Daypolitico

Позначка: Нідерланди

  • Путін продовжує заробляти на Європі: імпорт російського газу зріс на 9,5%

    Путін продовжує заробляти на Європі: імпорт російського газу зріс на 9,5%

    Європейський Союз продовжує закуповувати російський зріджений природний газ, попри масштабні санкції проти Москви та обіцянки остаточно позбутися енергетичної залежності від Кремля. За перші дев’ять місяців 2026 року до європейських портів надійшло рекордні 12,18 мільйона тонн газу з російського арктичного проєкту «Ямал СПГ». Це на 9,5% більше, ніж за аналогічний період минулого року. Орієнтовна вартість поставок становила 7,88 мільярда євро. На тлі нової енергетичної кризи, високих цін і наближення зими європейські держави опинилися перед складним вибором: виконувати плани відмови від російських ресурсів або зберігати постачання, які продовжують приносити Москві значні доходи.

    Про це повідомило британське видання The Times, проаналізувавши нові дані щодо європейського енергетичного імпорту.

    Основою матеріалу стало дослідження німецької екологічної та правозахисної організації Urgewald, яка використала інформацію аналітичної компанії Kpler.

    Дослідники встановили, що від січня до вересня Європейський Союз прийняв 167 танкерних партій російського СПГ із проєкту «Ямал».

    Таким чином, у середньому до європейських портів прибувала одна партія російського газу приблизно кожні півтори доби.

    Особливо показовим є те, що загальносвітові поставки газу з цього проєкту за відповідний період навіть скоротилися на 1,3%, але його експорт до Європи зріс.

    Майже 8 мільярдів євро за дев’ять місяців

    За підрахунками Urgewald, загальна оціночна вартість російського СПГ, доставленого до ЄС протягом дев’яти місяців, становила 7,88 мільярда євро.

    У першому кварталі на закупівлі припало приблизно 2,88 мільярда євро, у другому — 3,08 мільярда, а в третьому — ще 1,92 мільярда.

    Водночас обсяги поставок у липні–вересні скоротилися на 13,6% порівняно з аналогічним кварталом 2025 року.

    Отже, загальне зростання за дев’ять місяців не означає, що імпорт збільшувався безперервно.

    Попри літнє уповільнення, Європа вже закупила більше російського арктичного СПГ, ніж за відповідний період минулого року.

    За даними дослідників, до ЄС надійшло близько 85% усіх зафіксованих поставок проєкту «Ямал СПГ».

    Це свідчить, що саме європейський ринок залишається одним із найважливіших для цього російського газового проєкту.

    Водночас 7,88 мільярда євро не можна вважати сумою, яка повністю надійшла до бюджету РФ.

    Дослідники оцінювали вартість поставок на основі європейських ринкових цін на газ. Фактичні контрактні платежі, транспортні витрати, податки, знижки та прибутки компаній можуть відрізнятися.

    Проте навіть з урахуванням цього поставки забезпечують російському газовому сектору значний фінансовий потік.

    Франція стала одним із головних пунктів приймання російського газу

    Основними європейськими напрямками поставок російського СПГ залишаються країни, які мають великі морські термінали для приймання зрідженого газу.

    Серед них — Франція, Бельгія, Іспанія та Нідерланди.

    За даними Urgewald, особливо помітною стала роль французьких портів.

    У вересні 2026 року саме Франція прийняла майже три чверті всього газу з проєкту «Ямал СПГ», доставленого до Європейського Союзу протягом цього місяця.

    Водночас у вересні аналітики не зафіксували поставок із «Ямалу» до іспанських портів і бельгійського термінала Зебрюгге.

    Ці показники демонструють, наскільки нерівномірно розподіляються поставки між європейськими країнами.

    Однак важливо враховувати, що країна приймання газу не завжди є його кінцевим споживачем.

    Після регазифікації паливо може транспортуватися газотранспортною системою до інших держав або використовуватися в межах міжнародних торговельних операцій.

    Тому статистика поставок до французьких портів не означає, що весь цей газ був спожитий безпосередньо у Франції.

    Чому Європа досі не відмовилася від російського газу

    Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Європейський Союз проголосив курс на скорочення енергетичної залежності від Москви.

    У 2022 році російський газ забезпечував приблизно 45% газового імпорту ЄС.

    Відтоді частка Росії суттєво скоротилася.

    За даними Європейського агентства зі співробітництва енергетичних регуляторів, у травні 2026 року російський газ становив близько 12% імпорту Європейського Союзу.

    Однак повністю відмовитися від нього виявилося складніше, ніж очікувалося.

    Однією з причин залишаються довгострокові контракти, укладені ще до запровадження нових обмежень.

    Частина європейських компаній має чинні юридичні зобов’язання щодо закупівлі визначених обсягів газу.

    Крім того, енергетична інфраструктура деяких країн історично орієнтована на російські поставки.

    Особливо це стосується держав Центральної Європи, які отримують газ трубопроводами.

    Ще одним чинником є ситуація на світовому ринку.

    Через перебої з постачанням енергоресурсів із Близького Сходу та посилення конкуренції за СПГ європейські країни стикаються з високими цінами.

    За даними Reuters, у жовтні заповненість європейських газосховищ залишалася нижчою за звичні показники.

    Аналітики прогнозували, що до листопада їхня заповненість може становити лише 75–78%.

    У такій ситуації швидка відмова від будь-якого великого постачальника створює додаткові ризики для цін і стабільності енергопостачання.

    Саме ці аргументи використовують прихильники поступового, а не негайного припинення закупівель російського газу.

    Угорщина та Словаччина продовжують отримувати газ трубопроводами

    Окрім зрідженого природного газу, Росія продовжує постачати енергоносії до Європи трубопровідними маршрутами.

    Серед основних покупців залишаються Угорщина та Словаччина.

    Також російський газ надходить до Греції.

    Відмінність полягає в тому, що країни з морськими терміналами можуть закуповувати СПГ у різних постачальників, тоді як окремі держави без виходу до моря сильніше залежать від наявних трубопроводів.

    Це створює нерівномірні умови для відмови від російських енергоносіїв.

    Раніше «Ненька інфо» аналізувала газові поставки через Угорщину та Словаччину, а також питання походження газу, який імпортується з європейського ринку.

    Важливий нюанс полягає в тому, що закупівля газу в європейського постачальника не завжди дозволяє однозначно встановити фізичне походження кожного обсягу палива.

    У спільній газотранспортній системі ресурси різних виробників можуть змішуватися.

    Тому питання залежності від Росії потребує аналізу не лише маршрутів, а й контрактів, постачальників та джерел походження енергоносіїв.

    Коли ЄС остаточно заборонить російський газ

    На початку 2026 року Європейський Союз затвердив нові правила поетапної відмови від російського газу.

    Відповідний регламент ЄС № 2026/261 набув чинності в лютому.

    Документ передбачає поступове припинення поставок залежно від типу контракту.

    Зокрема, обмеження для чинних короткострокових контрактів на російський СПГ почали застосовуватися з 25 квітня 2026 року.

    Для короткострокових контрактів на трубопровідний газ відповідний термін настав 17 червня.

    Заборона постачання російського СПГ за чинними довгостроковими контрактами має запрацювати з 1 січня 2027 року.

    Щодо довгострокових трубопровідних поставок остаточну заборону заплановано на 30 вересня 2027 року.

    У певних обставинах, пов’язаних із забезпеченням газових сховищ, цей термін може бути перенесений до 1 листопада 2027 року.

    Ці положення закріплені в офіційному регламенті Європейського Союзу.

    Водночас у документі передбачені окремі тимчасові винятки та механізми реагування на надзвичайні ситуації з постачанням газу.

    Тому сам факт зростання поставок у 2026 році ще не доводить порушення європейського законодавства.

    Частина закупівель здійснюється в межах перехідного періоду за контрактами, які підпадають під законні винятки.

    Чому санкції поки не зупинили газовий бізнес Росії

    Німецька організація Urgewald вважає, що чинні європейські обмеження поки не завдали достатнього удару по експорту російського СПГ.

    За підрахунками аналітиків, навіть після набуття чинності забороною короткострокових контрактів обсяги поставок із «Ямалу» залишалися значними.

    У вересні до ЄС було доставлено приблизно 792 тисячі тонн такого газу.

    Орієнтовна вартість цієї партії поставок становила 818 мільйонів євро.

    На думку представників Urgewald, особливу роль у збереженні російського експорту відіграє спеціалізований флот танкерів льодового класу Arc7.

    Саме ці судна забезпечують транспортування зрідженого газу з арктичного родовища через складні льодові умови.

    Європейські порти розташовані відносно близько до російського проєкту, тому дозволяють танкерам швидко розвантажуватися й повертатися по нові партії.

    Це підвищує ефективність експортної логістики.

    Представники Urgewald закликають Євросоюз не чекати до 2027 року, а вже зараз посилювати обмеження щодо суден і сервісів, які забезпечують російську газову торгівлю.

    Водночас будь-які додаткові санкції можуть мати наслідки для міжнародних постачань та вартості палива, тому їхня ефективність залежатиме від конкретної конструкції обмежень.

    Трамп звинуватив Європу в подвійних стандартах

    Нові дані про закупівлі російського газу з’явилися на тлі гострої суперечки між США та європейськими країнами.

