Daypolitico

Позначка: аналітика

  • Політичний блеф чи реальна допомога: чому передані Лондоном креслення ракет Storm Shadow не потрібні Україні

    Політичний блеф чи реальна допомога: чому передані Лондоном креслення ракет Storm Shadow не потрібні Україні

    Рішення офіційного Лондона розсекретити та передати Києву технічну документацію щодо далекобійних крилатих ракет Storm Shadow викликало жваві дискусії серед провідних військових аналітиків. Попри гучні дипломатичні заяви під час візиту британського прем’єр-міністра Ендрю Бернема до Києва на 35-ту річницю Незалежності, реальна практична користь від отримання цих креслень для Збройних сил України залишається під великим питанням. Експерти наголошують, що подібний крок є суто політичним жестом для тиску на західних союзників, аніж відповіддю на актуальні технологічні потреби українського війська.

    Чому копіювання англо-французьких ракет втратило актуальність
    Технологічний внесок Великої Британії у створення цієї зброї значно перебільшений. Ця крилата ракета є насамперед французькою розробкою, створеною на базі зразка Apache ще у 1980-х роках та модернізованою у наступному десятилітті під назвою Scalp. Британська частка в проєкті зводиться переважно до бойової частини, яка також частково створювалася за участі французьких інженерів. Тому передача документації від британської сторони не має вирішального виробничого значення.

    Головна проблема полягає у технічних обмеженнях самої системи Storm Shadow у реаліях сучасної війни. Ця ракета призначена виключно для повітряного пуску з модифікованих винищувачів і має дальність польоту лише близько 240 кілометрів (150 миль). Водночас вітчизняний оборонно-промисловий комплекс уже розгорнув серійне виготовлення власної далекобійної ракети Flamingo FP-5.

    Переваги української ракети над західними аналогами
    Українська розробка Flamingo кардинально перевершує франко-британську ракету за ключовими тактико-технічними показниками:
    вона стартує з наземних пускових установок, що значно спрощує експлуатацію;
    несе бойовий заряд, який утричі важчий за боєголовку Storm Shadow;
    здатна долати колосальну відстань майже у 3000 кілометрів (близько 1900 миль).

    Підприємство Fire Point займається створенням цієї зброї з 2024 року, спираючись на попередній досвід роботи з безпілотними комплексами та важкими реактивними апаратами радянського зразка Ту-141 «Стриж». Вже торік темпи випуску сягали семи одиниць Flamingo на добу із подальшим нарощуванням потужностей. Значна частина успішних глибоких ударів по військових об’єктах у глибині ворожої території, які публічно називають атаками безпілотників, насправді здійснюється цими швидкісними реактивними літальними апаратами. Попри те, що російська протиповітряна оборона намагається протидіяти цим ракетам, розробники безперервно вдосконалюють системи наведення та захисту від радіоелектронних перешкод.

    Справжня мета жесту: тиск на Вашингтон заради систем Patriot
    Показові церемонії передачі конструкторської документації від британського прем’єра та французького керівництва мають на меті не стільки налагодити лінії збирання, скільки зняти негласні табу серед партнерів. Лондон уже неодноразово використовував таку стратегію: передача танків Challenger відкрила дорогу для постачання бронетехніки іншими країнами, а перші партії далекобійних крилатих ракет проклали шлях для передачі американських балістичних систем ATACMS.

    Нинішній демарш є публічним сигналом передусім для Сполучених Штатів Америки. Мета європейських союзників – підштовхнути Вашингтон до передачі критично важливих технологій та ракет-перехоплювачів для зенітних комплексів Patriot, які здатні ефективно нейтралізувати російські балістичні та гіперзвукові ракети «Кинджал» і «Циркон».

  • Ядерний шантаж Росії, як він впливав на рішення Заходу щодо України і чому втрачає силу

    Ядерний шантаж Росії, як він впливав на рішення Заходу щодо України і чому втрачає силу

    Російські ядерні сигнали з перших тижнів повномасштабного вторгнення працювали не як прямий засіб примусу, а як фільтр, через який західні уряди пропускали кожне рішення про військову підтримку України. Загроза або натяк на ескалацію не скасовували допомогу, але змінювали її параметри — номенклатуру систем, строки поставок, географічні та оперативні обмеження на застосування. Це створювало асиметрію, в якій Росія отримувала час, а Україна — зброю, яка вже частково застаріла відносно темпу бойових дій.

    У Вашингтоні ключовим фактором була не абстрактна «ядерна війна», а конкретна оцінка ймовірності, що надання певних можливостей Україні спровокує відповідь, яку Сполучені Штати не зможуть контролювати без власного залучення. Адміністрація Байдена з самого початку провела жорстку лінію. У березні 2022 року президент заявив, що готовий захищати «кожний дюйм території НАТО» аж до третьої світової, але не ризикуватиме прямим зіткненням заради України і виключив безпольотну зону. Пізніше, у жовтні 2022 року, на тлі українського контрнаступу і російських сигналів, Байден говорив: «Уперше з часів Карибської кризи у нас є пряма загроза застосування ядерної зброї, якщо ситуація розвиватиметься нинішнім шляхом». І додавав: «Я не думаю, що існує можливість легко застосувати тактичну ядерну зброю і не закінчити Армагеддоном».

    Ці оцінки підкріплювалися розвідкою. Вільям Бернс, директор ЦРУ, пізніше підтверджував: восени 2022 року існував «справжній ризик потенційного застосування тактичної ядерної зброї». Результатом ставали паузи і обмеження. HIMARS, запитані Україною в квітні 2022 року, з’явилися в червні, але з обмеженнями по дальності. ATACMS, запитані у вересні 2022-го, прибули лише в жовтні 2023-го. Abrams — у вересні 2023-го, через півтора року після перших запитів. F-16 — ще пізніше.

