Daypolitico

Позначка: демобілізація

  • Ветерани як нова політична сила, чи змінять військові українську владу після війни

    Ветерани як нова політична сила, чи змінять військові українську владу після війни

    У лютому 2025 року Оксана Коляда, ексміністр у справах ветеранів і керівниця ГО «Простір можливостей», публічно говорила про понад 1,2 млн ветеранів за даними реєстру. Станом на 1 квітня 2026 року Єдиний державний реєстр ветеранів війни вже фіксував 1 777 382 особи, з яких статус учасника бойових дій мали 1 462 323. До 1 травня 2026-го цифра перевищила два мільйони та продовжує зростати. Після завершення активної фази війни експерти та саме Міністерство у справах ветеранів говорять про 5–6 млн осіб (включаючи сім’ї загиблих), тобто про 15–20% населення країни. Це вже не соціальна категорія, а демографічний та електоральний факт. У регіонах із високою концентрацією ветеранів будь-який кандидат чи партія, які ігнорують їх запити, ризикують втратити вирішальні відсотки.

    Державний реєстр громадських об’єднань ветеранів містить десятки всеукраїнських організацій. Більшість із них побудовані за відомчим принципом: окремо асоціації ветеранів внутрішніх військ МВС, кримінально-виконавчої служби, учасників АТО. Це не єдина інфраструктура, а мозаїка лобістських груп, успадкована ще з довоєнних часів і так і не консолідована. Паралельно з 2015 року виросли низові структури іншого типу — «Побратими», ветеранські простори за підтримки IREX і Держдепартаменту США, український ветеранський фонд, що розподіляє державні гранти. Усі вони займаються реінтеграцією та психосоціальною підтримкою, а не електоральною мобілізацією. Однак саме з такої інфраструктури в інших країнах з часом виростали структури впливу, здатні розмовляти з владою на рівних.

    У 2026 році при Міністерстві у справах ветеранів розпочала роботу Рада ветеранів війни за незалежність України — постійний консультативно-дорадчий колегіальний орган, покликаний залучати ветеранів до формування та реалізації державної ветеранської політики. До її складу увійшли 27 представників — по одному від кожної області України, Автономної Республіки Крим, Києва та Севастополя, обраних самими ветеранами через регіональні збори. За прозорістю процесу стежив громадський рух «ЧЕСНО». Склад затверджено наказами міністерства 14 та 16 липня 2026 року, перше засідання відбулося 18 липня. Формально це дорадчий орган без владних повноважень. За архітектурою — регіональна виборність, легітимність через голосування всередині самої групи, постійний канал комунікації з державою — це структура, яка в інших обставинах перетворюється на партійний з’їзд.

    Є й прямий фінансовий контур. Видатки державного бюджету на «ветеранську політику» зросли з 12,6 млрд грн у 2025 році до 18,9 млрд грн у бюджеті-2026 — майже на 50% за один рік. Житло для ветеранів з інвалідністю I–II групи (5,7 млрд грн), облаштування Національного військового меморіального кладовища (4 млрд грн), підтримка адаптації до цивільного життя (8,2 млрд грн) — це вже не просто соціальні виплати. Це формований бюджетний комплекс, навколо розподілу якого неминуче вибудується боротьба інтересів — із підрядниками, фондами-посередниками та лобістськими групами.

    Від спільного фронту до різних політичних інтересів

    Ключова помилка в розмові про «ветеранську партію» — уявлення, ніби у двох мільйонів людей є єдиний інтерес, який просто чекає організаційного оформлення. На практиці всередині цієї групи вже чітко видно лінії розлому за право говорити від її імені.

    Кадрові офіцери, які командували підрозділами, мають досвід прийняття рішень і природну ієрархічну легітимність. Саме з цього середовища виходять фігури рівня Залужного. Рядові мобілізовані, які пройшли важкі ротації без командних повноважень, мають інший набір вимог — передусім до справедливості самої системи призову та ротації. Ветерани-підприємці, які отримали гранти через Український ветеранський фонд і збудували бізнес, структурно ближчі до дерегуляційної повістки, ніж до патерналістської. Ветерани з інвалідністю — окрема категорія з юридично закріпленими вимогами (пріоритет у житлових компенсаціях, протезування, реабілітація), які не збігаються автоматично з вимогами працездатних побратимів. Нарешті, сім’ї загиблих — юридично окрема категорія зі своєю системою виплат, розшуку, ДНК-ідентифікації та визнання статусу. Вони мають, можливо, найсильніший моральний капітал з усіх перелічених груп, але фізично не мають власного бойового досвіду, щоб говорити від імені «фронту» в буквальному сенсі.

    Ці групи не ворогують. Але у них різні пріоритети, різна швидкість організації та різний тип легітимності. Саме тому реалістичний сценарій виглядає не як поява однієї великої ветеранської партії, а як боротьба кількох центрів за право говорити від імені всіх: відомчі асоціації з радянською за походженням організаційною культурою, нові низові НКО із західним грантовим фінансуванням і прозорими процедурами, персональні бренди відомих командирів і потенційно — представники сімей загиблих, чия моральна позиція в публічних дебатах про ціну та умови завершення війни може виявитися політично вагомішою, ніж позиція живих ветеранів.

    З цього випливає контрінтуїтивний висновок, що найбільш імовірний сценарій — не партія ветеранів, яка захопить владу, а ветерани, розчинені одразу в усіх великих партіях. Не єдина структура, що вимагає своєї частки влади, а десятки людей із військовим минулим у кожній партійній команді. Політична трансформація відбувається практично непомітно, без оголошення про створення ветеранської партії, але з поступовим зростанням частки людей зі спільним військовим досвідом серед тих, хто ухвалює рішення.

    Межі політичного впливу на прикладі попереднього досвіду

    Після парламентських виборів 2014 року до Верховної Ради увійшли близько двох десятків бойових командирів. Андрій Білецький пройшов як самовисуванець, Семен Семенченко — за списком «Самопомочі», Андрій Тетерук і Юрій Береза — через «Народний фронт», Дмитро Ярош — по мажоритарному округу. У парламенті опинилися люди з реальним фронтовим досвідом і високим на той момент політичним капіталом.