    Президент Дональд Трамп нещодавно домовився з російським керівництвом щодо постачання дизельного пального.

    Його адміністрація обґрунтувала це необхідністю стримати зростання цін на енергоносії.

    Рішення викликало критику з боку американських сенаторів та української влади, оскільки могло послабити економічний тиск на Росію.

    У відповідь Вашингтон звернув увагу на продовження європейських закупівель російського газу.

    Американська сторона фактично поставила питання, чому Євросоюз критикує дизельну угоду з Москвою, але водночас сам продовжує купувати російські енергоносії.

    Раніше «Ненька інфо» повідомляла про домовленість Дональда Трампа з Володимиром Путіним щодо поставок дизельного пального та її вплив на санкційну політику США.

    Крім того, видання розглядало пояснення Трампа, який назвав стабілізацію світового ринку головною причиною дизельної угоди.

    Однак ситуації США та Євросоюзу мають важливу юридичну відмінність.

    Європейські поставки частково здійснюються за договорами, що були укладені до запровадження нових заборон, тоді як американська дизельна домовленість стала окремим політичним рішенням адміністрації Трампа.

    Тому дискусія про подвійні стандарти не скасовує необхідності аналізувати правові підстави кожної операції.

    Москва називає більші суми, ніж Єврокомісія

    Суперечка щодо російських енергоносіїв супроводжується різними оцінками загального обсягу закупівель Європейського Союзу від початку повномасштабної війни.

    Віцепрем’єр Росії Олександр Новак заявив, що з 2022 року європейські країни витратили на російські енергоносії близько 302 мільярдів євро.

    Натомість Європейська комісія наводить оцінку приблизно 197 мільярдів євро.

    Різниця між цими показниками перевищує 100 мільярдів євро.

    Поки що немає достатніх підстав вважати обидві цифри безпосередньо порівнюваними.

    Розбіжності можуть залежати від періоду розрахунку, переліку енергоресурсів, способів оцінювання контрактів та інших методологічних особливостей.

    Тому твердження російської сторони про 302 мільярди євро потребує окремої перевірки.

    Чи зможе Європа повністю відмовитися від російського газу

    Попри збільшення закупівель у 2026 році, довгострокова тенденція залишається очевидною: Європейський Союз істотно скоротив залежність від російського газу порівняно з довоєнним періодом.

    Водночас останні дані показують, що цей процес не є рівномірним і незворотним.

    Енергетична криза, високі ціни, довгострокові контракти та складна логістика можуть сповільнювати відмову від російських поставок.

    Важливим випробуванням стане початок 2027 року, коли мають набути чинності обмеження для довгострокових контрактів на російський СПГ.

    Саме тоді стане зрозуміліше, чи можуть європейські компанії замінити значну частину російського газу альтернативними поставками.

    Наразі головна суперечність залишається незмінною: Європа декларує намір припинити енергетичну залежність від Москви, але російський газ продовжує надходити до її портів і приносити експортерам мільярдні доходи.

    У 2026 році Євросоюз закупив рекордні за дев’ять місяців обсяги СПГ із проєкту «Ямал», а остаточний результат політики енергетичної незалежності залежатиме від практичного виконання запланованого ембарго.

    Для України це питання має не лише економічне, а й безпекове значення, адже збереження великих експортних доходів Росії посилює її фінансові можливості під час тривалої війни.

  • Кримінальна відповідальність у Європі за допомогу російській армії, межа між санкційним порушенням і злочином

    Кримінальна відповідальність у Європі за допомогу російській армії, межа між санкційним порушенням і злочином

    Після початку повномасштабної війни російські компанії продовжили шукати доступ до європейських технологій, обладнання, послуг і фінансових ресурсів. Водночас частина торговельних операцій почала проходити через треті держави, нових посередників і змінені маршрути. Для європейських правоохоронців це створило окремий пласт кримінальних справ, де необхідно відновити весь ланцюг угоди та встановити, на якому етапі учасники перейшли від дозволеної комерційної діяльності до порушення санкційного режиму.

    Сам факт наявності російського контрагента ще не визначає кримінальної відповідальності. У європейському праві існують дозволені операції з російськими компаніями, товари, які не підпадають під конкретні експортні обмеження, перехідні періоди, винятки та індивідуальні дозволи компетентних органів. Якщо платіж було проведено до запровадження відповідної заборони і на той момент не існувало іншого застосовного обмеження, подальша зміна санкційного режиму сама по собі не перетворює вже вчинену дію на злочин. Те саме стосується товару, який на дату експорту не підпадав під конкретну чинну заборону.

    Кримінальна межа виникає тоді, коли конкретна операція вже заборонена і водночас виконані умови складу злочину за національним законодавством. Йдеться про експорт товару, передачу технології, технічну допомогу, брокерську послугу, фінансову операцію або свідоме використання маршруту для обходу обмеження. Директива ЄС 2024/1226 закріпила загальні мінімальні правила кримінальної відповідальності за умисні порушення певних обмежувальних заходів і деякі форми серйозної необережності, але конкретні склади злочинів і покарання, як і раніше, визначаються національним законодавством.

    Постачання підсанкційних товарів подвійного призначення

    Один із показових прикладів — справа підприємця, якого прокуратура називає російсько-нідерландським громадянином із Горссела. 31 жовтня 2023 року суд Роттердама засудив його до 18 місяців позбавлення волі, а компанію, якою він керував, — до штрафу €200 тис. Суд встановив, що протягом понад семи місяців він брав участь у схемі постачання електронних товарів подвійного призначення та інших товарів, здатних сприяти військовому зміцненню Росії, російським компаніям, пов’язаним з оборонною промисловістю. Прокуратура говорила про 20 відправлень за коротший період і 11 типів товарів вартістю понад $1 млн.

    Різниця між цими строками важлива. Суд описував увесь доведений період як такий, що тривав понад сім місяців, тоді як 20 відправлень, про які говорила прокуратура, стосувалися коротшого відрізка всередині цього періоду. Це не дві різні версії одного факту, а різні часові зрізи однієї схеми.

    Сама конструкція постачань була частиною доказів. Для окремих відправлень використовували End User Statement із фіктивною українською компанією як кінцевим користувачем. Для експортних документів оформлювали фіктивні commercial invoices, у яких клієнтом зазначалася компанія на Мальдівах. Товари фактично призначалися для Росії та прямували маршрутом, який мав приховати російського кінцевого отримувача. Суд встановив, що обвинувачений знав про запроваджені 25 лютого 2022 року санкції та свідомо продовжив торгівлю.

    Гроші також стали частиною доказового ланцюга. У матеріалах справи фігурували перекази від російських компаній, тоді як платежів від заявленого мальдівського покупця слідство не виявило. Прокуратура зазначила, що найбільша частина отриманих коштів надійшла від російської компанії і що жодного переказу з Мальдів не було. Суд пов’язав фіктивне документальне оформлення постачань із висновком, що обвинувачений свідомо обходив обмеження ЄС.

    Військовий зв’язок у справі встановлювався окремо. Нідерландська прокуратуразазначала, що електронні компоненти того самого типу, які постачав обвинувачений, були виявлені в Україні у російських ракетах, радіолокаційних системах і військовій техніці. Це не означає, що суд встановив походження конкретної мікросхеми з конкретної партії обвинуваченого. Такий матеріал показує військове значення відповідної категорії компонентів і пояснює, чому їхнє постачання перебувало під санкційним контролем. Для самого складу злочину військовий ефект доводити не обов’язково, достатньою підставою залишається заборонений експорт.

    Навесні 2025 року прокуратура Нідерландів оскаржила початковий вирок. У відкритому повідомленні від 14 квітня 2025 року вона описала апеляційну вимогу: три роки позбавлення волі, п’ятирічна професійна заборона та конфіскація €72 697,71 як незаконно отриманої вигоди. У цьому повідомленні заборону сформульовано як beroepsverbod, тобто професійну заборону, без окремого розмежування керівних посад і будь-якої іншої роботи. Штраф компанії у €200 тис. став остаточним, апеляцію в справі компанії відкликали і прокуратура, і захист.

    Цей процес показує, з чого складається кримінальна справа про порушення санкцій. Слідству були потрібні не лише російський покупець і технологічно чутливий товар, а й дата запровадження заборони, документи кінцевого користувача, фіктивні рахунки, рух коштів, фактичний маршрут і докази того, що обвинувачений розумів, що відбувається.

    Передача технічної інформації та доступу до технологій

    Санкційні обмеження поширюються на велику кількість продукції, яка сама по собі зброєю не є. Це електронні компоненти, обладнання, верстати, програмне забезпечення, технології та інші товари подвійного призначення. Їхнє значення визначається можливістю використовувати їх для виробництва, обслуговування або технологічного посилення російської військової та промислової системи.

    У липні 2025 року суд Роттердама засудив 43-річного чоловіка до трьох років позбавлення волі за передачу технологічної інформації людині в Росії та незаконний доступ до комп’ютерних систем роботодавців. Чоловік раніше працював у ASML та NXP і копіював із серверів компаній файли, які не були потрібні йому для роботи. Потім він передавав частину матеріалів людині в Росії.

    Суд встановив, що передані файли містили інформацію, пов’язану з обладнанням і процесами виробництва мікрочипів. Передачу кваліфікували як технічну допомогу, на яку поширювалися чинні обмеження ЄС. Водночас суд окремо зазначив, що не було доведено отримання обвинуваченим грошей за передачу інформації. Прокуратура просила чотири роки, але суд зменшив строк саме з цієї причини. Для вироку за санкційним епізодом не потрібно було доводити комерційний продаж технології.

