Daypolitico

Позначка: обмін полоненими

  • Катування, російська колонія та майже сім років вироку: США повертають учителя, якого викрали в Ізюмі

    Катування, російська колонія та майже сім років вироку: США повертають учителя, якого викрали в Ізюмі

    Росія 21 жовтня звільнила 74-річного громадянина США Стівена Габбарда, якого російські військові затримали у квітні 2022 року в окупованому Ізюмі Харківської області. Американець провів у російському ув’язненні понад чотири роки та отримав вирок у шість років і десять місяців колонії за звинуваченням у нібито участі в бойових діях на боці України. Його родина й адвокат відкидали обвинувачення, а близькі повідомляли про катування та голодування під час ув’язнення. Звільнення відбулося після особистого звернення Дональда Трампа до Володимира Путіна та збіглося з новим раундом американсько-російських переговорів.

    Про звільнення повідомили Reuters та Associated Press.

    Російський президент Володимир Путін оголосив про рішення під час зустрічі зі спеціальним представником президента США Стівом Віткоффом у Санкт-Петербурзі.

    За словами Путіна, звільнений американець уже перебував в аеропорту Пулково та готувався повернутися додому.

    Трамп особисто попросив Путіна звільнити американця

    Як повідомляють американські ЗМІ, президент Дональд Трамп порушив питання звільнення Габбарда під час попередньої телефонної розмови з Путіним.

    20 жовтня Трамп підтвердив журналістам, що тривалий час обговорював цю справу з російським керівником.

    Він натякнув, що найближчим часом можуть з’явитися важливі новини щодо долі американського громадянина.

    Наступного дня Москва оголосила про його звільнення.

    Трамп підтвердив, що Габбард повертається додому, і наголосив, що Сполучені Штати не передавали Росії інших ув’язнених у відповідь.

    За повідомленням Reuters, американський президент заявив, що для звільнення не знадобився обмін.

    Водночас повних деталей переговорів, які передували цьому рішенню, сторони не оприлюднили.

    Ким є Стівен Габбард і чому він жив в Україні

    Стівен Габбард — колишній викладач англійської мови зі штату Мічиган.

    Він народився у США, здобув магістерський ступінь з англійської мови, а також свого часу служив у Військово-повітряних силах та Національній гвардії Сполучених Штатів.

    Значну частину життя Габбард прожив за межами батьківщини.

    Близько 25 років він працював викладачем англійської мови в Японії, пізніше мешкав на Кіпрі.

    У 2014 році американець переїхав до Ізюма на Харківщині разом зі своєю українською партнеркою.

    За словами його сестри Патрісії Габбард Фокс, чоловік жив досить скромно, отримував невелику пенсію та не мав широкого кола знайомих.

    Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, він залишався в Ізюмі.

    Як російські військові затримали американського вчителя

    У квітні 2022 року російські війська окупували Ізюм.

    Саме в цей період Габбард опинився в російському полоні.

    Москва згодом стверджувала, що американець нібито вступив до підрозділу територіальної оборони України.

    За версією російської прокуратури, він отримав військову підготовку, зброю та погодився брати участь у бойових діях за грошову винагороду.

    Російська сторона також заявляла, що американець нібито чергував на українському військовому блокпості.

    Однак адвокат Габбарда Мартін Де Лука повідомляв Reuters, що його клієнт заперечував участь у будь-якому військовому підрозділі.

    Родичі також ставили під сумнів звинувачення.

    За словами сестри, Габбард не був людиною, яка прагнула брати участь у бойових діях.

    Reuters окремо зазначало, що не змогло незалежно встановити всі обставини його захоплення.

    Російський суд засудив Габбарда майже на сім років

    У жовтні 2024 року Московський міський суд визнав американця винним за звинуваченням у найманстві.

    Судове засідання відбувалося в закритому режимі.

    Габбарду призначили покарання у вигляді шести років і десяти місяців позбавлення волі.

    Російські державні медіа повідомляли, що американець визнав провину.

    Однак його адвокат і сім’я ставили під сумнів достовірність таких повідомлень.

    Захист наполягав, що Габбард не служив у Збройних силах України та не брав участі в бойових діях.

    У січні 2025 року Державний департамент США офіційно визнав американця неправомірно затриманим.

    Такий статус означав, що Вашингтон розглядав його ув’язнення не як звичайну кримінальну справу, а як випадок, який потребував спеціальних дипломатичних зусиль.

    Родичі повідомляли про побиття та голодування

    Особливе занепокоєння викликали умови утримання літнього американця в російських місцях позбавлення волі.

    Родичі Габбарда неодноразово заявляли про жорстоке поводження з ним.

    Його сестра Патрісія Габбард Фокс у відкритому зверненні до Дональда Трампа стверджувала, що брат зазнавав побиття, катувань і тривалого обмеження харчування.

    Правозахисні організації також висловлювали занепокоєння його станом здоров’я та умовами утримання.

    За даними Reuters, сестра впізнала брата на відеозаписах допитів, один з яких демонстрував фізичне насильство щодо чоловіка зі зв’язаними руками.

    Агентство водночас зазначало, що не змогло незалежно перевірити час і місце запису цих відео.

    Повного незалежного медичного висновку щодо наслідків перебування Габбарда в ув’язненні станом на момент звільнення оприлюднено не було.

    Звільнення відбулося під час переговорів Путіна з Віткоффом

    Повернення Габбарда збіглося з черговим візитом спеціального представника президента США Стіва Віткоффа до Росії.

    21 жовтня він прибув до Санкт-Петербурга для зустрічі з Путіним.

    Однією з головних тем залишалися можливості дипломатичного врегулювання російсько-української війни.

    Напередодні Віткофф взяв участь у переговорах з українськими та європейськими представниками в Осло.

    За повідомленнями ЗМІ, американська сторона підготувала пропозиції щодо можливого припинення вогню.

    На зустрічі в Санкт-Петербурзі Віткофф подякував Путіну за звільнення Габбарда.

    Втім, факт повернення американського громадянина не означає досягнення домовленості про завершення війни.

    Росія продовжує бойові дії проти України, а ключові питання можливого мирного врегулювання залишаються невирішеними.

    Чи був це обмін ув’язненими між США та Росією

    Американська адміністрація наголошує, що звільнення Габбарда не було частиною класичного обміну полоненими.

    Трамп заявив, що Сполучені Штати нічого не передавали Росії натомість.

    Однак це не дозволяє встановити, чи обговорювали сторони інші дипломатичні питання під час переговорів.

    Звільнення відбулося на тлі поступового зближення Вашингтона й Москви з окремих економічних питань.

    Зокрема, адміністрація Трампа тимчасово послабила визначені санкційні обмеження на операції з російським дизельним пальним.

    Кремль також заявив про намір відновити постачання дизеля до американського ринку.

    Водночас публічних доказів того, що звільнення Габбарда було безпосередньою умовою будь-якої паливної угоди, немає.

    Що відомо про повернення Габбарда додому

    Станом на 21 жовтня Росія підтвердила звільнення Стівена Габбарда.

    За словами Путіна, після виходу з місця ув’язнення американець перебував в аеропорту Пулково в Санкт-Петербурзі.

