави і називаючи росіян і українців "одним народом". У грудні 2023 року він заявив, що цілі "спеціальної військової операції" не змінилися, а саме вони включають "денацифікацію" України, базуючись на необґрунтованих твердженнях про вплив ультраправих на українську владу. Він також виступає за "демілітаризацію" та "нейтралізацію" України, продовжуючи протистояти розширенню впливу НАТО на схід.

Варто зазначити, що як незалежна держава Україна ніколи не була членом жодних військових союзів, а її політичні цілі включають приєднання до Європейського Союзу та переговори щодо більш тісного співробітництва з НАТО. Зважаючи на наміри Путіна та відсутність ознак бажання будь-якої зі сторін зупинити конфлікт, прогнози аналітиків на користь тривалої війни стають все більш вагомими.

Згідно з аналітичним центром Globsec, найімовірнішим сценарієм є війна на виснаження, що продовжиться протягом 2025 року, з великими втратами з обох сторін. Інші можливі сценарії включають ескалацію конфліктів в інших частинах світу, таких як Близький Схід, Китай-Тайвань і Балкани, де Росія намагатиметься підтримувати напруженість. Також є варіанти, коли Україна матиме певний військовий прогрес, але угоди про припинення війни не досягнуться, або коли підтримка союзників України зменшиться, що призведе до пошуку шляхів до переговорів.

Проте і надалі залишається невизначеність стосовно можливого впливу президентських виборів у США, а також того, як інші конфлікти, зокрема протистояння Ізраїлю із ХАМАС, вплинуть на пріоритети та відданість прихильників України та Росії. У середині лютого Володимир Зеленський попередив, що тривале утримання країни у "штучному дефіциті" зброї допомагає Росії. Під час конференції з безпеки в Мюнхені він підкреслив, що якщо західний світ не об'єднається, щоб дати відсіч, Путін може зробити наступні роки "катастрофічними" для багатьох країн.

Аналітичний центр Rusi стверджує, що Росія успішно перевела свою економіку та оборонну промисловість на розширене військове виробництво й готова до тривалої війни. Експерти вважають, що Європа не встигає за Росією, про що свідчить і заява міністра закордонних справ Польщі. Країни Європи, разом із попередженнями міністра закордонних справ Німеччини та розвідувальних служб Естонії, недавно висловили побоювання, що Росія може напасти на одну з країн НАТО протягом наступного десятиліття. Це примусило НАТО та ЄС активізувати майбутнє планування, як щодо військового потенціалу, так і щодо готовності суспільства до життя в іншому світі.

Українські війська продовжують відстоювати свої позиції на фронті, але немає чіткої перспективи на швидке завершення конфлікту. Росія продовжує висувати вимоги, які суперечать міжнародному праву, та загрожує подальшим наступом. Збільшення військової допомоги для України від західних країн, хоча й вітається, але воно не гарантує успіху без єдності та координації зусиль західного світу. Ця ситуація вимагає негайних заходів для зміцнення обороноздатності України та підтримки її суверенітету та територіальної цілісності.