    Цей приклад розширює розуміння того, що саме може стати предметом кримінальної справи. Забороненою операцією може виявитися не лише перетин кордону вантажним автомобілем, а й передача технічної інформації, консультація спеціаліста або надання доступу до технології, якщо відповідна операція заборонена санкційним законодавством.

    Директива ЄС 2024/1226 закріпила цей підхід на рівні мінімальних загальноєвропейських правил. Вона охоплює передбачені санкційними актами операції з товарами, послугами, фінансовими та економічними ресурсами, а також технічну допомогу і брокерські послуги. Для окремих серйозних порушень держави мають передбачити кримінальну відповідальність, зокрема за пособництво та замах на відповідні злочини.

    Водночас законна діяльність залишається частиною тієї самої системи. Якщо товар на дату експорту не підпадав під конкретну заборону, операція здійснювалася в межах передбаченого винятку або на підставі чинного дозволу, вона не стає порушенням лише тому, що згодом цей товар виявився пов’язаним із російською військовою промисловістю. Для кримінальної справи необхідно встановити конкретну заборону, що діяла у відповідний момент, та дію, яка її порушила.

    Це особливо важливо для електронних компонентів. У листопаді 2025 року RTL проаналізувала дані про понад 5 тис. компонентів, виявлених українською військовою розвідкою у російських дронах, ракетах та інших системах озброєння. Серед них було 379 компонентів нідерландського виробництва, 91% яких становили чипи. Дату виробництва RTL встановила більш ніж для 300 чипів у всій вибірці: 44,5% були виготовлені після 24 лютого 2022 року. Це не частка Нідерландів. Для Нідерландів дата виробництва була відома для 32 чипів, і близько двох третин із них були виготовлені вже після початку повномасштабної війни.

    Наявність таких деталей у російській зброї автоматично не означає, що їхні виробники або європейські продавці порушили санкції: між виробником і російським кінцевим користувачем могли бути незалежні дистриб’ютори та посередники. Тому походження компонента стає відправною точкою для розслідування, а не готовим доказом вини. Слідству необхідно встановити, хто продав товар, кому він був призначений, які обмеження діяли в цей момент і що конкретний учасник угоди знав про кінцеве використання.

    Реекспорт товарів до Росії через треті країни

    Після запровадження прямих обмежень частина торгівлі з Росією перемістилася через держави, які не приєдналися до санкційного режиму ЄС. Сам факт використання Казахстану, Вірменії, Киргизстану, Туреччини або іншої третьої країни не означає порушення. Юридичне значення виникає тоді, коли такий маршрут використовується для забороненого постачання або приховування його кінцевого призначення.

    Дослідження CEPR «The Eurasian Roundabout», опубліковане у 2025 році, а згодом опубліковане в European Economic Review у 2026 році, показало два механізми, через які санкційні товари продовжували потрапляти в російську економіку. Перший — реекспорт через Вірменію, Казахстан і Киргизстан. Другий — випадки, коли товар офіційно направлявся до сусідньої країни, але не доходив до заявленого кінцевого пункту. За оцінкою авторів у журнальній версії, сукупно ці два механізми у 2022–2023 роках компенсували приблизно третину падіння європейського експорту до Росії за товарами, охопленими дослідженими санкціями.

    Така статистика показує, чому правоохоронці перевіряють маршрути через треті країни та зіставляють експортну статистику з даними країни-отримувача. Якщо європейська компанія заявляє Казахстан кінцевим користувачем, а товар згодом опиняється в Росії, слідство має встановити, чи знала компанія про цей маршрут і чи брала участь у його організації.

    У роттердамській справі такий зв’язок вдалося вибудувати через документи та платежі. В експортних паперах фігурувала мальдівська компанія, у End User Statement — фіктивна українська, гроші надходили від російського підприємства, а фактичним кінцевим пунктом була Росія. Сукупність цих обставин дозволила суду розглядати маршрут через третю країну як елемент свідомого обходу санкцій.

    Польська справа лютого 2026 року показує ще більш ранню стадію такої схеми. Польська прокуратура повідомила про затримання шести осіб, яких підозрюють у спробі незаконно переправити через Білорусь до Росії обладнання для автоматизації виробництва інтегральних схем. За версією слідства, обладнання могло використовуватися під час виробництва компонентів, зокрема для бойових дронів. Митні органи припинили переміщення до доставки обладнання в Росію. Трьом підозрюваним суд призначив попередній арешт на три місяці, інші отримали інші запобіжні заходи.

    Польська прокуратура кваліфікувала дії за статтею про замах у зв’язку із санкційним законом. Саме порушення санкційного закону у передбаченому цією нормою випадку належить до злочинів, за які передбачено щонайменше три роки позбавлення волі. Але польська справа поки перебуває на стадії розслідування, тому ця санкція є передбаченою законом рамкою, а не покаранням, уже призначеним фігурантам.

    У вересні 2026 року схожий принцип з’явився в новому розслідуванні FIOD у Нідерландах. Правоохоронці затримали 52-річного росіянина та 50-річну нідерландку за підозрою в обході санкцій і постачанні заборонених ІТ-послуг. За версією слідства, високотехнологічні товари та послуги направлялися з Нідерландів через країну, використану для обходу обмежень, до Росії та могли застосовуватися російською оборонною промисловістю. Нідерландська компанія також є підозрюваною. Це розслідування, тому наведені обставини наразі є версією слідства.

    Кримінальна відповідальність у різних країнах ЄС

    Санкційні обмеження значною мірою встановлюються на рівні ЄС, однак кримінальна відповідальність залишається національною. Держави самостійно визначають склади злочинів, правила кваліфікації, роль умислу та необережності, межі покарань і додаткові наслідки для фізичних та юридичних осіб.

    Різницю добре видно на кількох справах, і читати їх як одну європейську шкалу не можна. У Нідерландах підприємець у роттердамській справі отримав 18 місяців позбавлення волі, хоча прокуратура спочатку вимагала три роки. У Польщі у справі про обладнання для виробництва інтегральних схем прокуратура висунула обвинувачення за складом, що передбачає мінімум три роки позбавлення волі, однак вироку у справі поки немає. У Німеччині вже є як завершена справа про комерційний експорт, так і розслідування, пов’язане з російською оборонною промисловістю.

    Німецьку справу про автомобілі розглянув Земельний суд Франкфурта-на-Одері у вересні 2024 року. За повідомленням речниці суду, яке оприлюднив rbb24, ішлося про 430 порушень правил зовнішньої торгівлі. За версією обвинувачення, яку наводила речниця, обвинувачені продавали сотні автомобілів до Росії, зазначаючи в документах Білорусь як місце призначення.

    Двоє отримали по шість років позбавлення волі, третій — чотири роки. Конфіскація вартості незаконних операцій становила майже €30 млн. Це постачання люксових автомобілів, а не обладнання для оборонних заводів. Приклад корисний для порівняння саме тому, що загальна логіка та сама: фіктивний кінцевий пункт і фактичне постачання до Росії. Наслідки при цьому залежать від національного складу злочину, кількості епізодів, масштабу операції та доведених обставин. Справу розглянули ще до німецької реформи 6 лютого 2026 року.

    Любекська справа від 2 лютого 2026 року вже безпосередньо стосується постачань російському оборонному сектору. Німецька влада затримала п’ятьох осіб, яких підозрюють в участі у злочинній організації та порушенні законодавства про зовнішню торгівлю. За версією прокуратури, від початку повномасштабної війни через торговельну компанію в Любеку було організовано близько 16 тис. постачань до Росії загальною вартістю щонайменше €30 млн. Серед кінцевих отримувачів були щонайменше 24 російські оборонні компанії. Для приховування операцій використовувалися щонайменше одна додаткова компанія в Любеку та фіктивні покупці в ЄС і за його межами. Російські державні структури, за версією слідства, могли стояти за закупівельною мережею. Це розслідування, а не вирок.

    Таке сусідство двох німецьких справ важливе для розуміння відмінностей усередині самої категорії санкційних злочинів. Франкфурт-на-Одері — доведена судом схема постачання автомобілів із фіктивним кінцевим пунктом. Любек — поки розслідувана система закупівель для російських оборонних підприємств. В обох випадках використовувався механізм приховування реального призначення, але юридичні наслідки визначаються конкретним складом злочину та доведеними обставинами.

    Німеччина після реформи, яка набрала чинності 6 лютого 2026 року, змінила кримінальні норми Außenwirtschaftsgesetz. В окремих особливо тяжких випадках умисного порушення ембарго, зокрема при використанні неправдивих відомостей про сторони угоди, кінцеве використання або маршрут чи підконтрольну компанію у третій країні, покарання становить від шести місяців до десяти років. За окремі порушення правил щодо таких товарів подвійного призначення кримінальна відповідальність може наставати навіть у разі необережного порушення. Максимальне покарання за такі дії — до трьох років позбавлення волі або штраф. Максимальний штраф для юридичних осіб у передбачених законом випадках умисного порушення збільшено до €40 млн.