    Це виглядало як поява нового політичного суб’єкта. Ветеранський статус давав швидку легітимність. Частина комбатів намагалася зберегти організаційний зв’язок із бойовими структурами або створити на їх основі політичні проекти. Однак уже через кілька років стало очевидно, що перша хвиля не сформувала самостійного політичного класу. Більшість розчинилася в існуючих партіях. Спроби йти окремим шляхом виявилися обмеженими.

    Проєкт, пов’язаний з Андрієм Білецьким у 2016 році, так і не зміг перетворитися на загальнонаціонального політичного гравця. На виборах 2019 року окремі ветеранські та фронтові політичні бренди не змогли вийти за межі вузької аудиторії й залишилися на периферії великої політики. Причини цього провалу були глибшими, ніж просто низька електоральна підтримка. У 2014 році ветерани мали політичний капітал і помітних лідерів, але не мали масової організаційної бази. Масштаб АТО залишався порівняно невеликим, суспільство сприймало війну як локальний конфлікт, а ветеранська спільнота була занадто вузькою і фрагментованою, щоб перетворити окремі імена на стійку політичну силу. Лідери були, масштабу не було.

    Після 2022 року ситуація обернулася. Тепер є потенційно масова база — мільйони людей, для яких війна стала частиною біографії. Але поки немає єдиного політичного центру, здатного цей масштаб конвертувати. Перша хвиля мала лідерів без масштабу. Нинішня має масштаб без організації, яка могла б його політично оформити.

    Від масової армії до політичної еліти, два різні шляхи США та Ізраїлю

    Порівняння США та Ізраїлю цікаве тим, який механізм відтворення еліти стоїть за цим рухом і чому в одному випадку він вичерпався, а в іншому працює вже майже вісімдесят років.

    У Конгресі США частка ветеранів була історично колосальною, у 1971 році військовий досвід мали 73% членів Конгресу, при тому що серед населення ветерани становили менш як 15%. Це була пряма проєкція загального призову Другої світової війни на політичний клас. Військовий досвід був масовим, і перші постпризовні покоління політиків масово несли його в органи влади, не створюючи окремої «партії фронтовиків» — вони просто заповнили існуючі Демократичну та Республіканську партії. Механізм працював через сам факт того, що майже кожен чоловік політично активного віку пройшов через армію. Коли у 1973 році США перейшли до професійної армії, цей вбудований механізм зупинився. Частка ветеранів методично знижувалася: 62% у 1981-му, 48% у 1991-му, 30% у 2001-му, близько однієї шостої у складі Конгресу 2025 року.

    Показово, що про якість відтворення дбає не Конгрес сам по собі, а зовнішній інститут заснований у 1919 році «Американський легіон» — формально позапартійна лобістська організація, яка протягом століття домагалася конкретних законів, але ніколи не намагалася стати кадровим конвеєром до органів влади.

    Ізраїль влаштований інакше саме в частині механізму відтворення. Майже загальний військовий обов’язок діє безперервно вже майже вісім десятиліть, і перехід із Генерального штабу до уряду залишається рутинним маршрутом для кожного нового покоління командувачів. Колишні начальники Генштабу не просто йшли в уряд — Іцхак Рабін та Ехуд Барак ставали прем’єр-міністрами, а десятки інших генералів отримували міністерські посади. У 2018–2019 роках цей процес пішов ще далі: троє колишніх начальників Генштабу — Бені Ганц, Габі Ашкеназі та Моше Яалон — опинилися в одній політичній конструкції «Кахоль Лаван» разом із цивільним політиком Яїром Лапідом. Військовий досвід тут перетворився не просто на особистий політичний капітал, а на окремий політичний бренд.

    Механізм працює тому, що сама армія є постійним, а не тимчасовим інститутом соціалізації майбутньої еліти, а низький прохідний бар’єр у Кнесеті структурно полегшує вхід нових списків. Звідси питання, чи залишиться українська армія після війни інститутом, що безперервно виробляє політичну еліту, — чи, як у США після 1973 року, військова служба повернеться до статусу вузької професії, і нинішня хвиля довіри до військових виявиться історичним сплеском одного покоління.

    Демобілізація і початок нової політичної боротьби

    Поки йде війна, досвід фронту працює як спільний код. Він згладжує розбіжності між людьми, які в мирному житті ніколи б не опинилися в одній кімнаті. Коли цей код перестане бути універсальним, суспільство раптом виявиться розколотим по лінії. Саме в цей момент політичний капітал військових перестане бути абстрактним рейтингом довіри і перетвориться на конкретну силу, здатну або стабілізувати систему, або розхитати її.

    Досвід уже є, у липні 2025 року перші масштабні антиурядові виступи з початку повномасштабного вторгнення — ті, що пізніше назвали «картонковим Майданом» — почалися з публічного заклику одного ветерана. Дмитро Козятинський написав у соцмережах кілька речень, і люди вийшли до театру Франка. Серед демонстрантів були і чинні військові, і демобілізовані. Вони кричали не про пільги, а про інституції. Це був сигнал, що бойовий досвід уже вміє конвертуватися в політичну дію без партійних структур і без дозволу згори.

    Держава на такі сигнали реагує подвійно. З одного боку — спроби кооптації. Найрейтинговіших командирів намагаються втягнути в адміністративну орбіту, запропонувати посади, зробити частиною системи. З іншого — дедалі відкритіше формулюється страх. На форумі «Ветерани як новий політичний суб’єкт» у грудні 2025-го Валерій Залужний прямо сказав те, що багато хто вважав за краще не проговорювати: чиновники й політики вже сьогодні починають дивитися на армію як на загрозу — саме через політичну конкуренцію. Він описав механіку ризику без емоцій. Коли після демобілізації людина з бойовим досвідом і доступом до зброї опиняється без роботи, житла й можливості реалізувати себе, вона стає вразливою до провокацій і «спокуси легких грошей».

