Daypolitico

Позначка: Ізраїль

  • Історична явка та політична інтрига: в Ізраїлі відбулися перші парламентські вибори після атаки ХАМАС

    Історична явка та політична інтрига: в Ізраїлі відбулися перші парламентські вибори після атаки ХАМАС

    В Ізраїлі завершилося голосування на загальнонаціональних парламентських виборах, які вже відзначилися безпрецедентною активністю виборців. На момент закриття дільниць явка досягла позначки у 77,7%, що стало найвищим показником з 1999 року. Загалом своїм правом голосу скористалися понад 5,69 мільйона ізраїльтян, суттєво перевершивши результати кампанії 2022 року, коли активність громадян склала 70,6%. Доленосний характер цього волевиявлення підкреслив і президент країни Іцхак Герцог, який закликав націю виконати свій громадянський обов’язок та безпосередньо вплинути на майбутнє держави.

    Після публікації перших екзитполів стала очевидною надзвичайно складна політична конфігурація в майбутньому складі Кнесету. Попередні дані свідчать, що жоден із політичних таборів наразі не здобуває абсолютної більшості. Опозиційний блок на чолі з колишнім начальником Генштабу Армії оборони Ізраїлю Гаді Айзенкотом має незначну перевагу: його новостворена партія «Яшар» (у перекладі — «Чесність») разом із союзниками може розраховувати на 52–53 мандати. Водночас коаліція чинного прем’єр-міністра Біньяміна Нетаньягу набирає близько 50 місць. Оскільки для формування стабільного уряду необхідно заручитися підтримкою щонайменше 61 депутата, країна опинилася перед загрозою важкої коаліціади. Якщо жоден із блоків не зможе об’єднати парламент, Ізраїль чекають нові дострокові вибори.

    Нинішня виборча кампанія проходить у вкрай напруженому суспільно-політичному контексті. Це перші вибори після трагічних подій 7 жовтня 2023 року, коли внаслідок масштабного нападу терористичного угруповання ХАМАС загинули близько 1200 осіб, а понад 250 були захоплені в заручники. Цей безпрецедентний провал у системі національної безпеки спровокував шквал гострої критики на адресу уряду Біньяміна Нетаньягу. Значна частина суспільства досі вимагає створення незалежної державної комісії для ретельного розслідування обставин трагедії, яка стала каталізатором тривалої та виснажливої війни в секторі Газа.

    Головний конкурент чинного очільника уряду, генерал Гаді Айзенкот, побудував свою політичну платформу на вимозі кардинального перезавантаження керівництва країни. Його позиція тісно переплетена з особистою трагедією: під час бойових дій у Газі у 2024 році політик втратив сина та двох племінників. Символічним кроком опозиціонера став його візит у день голосування до громад, які найбільше постраждали від атаки терористів. «Якби хтось в уряді мав хоч краплину відповідальності, він би розпочав ранок тут», — різко заявив Айзенкот, підкреслюючи необхідність змін у підходах до управління державою.

  • На порозі великої війни: Вашингтон готує арабські монархії до масштабного військового удару по Ірану

    На порозі великої війни: Вашингтон готує арабські монархії до масштабного військового удару по Ірану

    Сполучені Штати Америки через закриті дипломатичні та військові канали офіційно попередили низку держав Перської затоки про високу ймовірність початку нової інтенсивної збройної кампанії проти Ірану. За інформацією джерел авторитетного видання The Wall Street Journal, масована військова операція може розпочатися одразу після завершення проміжних виборів до американського Конгресу. Головною метою цієї радикальної стратегії, яку спільно розробляють Вашингтон та Єрусалим, є критичне виснаження наступального потенціалу Тегерана та жорсткий примус ісламської республіки до відновлення переговорного процесу, навіть попри колосальні ризики неконтрольованої ескалації в усьому регіоні.

    Американське командування вже розпочало активну фазу підготовки до можливих масштабних бойових дій. Пентагон екстрено перекидає додаткові зенітні ракетні комплекси Patriot зі штату Техас та прискореними темпами поповнює стратегічні запаси боєприпасів на своїх близькосхідних базах. У стан повної бойової готовності переведені ескадрильї винищувачів та стратегічних бомбардувальників. Окрім цього, вже наступного місяця до потужного військово-морського угруповання з двадцяти кораблів, яке наразі здійснює патрулювання регіону, має приєднатися ще одна авіаносна ударна група у супроводі експедиційного підрозділу морської піхоти.

    Попри такі масштабні логістичні приготування, президент Сполучених Штатів Дональд Трамп поки що не ухвалив остаточного рішення, проте джерела в уряді стверджують, що він схиляється до проведення нищівної атаки у післявиборчий період. Головними мішенями для американських ракет можуть стати ключові об’єкти іранської критичної та ядерної інфраструктури. Під час нещодавнього публічного виступу очільник Білого дому натякнув на можливість повторення весняної кампанії, зазначивши, що армія готова влаштувати ще одну «Епічну лють». Водночас прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу займає ще більш радикальну позицію: він уже затвердив перелік пріоритетних цілей і категорично наполягає на відновленні ударів для повного повалення чинного іранського режиму. Офіційні представники Білого дому при цьому традиційно відмовляються коментувати будь-які чутливі військові плани.

    Міжнародні аналітики висловлюють глибокий скептицизм щодо ефективності такого силового підходу. Фахівці нагадують, що під час найгарячішої фази попереднього протистояння Іран витримав понад двадцять тисяч ракетно-бомбових ударів, однак не капітулював, а навпаки – продовжив агресивні дії, атакуючи торговельні судна та тримаючи під прицілом американські військові бази. Колишній офіцер ізраїльської військової розвідки Денні Сітріновіч наголошує на хибності стратегії союзників.

