Daypolitico

Позначка: російська армія

  • Росіяни потрапили у власну пастку під Куп’янськом

    Росіяни потрапили у власну пастку під Куп’янськом

    Українські військові під час масштабної підземної операції «Велес» на Харківщині зірвали спроби російської армії перекидати підкріплення до північної частини Куп’янська через систему газопроводів. Сили оборони пройшли понад 15 кілометрів підземними комунікаціями, вийшли до позицій противника та позбавили окупантів одного з ключових прихованих маршрутів проникнення до міста. За даними української сторони, втрати росіян унаслідок операції перевищили 100 військовослужбовців, ще понад 30 загарбників потрапили в полон.

    Про результати операції йдеться у звіті американського Інституту вивчення війни (ISW) за 28 жовтня. Аналітики зазначають, що українська операція не дозволила російським військам продовжити ефективне перекидання особового складу підземними маршрутами до північних районів Куп’янська. Водночас у місті залишаються невеликі групи російських військових, які проникли туди раніше, тому говорити про повне очищення Куп’янська від окупантів наразі передчасно.

    Операція «Велес» стала одним із найбільш незвичних прикладів використання підземної інфраструктури в сучасній війні. Українські військові не просто заблокували газопровід, який противник використовував для прихованого пересування, а фактично застосували проти російської армії її власну тактику. Дії під землею поєднувалися з ударами безпілотників, наземними операціями та роботою спеціально підготовлених підрозділів.

    Ще 27 жовтня президент Володимир Зеленський розповів про перші результати операції після доповіді військового командування. За словами глави держави, російські війська раніше намагалися використовувати підземні газові комунікації для обходу українських позицій та проведення штурмових дій. Однак українським захисникам вдалося перехопити ініціативу й використати ту саму інфраструктуру для удару по противнику.

    До реалізації операції залучили військовослужбовців 2-го корпусу Національної гвардії України «Хартія» та інші підрозділи Сил оборони. Командир корпусу Ігор Оболєнський пояснював, що підготовка потребувала ретельного вивчення підземних маршрутів, особливостей пересування противника та способів ведення бойових дій у надзвичайно обмеженому просторі.

    Особливістю «Велеса» стало те, що українські військові діяли в трубах діаметром приблизно 1–1,2 метра, розташованих на глибині від двох до чотирьох метрів. У деяких випадках бійцям доводилося вести стрілецькі бої безпосередньо всередині газопроводу. Такі умови ускладнювали пересування, евакуацію поранених, організацію зв’язку та використання звичайного озброєння.

    Окремі деталі підземного протистояння раніше описувало видання «Ненька інфо» у матеріалі про використання росіянами старих газопроводів під Куп’янськом. Зокрема, йшлося про облаштування противником барикад, укріплених позицій і підземних проходів, які мали допомогти російським штурмовикам непомітно просуватися в український тил. Саме такі маршрути становили серйозну загрозу обороні міста, оскільки дозволяли пересувати особовий склад без використання відкритої місцевості.

    За даними журналістів «Радіо Свобода», які поспілкувалися з учасниками операції, українські військові поетапно просувалися підземними комунікаціями, блокували окремі відрізки газопроводу та знищували позиції противника. Для цього застосовували FPV-дрони, важкі безпілотники та інші засоби ураження.

    Один із командирів підрозділу «Хартії» з позивним «Друїд» розповів, що російські військові намагалися облаштовувати додаткові виходи з газопроводу, щоб зберегти можливість пересування навіть після втрати основних маршрутів. Однак українські бійці заздалегідь виявляли частину таких спроб і готували засідки. Завдяки цьому вдалося поступово позбавити противника головної підземної логістичної артерії.

    Водночас військові наголошують, що знищення одного маршруту не означає повного припинення російських спроб проникнення до Куп’янська. Противник продовжує шукати інші можливості для перекидання невеликих штурмових груп, зокрема через забудову, лісосмуги та райони поблизу річки Оскіл.

    За словами речника Угруповання об’єднаних сил Віктора Трегубова, до проведення «Велеса» росіянам вдалося переправити до північних районів Куп’янська кілька десятків військовослужбовців. Частина окупантів проникла через район Голубівки, де противник намагався створити так звану сіру зону та закріпитися в житловій забудові.

    Однак після проведення української операції нових ефективних проникнень російських підрозділів у напрямку міста не фіксували. Це означає, що російське командування втратило можливість безперешкодно використовувати газопровід для постачання підкріплень. Водночас раніше перекинуті окупанти залишаються на окремих позиціях у північній частині міста.

    Як пояснив Трегубов в ефірі телемарафону, характер міської забудови Куп’янська також впливає на перебіг бойових дій. На відміну від майже повністю зруйнованого Вовчанська, у Куп’янську збереглися капітальні будівлі, які можуть використовуватися військовими як укриття та оборонні позиції. Саме тому витіснення невеликих російських груп залишається складним завданням навіть після перекриття маршрутів постачання.

    Важливу роль у бойових діях на Куп’янському напрямку відіграє річка Оскіл, яка розділяє район протистояння на дві частини. На східному березі російські війська намагаються ліквідувати українські позиції та розвивати наступ від Подолів і Куп’янська-Вузлового. Натомість на західному березі українські підрозділи здійснюють заходи з витіснення противника, тоді як окупанти намагаються утримати або відновити позиції поблизу Радьківки та Голубівки.