    Історичні паралелі, які він навів, — Друга світова і афганські «лихі дев’яності» — не були риторичним прийомом. Це був перелік відомих сценаріїв, у яких повернення великих контингентів без системної реінтеграції закінчувалося зростанням злочинності, вуличного насильства і, в крайніх випадках, політичною дестабілізацією аж до громадянського конфлікту.

    Другий Майдан у класичному сенсі — масовий цивільний штурм влади виглядає малоймовірним. Але «ветеранський» варіант може бути іншим. Він не обов’язково виллється в намети на майдані. Він може початися з серії локальних конфліктів, з політичних списків, побудованих на наративі «зрадженої війни», з ситуацій, коли частина фронтовиків сприйме будь-яке компромісне врегулювання як особисту зраду. Експерти вже описують «ідеальний шторм»: одночасне поєднання мирної угоди з територіальними поступками, масової демобілізації і перших повоєнних виборів у горизонті року-півтора. У такій конфігурації приховані лінії розколу між тими, хто воював, і тими, хто ухилявся, між тими, хто втратив, і тими, хто «відсидівся» — виходять на поверхню майже одночасно. Воєнна єдність розчиняється за кілька місяців.

    Досвід інших країн показує, що коли військовий досвід перестає бути спільним, він або інституціоналізується через партії, місцеве самоврядування, державні посади або йде в тінь і починає шукати інші канали впливу. В Україні вже видно, що на місцевому рівні ветерани активніше включаються в громадські рішення, ніж середнє населення. На загальнонаціональному рівні процес іще не оформлений. Саме в цій щілині між локальною активністю і відсутністю системного політичного представництва і криється головна небезпека.

    Держава може відповісти кооптацією найяскравіших постатей і ігноруванням решти. Може спробувати створити реальні кар’єрні ліфти. Або може продовжувати дивитися на військових як на потенційну політичну загрозу. Третій варіант уже зараз звучить у публічних виступах найавторитетніших командирів. І якщо він переможе, то питання «чи будуть бунти» перестане бути гіпотетичним. Воно стане питанням термінів і масштабів.

     

  • Сирський назвав ключову умову демобілізації в Україні

    Сирський назвав ключову умову демобілізації в Україні

    Питання демобілізації в Україні залишається одним із найбільш чутливих і водночас очікуваних серед військовослужбовців, однак його практична реалізація напряму залежить від можливостей держави підтримувати належний рівень боєздатності Збройних сил. Про це заявив Головнокомандувач Збройних сил України Олександр Сирський в інтерв’ю телеканалу ТСН, коментуючи перспективи запровадження механізмів поетапного звільнення військових зі служби.

    За його словами, будь-яка реформа, яка стосується демобілізації, повинна бути максимально виваженою та прорахованою, адже вона безпосередньо впливає на стійкість обороноздатності країни в умовах повномасштабної війни. Сирський наголосив, що головним ризиком у цьому процесі є можливість одночасного виходу зі служби значної кількості досвідчених військовослужбовців, які мають критично важливий бойовий досвід і навички, що формувалися протягом багатьох років війни. У такому випадку, за його словами, виникає потреба оперативної та якісної заміни цих людей новими військовими, що напряму залежить від темпів і обсягів мобілізації.

    Головнокомандувач підкреслив, що реформування системи військової служби не може відбуватися відірвано від реалій фронту та ресурсних можливостей держави. Він зазначив, що будь-які зміни мають враховувати не лише соціальні очікування військових і суспільства, а й реальний баланс сил, який дозволяє утримувати оборону на всіх напрямках. Саме тому, за його словами, ключовим елементом є збереження стабільного рівня комплектування підрозділів, які несуть службу на передовій.

    Сирський також звернув увагу на те, що важливою складовою цієї реформи є питання соціальної справедливості щодо військовослужбовців, які вже тривалий час перебувають на службі, зокрема з перших років повномасштабної війни. За його словами, відповідні пропозиції щодо окремих механізмів демобілізації вже опрацьовуються на рівні військового керівництва та профільних структур, однак остаточне рішення залежатиме від комплексної оцінки ситуації на фронті та в тилу.

    Водночас він наголосив, що головним обмежувальним фактором залишається мобілізаційний ресурс держави. Йдеться про здатність країни забезпечити достатню кількість підготовленого особового складу для заміни тих військових, які можуть бути звільнені зі служби. За словами Сирського, саме тут виникає ключова рівновага: чим більше військових потенційно можуть бути демобілізовані, тим більшим має бути обсяг нової мобілізації, щоб не допустити ослаблення оборонних позицій.

    Головнокомандувач підкреслив, що в нинішніх умовах це питання є не лише військовим, а й стратегічним, оскільки безпосередньо впливає на здатність держави продовжувати оборонні дії та утримувати фронт. Він додав, що у процесі планування враховуються всі можливі сценарії, включно з довготривалими обмеженнями у людських ресурсах, які є характерними для війни високої інтенсивності.

    Окремо в Міністерстві оборони України раніше повідомляли, що за дорученням керівництва держави розглядається можливість поетапної демобілізації військовослужбовців, які перебувають на службі з 2014 року, а також з моменту початку повномасштабного вторгнення у 2022 році. Передбачається, що цей процес може бути розтягнутий у часі та реалізовуватиметься поступово, щоб уникнути різкого зниження чисельності бойових підрозділів.

    Також у відомстві зазначали, що військовослужбовці, які не мають визначеного строку завершення служби, зможуть укладати нові контракти терміном на 24 місяці. При цьому у разі старту офіційного механізму демобілізації відповідні рішення матимуть пріоритет над контрактними умовами, що дозволить узгодити правову базу з реальними процесами у війську.

    Окремо наголошується, що Генеральний штаб ЗСУ визначатиме черговість звільнення військових, орієнтуючись на тривалість служби, участь у бойових діях та рівень бойового досвіду. Крім того, планується впровадження спеціального цифрового інструмента, який у форматі умовного «калькулятора демобілізації» дозволятиме військовослужбовцям орієнтовно розрахувати можливі строки їхнього звільнення зі служби, хоча ці дані не матимуть юридично зобов’язального характеру, а слугуватимуть лише індикативною інформацією.

