Daypolitico

Позначка: працевлаштування

  • Від окопів до оборонки: в Україні запрацював портал працевлаштування ветеранів ZBROYA

    Від окопів до оборонки: в Україні запрацював портал працевлаштування ветеранів ZBROYA

    Демобілізовані українські військовослужбовці отримали новий цифровий інструмент для інтеграції в цивільне життя та продовження роботи на оборону держави. В Україні офіційно запрацював спеціалізований портал ZBROYA, створений для працевлаштування ветеранів на підприємствах оборонно-промислового комплексу. Платформа об’єднує в єдину систему пошук профільних вакансій, можливості для перекваліфікації, а також юридичний та психологічний супровід колишніх бійців.

    Оскільки бойовий досвід часто складно самостійно трансформувати у стандартне цивільне резюме, ключовим напрямом порталу стало професійне кар’єрне консультування. Спеціалісти допомагають захисникам визначити сильні сторони, адаптувати військові навички до специфіки роботи оборонних підприємств та якісно підготуватися до співбесід. Для ветеранів, які вже чітко визначилися з майбутньою спеціалізацією, відкрито прямий доступ до бази актуальних вакансій, інтегрованої з провідними українськими платформами пошуку роботи.

    У разі нестачі цивільних компетенцій для бажаної посади користувачі можуть скористатися низкою освітніх програм. Захисникам доступні державні ваучери на безкоштовне навчання, онлайн-курси з конструювання дронів та спеціальна технічна підготовка з гарантією подальшого працевлаштування. Окремий напрям роботи сфокусовано на підготовці самих роботодавців: для кадрових служб оборонних компаній проводяться тренінги з етичної комунікації, психологічної підтримки та правильної адаптації демобілізованих у робочі колективи.

    Запуск профільного порталу відбувається на тлі підготовки до масштабного реформування системи державної підтримки військових. До кінця поточного року планується реєстрація комплексного законопроєкту, який стане фундаментом для створення уніфікованого ветеранського кодексу та об’єднає всі чинні пільги в єдину правову базу. Водночас готується запровадження жорсткої юридичної відповідальності за неякісне або суто формальне надання послуг захисникам, щоб усі гарантовані державою норми та сервіси мали реальне фінансове підґрунтя і працювали на практиці.

     

  • Обіцяють більше, а платять менше: як агенції працевлаштування в Польщі маніпулюють зарплатами

    Обіцяють більше, а платять менше: як агенції працевлаштування в Польщі маніпулюють зарплатами

    Майже 70% іноземців, які працювали в Польщі через агенції зайнятості або інших посередників, заявили, що особисто стикалися щонайменше з однією непрозорою практикою під час формування зарплати або оформлення працевлаштування. Ще 57,8% опитаних повідомили, що мали справу одразу з кількома такими практиками. Про це свідчить нове дослідження Аналітичного центру Gremi Personal.

    Йдеться не лише про відвертий обман. До непрозорих практик дослідники відносять ситуації, коли кандидату обіцяють привабливу ставку «на руки», однак не пояснюють, з чого саме вона складається, які податки та соціальні внески будуть сплачені, яка сума офіційно зазначатиметься в документах і які додаткові утримання можуть з’явитися вже після початку роботи.

    Саме тому формулювання про те, що 69% іноземців були «обмануті агенціями», є дещо ширшим за висновки самого дослідження. Точніше говорити, що 69% респондентів зіткнулися щонайменше з однією непрозорою практикою щодо оплати або форми працевлаштування. Це важливе уточнення, адже опитування фіксує досвід і оцінки самих працівників, а не встановлені контролюючими органами порушення конкретних агенцій.

    Ризик зіткнутися з такими ситуаціями помітно відрізняється залежно від досвіду роботи через посередників. Серед респондентів, які користувалися послугами лише однієї агенції, про непрозорі практики повідомили 44%. Серед тих, хто змінив від двох до чотирьох агенцій, показник зріс до 74,5%. А серед працівників, які співпрацювали з п’ятьма і більше агенціями, він сягнув 88,9%.

    Водночас ці цифри не обов’язково означають, що кожна наступна агенція автоматично збільшує ризик обману. Зв’язок може бути складнішим: працівники, які частіше змінюють посередників, просто мають більший досвід і більше можливостей зіткнутися з різними моделями працевлаштування. Саме дослідження демонструє сильну залежність між кількістю агенцій та частотою повідомлень про непрозорі практики, але не доводить причинно-наслідкового зв’язку.

    Попри негативний досвід, зарплата залишається одним із головних критеріїв вибору роботи. 64,3% респондентів оцінили вплив високої ставки на рішення про працевлаштування у 4–5 балів із п’яти. Водночас 74,5% учасників опитування заявили, що з часом почали обережніше ставитися до вакансій, де пропонують помітно вищу оплату.

    Найбільшу обережність демонструють іноземці, які працюють у Польщі щонайменше три роки. Серед них 95,2% або віддають перевагу повністю прозорим умовам, або погоджуються розглядати вищу ставку лише після того, як отримають пояснення щодо її розрахунку та зможуть перевірити документи.

    Це свідчить про зміну поведінки трудових мігрантів. Якщо раніше велика цифра в оголошенні могла сама по собі стати вагомим аргументом на користь вакансії, то досвідчені працівники дедалі частіше перевіряють договір, умови сплати внесків до ZUS, можливі відрахування та легальність документів. Аналітики Gremi Personal вважають, що для агенцій це поступово змінює сам принцип конкуренції: перевагою стає не найвища заявлена ставка, а можливість зрозуміло пояснити, як саме вона формується.

    Причина такої обережності — не лише ризик недоотримати частину зарплати. Іноземні працівники побоюються, що неправильне оформлення може створити значно серйозніші проблеми.

    Так, 79,5% опитаних заявили про побоювання щодо можливих проблем із ZUS і соціальним страхуванням, 77% — щодо легальності роботи та документів на перебування, 70% — щодо податкових наслідків, а 69,8% бояться перевірок з боку польських контролюючих органів, зокрема PIP, ZUS, KAS або прикордонної служби Straż Graniczna.

    Ще 44,5% респондентів повідомили, що чули у своєму оточенні про рішення щодо повернення іноземців, заборону повторного в’їзду або ситуації, які самі працівники називали депортацією. Тут також важливе уточнення: дослідження не стверджує, що 44,5% опитаних особисто були депортовані чи отримали заборону на в’їзд. Йдеться про історії, про які вони чули у своєму оточенні.

    На тлі таких ризиків працівники з більшим досвідом перебування в Польщі значно ретельніше ставляться до перевірки майбутнього роботодавця або агенції. Висока зарплата без зрозумілого письмового пояснення дедалі частіше сприймається не як безумовна перевага, а як потенційний сигнал ризику.

    Це особливо актуально на тлі змін польського ринку праці. Темпи зростання зарплат у країні помітно сповільнилися: за підсумками першого кварталу 2026 року вони становили 6,3%, що стало найнижчим показником за п’ять років. Водночас мінімальна зарплата в Польщі з початку 2026 року зросла лише приблизно на 3%.

    Саме тому надто велика різниця між схожими вакансіями може вимагати додаткової перевірки. Працівникові варто з’ясувати, чи вказана сума є ставкою брутто або нетто, який тип договору пропонують, скільки годин гарантується, які внески сплачуватимуться до ZUS, чи передбачені відрахування за житло, транспорт, робочий одяг або інші послуги та яка частина виплат залежить від бонусів.

    Саме опитування «Ставки, схеми оформлення та страх наслідків» Аналітичний центр Gremi Personal провів з 5 до 18 серпня 2026 року методом CAWI — онлайн-анкетування. У ньому взяли участь 600 повнолітніх іноземців, які працюють або протягом останніх трьох років працювали в Польщі через агенції зайнятості чи інших посередників.

    Серед учасників були громадяни України, Білорусі, Грузії, Молдови, Колумбії, Індії, Філіппін, Непалу та Узбекистану. Тому результати не варто автоматично переносити виключно на українців у Польщі: дослідження стосується ширшої групи іноземних працівників.