    Як повідомляло «Суспільне Харків» із посиланням на Трегубова, ліквідація прихованого підземного маршруту має ускладнити росіянам перекидання особового складу до північних районів міста. Водночас на Великобурлуцькому напрямку противник продовжує накопичувати сили, що може свідчити про підготовку до подальших наступальних дій.

    Американські аналітики також звернули увагу на ситуацію на інших ділянках фронту. Зокрема, протягом 27–28 жовтня російська армія продовжувала наступальні дії на півночі Сумської області, однак підтверджених територіальних просувань зафіксовано не було.

    Міністерство оборони РФ заявляло про нібито захоплення населеного пункту Барилівка на Сумщині, однак українське військове командування спростувало цю інформацію. За даними 8-го корпусу ЗСУ, населений пункт залишався під контролем Сил оборони.

    Водночас російське командування продовжує намагатися сформувати вздовж державного кордону буферну зону, яку окупанти могли б використовувати для утримання оборонних позицій і подальшого тиску на українські підрозділи. Українські військові, зі свого боку, завдають ударів по об’єктах противника на прикордонних територіях Росії.

    Зокрема, Генеральний штаб ЗСУ повідомляв про ураження російського зенітного ракетного комплексу «Тор-М2» поблизу Ржави та радіолокаційної станції неподалік Малого Городкова в Курській області. Також українські військові атакували станцію радіоелектронної боротьби поблизу Сем’ячок у Брянській області. Такі удари спрямовані на зниження можливостей противника контролювати повітряний простір і забезпечувати роботу власних військових систем.

    На північний схід від Харкова російські підрозділи здійснювали спроби проникнення поблизу Малої Вовчі. Геолоковані відеоматеріали, оприлюднені 27 жовтня, зафіксували удари українських військових по позиціях противника на південь від цього населеного пункту.

    Міноборони РФ також заявляло про захоплення Алісівки, однак незалежного підтвердження російського просування на цій ділянці американські аналітики не виявили.

    Напруженою залишається ситуація на Лиманському напрямку. Російські війська продовжують спроби проникнення на українські позиції з півночі та намагаються реалізувати план охоплення української оборонної лінії з північного заходу. Одними з головних завдань противника залишаються захоплення Лимана та створення умов для форсування Сіверського Дінця.

    Крім того, 27–28 жовтня окупанти продовжували локальні наступальні дії на схід від Слов’янська та Краматорська, однак, за оцінкою ISW, не досягли підтверджених успіхів. Російське командування намагається посилити тиск на українську оборону в Донецькій області, розвиваючи наступ у напрямку Слов’янська, Краматорська та Дружківки.

    Таким чином, операція «Велес» має значення не лише для оборони окремих кварталів Куп’янська. Її результати демонструють, наскільки важливим у сучасній війні стало протистояння за приховані логістичні маршрути та використання інженерної інфраструктури для проведення бойових дій.

    Утім, попри значні втрати російської армії та перекриття одного з основних підземних шляхів, ситуація в місті залишається складною. Окремі групи окупантів продовжують утримувати позиції, а російське командування не відмовляється від спроб наступу на Харківщині.

    За оцінкою ISW та повідомленнями українського військового командування, головним результатом «Велеса» стало припинення ефективного використання газопроводу для перекидання російських військових до північних районів Куп’янська. Чи дозволить це українським захисникам остаточно витіснити противника з міста, залежатиме від подальшого розвитку бойових дій.

  • Мінус 2090 військових і 1372 дрони: Росія зазнала значних втрат за одну добу

    Мінус 2090 військових і 1372 дрони: Росія зазнала значних втрат за одну добу

    Російська армія продовжує зазнавати значних втрат у війні проти України. Протягом 17 жовтня Сили оборони України знешкодили ще 2090 російських військових, а також 1372 безпілотники, десятки артилерійських систем і сотні одиниць автомобільної техніки. Загальні бойові втрати особового складу РФ від початку повномасштабного вторгнення, за оцінками українського Генштабу, досягли приблизно 1 мільйона 565 тисяч осіб. Водночас російські війська продовжують наступальні операції, застосовують авіацію, артилерію та ударні дрони на різних ділянках фронту.

    Про це 18 жовтня повідомив Генеральний штаб Збройних сил України.

    За даними українського військового командування, протягом минулої доби російська армія втратила 2090 військовослужбовців убитими та пораненими.

    Водночас загальна цифра втрат особового складу включає різні категорії втрат і не означає, що всі 2090 військових загинули.

    Станом на ранок неділі орієнтовні втрати Росії від початку повномасштабної війни становили 1 565 060 осіб.

    Окремо Генштаб відзначив значні втрати російських безпілотників, артилерії та автомобільної техніки.

    Понад 1300 безпілотників за добу

    Одним із найбільших показників останнього зведення стали втрати безпілотних літальних апаратів.

    За даними Генштабу, протягом 17 жовтня російська армія втратила 1372 БпЛА оперативно-тактичного рівня.

    Загальна кількість таких апаратів, внесених до української статистики від початку повномасштабного вторгнення, досягла 568 358 одиниць.

    Безпілотники залишаються важливим інструментом сучасної війни.

    Російські військові використовують їх для розвідки, коригування артилерійського вогню, ураження техніки та атак на українські позиції.

    Водночас Сили оборони України активно застосовують засоби радіоелектронної боротьби, протиповітряної оборони та власні ударні дрони для протидії противнику.

    Важливо, що статистика втрат БпЛА включає різні способи їхнього знешкодження та не завжди означає фізичне знищення кожного апарата.

    Росія втратила десятки артилерійських систем

    Суттєвими залишаються й втрати російської артилерії.