    Водночас Німеччина, Нідерланди та Польща не отримали однакового кримінального кодексу після ухвалення загальноєвропейської директиви. Директива ЄС 2024/1226встановлює мінімальні вимоги: держави мають криміналізувати певні умисні порушення обмежувальних заходів і деякі форми серйозної необережності, а за найтяжчі склади передбачити максимальне покарання не менше п’яти років. Ця вимога стосується верхньої межі санкції у національному законі й не означає автоматичного п’ятирічного строку для засудженого. Конкретний вирок і надалі залежить від національного законодавства та обставин конкретної справи.

    Тому 18 місяців у Нідерландах, чотири і шість років у німецькій справі про автомобілі та передбачений польським законом мінімум три роки не можна читати як одну європейську шкалу покарань. Це різні склади, різні доведені обставини і, у польській та любекській справах, різні стадії провадження. Саме національна кваліфікація визначає, який діапазон покарання взагалі доступний суду.

  • «Шахтар» повертається в Лігу чемпіонів: на українців чекає гаряча битва з ПСВ в Ейндговені

    «Шахтар» повертається в Лігу чемпіонів: на українців чекає гаряча битва з ПСВ в Ейндговені

    Донецький «Шахтар» у четвер, 10 вересня, розпочинає виступи в основному етапі Ліги чемпіонів сезону-2026/27. Першим суперником команди Арди Турана стане чемпіон Нідерландів ПСВ, а матч пройде на PSV Stadion в Ейндговені. Початок зустрічі — о 19:45 за київським часом. Для «гірників» це не просто старт нового єврокубкового сезону: команда повертається на головну клубну сцену Європи після надзвичайно насиченої попередньої кампанії й одразу отримує суперника, з яким пов’язана одна з найбільш драматичних єврокубкових поразок останніх років.

    ПСВ та «Шахтар» до цього зустрічалися в Лізі чемпіонів лише одного разу. 27 листопада 2024 року донеччани в Ейндговені вели з рахунком 2:0, однак господарі здійснили неймовірний камбек наприкінці зустрічі й перемогли 3:2. Усі три м’ячі ПСВ тоді забив після 87-ї хвилини. Тож нова зустріч на тому самому стадіоні фактично дає «Шахтарю» шанс закрити один із найбільш болючих сюжетів попередніх виступів у турнірі. УЄФА також нагадує, що саме той матч залишається єдиним очним протистоянням команд в історії.

    До Нідерландів команда Арди Турана прибула заздалегідь. Напередодні гри футболісти провели відкрите тренування на PSV Stadion. Перші 15 хвилин заняття були доступні для журналістів, після чого команда працювала за зачиненими дверима. За інформацією клубу, футболісти відпрацьовували контроль м’яча, короткі й середні передачі, стандартні положення та завершальні удари. Загальна тривалість сесії становила близько години.

    Арда Туран перед стартом у Лізі чемпіонів окремо наголосив, що вихід на цей рівень має особливе значення не лише для команди. За словами наставника, минулого сезону «Шахтар» провів 20 матчів у єврокубках із виснажливою логістикою, тому повернення до Ліги чемпіонів стало заслуженим результатом цієї роботи. Турецький тренер також заявив, що команда намагатиметься не відмовлятися від власного стилю навіть у складному виїзному матчі та представляти Україну на найбільшій клубній сцені Європи.

    Перед грою УЄФА називала кілька кадрових проблем «Шахтаря». Голкіпер Кирило Фесюн пропускає матч через хворобу, Марлон Сантос має м’язове ушкодження, а участь Педріньо залишалася під питанням через проблеми зі стегном. Орієнтовний склад донеччан виглядав так: Дмитро Різник у воротах, Вінісіус Тобіас, Валерій Бондар, Микола Матвієнко та Педро Енріке в обороні, Єгор Назарина, Олег Очеретько і Марлон Гомес у центрі поля, Аліссон Сантана, Кауан Еліас та Невертон — в атакувальній групі.

    У ПСВ кадрова ситуація також далека від ідеальної. Мауро Жуніор пропускає зустріч через дискваліфікацію, а Денніс Ман, Анасс Уаїсса, Алассан Плеа та Кіліан Сіллідія фігурували серед недоступних футболістів. Під питанням перед грою залишався Сем Ламмерс. Попри це, у розпорядженні Петера Боса є достатньо гравців із великим європейським досвідом — серед них Іван Перішич, Серджиньйо Дест і Рікардо Пепі.

    Для «Шахтаря» важливим фактором є й форма перед єврокубковим стартом. В останньому матчі чемпіонату України «гірники» здобули вольову перемогу над «Карпатами» у Львові — 2:1. Господарі відкрили рахунок завдяки Назарію Русину, однак Лука Мейрелліш відновив рівновагу ще в першому таймі, а після перерви Аліссон Сантана приніс донеччанам три очки. Таким чином команда Турана підійшла до поїздки в Ейндговен після важливої перемоги й із можливістю переключитися з внутрішнього чемпіонату на головний європейський турнір.

    Водночас суперник має серйозний статус. ПСВ став чемпіоном Нідерландів утретє поспіль, а сезон-2025/26 завершив із величезним відривом від найближчого переслідувача. Для команди Петера Боса нинішня Ліга чемпіонів має стати спробою значно покращити минулорічний результат: у попередньому розіграші ПСВ виграв лише два з восьми матчів основного етапу та не пробився до плейоф.

    Є й цікава статистика, яка додає інтриги перед стартовим свистком. ПСВ програвав свій перший матч у кожному з п’яти попередніх сезонів Ліги чемпіонів. Востаннє клуб з Ейндговена перемагав у стартовому турі турніру ще в сезоні-2015/16, коли вдома здолав «Манчестер Юнайтед» — 2:1. Для «Шахтаря» це ще один аргумент, що навіть у статусі гостя українська команда не повинна виходити на поле лише з думкою про захист власних воріт.

    Нова Ліга чемпіонів для донеччан буде надзвичайно складною. Після ПСВ команда Турана 14 жовтня зіграє з АЕК, 21 жовтня вирушить до «Інтера», а далі зустрінеться зі «Спортінгом», «Фенербахче», «Слованом», «Лейпцигом» і мадридським «Реалом». Домашні матчі основного етапу «Шахтар» проводитиме на «Стемфорд Бридж» у Лондоні.

    Саме тому старт у Ейндговені може мати значення далеко за межами одного матчу. У форматі єдиної турнірної таблиці кожен набраний бал здатен безпосередньо вплинути на підсумкове місце та шанси продовжити боротьбу після восьми турів. Для «Шахтаря» виїзд до ПСВ — перша можливість показати, наскільки команда Арди Турана готова конкурувати на найвищому європейському рівні.

  • Кривава розбірка наркокартелів: у Нідерландах після смертельної перестрілки та нападу на поліцію затримали десятки бандитів

    Кривава розбірка наркокартелів: у Нідерландах після смертельної перестрілки та нападу на поліцію затримали десятки бандитів

    У нідерландському селищі Оверасселт поблизу кордону з Німеччиною сталася масова збройна сутичка, унаслідок якої загинула одна людина, а двоє співробітників поліції дістали поранення. Правоохоронці провели масштабну спецоперацію та затримали 34 підозрюваних. Слідство перевіряє можливий прямий зв’язок нападу з кримінальною мережею відомого наркобарона Йоса Лейдеккерса.

    Напад стався близько четвертої години ранку, коли група озброєних чоловіків у балаклавах наблизилася до одного з житлових будинків. Унаслідок стрілянини загинув 51-рінковий чоловік, який виконував функції охоронця. Прибулі за викликом патрульні одразу потрапили під вогонь, через що двоє поліцейських отримали поранення, які не загрожують життю. Поліція оперативно заблокувала район, закликавши мешканців не виходити з домівок, та вилучила на місці події зброю, автомобілі й носії даних.

    Заступниця головного прокурора Моник Вінкештейн повідомила про міжнародний склад затриманого угруповання. Серед 34 арештованих виявилися громадяни Франції, Бельгії, Алжиру та самих Нідерландів. Їм інкримінують убивство, замах на правоохоронців та підготовку викрадення людини. За даними слідства, причиною кривавої бійні міг стати конфлікт через кілька сотень кілограмів кокаїну, які перевозило угруповання, пов’язане з розшукуваним наркобароном Йосом Лейдеккерсом на прізвисько Bolle Jos. Заступниця прокурора також підтвердила, що біля цього ж будинку вже фіксували збройний інцидент минулого року через затяжні кримінальні розбірки.

    «Мы знаем, что группа, которая сейчас находится под стражей, имеет международный характер. В её состав входят граждане Франции и Бельгии, выходцы из Алжира, а также лица из Нидерландов», – зазначила Вінкештейн. Мэр Оверасселта Йори Мінсес різко засудив те, що трапилося, назвавши рівень насильства безпрецедентним для місцевої громади. Правоохоронці не виключають нових арештів у рамках розслідування діяльності міжнародного наркокартелю.

     

  • Нова небезпека через спеку: у Європі почали вибухати боєприпаси часів світових воєн

    Нова небезпека через спеку: у Європі почали вибухати боєприпаси часів світових воєн

    Масштабні лісові пожежі, які охопили Європу влітку 2026 року, виявили ще одну небезпечну проблему. Вогонь та екстремально високі температури оголюють боєприпаси часів Першої та Другої світових воєн, які десятиліттями залишалися під землею. Частина старих бомб, мін і снарядів уже детонувала через сильний жар. Про такі випадки повідомляли у Франції, Бельгії, Німеччині та Нідерландах.