    Президент США Дональд Трамп повідомив, що він прямує додому та незабаром зможе возз’єднатися з родиною.

    Таким чином, після понад чотирьох років російського ув’язнення 74-річний американський вчитель отримав можливість повернутися до США.

    Його історія знову привернула увагу до долі цивільних іноземних громадян, яких російські військові затримували на окупованих територіях України, та до питання дотримання прав людини в російській пенітенціарній системі.

  • Після місяців очікування — новий великий обмін

    Після місяців очікування — новий великий обмін

    Україна та Росія можуть уже найближчими днями провести новий масштабний обмін військовополоненими. Керівник Офісу Президента Кирило Буданов заявив, що позитивних новин щодо повернення українців із російської неволі варто очікувати «дуже швидко», а сам обмін, за його оцінкою, може відбутися вже протягом найближчого робочого тижня.

    Про це Буданов розповів у коментарі «Новини.LIVE». На запитання про перспективи наступного обміну він зазначив, що довго чекати, ймовірно, не доведеться.

    «Має бути взагалі дуже швидко, в найближчому. Я думаю, на тижні», — сказав керівник Офісу Президента.

    Таким чином, йдеться про тиждень, який починається 28 вересня. Водночас конкретної дати операції, кількості українців, яких планують повернути, а також категорій військовополонених Буданов не назвав.

    Це важливе уточнення, оскільки переговори щодо обмінів традиційно проходять у закритому режимі, а деталі часто не розголошують до моменту фактичного повернення людей. Причиною є не лише складність домовленостей із російською стороною, а й безпекові ризики для самих полонених.

    Координаційний штаб із питань поводження з військовополоненими підтверджував, що після останніх повернень робота над новими обмінами не зупинялася. Після обміну 19 серпня керівник Коордштабу та начальник ГУР Олег Іващенко заявляв, що переговорний процес продовжується, а державні структури вже працюють над наступними операціями з повернення українців.

    Саме 19 серпня відбувся один із останніх великих обмінів. За даними, наведеними в матеріалі ТСН, тоді додому повернули українських захисників, серед яких був військовослужбовець, що перебував у російській неволі ще з 2017 року.

    Незадовго після цього Буданов уже говорив, що Україна готується до ще одного масштабного повернення.

    «Ненька інфо» повідомляла, що після серпневих обмінів Буданов анонсував ще один великий етап, заявивши, що він має відбутися «дуже скоро». Тоді також ішлося про продовження звірки списків і переговорів із російською стороною.

    Читайте також: «Дуже скоро»: Україна та Росія готують новий масштабний обмін полоненими. Матеріал «Ненька інфо»

    Остання заява Буданова свідчить, що переговори могли перейти до етапу, на якому українська сторона вже очікує практичного результату. Водночас ані Офіс Президента, ані Координаційний штаб станом на ранок 27 вересня не оприлюднили списків людей, яких можуть повернути.

    Особливо чутливим залишається питання військовослужбовців, які тривалий час вважалися зниклими безвісти.

    Нещодавно стало відомо, що російська сторона підтвердила перебування у полоні ще 79 українських військових, які раніше мали статус зниклих безвісти. Ці дані були передані українській стороні у відповідь на запит щодо 1500 зниклих осіб.

    За інформацією уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубінця, на цьому етапі Росія лише підтвердила факт перебування цих 79 військовослужбовців у полоні. Інформації про включення саме цих людей до наступного обміну немає.

    Питання формування обмінних списків залишається одним із найскладніших. На зустрічах із родинами військовополонених представники Координаційного штабу пояснювали критерії та принципи формування запитів на обмін, а також роботу з військовими, які зникли безвісти.

    Окрема увага приділяється українцям, які перебувають у російській неволі з 2014 року та перших місяців повномасштабного вторгнення у 2022 році. Родини таких військових регулярно порушують питання їхнього пріоритетного повернення під час зустрічей із представниками держави.

    У Координаційному штабі наголошують, що переговори про обміни є постійним і складним процесом. Українська сторона звинувачує Росію у використанні теми військовополонених для інформаційного та психологічного тиску на родини. У серпні Коордштаб заявляв про активізацію російської дезінформації навколо обмінів і закликав орієнтуватися лише на офіційну інформацію.

    Це вже не перший випадок у 2026 році, коли Буданов заздалегідь повідомляє про підготовку великого обміну.

    Навесні він говорив про переговори щодо повернення українців напередодні Великодня. «Ненька інфо» тоді повідомляла, що контакти між Україною та Росією з гуманітарного питання продовжувалися, хоча процес ускладнювали юридичні та технічні процедури.

    Читайте також: Україна продовжує контакти з РФ щодо обміну полоненими, новий етап можуть провести до Великодня — Буданов. Матеріал «Ненька інфо»

    У квітні «Ненька інфо» також писала про один із найбільш резонансних обмінів року, коли в Україну повернули 193 полонених. Особливістю тієї операції було те, що частина звільнених раніше не мала належного підтвердження свого перебування у російській неволі з боку Міжнародного комітету Червоного Хреста.

    Читайте також: Повернули тих, кого «не існувало»: Україна звільнила 193 полонених, яких не визнавав Червоний Хрест. Матеріал «Ненька інфо»

    Тема повернення полонених залишається одним із небагатьох напрямів, де Київ і Москва продовжують прямі або опосередковані контакти навіть на тлі бойових дій.

    При цьому сам переговорний процес значно ширший за обміни. На початку вересня Буданов заявляв, що подальші переговори щодо війни залежатимуть передусім від ситуації на полі бою, а серед питань, які обговорюються сторонами, називав безпеку чорноморського судноплавства та можливе зменшення кількості ударів по цивільних і критичних об’єктах.

    Однак гуманітарний трек — повернення військовополонених, цивільних заручників та пошук зниклих безвісти — продовжується окремо.

    У березні цього року указом президента було створено Координаційну раду з питань захисту прав ветеранів, родин загиблих захисників, полонених і зниклих безвісти. Очолив її Кирило Буданов. Завдання структури включає, зокрема, координацію державної політики щодо полонених та підтримку їхніх родин.

    Саме тому нинішня заява керівника Офісу Президента є одним із найбільш конкретних сигналів за останні тижні щодо можливого нового повернення українців.

    Утім, до офіційного повідомлення про завершення операції говорити про точну кількість звільнених чи конкретний склад групи зарано. Буданов окреслив лише орієнтовний часовий горизонт — найближчий тиждень.

    Якщо домовленості будуть реалізовані, це стане черговим етапом великої роботи з повернення військових і цивільних громадян України, які залишаються у російській неволі. Координаційний штаб наголошує, що переговорний процес триває постійно, а його головною метою залишається повернення кожного українця додому.

  • Українські військовополонені у сучасній війні, між міжнародним правом, обмінами та цифровим пошуком

    Українські військовополонені у сучасній війні, між міжнародним правом, обмінами та цифровим пошуком

    Женевські конвенції будувалися на простій послідовності. Військовослужбовець потрапляє до рук противника, отримує статус військовополоненого, його реєструють, перевозять до місця утримання, до нього допускають Міжнародний комітет Червоного Хреста. Держава, що утримує, відповідає за життя, здоров’я і умови. Полонений не має ставати об’єктом помсти, джерелом інформації чи публічним трофеєм.