    У військовому керівництві підкреслюють, що остаточна модель демобілізації має бути збалансованою і не повинна створювати ризиків для обороноздатності країни, оскільки в умовах триваючої війни будь-яке різке скорочення особового складу може призвести до ускладнення ситуації на фронті та зниження стійкості оборони.

  • Нові контракти в ЗСУ: хто не підпише — служитиме до демобілізації

    Нові контракти в ЗСУ: хто не підпише — служитиме до демобілізації

    Українські військовослужбовці, які не укладатимуть нові контракти, запропоновані Міністерством оборони, продовжуватимуть проходити службу на чинних умовах мобілізації аж до моменту ухвалення рішення про загальну демобілізацію. Йдеться про нову модель контрактної служби, яка включає базовий, бойовий та піхотно-штурмовий формати і покликана зробити службу більш структурованою, передбачуваною та гнучкою, однак не змінює автоматично статус усіх мобілізованих військових.

    Про це заявив заступник міністра оборони Мстислав Банік під час брифінгу для представників медіа, коментуючи механізм переходу до нової контрактної системи у Збройних силах України та її вплив на вже мобілізованих військовослужбовців. За його словами, ключовий принцип полягає в тому, що підписання нового контракту є добровільним вибором військового, однак відмова від нього означає продовження служби в межах чинної мобілізаційної моделі без фіксованого строку завершення до ухвалення рішення про демобілізацію на державному рівні.

    Банік наголосив, що фінансове забезпечення військовослужбовців не залежатиме від того, чи підписали вони новий контракт. За його словами, і контрактники, і мобілізовані, які виконують однакові завдання в однакових умовах, зокрема у бойових підрозділах, отримуватимуть рівне грошове забезпечення. Водночас різниця між цими двома форматами служби полягатиме у строках перебування в армії та можливості прогнозованого завершення служби для контрактників.

    Як приклад він навів ситуацію, коли контрактний військовослужбовець і мобілізований боєць можуть служити поруч у одному підрозділі, виконувати однакові завдання на передовій та отримувати ідентичну оплату, однак контрактник матиме чітко визначений термін служби, після завершення якого зможе залишити військо та скористатися передбаченою відстрочкою або періодом відновлення. Натомість мобілізований військовослужбовець, який не уклав контракт, продовжуватиме службу без визначеного кінцевого терміну до того моменту, поки не буде ухвалено рішення про загальну демобілізацію в країні.

    У Міністерстві оборони наголошують, що нові контракти стануть доступними для підписання вже з 15 червня. Очікується, що ця система дозволить військовим самостійно обирати більш передбачувану модель служби, а також дасть змогу армії краще планувати кадрову структуру, особливо у бойових підрозділах, де тривалість служби та навантаження є критичними факторами.

    Окремо у відомстві підкреслюють, що нова контрактна модель не скасовує мобілізацію і не змінює чинних правових рамок воєнного стану. Вона радше створює паралельний інструмент служби, який дозволяє частині військових зафіксувати строки своєї служби та отримати більше визначеності щодо майбутнього, тоді як інша частина продовжуватиме службу в межах мобілізаційної системи до ухвалення окремих рішень держави.

    Водночас питання демобілізації залишається безпосередньо пов’язаним із загальною безпековою ситуацією та темпами поповнення Збройних сил. Раніше Міністерство оборони повідомляло, що за дорученням керівництва держави поступове звільнення військовослужбовців, які безперервно служать із 2014 або 2022 року, має бути запущене до кінця 2026 року. Насамперед це стосуватиметься військових із найбільшою вислугою років та тривалим перебуванням у зоні бойових дій, однак конкретні механізми реалізації цього процесу залежатимуть від ситуації на фронті та можливостей заміщення особового складу.

    Таким чином, нова система контрактів фактично створює дві паралельні траєкторії служби: одну — з чітко визначеним строком і можливістю планового завершення служби, іншу — мобілізаційну, яка триватиме до загального рішення про демобілізацію. Це рішення вже викликало значний суспільний інтерес, оскільки безпосередньо стосується сотень тисяч військовослужбовців та їхніх перспектив служби у довгостроковій перспективі.

  • Міноборони розкрило план: кого першими звільнять із ЗСУ та коли стартує демобілізація

    Міноборони розкрило план: кого першими звільнять із ЗСУ та коли стартує демобілізація

    Міністерство оборони України повідомило про запуск поетапного механізму звільнення зі служби військовослужбовців, які найдовше перебувають у лавах Збройних сил. Йдеться про масштабне оновлення кадрової системи, яке має розпочатися поступово та орієнтовно до кінця 2026 року.

    Про це заявили в Міністерстві оборони України.

    У відомстві наголосили, що рішення ухвалюється в межах завдання, визначеного президентом Володимиром Зеленським. Головна ідея полягає в тому, щоб сформувати чіткі правила ротації та звільнення військових, які перебувають на службі з 2014 та 2022 років і мають найдовший безперервний бойовий досвід.

    За інформацією Міноборони, у першу чергу розглядатимуться питання звільнення військовослужбовців із найбільшою вислугою років, а також тих, хто тривалий час виконував завдання безпосередньо на передовій. У відомстві підкреслюють, що саме ця категорія військових зазнала найбільшого фізичного та психологічного навантаження за роки повномасштабної війни.

    Водночас у Міноборони наголошують, що процес не буде одномоментним. Звільнення відбуватиметься поступово, з урахуванням оперативної ситуації на фронті, рівня укомплектованості підрозділів та потреб оборони держави. Фактично йдеться про керовану систему ротації, яка має запобігти різкому ослабленню бойових частин.

    Окремо у відомстві зазначають, що паралельно триває робота над реформуванням системи військової служби. Вона включає перегляд контрактних умов, підвищення мотиваційних механізмів та формування більш прогнозованої моделі проходження служби.

    Нагадаємо, раніше президент Володимир Зеленський анонсував поетапну модель оновлення особового складу ЗСУ. За його словами, держава має перейти до системи, яка дозволить планово звільняти частину мобілізованих, не знижуючи обороноздатності країни.