    За добу українські військові зафіксували втрату 27 артилерійських систем противника.

    Загальна кількість втраченої артилерії, за оцінками Генштабу, становить 51 293 одиниці.

    Крім того, протягом минулої доби російська армія втратила три реактивні системи залпового вогню.

    Їхня загальна кількість у зведеннях українського командування досягла 2224 одиниць.

    Артилерійські установки та РСЗВ залишаються одними з основних засобів вогневого ураження на фронті.

    Вони використовуються для обстрілів українських оборонних позицій, транспортних шляхів і районів зосередження сил.

    Тому зниження кількості справної артилерії може ускладнювати проведення наступальних операцій та вогневу підтримку російських підрозділів.

    Сотні автомобілів і нові втрати бронетехніки

    За інформацією Генштабу, протягом 17 жовтня російські війська також втратили 363 автомобілі та автоцистерни.

    Загальна кількість втраченої автомобільної техніки досягла 164 246 одиниць.

    Такі транспортні засоби відіграють важливу роль у забезпеченні військових формувань пальним, боєприпасами, продовольством та іншими ресурсами.

    Втрата транспортної техніки може ускладнювати постачання російських підрозділів, особливо за умов інтенсивних бойових дій.

    Окрім цього, до української статистики додали один танк і сім бойових броньованих машин.

    Від початку повномасштабного вторгнення Росія, за даними українського Генштабу, втратила 12 416 танків та 25 561 бойову броньовану машину.

    Також за добу зафіксовано втрату одного засобу протиповітряної оборони та шести наземних робототехнічних комплексів.

    Окремо повідомляється про чотири крилаті ракети.

    Загальні втрати російської армії перевищили 1,56 мільйона осіб

    Відповідно до ранкового зведення Генерального штабу, станом на 18 жовтня орієнтовні втрати російських військ від 24 лютого 2022 року становлять 1 565 060 осіб.

    Ця цифра охоплює загальні бойові втрати особового складу, але не є підтвердженою кількістю загиблих.

    Українське військове командування регулярно оновлює статистику, використовуючи доступну оперативну інформацію.

    Водночас незалежно перевірити кожен показник під час активних бойових дій неможливо.

    Російська сторона не оприлюднює повної актуальної статистики власних втрат, тому оцінки різних джерел можуть відрізнятися.

    Раніше «Ненька інфо» повідомляла, що станом на 16 жовтня Сили оборони за добу знешкодили 1790 російських військових, шість літаків і майже 700 безпілотників.

    Таким чином, за два дні загальна кількість зафіксованих Генштабом втрат особового складу російської армії зросла на понад чотири тисячі осіб.

    Інтенсивність бойових дій залишається високою

    Великі втрати російської армії фіксуються на тлі інтенсивних бойових дій.

    За інформацією українського Генштабу, протягом 17 жовтня російські війська продовжували атакувати українські позиції та застосовували значну кількість ударних безпілотників і артилерії.

    Напередодні ввечері українське командування повідомляло про 215 бойових зіткнень від початку доби.

    Противник також застосовував авіацію та керовані авіаційні бомби.

    Російські війська намагаються підтримувати наступальний тиск на кількох ділянках фронту, тоді як українські захисники продовжують оборонні операції та завдають ударів по живій силі й техніці противника.

    Втрата особового складу та військових ресурсів може зменшувати можливості російських підрозділів проводити наступальні дії.

    Водночас сама кількість втрат не дозволяє однозначно визначити ситуацію на конкретній ділянці фронту без аналізу бойових дій, резервів і співвідношення сил.

    Що означають останні цифри Генштабу

    За добу 17 жовтня українське командування повідомило про 2090 втрат особового складу російської армії, 1372 безпілотники, 363 автомобілі та автоцистерни, 27 артилерійських систем, три РСЗВ, сім броньованих машин і один танк.

    Додатково зафіксовано втрати одного засобу ППО, шести наземних робототехнічних комплексів та чотирьох крилатих ракет.

    Загальні орієнтовні втрати особового складу Росії з початку повномасштабної війни досягли 1 565 060 осіб.

    Генеральний штаб ЗСУ наголошує, що статистика є попередньою та уточнюється.

    Попри значні втрати, бойові дії тривають, а російська армія продовжує застосовувати живу силу, артилерію, авіацію та безпілотні системи проти України.

  • Російські військові розстріляли полонених під Гуляйполем: слідчі вивчають перехоплені накази

    Російські військові розстріляли полонених під Гуляйполем: слідчі вивчають перехоплені накази

    На Гуляйпільському напрямку Запорізької області російських військовослужбовців підозрюють у розстрілі українських захисників, які потрапили в полон. За попередньою інформацією, беззбройних бійців ЗСУ вбили після наказу російського командира. Українські військові отримали записи перехоплених переговорів противника та передали їх правоохоронцям. Офіс генерального прокурора розпочав кримінальне провадження за фактом воєнного злочину, що спричинив загибель людей. Слідчі встановлюють особи безпосередніх виконавців та командирів, які могли наказати вбити військовополонених.

    Про відкриття кримінального провадження 17 жовтня повідомив Офіс генерального прокурора України.

    За процесуального керівництва Запорізької обласної прокуратури розпочато досудове розслідування за частиною другою статті 438 Кримінального кодексу України — порушення законів та звичаїв війни, поєднане з умисним убивством.

    За попередніми даними слідства, на Гуляйпільському напрямку російські військові захопили в полон українських захисників, після чого розстріляли їх.