    У цій війні цей ланцюг може перериватися вже в перші години. Між захопленням і появою людини в офіційній системі можуть минути дні, місяці, іноді більше року. Його передають між підрозділами, допитують, перевозять через кілька пунктів — і лише потім поміщають до установи кримінально-виконавчої системи. Для родини в цей період він зникає: підтвердження немає, МКЧХ доступу не має, сторона, що утримує, може не повідомляти про нього.

    Юридично статус не зникає. Третя Женевська конвенція діє з моменту, коли людина опиняється під владою противника, а не після внесення до чужого реєстру. Під час допиту військовополонений зобов’язаний назвати лише обмежений набір ідентифікаційних даних. Катування, залякування і примус до воєнної інформації заборонені. На весь строк інтернування зберігаються вимоги гуманного поводження, медичної допомоги, зв’язку із зовнішнім світом і захисту від публічної цікавості.

    Реєстрація — несуча деталь цієї системи. Національне інформаційне бюро має передавати відомості до Центрального агентства з розшуку МКЧХ. За даними самого Комітету, національні інформаційні бюро України та Росії, утворені за Женевськими конвенціями, передали відомості про 20 670 осіб, головним чином військовополонених, МКЧХ як нейтральний посередник пересилає ці дані між сторонами і родинам. Російсько-українська війна показує, наскільки конструкція ламається, якщо одна сторона не забезпечує порівнянної прозорості.

    Російська влада застосовує до українських військовослужбовців власну правову і політичну лексику. Частина захоплених опиняється фігурантами кримінальних справ і судових процесів — іноді вже після тривалого утримання. Кримінальне переслідування за конкретний воєнний злочин міжнародне право не забороняє. Але кримінальна справа не скасовує гарантій Женевської конвенції: статус військовополоненого не означає безкарність, і обвинувачення не перетворює людину на звичайного ув’язненого без захисту МГП.

    Документування ООН фіксує асиметрію доступу. До серпня 2026 року Управління Верховного комісара ООН з прав людини спиралося на 2 129 конфіденційних інтерв’ю. Серед них — 910 розмов з українськими військовополоненими і 403 з цивільними після звільнення з російського полону, а також сотні інтерв’ю з російськими військовополоненими в офіційних місцях утримання на підконтрольній Україні території, куди місія має регулярний доступ. Понад 95% опитаних українських військовослужбовців повідомляли про катування або жорстоке поводження. ООН задокументувала страти 129 українських військовополонених на початку полону і 48 смертей у місцях утримання — від катувань, відмови в медичній допомозі або нелюдських умов.

    Міжнародні спостерігачі отримали можливість працювати з російськими військовополоненими в Україні значно ширше, ніж з українськими полоненими в Росії. Це впливає на саму можливість запобігати порушенням. Там, куди спостерігач може потрапити, порушення видно до звільнення. Там, куди доступу немає, розслідування починається вже після обміну — за розповідями тих, хто повернувся. Найнебезпечнішим лишається проміжок між фактичним полоненням і поміщенням до офіційного місця утримання. Міжнародне право починає захищати людину одразу після захоплення. Міжнародний контроль часто з’являється значно пізніше.

    МКЧХ і доступ до полонених

    МКЧХ — центральний елемент контролю за військовополоненими не тому, що це звичайна міжнародна організація, а тому, що його статус дозволяє працювати з обома сторонами і заходити туди, куди інші структури не допускають. Той самий принцип його обмежує. Комітет — не інспекція з правом примусового входу. Він не може пред’явити мандат біля воріт колонії і вимагати відчинити двері. Відвідування потребує згоди сторони, яка контролює об’єкт. Норма Конвенції про право відвідувати полонених на практиці перетворюється на переговори про те, кому, коли і куди дозволять увійти.

    З лютого 2022-го по квітень 2026-го делегати МКЧХ відвідали понад 8 900 військовополонених з обох сторін, переважна більшість візитів припала на Україну. Організація наголошує: повноцінного доступу до всіх військовополонених вона не отримала. Цифра говорить про тих, кого делегати справді побачили, і мовчить про тих, хто лишається поза доступом. Візит до однієї людини не означає контролю над системою. Кілька візитів в одне місце не означають постійного моніторингу.

    У лютому 2026 року генеральний директор МКЧХ П’єр Кренбюль знову закликав забезпечити повний і безперешкодний доступ до всіх військовополонених і прямо сказав, що в Російській Федерації такого рівня доступу в Комітету немає. Для українських родин тут одна з найболючіших претензій. Їм недостатньо знати, що делегація відвідала «певну кількість» полонених. Потрібно зрозуміти, чи бачив Комітет конкретну людину, де вона, чи жива, чи отримала допомогу. Конфіденційність методики сприймається як відсутність відповіді.

    У цієї претензії є підстава. МКЧХ не публікує кожне порушення так, як правозахисна організація. Він розраховує, що закритий діалог збереже доступ. Публічне обвинувачення держави може зачинити двері. Війна довела дилему до межі і поставила Комітет під вогонь з двох сторін, але з різних причин. Українські родини і частина офіційного Києва чекають жорсткішої публічної позиції і роздільної статистики візитів: зведена цифра «з обох сторін» приховує, що основна робота йде там, куди двері вже відчинені. Російська сторона, навпаки, звинувачує Комітет у упередженості — зокрема через його більшу присутність в Україні.

    Обидва закиди б’ють в одну точку: мандат МКЧХ залежить від згоди влади, що утримує, а не від тяжкості порушення. ООН працює інакше. УВКПЛ не залежить від того самого механізму конфіденційного гуманітарного входу і може публікувати результати. Але російська влада не дає місії повноцінного доступу до місць утримання українських військовополонених. Значна частина картини російського полону збирається вже після звільнення. Дві моделі доповнюють одна одну. МКЧХ потрібен, щоб побачити людину під час полону. ООН і правозахисники частіше встановлюють, що з нею відбувалося, вже після повернення.

    Жодна організація не замінює державу, яка утримує полоненого. З українського боку державним контуром пошуку став Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, утворений у березні 2022 року: гаряча лінія, приймальні в регіонах, особистий кабінет родини. Штаб збирає дані, веде обмінні списки і замикає на собі те, що волонтери і родичі знаходять у відкритих джерелах. Але й він не відчиняє чужої камери. Контроль залежить від доступу. Доступ — від політичного рішення сторони, яка тримає людину.

    Роль Туреччини, ОАЕ і Ватикану в обмінах полоненими

    Коли контроль не гарантує доступу, на перший план виходить механізм взаємної зацікавленості — обмін. За роки повномасштабної війни сторони провели десятки обмінів і повернули додому тисячі людей. До літа 2026 року Координаційний штаб говорив уже про більш ніж 9 600 повернених військових і цивільних. Великі операції складалися не з роботи одного інституту, а з ланцюга, у якому брали участь самі сторони і треті держави. Обмін працює навіть тоді, коли переговори про припинення війни заходять у глухий кут: людей можна повертати, не домовившись про кордони і майбутнє окупованих територій.