    Згодом головнокомандувач Збройних сил України Олександр Сирський уточнив, що розглядається запровадження довгострокових контрактів для військовослужбовців, а також можливе підвищення грошового забезпечення, орієнтовно до рівня від 30 тисяч гривень.

    У Міноборони підкреслюють, що ключовим принципом реформи залишається баланс між потребами армії та соціальною справедливістю для військових, які вже тривалий час перебувають на службі.

  • «Відслужив — отримай роки відстрочки»: Федоров розкрив деталі нової контрактної системи для військових

    «Відслужив — отримай роки відстрочки»: Федоров розкрив деталі нової контрактної системи для військових

    Міністр оборони України Михайло Федоров оприлюднив нові подробиці масштабної реформи військової служби, яка передбачає запровадження контрактів із чітко визначеними термінами служби, підвищеним грошовим забезпеченням та гарантованою відстрочкою після завершення контракту. Одним із ключових елементів реформи стане нова система нарахування відстрочки, яка враховуватиме не лише тип контракту, а й бойовий досвід та загальний термін перебування у війську.

    За словами Федорова, принцип нової моделі полягає у справедливому підході до тих, хто тривалий час захищав державу. Військовослужбовці після завершення контракту отримуватимуть гарантований період відстрочки від повторного призову, а його тривалість визначатиметься за спеціальною формулою.

    Реформа стала частиною першого етапу масштабної трансформації Сил оборони, про старт якої Міністерство оборони оголосило 12 червня. Вона охоплює нову систему контрактів, збільшення виплат для військовослужбовців, механізм повернення бійців із СЗЧ та поступову демобілізацію найбільш досвідчених військових.

    Відповідно до представленої моделі, кожен контракт передбачає базову гарантовану відстрочку щонайменше шість місяців після завершення служби. Далі її тривалість збільшується залежно від участі у бойових діях та попереднього військового досвіду. Зокрема, за кожен місяць виконання бойових завдань військовослужбовець отримуватиме додатково три місяці відстрочки. Крім того, враховуватиметься весь попередній період служби: за кожен рік служби після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році додаватиметься ще шість місяців відстрочки, а за кожен рік служби до 2022 року — один місяць.

    Федоров навів конкретний приклад роботи нової системи. Якщо цивільний громадянин підписує піхотно-штурмовий контракт на 14 місяців і протягом служби чотири місяці виконує бойові завдання, він отримує базові шість місяців відстрочки та ще дванадцять місяців за бойовий досвід. Загалом після завершення контракту така людина матиме право на півтора року відстрочки.

    Для чинних військовослужбовців система буде ще вигіднішою. Якщо військовий перебуває на службі з 2021 року, а потім підписує новий піхотно-штурмовий контракт на десять місяців, до вже зароблених півтора року відстрочки додаються бонуси за попередні роки служби. У результаті загальний термін відстрочки може перевищити три роки. Саме такий приклад навів міністр, зазначивши, що військовий зі стажем служби від 2021 року після завершення контракту може отримати понад три з половиною роки гарантованої відстрочки.

    Реформа також передбачає поділ контрактів на кілька категорій. Піхотно-штурмові контракти для цивільних становитимуть 14 місяців, для чинних військовослужбовців — 10 місяців, а для тих, хто раніше вже проходив службу, — від шести місяців. Окремо впроваджуються бойові контракти тривалістю 24 місяці для операторів безпілотників, артилеристів, фахівців РЕБ та інших бойових спеціальностей. Для тилових і допоміжних напрямків служби діятимуть базові контракти також на 24 місяці.

    Одночасно Міноборони анонсувало суттєве збільшення грошового забезпечення. Найбільші виплати передбачаються для піхотних підрозділів. За словами Федорова, середній дохід піхотинця може становити близько 300 тисяч гривень на місяць, а максимальний — до 460 тисяч гривень залежно від виконання бойових завдань.

    Окремим напрямком реформи стане поступове звільнення зі служби військових, які найдовше перебувають у Силах оборони та мають найбільший бойовий досвід. У Міністерстві оборони наголошують, що такі військовослужбовці повинні отримати можливість повноцінного відновлення після років безперервної служби.

    У Міноборони вважають, що нова система має зробити військову службу більш прогнозованою. Людина заздалегідь знатиме термін контракту, рівень виплат, умови проходження служби та те, який період відпочинку отримає після її завершення. Саме відсутність зрозумілих правил після завершення служби багато військових раніше називали однією з головних проблем мобілізаційної системи.

  • Нові правила для ЗСУ вже на підході: хто отримуватиме до 400 тисяч гривень

    Нові правила для ЗСУ вже на підході: хто отримуватиме до 400 тисяч гривень

    Українська влада готує одну з наймасштабніших реформ військової служби від початку повномасштабного вторгнення Росії. Міністерство оборони та Кабінет Міністрів найближчими тижнями планують представити нову модель проходження служби, яка передбачає підвищення грошового забезпечення військових, запровадження контрактів із чіткими термінами служби та нові механізми мотивації для бійців на передовій.

    Про це 12 червня під час Години запитань до уряду у Верховній Раді повідомила прем’єр-міністерка Юлія Свириденко. За її словами, уряд разом із Міністерством оборони завершує підготовку комплексної реформи, яка має стати одним із ключових елементів модернізації української армії.

    «Це великі кошти. Ми зараз обраховуємо, яким чином збалансувати бюджет для того, щоб забезпечити безперервність цих виплат як у цьому році, так і в наступних періодах», — заявила глава уряду.

    За словами Свириденко, деталі нової системи будуть представлені парламентарям уже найближчими тижнями. Саме тоді стане зрозумілим остаточний формат контрактної служби, рівень грошового забезпечення та механізми демобілізації окремих категорій військовослужбовців.

    Що відомо про майбутню реформу

    Перші деталі реформи вже були презентовані представникам парламентського комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки. Зокрема, концепція передбачає суттєве підвищення базового грошового забезпечення військових, нові контракти та зміни у підходах до комплектування підрозділів.