    Головний висновок опитування водночас доволі чіткий: чим досвідченішими стають трудові мігранти, тим менше вони довіряють самій цифрі зарплати в оголошенні. Висока ставка продовжує приваблювати кандидатів, але дедалі частіше вони хочуть отримати письмове пояснення умов і переконатися, що обіцяна сума справді відповідатиме тому, що вони отримають після податків, внесків та інших відрахувань.

  • Європа змінює правила для українців, менше пільг, більше вимог до роботи та інтеграції

    Європа змінює правила для українців, менше пільг, більше вимог до роботи та інтеграції

    Солідарність, з якою Європа зустріла українців у 2022 році, поступово перетворилася на тонку дипломатичну гру. Тепер кожне рішення про продовження тимчасового захисту супроводжується застереженнями, винятками та паралельними планами на випадок, якщо допомогу все-таки доведеться згортати.

    15 липня 2026 року Рада ЄС погодила чергове продовження тимчасового захисту для українців — цього разу одразу до 4 березня 2028 року. За офіційними даними, на кінець травня 2026-го під цим статусом в Євросоюзі залишалося 4,38 мільйона осіб — практично стільки ж, скільки було рік, два, три тому. Формально це виглядає як продовження тієї самої солідарності, про яку європейські лідери говорили у 2022-му.

    Але до того ж пакету рішень вперше потрапило застереження, якого раніше не було: статус тимчасового захисту відтепер не поширюється на новоприбулих чоловіків призовного віку, які не мають офіційного дозволу українських властей залишити країну. Раніше питання військового обов’язку було виключно внутрішньою справою Києва. Тепер воно стало умовою отримання захисту в Євросоюзі. Рада — з ініціативи кількох країн-членів — фактично взяла на себе функцію перевірки того, чи законно людина виїхала з України. Мало кому відомо, що це обмеження було введене за прямою просьбою українських властей: європейський комісар з питань міграції Магнус Бруннер публічно заявив, що «саме цього просила Україна», бажаючи узгодити захист біженців із власними мобілізаційними потребами. Обмеження не стосується тих, хто вже мав статус до набуття рішенням чинності.

    Одночасно ще у вересні 2025 року Рада ЄС погодила «поетапний і скоординований підхід» до поступового згортання режиму тимчасового захисту — на випадок, якщо умови в Україні дозволять це зробити.  Інакше кажучи: захист продовжують на два роки вперед і водночас готують план його припинення. Обидва процеси йдуть паралельно, і саме це поєднання — не відмова від допомоги і не її безумовне продовження, а одночасне утримання обох можливостей — найточніше описує стан, у якому Європа перебуває сьогодні.

    Тим не менш рішення про продовження не було одностайним за духом, навіть якщо формально його прийняли всі. Країни, які прийняли найбільшу кількість українців (зокрема Польща), протягом останніх років були серед тих, хто найактивніше наполягав на необхідності готувати спільну європейську стратегію поступового виходу з режиму тимчасового захисту і обговорення питань повернення. Саме вони найбільше підштовхували Брюссель до паралельної підготовки планів згортання, навіть коли офіційно продовження підтримувалося.

    Німеччина змінює правила під тиском правого електорату

    Якщо те, що відбувається на рівні Брюсселя, можна назвати управлінням очікуваннями, то в Берліні розгортається більш приземлена історія — про гроші та дати. З 1 липня 2026 року в Німеччині набрала чинності реформа соціальної системи: допомогу Bürgergeld замінено на Grundsicherung, з жорсткішою перевіркою заощаджень (пільговий період, протягом якого не враховувалися накопичення, скоротився, і тепер отримувач зобов’язаний використовувати кошти понад певний поріг уже з першого року) та суворішим контролем візитів до центрів зайнятості — пропуск трьох зустрічей без поважної причини може призвести до повної зупинки виплат.

    Але українців ця реформа стосується не всіх однаково. Уряд провів межу 1 квітня 2025 року. Той, хто отримав статус тимчасового захисту в Німеччині до цієї дати (а таких — більшість з приблизно 1,2 мільйона українців, які на той момент перебували в країні), зберігає право на стандартні соціальні виплати нарівні з німецькими безробітними. Той, хто приїхав пізніше, потрапляє під закон про допомоги для шукачів притулку: замість 563 євро на місяць — 441, і статус, який раніше поширювався лише на людей, чиє право на перебування в країні ще тільки розглядається.

    Формально дві людини, які залишили одне й те саме українське місто з однієї й тієї самої причини, з різницею в кілька тижнів прибуття до Німеччини, тепер живуть за різними законами. Уряд пояснює це не ідеологією, а статистикою: за даними відомств, частка працюючих українців працездатного віку зросла приблизно до 51% завдяки програмі Job-Turbo, запущеній на початку 2024 року, — і це уряд розцінює як ознаку того, що систему соціальної підтримки час приводити у відповідність до загальних правил для шукачів притулку. При цьому 51% — величина, яка все ще помітно відстає від Польщі, де показник зайнятості українців перевищує 70%.

    Опитування фіксують, що суспільство випереджає навіть ці реформи. Згідно з дослідженням INSA, проведеним у жовтні 2025 року, лише 17% німців вважають, що всі українські біженці повинні отримувати соціальну допомогу, 66% висловилися проти. На питання, чи повинні українські чоловіки призовного віку, які проживають у Німеччині, повернутися на батьківщину, ствердно відповіли 62% респондентів.

    Показово і те, звідки взявся політичний тиск на цю реформу. Формально її провів уряд християнських демократів і соціал-демократів — який не вважається радикальним. Але контекст, у якому приймалося рішення, задавала не лише статистика зайнятості, а й стрімке зростання ультраправої «Альтернативи для Німеччини» (AfD), для якої питання українських біженців давно перестало бути периферійним. Ще в січні 2025 року баварське відділення партії відкрито вимагало депортувати всіх 1,2 мільйона українців, які живуть у Німеччині: за словами голови фракції Катрін Ебнер-Штайнер, в України «достатньо місця», щоб прийняти їх назад.

    У квітні 2026-го, напередодні земельних виборів у Саксонії-Ангальт — де AfD вперше за свою тринадцятирічну історію отримала реальний шанс на абсолютну більшість, — партія представила маніфест, який прямо називає українських біженців серед цілей політики «реміграції», терміна з виразно нацистськими конотаціями. У федеральній передвиборчій програмі AfD сформулювала це вже й зовсім технічно: прирівняти виплати українцям до виплат іншим шукачам притулку, тобто саме те, що правляча коаліція врешті й зробила — лише на кілька місяців раніше і в м’якшому формулюванні.

    Виходить двошарова динаміка: партії основного політичного поля не переймають риторику ультраправих напряму, але діють у просторі, який ця риторика формує. Кожна вимога, що звучала рік тому як маргінальна, за кілька місяців перетворюється на предмет обговорення в бундестазі — не тому, що уряд поділяє логіку «реміграції», а тому що не реагувати на зростаючу електоральну загрозу справа означає цю загрозу ігнорувати.

    Польща переглядає особливі умови для українців

    Якщо в Німеччині політика випереджає громадську думку, то в Польщі сталося навпаки — і саме польський випадок дає найрізкіший приклад того, як швидко може змінитися ставлення суспільства до тих, кого воно приймало з рідкісною для Європи одностайністю.

    У лютому 2022 року, згідно з опитуваннями CBOS, підтримати прийом біженців з України були готові 94% поляків. До грудня 2025-го, за даними того ж центру, частка прихильників знизилася до 48%, а частка противників вперше майже зрівнялася з нею — 46%, причому число тих, хто виступає «рішуче проти», вперше перевищило число «рішуче за» (19% проти 13%). А вже влітку 2026 року, якщо вірити пізнішим замірам громадської думки, перевага остаточно перейшла на бік скептиків: 52% поляків вважають, що країна не повинна приймати біженців із зон бойових дій в Україні, і лише 42% дотримуються протилежної позиції. Такого співвідношення соціологи, які ведуть ці заміри з 2014 року, ще не фіксували.