    Туреччина стала одним із перших майданчикових посередників. Її роль виявилася ще 2022 року, коли турецька дипломатія брала участь у домовленостях про обміни і тимчасове розміщення в Туреччині командирів «Азову». Пізніше Стамбул знову став майданчиком гуманітарних переговорів. У травні 2025 року делегації домовилися там про найбільший на той момент обмін за формулою 1 000 на 1 000. Посереднику не обов’язково мати важіль примусу. Потрібні робочі відносини з обома сторонами і можливість передавати списки, уточнювати категорії, узгоджувати місце і час. ОАЕ зайняли практичну нішу організації передачі. 11 квітня 2026 року за посередництва Еміратів сторони обміняли по 175 осіб. 24 квітня за участі США і ОАЕ — по 193. Для Абу-Дабі це вже не разовий жест, а окрема гуманітарна інфраструктура, яка продовжує працювати паралельно політичному глухому куту.

    Ватикан діє інакше. Святий Престол не має тих самих інструментів, що Анкара чи Абу-Дабі, але тримає гуманітарний канал, який не завжди залежить від прямих перемовин військових структур. Кардинал Маттео Дзуппі з 2023 року бере участь у контактах щодо повернення дітей, возз’єднання родин і питань полонених. 1 вересня 2026 року радник Володимира Путіна Юрій Ушаков заявив, що прийме Дзуппі наприкінці вересня і що розмова буде саме про гуманітарний вимір української теми. У кожного посередника своя функція. Туреччина дає майданчик і політичний канал. ОАЕ допомагає провести передачу. Ватикан працює з категоріями, які складніше вписати у формулу «військовослужбовець на військовослужбовця».

    Сам обмін улаштований складніше, ніж «людина на людину». У списках — поранені, тяжко хворі, молоді військовослужбовці, люди, які перебувають у полоні кілька років, ті, кому російські суди вже винесли вироки. Пріоритет отримують категорії з особливим гуманітарним значенням. Юридичний статус і переговорна вага розходяться. Для Конвенції кожен військовополонений має рівне право на гуманне поводження. У переговорах про обмін окремі категорії військовополонених можуть мати різний пріоритет. Обмін не замінює міжнародне гуманітарне право. Конвенція має захищати людину до звільнення. Переговори мають забезпечити саме звільнення. Коли інтересу немає, полонений лишається всередині закритої системи, а право знову впирається у відсутність примусового доступу.

    Пошук зниклих за кадрами допитів і пересилок

    1949 року захист від «цікавості публіки» стосувався демонстрації полонених перед натовпом. Сьогодні натовп — у телефоні. Відео з українськими полоненими з’явилися з перших днів повномасштабного вторгнення. Їх знімали на допитах, під час дзвінків родичам, при переміщенні, при наданні допомоги, виводили в телесюжети і ставили перед камерою як учасників «інтерв’ю» або імпровізованої пресконференції. Ролики розходилися російськими офіційними каналами, Telegram і ефіром.

    Стаття 13 Третьої Женевської конвенції забороняє не лише насильство, а й поводження з військовополоненим як з об’єктом публічного інтересу. МКЧХ читає норму широко: під заборону потрапляють ідентифікуючі фотографії, відео допитів, особисте листування і будь-які дані, за якими можна встановити особу, — незалежно від каналу, включно з інтернетом. У квітні 2022 року Human Rights Watch окремо вказала російській владі на трансляції з українськими військовополоненими. Навіть візуально «спокійне» інтерв’ю не робить людину вільним учасником публічної розмови, вона перебуває під владою противника.

    Для родин той самий заборонений ролик часто стає першим доказом життя. Держава ще не підтвердила полон. МКЧХ людину не бачив. А в стрічці з’являються кілька секунд: обличчя, голос, форма. Для права це порушення режиму захисту. Для родичів — перше підтвердження, що він не загинув. Сучасний коментар до Конвенції якраз допускає вузький виняток: ідентифікуючий матеріал можна оприлюднити, якщо це відповідає життєвому інтересу самого полоненого — наприклад, коли людина значиться зниклою. Пошукові канали працюють саме в цій щілині між забороною і необхідністю. Так знаходили конкретних людей.

    Буковинка Ольга Пірог півтора року не знала, де її чоловік Володимир, зниклий у грудні 2023-го на куп’янському напрямку. На Великдень вона гортала російський Telegram і зупинилася на кадрі в санвузлі: обличчя до бороди, постава, руки — і берці, які шила йому сама. Пізніше полон підтвердили троє звільнених з луганської колонії, обміняних 6 травня 2025 року. Лариса Задолянська з Одеської області пів року шукала сина Ігоря Решетинського, зниклого 20 травня 2023-го під Бахмутом. До Нового року родина знайшла ролик захоплення: очі заклеєні скотчем, але обличчя вона впізнала одразу. Пізніше прийшов анонімний лист — СІЗО №1 у Смоленській області.

    Полтавка Тетяна Гуренкова вважала чоловіка Юрія Швидкого зниклим з 24 листопада 2024-го, доки його побратим не знайшов на YouTube російську зйомку. «Від душі відлягло, що він живий», — казала вона вже після того, як Юрія повернули у великому обміні. Світлана Резніченко з Нової Праги сім місяців не мала вістей про чоловіка Володимира, фото знайшлося в пошуковій групі. Він провів у російсько-чеченському полоні 20 місяців і повернувся 24 квітня 2026 року. На Миколаївщині Лілія впізнала брата-морпіха Євгенія на пропагандистському знімку з табличкою: «по мочках вух, по зморшках, по посмішці». У тій самій родині в полоні опинилися ще батько і чоловік.

    Саме тут виникла паралельна, низова система пошуку. Публічні канали на кшталт «База ПІБ | Фото полонених» прямо позиціонують себе як майданчики щоденного моніторингу фото й списків зниклих і полонених військових. Родини знаходять у стрічці обличчя, дату публікації, джерело — і вже з цим ідуть до Координаційного штабу. Далі ланцюг замикається на державний контур пошуку, а не на сам канал.

    Та сама камера працює і в зворотний бік. Російські канали, які викладають полонених «для родин», потім використовують контакт для тиску: лист, дзвінок, вимога записати звернення. Тому серйозні пошукові проєкти розділяють дві дії: публічно фіксують факт — «людину видно на матеріалі такої-то дати», — а сам файл віддають родині. Камера принижує і водночас стає єдиним доступним доказом життя, поки двері камери зачинені для Червоного Хреста.

    Супутники, розпізнавання облич і свідчення звільнених

    Коли реєстри мовчать, а спостерігач не може увійти, працює третій рівень — відкриті дані. У березні 2022 року українське Міністерство оборони почало застосовувати Clearview AI для ідентифікації загиблих російських військовослужбовців: зіставлення облич із відкритими джерелами і пошук родичів. Це не була система «хто зараз у полоні». Але принцип закріпився: обличчя стало цифровим ідентифікатором.

    Для українських полонених той самий принцип використовують волонтерські канали і OSINT-групи. Збігу обличчя недостатньо. Потрібні дата матеріалу, джерело, обставини зйомки і бажано друге зображення. Помилка дає родині хибну надію. На Прикарпатті мати впізнала у пораненому морпіху 36-ї бригади власного сина — за кадром здачі в полон. За тиждень зателефонувала інша жінка: це її син, його вже обміняли. Тому стійкі проєкти вимагають кількох незалежних ознак.