    «Я вважаю, що однією з найбільших помилок, якої досі припускаються Ізраїль та Сполучені Штати, є розрахунок на те, що ще один раунд ударів по Ірану, зокрема атаки на критичну інфраструктуру або ліквідація високопосадовців, може якимось чином повалити режим», – підкреслив експерт.

    Ситуація ускладнюється тим, що гіпотетичний іранський удар у відповідь припаде на період, коли арабські монархії Перської затоки все ще намагаються відновити власні запаси ракет-перехоплювачів, які були критично виснажені під час відбиття попередніх хвиль атак. Поки союзники готуються, Іран максимально ефективно використовує оперативну паузу. За даними розвідки, країна зберегла арсенал із тисяч балістичних ракет, активно зміцнює власну ешелоновану оборону та розробляє нові сценарії асиметричної відплати, що викликає серйозне занепокоєння в ізраїльських посадовців.

    На тлі постійного брязкання зброєю близькосхідні дипломати здійснюють відчайдушні спроби повернути сторони за стіл переговорів та запобігти великій війні. Проте посередницькі зусилля наразі перебувають у глухому куті: Вашингтон жорстко вимагає зробити предметом дискусії виключно іранську ядерну програму, тоді як Тегеран висуває категоричні та абсолютно неприйнятні попередні умови для будь-якого діалогу.

     

  • Кіберудар із глобальним ефектом: Нетаньягу заявив про обвал антиізраїльської дезінформації після атак України по серверах «Яндекса»

    Кіберудар із глобальним ефектом: Нетаньягу заявив про обвал антиізраїльської дезінформації після атак України по серверах «Яндекса»

    Високоточні удари українських сил по дата-центрах підсанкційного російського технологічного гіганта «Яндекс» призвели до різкого падіння активності кремлівських ботоферм, які генерували ворожу дезінформацію проти Ізраїлю. Про це офіційно заявив прем’єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу, підкресливши несподіваний стратегічний ефект українських операцій на глобальний інформаційний простір. За словами очільника ізраїльського уряду, після успішного вогневого ураження інфраструктури компанії на території РФ близько 60% онлайн-активності підконтрольних агресору користувачів та автоматизованих мереж, спрямованих проти єврейської держави, просто припинили своє існування. Нетаньягу відзначив високу результативність подібних дій та наголосив, що Ізраїль також повинен активніше переймати цей досвід і діяти в цьому напрямку, попри певні юридичні обмеження демократичного устрою, додавши, що відповідні кроки спецслужбами вже розпочато.

    Синхронне зменшення потоку токсичної пропаганди та скоординованих інформаційно-психологічних атак раніше публічно підтвердив і президент України Володимир Зеленський. Глава української держави звернув увагу на те, що після виведення з ладу серверних потужностей у мережі суттєво поменшало мови ворожнечі, розбрату та штучних провокацій, оскільки технічна база ботів зазнала фізичного руйнування. Рейди українських далекобійних засобів по ключових російських дата-центрах стали прямою асиметричною відповіддю на спроби Москви атакувати критичну цифрову та IT-інфраструктуру України, які особливо активізувалися наприкінці вересня.

     

  • Втрачений ринок Близького Сходу: США та Ізраїль витіснили українських виробників дронів-перехоплювачів

    Втрачений ринок Близького Сходу: США та Ізраїль витіснили українських виробників дронів-перехоплювачів

    Після спалаху масштабного військового протистояння з Іраном Україна мала реальний шанс вийти на високомаржинальний ринок безпілотників-перехоплювачів у країнах Близького Сходу та закріпитися там у статусі провідного постачальника контрбезпілотних систем. Однак через регуляторні затримки, відсутність своєчасних експортних механізмів та тривалу нерішучість цим колосальним попитом зрештою скористалися виробники зі Сполучених Штатів Америки та Ізраїлю, які за пів року повністю зайняли цю стратегічну нішу. Про це повідомив представник українського оборонно-промислового комплексу в аналітичному розборі директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) Валентина Бадрака.

    Коли наприкінці зими 2026 року в регіоні розпочалася відкрита фаза бойових дій за участю Ірану, монархії Перської затоки зіткнулися з гострою потребою у захисті від масованих нальотів далекобійних ударних дронів-камікадзе та баражуючих боєприпасів типу «Шахед». Класичні системи протиповітряної оборони великої та середньої дальності виявилися надто дорогими у використанні проти дешевих роїв безпілотників: пуск зенітної ракети вартістю в мільйони доларів для збиття дрона за кілька десятків тисяч створював економічну асиметрію. Саме тому держави регіону активно шукали українські розробки, передусім швидкісні FPV-перехоплювачі та спеціалізовані легкі зенітні дрони, які довели свою надзвичайно високу ефективність і безпрецедентну рентабельність у реальних бойових діях проти російської авіації та ударних БПЛА.

    Втім, за перші шість місяців відкритого конфлікту ситуація на близькосхідному ринку озброєнь зазнала докорінних змін. Поки вітчизняні компанії перебували в очікуванні регуляторного розблокування експорту з боку українського уряду та намагалися подолати бюрократичні бар’єри у вигляді високих зборів за видачу ліцензій, американські та ізраїльські оборонні гіганти оперативно запропонували власні альтернативні рішення. Компанії зі США та Ізраїлю не лише швидко масштабували лінійки спеціалізованих систем протидії БПЛА, але й забезпечили замовників повним пакетом гарантій, прямого державного сприяння, сервісного обслуговування та інтеграції у наявні регіональні протиповітряні контури.