    Німеччина за Шольца додавала власний шар стриманості. У квітні 2022 року канцлер прямо пов’язував відмову від швидкої передачі важкої техніки з ризиком ядерної ескалації: «Я дуже рано сказав, що ми повинні зробити все можливе, щоб уникнути прямого військового зіткнення між НАТО і високоозброєною наддержавою на кшталт Росії, ядерною державою… Я роблю все, щоб запобігти ескалації, яка призведе до третьої світової війни. Не повинно бути ядерної війни». Берлін враховував не лише ядерний ризик, а й власну залежність від енергетичних зв’язків, історичну чутливість до ескалації і політичну ціну для правлячої коаліції. Франція займала більш гнучку риторичну позицію, але на практиці теж рухалася поступово. Східноєвропейські союзники — Польща, країни Балтії — послідовно тиснули на прискорення, розглядаючи російські загрози як блеф, розрахований саме на західноєвропейську і американську обережність. Різниця позицій всередині НАТО сама ставала частиною механізму.

    Важливо відокремити реальні наслідки загроз від припущень. Ядерний фактор не був єдиним обмежувачем. Захід враховував запаси власного озброєння, темпи виробництва, внутрішню політику і необхідність зберігати простір для можливих переговорів. Однак саме ядерна складова надавала цим розрахункам особливої

    гостроти. Поки Захід вважав, що ціна перевірки загрози вища за ціну дозованої підтримки, механізм продовжував працювати.

    Страх перед ескалацією, який стримував Захід

    Російська модель спиралася не на готовність застосувати ядерну зброю, а на управління невизначеністю. Мета полягала в тому, щоб змусити західні уряди приймати рішення в умовах, коли ймовірність катастрофічного результату залишається ненульовою, а ціна помилки — неприйнятною. Це схема рефлексивного контролю: створити у противника перебільшений набір ризиків і тим самим змусити його обмежувати самого себе.

    Алгоритм був стійким. Спочатку йшов сигнал — зміна статусу ядерних сил, розміщення систем у Білорусі, оновлення доктрини, публічні заяви. Потім у західних столицях починалася дискусія. Дискусія сама по собі ставала затримкою. У підсумку рішення або відкладалося, або приймалося в урізаному вигляді. За даними CSIS, за перші 18 місяців війни Москва випустила майже 450 публічних заяв, політичних оголошень і військових дій, пов’язаних з ядерною тематикою. Частота сама підтримувала постійний фон ризику. Невизначеність була ключовим ресурсом.

    Заходу не потрібно було вірити, що Росія обов’язково застосує ядерну зброю. Достатньо було не хотіти перевіряти цю ймовірність. Американські та європейські лідери неодноразово підкреслювали, що вони не шукають прямого конфлікту з ядерною державою. Бернс пізніше формулював це жорсткіше: «Ми не можемо дозволити собі бути заляканими цим брязканням зброєю… але повинні пам’ятати про нього».

    Шольц наполягав на відсутності «підручника», за яким можна заздалегідь визначити момент, коли Захід почне сприйматися як сторона конфлікту.
    Модель працювала навіть тоді, коли конкретні кордони перетиналися без наслідків. Поставки танків, далекобійних ракет, винищувачів — усе це в різні моменти оголошувалося небезпечним. Реакція залишалася в рамках сигналів. Відсутність ядерної відповіді не руйнувала механізм одразу, бо кожного разу зберігалася можливість сказати, що «цього разу кордон ще не був справжнім». Невизначеність дозволяла переносити лінію далі, зберігаючи ефект стримування на наступні рішення.

    Різниця позицій всередині Заходу підсилювала ефект. Східноєвропейські столиці частіше сприймали загрози як блеф. Вашингтон і Берлін — як ризик, який не можна ігнорувати. Москва могла розраховувати на те, що внутрішні розбіжності сповільнять колективну відповідь. При цьому ядерний фактор ніколи не діяв ізольовано. Він накладався на розрахунки про власні запаси, про темпи української мобілізації і про внутрішню політику союзників. Але саме він перетворював звичайні військові рішення на питання стратегічної обережності.

    Зворотний бік ядерного шантажу

    Перелом стався не в результаті одного рішення, а через накопичення досвіду. Захід поступово з’ясовував, що багато з оголошених кордонів не є абсолютними. Кожен крок, який раніше вважався надмірною ескалацією, після його здійснення без ядерної відповіді змінював уявлення про допустимий рівень ризику. Це ефект зсуву «червоних ліній».

    Процес ішов поетапно. HIMARS з обмеженнями, потім танки, потім ATACMS, потім дозвіл на обмежені удари західною зброєю по території Росії, потім глибші удари. Українська операція в Курській області, масовані кампанії дронів по нафтопереробних заводах у 2025–2026 роках (за даними The Economist на основі ACLED — 658 глибоких ударів у 2025 році і темп, що веде до понад 800 у 2026-му), удари, що досягали об’єктів за тисячі кілометрів від кордону, включно з інфраструктурою, пов’язаною зі стратегічною авіацією, — усе це в різні моменти могло інтерпретуватися як перетин кордону. Реакція залишалася в рамках оновлення доктрини, демонстративних пусків і риторики.

    Частота ядерних загроз з часом знизилася. Страх не зник. Змінився характер реакції на нього. Якщо раніше натяк на ескалацію майже автоматично призводив до паузи, то з часом західні уряди почали зважувати ядерний ризик проти інших витрат. Ціна стриманості зросла: затяжна війна дозволяла Росії адаптуватися, зміцнювати лінії і переносити тиск на європейську інфраструктуру. Українські втрати теж входили в розрахунок. Єнс Столтенберг у 2024 році прямо говорив, що «безрозсудна російська ядерна риторика» не повинна зупиняти підтримку: «Кожного разу, коли ми підвищували рівень підтримки — танки, далекобійні системи, F-16, — росіяни намагалися нас зупинити. Їм це не вдалося». Марк Рютте пізніше формулював жорсткіше: якщо ядерну зброю буде застосовано проти України, реакція буде «спустошливою».

    Важливу роль відіграла різниця між стримуванням і примусом. Ядерна зброя краще працює для запобігання прямому нападу на саму Росію. Вона значно гірше працює для примусу третіх сторін відмовитися від підтримки жертви агресії, особливо коли підтримка залишається нижчою за поріг прямої участі. Захід поступово переконувався, що Росія не готова переходити до ядерного застосування заради того, щоб зупинити поставки або обмежити удари по військових об’єктах. Це не означало, що ризик зник. Це означало, що автоматична капітуляція перед загрозою перестала бути єдиною раціональною відповіддю.