    Про нову загрозу пише Associated Press. Нерозірвані боєприпаси особливо небезпечні для пожежників та інших екстрених служб: через ризик вибуху рятувальники не завжди можуть наблизитися до осередків займання і змушені боротися з вогнем із безпечнішої відстані.

    Пожежі змушують «прокидатися» боєприпаси, що пролежали в землі десятиліттями

    Під час двох світових воєн на території Європи залишилися величезні обсяги боєприпасів. Особливо багато їх на місцях колишніх масштабних боїв, військових полігонів та бомбардувань.

    Частина снарядів, авіабомб і мін не вибухнула та залишилася в ґрунті. Через понад 80 років після завершення Другої світової війни такі знахідки досі регулярно фіксують у різних країнах Європи.

    Але нинішні масштабні пожежі створили додатковий ризик. Полум’я знищує рослинність, яка десятиліттями приховувала боєприпаси, а висока температура може безпосередньо спровокувати детонацію вибухівки.

    Представник німецької землі Північний Рейн-Вестфалія Йонас Тепе пояснив AP, що нерозірвані боєприпаси стають особливо небезпечними саме під час лісових пожеж, оскільки сильний жар здатний привести вибухівку в дію.

    Вибухи старих боєприпасів на тлі пожеж цього літа вже фіксували у Франції, Бельгії, Німеччині та Нідерландах. У деяких небезпечних районах до роботи доводиться залучати спеціалістів зі знешкодження вибухонебезпечних предметів.

    Особливо небезпечно на місцях великих битв

    Одним із проблемних районів стали Високі Фени — природний регіон на території Бельгії неподалік кордону з Німеччиною. Саме тут у роки Другої світової війни точилися запеклі бої.

    Ліси регіону досі приховують міни, бомби, снаряди та інші вибухонебезпечні залишки війни. Після капітуляції Німеччини в 1945 році такі боєприпаси продовжували становити смертельну загрозу: за даними місцевого історика Бернара Коллара, протягом перших чотирьох післявоєнних років вони забрали життя шістьох цивільних.

    У серпні Бельгія зіткнулася з найбільшою лісовою пожежею в сучасній історії країни. У Високих Фенах вогонь охопив близько 3 тисяч гектарів, а до боротьби зі стихією залучали сотні пожежників, військових, фермерів та авіацію. Особливу складність становлять торфовища: вогонь може проникати глибоко під поверхню й тліти протягом тривалого часу.

    Небезпека старих боєприпасів додатково ускладнює роботу рятувальників.

    Проблема для Бельгії далеко не нова. За інформацією AP, у країні щороку надходять понад 3 тисячі повідомлень про знайдені боєприпаси минулих воєн. Спеціалісти знешкоджують приблизно 200–250 тонн таких вибухонебезпечних предметів на рік.

    У Німеччині через боєприпаси пожежі доводиться гасити дистанційно

    Схожа проблема виникла й у Німеччині. Особливо небезпечними залишаються ліси, де під час Другої світової війни проходили великі битви або розташовувалися військові об’єкти.

    Через ризик детонації боєприпасів звичайні методи боротьби з вогнем там можуть бути надто небезпечними. У деяких районах Німеччини для гасіння пожеж застосовують дистанційно керовані машини з водяними гарматами, щоб не наражати пожежників на ризик вибуху.

    Цього літа в районі Гюртгенського лісу пожежа вже призводила до евакуації приблизно двох тисяч людей. Роботу рятувальників ускладнювали саме нерозірвані боєприпаси часів Другої світової війни.

    Небезпеку приховує не лише земля

    Сильна спека та посуха створюють ще одну проблему. Через падіння рівня води в європейських річках на поверхні з’являються предмети, які залишалися прихованими десятиліттями.

    Зокрема, посуха вже допомагала виявляти залишки німецьких військових кораблів, військову техніку та боєприпаси. У Будапешті владі доводилося перекривати міст Маргіт після того, як біля його основи через низький рівень води виявили бомбу часів Другої світової війни.

    Таким чином, екстремальна погода фактично повертає на поверхню небезпечну спадщину двох світових воєн — як із землі, так і з водойм.

    Європа переживає надзвичайно важкий сезон пожеж

    Проблема старих боєприпасів виникла на тлі одного з найважчих сезонів лісових пожеж у Європі.

    За даними Reuters станом на середину серпня, протягом 2026 року в Європі вигоріло понад 576 тисяч гектарів територій — площа, яка приблизно вдвічі перевищує площу Люксембургу.

    Великі пожежі цього літа фіксували у Франції, Іспанії, Португалії, Німеччині, Бельгії, Греції, Хорватії та інших країнах. Вони призводили до загибелі людей, масштабних евакуацій і знищення будинків.

    У Бельгії пожежа у Високих Фенах охопила близько 3 тисяч гектарів. У Хорватії через одну з великих пожеж евакуювали близько тисячі людей. Значні площі вигоріли також в Іспанії.

    Тепер до звичних ризиків — полум’я, задимлення, руйнування будинків та евакуації — додається ще одна загроза: вибухи боєприпасів, які залишилися в європейській землі після воєн XX століття.

    Фахівці попереджають, що проблема може зберігатися ще багато років. Повністю очистити величезні території колишніх полів бою від усіх вибухонебезпечних предметів надзвичайно складно. А дедалі спекотніші й сухіші літні періоди підвищують імовірність того, що пожежі діставатимуться до місць, де старі снаряди та бомби залишалися недоторканими десятиліттями.

  • Європа готується до епохи королев: армія, Гарвард, винищувачі та секретний чат майбутніх монархинь

    Європа готується до епохи королев: армія, Гарвард, винищувачі та секретний чат майбутніх монархинь

    Одразу кілька європейських монархій готують до престолу жінок, і образ «принцеси з казки» у їхньому випадку працює дедалі менше. Майбутні королеви проходять військову службу, навчаються у Гарварді та Оксфорді, літають на військових літаках, стрибають із парашутом, освоюють бронетехніку і паралельно готуються до ролі глав держав. А три молоді спадкоємиці — Бельгії, Нідерландів і Норвегії — навіть підтримують окремий приватний чат, у якому можуть обговорювати життя в ситуації, зрозумілій буквально кільком людям у світі.

    Найближчою до корони серед них залишається кронпринцеса Швеції Вікторія. Вона народилася 14 липня 1977 року і є старшою дитиною короля Карла XVI Густава та королеви Сільвії. Вікторія не була спадкоємицею від народження: на той момент шведські правила надавали перевагу чоловікам. Після ухвалення нового закону про престолонаслідування старша дитина монарха отримала право на трон незалежно від статі. Закон набув чинності 1 січня 1980 року, і Вікторія стала кронпринцесою, обійшовши молодшого брата Карла Філіпа.

    Вікторія вже десятиліттями фактично живе життям майбутньої глави держави: виконує королівські обов’язки, представляє Швецію за кордоном і може тимчасово виконувати функції регента, коли король не може здійснювати свої обов’язки. Її чоловік Даніель Вестлінг до шлюбу не належав до аристократії — працював персональним тренером і займався фітнес-бізнесом. У пари двоє дітей. Їхня старша донька, принцеса Естель, народжена 23 лютого 2012 року, вже посідає друге місце в черзі на престол після матері. Отже, якщо порядок спадкування не зміниться, Швеція потенційно може отримати двох королев поспіль — спочатку Вікторію, а після неї Естель.

    Ще одна майбутня королева — бельгійська принцеса Єлизавета, герцогиня Брабантська. Вона народилася 25 жовтня 2001 року і є старшою дитиною короля Філіпа та королеви Матильди. Саме Єлизавета зараз перша в черзі на бельгійський престол і в майбутньому може стати першою жінкою, яка правитиме Бельгією як монарх за власним правом.

    Її освіта більше нагадує цілеспрямовану підготовку державного керівника, ніж традиційне виховання принцеси. Єлизавета навчалася в UWC Atlantic College в Уельсі, пройшла підготовку із соціальних та військових наук у Королівській військовій академії Бельгії, а 2024 року завершила трирічну програму з історії та політики в Оксфордському університеті. Після цього вона продовжила освіту в Harvard Kennedy School, де вивчала державну політику.

    Саме Єлизавета нещодавно розкрила одну з найцікавіших деталей життя нового покоління європейських монархів. У розмові з бельгійськими медіа вона підтвердила, що підтримує близькі стосунки з нідерландською принцесою Катаріною-Амалією та норвезькою принцесою Інгрід Олександрою. Три майбутні королеви мають власну групу в WhatsApp. За словами Єлизавети, їх зближує те, що всі троє опинилися в дуже незвичайному становищі: вони ще молоді жінки, але наперед знають, яку величезну державну відповідальність можуть отримати в майбутньому.

    Ще серйознішу військову підготовку проходить іспанська принцеса Леонор. Старша донька короля Феліпе VI та королеви Летисії народилася 31 жовтня 2005 року і є першою в черзі на іспанський престол. Оскільки глава держави в Іспанії має також конституційну роль у сфері Збройних сил, спадкоємицю послідовно готують у військових академіях.