    Втрата близькосхідного вектора стала відчутним ударом по експортному потенціалу української оборонки. Робота на ринках багатих монархій Затоки могла б залучити в українську економіку мільярди доларів інвестицій, що дозволило б суттєво розширити виробничі потужності всередині України та профінансувати науково-дослідні розробки для фронту. Тепер українські виробники стикаються з доконаним фактом: американські та ізраїльські контракти вже укладені, ланцюги постачання законтрактовані, а вхідний поріг на цей платоспроможний ринок зріс багаторазово. Цей прецедент вкотре підтверджує, що в сучасній глобальній торгівлі зброєю технологічна перевага нівелюється за відсутності гнучкої та оперативної державної підтримки зовнішньоекономічної діяльності.

  • Ізраїльський міністр дивом уникнув російського удару на кордоні України

    Ізраїльський міністр дивом уникнув російського удару на кордоні України

    Ізраїльський міністр Зеєв Елькін ледь не опинився під російським ударом під час поїздки до України. За даними ізраїльських ЗМІ, він прямував через пункт пропуску Паланка – Маяки – Удобне на молдовсько-українському кордоні та прибув туди лише за кілька хвилин після небезпечного інциденту. Сам політик не постраждав і продовжив поїздку до Києва.

    Сам факт удару біля пункту пропуску офіційно підтвердила молдовська сторона. Інцидент стався 5 жовтня близько 09:38 на тлі російської атаки по українській інфраструктурі. Снаряд упав неподалік Паланки, відрикошетив від землі та влучив у пасажирський автобус, який стояв біля шлагбаума.

    Унаслідок удару було пошкоджено автобус та контрольну будку. Один працівник Прикордонної поліції Молдови дістав легкі поранення. Інших постраждалих, за попередніми даними, не було. Роботу пункту пропуску тимчасово призупинили, а транспорт перенаправляли через інші переходи. Пізніше рух через Паланку відновили.

    Важливе уточнення: молдовська влада підтвердила сам вибух, пошкодження автобуса та поранення прикордонника. А інформацію про те, що Елькін мав проїхати через цей пункт буквально за кілька хвилин після удару, поширили саме ізраїльські медіа. 

    Після інциденту міністр продовжив свій офіційний візит до України. У Києві він зустрівся з представниками єврейських громад у культурному центрі «Натів». Разом із ним у зустрічі брали участь новий посол Ізраїлю в Україні Рої Розенбліт та керівник «Натів» Алон Шохам.

    Елькін народився у Харкові в 1971 році та у 1990-му переїхав до Ізраїлю. Він тривалий час працює в ізраїльській політиці та нині входить до уряду.

    Інцидент біля Паланки вкотре показав, наскільки близько наслідки російських ударів підходять до кордонів сусідніх держав. Лише за кілька хвилин різниці у часі під ударом міг опинитися кортеж іноземного урядовця.

  • «Щит Ахіллеса» за 3 мільярди євро: Ізраїль повністю закриє небо Греції від повітряних загроз

    «Щит Ахіллеса» за 3 мільярди євро: Ізраїль повністю закриє небо Греції від повітряних загроз

    Греція та Ізраїль уклали безпрецедентну стратегічну оборонну угоду вартістю три мільярди євро, спрямовану на розгортання комплексної багаторівневої системи протиповітряної оборони. Офіційне підписання масштабного контракту відбулося 31 серпня у штаб-квартирі Міністерства оборони Ізраїлю в Тель-Авіві за безпосередньої участі генерального директора відомства Аміра Барама та його грецьких колег.

    Проєкт отримав символічну назву «Щит Ахіллеса» і передбачає передачу Афінам передових протиракетних комплексів, які продемонстрували найвищу ефективність під час реальних бойових дій. До складу нової грецької протиповітряної парасольки увійдуть відомі зенітно-ракетні комплекси «Праща Давида» та системи SPYDER розробки компанії Rafael, а також ракетні комплекси середньої та великої дальності BARAK MX виробництва корпорації Israel Aerospace Industries.

    В ізраїльському оборонному відомстві наголосили, що нова архітектура безпеки повністю спирається на передові технологічні досягнення та актуальний військовий досвід. Цей договір став абсолютно найбільшим експортним контрактом в історії двосторонніх відносин між двома державами та однією з наймасштабніших оборонних угод за всю історію Ізраїлю.

    Паралельно країни уклали ще одну додаткову угоду на 26 мільйонів євро, яка передбачає постачання до Греції спеціалізованих комплексів протидії безпілотникам Drone Dome від компанії Rafael. Крім того, партнерство включає довгостроковий трансфер технологій та інженерних знань грецьким підприємствам, що дозволить місцевій промисловості брати участь в інтеграції та обслуговуванні купленого озброєння.

     

  • Москва озброює Тегеран через Каспій: Росія допомагає Ірану відновлювати ракети та дрони

    Москва озброює Тегеран через Каспій: Росія допомагає Ірану відновлювати ракети та дрони

    Росія посилює військову підтримку Ірану та використовує Каспійське море для постачання вибухових речовин, боєприпасів і компонентів для безпілотників. Ці поставки можуть допомогти Тегерану швидше відновити ракетний і дроновий арсенал після масштабних втрат у війні зі США та Ізраїлем.

    Про новий етап російсько-іранського військового співробітництва повідомляють американські медіа з посиланням на розвідувальні та урядові дані. Інформація про маршрут через Каспій підтверджується й попередніми повідомленнями західних посадовців: ще навесні стало відомо, що Москва перевозить до Ірану компоненти для безпілотників саме цим шляхом.

    Каспійський маршрут має для обох країн принципове значення. Росія та Іран не мають спільного сухопутного кордону, однак обидві держави мають довгі узбережжя Каспійського моря. Воно фактично дозволяє їм організувати прямий транспортний коридор, який значно складніше контролювати або перехоплювати західним державам.