    Нові інструменти російського тиску

    Ядерний інструмент має високу руйнівну силу, але низьку операційну гнучкість. Його застосування несе ризик, який важко калібрувати: міжнародна ізоляція, втрата підтримки ключових партнерів, непередбачувана ескалація. Тому Москва все активніше спирається на систему інструментів, які дозволяють завдавати шкоди нижче порогу, де Захід готовий відповідати за Статтею 5 або порівнянними засобами.

    Ця система включає кілька рівнів. Диверсії і саботаж на території європейських країн — підпали складів і логістичних об’єктів, пошкодження залізничної інфраструктури, спроби атак на промислові та транспортні вузли. Кібератаки. Інформаційні операції. Тиск через міграційні потоки. Дії в сірій зоні: безпілотники в повітряному просторі союзників, пошкодження підводних кабелів і трубопроводів у Балтійському морі. Використання партнерів.

    За даними спільного моніторингу ICCT і GLOBSEC, кількість зафіксованих гібридних інцидентів, пов’язаних із російською участю, до лютого 2026 року досягла 151 випадку. Польща залишалася найчастішою ціллю (31 інцидент), за нею йшли Франція (20), Литва і Німеччина (по 15). Ці інструменти забезпечують заперечення або ускладнюють швидку атрибуцію. Вони можуть застосовуватися постійно і з різною інтенсивністю. Вони створюють накопичений ефект політичної та економічної втоми. Вони тестують реакції НАТО, виявляючи слабкі місця в координації.

    Різниця принципова. Ядерна загроза — інструмент високої ставки і низької частоти. Гібридна система — інструмент низької ставки і високої частоти. Перший краще підходить для запобігання прямому нападу. Другий — для поступового ослаблення рішучості і збільшення витрат підтримки України. Поки Захід зберігає чутливість до ядерного ризику, гібридні інструменти отримують додатковий простір.

    Кордон готовності НАТО до ескалації

    Реальний кордон готовності НАТО визначається не деклараціями, а точкою, в якій політична і стратегічна ціна подальшої стриманості починає перевищувати ціну відповіді. Ця точка не фіксована. Вона залежить від характеру дії, від жертв, від можливості однозначної атрибуції, від внутрішньої політики ключових членів і від оцінки довгострокових наслідків бездіяльності.

    Прямий напад на територію країни-члена з метою захоплення або утримання території з високою ймовірністю активує Статтю 5. Загибель військовослужбовців НАТО внаслідок навмисного удару генерує політичний тиск, який складно ігнорувати. Масштабна атака на критичну інфраструктуру, що веде до значних жертв або системного збою, також може зрушити розрахунок. Застосування ядерної зброї змінює рамку радикально.

    Важливі й менш очевидні пороги. Серія гібридних дій, які окремо залишаються нижчими за Статтю 5, але в сукупності створюють відчуття, що альянс не здатний захистити власну територію, може підірвати політичну довіру швидше, ніж один великий інцидент. Різниця позицій зберігається: східноєвропейські члени оцінюють ризики вище, деякі західноєвропейські столиці і, в певні періоди, Вашингтон проявляють більшу обережність. Ця різниця сама по собі є вразливістю.

    Головний парадокс полягає в наступному. Російський ядерний шантаж зберігає силу доти, доки Захід вважає, що ескалація небезпечніша за поступове розширення російської агресії — як на полі бою в Україні, так і через гібридні операції проти самої Європи. Поки це співвідношення тримається, ядерний важіль працює як страховка, що дозволяє Москві діяти нижче порогу прямого зіткнення. Коли співвідношення починає змінюватися — коли ціна бездіяльності сприймається як загроза самій архітектурі європейської безпеки і довірі до колективної оборони — сила ядерного важеля зменшується.

    Москва це розуміє. Тому вона одночасно підтримує ядерну риторику і нарощує інструменти, які дозволяють тиснути саме в тій зоні, де Захід усе ще воліє не відповідати в повну силу. Від того, де саме пройде нова точка рівноваги між страхом ескалації і ціною її відсутності, залежить не лише майбутнє підтримки України, а й стійкість самого стримування в Європі.

     

  • Наступ РФ захлинувся: в ISW підрахували, наскільки впали темпи просування російської армії

    Наступ РФ захлинувся: в ISW підрахували, наскільки впали темпи просування російської армії

    Весняно-літній наступ російських військ у 2026 році не приніс Кремлю очікуваних результатів і не забезпечив істотних оперативних успіхів. Попри активізацію штурмових дій на окремих напрямках, темпи просування армії РФ залишаються значно нижчими, ніж торік, а втрати особового складу продовжують стрімко зростати.

    Про це повідомляє Інститут вивчення війни (ISW).

    Згідно з оприлюдненим звітом, у липні 2026 року російські війська просунулися лише на 37,85 квадратного кілометра, що в середньому становить близько 1,22 квадратного кілометра на добу. Водночас аналітики зазначають, що навіть якщо враховувати всі проникнення російських підрозділів на українську територію, загальний показник просування за липень становив приблизно 121,56 квадратного кілометра.

    Для порівняння, у липні 2025 року російські війська окупували близько 455,74 квадратного кілометра української території. Таким чином, нинішні темпи просування виявилися майже вчетверо нижчими, ніж за аналогічний період минулого року.

    В ISW наголошують, що з лютого 2026 року швидкість просування російської армії практично не змінюється. Попри значні людські та матеріальні ресурси, які Кремль продовжує кидати на фронт, російським військам не вдається досягти оперативно важливих результатів.

    Особливу увагу аналітики звернули на бої в районі Костянтинівки Донецької області. У липні російські підрозділи активізували спроби прориву до міста, однак ці атаки не завершилися його захопленням і не забезпечили російській армії жодних стратегічних переваг.

    У звіті підкреслюється, що щомісячні темпи наступу Росії у 2026 році залишаються суттєво нижчими, ніж у відповідні місяці 2025 року, навіть попри локальні просування на окремих ділянках фронту.

    За оцінкою ISW, одним із головних чинників, що стримує наступальні можливості Росії, залишаються активні контратаки українських сил оборони, систематичні удари по російських тилових об’єктах та домінування українських безпілотних систем на полі бою. Саме широке застосування дронів значно обмежує можливості російської армії використовувати бронетехніку та проводити масштабні механізовані наступальні операції.