    Серед ключових нововведень:

    • підвищення мінімального грошового забезпечення військовослужбовців із 20 до 30 тисяч гривень;
    • диференційовану систему виплат залежно від посади, спеціальності та функцій військового;
    • підвищені виплати для піхотинців та військових, які безпосередньо виконують бойові завдання;
    • нову систему контрактів із чітко визначеними термінами служби;
    • механізми звільнення або демобілізації для окремих категорій військових;
    • додаткові стимули для командирів усіх рівнів.

    Окремий акцент робиться на піхотних підрозділах, які несуть найбільше навантаження на фронті. Саме для них планують запровадити спеціальні контракти із суттєво вищими виплатами. За попередніми напрацюваннями Міноборони, розмір грошового забезпечення для військових на передовій може сягати від 250 до 400 тисяч гривень залежно від характеру виконуваних завдань та рівня ризику.

    Чіткі терміни служби — головний запит суспільства

    Одним із найочікуваніших елементів реформи є встановлення конкретних термінів військової служби. Саме це питання залишається одним із найбільш дискусійних від початку повномасштабної війни.

    У Міністерстві оборони неодноразово наголошували, що нова контрактна система має забезпечити військовослужбовцям зрозумілі правила проходження служби, механізми ротації та перспективу демобілізації.

    За попередніми даними, які раніше озвучувалися в медіа, серед варіантів розглядаються контракти на 10, 14 або 24 місяці з гарантованими умовами звільнення після завершення визначеного терміну. Водночас остаточне рішення ще не ухвалене, а самі параметри можуть бути змінені до моменту офіційного представлення реформи.

    Ще у квітні Свириденко заявляла, що уряд працює над переходом до більш контрактної моделі комплектування армії, де зарплата буде залежати від конкретної посади та функцій військового.

    Чому реформа потребує мільярдів

    Запровадження нової системи виплат стане серйозним навантаженням для державного бюджету. Сектор безпеки та оборони вже залишається найбільшою статтею видатків України.

    За словами прем’єр-міністерки, уряд зараз проводить розрахунки, щоб знайти фінансовий ресурс для забезпечення нових стандартів грошового забезпечення не лише у 2026 році, а й у наступні роки.

    Раніше Кабмін повідомляв, що на сектор безпеки та оборони спрямовуються рекордні обсяги фінансування, а окремо розглядаються механізми індексації виплат військовослужбовцям.

    Коли стартують зміни

    За інформацією уряду та Міноборони, перший етап реформи може стартувати вже найближчим часом після завершення погоджень із парламентом та Генеральним штабом. Частина рішень може бути впроваджена через постанови Кабінету Міністрів, а для інших знадобляться зміни до законодавства.

    Міністр оборони Михайло Федоров раніше заявляв, що реформа включатиме справедливу модель грошового забезпечення, нову контрактну систему з чіткими термінами служби та зрозумілою логікою ротацій. За його словами, трансформація умов служби є одним із головних пріоритетів оборонного відомства у 2026 році.

    Найближчі тижні можуть стати визначальними для майбутнього української армії. Якщо анонсовані зміни будуть реалізовані, ЗСУ отримають не лише нову систему оплати праці, а й більш зрозумілі правила проходження служби, яких давно очікують як військові, так і суспільство.

  • У Генштабі вперше відверто пояснили, від чого залежить демобілізація військових.

    У Генштабі вперше відверто пояснили, від чого залежить демобілізація військових.

    Питання демобілізації українських військовослужбовців залишається одним із найчутливіших під час повномасштабної війни. У Генеральному штабі Збройних сил України визнають, що запит суспільства на зрозумілі правила звільнення військових зі служби є цілком обґрунтованим, однак підкреслюють: у нинішніх умовах війни будь-які рішення щодо масової демобілізації безпосередньо залежать від можливостей поповнення армії новими бійцями та збереження боєздатності підрозділів на фронті.

    Про це заявив начальник Генерального штабу ЗСУ Andrii Hnatov в інтерв’ю LIGA.net, коментуючи очікування щодо можливих строків і механізмів звільнення військових, які тривалий час перебувають на службі з початку повномасштабного вторгнення Росії.

    За словами очільника Генштабу, ситуація з демобілізацією є значно складнішою, ніж часто сприймається в суспільстві, адже вона напряму пов’язана з рівнем укомплектованості Сил оборони. Українська армія веде активні бойові дії на великій лінії фронту, і будь-яке скорочення особового складу без відповідної заміни може створити ризики для обороноздатності держави.

    Гнатов наголосив, що питання поступового звільнення військових зі служби не зняте з порядку денного. У Генштабі та на рівні держави розглядають різні варіанти, які могли б дозволити в майбутньому вирішити проблему для окремих категорій військовослужбовців. Насамперед ідеться про тих, хто безперервно виконує бойові завдання з перших місяців вторгнення або має значну вислугу років у війську.

    Водночас він підкреслив, що будь-які конкретні рішення щодо масової демобілізації наразі неможливі через недостатні темпи мобілізації та потребу постійного поповнення бойових підрозділів. Саме баланс між призовом нових військових і потенційним звільненням чинних бійців визначає реальні можливості для змін у цій сфері.

    «Про демобілізацію зараз не варто говорити детально, щоб не вводити людей в оману й не створювати хибних очікувань», — зазначив начальник Генерального штабу, фактично давши зрозуміти, що жодних швидких рішень у цьому напрямку поки не передбачається.

    У Генштабі наголошують, що процеси мобілізації та демобілізації є взаємопов’язаними і не можуть розглядатися окремо. Чим вищими є темпи поповнення війська, тим більше можливостей з’являється для ротації особового складу та поступового звільнення тих військових, які вже відслужили тривалий час або мають право на завершення служби.

    За словами Гнатова, саме стабільне поповнення армії новими людьми є ключовою умовою для будь-яких змін у системі демобілізації. Якщо держава зможе забезпечити достатній рівень набору та підготовки військовослужбовців, тоді з’явиться можливість розглядати більш системні рішення щодо ротації та відпочинку для тих, хто перебуває на фронті з перших днів війни.