    Другий контур — свідчення тих, кого вже повернули. Списки «від звільненого з полону» публікують частинами, а місце утримання часто віддають лише рідним. Іноді цього вистачає, щоб перекреслити навіть офіційну смерть. Родина львів’янина Назара Далецького 2023 року поховала його після збігу ДНК з обгорілим тілом з-під Куп’янська. У липні 2025-го звільнений військовий повідомив, що бачив Назара живим, у серпні і жовтні це підтвердили ще двоє. 5 лютого 2026-го Назар сам вийшов на обмін і зателефонував матері. Похорон виявився чужою могилою.

    Супутник вирішує інше завдання — місце об’єкта. У серпні 2022 року Yale Humanitarian Research Lab сумістила знімки з відкритими свідченнями і склала мапу щонайменше 21 об’єкта в Донецькій області, пов’язаних із російською системою фільтрації. На кадрі пункту в Безіменному були видні десятки наметів і транспорт, черга машин тягнулася зі сторони Маріуполя. Знімок не показував, що відбувалося всередині. Разом зі свідченнями він дозволяв установити функцію об’єкта. Після вибуху в Оленівці супутникові кадри використали для порівняння території колонії до і після: нові конструкції, зміни ґрунту, сліди робіт — те, чого не відновити лише за розповідями.

    Третій інструмент — геолокація відео. Форма будівлі, вікна, лінія електропередачі, дорога, дерево, водонапірна вежа, рельєф. Якщо людина з’являється на ролику, обличчя можна звірити з довоєнним фото. Якщо відома дата публікації — з’являється мінімальна дата, коли вона точно була жива. Якщо на задньому плані читається місце — виникає ймовірність конкретного об’єкта. Якщо та сама людина пізніше з’являється на іншому кадрі — складається часовий ланцюг. Юридичної сили в цього обліку немає. Але він збирає те, чого державні й міжнародні структури поки не підтверджують. У цьому головний зсув XXI століття. Женевські конвенції лишилися юридичним каркасом. Навколо нього виросла інфраструктура, якої не було 1949 року: посередники, цифрові реєстри, Telegram-канали пошуку, супутники, алгоритми облич, OSINT, особисті кабінети родин.

  • «Дуже скоро»: Україна та Росія готують новий масштабний обмін полоненими

    «Дуже скоро»: Україна та Росія готують новий масштабний обмін полоненими

    Україна та Росія перебувають на завершальній стадії підготовки чергового великого обміну військовополоненими. Про це в ефірі національного телемарафону повідомив керівник Офісу президента України Кирило Буданов.

    Ключові деталі та динаміка переговорів

    • Анонс нового етапу: За словами керівника ОП, новий масштабний обмін має відбутися вже найближчими днями.
    • Головний напрям діалогу: Питання звільнення військовополонених та незаконно утримуваних осіб залишається одним із основних каналів прямої комунікації між сторонами.
    • Попередні результати: Напередодні, 19 серпня, з російської неволі повернулися 103 українські захисники, а напередодні Дня Незалежності відбулися додаткові повернення громадян через територію Білорусі.
    • Робота Координаційного штабу: Триває постійна звірка списків за участі Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими та залученням міжнародних посередників.

    З заяви Кирила Буданова в ефірі телемарафону:

    «Нещодавно був один обмін, потім на День Незалежності ще людей повернули з території Білорусі. Ну, і буде ще один великий обмін дуже скоро».

     

  • «Внесемо до списків на обмін»: СБУ розкрила цинічну схему вербування родичів українських полонених

    «Внесемо до списків на обмін»: СБУ розкрила цинічну схему вербування родичів українських полонених

    Російські спецслужби активізували одну з найбільш цинічних схем впливу на українців — вони намагаються завербувати родичів військовослужбовців, які перебувають у російському полоні або вважаються зниклими безвісти. Для тиску використовують найвразливіше місце сімей: надію повернути близьку людину додому. Представники РФ можуть обіцяти покращення умов утримання, телефонну розмову з полоненим або навіть внесення його до так званих «списків на обмін». Натомість від родичів вимагають інформацію про ЗСУ, стеження за військовими об’єктами, участь в інформаційних операціях, а в окремих випадках — диверсії, теракти чи навіть замовні вбивства.

    Про нову хвилю такої активності 27 серпня попередила Служба безпеки України. За даними СБУ, у більшості задокументованих випадків російські спецслужбісти або підконтрольні їм особи виходять на родини телефоном, через месенджери чи відеозв’язок. Іноді контакт відбувається навіть у присутності самого українського військовополоненого, що може створювати для його близьких особливо сильний психологічний тиск.

    Тактика може починатися без очевидних ознак вербування. Людині можуть повідомити нібито ексклюзивні дані про стан або місце перебування її родича, запропонувати «допомогу» чи створити враження, що співрозмовник має реальний вплив на умови утримання полоненого. Далі вимоги поступово посилюються.

    За інформацією СБУ, серед даних, якими цікавляться росіяни, — місця дислокації українських військових частин та інших військових об’єктів, маршрути переміщення техніки й особового складу, а також контакти та персональні дані військовослужбовців. Усе це може використовуватися російською розвідкою для планування ударів, встановлення особового складу підрозділів або подальших спроб вербування інших людей.

    У найнебезпечніших випадках розмова переходить від збору інформації до прямих злочинних завдань. СБУ фіксує спроби залучити родичів українських бранців до диверсій, терористичних актів, замовних убивств та інформаційно-психологічних операцій, спрямованих проти України.

    Головною «винагородою» стає те, що для сім’ї військовополоненого важить значно більше за гроші.

    Представники РФ можуть запевняти, що за виконання завдання полоненому забезпечать краще ставлення або його нібито внесуть до «списків на обмін». СБУ окремо наголошує: співпраця з російськими спецслужбами не впливає на процедуру повернення людини з полону. Тобто обіцянку обміну використовують саме як інструмент маніпуляції.

    Координаційний штаб із питань поводження з військовополоненими раніше також неодноразово попереджав про подібні схеми. За його інформацією, невідомі можуть телефонувати сім’ям, представлятися російськими посадовцями, представниками установ або людьми, які нібито мають доступ до переговорного процесу, і пропонувати за гроші «посприяти» включенню полоненого до списків на обмін. Офіційна позиція штабу однозначна: жодні сторонні «посередники» не можуть впливати на формування обмінів.

    Це важливий момент, оскільки сам механізм обміну значно складніший, ніж його намагаються представити шахраї чи російські спецслужби. Представники Координаційного штабу раніше пояснювали, що українська сторона систематично формує запити щодо кожної відомої людини в полоні та з’ясовує готовність російської сторони повернути її. Це переговорний процес між уповноваженими структурами, а не список, до якого можна «додати» людину через приватного посередника за гроші чи виконання незаконного завдання.

    Причому росіяни працюють не лише з родинами тих, чий полон офіційно підтверджений. Під особливим ударом опиняються сім’ї військових, які вважаються зниклими безвісти.