    Аналітики зазначають, що впродовж липня російське командування здійснило низку механізованих штурмів на різних ділянках фронту. Проте жоден із них не приніс відчутних оперативних успіхів, а втрати техніки й особового складу продовжували зростати.

    У ISW також нагадали, що протягом останніх років Кремль адаптував свою армію до ведення затяжної позиційної війни. Однак навіть така модель бойових дій дедалі менше приносить бажані результати через постійне вдосконалення українських технологій, розвиток безпілотних систем і ефективні удари по військовій логістиці Росії.

    Експерти дійшли висновку, що наразі немає жодних ознак того, що російські війська зможуть найближчим часом суттєво прискорити свій наступ або повернутися до маневреної війни, яка дозволяла б здійснювати масштабні прориви фронту.

    Окремо у звіті звертається увага на різке зростання втрат російської армії. За оцінкою ISW, у липні 2026 року російські війська зазнали найбільших втрат із початку року, при цьому істотного збільшення темпів просування досягти не вдалося.

    За даними Генерального штабу ЗСУ, лише протягом липня російська армія втратила 42 860 військовослужбовців. Це стало найвищим місячним показником втрат РФ за весь час повномасштабної війни. Для порівняння, у лютому 2026 року цей показник становив 26 090 осіб, після чого втрати окупантів щомісяця зростали.

    Раніше аналітики ISW також повідомляли, що російське військове командування подає президенту РФ Володимиру Путіну викривлену інформацію про ситуацію на фронті. Зокрема, йдеться про заяви щодо нібито швидкого просування російських військ у Харківській та Сумській областях. У Генеральному штабі ЗСУ ці повідомлення неодноразово спростовували, зазначаючи, що українські сили не лише стримують наступ противника, а й успішно проводять контратаки на окремих напрямках.

  • Кремль тисне, але Мінськ не поспішає відкривати новий фронт проти України – ISW

    Кремль тисне, але Мінськ не поспішає відкривати новий фронт проти України – ISW

    Самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко продовжує чинити опір спробам Кремля втягнути країну у повномасштабну війну проти України. Такий висновок зробили аналітики Інституту вивчення війни (ISW), проаналізувавши останні події навколо Білорусі, заяви української влади та інформацію західних медіа. Експерти вважають, що Мінськ намагається зберегти хиткий баланс між залежністю від Росії та залишками власного суверенітету, навіть попри дедалі жорсткіший тиск з боку Москви.

    У своєму звіті ISW звернув увагу на матеріал The Wall Street Journal, опублікований 23 червня. За даними видання, яке посилається на нинішніх і колишніх російських та європейських посадовців, Кремль останніми місяцями активізував кампанію тиску на Лукашенка. Мета Москви — змусити Білорусь відігравати значно активнішу роль у війні проти України.

    Йдеться не лише про подальше використання білоруської території як тилової бази для російської армії. За інформацією WSJ, Росія домагається дозволу запускати ударні безпілотники безпосередньо з території Білорусі, а також прагне створити додаткову військову загрозу на північному напрямку. У Кремлі розраховують, що така активність змусить Україну перекидати частину своїх підрозділів із найгарячіших ділянок фронту до білоруського кордону, що полегшить становище російських військ на сході та півдні України.

    Як повідомляє The Wall Street Journal, один із колишніх офіцерів російської розвідки, який знайомий із ситуацією, стверджує, що Москва використовує не лише політичний, а й економічний тиск. За його словами, Кремль погрожує Мінську скороченням або навіть припиненням фінансової підтримки у разі, якщо Лукашенко відмовиться виконувати російські вимоги. Для білоруської економіки, яка багато років залишається залежною від російських кредитів, енергоресурсів та ринку збуту, такий сценарій може мати серйозні наслідки.

    Попри це, аналітики ISW наголошують, що Лукашенко й надалі демонструє небажання переходити червоні лінії, які можуть остаточно втягнути білоруську армію у бойові дії. На думку експертів, він прагне одночасно не втратити підтримку Кремля та зберегти хоча б мінімальний простір для самостійних рішень.

    У звіті нагадується, що ще з початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році Лукашенко послідовно відмовлявся дозволити використання Збройних сил Білорусі у бойових діях проти України. Крім того, Мінськ не погодився на масштабне залучення білоруських громадян до російської армії. Хоча територія Білорусі використовувалася російськими військами як плацдарм для наступу на Київ у лютому 2022 року, власна білоруська армія безпосередньої участі у війні так і не взяла.

    Експерти також звертають увагу на інформаційну складову. На відміну від Кремля, який регулярно заявляє про нібито загрозу з боку України для Білорусі, Лукашенко та інші високопосадовці країни переважно уникають подібної риторики. ISW зазначає, що офіційний Мінськ продовжує демонструвати відносно нейтральні публічні заяви щодо війни, хоча фактично залишається союзником Росії.

    Додатковим підтвердженням складних взаємин між Москвою та Мінськом аналітики називають історію з російськими ретрансляторами на території Білорусі. Минулого тижня президент України Володимир Зеленський заявив, що Росія використовує щонайменше чотири спеціальні ретрансляційні станції у Брестській та Гомельській областях для наведення безпілотників під час атак по українських містах. Український лідер вимагав від білоруської влади демонтувати або вимкнути це обладнання, попередивши, що у разі бездіяльності Україна може вжити власних заходів.

    Уже 24 червня Зеленський повідомив, що з 22 червня зазначені ретранслятори припинили роботу. Він уточнив, що наразі немає достовірної інформації, чи обладнання було демонтоване повністю, чи лише тимчасово вимкнене. Водночас саме цей факт ISW називає непрямим свідченням того, що Лукашенко не поспішає виконувати всі побажання Кремля та, принаймні частково, відреагував на українські вимоги.

    На цьому тлі Кремль різко відреагував на заяви Києва. Прессекретар президента Росії Дмитро Пєсков назвав ультиматум Зеленського «агресивним втручанням у внутрішні справи Білорусі» та заявив, що Москва завжди підтримуватиме свого союзника. Він також повідомив, що питання обговорюватиметься між Володимиром Путіним та Олександром Лукашенком.