    Але сама по собі ця цифра нічого не пояснює, якщо її не зіставити з іншою. Того ж 2024 року, за розрахунками, зробленими для УВКБ ООН компанією Deloitte, додана вартість, вироблена українськими мігрантами, склала 2,7% польського ВВП. Рівень зайнятості українських біженців працездатного віку зріс за рік з 61% до 69% — при тому що серед самих поляків цей показник становить близько 75%. Національний банк розвитку Польщі (BGK) підрахував, що українці платять до бюджету більше податків, ніж отримують у вигляді допомог, і забезпечують від 0,5 до 2,4 відсоткового пункту річного зростання ВВП країни. За даними аналітиків Gremi Personal, у 2024 році українці, які працюють у Польщі, сплатили 1,65 млрд злотих (близько 414 млн доларів) прибуткового та корпоративного податку — на 27,7% більше, ніж роком раніше, і вдвічі більше, ніж у 2022-му.

    Тобто президентські вибори 2025 року, на яких обидва головні кандидати обіцяли обмежити допомогу українцям, і перемога на них Кароля Навроцького — політика, який публічно говорив про «обмеження необґрунтованих привілеїв» під час підписання закону, що припиняє дію спеціального закону 2022 року про підтримку біженців, — відбулися не всупереч економічним даним, а паралельно з ними. Жоден з головних польських політиків не заперечував внесок українців в економіку. Суперечка йшла не про цифри, а про справедливість: чи повинен людина, яка платить податки в Польщі, отримувати більше прав, ніж той, хто їх не платить.

    Показово, що самі поляки зовсім не вимагають повного згортання допомоги: згідно з тим же грудневим опитуванням CBOS, 87% респондентів згодні з тим, що повний доступ до системи охорони здоров’я повинні мати лише ті українці, які сплачують внески до польської системи медичного страхування, — тобто суспільство не відкидає інтеграцію, воно вимагає, щоб права були прив’язані до внеску. І саме на цьому принципі будується реформа сімейної допомоги 800+: з лютого 2026 року близько 150 тисяч українських сімей повинні заново підтверджувати, що дорослі члени сім’ї «економічно активні», а діти відвідують польську, а не українську дистанційну школу. За даними Міністерства сім’ї та соціальної політики, у 2025 році українці отримали у вигляді виплат 800+ 2,7 млрд злотих — і саме ця цифра, а не абстрактні розмови про «біженців», стала предметом політичного торгу.

    Економісти, втім, попереджають: не всяке невдоволення українцями пов’язане з абстрактною «втомою» — іноді за ним стоїть цілком вимірювана конкуренція за ресурс, якого фізично не вистачає на всіх. Мова про житло. Дослідження краківського та варшавського ринків оренди, проведені незалежно одне від одного кількома групами польських економістів, показують: у перші тижні після початку повномасштабного вторгнення, коли населення Кракова та Варшави зросло відповідно на 23% і 15%, оренда квартир у Кракові подорожчала приблизно на 16,5%, у Варшаві — на 14%. Пізніші роботи, що використовують дані по п’яти найбільших містах Польщі, оцінюютьефект точніше: зростання населення міста на один відсотковий пункт за рахунок притоку біженців транслюється приблизно в 0,7% зростання орендних ставок.

    При цьому вплив на ціни самого житла — тобто на купівлю, а не на оренду, — статистично значущий не у всіх містах і помітно слабший, ніж вплив на оренду. Тут важлива застереження, без якої цифри перетворюються на звинувачення: ті самі дослідники визнають, що зростання орендних ставок у Польщі почалося ще до війни — на 3,9% у 2020 році і 6,5% у 2021-му, тобто помітно швидше, ніж у середньому по ЄС, і було пов’язане з інфляцією, подорожчанням іпотеки та притоком бюджетних стимулів в економіку. Приток біженців наклався на цей процес і, вочевидь, прискорив його — але не запустив з нуля.

    Європа формує нову модель підтримки українців

    Якщо Польща показує, як змінюється громадська думка за збереження в цілому стабільної політики, то Чехія пропонує різкіший приклад: країну, де уряд, який досяг однозначного економічного успіху від прийому українців, все одно втратив владу. На кінець 2024 року понад 390 тисяч громадян України мали в Чехії статус тимчасового захисту — рекордна для десятимільйонної країни частка населення. Чеська контррозвідка (BIS) у середині 2025 року констатувала: економічний внесок українських біженців уже перевищив обсяг фінансової та соціальної підтримки, яку вони отримали від держави з початку війни. Міністерство праці оцінювало податкові відрахування українських працівників у суму до 15 млрд чеських крон на рік. За оцінкою, що спирається на дані ОЕСР додатковий внесок українських біженців у річний темп зростання ВВП Чехії, Польщі та Естонії становить близько 1,2 відсоткового пункту.

    Тим не менш на виборах до Палати депутатів у жовтні 2025 року правлячу проєвропейську коаліцію прем’єра Петра Фіали, за якої країна приймала біженців і вела помітну за чеськими мірками військову допомогу Україні, відправили в опозицію. Перемогу — понад 30% голосів — здобув рух ANO на чолі з Андреєм Бабішем, який звинувачував уряд у тому, що він дбає про українців більше, ніж про чехів, хоча реальні суми військової підтримки Києву з боку Праги, за незалежними підрахунками, були одними з найскромніших у Європі, поступаючись навіть сусідній Словаччині. Новий уряд Бабіша, сформований разом з антимігрантською партією «Свобода і пряма демократія» та рухом «Автомобілісти», відмовився від прямої фінансової допомоги Україні, хоча й зберіг чеську ініціативу із закупівлі боєприпасів — за умови, що сама Чехія не буде її фінансувати. Партія «Свобода і пряма демократія» прямо заявляє, що не бачить майбутнього країни в ЄС і НАТО.

    При цьому навіть прихильники жорсткої лінії визнають: чеська економіка залежить від українських робочих рук — на будівництвах, заводах, у лікарнях, у супермаркетах, — і ніхто всерйоз не говорить про їх масове виселення. Вийшла ситуація, в якій політична риторика загострилася різкіше, ніж реальна політика: партії, які перемогли на антиукраїнських гаслах, не поспішають демонтувати те, на чому тримається частина економіки. Це розрив між словом і ділом — можливо, найпоказовіший елемент чеського випадку.

    Ірландія ілюструє інший бік тієї ж логіки: з 2022 року загальний рахунок за розміщення українців там скоротився з 1,165 млрд євро у 2024 році до 719 млн у 2025-му і очікуваних 607 млн у 2026-му — при тому що з 126 тисяч приїхалих з початку війни українців у країні залишаються понад 80 тисяч. Щомісячна виплата тим, хто приймає українців у своєму домі (Accommodation Recognition Payment), скорочена з 800 євро у 2023 році до 600, а потім до 400 євро — разом із заявленою метою «скоротити і зрештою припинити» використання готелів для розміщення біженців. Число державних контрактів на розміщення скоротилося: 420 розірвано у 2024 році, 195 — у 2025-му, 25 — уже у 2026-му. При цьому самі дублінські чиновники визнають: скорочення витрат пов’язане не зі зростанням ворожості до українців, а зі падінням числа нових прибуттів і з бажанням перевести систему з режиму надзвичайної допомоги в режим самостійного проживання.

    Усе сказане вище могло б створити враження, що вся Європа рухається в одному напрямку — від щедрості до економії. Балтійські держави спростовують цю схему.Станом на кінець квітня 2026 року в Естонії перебувало близько 30 тисяч українських біженців, у Латвії — понад 31 тисячу, у Литві — майже 49 тисяч: у сумі менше 2% сукупного населення трьох країн, і на порядок менше, ніж частка українців у Польщі чи Чехії. При цьому Естонія і Литва направили Україні допомогу в розмірі понад 2,5% власного ВВП кожна, Латвія — близько 2%, за цим показником усі три країни входять до першої п’ятірки донорів України у світі. Опитування фіксують певну втому і тут — вона є скрізь, де йде четвертий рік війни, — але жодного аналога польського чи німецького перелому громадської думки в Прибалтиці соціологи не спостерігають: підтримка української справи, як зазначають спостерігачі, продовжує йти «від усіх рівнів суспільства», від збору грошей на військові технології до продовження захисту для біженців.