    На відміну від Перської затоки або Червоного моря, у Каспії немає постійної військової присутності США та інших західних країн. Його узбережжя належить Росії, Ірану, Азербайджану, Казахстану та Туркменістану. Саме тому ця акваторія перетворилася на важливу логістичну ланку російсько-іранської співпраці.

    Іран втратив значну частину дронів

    Потреба Тегерана у швидкому переозброєнні виникла після масштабних бойових дій із США та Ізраїлем.

    За оцінками американських посадовців, які з’являлися ще у травні, Іран міг втратити приблизно 60% свого дронового арсеналу. За таких умов регулярні поставки комплектуючих із Росії дозволяють значно швидше відновлювати запас безпілотників.

    Йдеться не тільки про готові апарати. Для масового виробництва ударних БпЛА критично важливими є двигуни, електроніка, системи навігації, вибухові компоненти та інші комплектуючі.

    Якщо ці поставки відбуваються стабільно, Іран може швидше компенсувати втрати та знову накопичувати засоби для тривалих ударних кампаній.

    Тепер до компонентів для безпілотників, за новою інформацією, додаються вибухові речовини та боєприпаси, що робить допомогу Москви значно ширшою.

    Поставки вже намагалися зупинити ударами

    Важливість Каспійського маршруту добре розуміє і Ізраїль.

    18 березня ізраїльські ВПС завдали ударів по портовій інфраструктурі Бандар-Анзалі на півночі Ірану. Ізраїльські військові підтверджували атаки на об’єкти іранського флоту в районі порту на узбережжі Каспійського моря.

    Західні джерела тоді повідомляли, що Бандар-Анзалі був одним із ключових пунктів російсько-іранського транспортного маршруту. Через нього могли проходити російські озброєння, боєприпаси та інші товари, які Москва передавала Тегерану.

    Після ударів з’являлися припущення, що логістичний канал вдалося щонайменше тимчасово порушити.

    Однак подальші повідомлення свідчать, що транспортування через Каспій не припинилося. Навпаки, Росія, схоже, продовжує використовувати цей маршрут для допомоги Ірану у відновленні військових запасів.

    Іран уже використовує ракети та дрони проти американців

    Для США російські поставки мають безпосередній військовий вимір.

    Після початку масштабного конфлікту Іран неодноразово атакував американські об’єкти на Близькому Сході ракетами та безпілотниками.

    У липні американські сили повідомляли про чергові пуски іранських балістичних ракет у напрямку військових об’єктів США. Також удари та спроби атак фіксували у Кувейті, Бахрейні та Іраку.

    У середині липня Тегеран заявляв про удари дронами по американських військових позиціях у Кувейті. Одночасно під атаками опинялися об’єкти критичної інфраструктури регіону.

    Ще на початку липня американські військові завдали ударів приблизно по 90 іранських цілях. У відповідь Корпус вартових ісламської революції заявив про запуск ракет і дронів по базах США у Кувейті та Бахрейні.

    Тобто озброєння, яке Іран зараз намагається відновити за допомогою Росії, використовується не лише як стратегічний резерв. Воно безпосередньо необхідне Тегерану для продовження протистояння зі Сполученими Штатами та їхніми союзниками на Близькому Сході.

    Росія могла піти ще далі — до передачі розвідданих

    Постачання боєприпасів і компонентів — не єдина форма можливої російської допомоги Ірану.

    Ще в березні американські посадовці повідомляли, що Росія передавала Тегерану інформацію про розташування американських військових об’єктів, кораблів та літаків на Близькому Сході.

    За даними The Washington Post, йшлося про досить масштабну розвідувальну підтримку. Росія нібито передавала Ірану координати американських військових активів після початку бойових дій.

    Це суттєво змінює характер співпраці Москви і Тегерана.

    Якщо Росія одночасно допомагає Ірану відновлювати ракети й безпілотники та передає інформацію про потенційні цілі, вона фактично може впливати не лише на здатність Тегерана виробляти зброю, а й на ефективність її застосування.

    Остаточних публічних висновків американської розвідки щодо всіх епізодів такої підтримки немає.

    Водночас сам факт передачі Росією інформації про розташування американських сил підтверджували одразу кілька американських посадовців.

    Зеленський теж говорив про російську допомогу Ірану

    Україна також звертала увагу на зв’язок між російсько-іранським військовим партнерством та атаками на американські сили.

    Президент Володимир Зеленський заявляв, що Москва передає Ірану супутникову інформацію про американські та союзницькі військові об’єкти в регіоні.

    У липні він говорив, що російська розвідка могла здійснювати спостереження за базами у Бахрейні, Йорданії та Кувейті, після чого відповідна інформація передавалася Ірану для планування атак. Reuters також повідомляв про ці заяви на тлі українських ударів по суднах, які Київ пов’язував із перевезенням військових вантажів у Каспії.

    Таким чином, для України російсько-іранська співпраця перетворюється на своєрідне дзеркало попередніх років.

    На початку повномасштабної війни саме Іран постачав Росії сотні ударних безпілотників, які Москва застосовувала проти українських міст та енергетичної інфраструктури. Білий дім ще у 2023 році підтверджував отримання Росією сотень іранських БпЛА.

    Пізніше Reuters повідомляв і про передачу Іраном Росії великої кількості балістичних ракет.

    Тепер напрям допомоги частково змінився — Росія постачає озброєння та технології Ірану.

    Москва отримує вигоду від війни США з Іраном

    У російської допомоги Тегерану є не лише союзницький, а й стратегічний мотив.

    Продовження конфлікту на Близькому Сході відволікає військові ресурси США від інших напрямків.

    Ще навесні американські медіа повідомляли, що частина російських еліт бачить у затяжній війні США з Іраном вигоду для Москви. Такий конфлікт може підвищувати світові ціни на нафту та одночасно змушувати Вашингтон перекидати ракети, літаки, системи ППО та інші ресурси на Близький Схід замість їх використання в Європі.