    За оцінкою ISW, подібні заяви Кремля можуть бути частиною ширшої інформаційної кампанії. Аналітики припускають, що Москва намагається сформувати наратив про нібито загрозу Білорусі з боку України, щоб виправдати подальше військове зближення двох держав або навіть створити передумови для більш активного залучення Мінська до війни. Водночас експерти нагадують, що Білорусь уже фактично є співучасником російської агресії, оскільки Росія використовує її територію, військову інфраструктуру та повітряний простір для ударів по Україні.

    Водночас західні аналітики не бачать ознак того, що Лукашенко готовий найближчим часом відправити білоруські війська на фронт. Навпаки, останні події свідчать про спроби Мінська максимально затягувати виконання російських вимог і уникати кроків, які можуть спричинити пряме втягнення країни у бойові дії. Така стратегія дозволяє Лукашенку зберігати підтримку Кремля, але водночас мінімізувати ризики внутрішньої дестабілізації та можливого відкриття нового фронту проти України.

    Попри це, ситуація залишається напруженою. Росія продовжує посилювати військову присутність у Білорусі, а Київ уважно стежить за будь-якими змінами на північному напрямку. Саме тому питання ролі Мінська у війні залишається одним із ключових факторів безпеки як для України, так і для всього східного флангу Європи. Аналітики ISW вважають, що найближчі тижні можуть показати, чи зможе Лукашенко й надалі балансувати між вимогами Кремля та власним прагненням не допустити повноцінного вступу Білорусі у війну.

  • Путін вірить у перемогу над Україною і не скорочує воєнні витрати — ISW

    Путін вірить у перемогу над Україною і не скорочує воєнні витрати — ISW

    Російський диктатор Володимир Путін продовжує виходити з припущення, що Росія здатна досягти своїх стратегічних цілей у війні проти України військовим шляхом у відносно короткостроковій або середньостроковій перспективі, попри все більш помітні економічні обмеження, зростання бюджетного навантаження та попередження російських фінансово-економічних органів про перегрів економіки.
    Про це йдеться в новому аналітичному звіті Інституту вивчення війни, який розглядає політичну логіку Кремля та причини, через які Москва не зменшує рівень воєнних витрат навіть на тлі стагнаційних процесів у російській економіці.

    Аналітики ISW зазначають, що ключовою особливістю поточної стратегії Кремля є відсутність готовності переглядати обсяги фінансування війни, попри дедалі частіші сигнали з боку російських економічних чиновників про те, що військові витрати створюють надмірний тиск на державний бюджет, провокують дисбаланси в цивільних секторах і підвищують довгострокові ризики для економічної стабільності країни. Водночас, за оцінкою експертів, політичне керівництво Росії продовжує пріоритизувати воєнні видатки, розглядаючи їх як інструмент досягнення стратегічних цілей, навіть ціною поступового виснаження економічної бази.

    Окрему увагу в ISW звертають на те, що таке рішення може бути пов’язане з викривленим або неповним уявленням Путіна про реальний стан бойових дій. Аналітики нагадують, що раніше вже фіксували ознаки того, що російське військове командування подає керівництву РФ завищені або неповні дані про ситуацію на фронті, зокрема щодо темпів просування російських сил, втрат України та ефективності власних операцій. У результаті, як вважають в ISW, це може формувати у Путіна переконання, що Росія поступово наближається до перемоги, а отже немає необхідності змінювати стратегію або зменшувати інтенсивність війни.

    На думку аналітиків, саме така інформаційна асиметрія між реальністю на полі бою та сприйняттям Кремля є одним із ключових факторів, що пояснює наполегливість Росії у збереженні високого рівня воєнних витрат. Путін, ймовірно, розглядає продовження масштабного фінансування армії як критично необхідну умову для утримання ініціативи на фронті та досягнення політичних цілей, тоді як будь-яке скорочення видатків може сприйматися як ризик втрати темпу бойових дій або послаблення позицій російських військ.

    Водночас в ISW підкреслюють, що потенційне скорочення оборонного бюджету для Росії несе також і значні військові ризики. У разі зменшення фінансування армії можуть виникнути прогалини у забезпеченні окремих ділянок фронту, особливо на тлі активних дій Сил оборони України та регулярних ударів українських безпілотників і високоточної зброї по тилових військових об’єктах РФ. За таких умов українські сили можуть отримати можливість для локального просування та використання слабких місць у російській обороні, що, у свою чергу, здатне ще більше ускладнити оперативну ситуацію для російської армії.

    Аналітики також звертають увагу на загальний економічний контекст, у якому ухвалюються ці рішення. За даними міжнародних спостережень, російська економіка демонструє ознаки уповільнення, що пов’язано з поєднанням тривалої війни, міжнародних санкцій та втрат у ключових секторах, зокрема через удари українських дронів по енергетичній та промисловій інфраструктурі. Згідно з прогнозами, темпи зростання валового внутрішнього продукту Росії у поточному році можуть становити лише близько 0,4%, що фактично наближає економіку до стагнації.

    Попри це, Кремль не демонструє ознак зміни курсу, зберігаючи високий рівень військових витрат як один із головних пріоритетів державної політики. Такий підхід, на думку аналітиків, свідчить про те, що політичні та військові рішення в Росії значною мірою визначаються не економічною раціональністю, а стратегічними уявленнями керівництва про перебіг війни та можливість її завершення на вигідних для Москви умовах.

    У цьому контексті ISW підсумовує, що поєднання викривленої оцінки ситуації на фронті, інформаційної ізоляції керівництва та політичної залежності від військових успіхів створює умови, за яких Росія продовжує обирати шлях ескалації, а не деескалації конфлікту. Це, своєю чергою, зберігає високий рівень невизначеності щодо подальшого розвитку війни та ускладнює перспективи її швидкого завершення.

  • У РФ створили “міністерство захисту від дронів”

    У РФ створили “міністерство захисту від дронів”

    У Росії продовжується адаптація регіональних структур управління до регулярних атак безпілотників: у Нижньогородській області ухвалили рішення про створення окремого міністерства захисту об’єктів, яке спеціалізуватиметься на протидії дроновим загрозам та охороні критичної інфраструктури. Відповідний указ підписав губернатор регіону Гліб Нікітін у межах масштабної реформи обласного уряду.