    У таких випадках невизначеність може тривати місяцями або роками. Людина не знає, чи живий її родич, чи перебуває він у лікарні, полоні або на окупованій території. Цю невизначеність російські структури активно експлуатують. Центр стратегічних комунікацій разом із Координаційним штабом раніше пояснювали, що спецслужби РФ свідомо використовують вразливий емоційний стан родин, їхнє почуття страху, провини та надію на будь-яку інформацію про близького.

    Такі операції мають кілька цілей одночасно. Перша — розвідувальна: отримати дані про українське військо. Друга — вербувальна: змусити людину виконувати конкретні завдання. Третя — психологічна: дестабілізувати родину та використати її емоції проти української держави. Четверта — інформаційна: посилити недовіру до офіційних структур, переконуючи сім’ї, що держава нібито нічого не робить для повернення їхніх близьких.

    За даними Координаційного штабу, у попередні роки тактика росіян також змінювалася. Якщо на початку повномасштабного вторгнення родичів полонених і зниклих безвісти намагалися втягувати передусім у масові протестні акції та інформаційні кампанії всередині України, то пізніше дедалі частіше почали застосовувати прямий шантаж. Представники РФ можуть обіцяти покращення становища бранця, а після встановлення довіри вимагати, наприклад, стежити за стратегічними об’єктами або підпалювати автомобілі.

    Окремо існує ще одна категорія небезпеки — звичайні шахраї, які не обов’язково пов’язані з російськими спецслужбами, але використовують ту саму трагедію заради грошей.

    Родинам телефонують люди, які представляються волонтерами, військовими, побратимами або посередниками. Вони можуть заявити, що військовий нібито поранений і потрібні кошти на операцію, що за певну суму можна організувати дзвінок із полоненим, дізнатися місце поховання зниклого або вплинути на його включення до обміну. Такі схеми фіксуються вже не перший рік.

    Координаційний штаб останнім часом знову повідомляє про різке зростання шахрайської активності щодо сімей полонених і зниклих безвісти. Там закликають не передавати гроші невідомим, не повідомляти стороннім особисті дані та користуватися лише офіційними каналами.

    Особливо небезпечним інструментом є використання самого полоненого.

    Якщо розмова відбувається у його присутності або родині дозволяють почути його голос, близьким надзвичайно важко оцінювати ситуацію раціонально. Полонений може перебувати під фізичним або психологічним примусом і говорити те, що від нього вимагають російські силовики. Сам факт, що людина жива і сім’я нарешті почула її після місяців невідомості, робить подальшу маніпуляцію набагато ефективнішою.

    Контекст російського полону робить такі погрози ще страшнішими. Україна та міжнародні структури багаторазово повідомляли про систематичне жорстоке поводження з українськими військовополоненими. За даними, що наводилися у 2025–2026 роках із посиланням на міжнародні спостереження, переважна більшість звільнених українських бранців повідомляла про катування або інші форми насильства.

    Саме тому фраза «ми можемо покращити умови його утримання» для родини звучить не як абстрактна пропозиція. Вона може сприйматися як питання здоров’я або навіть життя близької людини.

    Станом на травень 2026 року заступниця голови Верховної Ради Олена Кондратюк говорила приблизно про 7 тисяч українських військовослужбовців у російському полоні. При цьому точна кількість людей, яких РФ фактично утримує, може бути складнішою для встановлення через тих, хто офіційно числиться зниклим безвісти, але насправді перебуває в місцях несвободи.

    Координаційний штаб пояснював, що статус «зниклий безвісти» зберігається доти, доки немає достатніх доказів полону або загибелі. Українська сторона поступово встановлює долю таких військових через свідчення звільнених, дані розвідки та інші джерела.

    СБУ радить людям, з якими намагаються встановити подібний контакт, не погоджуватися на жодні завдання та негайно повідомляти українські правоохоронні органи. Водночас, якщо це не створює додаткової небезпеки, варто зберегти листування, номери телефонів, записи розмов, скриншоти акаунтів та інші дані, які можуть допомогти ідентифікувати вербувальників.

    Для родин полонених і зниклих безвісти діють офіційні державні канали. Координаційний штаб має особистий кабінет для передачі максимально повної інформації про людину, а також дорожню карту з алгоритмами дій. Працюють громадські приймальні та консультаційні центри.

    Головне правило, на якому наголошують українські структури, звучить максимально просто: ніхто з приватних осіб не може гарантувати обмін військовополоненого. Якщо співрозмовник просить гроші, військову інформацію, фотографії об’єктів, персональні дані військових або виконання будь-яких незаконних дій в обмін на «допомогу» полоненому — це ознака шахрайства, вербування або ворожої спецоперації.

    Саме на цьому російські спецслужби й будують свою схему: вони не шукають випадкову людину, готову працювати на ворога, а приходять до тих, кого війна вже поставила у винятково вразливе становище. Замість грошей їм пропонують те, від чого майже неможливо емоційно відмовитися, — надію побачити близького живим удома.

    Але СБУ попереджає: обіцянка «внести до списків на обмін» не наближає звільнення військовополоненого. Натомість виконання ворожих завдань може поставити під загрозу інших українських військових, цивільних і саму родину, яку російські спецслужби використали як інструмент.

     

  • Перші слова після полону: 103 українські воїни зателефонували рідним після повернення додому

    Перші слова після полону: 103 українські воїни зателефонували рідним після повернення додому

    У середу, 19 серпня, 103 українські захисники повернулися з російського полону. Одразу після перетину кордону військові телефонували своїм рідним, а дорогою додому їх зустрічали місцеві жителі з українськими прапорами.

    Про перші хвилини звільнених воїнів на рідній землі повідомив уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець.

    За його словами, після повернення захисники насамперед прагнули почути голоси своїх близьких і повідомити їм головне — вони вже в Україні.

    «Я вже в Україні», — саме ці слова звучали під час перших дзвінків додому.

    Лубінець привітав звільнених захисників та їхні родини з довгоочікуваним поверненням.

    «Сьогодні вони там, де на них чекали. Там, де їх люблять — вдома», — зазначив омбудсмен.

    Українців зустрічали з прапорами

    Дорогою після обміну звільнених військових зустрічали місцеві жителі. Люди виходили з українськими прапорами, вітаючи захисників із поверненням.

    Для самих військових головними залишалися зустріч із родинами та можливість нарешті повернутися додому після перебування в російській неволі.

    Перші телефонні розмови з близькими відбувалися практично одразу після перетину кордону.

    Хто повернувся з російського полону

    Під час обміну 19 серпня Україні вдалося повернути 103 військовослужбовців.

    Серед звільнених — представники Збройних сил України, Військово-морських сил, Сил територіальної оборони, Національної гвардії та Державної прикордонної служби.

    Раніше повідомлялося, що серед повернутих є захисники Маріуполя, а також військові, які воювали на Донецькому, Луганському, Харківському, Запорізькому, Херсонському, Дніпровському та Сумському напрямках.

    Після повернення звільнені військовослужбовці мають пройти медичні обстеження та реабілітацію.