    Леонор уже пройшла етапи навчання у сухопутних військах і військово-морських силах, а третій етап присвятила Військово-повітряним та космічним силам. Вона навчалася керувати навчально-тренувальним літаком Pilatus PC-21, виконувала самостійні польоти, проходила тренування з виживання та у червні 2026 року завершила базовий курс парашутної підготовки. Разом із приблизно пів сотнею курсантів Леонор пройшла програму автоматичних парашутних стрибків і отримала відповідну кваліфікацію.

    Іспанський королівський двір уже повідомив і про наступні етапи її підготовки. У липні 2027 року Леонор має отримати офіцерські звання сухопутних та повітряних сил, а також ВМС. Після завершення трирічної військової підготовки вона планує навчатися політології в Університеті Карлоса III у Мадриді.

    У Нідерландах майбутнім монархом є Катаріна-Амалія, принцеса Оранська. Вона народилася 7 грудня 2003 року і є старшою з трьох дочок короля Віллема-Олександра та королеви Максими. Після сходження батька на престол у 2013 році Амалія стала першою в черзі на корону. У Нідерландах престол успадковує старша дитина монарха незалежно від статі.

    У 2021 році Амалія привернула міжнародну увагу незвичайним фінансовим рішенням. Після досягнення повноліття вона отримала право на державне утримання приблизно у €1,6 млн на рік, але заявила, що не хоче отримувати особисту виплату, поки навчається і ще не виконує повноцінних королівських функцій. Тоді принцеса пояснювала, що їй було б некомфортно отримувати таку суму, не маючи достатніх обов’язків.

    Згодом обставини змінилися: через розширення її офіційних функцій та витрат, пов’язаних із ними, вона вирішила користуватися частиною коштів на персонал і забезпечення діяльності. Тому твердження, що Амалія повністю відмовилася від державного фінансування «до самого сходження на престол», уже не зовсім точне.

    Амалія також долучилася до військової підготовки. Нідерландський королівський двір повідомляє, що паралельно з навчанням права в Амстердамському університеті вона бере участь у дворічній програмі Defensity College, яка поєднує університетську освіту з роботою та підготовкою у структурах Міністерства оборони.

    Її життя при цьому вже показало, що статус спадкоємиці — це не лише церемонії та палаци. Через серйозні погрози безпеці Амалія свого часу була змушена залишити студентське житло в Амстердамі й суттєво обмежити пересування. Король Віллем-Олександр пізніше підтверджував, що певний час донька жила в Мадриді, звідки продовжувала навчання в Амстердамському університеті.

    У Норвегії майбутньою королевою має стати Інгрід Олександра. Вона народилася 21 січня 2004 року і зараз є другою в черзі на престол — після свого батька, кронпринца Хокона. Якщо нинішній порядок збережеться, після Хокона саме вона стане главою держави.

    Норвезька принцеса вже має досвід, який зовсім не асоціюється з традиційним уявленням про королівське життя. Вона пройшла 15 місяців військової служби в інженерному батальйоні Brigade Nord. Королівський двір уточнює, що Інгрід Олександра служила інженерним солдатом і виконувала функції стрільця на броньованій інженерній машині CV90 STING. Службу вона завершила у квітні 2025 року.

    У серпні 2025 року принцеса вступила до Сіднейського університету на трирічну програму Bachelor of Arts із фокусом на міжнародних відносинах і політичній економіці. А восени 2026 року, за інформацією норвезького королівського двору, вона проходитиме семестр за програмою обміну на факультеті соціальних наук Університету Осло.

    Паралельно Інгрід поступово отримує більше офіційних функцій. Вона вже брала участь у державному візиті президента Ісландії та самостійно проводила аудієнцію в Королівському палаці.

    Ще один символічний сигнал щодо зміни європейських монархій надійшов цього серпня з Ліхтенштейну. 15 серпня наслідний принц Алоїс оголосив про історичну реформу престолонаслідування, яка дозволить жінкам успадковувати трон на рівних умовах із чоловіками. Рішення підтримали дві третини членів князівської родини, які мали право голосу. Водночас нові правила не змінюють нинішню чергу спадкування: вони застосовуватимуться до майбутніх поколінь династії.

    Тенденція очевидна: європейські монархії дедалі далі відходять від старої моделі, за якою син автоматично мав перевагу перед старшою донькою. Швеція перейшла до абсолютної первородності ще наприкінці ХХ століття, такі правила давно діють у Бельгії, Нідерландах, Норвегії та багатьох інших монархіях. В Іспанії ситуація складніша: Конституція досі формально надає перевагу чоловікові перед жінкою в одній лінії та ступені спорідненості, але оскільки у Феліпе VI немає синів, Леонор залишається безпосередньою спадкоємицею.

    У результаті політична карта Європи в найближчі десятиліття справді може виглядати незвично. Швецію потенційно очолюватиме Вікторія, а згодом Естель, у Бельгії на трон готується Єлизавета, в Іспанії — Леонор, у Нідерландах — Амалія, у Норвегії після кронпринца Хокона — Інгрід Олександра.

    І хоча сучасні європейські монархи переважно не керують урядами та мають конституційні, представницькі й церемоніальні повноваження, майбутнє покоління королев уже помітно відрізняється від своїх попередників. Їх готують не тільки до парадів, дипломатичних прийомів і державних банкетів. Вони отримують серйозну академічну освіту, проходять армію, вивчають міжнародну політику, працюють із державними структурами та ще до сходження на престол опиняються під пильною увагою суспільства.

    А приватна WhatsApp-група трьох майбутніх королев, мабуть, найкраще демонструє, наскільки змінилася сама монархія: за пишними титулами стоять молоді жінки, яким іноді просто потрібні люди, здатні зрозуміти, як це — у двадцять із невеликим років уже знати, що одного дня ти можеш стати главою держави.

  • Україна отримала рекордні 7,2 млрд євро військової допомоги за місяць: хто найбільше підтримав ЗСУ

    Україна отримала рекордні 7,2 млрд євро військової допомоги за місяць: хто найбільше підтримав ЗСУ

    У червні 2026 року Україна отримала від міжнародних партнерів 7,2 млрд євро військової допомоги. Це найбільший місячний обсяг підтримки після припинення американського фінансування та один із найвищих показників від початку повномасштабного вторгнення Росії.

    Про це пише Euractiv із посиланням на дані Кільського інституту світової економіки.

    За даними Ukraine Support Tracker, черневий показник став найбільшим із квітня 2024 року. Тоді міжнародні партнери надали Україні військової допомоги на 9,04 млрд євро. Водночас червень 2026 року став третім за обсягом місячної військової підтримки від початку повномасштабної війни.

    Різке зростання допомоги значною мірою пояснюється новим фінансуванням з боку Європейського Союзу. У травні та червні європейські інституції виділили Україні 4,3 млрд євро військової допомоги в межах Кредиту ЄС на підтримку України.

    Керівник проєкту Ukraine Support Tracker Таро Нішикава назвав швидкий запуск кредитного механізму позитивним сигналом для України. За його словами, нове фінансування демонструє готовність європейських партнерів збільшувати підтримку української оборони.

    Значний внесок у червневий показник зробили й окремі європейські держави. Німеччина спрямувала на підтримку української армії близько 700 млн євро, Данія — 600 млн євро, а Нідерланди — 500 млн євро.

    Таким чином, саме європейські країни та інституції стали основним джерелом різкого збільшення військової допомоги Україні в червні.

    Водночас високий показник одного місяця не означає, що загальний рівень довгострокової підтримки повернувся до попередніх значень. Після припинення американського фінансування у лютому 2025 року середньомісячний обсяг військової допомоги Україні скоротився.

    До припинення американського фінансування міжнародні донори в середньому надавали Україні близько 3,46 млрд євро військової допомоги щомісяця. Після лютого 2025 року цей показник знизився до приблизно 2,94 млрд євро на місяць.

    Отже, червневі 7,2 млрд євро суттєво перевищили середній рівень підтримки після припинення американського фінансування. Проте дослідники наголошують, що для стабільного забезпечення України важливими залишаються не лише окремі великі транші, а й передбачуваність та довгостроковість допомоги.

    Окремою проблемою залишається залежність європейських держав від американських оборонних технологій та озброєння. Попри скорочення прямої фінансової допомоги США Україні, американська зброя продовжує відігравати значну роль у забезпеченні української армії.

    Європейські країни дедалі частіше закуповують американське озброєння для подальшої передачі Україні або використовують поставки з американських запасів.

    Аналітик Ukraine Support Tracker Федеріко Мелласе зазначив, що Сполучені Штати залишаються ключовим постачальником таких систем, як Patriot. За його словами, Європа наразі має лише обмежені альтернативи для швидкого заміщення американських систем протиповітряної оборони.

    Це особливо важливо для України, яка регулярно стикається з масштабними російськими ракетними та дроновими атаками. Потреба в системах ППО та ракетах-перехоплювачах залишається однією з ключових складових міжнародної військової підтримки.

    Водночас структура допомоги поступово змінюється. Все більшого значення для партнерів набувають постачання безпілотників та інвестиції у виробництво озброєння безпосередньо в Україні.

    Раніше повідомлялося, що в перші чотири місяці 2026 року загальний обсяг фінансової та гуманітарної допомоги Україні помітно скоротився. На цьому тлі зростання саме військової підтримки у червні стало важливим сигналом для української оборони.