    Про це повідомляють російські офіційні джерела з посиланням на заяву губернатора.

    Нова структура з’явилася на тлі регулярних повідомлень про ураження об’єктів на території регіону та інших глибинних районів Російської Федерації, де дедалі частіше фіксуються атаки безпілотників. Йдеться насамперед про підприємства паливно-енергетичного комплексу, промислові об’єкти та енергетичну інфраструктуру, які в російських офіційних заявах визначаються як потенційні цілі.

    Згідно з ухваленою реформою, новостворене “міністерство захисту об’єктів” працюватиме у тісній взаємодії з міністерством енергетики та житлово-комунального господарства регіону. Координацію цих напрямів здійснюватиме віцепрем’єр Володимир Тужилін, якого переведено до оновленого управлінського блоку в межах переформатування регіональної виконавчої влади.

    Губернатор Нижньогородської області пояснив створення нового відомства необхідністю посилення безпеки об’єктів, які мають стратегічне значення як для регіону, так і для оборонного потенціалу Росії. За його словами, у межах одного управлінського центру мають бути зосереджені функції, що стосуються як “внеску регіону в обороноздатність країни”, так і безпосереднього захисту інфраструктури від повітряних загроз.

    Серед ключових завдань нового міністерства прямо визначено організацію “захисту неба над регіоном”, а також координацію заходів безпеки на об’єктах паливно-енергетичного комплексу, транспортної та комунальної інфраструктури. Саме ці об’єкти, за офіційною позицією російської влади, розглядаються як найбільш вразливі до атак безпілотних літальних апаратів.

    Фактично створення окремого міністерства є визнанням того, що наявні механізми протидії повітряним загрозам на регіональному рівні не забезпечують повного захисту інфраструктури, а масштаби атак змушують владу переходити до окремої управлінської вертикалі.

    Рішення ухвалено на тлі низки інцидентів із ураженням промислових об’єктів у глибині Росії. Зокрема, раніше повідомлялося про атаку на нафтопереробний завод “Лукойл-Нижегороднефтеоргсинтез” у місті Кстово Нижньогородської області. Це підприємство є одним із ключових у російській нафтопереробній системі та забезпечує значні обсяги переробки сировини для внутрішнього ринку.

    За оцінками відкритих джерел, серія атак на нафтопереробні підприємства та інфраструктурні об’єкти в різних регіонах РФ уже вплинула на стабільність частини виробничих потужностей, що змусило російську владу посилювати заходи безпеки не лише на федеральному, а й на регіональному рівні.

    Окремі аналітики зазначають, що поява спеціалізованого “міністерства захисту від дронів” свідчить про поступову інституціоналізацію реагування Росії на новий тип загроз, який раніше не вимагав окремих управлінських структур. Тепер же боротьба з безпілотниками фактично виділяється в окремий напрям державної політики на рівні регіонів.

    Такі зміни також демонструють зсув у характері безпеки всередині РФ: якщо раніше основні зусилля концентрувалися на прикордонних регіонах, то нині дедалі більше уваги приділяється захисту глибокого тилу та стратегічної інфраструктури.

    Експерти вказують, що подібні управлінські рішення можуть бути пов’язані з необхідністю швидкого реагування на інциденти, які відбуваються на значних відстанях від зони бойових дій, але мають прямий вплив на економіку та енергетичну стабільність країни.

    Таким чином, створення окремого міністерства в Нижньогородській області стало черговим свідченням того, що Росія змушена адаптувати свою внутрішню систему управління до нової реальності, у якій загрози безпілотних атак дедалі частіше зачіпають ключові промислові та енергетичні центри в глибині країни.

  • Путін під тиском: що може змінити хід війни

    Путін під тиском: що може змінити хід війни

    Ситуація навколо війни Росії проти України, за оцінками західних аналітиків, поступово ускладнюється для Кремля, однак ознак швидкого краху російського режиму наразі не спостерігається. Водночас у політичних та економічних процесах усередині Росії накопичуються проблеми, які можуть у перспективі вплинути на рішення Володимира Путіна щодо подальшого ведення війни, зокрема щодо можливого припинення вогню або перегляду військової стратегії.

    Про це під час Київського безпекового форуму заявив оглядач Девід Ігнатіус, коментуючи нинішній стан російської економіки, ситуацію на фронті та міжнародні наслідки війни. За його словами, Росія змогла частково перебудувати економіку під воєнні потреби, однак ця трансформація має серйозні побічні ефекти. Зокрема, цивільні галузі економіки демонструють стагнацію, інвестиційна активність скорочується, а структура виробництва дедалі більше залежить від оборонного сектору. Така модель, на думку експерта, забезпечує короткострокову стабільність, але створює довгострокові ризики для розвитку країни.

    Ігнатіус наголосив, що попри значні втрати та затяжний характер бойових дій, російське керівництво продовжує вести війну з розрахунком на виснаження України та її партнерів. Водночас очікування Кремля щодо швидких військових успіхів не справдилися. Російська армія не змогла досягти ключових оперативних цілей, зокрема встановити повний контроль над низкою великих міст на сході України, які залишаються під контролем українських сил. Ба більше, за даними українського військового командування, Сили оборони змогли провести локальні контрнаступальні дії та звільнити значні території на південному напрямку, що свідчить про збереження їхньої наступальної спроможності навіть у складних умовах війни.

    Окремо експерт звернув увагу на те, що Росія фактично опинилася у стані затяжного військового конфлікту, який вимагає постійного поповнення людських ресурсів. На цьому тлі все частіше з’являються повідомлення про труднощі з набором військовослужбовців, а також про приховані або часткові мобілізаційні заходи. За оцінками аналітичних центрів, Кремль може розглядати можливість розширення мобілізації або посилення призову резервістів, що потенційно може змінити баланс сил на фронті, але водночас створює серйозні внутрішньополітичні ризики для російської влади.

    Ігнатіус нагадав, що попередня часткова мобілізація у Росії у 2022 році спричинила значний соціальний резонанс і масовий виїзд громадян за кордон. Повторення подібного сценарію може ще більше загострити внутрішню ситуацію, особливо в умовах економічного тиску та зростаючого навантаження на державний бюджет, який дедалі більше спрямовується на фінансування війни.