    Обставини захоплення військовослужбовців, точний час убивства та остаточна кількість загиблих встановлюються.

    Українські військові перехопили наказ про розстріл

    Першими про обставини ймовірного воєнного злочину публічно розповіли представники угруповання військ «Південь».

    Як повідомляє «Цензор.НЕТ» з посиланням на речника угруповання Максима Кравчука, українські військовослужбовці зафіксували інцидент кілька днів тому.

    За його словами, Сили оборони отримали радіоперехоплення переговорів російських військових безпосередньо під час подій.

    На записах, як стверджує українська сторона, зафіксовано наказ добити пораненого та негайно вбити полонених.

    Після цього російські військовослужбовці, за словами Кравчука, виконали наказ.

    Імовірно, загинули двоє українських захисників.

    Правоохоронці зараз перевіряють отримані матеріали, зокрема записи переговорів, щоб встановити всі обставини та учасників імовірного злочину.

    Важливо, що наявність повідомлення про радіоперехоплення ще не означає завершення доказування. Слідство має встановити справжність записів, ідентифікувати учасників переговорів та пов’язати їхні дії з конкретним епізодом убивства.

    Названо російський підрозділ, який може бути причетним

    За інформацією українського військового командування, до розстрілу могли бути причетні військовослужбовці 38-ї окремої мотострілецької бригади російської армії.

    Максим Кравчук також заявив, що накази такого характеру в підрозділі пов’язані з командуванням бригади.

    Зокрема, він назвав командира — полковника Валерія Казака.

    Однак наразі йдеться саме про твердження речника українського угруповання військ.

    Офіс генпрокурора поки не повідомив про вручення підозри конкретним військовослужбовцям у цьому провадженні.

    Тому персональна відповідальність кожного з можливих учасників повинна бути встановлена в межах розслідування.

    Слідчі з’ясовують, хто безпосередньо здійснив розстріл, хто віддавав накази та чи знало командування про заплановане або вже вчинене вбивство.

    Які докази вивчає прокуратура

    За інформацією Офісу генерального прокурора, правоохоронці опрацьовують матеріали, отримані від підрозділів Сил оборони України.

    Особливу увагу приділяють перехопленням переговорів представників російських збройних сил.

    Такі записи можуть допомогти встановити послідовність подій, накази командування та взаємодію між військовослужбовцями.

    Проте для повноцінного розслідування можуть знадобитися також інші докази.

    До них належать відеозаписи, свідчення очевидців, документи, результати експертиз та відомості, які дозволяють ідентифікувати конкретних осіб.

    Слідство має встановити, чи були українські військовослужбовці беззбройними, чи перебували під фактичним контролем противника та за яких обставин загинули.

    Ці деталі важливі для юридичної кваліфікації події та визначення індивідуальної відповідальності підозрюваних.

    Чому розстріл військовополонених є воєнним злочином

    Міжнародне гуманітарне право забороняє вбивство військовослужбовців, які склали зброю, здалися в полон або з інших причин більше не беруть участі в бойових діях.

    Такі особи перебувають під захистом міжнародних договорів, зокрема Третьої Женевської конвенції про поводження з військовополоненими.

    Військовополонених не можна вбивати, катувати або піддавати жорстокому поводженню незалежно від того, до якої армії вони належать.

    Навіть якщо людина до потрапляння в полон брала безпосередню участь у бойових діях, це не скасовує її правового захисту після захоплення противником.

    Умисне вбивство військовополоненого є тяжким порушенням міжнародного гуманітарного права і може кваліфікуватися як воєнний злочин.

    За українським законодавством діяння, передбачене частиною другою статті 438 Кримінального кодексу, карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

    Відповідальність може наставати не лише для безпосередніх виконавців.

    Командир також може нести кримінальну відповідальність, якщо доведено його участь у відданні злочинного наказу або інші передбачені законом підстави відповідальності.

    Розстріли полонених залишаються предметом окремих розслідувань

    Повідомлення із Запорізької області з’явилося на тлі інших кримінальних проваджень щодо можливих страт українських військовослужбовців.

    Українські правоохоронні органи раніше неодноразово повідомляли про розслідування вбивств полонених та військовослужбовців, які припинили участь у бойових діях.

    Окремі епізоди ставали відомими завдяки відеозаписам із безпілотників, радіоперехопленням або свідченням військових.

    Однак кожен випадок потребує самостійного доказування, встановлення осіб загиблих та ідентифікації причетних.

    Попередні розслідування не можуть замінити доказів щодо конкретного епізоду на Гуляйпільському напрямку.

    За словами речника угруповання «Південь», матеріали щодо нового інциденту передано компетентним органам для подальшої правової оцінки.

    Що відбуватиметься далі

    Після відкриття кримінального провадження слідчі мають встановити точну послідовність подій та зібрати докази, необхідні для визначення відповідальних.

    Окремим завданням стане ідентифікація загиблих українських військовослужбовців.

    Прокуратура наразі не оприлюднила їхніх імен або інших персональних даних.

    Також не повідомляється, чи вдалося отримати доступ до місця ймовірного злочину та провести всі необхідні слідчі дії.

    Станом на 17 жовтня 2026 року офіційно підтверджено відкриття досудового розслідування. Встановлення безпосередніх виконавців та осіб, які могли віддати наказ про розстріл, триває.

    Якщо зібрані докази підтвердять, що російські військові свідомо вбили українських захисників після взяття в полон, такі дії становитимуть грубе порушення законів і звичаїв війни.