    Таким чином, 7,2 млрд євро військової допомоги за один місяць стали значним результатом для України після скорочення прямого американського фінансування. Однак аналітики наголошують, що головним викликом залишається забезпечення стабільних поставок у довгостроковій перспективі, зокрема критично важливих систем ППО, боєприпасів та іншого озброєння.

  • Повернення через 88 років: у Роттердамі ексгумували останки Євгена Коновальця для перепоховання в Україні

    Повернення через 88 років: у Роттердамі ексгумували останки Євгена Коновальця для перепоховання в Україні

    У нідерландському Роттердамі 11 серпня ексгумували останки полковника Армії Української Народної Республіки, командира Січових стрільців, засновника Української військової організації та першого голови Організації українських націоналістів Євгена Коновальця. Майже через 88 років після його вбивства радянськими спецслужбами прах українського військового і політичного діяча готують до повернення в Україну. Після прибуття відбудеться церемонія прощання у Києві, а останки тимчасово перепоховають на Національному військовому меморіальному кладовищі. Точну дату церемоній повідомлять пізніше.

    Ексгумацію провели на роттердамському кладовищі «Кросвейк», де Коновалець був похований після загибелі 23 травня 1938 року. В Офісі президента назвали подію поверненням полковника додому та повідомили, що організаційними питаннями за дорученням президента Володимира Зеленського займалися Кирило Буданов і команда Офісу президента, міністр закордонних справ Андрій Сибіга та МЗС, а також голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров із командою інституту.

    У церемонії в Нідерландах взяли участь заступниця керівника Офісу президента Ірина Верещук, посол України в Нідерландах Андрій Костін, Олександр Алфьоров, представники української громади в Нідерландах, «Пласту», Української стрілецької громади Канади та Українського національного об’єднання Канади, а також духовенство Української греко-католицької церкви.

    Де перепоховають Євгена Коновальця

    Після повернення праху в Україну церемонія прощання має відбутися у Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ у Києві. Після цього останки тимчасово перепоховають на території Національного військового меморіального кладовища. Саме слово «тимчасово» міститься в офіційному повідомленні Офісу президента від 11 серпня.

    Рішення про повернення Коновальця готувалося протягом кількох місяців. Ще в травні президент Зеленський заявляв, що Україна має «моральний обов’язок» повертати на батьківщину визначних українців, які боролися за державність, але через історичні обставини були поховані за кордоном. Тоді глава держави окремо назвав Коновальця серед постатей, щодо яких готуються відповідні рішення.

    25 травня Ірина Верещук повідомила, що українська сторона вже отримала дозвіл на перепоховання Коновальця. А 15 липня Кабінет Міністрів ухвалив розпорядження №703-р, яким офіційно передбачив перепоховання його останків на Національному військовому меморіальному кладовищі та затвердив відповідний план заходів. Фінансування передбачене коштом державного і місцевих бюджетів, а також інших дозволених законом джерел.

    Чому повернення Коновальця не відбулося раніше

    Ідея перепоховати Коновальця в Україні виникла далеко не у 2026 році. Його могила в Роттердамі протягом десятиліть фактично сприймалася українською еміграцією як тимчасове місце поховання — до моменту, коли стане можливим повернення на незалежну українську землю.

    Однак існували складні юридичні питання. Правом виключної оренди могили на кладовищі «Кросвейк» володіла Українська стрілецька громада Канади. Ще у 2008 році українське посольство опрацьовувало можливість перенесення останків, однак тоді реалізувати задум не вдалося, оскільки громада продовжила оренду місця поховання ще на десять років.

    Саме тому нинішня процедура вимагала не просто політичного рішення Києва, а юридичного врегулювання питання з нідерландською стороною та організаціями української діаспори. У травні 2026-го необхідні дозволи зрештою були отримані, після чого Кабмін зміг затвердити офіційний план повернення.

    Хто такий Євген Коновалець

    Євген Коновалець є однією з ключових постатей українського визвольного руху першої половини XX століття.

    Він народився 1891 року на Львівщині. Під час Першої світової війни потрапив у російський полон після боїв за гору Маківку, а після повернення став одним з організаторів Галицько-буковинського куреня Січових стрільців. У 1918–1919 роках командував формуваннями Січових стрільців у війську Української Народної Республіки та брав участь у бойових діях проти більшовицьких і білогвардійських сил.

    Український інститут національної пам’яті зазначає, що наприкінці 1918 року Коновальцю пропонували стати членом Директорії УНР, однак він відмовився. Після поразки визвольних змагань він продовжив політичну та підпільну боротьбу за українську державність.

    У 1920 році Коновалець став одним із засновників Української військової організації, а з 1922-го перебував в еміграції. У 1929 році на установчому конгресі у Відні його обрали першим головою новоствореної Організації українських націоналістів. Цю посаду він обіймав до своєї смерті в 1938 році.

    Окремим напрямом його діяльності були спроби привернути увагу міжнародної спільноти до українського питання. Зокрема, Коновалець намагався порушувати його у Лізі Націй, у тому числі привертаючи увагу до Голодомору 1932–1933 років. За оцінкою Українського інституту національної пам’яті, його активність стала одним із факторів, що викликали занепокоєння радянського керівництва.

    Сталін наказав ліквідувати лідера ОУН

    Радянські спецслужби роками працювали над ліквідацією Коновальця. За матеріалами Українського інституту національної пам’яті та розсекреченими документами української зовнішньої розвідки, операцію з його вбивства організовували органи ОДПУ-НКВС, а наказ на усунення керівника українського націоналістичного руху походив від найвищого керівництва СРСР.

    Для проникнення в оточення Коновальця використовували агентуру. Одним із агентів став Павло Судоплатов, якого представили як прихильника українського підпілля з Радянської України. Він зумів увійти в довіру до Коновальця та кілька разів зустрічався з ним за кордоном.

    Остання зустріч відбулася 23 травня 1938 року в Роттердамі.

    Судоплатов передав Коновальцю пакунок із вибуховим пристроєм, замаскованим під подарунок. Після зустрічі агент залишив місце події. Через кілька хвилин, коли Коновалець ішов вулицею в центрі міста, бомба вибухнула. Український діяч загинув на місці, також були поранені випадкові перехожі.

    Так завершилася багаторічна операція радянських спецслужб проти одного з найвпливовіших керівників українського визвольного руху.

    Могила в Роттердамі стала символічним місцем

    Після вбивства Коновальця поховали на кладовищі «Кросвейк». За даними Українського інституту національної пам’яті, витрати на поховання тоді взяло на себе литовське консульство у Нідерландах.

    Згодом могила стала одним із символічних місць для української політичної еміграції.

    23 травня 1958 року, у двадцяту річницю загибелі Коновальця, біля його могили виступав Степан Бандера. Історики звертають увагу на символічний і водночас трагічний збіг: саме там Бандеру вперше побачив агент КДБ Богдан Сташинський, який наступного року вбив його в Мюнхені.

    Тепер багаторічна історія роттердамського поховання завершується.

    Коновалець стане не першим діячем ОУН, якого повернули в Україну

    Повернення останків Коновальця є частиною ширшої державної політики щодо перепоховання визначних діячів українського визвольного руху.

    У травні 2026 року з Люксембургу до України повернули останки Андрія Мельника та його дружини Софії Федак-Мельник. 25 травня їх урочисто перепоховали на Національному військовому меморіальному кладовищі. Мельник був близьким соратником Коновальця, одним із організаторів Січових стрільців і після загибелі першого голови ОУН став одним із провідних діячів українського націоналістичного руху.

    Керівництво держави раніше заявляло про намір продовжити повернення інших історичних постатей, похованих за кордоном. При цьому українська сторона наголошує на необхідності повністю дотримуватися законодавства країн, де розташовані могили, та домовленостей із родичами чи українськими організаціями, які опікуються похованнями.

    У випадку Коновальця цей шлях розтягнувся на десятиліття. Ще за радянських часів українська еміграція розглядала його поховання в Роттердамі як вимушене. Після відновлення незалежності були перші спроби домовитися про повернення праху, але юридично реалізувати їх вдалося лише тепер.

    11 серпня 2026 року, через 88 років після вбивства Коновальця агентом радянських спецслужб, його могилу на кладовищі «Кросвейк» відкрили для ексгумації. Наступним етапом стане повернення останків до України, прощання в Патріаршому соборі Воскресіння Христового в Києві та перепоховання на Національному військовому меморіальному кладовищі. Дату церемонії влада обіцяє оголосити додатково.

  • Кремль стежить за поставками зброї Україні через зламані IP-камери

    Кремль стежить за поставками зброї Україні через зламані IP-камери

    Російські державні хакери розгорнули масштабну шпигунську операцію проти країн НАТО, використовуючи для цього звичайні цивільні камери відеоспостереження. Основною метою кібератак є збір інформації про маршрути перевезення військової техніки, озброєння та іншої допомоги, яку західні союзники передають Україні. Для цього зловмисники отримують доступ до підключених до інтернету IP-камер, встановлених уздовж автомобільних доріг, біля логістичних центрів, портів, складів та інших стратегічно важливих об’єктів. Одним із головних напрямків цієї діяльності стали Нідерланди, які відіграють важливу роль у транспортуванні військової допомоги для українських Сил оборони.

    Про це повідомили Генеральна служба розвідки та безпеки Нідерландів (AIVD) та Військова розвідка країни (MIVD), які оприлюднили спільну заяву за результатами проведеного розслідування.