    На міжнародному рівні Росія також стикається з поступовим звуженням політичного простору. Західні країни продовжують підтримувати Україну, а політичні зміни в окремих державах Європи, за словами експерта, не завжди грають на користь Москви. Це поступово ускладнює для Кремля можливості дипломатичного маневру та посилює ізоляцію на міжнародній арені.

    Водночас Ігнатіус підкреслив, що попри всі ці виклики, не варто очікувати швидких змін режиму в Росії. За його словами, політична система залишається централізованою та контрольованою, а Володимир Путін продовжує утримувати ключові важелі влади. Саме тому сценарії різкого внутрішнього обвалу наразі виглядають малоймовірними.

    Серед можливих варіантів розвитку подій експерт назвав і тимчасове припинення вогню, яке Росія може використати для перегрупування сил, відновлення військових ресурсів і коригування стратегії. Такий сценарій, за його словами, не означатиме завершення конфлікту, а радше його перехід у нову фазу. Водночас Ігнатіус наголосив, що ключовим фактором залишається політична мотивація російського керівництва, яке продовжує розглядати Україну як стратегічну ціль.

    Таким чином, за оцінками західних спостерігачів, Росія поступово входить у період довготривалого стратегічного виснаження, де економічні обмеження, військові втрати та міжнародний тиск формують складну і нестабільну рівновагу, однак остаточний розвиток подій значною мірою залежатиме від політичних рішень у Кремлі та ситуації на фронті.

  • «Катастрофа замість перемоги»: у Росії різко змінили риторику про війну проти України

    «Катастрофа замість перемоги»: у Росії різко змінили риторику про війну проти України

    У російському інформаційному просторі дедалі помітніше змінюється тональність щодо війни проти України. Якщо раніше пропаганда системно просувала наратив «неминучої перемоги», то тепер у заявах провоєнних коментаторів, блогерів і навіть офіційних осіб з’являються тривожні оцінки, сумніви та відверті розмови про можливу поразку.

    Про це свідчать аналізи західних медіа та моніторинг російських інформаційних майданчиків. У матеріалах швейцарського видання Neue Zürcher Zeitung зазначається, що в російському суспільстві, особливо серед прихильників війни, наростають розгубленість і розчарування перебігом подій на фронті.

    Одним із символічних факторів, який дедалі частіше згадується в російських дискусіях, є тривалість війни. Вона вже перевищила за часом участь Радянського Союзу у Другій світовій війні проти нацистської Німеччини, що руйнує пропагандистські паралелі, які раніше активно використовував Кремль.

    Попри масштабні ресурси, Росія не змогла досягти ключових цілей, які декларувалися на початку вторгнення: Україна не була ані «демілітаризована», ані зламана як держава. Навпаки — українська армія значно посилилася, а військові технології вийшли на новий рівень.

    Особливо болісною темою для російського інформаційного середовища стали українські безпілотники. В останні місяці дедалі частіше визнається, що удари дронів і ракет здатні досягати цілей глибоко на території Росії, що руйнує уявлення про «безпечний тил».

    Колишній міністр оборони РФ Сергій Шойгу відкрито заявляв про відсутність повністю безпечних регіонів у країні. Ці слова фактично підтверджують нову реальність війни, у якій фронт більше не обмежується лінією бойового зіткнення.

    Не менш показовими є висловлювання російських пропагандистів. Один із найвідоміших телеведучих Володимир Соловйов визнав технологічну перевагу України, зазначивши, що Росія покладається на «легендарну зброю», тоді як Україна використовує сучасні рішення.

    Військові блогери, які традиційно підтримують війну, також дедалі частіше говорять про проблеми. Зокрема, вони визнають, що Україна має перевагу у використанні далекобійних безпілотників і швидше адаптується до змін на полі бою. Водночас конкретних рішень, як змінити ситуацію, вони не пропонують.

    Експерти пояснюють таку зміну риторики накопиченням кількох факторів. Передусім це затяжний характер війни, який виснажує ресурси. Також відсутність стратегічних проривів на фронті та зростання втрат і економічного тиску, який дедалі сильніше відчуває російська економіка.

    Окремо варто відзначити психологічний аспект. Якщо на початку війни пропаганда формувала у суспільства очікування швидкої перемоги, то зараз ці очікування не справдилися. Це призводить до фрустрації навіть серед прихильників агресивної політики.

    На цьому тлі в російському інформаційному просторі починають з’являтися слова, які раніше були табуйовані — зокрема «глухий кут» або навіть «катастрофа». Хоча офіційна позиція Кремля залишається незмінною, альтернативні оцінки дедалі важче приховувати.

    Водночас аналітики застерігають, що зміна риторики не означає автоматичної зміни політики. Історично подібні періоди внутрішньої напруги можуть призводити як до пошуку виходу з конфлікту, так і до його подальшої ескалації.

    Українська сторона розглядає ці процеси як ознаку ефективності стратегії виснаження, яка поєднує військовий тиск, санкції та удари по стратегічних об’єктах противника.

    Інформаційний зсув у Росії стає ще одним фронтом цієї війни — не менш важливим, ніж бойові дії. Він демонструє, що навіть у контрольованому медіапросторі дедалі складніше підтримувати ілюзію «швидкої перемоги», коли реальність на полі бою говорить протилежне.

  • NYT: Європа готується до тривалої війни в Україні

    NYT: Європа готується до тривалої війни в Україні

    Європейські держави дедалі більше змушені виходити з логіки короткострокового врегулювання і готуватися до тривалого протистояння в Україні. Про це йдеться в аналітичному матеріалі The New York Times, який описує зміну стратегічного мислення Заходу на тлі затяжної війни Росії проти України.

    За оцінками видання, нинішня фаза конфлікту поступово закріплюється як довготривале виснажливе протистояння. Очікування швидкого мирного процесу слабшають, а ключові міжнародні гравці змінюють підходи до підтримки України, орієнтуючись на довгу дистанцію.

    Аналітики наголошують, що війна дедалі більше нагадує конфлікт на виснаження, у якому жодна зі сторін не має достатньої переваги для швидкого перелому ситуації. Це створює «заморожену динаміку» бойових дій із високою інтенсивністю, але без стратегічного прориву.