    Проблема демобілізації в Україні набула особливої актуальності через тривалі терміни служби багатьох військових, які з 2022 року безперервно беруть участь у бойових діях. Це створює значне фізичне та психологічне навантаження, а також впливає на моральний стан як самих військових, так і їхніх родин, які очікують на повернення близьких додому.

    Разом із тим у військовому командуванні наголошують, що рішення у цій сфері не можуть ухвалюватися виключно під впливом суспільного запиту, адже головним пріоритетом залишається утримання лінії фронту та захист держави від російської агресії.

    Паралельно з обговоренням демобілізації в Україні триває робота над реформуванням системи мобілізації. Уряд і військове командування розглядають можливість запровадження більш гнучких умов служби, зокрема через оновлення контрактної системи, підвищення грошового забезпечення та запровадження чіткіших правил проходження військової служби.

    Окремо обговорюється і питання соціального захисту військових та їхніх родин, а також розширення програм підтримки після повернення зі служби. Усе це має стати частиною ширшої реформи, спрямованої на стабілізацію кадрового забезпечення Сил оборони.

    Раніше командувач Національної гвардії України Oleksandr Pivnenko заявляв, що навіть після завершення війни процес повернення військових до цивільного життя не буде швидким. За його словами, армії знадобиться перехідний період, який може тривати близько року, для поступової реорганізації та стабілізації всіх процесів.

    Такі оцінки підтверджують, що питання демобілізації та ротації військових є довгостроковим викликом, який не обмежується лише періодом активних бойових дій, а потребує системного підходу навіть у післявоєнний час.

    На цьому тлі у Генеральному штабі підкреслюють, що ключовим фактором залишається здатність держави підтримувати достатню чисельність Сил оборони. Саме від цього залежатимуть як темпи можливого звільнення військових, так і загальна стійкість української армії у війні проти Росії.

    Таким чином, у Генштабі фактично дали зрозуміти: демобілізація можлива лише як частина комплексного процесу, який напряму пов’язаний із мобілізаційними ресурсами держави та ситуацією на фронті, а не як окреме або швидке рішення.

  • «Служба завершена, зір втрачено»: демобілізація Шабуніна із ЗСУ спричинила хвилю суперечок у соцмережах

    «Служба завершена, зір втрачено»: демобілізація Шабуніна із ЗСУ спричинила хвилю суперечок у соцмережах

    Голова Центру протидії корупції Віталій Шабунін повідомив, що завершив службу у Збройних силах України через погіршення зору. Його заява одразу спричинила гостру дискусію в соцмережах: частина користувачів висловила недовіру до підстав звільнення, інші закликали не робити висновків без офіційних медичних документів та рішення військово-лікарської комісії.

    Про завершення служби Шабунін повідомив 19 травня у своїх соцмережах. За його словами, він залишає ЗСУ після понад чотирьох років у Силах оборони. Активіст також оприлюднив свідоцтво про хворобу та заявив, що рішення про звільнення ухвалене на підставі висновку ВЛК.

    «Мою службу завершено. Втративши більшу частину зору, я залишаю ЗСУ, куди добровільно мобілізувався в перший день великої війни», — написав Шабунін.

    Він зазначив, що понад чотири роки перебував у Силах оборони: частину часу — на Харківщині та на сході України, зокрема в Дружківці, решту — у Харкові та Києві. За словами Шабуніна, до армії він зайшов солдатом, а завершив службу у званні старшого сержанта.

    Шабунін також заявив, що нині перебуває вдома, планує стабілізувати стан здоров’я і повернутися до роботи у Центрі протидії корупції.

    Однак заява про звільнення через втрату зору одразу викликала хвилю критики. У соцмережах частина користувачів почала ставити під сумнів серйозність діагнозу та порівнювати ситуацію з випадками, коли військовослужбовці з тяжкими пораненнями чи хронічними захворюваннями продовжують службу. Водночас підтверджених доказів того, що рішення ВЛК було незаконним або підробленим, наразі публічно не оприлюднено.

    Окремо користувачі звернули увагу на те, що сам Шабунін не відмовляється від кермування автомобілем, хоча, на думку критиків, серйозні проблеми із зором можуть бути несумісними з безпечним водінням. Це стало одним із головних аргументів тих, хто звинувачує активіста у можливому «списанні» з армії за сумнівними підставами.

    Водночас частина коментаторів стала на захист Шабуніна. Вони наголошують, що медичний стан людини не можна оцінювати за дописами в соцмережах, а рішення про придатність або непридатність до служби ухвалює не аудиторія Facebook, а військово-лікарська комісія. Прихильники активіста також нагадують, що Шабунін мобілізувався на початку повномасштабного вторгнення та перебував у Силах оборони понад чотири роки.

    Скандал навколо демобілізації Шабуніна наклався на попередні кримінальні провадження щодо нього. У 2025 році Державне бюро розслідувань повідомляло про підозру військовослужбовцю, якого ЗМІ ідентифікували як Віталія Шабуніна. Йшлося про підозру в ухиленні від військової служби в умовах воєнного стану та заволодінні чужим майном шляхом шахрайства.

    У серпні 2025 року ДБР заявило про завершення розслідування у цій справі. За версією слідства, фігурант нібито систематично ухилявся від проходження військової служби за сприяння командира військової частини. Водночас Шабунін та його прихильники раніше називали справу політично мотивованою.

    Після оголошення підозри низка громадських організацій виступила із заявою на підтримку Шабуніна, заявивши про ризики використання правосуддя для політичного тиску на громадський сектор.

    На цьому тлі нинішнє звільнення активіста із ЗСУ стало ще одним приводом для суспільної поляризації. Для критиків Шабуніна це виглядає як підтвердження старих претензій щодо його служби. Для прихильників — як чергова хвиля публічного тиску на антикорупціонера, який перебуває у конфлікті з частиною політичного та силового середовища.

    Реакцію на звільнення Шабуніна також опублікував громадський рух «Чесна мобілізація». Його представники заявили, що такі випадки, на їхню думку, можуть підривати довіру до мобілізаційної системи та викликати обурення серед військових і цивільних. Водночас ці твердження є позицією громадського руху, а не офіційним висновком державних органів.

