Ідея регулярної ротації українських військових на передовій кожні два місяці виглядає зрозумілою та доцільною для підтримки боєздатності армії, проте на практиці вона стикається з численними труднощами. Про це заявив капітан ЗСУ Данило Яковлев, коментуючи наказ головнокомандувача Олександра Сирського про обов’язкові ротації.
Основною проблемою, за словами Яковлева, є гостра нестача піхоти, яка виконує критично важливу функцію на фронті. Ці підрозділи зазнають найбільших фізичних і психологічних навантажень, перебуваючи в умовах постійного вогню та живучи в бліндажах. Без достатньої кількості особового складу, регулярна зміна бійців стає практично неможливою.
Капітан зазначив, що для ефективної ротації необхідно мати значно більше військових. Хоча щомісяця до армії залучають приблизно 20 тисяч новобранців, цього не вистачає для покриття втрат і виснаження фронтових підрозділів. До того ж, чимало мобілізованих залишають службу самостійно, що лише ускладнює ситуацію.
Данило Яковлев наголосив також на важливості психологічного аспекта: багато військових, які тривалий час виконують обов'язки на передовій, прагнуть демобілізації. Навіть фінансові стимули не завжди є дієвими, адже бійці втомлені фізично та морально.
Капітан зізнався: «Не уявляю, як це реалізувати», коментуючи можливість дотримання двомісячного графіка ротацій.
Важливим елементом, що ускладнює ситуацію, є логістика. Ротація військ — це складний процес, що вимагає забезпечення безпечного виходу одних підрозділів та входу інших. У умовах постійної загрози з боку ворожих дронів це стає особливо небезпечним.
У деяких підрозділах вдалося організувати ефективну систему підтримки, залучивши дрони, волонтерів та бізнес, що покращує забезпечення, евакуацію поранених і постачання провізії. Але така ситуація не є типовою для всієї армії; в багатьох інших підрозділах забезпечення залишається на низькому рівні.
Наказ Олександра Сирського вимагає, щоб військові перебували на передовій максимум два місяці з наступною ротацією, а також передбачає медичний огляд та час для відпочинку. Проте військові стверджують, що без системних змін ці вимоги можуть залишитися лише на папері.
Серед можливих рішень, що обговорюються в військових колах, є зміни до законодавства, залучення іноземних добровольців та розширення ролі цивільних у небойових посадах. Це дозволило б звільнити певну кількість військових для виконання бойових завдань. Також піднімається питання про необхідність створення додаткових стимулів для жінок, щоб збільшити кадровий резерв.
Ще одним важливим аспектом є вік військових: середній вік українського піхотинця сьогодні становить близько 45 років, що впливає на фізичну витривалість та потребу в регулярному відпочинку.
Отже, реалізація ідеї регулярної ротації військових є важливою для підтримки боєздатності армії, але вона стикається з серйозними системними проблемами, такими як нестача особового складу, ускладнена логістика та загальне виснаження військових. Без комплексних змін на державному рівні виконати ці вимоги буде надзвичайно важко.