    Американська військова присутність у регіоні вже суттєво зросла.

    На початку року США концентрували біля Ірану десятки літаків і близько 12 бойових кораблів. У лютому кількість перекинутих до Європи та Близького Сходу американських літаків перевищила 150.

    Війна також змушує Вашингтон витрачати значні запаси засобів протиракетної оборони.

    Для Росії це потенційно означає менше американських ресурсів, які могли б бути спрямовані на підтримку України.

    Військове партнерство Росії та Ірану змінилося

    Відносини Москви й Тегерана протягом кількох років пройшли суттєву трансформацію.

    Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Іран став одним із ключових постачальників зброї для Москви. Саме іранські Shahed стали основою російської кампанії далекобійних дронових ударів.

    Згодом Росія розгорнула власне масштабне виробництво безпілотників на основі іранських технологій.

    Тепер уже Москва здатна допомагати Ірану відновлювати втрачений потенціал.

    Каспійське море при цьому перетворюється на ключову транспортну артерію між двома країнами. Воно дозволяє переміщувати вантажі фактично без ризику прямого перехоплення американським флотом.

    Навіть удари Ізраїлю по Бандар-Анзалі не змогли остаточно перекрити цей канал.

    Саме тому нові поставки можуть мати довгострокове значення для всієї війни на Близькому Сході: Москва допомагає Тегерану швидше відновлювати потенціал, який США та Ізраїль намагаються системно знищувати.

    А для Росії продовження війни дає ще одну стратегічну перевагу — чим більше американської зброї, уваги й ресурсів буде спрямовано на Іран, тим складніше Вашингтону одночасно підтримувати інші напрямки, передусім Україну.

  • Нетаньяху відкинув план Трампа щодо Гази: Ізраїль висунув ключову умову для миру

    Ізраїль не погоджується на запропонований Сполученими Штатами 15-пунктний план мирного врегулювання ситуації в Секторі Газа. Прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху заявив, що ключовою умовою для припинення бойових дій та виведення ізраїльських військ залишається повне роззброєння угруповання ХАМАС.

    Про це повідомляє BBC.

    Під час засідання ізраїльського кабінету міністрів Нетаньяху наголосив, що його уряд не приймає запропонований Вашингтоном документ у нинішньому вигляді. За його словами, Ізраїль не готовий погоджуватися на домовленості, які можуть залишити ХАМАС зі збройним потенціалом або можливістю відновити військову діяльність.

    Прем’єр-міністр підкреслив, що виведення ізраїльських військ із Сектора Газа можливе лише після того, як буде забезпечено реальне припинення існування збройних формувань ХАМАС, а не лише формальне оголошення про їхній розпуск чи припинення діяльності.

    “Армія продовжуватиме зупиняти будь-які загрози на адресу наших військових та громадян”, — заявив Нетаньяху.

    За його словами, Ізраїль продовжує консультації з американською адміністрацією щодо подальших кроків. Таким чином, попри дипломатичні зусилля Вашингтона, між сторонами залишається принципова розбіжність щодо послідовності виконання умов мирної угоди.

    Для ізраїльської сторони питання роззброєння ХАМАС є центральним елементом будь-якого майбутнього врегулювання. Єрусалим побоюється, що припинення бойових дій без ліквідації військового потенціалу угруповання може створити умови для нового конфлікту та відновлення атак на Ізраїль.

    Водночас позиція ХАМАС фактично є протилежною. Представники угруповання заявляють, що готові розглядати питання здачі важкого озброєння лише після повного припинення ізраїльських військових операцій та виведення військ Ізраїлю із Сектора Газа.

    Таким чином, обидві сторони пов’язують виконання ключової умови мирного плану з попереднім виконанням вимог іншої сторони. Ізраїль наполягає на роззброєнні ХАМАС перед остаточним виведенням військ, тоді як угруповання вимагає спочатку припинити військову операцію та вивести ізраїльські сили.

    Представники ХАМАС водночас заявляють, що не відмовляються від досягнутих раніше домовленостей і залишаються прихильними до мирного процесу. Проте конкретні умови щодо зброї, контролю над Сектором Газа та присутності ізраїльських військових залишаються предметом гострих суперечок.

    Мирна ініціатива стала предметом міжнародних переговорів після заяв про можливість досягнення домовленостей щодо майбутнього Сектора Газа. Одним із ключових питань стало створення умов, за яких територія могла б перейти до етапу відновлення без загрози відновлення масштабних бойових дій.

    Американська адміністрація розглядає роззброєння ХАМАС як одну з основних передумов для довгострокової стабілізації регіону. Раніше у США повідомляли, що Рада миру, пов’язана з ініціативами президента Дональда Трампа, підготувала 15-пунктний план роззброєння ХАМАС. Передбачалося, що цей документ має стати частиною ширшого механізму завершення війни та подальшої реконструкції Сектора Газа.

    Раніше Трамп також заявляв про досягнення домовленості щодо повного роззброєння ХАМАС та інших збройних угруповань у Газі. За запропонованою схемою, після здачі зброї мав розпочатися наступний етап, який передбачає виведення ізраїльських військ із території.

    Однак заява Нетаньяху демонструє, що до остаточної реалізації цього сценарію ще далеко. Ізраїльський уряд фактично відмовляється погоджуватися на план без гарантій того, що ХАМАС більше не зможе становити військову загрозу.

    Ситуацію ускладнює і питання майбутнього управління Газою. Навіть у разі припинення бойових дій сторонам необхідно буде домовитися про те, хто контролюватиме територію, яким буде статус ХАМАС, хто відповідатиме за безпеку та яким чином відбуватиметься відновлення зруйнованої інфраструктури.