    Різниця пояснюється не стільки альтруїзмом, скільки геометрією інтересів. Для країн, які півстоліття прожили за залізною завісою і безпосередньо межують з Росією, війна в Україні сприймається не як далека гуманітарна криза, а як екзистенційне питання власної безпеки — відповідно, і допомога українцям не стикається з тим самим внутрішнім опором, що в країнах, де міграційний тиск відчувається сильніше, а історична близькість до російської загрози — слабша. До того ж абсолютна кількість прибулих до Прибалтики біженців залишається настільки невеликою, що не створює того тиску на ринок житла, соціальні бюджети та системи охорони здоров’я, який став політичним тригером у Польщі, Німеччині та Чехії.

    Тимчасовий захист після чотирьох років війни

    Поки європейські уряди сперечаються про гроші, серед самих українців відбувається менш помітний, але не менш важливий зсув — у відносинах з ідеєю «дому». За данимиостанніх раундів інтенційного опитування УВКБ ООН, частка українських біженців, які планують або сподіваються колись повернутися, стійко знижується: якщо наприкінці 2024 року про це говорили 61% опитаних, то до середини 2025-го — уже 57%. Одночасно значна частина опитаних визнає, що може бути змушена повернутися, навіть якщо це не їхній бажаний вибір, якщо стикнеться з труднощами доступу до необхідних ресурсів за кордоном. Тобто бажання повернутися слабшає, а ймовірність вимушеного повернення — з економічних, а не військових причин — зростає.

    Економічна інтеграція при цьому йде вперед, але нерівномірно: за даними аналізу понад шести тисяч спостережень, оприлюдненого УВКБ ООН на початку 2026 року, 57% українських біженців у Європі мають роботу, але за рівнем зайнятості вони все ще відстають від місцевого населення на 22 відсоткові пункти. Німецьке дослідження BiB/FReDA до літа 2025 року зафіксувало, що 59% опитаних українців у Німеччині заявили про намір залишитися в країні надовго. Є ще один шар цього сюжету, про який рідше говорять політики: якість, а не факт інтеграції. Майже 60% працюючих українських біженців працюють нижче своєї кваліфікації, серед тих, хто має вищу освіту, понад третина зайняті на низькокваліфікованих позиціях (проти 7% у місцевого населення). Ця невідповідність навичок — головний драйвер 40-відсоткового розриву в медіанній зарплаті.

    На відміну від самого факту зайнятості, недовикористання кваліфікації майже не скорочується з часом навіть після контролю мови, освіти та сектора. За різними оцінками, від половини до двох третин українських біженців мають вищу освіту — але помітна їх частина працює на позиціях, які цій кваліфікації не відповідають. Уряди вимагають більшої самостійності як умови збереження допомоги — і водночас самі створюють бар’єри (невизнання дипломів, нестача дитячих садків, мовні курси, що конкурують за часом з роботою), які цю самостійність об’єктивно уповільнюють.

    Легко було б сказати, що політики просто реагують на втому виборців. Але хронологія говорить про складніші відносини причини і наслідку. У Польщі питання статусуукраїнців стало однією з центральних тем президентської кампанії 2025 року ще до того, як соцопитування зафіксували перелом громадської думки. У Чехії тема «чехи важливіші за українців» була центральним елементом передвиборчої риторики Андрея Бабіша, хоча реальні обсяги чеської військової допомоги Києву були скромними за європейськими мірками ще до початку виборчої кампанії. У Німеччині рішення про переведення новоприбулих українців на допомоги для шукачів притулку було прямо прописане в коаліційній угоді між ХДС/ХСС і СДПГ ще до того, як уряд представив статистику про низьку зайнятість як обґрунтування реформи. У кожному з цих випадків політичне рішення з’являлося раніше, ніж аргумент на його захист ставав публічним консенсусом.

    Якщо відняти з цієї картини передвиборчу риторику, залишиться не історія про те, що Європа розлюбила українців, а набагато більш прозаїчний процес: континент вибудовує — без загального плану і всупереч власним бажанням — нову, менш романтичну модель відносин майже з чотирма з половиною мільйонами людей, яких він же прийняв у 2022 році. Ця модель визнає економічний внесок українців — доказів тому достатньо і у Варшаві, і в Празі, — але вимагає, щоб цей внесок був вимірюваним і підтвердженим: зайнятістю, податками, відвідуваністю місцевої школи. Вона зберігає колективний захист на європейському рівні — Брюссель продовжив його до 2028 року, — але водночас готує механізми його припинення і вже вводить перші винятки з нього, починаючи з чоловіків призовного віку. Вона не відмовляється від солідарності як принципу, але переносить її фінансовий тягар із загального гуманітарного бюджету на індивідуальну готовність інтегруватися.

    Для українця, який опинився всередині цієї моделі, різниця між теоретичним захистом і практичною підтримкою стає питанням конкретних тридцяти чи дев’яноста днів, конкретних 441 чи 563 євро, конкретної довідки про зайнятість, без якої припиняється виплата на дитину. Якщо країни почнуть масово закривати програми адаптації, найбільш уразливими виявляться не ті, хто так і не інтегрувався, а ті, хто вже встиг укорінитися: сім’ї з дітьми в місцевих школах, люди з роботою, але без визнаних дипломів, жінки, яких тримає вдома відсутність місць у яслах. Вимушене повернення з економічних причин, а не з військових, уже закладається в опитуваннях як реалістичний сценарій. Частина людей піде в тінь або переїде до інших країн ЄС, частина повернеться в Україну — але вже не як носії досвіду і капіталу, а як ті, кого виштовхнули. Для європейських урядів це спосіб примирити два зобов’язання, які виявилися менш сумісними, ніж здавалося в перші тижні 2022 року: перед українцями — і перед виборцями, які голосують за тих, хто обіцяє, що допомога залишиться справедливою, але перестане бути безкоштовною.

  • До 170 тисяч гривень на місяць: українські роботодавці відкрили понад 242 тисячі вакансій, а дефіцит кадрів штовхає зарплати вгору

    До 170 тисяч гривень на місяць: українські роботодавці відкрили понад 242 тисячі вакансій, а дефіцит кадрів штовхає зарплати вгору

    Український ринок праці продовжує відновлюватися, попри війну та гострий дефіцит робочої сили. За перші шість місяців 2026 року роботодавці подали до Державної служби зайнятості понад 242 тисячі вакансій, що майже на 5% більше, ніж за аналогічний період минулого року. Одночасно зростає і кількість компаній, які шукають працівників: із січня по червень із державною службою співпрацювали майже 76 тисяч роботодавців, що на 6,2% більше, ніж торік. Найбільшу активність демонструє Львівська область, а окремі роботодавці вже готові пропонувати цивільним спеціалістам зарплату до 170 тисяч гривень на місяць.

    За інформацією Державної служби зайнятості, протягом першого півріччя її послугами скористалися майже 390 тисяч громадян. Із них близько 220 тисяч отримали статус безробітного, а майже 194 тисячі вже знайшли нову роботу за сприяння служби. Загальний рівень укомплектування вакансій зріс до 54,5%, що також свідчить про поступове пожвавлення ринку праці.

    Водночас головною проблемою для українських компаній залишається нестача персоналу. Через мобілізацію, міграцію населення, демографічні втрати та структурні зміни економіки підприємствам дедалі важче знайти працівників навіть на традиційно популярні спеціальності. Саме кадровий дефіцит став одним із головних чинників зростання зарплат.