    Матеріали кримінального провадження можуть стати підставою для притягнення винних до відповідальності в українських судах, а за відповідних правових умов — і в межах міжнародних механізмів правосуддя.

  • Їли кору й пили власну сечу: росіяни здавалися в полон цілими підрозділами

    Їли кору й пили власну сечу: росіяни здавалися в полон цілими підрозділами

    Під час наступальної операції «Вівальді» на Донеччині українські військові взяли в полон близько 250 російських військовослужбовців, причому частина окупантів, за даними Третього армійського корпусу, здавалася цілими підрозділами — разом з офіцерами, артилеристами та іншими військовими. Про це пише The Sun з посиланням на відео Третьої ОШБ. На одному з оприлюднених відео українські бійці вишикували 94 полонених, які розповіли про нестачу води, їжі та медикаментів на своїх позиціях.

    Один із полонених офіцерів, Олександр Мананков, заявив, що підрозділ вирішив скласти зброю, бо не хотів «марно помирати». За його словами, російські командири залишили військових на позиціях практично без постачання.

    Полонені стверджують, що через нестачу води пили з калюж, а в окремих випадках — власну сечу. Через відсутність нормального харчування їм нібито доводилося їсти кору дерев, траву та кропиву. Мананков також заявив, що один із військових помер від зневоднення.

    Їли кору й пили власну сечу: росіяни здавалися в полон цілими підрозділами

    Ці подробиці походять зі свідчень російських військовополонених та матеріалів Третього армійського корпусу. Незалежно перевірити умови на кожній із російських позицій у відкритих джерелах неможливо.

    Мананков на відео звернувся і до інших військових РФ, закликавши їх не боятися здаватися. Він заявив, що після потрапляння в український полон військовополонені отримують воду, їжу та медичну допомогу.

    Інші росіяни також розповідали про проблеми з евакуацією поранених. Один із них заявив, що після наказу зайняти кругову оборону командування перестало виходити на зв’язок, а через нестачу ліків кілька військових померли. Ще один полонений розповідав, що українські медики надали йому допомогу після поранення.

    У Третьому армійському корпусі стверджують, що масова здача стала одним із результатів третього етапу операції «Вівальді». Командувач корпусу Андрій Білецький повідомляв, що російські військові здавалися «цілими підрозділами». За заявою командування, тільки під час третього етапу втрати російських сил склали близько 2000 осіб, а понад 250 військових РФ потрапили в полон. Ці цифри є даними українського командування і незалежно в повному обсязі не підтверджені.

    Операція «Вівальді» триває на півночі Донецької області. Перші її результати Третій корпус оприлюднив 15 вересня. Тоді Білецький заявив про звільнення населеного пункту Середнє, зачистку близько 75 км² території та деокупацію приблизно 10 км².

    На другому етапі, за даними корпусу, українські сили звільнили Шандриголове та Дерилове, а Дробишеве повністю повернули під український контроль. Командування заявило про ще приблизно 40 км² території, повернутої під контроль України.

    28 вересня Білецький оголосив результати третього етапу. За даними корпусу, українські сили звільнили Нове, Рідкодуб і Катеринівку, а також відновили контроль над Карпівкою та Новомихайлівкою. Загальний результат усіх трьох етапів командування оцінило приблизно у 176 км² території під українським контролем.

    Під час цієї операції Третій корпус активно використовував і нові технології. «Ненька інфо» раніше писала про застосування наземних роботизованих комплексів із гранатометами Bullspike. Оператори керували ними з укриттів, а самі машини використовували для ударів по російських позиціях без прямого залучення піхоти до найнебезпечніших ділянок.

    Також «Ненька інфо» детально писала про попередні етапи «Вівальді».

    «Вівальді» на Донеччині: Білецький заявив про звільнення Середнього та зачистку 75 км²

    «Вівальді» набирає обертів: ЗСУ звільнили два села й повернули під контроль ще 40 км² Донеччини

    Окремо видання описувало ситуацію у Святогірську, який залишається під українським контролем і живе поруч із фронтом. У цьому матеріалі також ішлося про результати третього етапу «Вівальді» та про заявлені Третім корпусом понад 250 полонених російських військових. «Дронів більше, ніж мух»: як Святогірськ виживає за 10 км від фронту

    Показовим у нинішній історії є не лише число полонених, а й те, що, за версією Третього корпусу, здача відбувалася групами. У матеріалах корпусу йдеться про те, що окремі російські підрозділи після втрати постачання та зв’язку з командуванням фактично залишалися відрізаними.

    Саме цим українська сторона пояснює появу великих груп військовополонених під час «Вівальді».

    Водночас твердження про те, що російські командири «втекли» або навмисно залишили свої підрозділи без води та харчування, наразі ґрунтуються переважно на словах самих полонених. Російське військове командування публічно ці конкретні свідчення не коментувало.

    Попри це, оприлюднені кадри показують масштаб самої здачі: десятки військових РФ одночасно перебувають під контролем українських сил. А загальна кількість полонених, яку Третій корпус заявляє за три етапи «Вівальді», вже перевищує 250 осіб.

    Саме тому історія з 94 військовими на одному відео — лише частина значно більшого епізоду операції. За даними українського командування, російські сили на цій ділянці втрачали позиції, зв’язок і постачання, а частина особового складу після оточення обирала полон замість подальшого опору.

  • Під ударом — «Каста», П-18 і база дронів: Сили оборони атакували важливі об’єкти РФ

    Під ударом — «Каста», П-18 і база дронів: Сили оборони атакували важливі об’єкти РФ

    Сили оборони України 23 вересня та в ніч на 24 вересня завдали ударів по низці російських військових об’єктів на тимчасово окупованих територіях. За даними Генерального штабу ЗСУ, уражено дві радіолокаційні станції, місце зберігання і запуску ударних безпілотників, а також склад пального.