    Тому запропонований США план поки що не усуває головної суперечності між Ізраїлем та ХАМАС. Єрусалим вимагає гарантій безпеки та повного роззброєння угруповання, тоді як ХАМАС пов’язує власну готовність відмовитися від важкого озброєння з припиненням ізраїльської військової операції та виведенням військ.

    Подальші переговори значною мірою залежатимуть від того, чи зможе Вашингтон знайти компроміс між цими позиціями. Для адміністрації Трампа досягнення домовленості щодо Гази стало б важливим зовнішньополітичним результатом, однак остання позиція ізраїльського уряду свідчить, що остаточне врегулювання залишається складним.

  • «Напад на одного — напад на всіх»: Саудівська Аравія, Туреччина і Пакистан створили новий оборонний блок

    «Напад на одного — напад на всіх»: Саудівська Аравія, Туреччина і Пакистан створили новий оборонний блок

    Саудівська Аравія, Туреччина та Пакистан 7 серпня підписали у Мецці масштабну угоду про взаємну оборону, яка може суттєво змінити архітектуру безпеки на Близькому Сході та в ширшому мусульманському світі. Головний принцип документа нагадує статтю 5 Північноатлантичного договору: збройний напад на одну з трьох держав розглядатиметься як напад на всіх учасників пакту.

    Так звана Мекканська спільна оборонна угода була підписана за участі саудівського кронпринца і прем’єр-міністра Мохаммеда бін Салмана, президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана та прем’єр-міністра Пакистану Шехбаза Шаріфа. Сторони заявили, що її мета — посилення спільного стримування, поглиблення оборонної співпраці та зміцнення стабільності в регіоні.

    Саме формула колективної оборони робить домовленість значно важливішою за звичайний меморандум про військове співробітництво. Водночас повний текст пакту поки не оприлюднений, а тому невідомо, які конкретно військові дії буде зобов’язана здійснити кожна зі сторін у разі нападу на одного з партнерів.

    Турецький посадовець, якого цитує Reuters, наголосив, що угода має виключно оборонний характер і не спрямована проти конкретної країни. За його словами, вона також не скасовує чинних двосторонніх чи багатосторонніх зобов’язань її учасників і залишається відкритою для приєднання інших держав регіону.

    Чому ця угода настільки важлива

    Склад учасників сам по собі робить новий формат безпрецедентним.

    Туреччина має одну з найбільших армій НАТО — за чисельністю вона поступається в Альянсі лише Сполученим Штатам. Анкара також володіє потужною оборонною промисловістю, виробляючи безпілотники, ракети, бронетехніку, кораблі та інші види озброєння.

    Пакистан є єдиною мусульманською державою, яка офіційно володіє ядерною зброєю. Країна має одну з найбільших армій світу та розвинену ракетну програму.

    Саудівська Аравія, своєю чергою, є найбільшою політичною та економічною силою Перської затоки, одним із провідних експортерів нафти у світі й державою, на території якої розташовані Мекка і Медина — два найсвятіші міста ісламу.

    Об’єднання саме цих трьох держав означає появу формату, який поєднує фінансові ресурси Ер-Ріяда, військово-промислові можливості Анкари та ядерний статус Ісламабада.

    При цьому Reuters окремо наголошує: у тексті та офіційних поясненнях немає положень про створення спільного ядерного механізму чи поширення пакистанської ядерної парасольки на партнерів. Тому говорити про «ядерний союз» наразі немає підстав.

    Пакт з’явився не на порожньому місці

    Нова тристороння угода стала результатом майже року переговорів і фактично розширила вже існуючу систему військових домовленостей.

    Ще 17 вересня 2025 року Саудівська Аравія та Пакистан уклали двосторонню Strategic Mutual Defence Agreement. Вона вже містила принцип, за яким агресія проти однієї держави вважається агресією проти обох.

    Навесні 2026 року ця домовленість перейшла у практичну площину. У квітні пакистанські військові прибули на авіабазу короля Абдулазіза в Саудівській Аравії в межах двосторонньої угоди. До складу сил входили винищувачі та літаки забезпечення ВПС Пакистану, а офіційною метою називалося підвищення оперативної готовності та координації двох армій.

    Паралельно Саудівська Аравія різко активізувала оборонний діалог із Туреччиною.

    Після візиту Ердогана до Ер-Ріяда у лютому 2026 року сторони домовилися активізувати наявні угоди у сфері оборони та посилити військову співпрацю.

    Таким чином, Мекканський пакт фактично зв’язав між собою вже наявні двосторонні механізми.

    Війна з Іраном прискорила процес

    Головним каталізатором домовленості стала різка ескалація на Близькому Сході.

    Reuters пов’язує укладення пакту з війною, яка почалася після американсько-ізраїльських ударів по Ірану та подальших ударів Тегерана і його союзників по державам Перської затоки. Саудівська Аравія та інші країни регіону зіткнулися з атаками на інфраструктуру, судноплавство та енергетичні маршрути.

    У квітні лідери країн Ради співробітництва арабських держав Перської затоки окремо обговорювали іранські атаки на країни GCC та Йорданію й необхідність створення довгострокової системи регіональної безпеки.

    Додатковим фактором стали єменські хусити. У день підписання угоди Associated Press повідомляло про нове загострення: удари хуситів зачепили єменську провінцію Маріб і саудівський регіон Наджран, де були поранені люди.

    Для Ер-Ріяда це особливо болісне питання. Саудівська економічна модель значною мірою залежить від стабільного експорту нафти, безпеки портів, танкерних маршрутів і великих інфраструктурних проєктів.

    Будь-яка тривала війна в Перській затоці безпосередньо загрожує цим планам.

    Це «мусульманське НАТО»?