  • Україна повернула з російського полону ще 103 захисників: серед звільнених — оборонці Маріуполя

    Україна повернула з російського полону ще 103 захисників: серед звільнених — оборонці Маріуполя

    Україна провела черговий обмін військовополоненими з Росією. У середу, 19 серпня, додому повернулися 103 українські захисники. Серед звільнених є військовослужбовці Збройних сил України, Національної гвардії та Державної прикордонної служби, а більшість повернутих мають поранення або тяжкі захворювання.

    Про проведення обміну повідомив президент України Володимир Зеленський.

    За словами глави держави, серед тих, хто повернувся з російської неволі, є військові, які захищали Україну в Маріуполі, а також брали участь у бойових діях на Донецькому, Луганському, Харківському, Запорізькому, Херсонському, Дніпровському та Сумському напрямках.

    Таким чином, до України повернули військовослужбовців, які воювали на різних ділянках фронту та в різний час потрапили в російський полон.

    Зеленський подякував українським військовим, які поповнюють обмінний фонд, наголосивши, що саме це створює можливості для подальшого повернення українців із російської неволі.

    Президент також подякував команді, яка займається організацією обмінів, та наголосив, що Україна продовжує роботу для звільнення всіх громадян, які залишаються в полоні.

    Більшість повернутих мають поранення

    Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими уточнив, що більшість із 103 звільнених захисників мають поранення та тяжкі захворювання.

    Серед повернутих є як солдати та сержанти, так і декілька офіцерів.

    Наймолодший військовослужбовець, якого вдалося повернути 19 серпня, народився у 2000 році. Найстаршому звільненому захиснику — 59 років.

    Після повернення всі військовослужбовці пройдуть комплексний медичний огляд.

    Їм також нададуть допомогу з фізичної та психологічної реабілітації, необхідну після тривалого перебування в російському полоні.

    Крім того, звільнені військові мають отримати всі передбачені державою виплати та допомогу з подальшою реінтеграцією.

    Попереду — лікування та реабілітація

    Повернення з полону є лише першим етапом відновлення військовослужбовців.

    Українські захисники, які тривалий час перебували в неволі, після прибуття проходять первинний огляд, медичні обстеження та отримують необхідну допомогу. Залежно від стану здоров’я частина звільнених може потребувати тривалого лікування.

    Окремий напрям роботи — психологічна реабілітація та відновлення документів.

    У Координаційному штабі наголосили, що держава забезпечуватиме повернутим військовим необхідну підтримку після тривалої ізоляції.

    Україна продовжує поповнювати обмінний фонд

    Володимир Зеленський окремо звернув увагу на значення російських військовополонених для проведення подальших обмінів.

    Українські військові продовжують брати російських окупантів у полон під час бойових операцій. Зокрема, нещодавно Сили спеціальних операцій повідомляли про звільнення Андріївки-Клевцового на Донеччині, де українські військові взяли в полон близько 30 російських військовослужбовців.

    Наявність обмінного фонду залишається одним із ключових інструментів для повернення українських військових із російського полону.

    Українська сторона неодноразово наголошувала, що робота над обмінами триває постійно, навіть у періоди, коли публічних домовленостей про нові обміни немає.

    Окрема увага приділяється поверненню тяжкопоранених і тяжкохворих військових, а також захисників, які перебувають у російському полоні тривалий час.

    Після обміну 19 серпня робота зі звільнення інших українських військовополонених продовжується.

  • У РФ полонених «відгодовують» перед обміном: у СБУ розповіли про підготовку показової «картинки»

    У РФ полонених «відгодовують» перед обміном: у СБУ розповіли про підготовку показової «картинки»

    У Росії можуть спеціально покращувати фізичний стан українських військовополонених і цивільних напередодні обмінів, щоб створити враження дотримання міжнародних норм поводження з полоненими. Для цього, за словами української сторони, існують окремі приміщення, де людей перед передачею іншій стороні переводять на посилене харчування.

    Про це розповів керівник Об’єднаного центру з координації пошуку та звільнення військовополонених Андрій Пастернак під час пресконференції в «Укрінформі».

    За його словами, про практику так званого «відгодовування» українських полонених знають представники української сторони, які беруть участь у переговорах щодо обмінів. Йдеться не лише про військовослужбовців, а й про цивільних громадян, яких Росія утримує в неволі.

    Пастернак зазначив, що російська сторона, знаючи заздалегідь, кого саме планують передати під час обміну, може змінювати умови утримання цих людей напередодні їхнього повернення в Україну. Зокрема, полонених починають краще годувати, щоб під час передачі вони мали більш задовільний зовнішній вигляд.

    «Знають всі, хто дотичний до перемовин на обмін, що ворог, знаючи, кого буде віддавати, це стосується і цивільних, приводить цих полонених в нормальну форму процесом так званого відгодування», — заявив він.

    За словами представника СБУ, інформацію про такі практики українська сторона отримує безпосередньо від людей, яких вдалося звільнити з російського полону. Про подібні випадки також розповідають цивільні українці, яких повернули в рамках обмінів.

    Пастернак назвав таку практику одним з елементів психологічного та фізичного знущання над полоненими. За його словами, російська сторона може спочатку тривалий час не забезпечувати людей належним харчуванням, а безпосередньо перед обміном навмисно збільшувати кількість їжі.

    «Це також один із елементів тортур — знущання, коли одних не годують спеціально, а інших відгодовують для того, щоб він більш-менш мав нормальний вигляд», — зазначив представник СБУ.

    Українська сторона, за словами Пастернака, неодноразово звертає увагу російських представників на суттєву різницю у фізичному стані людей, яких сторони передають під час обмінів.

    Він зазначив, що українські військовополонені після повернення часто мають значно гірший фізичний стан і сильно втратили вагу. Водночас російські військовополонені, яких Україна передає російській стороні, за його словами, перебувають у значно кращому фізичному стані.

    «Наші всі дуже-дуже худі. Одиниці, які плюс-мінус в нормальному фізичному стані. Їхні ж військовополонені, яких ми віддаємо на обмін, всі дійсно відгодовані», — сказав Пастернак.

    Він також звернув увагу на відмінності в організації утримання полонених в Україні та Росії. За словами представника української сторони, в Україні існують визначені правила харчування та утримання військовополонених, а відповідні умови можуть перевіряти міжнародні організації.

    Зокрема, Пастернак згадав Міжнародний комітет Червоного Хреста та Організацію Об’єднаних Націй, представники яких здійснюють відповідний моніторинг та звертають увагу на дотримання Україною норм міжнародного гуманітарного права.

    Водночас українська сторона останнім часом неодноразово заявляла про інформаційні кампанії Росії, пов’язані з темою військовополонених. За даними українських представників, Москва намагається сформувати для міжнародної аудиторії уявлення про нібито гуманне ставлення до українців, яких утримують у російській неволі.

    Зокрема, російська сторона поширювала списки українських військовополонених, яких нібито «відмовляється забирати» Україна. Українські посадовці назвали такі твердження маніпулятивними та частиною інформаційної кампанії, спрямованої на дискредитацію Києва.

    Також українська сторона повідомляла про спроби Росії використовувати українських військовополонених у військових цілях, зокрема формувати з них бойові підрозділи.