    У районі тимчасово окупованого Донецька українські військові вдарили по об’єкту, який російські війська використовували для зберігання, підготовки та запуску ударних БПЛА. У Генштабі наголосили, що такі цілі залишаються одним із пріоритетних напрямів бойової роботи Сил оборони.

    Паралельно на окупованій частині Запорізької області були уражені дві російські РЛС. У районі Чехограда, який раніше мав назву Новогродківка, та Якимівки під удар потрапили станції 35Н6 «Каста» і П-18.

    «Каста» — мобільна радіолокаційна станція, яку використовують для кругового огляду та виявлення повітряних цілей, зокрема тих, що летять на малих висотах. Вона передає інформацію системам протиповітряної оборони.

    П-18 — радянська мобільна РЛС метрового діапазону, яка й досі перебуває на озброєнні російської армії. Її використовують для раннього виявлення повітряних цілей і передачі координат підрозділам ППО.

    Ще один удар припав на район тимчасово окупованої Великої Білозерки Запорізької області. Там, за даними Генштабу, уражено склад паливно-мастильних матеріалів російських військ.

    Це вже не перша серія ударів по російській дроновій та радіолокаційній інфраструктурі за останні дні. 21 вересня Сили оборони повідомляли про ураження ще однієї РЛС «Каста» на Донеччині, а також пункту управління БПЛА.

    22 вересня українські військові вдарили по місцю зберігання та запуску реактивних дронів в Орловській області РФ. Тоді, за даними Генштабу, було пошкоджено щонайменше три склади, майданчик запуску та п’ять пускових установок.

    А 23 вересня Сили оборони повідомили про удари по пунктах управління БПЛА на Донеччині та складу безпілотників російського підрозділу «Рубікон» поблизу Волновахи.

    «Ненька інфо» раніше також писала про удари по інфраструктурі «Рубікону». Зокрема, у травні Генштаб заявляв про ураження штабу цього російського підрозділу в районі Старобільська.

    Генштаб: у Старобільську ЗСУ вдарили по штабу “Рубікону”, а не коледжу

    Також «Ненька інфо» писала про те, що саме «Рубікон» російське командування залучає до масштабного використання дронів проти українських цілей.

    Росія готує нову хвилю дронового терору: під прицілом АЗС, автобуси та цивільні авто — ГУР

    Таким чином, нинішня серія ударів охопила одразу кілька елементів російської військової системи — засоби раннього виявлення, інфраструктуру запуску дронів і паливне забезпечення. Ступінь пошкодження об’єктів Генштаб наразі не деталізував.

  • Доповідав Путіну про «взяття» Костянтинівки: «Мадяр» повідомив про ліквідацію генерала РФ

    Доповідав Путіну про «взяття» Костянтинівки: «Мадяр» повідомив про ліквідацію генерала РФ

    Командувач Сил безпілотних систем ЗСУ Роберт Бровді з позивним «Мадяр» заявив про ліквідацію на тимчасово окупованій території Донецької області російського генерал-майора Антона Груніса. За його словами, командир 4-ї окремої мотострілецької бригади Збройних сил РФ загинув 12 вересня. Бровді також повідомив, що Груніс став сьомим підтверджено ліквідованим Силами безпілотних систем російським воєначальником рівня командира бригади, дивізії або командувача армії.

    Інформація про смерть Груніса почала з’являтися в російських джерелах ще 14–15 вересня. Про його загибель повідомляли провоєнний Telegram-канал спільноти випускників суворовських училищ «Суворовское братство», пропагандистське агентство Anna News та інші російські ресурси. «Українська правда» з посиланням на ці джерела писала, що в самій 4-й мотострілецькій бригаді підтверджували смерть командира, однак російська сторона тоді не називала ані точну дату, ані обставини його загибелі.

    Тепер Бровді стверджує, що Груніса ліквідували саме Сили безпілотних систем і що це сталося 12 вересня на окупованій території Донеччини. Незалежного підтвердження конкретних обставин удару у відкритих джерелах наразі немає, тому деталі операції слід подавати саме як інформацію командувача СБС.

    Антон Груніс командував 4-ю окремою мотострілецькою бригадою російської армії. Це формування походить із підрозділів так званої «ЛНР», які згодом були інтегровані до Збройних сил РФ. Бригада воювала на Луганщині та Донеччині, зокрема на Бахмутському напрямку, поблизу Часового Яру та на підступах до Костянтинівки.

    За відкритими даними, Груніс народився 5 жовтня 1979 року. Навчався в Казанському суворовському військовому училищі та Московському вищому загальновійськовому командному училищі. Російські джерела пов’язують його службу з бойовими діями у Чечні, війною Росії проти Грузії, окупацією Криму у 2014 році та воєнною кампанією РФ у Сирії. У 2021 році він вийшов у запас, а після початку повномасштабного вторгнення повернувся на військову службу.

    У російській армії Груніс поступово повернувся на командні посади. За даними з відкритих джерел, у 2023 році він працював у штабі 123-ї мотострілецької бригади, а згодом очолив 4-ту окрему мотострілецьку бригаду. У травні 2024 року йому присвоїли звання генерал-майора.