    Після появи угоди в міжнародних медіа та експертному середовищі вже з’явилися порівняння з «ісламським НАТО».

    Таке визначення виглядає ефектно, але поки є передчасним.

    НАТО має постійні військові структури, інтегроване командування, спільне оборонне планування, визначені процедури консультацій та десятиліттями відпрацьовані механізми взаємодії.

    Щодо нової тристоронньої угоди таких деталей поки немає.

    Відомо лише, що вона містить принцип колективної оборони та передбачає поглиблення військового співробітництва. Чи з’явиться постійний секретаріат, спільне командування, інтегрована система ППО або регулярні об’єднані сили — офіційно не повідомлялося.

    Тому наразі правильніше говорити про новий регіональний оборонний пакт, а не про повноцінний аналог НАТО.

    Туреччина опинилася в особливій позиції

    Участь Анкари робить домовленість ще цікавішою.

    Туреччина залишається членом НАТО і юридично вже має колективні гарантії безпеки за статтею 5 Вашингтонського договору.

    Одночасно Анкара створює додатковий оборонний механізм із двома державами, які до НАТО не входять.

    Турецька сторона саме тому окремо підкреслює, що нова угода не замінює і не скасовує чинних міжнародних зобов’язань.

    Фактично Туреччина отримує можливість бути містком між євроатлантичною системою безпеки та новою мережею регіональних союзів.

    Чому Саудівська Аравія шукає нових партнерів

    Окремий підтекст угоди — дедалі більші сумніви країн Перської затоки щодо того, чи може їхня безпека й надалі майже повністю спиратися на США.

    Протягом десятиліть основою оборони Саудівської Аравії були американські системи озброєння, військові бази та стратегічне партнерство з Вашингтоном.

    Але затяжні кризи в регіоні та нові удари змушують Ер-Ріяд диверсифікувати свої гарантії.

    Reuters прямо вказує на прагнення трьох держав зміцнити власну регіональну безпекову конструкцію в умовах напружених відносин і перевантаженості традиційної американської системи союзів.

    Це не означає розриву із США. Усі три держави мають важливі відносини з Вашингтоном, а Туреччина взагалі є членом НАТО.

    Але новий пакт показує: регіональні столиці більше не хочуть залежати лише від одного зовнішнього гаранта.

    Пакистан отримує нову роль далеко за межами Південної Азії

    Для Ісламабада угода відкриває можливість значно посилити геополітичний вплив.

    Традиційно пакистанська безпекова політика була зосереджена насамперед на Індії та Афганістані.

    Тепер країна дедалі активніше вбудовується у систему безпеки Близького Сходу.

    Водночас це створює чутливе питання для Індії, яка має стратегічні відносини і з Саудівською Аравією, і з ОАЕ.

    Саме положення «напад на одного — напад на всіх» неминуче викликає питання, як воно застосовуватиметься у випадку можливої нової індійсько-пакистанської військової кризи.

    Офіційні пояснення поки не дають відповіді на це питання. Турецька сторона лише наголошує, що пакт спрямований на оборону та не створений проти конкретної держави.

    Угода відкрита для інших держав

    Ще одна принципова деталь — новий формат не обмежується трьома засновниками.

    За словами турецького посадовця, до угоди можуть приєднатися інші країни регіону.

    Якщо це станеться, нинішній трикутник Анкара–Ер-Ріяд–Ісламабад може перетворитися на значно ширший безпековий блок.

    Саме тому найбільше значення матимуть наступні місяці: чи залишиться Мекканська угода політичним сигналом, чи отримає постійні військові механізми, спільні навчання, обмін розвідданими, координацію ППО та реальне оборонне планування.

    Голова саудівського Gulf Research Center Абдулазіз Сагер, якого цитує Reuters, звернув увагу саме на це: символізм зустрічі трьох великих мусульманських держав уже є значним, але справжній геополітичний ефект залежатиме від того, чи буде формат інституціоналізований і наповнений конкретною співпрацею.

    Поки ж факт залишається безпрецедентним: країна з ядерною зброєю, друга за чисельністю армія НАТО та найбільша держава Перської затоки формально домовилися вважати напад на будь-яку з них нападом на всіх. На тлі найбільшої за десятиліття нестабільності на Близькому Сході це може стати початком значно глибшого переформатування регіональної системи безпеки.

  • Напружена розмова на похороні Грема: Зеленський і Нетаньягу обмінялися різкими репліками — що сталося у Вашингтоні

    Напружена розмова на похороні Грема: Зеленський і Нетаньягу обмінялися різкими репліками — що сталося у Вашингтоні

    Президент України Володимир Зеленський і прем’єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу провели у Вашингтоні першу особисту розмову майже за три роки. Вона відбулася не в Білому домі й не в межах запланованих двосторонніх переговорів, а перед поминальною службою за сенатором Ліндсі Гремом у Вашингтонському національному соборі. Коротке відео їхнього спілкування швидко розійшлося соцмережами, а The Washington Post звернула увагу, що лідери, судячи з кадрів, могли обмінятися доволі різкими репліками. Водночас достеменно встановити зміст розмови неможливо: звук на відео відсутній, а Київ та Єрусалим публічно її не коментували.

    Саме ця обставина є ключовою для оцінки епізоду. На записі видно, що Зеленський і Нетаньягу говорять емоційно, активно жестикулюють і зберігають серйозні вирази обличчя. Проте наприкінці розмови обидва посміхаються і потискають руки. The Times of Israel описав контакт як «досить серйозний, але щирий» і підтвердив, що це була перша особиста зустріч двох політиків із вересня 2023 року. Востаннє вони, за інформацією видання, розмовляли телефоном у січні 2025-го.