    Найактивніше роботодавці шукали працівників у Львівській області. Тут із початку року із центрами зайнятості співпрацювали понад 6,6 тисячі підприємств і компаній, які запропонували більше 28 тисяч вакансій. Це становить майже 12% від усіх зареєстрованих вакансій країни. Високі показники також демонстрували Дніпропетровська, Харківська, Одеська області та Київщина. Найшвидше ж кількість вакансій зростала у Запорізькій та Закарпатській областях.

    Серед професій найбільший попит традиційно зберігається на робітничі спеціальності та сферу торгівлі. Найбільше роботодавці потребують водіїв автотранспортних засобів — понад 10,6 тисячі вакансій. На другому місці продавці продовольчих товарів — майже 9,8 тисячі пропозицій. Також активно шукають продавців-консультантів, кухарів і бухгалтерів. Ці професії вже кілька років поспіль залишаються серед найдефіцитніших в Україні.

    Найбільше уваги привернули зарплати за окремими вакансіями. Абсолютним лідером стала посада оператора радіочастотного контролю із середньою пропозицією 170 тисяч гривень на місяць. На другому місці — вишкоелектромонтажник із зарплатою до 150 тисяч гривень. Технічним керівникам пропонують у середньому 142,8 тисячі гривень, начальникам або завідувачам підрозділів — близько 140 тисяч, а директорам виробництва — приблизно 125 тисяч гривень.

    Такі суми значно перевищують середню заробітну плату в Україні. За даними Держстату, середня номінальна зарплата штатних працівників у першому кварталі 2026 року становила майже 28,9 тисячі гривень. Отже, найвищі пропозиції роботодавців перевищують середній рівень доходів майже у шість разів.

    Втім, у Державній службі зайнятості наголошують, що рекордні зарплати стосуються переважно вузькопрофільних спеціалістів із високою кваліфікацією, яких на ринку практично неможливо знайти. Йдеться про складні технічні професії, керівників виробництва, спеціалістів із високим рівнем відповідальності та дефіцитними компетенціями.

    Паралельно зростає попит і на навчання. Лише за перше півріччя майже 37 тисяч українців отримали направлення на професійну підготовку або перепідготовку. Із них близько 21 тисячі навчалися у центрах професійно-технічної освіти Державної служби зайнятості. Після завершення курсів понад 82% випускників успішно працевлаштовуються.

    Окремим напрямком стала підтримка людей старшого віку. У травні стартував державний проєкт «Досвід має значення», який допомагає працевлаштовувати українців віком 50+. За два місяці майже 900 людей пройшли стажування, а понад 1,1 тисячі вже отримали роботу. Це має частково компенсувати нестачу кадрів у багатьох галузях економіки.

    Експерти зазначають, що кадровий голод залишається однією з найбільших проблем українського бізнесу. Через мобілізацію значної частини працездатного населення, виїзд громадян за кордон та демографічні втрати підприємствам дедалі складніше комплектувати штат. Саме тому компанії змушені активніше конкурувати між собою не лише розміром зарплати, а й додатковими бонусами, навчанням, соціальними пакетами та можливістю гнучкого графіка.

    Попри позитивну динаміку, роботодавці визнають, що знайти кваліфікованих працівників стає дедалі складніше. Найгостріше ця проблема відчувається у транспортній сфері, будівництві, виробництві, торгівлі та громадському харчуванні. Саме там кількість вакансій значно перевищує число кандидатів.

    У Державній службі зайнятості прогнозують, що до кінця року попит на працівників залишатиметься високим. Найбільше шансів швидко знайти роботу матимуть представники робітничих професій, водії, продавці, кухарі, бухгалтери, інженери та технічні спеціалісти. А конкуренція між роботодавцями за кваліфіковані кадри й надалі підштовхуватиме рівень оплати праці вгору, особливо у сферах, де дефіцит персоналу вже став системною проблемою.

  • Німеччина посилює правила для отримувачів соцдопомоги: хто ризикує втратити гроші вже після 1 липня

    Німеччина посилює правила для отримувачів соцдопомоги: хто ризикує втратити гроші вже після 1 липня

    У Німеччині офіційно набула чинності масштабна реформа системи соціальної підтримки безробітних. Із 1 липня країна почала поетапний перехід від виплати Bürgergeld (“Бюргергельд”) до нової базової соціальної допомоги Grundsicherungsgeld. Нововведення передбачають суттєве посилення вимог до одержувачів допомоги: працездатні громадяни повинні активніше шукати роботу, а за порушення встановлених правил їм можуть скорочувати або повністю припиняти виплати.

    Про це повідомив уряд Німеччини.

    Реформа базується на новому принципі соціальної політики, який уряд формулює як “вимагати і підтримувати”. Це означає, що держава й надалі гарантуватиме фінансову допомогу людям, які справді її потребують, однак від тих, хто здатний працювати, очікуватимуть максимальних зусиль для працевлаштування та поступової відмови від залежності від соціальних виплат.

    Однією з головних змін стало перейменування самої програми. Замість Bürgergeld, яка діяла останні роки, запроваджується Grundsicherungsgeld. Водночас зміна назви супроводжується переглядом підходів до роботи центрів зайнятості та оцінки можливостей кожного одержувача допомоги.

    Відтепер першочерговим завданням служб зайнятості буде не направлення людей на курси чи програми перекваліфікації, а перевірка можливості їхнього негайного працевлаштування. Лише якщо знайти роботу одразу неможливо, людині можуть запропонувати навчання або здобуття нової професії. Особливу увагу приділятимуть громадянам віком до 30 років, яких намагатимуться якомога швидше інтегрувати на ринок праці.

    Нові правила також значно посилюють вимоги до працездатних отримувачів соціальної допомоги. Самотні люди, які не мають об’єктивних перешкод для працевлаштування, повинні працювати повний робочий день, якщо така робота є для них прийнятною з огляду на стан здоров’я, кваліфікацію та інші обставини. Головною метою є забезпечення такого рівня доходів, щоб людина більше не потребувала державної підтримки.

    Суттєво змінилися й умови для батьків із малолітніми дітьми. Якщо раніше обов’язок активного пошуку роботи виникав після досягнення дитиною трирічного віку, то тепер центри зайнятості можуть залучати батьків до програм працевлаштування або професійної інтеграції вже після того, як дитині виповниться 14 місяців.

    Одним із ключових елементів реформи стало посилення відповідальності за невиконання вимог центрів зайнятості. Якщо людина без поважної причини відмовляється подавати заявки на вакансії, не виконує узгоджений план пошуку роботи або зривала програму підтримки, розмір базової допомоги можуть скоротити на 30% строком на три місяці.

    Окремі правила стосуються пропуску обов’язкових зустрічей із працівниками центрів зайнятості. Перший пропуск не призводитиме до санкцій, однак уже після другого випадку виплати скорочуватимуть на 30% протягом місяця. Якщо ж людина тричі поспіль ігноруватиме призначені зустрічі, процедура поступово може завершитися повним припиненням соціальної підтримки, включно з компенсацією витрат на житло.

    Ще жорсткішими стали правила щодо безпідставної відмови від запропонованої роботи. Так звану “норму про відмову від роботи” переглянули таким чином, що тепер базову соціальну допомогу можуть повністю призупинити щонайменше на один місяць, а в окремих випадках — на два. Крім того, застосовувати такі санкції дозволено швидше, ніж це було передбачено попереднім законодавством.

    Реформа також змінює підхід до оцінки майнового стану одержувачів допомоги. Уряд скасовує річний “пільговий період”, протягом якого майно людини майже не враховувалося при визначенні права на виплати. Надалі допустимий обсяг захищених заощаджень залежатиме від віку отримувача соціальної допомоги.

    Крім цього, посилюється контроль за витратами на житло. Якщо раніше протягом пільгового періоду оренда фактично компенсувалася без суттєвих обмежень, то тепер навіть у цей час діятиме максимальний поріг допустимих витрат. Він становитиме півтора розміру від загального нормативу, встановленого для відповідного регіону.

    Окрему увагу уряд приділив боротьбі зі зловживаннями системою соціальної підтримки. Центри зайнятості отримають додаткові інструменти для перевірки інформації про доходи, майно та виконання одержувачами своїх зобов’язань.