    На цьому тлі українські представники наголошують, що питання поводження з військовополоненими має розглядатися не лише в контексті обмінів, а й у ширшій площині дотримання міжнародного гуманітарного права.

    Заяви Пастернака стосуються свідчень, які, за його словами, українська сторона отримує від звільнених полонених. Водночас кожен конкретний випадок неналежного поводження з полоненими потребує документування та належної перевірки компетентними міжнародними та українськими структурами.

    Україна продовжує наполягати на необхідності повернення всіх своїх громадян із російського полону та забезпечення належного доступу міжнародних організацій до місць їхнього утримання.

  • Лубінець спростував заяви РФ про відмову України від полонених: «Готові забрати всіх»

    Лубінець спростував заяви РФ про відмову України від полонених: «Готові забрати всіх»

    Україна не відмовляється від жодного свого громадянина, який перебуває в російському полоні, і готова забирати всіх військовополонених, цивільних заручників та українських дітей. Заяви російської сторони про нібито відмову Києва від своїх громадян є частиною інформаційної кампанії проти України.

    Про це заявив уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець на пресконференції в Укрінформі.

    За його словами, Росія розпочала медійну кампанію, спрямовану на дискредитацію України. Зокрема, російська сторона поширює списки українських військовополонених, яких Київ нібито не хоче забирати.

    Лубінець наголосив, що Україна готова прийняти кожного свого громадянина, якого Росія погодиться передати.

    «Ми ніколи не відмовлялись від будь-якого українського військовополоненого, цивільного заручника чи української дитини. Ми готові забирати абсолютно всіх, кого нам готова віддавати РФ», — заявив омбудсмен.

    За словами Лубінця, після появи російських списків українська сторона не залишає їх без уваги. Київ надсилає офіційні запити та підтверджує готовність оперативно забрати зазначених людей.

    Водночас, як стверджує омбудсмен, після цього російська сторона починає затягувати процедуру. Замість швидкого вирішення питання Москва запускає додаткові погодження та інші бюрократичні процеси, через що повернення людей відкладається.

    Лубінець вважає, що така тактика має не лише практичну, а й інформаційну мету. Росія, за його словами, намагається використати біль та невизначеність родин військовополонених і зниклих безвісти для створення негативного ставлення до української влади.

    Для родичів полонених ситуація залишається особливо важкою, оскільки вони щодня не мають достовірної інформації про місце перебування близької людини, її стан та перспективи повернення.

    Українська сторона раніше неодноразово заявляла про готовність продовжувати обміни та повертати своїх громадян. Водночас Київ звинувачує Росію у використанні теми військовополонених та цивільних заручників у пропагандистських цілях.

    Окремо українська влада попереджала про підготовку Росією нових інформаційних кампаній, у межах яких Москва намагається сформувати у міжнародної аудиторії уявлення про нібито гуманне ставлення до українців.

    Таким чином, заява Лубінця спрямована на спростування російських тверджень про нібито небажання України повертати своїх громадян. Українська сторона наголошує: готовність забрати військовополонених, цивільних заручників та дітей залишається незмінною, а подальше повернення залежить від готовності Росії виконувати домовленості та передавати людей.

  • ОАЕ долучаться до безпеки Чорного моря: Зеленський розкрив деталі нової домовленості

    ОАЕ долучаться до безпеки Чорного моря: Зеленський розкрив деталі нової домовленості

    Президент України Володимир Зеленський повідомив, що Об’єднані Арабські Емірати допоможуть Україні посилити безпеку в Чорному морі на тлі постійних російських атак на цивільні судна та портову інфраструктуру. Відповідної домовленості вдалося досягти під час розмови глави держави з президентом ОАЕ Мухаммадом бін Заїдом Аль Нагаяном.

    Про це Зеленський повідомив у вечірньому відеозверненні 1 серпня.

    За словами президента, під час переговорів сторони обговорили можливості співпраці у сфері захисту морських шляхів, що є критично важливими для українського експорту та світової продовольчої безпеки. Глава держави наголосив, що ця взаємодія стала логічним продовженням партнерських відносин між країнами, адже раніше Україна вже надала підтримку державам Перської затоки.

    “В цьому році українці суттєво підтримали безпеку наших партнерів у Затоці. Зараз ми говорили, як Емірати можуть допомогти нам у Європі, у Чорноморському регіоні. Це стосується продовольчої безпеки, стосується безпеки морських шляхів”, – заявив Зеленський.

    Президент не уточнив, у якому саме форматі Об’єднані Арабські Емірати братимуть участь у посиленні безпеки Чорного моря. Водночас він дав зрозуміти, що співпраця охоплюватиме питання захисту морського судноплавства та стабільного функціонування експортних маршрутів, які мають важливе значення не лише для України, а й для багатьох країн світу.

    Окремо глава держави подякував Мухаммаду бін Заїду Аль Нагаяну за посередницьку роль Об’єднаних Арабських Еміратів під час обмінів військовополоненими між Україною та Росією. Зеленський також відзначив увагу керівництва ОАЕ до гуманітарних питань, пов’язаних із війною, та підтримку України у вирішенні важливих гуманітарних завдань.

    Президент нагадав, що співпраця між Києвом та країнами Перської затоки є взаємною. Навесні цього року Україна поділилася з партнерами, зокрема з Об’єднаними Арабськими Еміратами, власним досвідом протидії іранським ударним безпілотникам типу “Шахед”. Для цього українські інструктори були направлені до регіону, де допомагали місцевим фахівцям удосконалювати підходи до боротьби з безпілотними загрозами.

    Крім цього, українські спеціалісти надали експертну підтримку щодо захисту критичної інфраструктури та цивільних об’єктів. Фахівці працювали безпосередньо в країнах регіону, допомагаючи зміцнювати системи безпеки на тлі атак Ірану та знижувати ризики для цивільного населення.

    Заява президента пролунала на тлі загострення ситуації у Чорному морі. Напередодні Зеленський повідомив, що українська розвідка володіє інформацією про підготовку Росією нових ударів по портовій інфраструктурі та цивільних суднах. За його словами, Україна вже готує необхідні заходи для протидії цим загрозам.

    Останніми тижнями російські війська значно активізували атаки на цивільне судноплавство в акваторії Чорного моря. Зокрема, нещодавно під удар потрапило цивільне судно під прапором Ліберії, яке вже втретє стало ціллю російських атак. Раніше окупанти також неодноразово завдавали ударів по іноземних торговельних суднах, що перевозили українську аграрну продукцію.

    Через регулярні обстріли портової інфраструктури та комерційного флоту український морський експорт зазнав суттєвих труднощів, що викликало занепокоєння міжнародної спільноти щодо можливих наслідків для глобальної продовольчої безпеки.

    Саме через нову хвилю російських атак 27 липня Рада Безпеки ООН провела екстрене засідання, присвячене ситуації в Чорному морі. Під час обговорення представники міжнародної спільноти наголосили, що удари по торговельних суднах і портах створюють серйозні ризики для стабільності світових поставок продовольства. За підсумками засідання глава Департаменту ООН з політичних питань Кайоко Гото закликала активізувати дипломатичні зусилля для припинення атак Росії на цивільне судноплавство та забезпечення безпеки морських шляхів.