    Розмова на похороні відбулася після кількох днів суперечливих повідомлень щодо можливості повноцінної зустрічі Зеленського і Нетаньягу у Вашингтоні. Haaretz із посиланням на українське джерело писав, що офіс ізраїльського прем’єра спочатку сам запропонував провести переговори, але пізніше пояснив відмову надто щільним графіком. За іншою версією, яку також наводило видання, ініціатива виходила від української сторони, однак Ізраїль так і не підтвердив готовність провести двосторонню зустріч.

    The Times of Israel ще в день візиту повідомляв, що офіси двох лідерів намагалися домовитися про переговори на тлі спільної загрози з боку Ірану. Зрештою формальну зустріч так і не організували. Тому короткий контакт у соборі фактично став єдиною можливістю для Зеленського і Нетаньягу поговорити особисто під час одночасного перебування у столиці США.

    Додаткової уваги епізоду надало те, що обидва лідери прибули до Вашингтона в момент, коли одночасно потребують від адміністрації Дональда Трампа критично важливих військових ресурсів. Зеленський приїхав до США з акцентом на протибалістичну оборону, ракети-перехоплювачі та розширення оборонної співпраці. Перед зустріччю з Трампом він прямо назвав антибалістичний захист пріоритетом номер один. Зустріч у Білому домі відбулася 28 липня перед похороном Грема, і сторони обговорювали, серед іншого, можливість виробництва Україною власних перехоплювачів для Patriot.

    Нетаньягу того самого дня також провів окрему зустріч із Трампом. Прем’єр Ізраїлю назвав її однією з найкращих за весь час їхнього спілкування і повідомив, що серед головних тем був Іран. За його словами, сторони демонстрували «повну співпрацю» і координували питання, пов’язані з недопущенням появи в Тегерана ядерної зброї.

    Саме ця паралель стала основою для висновку The Washington Post про своєрідну «гру з нульовою сумою» між двома союзниками США. І Україна, і Ізраїль залежать від американських систем ППО, перехоплювачів, високотехнологічного озброєння та політичної підтримки Вашингтона. На тлі воєн у Європі та на Близькому Сході запаси певних типів озброєнь США не є необмеженими, а тому будь-яке рішення про передачу додаткових ракет одному союзнику потенційно впливає на можливості підтримки іншого. У цьому контексті навіть коротка емоційна розмова Зеленського й Нетаньягу виглядає значно важливішою, ніж просто випадкова зустріч на церемонії.

    Водночас між Україною та Ізраїлем є й очевидний простір для співпраці. Обидві держави стикаються з іранськими технологіями та озброєнням. Росія широко використовує іранські ударні безпілотники та їхні модифікації у війні проти України, тоді як Ізраїль безпосередньо протистоїть Ірану та його регіональним союзникам. За кілька годин до розмови Зеленського і Нетаньягу міністри закордонних справ України Андрій Сибіга та Ізраїлю Гідеон Саар також контактували між собою та обговорювали, зокрема, загрозу з боку Ірану. Саар запросив українського колегу відвідати Ізраїль.

    Однак українсько-ізраїльські відносини впродовж повномасштабної війни залишалися складними. Київ неодноразово розраховував на більш активну військову підтримку з боку Ізраїлю, особливо у сфері протиповітряної оборони. Ізраїльська влада при цьому роками уникала передачі Україні частини своїх ключових систем, пояснюючи це власними безпековими потребами та необхідністю враховувати регіональні ризики.

    Саме тому повідомлення про те, що повноцінна зустріч у Вашингтоні не відбулася, стало помітним дипломатичним сигналом. The Times of Israel у окремому аналізі навіть охарактеризував поведінку Нетаньягу щодо України як «холодне плече», зазначивши, що обидві держави фактично протистоять спільній російсько-іранській осі та мають чимало сфер для потенційної співпраці, включаючи боротьбу з дронами.

    Втім, робити висновок про серйозний конфлікт між Зеленським та Нетаньягу лише на основі кількасекундного відео було б некоректно. Навіть The Washington Post використовує обережне формулювання, що лідери «судячи з усього» обмінялися різкими репліками. The Times of Israel, навпаки, наголошує, що розмова була серйозною, але коректною, а завершилася посмішками та рукостисканням. Офіційні представники обох країн зміст контакту не розкрили.

    Поминальна служба за Ліндсі Гремом сама по собі стала незвичним дипломатичним майданчиком. Сенатор, який раптово помер 11 липня у віці 71 року, був одним із найпослідовніших американських прихильників і України, і Ізраїлю. За кілька днів до смерті він відвідав Київ та продовжував просувати жорсткі санкції проти Росії. Одночасно Грем залишався одним із найактивніших прихильників Ізраїлю та виступав за сильну американську присутність у світових конфліктах. Саме тому на його похороні одночасно опинилися Зеленський, Нетаньягу, Трамп та інші впливові політики.

    Смерть Грема для України має окреме політичне значення. Associated Press зазначало, що Київ втратив одного з найважливіших союзників у найближчому оточенні Трампа — політика, який міг напряму доносити українську позицію до президента США та роками наполягав на жорсткішій політиці щодо Кремля.

    Тож епізод між Зеленським і Нетаньягу варто розглядати ширше за саму міміку двох лідерів. Обидва прибули до Вашингтона боротися за увагу Трампа та критичні для своїх країн ресурси, обидва мають власний складний порядок денний щодо Ірану, і водночас їхні держави мають спільні безпекові інтереси. Чи була коротка розмова справжньою суперечкою, наразі невідомо. Підтверджено лише те, що тон виглядав серйозним, формальна двостороння зустріч не відбулася, а після кількох хвилин спілкування Зеленський і Нетаньягу розійшлися, потиснувши один одному руки. Саме тому говорити про дипломатичний скандал поки рано — але і випадковим цей контакт на тлі нинішньої боротьби за американську підтримку назвати складно.