    Нова реформа вписується у ширшу тенденцію, яка останніми роками спостерігається в країнах Європи. Все більше держав переглядають підходи до соціальної допомоги, намагаючись поєднати підтримку громадян із більш активним залученням їх до ринку праці. Подібні зміни вже впроваджують або обговорюють у низці європейських країн, зокрема щодо механізмів підтримки біженців та інших отримувачів соціальних виплат.

    Водночас українці, які перебувають за кордоном і планують повернутися додому, можуть скористатися українською платформою “Додому”. Вона допомагає скласти індивідуальний план повернення, включаючи пошук житла, працевлаштування, оформлення документів та організацію навчання дітей.

  • Українці можуть безкоштовно опанувати нову професію

    Українці можуть безкоштовно опанувати нову професію

    В Україні розпочався набір учасників на програму розвитку професійних навичок TVET, яка реалізується в межах міжнародного проєкту REMARKET. Ініціатива відкриває можливість для сотень українців безкоштовно пройти професійну перепідготовку, опанувати нову спеціальність або підвищити кваліфікацію відповідно до сучасних потреб ринку праці. Програма насамперед орієнтована на ветеранів, внутрішньо переміщених осіб, людей, які повернулися з-за кордону, а також інших громадян, які прагнуть знайти нову роботу або змінити професію. Загалом у межах проєкту планують навчити до 800 учасників із восьми областей України.

    Про це повідомляє платформа “Ветеран”.

    Організатори наголошують, що проєкт TVET є одним із напрямків підтримки українців, які через повномасштабну війну втратили роботу, були змушені змінити місце проживання або потребують нових професійних навичок для працевлаштування. Програма покликана допомогти людям швидше адаптуватися до нових економічних умов та отримати спеціальності, які нині користуються найбільшим попитом серед роботодавців.

    До участі запрошують жителів восьми областей України: Одеської, Миколаївської, Дніпропетровської, Вінницької, Житомирської, Хмельницької, Івано-Франківської та Львівської. Саме у цих регіонах працюватимуть навчальні заклади та партнери проєкту, які проводитимуть підготовку майбутніх слухачів.

    Подати заявку можуть одразу кілька категорій громадян. Насамперед це внутрішньо переміщені особи, які були змушені покинути свої домівки через бойові дії. Також учасниками можуть стати українці, які повернулися додому після перебування за кордоном, місцеві мешканці громад, де реалізовується проєкт, ветерани війни, а також люди, які вже мають роботу, але хочуть опанувати нову професію чи змінити сферу діяльності.

    Водночас організатори повідомляють, що під час відбору перевагу надаватимуть представникам соціально вразливих категорій населення. Йдеться про жінок, людей з інвалідністю, молодь віком від 18 до 25 років, яка ще не має достатнього професійного досвіду, осіб віком понад 50 років, ветеранів, а також представників етнічних меншин. Такий підхід має забезпечити рівний доступ до освіти для тих категорій населення, які найчастіше стикаються зі складнощами під час пошуку роботи.

    Організатори звертають увагу, що скористатися можливістю навчання в межах програми можна лише один раз. Це дозволить надати шанс отримати нову професію максимально широкому колу українців.

    Програма TVET побудована таким чином, щоб навчання максимально відповідало сучасним потребам економіки та роботодавців. Саме тому основна увага приділяється спеціальностям, на які сьогодні спостерігається стабільно високий попит як у приватному секторі, так і на підприємствах, що працюють у сфері виробництва, послуг та аграрного комплексу.

    Серед базових напрямків навчання — швейне виробництво, пекарська справа та бджільництво. Ці професії залишаються затребуваними у багатьох регіонах країни та відкривають можливості як для офіційного працевлаштування, так і для започаткування власної справи.

    Однак перелік доступних спеціальностей цим не обмежується. Для учасників індивідуальних курсів передбачено значно ширший вибір напрямків підготовки. Залежно від потреб регіону та власних професійних планів можна обрати навчання у сферах будівництва, логістики, маркетингу, технічного обслуговування, ремонту обладнання, професійних сервісів, виробництва, торгівлі та інших галузях.

    Організатори зазначають, що навчальні програми формуються з урахуванням реального попиту роботодавців, тому після завершення курсів випускники матимуть значно більше шансів знайти роботу або розпочати власну професійну діяльність.

    Програма передбачає два формати участі. Перший — групові курси TVET, які повністю фінансуються організаторами. Для слухачів таке навчання є безкоштовним. Воно проходитиме на базі закладів професійної освіти, а його тривалість залежатиме від обраної спеціальності — від двох тижнів до чотирьох місяців.

    Другий формат — індивідуальні курси. У цьому випадку учасник самостійно обирає навчальний заклад або освітнього провайдера, який найбільше відповідає його професійним потребам. Програма компенсує значну частину вартості такого навчання, однак власний внесок слухача повинен становити щонайменше 25% від загальної ціни курсу. Тривалість індивідуального навчання може коливатися від 10 академічних годин до шести місяців.

    Навчальний процес проходитиме в очному або змішаному форматі залежно від спеціальності та можливостей конкретного навчального закладу. При цьому обов’язковою складовою курсів стане практична підготовка. Учасники не лише вивчатимуть теорію, а й виконуватимуть практичні завдання, працюватимуть із професійним обладнанням та набуватимуть реальних навичок, які можна буде використовувати вже після завершення навчання.

    Після успішного проходження програми кожен учасник отримає документ, що підтверджує здобуту кваліфікацію. Це може бути сертифікат або диплом, залежно від виду навчання та освітньої програми.

    Організатори наголошують, що головною метою проєкту є не лише навчання новим професіям, а й сприяння економічному відновленню українських громад. Підготовка кваліфікованих кадрів має допомогти підприємствам швидше знаходити працівників, а українцям — отримувати стабільну роботу та підвищувати власний рівень доходів.

    Особливе значення програма має для ветеранів війни та внутрішньо переміщених осіб, які після повернення до цивільного життя часто потребують нових професійних навичок або змушені повністю змінювати сферу діяльності. Аналогічна підтримка є важливою і для українців, які повернулися з-за кордону та прагнуть швидше інтегруватися у вітчизняний ринок праці.

    Для участі необхідно звернутися до представництва програми у своєму регіоні. Реєстрація вже відкрита для жителів Одеської, Миколаївської, Дніпропетровської, Вінницької, Житомирської, Хмельницької, Івано-Франківської та Львівської областей. Саме там учасники зможуть отримати консультацію, дізнатися про доступні спеціальності, умови навчання та подати заявку на участь.

    Проєкт REMARKET реалізується міжнародними організаціями Caritas Switzerland, Карітас Україна, Карітас-Спес Україна та SPARK. Ініціатива є частиною ширшої програми підтримки економічного відновлення України, розвитку професійної освіти та підготовки кваліфікованих фахівців для відбудови країни в умовах війни та післявоєнної реконструкції.

  • Більше роботи і вищі зарплати: в Україні зростає інклюзивний ринок праці

    Більше роботи і вищі зарплати: в Україні зростає інклюзивний ринок праці

    В Україні роботодавці дедалі активніше відкривають вакансії, орієнтовані на людей з інвалідністю, а умови праці та рівень оплати в таких пропозиціях демонструють помітне зростання. За останній рік кількість інклюзивних вакансій збільшилася на 17%, а середній рівень зарплат у них зріс на 26%, що свідчить про поступову трансформацію ринку праці в бік більшої доступності та конкуренції за працівників. Про це йдеться у дослідженні платформи OLX Робота.

    Аналітики зазначають, що у травні 2026 року на ринку праці було розміщено 13 135 вакансій, у яких роботодавці прямо вказують можливість працевлаштування людей з інвалідністю. Для порівняння, у травні попереднього року таких пропозицій було 11 225, що демонструє стабільне зростання попиту на інклюзивну робочу силу. Експерти пов’язують цю тенденцію насамперед із дефіцитом кадрів у багатьох секторах економіки, який змушує компанії розширювати коло потенційних кандидатів та впроваджувати більш гнучкі підходи до найму.