    Широку публічну відомість Груніс отримав улітку 2026 року після доповіді Володимиру Путіну про нібито повне захоплення Костянтинівки Донецької області. Це твердження поширювала російська сторона, тоді як українські офіційні джерела його не підтверджували. Саме після цієї доповіді Путін публічно похвалив Груніса, заявивши, що той «воює блискуче».

    Наприкінці серпня Груніс отримав одну з найвищих російських державних нагород. 27 серпня міністр оборони РФ Андрій Бєлоусов вручив йому медаль «Золота Зірка» до звання «Герой Росії». Таким чином, між нагородженням і повідомленою смертю генерала минуло трохи більше двох тижнів.

    4-та мотострілецька бригада вже втрачала командира під час повномасштабної війни. Попередній її очільник полковник В’ячеслав Макаров загинув у травні 2023 року під Бахмутом. За версією російського Міноборони, він був тяжко поранений у районі села Красне і помер під час евакуації. Якщо інформація про Груніса остаточно підтвердиться всіма сторонами, він стане другим командиром цього формування, який загинув під час війни проти України.

    Російські джерела спочатку повідомляли про смерть Груніса без деталей. Зокрема, 15 вересня BlackSeaNews із посиланням на «Мілітарний» і російський канал «Суворовское братство» писав, що причина його загибелі невідома. InformNapalm того ж дня зазначав, що офіційного підтвердження обставин ще немає і інформація потребує OSINT-перевірки.

    Заява Роберта Бровді фактично додає українську версію того, як саме загинув російський генерал. За його словами, операцію здійснили підрозділи Сил безпілотних систем. Деталей про тип дрона, характер удару, місце ураження чи інших загиблих разом із Грунісом командувач у публічному повідомленні не навів.

    СБС останніми місяцями регулярно звітують про удари по російській військовій логістиці, техніці та інфраструктурі. Лише 12 вересня Бровді повідомляв, що в межах операції «МоЛоЧКа» Сили безпілотних систем уразили 285 плавзасобів російського «тіньового флоту» в Азовському та Чорному морях. За його даними, 16 із них були уражені в період з 1 по 11 вересня.

    При цьому повідомлення про ліквідацію високопоставлених російських офіцерів мають окреме військове значення. Командир бригади відповідає за управління тисячами військовослужбовців, планування операцій, координацію підрозділів, логістику та взаємодію з вищими штабами. Його втрата може тимчасово ускладнити управління формуванням, хоча масштаби такого впливу залежать від структури командування і того, наскільки швидко російська сторона призначить заміну.

    Сам Бровді заявив, що Груніс став сьомим російським воєначальником такого рівня, якого СБС вважають підтверджено ліквідованим. Ця цифра походить безпосередньо від командувача Сил безпілотних систем і не має окремого незалежного реєстру, за яким її можна було б повністю перевірити.

    Водночас смерть Груніса підтверджується не лише українськими повідомленнями. Ще до заяви Бровді про неї писали російські провоєнні ресурси, а 4-та бригада, за даними «Української правди», підтвердила сам факт загибелі свого командира. Саме це відрізняє цей випадок від багатьох повідомлень про «ліквідацію» високопоставлених військових, які іноді з’являються в інформаційному просторі без подальшого підтвердження.

    Груніс був одним із російських командирів, безпосередньо пов’язаних із наступальними діями на Костянтинівському напрямку. Саме тому його смерть привернула увагу не лише через генеральське звання, а й через його публічну доповідь Путіну про ситуацію біля Костянтинівки.

    Російське командування протягом 2026 року неодноразово заявляло про просування на цьому напрямку, однак окремі заяви Москви про повний контроль над населеними пунктами не збігалися з українськими повідомленнями та даними відкритих карт бойових дій. Тому твердження Груніса про «взяття» Костянтинівки слід розглядати як заяву російської сторони, а не встановлений факт.

    Таким чином, станом на 16 вересня сам факт смерті генерал-майора Антона Груніса підтверджують кілька російських джерел, тоді як Сили безпілотних систем України заявляють, що саме вони завдали удару, внаслідок якого він загинув 12 вересня на окупованій частині Донеччини. Деталі операції поки не оприлюднені.

    Особливо показовим у цій історії є часовий проміжок: наприкінці серпня Груніс отримав «Золоту Зірку» Героя Росії після доповіді Путіну про нібито захоплення Костянтинівки, а вже менш ніж за три тижні російські та українські джерела повідомили про його смерть.

  • Ще 300 тисяч до кінця року: Зеленський озвучив прогноз щодо втрат армії РФ

    Ще 300 тисяч до кінця року: Зеленський озвучив прогноз щодо втрат армії РФ

    Президент України Володимир Зеленський заявив, що до кінця 2026 року Росія може втратити ще близько 300 тисяч військовослужбовців загиблими. За його оцінкою, якщо такий сценарій реалізується, сукупна кількість російських військових, загиблих за роки великої війни, може наблизитися до одного мільйона. Цю оцінку глава держави озвучив в інтерв’ю CBC News, говорячи про масштаби людських втрат Росії та про те, наскільки довго Кремль здатен продовжувати війну за нинішньої інтенсивності бойових дій.

    Зеленський наголосив, що його оцінка стосується саме загиблих, а не загальних втрат, до яких зазвичай включають також поранених, зниклих безвісти та полонених. «Ми вважаємо, що вони цього року втратять 300 тисяч. Йдеться про загиблих», — сказав він. За словами президента, в такому разі загальна кількість загиблих російських військових за п’ять років війни може сягнути приблизно одного мільйона.