    Ситуація зі Шабуніним порушила ширшу проблему — довіру суспільства до рішень військово-лікарських комісій. На тлі війни українці гостро реагують на будь-які випадки звільнення від служби, особливо коли йдеться про публічних осіб. При цьому суспільна недовіра часто виникає ще до появи повної медичної або юридичної інформації.

    Наразі офіційних повідомлень про оскарження рішення ВЛК щодо Шабуніна або відкриття нового провадження саме через його демобілізацію немає. Відомо лише, що він заявив про завершення служби за станом здоров’я, оприлюднив медичний документ і планує повернутися до роботи у Центрі протидії корупції.

  • Нові контракти і доплати за ризик: в Україні готують реформу армії

    Нові контракти і доплати за ризик: в Україні готують реформу армії

    В Україні триває розробка масштабної реформи військової служби, яка має змінити підхід до мобілізації, контрактів і системи грошового забезпечення у Збройних силах. Йдеться про нову модель контрактів із чітко визначеними строками служби, можливістю вибору посади та запровадженням додаткових виплат за участь у бойових діях.

    Напрацювання щодо реформи обговорюють представники Міністерства оборони України, Генерального штабу ЗСУ та Офісу президента. Мета змін — зробити систему служби більш прогнозованою для військових і водночас підвищити мотивацію та ефективність армії в умовах тривалої війни.

    Ключовим елементом майбутньої реформи є перехід до контрактної системи з фіксованими термінами служби. Передбачається запровадження трьох основних типів контрактів, які охоплюватимуть як новобранців, так і чинних військовослужбовців. У межах цієї моделі мобілізовані громадяни зможуть підписувати контракт із гарантією визначеного терміну служби та подальшої відстрочки до наступного призову.

    Чинні контрактники, своєю чергою, отримають можливість переукласти угоди на нових умовах. Водночас попередній період служби не буде автоматично враховуватися в новому контракті, однак впливатиме на тривалість відстрочки, яка, за задумом розробників, розраховуватиметься індивідуально.

    У військовому керівництві зазначають, що можливість не підписувати контракт залишиться, однак загальна система стане більш структурованою та передбачуваною. Окремо передбачається гнучкість у виборі військових посад. Військовослужбовці зможуть обирати як бойові, так і тилові позиції залежно від підготовки та потреб армії.

    Згідно з поточними напрацюваннями, які ще не є фінальними, пропонується встановити різні строки служби залежно від категорії військовослужбовців. Для чинних військових на бойових посадах передбачається термін служби близько 10 місяців. Для новобранців, які підписують контракт на бойові посади, — приблизно 14 місяців. Для інших спеціальностей, включно з операторами безпілотних систем, спеціалістами зв’язку та медійними підрозділами, розглядається строк до двох років.

    Окрему увагу в реформі приділено фінансовому забезпеченню. За даними співрозмовників у військовому керівництві, планується підвищення мінімальної заробітної плати для військових у тилових підрозділах з приблизно 20 до 30 тисяч гривень. Також розглядається суттєве збільшення виплат для командирів різних рівнів — орієнтовно вдвічі порівняно з нинішніми показниками.

    Найбільш дискусійною частиною реформи є пропозиція запровадити систему бойових доплат за принципом «10/20/40». Вона передбачає додаткові виплати залежно від рівня ризику та характеру завдань. За попередніми даними, військовослужбовцям можуть нараховувати 10 тисяч гривень за день перебування на бойовій позиції, 20 тисяч гривень за участь в ударно-пошукових операціях, зокрема під час повернення втрачених позицій або зачисток, і 40 тисяч гривень за участь у наступальних діях.

    За оцінками розробників, середній дохід піхотинця, який регулярно виконує бойові завдання, може сягати від 250 до 400 тисяч гривень на місяць. Водночас у проєкті передбачають встановлення граничних лімітів на виплати, щоб уникнути зловживань або штучного завищення бойової активності.

    У військовому середовищі наголошують, що всі виплати за системою «10/20/40» мають нараховуватися виключно на підставі офіційних наказів командирів військових частин. Це має забезпечити контрольованість і прозорість фінансової частини реформи.

    Попри масштабність змін, усі ці пропозиції наразі перебувають на етапі обговорення і не оформлені у вигляді остаточних законопроєктів чи урядових постанов. У процесі роботи над реформою параметри постійно змінюються, тому частина ідей може не увійти до фінального документа.

    У Міністерстві оборони та Генеральному штабі планують завершити формування нової моделі контрактів до кінця травня 2026 року. Після цього напрацювання мають бути закріплені на рівні Кабінету Міністрів України відповідними нормативними актами.

    Передумовою реформи стала заява президента Володимира Зеленського про початок нового етапу трансформації армії. Він анонсував збільшення грошового забезпечення військових, запровадження системи «бойових контрактів» і встановлення чітких термінів служби як ключових елементів оновлення Збройних сил України.

    Окремо в уряді визнають, що видатки на оборону суттєво зростають, однак питання повного фінансування підвищених виплат військовим поки залишається відкритим і потребує додаткових рішень щодо розподілу державного бюджету та міжнародної фінансової підтримки.

  • ОП замовив закриту соціологію щодо виборів президента

    ОП замовив закриту соціологію щодо виборів президента

    За інформацією наших джерел, Офіс Президента замовив проведення закритої соціології, щодо майбутніх президентських виборів.

    “За даними опитування, 81% респондентів готові проголосувати за того кандидата на пост президента, який зупинить мобілізацію та оголосить демобілізацію. Питання мобілізації/демобілізації випередило питання миру/перемир’я, корупції, зростання економіки/зарплат та соціальних гарантій” – зазначає джерело.

    Нагадаємо, раніше ми повідомляли, що під час зустрічі на полях Мюнхенської конференції з безпеки Президент України Володимир Зеленський та держсекретар США Марк Рубіо обговорювали “питання 30-ти денного енергетичного перемир’я та проведення виборів в Україні”.