    Водночас значно змінилися й фінансові умови. Якщо ще рік тому медіанна зарплата у вакансіях для людей з інвалідністю становила близько 21 тисячі гривень, то нині цей показник зріс до 26,4 тисячі гривень. У дослідженні підкреслюється, що таке зростання зумовлене не лише загальною інфляційною динамікою на ринку праці, а й конкуренцією між роботодавцями, які змушені пропонувати вищу оплату для залучення працівників у ключових галузях.

    Найвищі зарплати у сегменті інклюзивних вакансій фіксуються у будівельній та технічній сферах, де попит на робочу силу залишається стабільно високим. Зокрема, найбільш оплачуваною професією серед таких вакансій є штукатур, де медіанна зарплата сягає близько 80 тисяч гривень, що на 23% перевищує середні показники по ринку для цієї спеціальності. Також у переліку лідерів за рівнем доходу перебувають фасадники із зарплатою близько 75 тисяч гривень, муляри з показником 73,3 тисячі гривень, далекобійники з доходом близько 60 тисяч гривень, стоматологи також із рівнем близько 60 тисяч гривень, рихтувальники з оплатою 56,3 тисячі гривень, а також монтажники, автомаляри, маляри та автоелектрики, яким пропонують у середньому близько 50 тисяч гривень на місяць.

    Аналітики звертають увагу, що у більшості зазначених професій рівень оплати праці для людей з інвалідністю не поступається середньоринковому, а подекуди навіть перевищує його. Це свідчить про те, що роботодавці поступово відходять від стереотипного підходу до працевлаштування та дедалі більше орієнтуються на реальні професійні навички кандидатів, а не на їхній соціальний статус чи фізичні обмеження.

    У OLX Робота підкреслюють, що повномасштабна війна стала одним із ключових факторів, який прискорив зміни на ринку праці. З одного боку, значна частина працездатного населення була змушена змінити місце проживання або сферу діяльності, з іншого — бізнес зіткнувся з гострим дефіцитом кадрів. У результаті роботодавці почали активніше впроваджувати інклюзивні підходи до найму та створювати умови, які дозволяють залучати ширше коло працівників, зокрема людей з інвалідністю.

    Експерти зазначають, що зростання кількості таких вакансій є позитивним сигналом для ринку праці, адже воно свідчить про поступове формування більш відкритої та конкурентної системи зайнятості. Водночас підвищення рівня зарплат у цих пропозиціях демонструє, що інклюзивність поступово перестає бути виключно соціальною ініціативою і все більше стає економічно обґрунтованою стратегією для бізнесу.

    Раніше повідомлялося, що в Україні також зростає кількість сезонних вакансій, однак разом із цим посилюється конкуренція за тимчасову роботу. Окремі аналітичні дослідження ринку праці фіксують і значний гендерний розрив в оплаті праці, який у середньому становить близько 27%, при цьому найбільші відмінності спостерігаються у сферах фінансів, ІТ та мистецтва.

  • В Україні запустили платформу для повернення українців з-за кордону

    В Україні запустили платформу для повернення українців з-за кордону

    Міністерство соціальної політики України запустило в тестовому режимі цифрову платформу “Додому”, яка має стати єдиною точкою входу для українців, що перебувають за кордоном і розглядають можливість повернення в Україну. Про запуск сервісу повідомили у відомстві, а також під час Конференції з питань відновлення України (URC 2026) у Ґданську, де проєкт представила заступниця міністра соціальної політики Ілона Гавронська.

    Платформа “Додому” задумана як інструмент, що допомагає людям не лише отримати загальну інформацію про повернення, а й сформувати персоналізований план реінтеграції. Йдеться про покроковий алгоритм, який враховує індивідуальні обставини людини, її сімейний стан, професійні навички, потреби у житлі, освіті чи працевлаштуванні, а також можливості в конкретних регіонах України.

    У межах платформи зібрано структуровану інформацію про державні сервіси та програми підтримки, які можуть бути доступні після повернення. Зокрема, користувачам пропонують дані про варіанти працевлаштування, можливості перекваліфікації, навчальні програми, а також соціальні послуги, які надаються на місцях. Окрему увагу приділено питанням адаптації, адже значна частина українців за кордоном перебуває там тривалий час і потребуватиме комплексної підтримки під час повернення.

    Важливою складовою “Додому” є розділ із так званими “візитівками” українських громад. Це профілі територіальних громад, які готові приймати людей у процесі реінтеграції. У таких описах міститься інформація про наявну інфраструктуру, житлові можливості, доступ до медицини, освіти, соціальних послуг, а також контактні дані місцевих органів влади та сервісних центрів, які супроводжуватимуть процес повернення. Такий підхід має на меті зробити процес повернення більш передбачуваним і зрозумілим для людей, які тривалий час жили поза межами країни.

    Окремо на платформі представлено інформацію про Центри єдності та мережу організацій за кордоном, які працюють з українцями в різних країнах. Їхня функція полягає у підтримці зв’язку з державними структурами України, наданні консультацій та допомозі у підготовці до можливого повернення. Таким чином, “Додому” має об’єднати як внутрішні, так і зовнішні інструменти підтримки в єдину цифрову систему.

    Запуск платформи відбувається на тлі значної кількості українців, які нині перебувають за межами країни. За оцінками Центру економічної стратегії, їх близько 5,6 мільйона, і приблизно 43% з них декларують намір повернутися додому в майбутньому. Водночас експерти наголошують, що реальне повернення залежатиме від багатьох факторів, зокрема безпекової ситуації, економічних умов і наявності житла та роботи в Україні.

    Останніми роками Україна та окремі європейські країни також запускають програми стимулювання повернення громадян. Зокрема, деякі держави ЄС пропонують фінансову підтримку для тих, хто вирішує повернутися, щоб полегшити процес реінтеграції та зменшити соціальні ризики. У цьому контексті поява платформи “Додому” розглядається як елемент більш широкої державної політики, спрямованої на збереження зв’язку з громадянами за кордоном і створення умов для їхнього повернення в Україну.

  • Революція на ринку праці: Українцям запускають ШІ-систему, яка сама шукатиме роботу та навчання

    Революція на ринку праці: Українцям запускають ШІ-систему, яка сама шукатиме роботу та навчання

    Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України офіційно презентувало нову цифрову екосистему ринку праці «Обрій», яка має стати одним із наймасштабніших проєктів цифровізації сфери зайнятості за всю історію незалежної України. Платформа покликана об’єднати вакансії, професійне навчання, перекваліфікацію, електронне працевлаштування та аналіз ринку праці в єдиному цифровому середовищі. Про запуск системи повідомило Мінекономіки під час презентації 8 червня у Києві.

    Уряд розраховує, що новий інструмент допоможе вирішити одну з найгостріших проблем української економіки — дефіцит кадрів. За оцінками Мінекономіки, сьогодні Україні бракує близько 4,5 млн працівників, а понад 12,5 млн громадян залишаються економічно неактивними. До цієї категорії входять ветерани, внутрішньо переміщені особи, люди з інвалідністю, молодь, жінки з маленькими дітьми та громадяни віком понад 50 років. Саме ці групи стануть головною цільовою аудиторією нової системи.

    За задумом розробників, «Обрій» працюватиме як цифровий супровід людини протягом усього професійного життя. Система допомагатиме визначити здібності та професійні інтереси ще на етапі навчання, рекомендуватиме освітні програми, підбиратиме вакансії, пропонуватиме можливості перекваліфікації та супроводжуватиме процес працевлаштування. У перспективі весь трудовий шлях громадянина буде інтегрований із цифровими сервісами держави, зокрема через застосунок «Дія».

    Однією з головних особливостей «Обрію» стане використання штучного інтелекту. Алгоритми аналізуватимуть професійний досвід людини, її навички, освіту та ситуацію на ринку праці для формування персональних рекомендацій. Фактично система працюватиме як кар’єрний консультант, здатний запропонувати найбільш перспективні професії або напрями розвитку залежно від потреб економіки.

