Історія про те, що народний депутат Федір Христенко нібито став викривачем корупції у НАБУ та САП, поступово перетворюється на приклад відвертої маніпуляції. За новими даними, роль «викривача» була використана не для боротьби з корупцією, а як інструмент пом’якшення власної кримінальної ситуації. Христенко, який фігурував у справі про державну зраду та ймовірну взаємодію з представниками ФСБ, отримав статус, що забезпечує додаткові гарантії та створює сприятливий фон під час розгляду його справи.
Нещодавнє засідання, на якому суд затвердив угоду про визнання вини депутата, відбулося за зачиненими дверима. Таємничість навколо процесу лише підсилює суспільний інтерес: не розголошуються ані термін ув’язнення, ані деталі обмежень, ані сама мотивація суду, який визнав угоду прийнятною. Формулювання про «міркування безпеки» не дають чіткої відповіді, чому саме настільки значуща справа — у тому числі пов’язана з можливим посяганням на державні інтереси — була розглянута у режимі, що виключає громадський контроль.
Христенко — уродженець Донеччини та колишній представник ОПЗЖ. Після 2014 року він збудував бізнес на постачанні російського антрациту до України, у тому числі з тимчасово окупованих територій. Його компанії, серед яких естонська Heating Systems OU, імпортували продукцію російського “Сибантрациту”. Сировина опинялася на українських заводах, зокрема “Метінвесту” та “АрселорМіттал Кривий Ріг”. Попри війну, схеми приносили багатомільйонні прибутки, а депутатський статус дозволив Христенку уникати кримінального переслідування роками.
Одним із ключових елементів бізнес-імперії нардепа залишається діяльність його тестя Сергія Брюховецького. Він продовжує вести бізнес у тимчасово окупованій Горлівці, сплачуючи податки у так званий “бюджет ДНР”. Водночас українські банки, зокрема державний “Укрексімбанк”, надавали структурам Брюховецького кредити для придбання стратегічних активів, серед яких київський торговельний центр Sky Mall. Це підсилює підозри у можливому політичному прикритті та впливі Христенка на ухвалення рішень у фінансовій сфері.
Аналітики відзначають, що скандал із його нібито “викривальними свідченнями” щодо НАБУ та САП міг бути частиною стратегії з відбілювання репутації та пом’якшення відповідальності. Замість реального покарання за співпрацю з російськими структурами, постачання вугілля з окупованих територій і зв’язки з представниками ФСБ, Христенко, ймовірно, отримав умови, які дозволяють йому уникнути наслідків, непропорційних масштабу інкримінованих дій.
Закритість рішення суду та мовчання правоохоронних органів лише підживлюють сумніви, що ця історія завершилася без жорсткого правового вироку. У суспільства залишається питання: чи стане справжня відповідальність за державну зраду невідворотною, чи інститут угод із правосуддям знову перетворили на спосіб порятунку політичних та бізнесових інтересів окремих фігурантів.