    Окремий акцент у публікації зроблено на зміні ролі США у врегулюванні війни. За даними аналітиків, Вашингтон дедалі більше концентрується на інших глобальних кризах і зменшує дипломатичну активність у питанні України.

    Це впливає на загальну архітектуру переговорного процесу: зменшення американської залученості автоматично послаблює надії на швидкі мирні домовленості та перекладає більшу відповідальність на європейських партнерів.

    У відповідь на нову реальність Європейський Союз змушений адаптувати свою політику. Європейські країни збільшують обсяги довгострокової військової допомоги Україні, інвестують у власне оборонне виробництво та переглядають підходи до безпеки континенту.

    Йдеться не лише про підтримку Києва, а й про формування нової моделі європейської безпеки, яка враховує можливість тривалого конфлікту на східному фланзі.

    Аналітики, яких цитує видання, зазначають, що попри понад рік інтенсивних бойових дій і дипломатичних зусиль, сторони конфлікту фактично повернулися до вихідних позицій у питанні переговорів.

    Британський експерт із міжнародної безпеки Джеймс Шерр наголошує, що відсутність вирішальної переваги на полі бою та брак ефективного посередництва створюють ситуацію стратегічної невизначеності. У таких умовах війна набуває ознак довготривалого виснаження без чіткої траєкторії завершення.

    Окремо підкреслюється, що політичні цілі України та Росії залишаються несумісними. Україна наполягає на відновленні територіальної цілісності, тоді як Росія не демонструє готовності відмовлятися від окупованих територій.

    Ця фундаментальна розбіжність значно ускладнює будь-які переговорні сценарії, навіть за наявності посередників.

    На цьому тлі європейські уряди визнають, що основною стратегією наразі залишається стримування Росії та підтримка обороноздатності України. Міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус неодноразово заявляв, що Москва не демонструє реальної готовності до змістовних переговорів, а отже військова допомога Києву залишається ключовим інструментом політики Заходу.

    Експерти вважають, що Європа поступово переходить до моделі «керованого довготривалого конфлікту», де головним завданням стає не швидке завершення війни, а запобігання перемозі Росії та збереження стабільності в регіоні.

    Водночас відсутність єдиної довгострокової стратегії серед країн ЄС створює виклики для координації допомоги та політичних рішень.

    Президент України Володимир Зеленський раніше заявляв про готовність до різних форматів міжнародних переговорів, однак наголошував, що вони не можуть включати держави-агресори як рівноправних посередників.

    На цьому тлі перспективи швидкого мирного процесу залишаються невизначеними, а міжнародна спільнота все більше адаптується до сценарію тривалого протистояння.

    Таким чином, як підсумовує The New York Times, Європа входить у період глибокої стратегічної перебудови. Війна в Україні перестає сприйматися як короткострокова криза і дедалі більше розглядається як довготривалий фактор європейської безпеки, що вимагатиме стабільної підтримки, ресурсів і політичної єдності протягом багатьох років

  • DeepState повідомив про розширення “сірої зони” на Сумщині

    DeepState повідомив про розширення “сірої зони” на Сумщині

    Російські війська продовжують спроби розширення так званої “сірої зони” вздовж державного кордону в Сумській області. Про це повідомляє аналітичний проєкт DeepState, який відстежує зміни лінії фронту на основі відкритих даних та підтвердженої інформації.

    За оцінками аналітиків, противник поступово нарощує присутність у прикордонній смузі, використовуючи тактику малих штурмових і диверсійних груп, а також інфільтрацію з метою виявлення слабких ділянок оборони та поступового розширення зони контролю без масштабного прориву.

    У DeepState зазначають, що активізація російських сил у цьому напрямку почалася після періоду “прощупування” українських позицій уздовж кордону. Спочатку фіксувалися розвідувальні дії та короткочасні спроби заходу на окремі ділянки території, після чого активність почала поширюватися на ширшу прикордонну смугу.

    Одним із перших районів такої активності стало село Грабовське, де, за даними аналітиків, відбувалися перші спроби закріплення противника. Надалі тиск почав зміщуватися в бік інших ділянок, зокрема району Миропільського, де останнім часом фіксується підвищена активність та спроби подальшого просування малими групами.

    Аналітики наголошують, що дії російських військ не мають характеру повномасштабного наступу із застосуванням великих механізованих підрозділів. Натомість використовується тактика поступового “просочування”, яка передбачає рух малих груп, короткочасне закріплення на окремих позиціях, спроби обходу українських опорних пунктів і постійний тиск уздовж лінії кордону. Такий підхід дозволяє противнику уникати прямих масштабних боїв, але створює постійне навантаження на українські сили оборони та ускладнює стабільний контроль прикордонної території.

    За оцінками DeepState, сумарна площа територій, де фіксується присутність або інфільтрація російських військ уздовж кордону Сумської області (так звані “червоні” та “сірі” зони), становить близько 150 квадратних кілометрів. Ці дані формуються на основі оновлень карти бойових дій, супутникових знімків, відеопідтверджень і інформації з відкритих джерел. Водночас аналітики підкреслюють, що ситуація залишається динамічною, а межі таких зон можуть змінюватися залежно від бойової активності сторін.

    Раніше DeepState вже повідомляв про активізацію російських військ у прикордонних районах Сумщини, зокрема про зміни лінії контролю поблизу окремих населених пунктів. Серед зафіксованих епізодів — просування противника в напрямку південніше від Яблунівки та активність у районі Рясного, що також розташовані поблизу державного кордону. Аналітики зазначають, що подібні зміни не завжди означають повний контроль території, але свідчать про наявність бойової активності та спроби інфільтрації.

    У DeepState також підкреслюють, що Сили оборони України контролюють ситуацію та відстежують переміщення противника. Українські підрозділи здійснюють заходи для стримування малих груп і недопущення розширення “сірої зони”. Водночас складний рельєф прикордонних територій, наявність лісових масивів і розгалуженої мережі доріг створюють умови, які противник намагається використовувати для прихованого пересування.

    Загалом ситуація на прикордонні Сумської області залишається напруженою та динамічною. Російські війська продовжують спроби поступового розширення зони присутності вздовж кордону, однак українські сили оборони утримують контроль і протидіють таким діям, не допускаючи стабільного закріплення противника на значних ділянках території.