    Міністр економіки Олексій Соболев під час презентації наголосив, що вперше держава отримує можливість бачити ринок праці комплексно, а не через окремі бази даних різних установ. За його словами, це дозволить оперативніше реагувати на зміни в економіці, прогнозувати кадрові потреби бізнесу та формувати державну політику зайнятості на основі актуальних даних.

    Першими сервісами, які стануть доступними українцям, будуть інструменти пошуку роботи та професійного розвитку. До кінця червня триватиме їх бета-тестування, а вже в липні вони мають з’явитися для широкого кола користувачів через застосунок «Дія».

    У подальшому функціонал екосистеми суттєво розширюватиметься. У 2026–2027 роках планується запуск реєстру працездатних осіб, електронного працевлаштування, цифрових трудових відносин, автоматичного підбору вакансій за допомогою ШІ та механізмів проактивної підтримки громадян, які залишилися без роботи.

    Особлива увага приділятиметься інтеграції українського ринку праці до європейського простору. Для цього «Обрій» використовуватиме класифікатор ESCO — європейську систему професій, навичок і кваліфікацій. Це дозволить забезпечити сумісність українських даних із європейськими платформами працевлаштування та наблизити Україну до мережі EURES, яка об’єднує ринки праці країн Європейського Союзу.

    Запуск «Обрію» є частиною реалізації Стратегії зайнятості населення до 2030 року. Уряд ставить амбітну мету — повернути до економічної активності близько 4,5 млн громадян та суттєво скоротити структурне безробіття. За словами розробників, нова система дозволить швидше зводити роботодавців і кандидатів, скоротити час пошуку роботи та зробити професійне навчання більш відповідним до реальних потреб бізнесу.

    Експерти зазначають, що кадровий дефіцит залишається одним із головних викликів для української економіки в умовах війни. Через мобілізацію, міграцію та демографічні зміни підприємства відчувають гостру нестачу працівників у виробництві, будівництві, транспорті, медицині, освіті та сфері послуг. Саме тому уряд розглядає «Обрій» не лише як черговий цифровий сервіс, а як стратегічний інструмент відновлення економіки та розвитку людського капіталу країни.

    За планами Мінекономіки, вже до кінця 2026 року завдяки новій платформі до ринку праці планують залучити щонайменше 100 000 українців. Якщо проєкт покаже ефективність, він може стати основою нової моделі взаємодії між державою, бізнесом та громадянами на ринку праці.

  • Кожен шостий айтівець залишився без роботи: кого скорочують найчастіше та чому ШІ поки не винен

    Кожен шостий айтівець залишився без роботи: кого скорочують найчастіше та чому ШІ поки не винен

    Попри поступову стабілізацію українського ІТ-ринку, проблема скорочень персоналу залишається актуальною. За останній рік роботу втратив майже кожен шостий український ІТ-фахівець. Водночас поширене припущення про те, що причиною масових звільнень стає штучний інтелект, поки що не знаходить підтвердження у статистиці. Лише 5% звільнених спеціалістів заявили, що їхні функції були замінені AI-рішеннями.

    Про це свідчать результати масштабного дослідження DOU, у якому взяли участь понад 3800 українських ІТ-фахівців різних спеціалізацій та рівнів, а також понад 650 початківців, які перебувають у пошуку першої роботи в галузі.

    Згідно з результатами опитування, у 2025 році під скорочення потрапили 17% українських айтівців. Для порівняння, роком раніше цей показник становив 19%. Хоча ситуація дещо покращилася, ринок праці продовжує перебувати під тиском економічних викликів, зниження інвестиційної активності та зміни структури попиту на спеціалістів.

    Дослідження показало, що за кордоном українських ІТ-фахівців звільняли навіть частіше, ніж в Україні. Серед спеціалістів, які працюють за межами країни, про втрату роботи повідомили 20% респондентів. Це свідчить про те, що глобальна технологічна галузь також переживає період трансформації та оптимізації витрат.

    Найчастіше під скорочення потрапляли досвідчені фахівці. Серед звільнених за кордоном понад половину становлять Senior-спеціалісти. В Україні їхня частка також залишається високою — 43%. Крім того, помітно зросла кількість скорочень серед фахівців рівня Lead та вище. Якщо у попередньому дослідженні вони становили 9% серед звільнених, то нині цей показник досяг 15%.

    Експерти DOU відзначають, що компанії дедалі частіше оптимізують управлінські та висококваліфіковані позиції, прагнучи скоротити витрати в умовах нестабільного ринку. Водночас частка звільнених Middle-спеціалістів поступово зменшується.

    Скорочення торкнулися практично всіх професійних напрямів. Серед технічних спеціалістів основними причинами звільнення стали завершення проєктів, відсутність нових замовлень або припинення фінансування. Нетехнічні працівники частіше повідомляли про оптимізацію штатів та реструктуризацію бізнесу.

    Особливо помітними скорочення були в компаніях середнього розміру, де працюють від 50 до 200 співробітників. Водночас звільнення фіксувалися як у невеликих стартапах, так і у великих міжнародних корпораціях.

    Головними причинами втрати роботи залишаються оптимізація бізнес-процесів та фінансові труднощі компаній. Саме ці фактори назвали 38% та 32% опитаних відповідно. Це свідчить про те, що ІТ-ринок все ще відчуває наслідки глобального уповільнення економіки та скорочення інвестицій у технологічний сектор.

    Окрему увагу дослідники приділили впливу штучного інтелекту на зайнятість. Попри численні прогнози щодо масового витіснення працівників алгоритмами, наразі цей процес залишається обмеженим. Лише 5% звільнених респондентів повідомили, що втратили роботу через впровадження AI-рішень або автоматизацію своїх функцій.

    Фахівці зазначають, що штучний інтелект поки що радше змінює характер роботи спеціалістів, ніж повністю замінює їх. Більшість компаній використовують AI як інструмент підвищення продуктивності, а не як повноцінну альтернативу працівникам.

    Цікаво, що майже половина звільнених айтівців не очікувала скорочення. Для 44% респондентів новина про втрату роботи стала повною несподіванкою. В Україні таких випадків навіть побільшало — з 38% до 45% за рік. Лише 41% працівників отримали попередження про звільнення за кілька днів або тижнів до припинення співпраці.

    Щодо фінансових розрахунків, більшість роботодавців виконували свої зобов’язання перед працівниками. Повний розрахунок отримали 66% звільнених спеціалістів в Україні та 64% за кордоном. Водночас понад чверть працівників отримали лише заробітну плату без додаткових компенсацій або виплат за невикористану відпустку.

    Найбільш проблемною залишається тема підтримки працівників після звільнення. За даними DOU, 66% айтівців не отримали від роботодавця жодної додаткової допомоги. Лише 12% компаній виплачували додаткову зарплату після скорочення, 9% надавали компенсацію в розмірі двох-трьох окладів, а ще 9% допомагали зі пошуком нової роботи.

    Експерти зазначають, що найменше підтримки отримують молоді спеціалісти та працівники середнього рівня. Натомість фахівці рівня Lead і вище частіше можуть розраховувати на компенсаційні пакети та додаткові виплати.

    Попри складну ситуацію, деякі показники свідчать про поступове оздоровлення ринку. Частка спеціалістів на так званому «бенчі» — коли працівник залишається в компанії без активного проєкту — знизилася до менш ніж 2%. Для порівняння, у 2023 році цей показник досягав 4%.

    Аналітики вважають, що український ІТ-сектор продовжує адаптуватися до нових умов. Основними викликами залишаються пошук нових замовлень, конкуренція за міжнародні контракти, кадровий дефіцит у деяких напрямках та поступова інтеграція інструментів штучного інтелекту у робочі процеси. Водночас результати дослідження демонструють, що головною причиною скорочень поки залишаються економічні фактори, а не технологічна революція, про яку часто говорять останніми роками.