    За даними спецслужб, російська кампанія кібершпигунства має системний характер і триває вже тривалий час. Хакери намагаються отримати максимально повну інформацію про переміщення військової техніки та озброєння територією європейських держав, через які проходять логістичні маршрути до України. Насамперед їх цікавить, які саме види зброї, боєприпасів, бронетехніки чи іншого військового обладнання транспортуються, у яких обсягах здійснюються поставки, а також які маршрути використовуються союзниками для доставки допомоги.

    У ході розслідування нідерландські спецслужби встановили, що російським хакерам вдалося отримати доступ до низки камер відеоспостереження, розташованих безпосередньо на військово-логістичних маршрутах у Нідерландах. Хоча кількість скомпрометованих пристроїв виявилася порівняно невеликою, сам факт успішного проникнення викликав серйозне занепокоєння у розвідувальних органів країни.

    Після виявлення інцидентів усі організації та власники обладнання були оперативно поінформовані про компрометацію їхніх систем. Наразі вони здійснюють оновлення програмного забезпечення, посилюють налаштування безпеки та впроваджують додаткові механізми захисту, щоб унеможливити повторний несанкціонований доступ.

    У AIVD та MIVD наголосили, що Нідерланди вже давно входять до числа пріоритетних цілей російських спецслужб. Це пояснюється не лише активною політичною та військовою підтримкою України, а й географічним положенням країни. Через великі морські порти, транспортні вузли та логістичні центри Нідерландів проходить значна частина міжнародних поставок озброєння, військової техніки, боєприпасів, запасних частин та іншого обладнання, яке передається українській армії.

    Саме тому російська розвідка прагне максимально детально відстежувати рух таких вантажів. Отримання інформації в режимі реального часу дозволяє аналізувати масштаби військової допомоги, прогнозувати її надходження до України та оцінювати логістичні можливості країн НАТО.

    Під час розслідування також з’ясувалося, що переважна більшість зламаних камер мала критичні проблеми із захистом. Багато власників після встановлення обладнання не змінювали заводські паролі, залишали стандартні логіни доступу, не встановлювали оновлення програмного забезпечення та роками використовували пристрої із застарілими версіями прошивки. Саме ці недоліки дозволили хакерам відносно легко отримати контроль над системами відеоспостереження.

    Особливу увагу розвідники звернули на дешеві IP-камери китайських виробників Hikvision та Dahua, які широко використовуються як у приватному секторі, так і в малому бізнесі. Крім того, ризику піддаються популярні системи “розумних” дверних дзвінків, які власники будинків встановлюють для дистанційного контролю за входом на свою територію. Через недостатній рівень захисту саме такі пристрої часто стають найпростішою мішенню для кіберзлочинців та іноземних спецслужб.

    У більшості випадків власники навіть не здогадуються, що їхні камери були зламані. Пристрої продовжують працювати у звичайному режимі, передаючи зображення законному користувачу, але паралельно транслюють відео або надають доступ до нього стороннім особам, які отримали контроль над системою.

    За словами представників нідерландської розвідки, використання цивільної цифрової інфраструктури стало одним із ключових елементів сучасної розвідувальної діяльності. Якщо раніше шпигунські операції вимагали фізичної присутності агентів поблизу військових об’єктів, то тепер значну частину інформації можна отримати дистанційно, використовуючи тисячі підключених до інтернету камер.

    Фактично будь-яка камера, встановлена біля дороги, транспортної розв’язки, залізничної станції, порту, складу чи промислового підприємства, потенційно може стати джерелом цінної розвідувальної інформації. Саме тому кіберрозвідка дедалі активніше використовує такі пристрої для збору даних без необхідності залучати агентурну мережу.

    У заяві також зазначається, що нинішня кампанія є лише частиною масштабної діяльності російських державних хакерських угруповань, яка триває з початку повномасштабного вторгнення в Україну. Починаючи з 2022 року, підтримувані Кремлем кіберугруповання регулярно атакують логістичні компанії, транспортні оператори, оборонні підприємства, виробників озброєння, морські порти, ІТ-компанії та інші організації, які забезпечують постачання міжнародної допомоги Україні.

    У 2025 році Агентство кібербезпеки та захисту інфраструктури США (CISA) разом із партнерами повідомляло, що щонайменше 13 держав-членів НАТО та Україна стали об’єктами масштабної російської кіберкампанії. Основною метою цих атак було отримання інформації про логістичні маршрути, військові поставки та діяльність компаній, залучених до підтримки української оборони.

    Експерти зазначають, що використання IP-камер у військових цілях вже стало характерною рисою сучасних конфліктів. Аналогічні методи застосовують не лише російські спецслужби. Раніше ізраїльські органи безпеки повідомляли, що Іран використовував мережі цивільних камер відеоспостереження для пошуку потенційних цілей під час масованих атак безпілотниками та ракетами по території Ізраїлю.

    Водночас і українські фахівці з кібербезпеки застосовували схожі інструменти під час війни. Українським хакерам неодноразово вдавалося отримувати доступ до російських камер відеоспостереження, що дозволяло відстежувати переміщення військової техніки, контролювати роботу військових баз та коригувати удари по стратегічних об’єктах. Зокрема, цей метод використовувався під час першого бойового застосування українського морського безпілотника для атаки на російський підводний човен у порту Новоросійська.

    Крім того, ізраїльські та американські спецслужби раніше також демонстрували можливості використання мереж камер відеоспостереження під час проведення спеціальних операцій. За даними низки повідомлень, їм вдалося проникнути до систем міських камер та дорожнього відеоспостереження в Тегерані, що дозволило збирати інформацію про пересування високопоставлених представників іранського керівництва та військового командування.

    Фахівці з кібербезпеки наголошують, що стрімке поширення пристроїв Інтернету речей (IoT), до яких належать IP-камери, системи “розумного будинку”, відеодзвінки та інші мережеві пристрої, створює нові виклики для безпеки як окремих громадян, так і держав. Будь-який недостатньо захищений пристрій може стати не лише об’єктом злому, а й елементом масштабної шпигунської мережі.

    Саме тому спецслужби закликають власників камер змінювати заводські паролі, використовувати складні комбінації для входу, регулярно оновлювати програмне забезпечення, активувати двофакторну автентифікацію за наявності такої можливості та відключати віддалений доступ, якщо він не є необхідним. На думку експертів, навіть базові заходи кібергігієни здатні суттєво ускладнити роботу хакерів і запобігти використанню цивільної техніки у розвідувальних операціях.

  • «Досягли межі можливостей»: Нідерланди більше не передаватимуть Україні зброю напряму

    «Досягли межі можливостей»: Нідерланди більше не передаватимуть Україні зброю напряму

    Нідерланди більше не мають можливості надавати Україні нові пакети прямої військової допомоги зі своїх запасів, оскільки країна вже передала Києву все, що могла без шкоди для власної обороноздатності. Про це заявила міністерка оборони Нідерландів Ділан Єшільгоз-Зегеріус в інтерв’ю Bloomberg.

    Водночас ця заява не означає повного припинення підтримки України. За словами очільниці оборонного відомства, Нідерланди й надалі фінансуватимуть закупівлю озброєнь для України, братимуть участь у міжнародних програмах допомоги та закликатимуть інших союзників посилювати військову підтримку Києва.

    «У нас, як у Нідерландів, більше немає можливостей, оскільки ми вже зробили дуже багато», — заявила Єшільгоз-Зегеріус, коментуючи можливість нових поставок зі складів нідерландської армії.

    Окремо міністерка відповіла на питання щодо передачі Україні ракет до зенітних ракетних комплексів Patriot. За її словами, країна вже досягла межі своїх можливостей у цьому напрямку і не має додаткових запасів, які могла б передати без ризику для власної безпеки.

    Попри це, Гаага продовжує виконувати раніше взяті фінансові зобов’язання. Загалом Нідерланди вже спрямували на військову підтримку України понад 9,1 млрд євро, ще 11,6 млрд євро передбачено на майбутні програми допомоги. Крім того, країна виділила 1 млрд євро на механізм PURL (Prioritized Ukraine Requirements List), який дозволяє європейським союзникам фінансувати закупівлю американського озброєння для України.

    Ще в середині червня уряд Нідерландів оголосив новий пакет підтримки на 500 млн євро. Половину коштів планують спрямувати на закупівлю безпілотників у нідерландських виробників, ще 250 млн євро — на придбання американського озброєння для українських Сил оборони.

    Заява міністерки пролунала на тлі повідомлень української сторони про дефіцит ракет-перехоплювачів до систем Patriot. Українські посадовці неодноразово наголошували, що самих комплексів недостатньо без регулярного поповнення запасів боєприпасів, необхідних для відбиття масованих ракетних атак Росії.

    Останнім часом низка європейських країн також заявляє про обмеженість власних військових запасів. Через це дедалі більшу роль відіграють спільні програми фінансування виробництва зброї та закупівлі озброєння у США й європейських виробників замість передачі техніки безпосередньо зі складів національних армій.

    Заява Амстердама означає зміну формату підтримки, а не її припинення. Нідерланди залишаються серед найбільших донорів військової допомоги Україні, однак подальший внесок країни дедалі більше полягатиме у фінансуванні виробництва та закупівлі озброєння, а не у передачі власних запасів.