    Ця цифра є оцінкою української сторони і не може бути незалежно підтверджена в реальному часі. Росія не публікує повної актуальної статистики своїх втрат, а різні незалежні та західні оцінки суттєво відрізняються залежно від методики підрахунку. Саме тому цифри щодо загиблих варто розглядати не як остаточний встановлений підсумок, а як прогноз, озвучений президентом України.

    Незалежний проєкт Mediazona спільно з Російською службою BBC станом на 11 вересня 2026 року підтвердив за відкритими джерелами понад 248 тисяч імен російських військовослужбовців, загиблих у війні. Автори проєкту прямо зазначають, що цей список не є повним, оскільки базується лише на смертях, які вдалося підтвердити через некрологи, повідомлення родичів, регіональні медіа та офіційні оголошення.

    Ще в липні 2026 року Центр стратегічних і міжнародних досліджень CSIS оцінював загальні бойові втрати Росії приблизно у 1,4 млн осіб, із яких 400–450 тисяч могли становити загиблі. За оцінкою аналітиків, у першій половині 2026 року російські війська втрачали в середньому 30–34 тисячі осіб на місяць убитими, пораненими та зниклими безвісти.

    Британська сторона озвучує ще вищу оцінку саме загиблих. Начальник Штабу оборони Великої Британії Річард Найтон 12 вересня заявив, що від початку повномасштабного вторгнення в Україні могли загинути понад 500 тисяч російських військових, а сукупні втрати Росії він оцінив приблизно у 1,5 млн осіб.

    Таким чином, твердження Зеленського про перспективу наближення до мільйона загиблих значно перевищує підтверджені незалежні підрахунки на сьогодні, однак воно є прогнозом на майбутнє і базується на українській оцінці інтенсивності втрат РФ. Незалежно перевірити саме такий прогноз зараз неможливо.

    При цьому українська розвідка останнім часом повідомляла про серйозні проблеми Росії з поповненням армії. Наприкінці серпня Офіс президента оприлюднив дані ГУР та Служби зовнішньої розвідки, згідно з якими Москва розглядає можливість додаткової мобілізації близько 300 тисяч людей у 2026 році та ще 300 тисяч у 2027-му. У Києві це пов’язують із високими втратами та уповільненням набору контрактників.

    CSIS також оцінював, що у 2026 році темпи російських втрат могли вже перевищувати темпи рекрутингу. За підрахунками центру, Росія набирала приблизно 27 тисяч нових військовослужбовців на місяць, тоді як загальні бойові втрати становили понад 30 тисяч. Якщо така тенденція зберігатиметься, Кремлю доведеться або збільшувати масштаби набору, або дедалі активніше використовувати мобілізаційні механізми.

    У тому ж інтерв’ю Зеленський висловив свою оцінку причин, через які Володимир Путін продовжує війну. Президент України припустив, що російський лідер недостатньо відчуває внутрішній суспільний тиск через людські втрати, але такий тиск, на думку Зеленського, уже починає формуватися.

    Окремо президент пов’язав небажання Кремля завершувати війну із внутрішньополітичними ризиками для російської влади. За його версією, Путін може побоюватися ситуації, за якої сотні тисяч військовослужбовців повернуться з фронту без результату, який Кремль зможе представити російському суспільству як перемогу.

    Це є політичною оцінкою Зеленського, а не встановленим фактом щодо мотивів Путіна. Публічних даних, які дозволяли б незалежно підтвердити, що саме страх перед демобілізованими військовими є головною причиною продовження війни, немає.

    Як приклад Зеленський згадав заколот ПВК «Вагнер» у червні 2023 року. Тоді сили Євгена Пригожина захопили військові об’єкти у Ростові-на-Дону і рушили в напрямку Москви, перш ніж похід був зупинений після домовленостей. Президент України звернув увагу, що навіть відносно невелика організована група озброєних людей створила для Кремля серйозну кризу, а масове повернення фронтовиків потенційно може мати значно більші соціальні наслідки.

    Водночас масштаб таких ризиків передбачити складно. Російська влада активно розширює систему виплат військовим і їхнім сім’ям, ветеранські програми та регіональні механізми підтримки, намагаючись інтегрувати учасників війни в державну систему. Одночасно Кремль зберігає жорсткий контроль над політичним простором, медіа та протестною активністю.

    Зеленський уже раніше пов’язував можливі майбутні втрати Росії з боротьбою за Донбас. У березні він заявляв, що спроба повністю захопити українські території Донбасу могла б коштувати російській армії від 300 тисяч до одного мільйона військових залежно від інтенсивності та тривалості наступальних дій.

    Ситуація на фронті у 2026 році при цьому залишається надзвичайно виснажливою для обох сторін. За оцінкою CSIS, російське просування на ключових напрямках у першій половині року було дуже повільним: десятки метрів на добу на окремих ділянках. Навесні Росія навіть втратила більше території, ніж захопила, що аналітики пов’язували з активнішим використанням Україною дронів і ударів по російській логістиці.

    Паралельно війна дедалі більше виходить за межі безпосередньої лінії фронту. Україна посилила далекобійні удари по російських НПЗ, логістиці та військово-промислових об’єктах. Reuters повідомляє, що в перші вісім місяців 2026 року російський нафтопереробний завод успішно атакували в середньому раз на три дні. Частина найбільших підприємств була змушена скорочувати або повністю зупиняти виробництво.

    Росія у відповідь посилила удари по українській енергетиці, промисловості, логістиці та цивільній інфраструктурі. За останні тижні такі атаки призвели до численних жертв серед мирного населення та значних економічних збитків. Reuters оцінював прямі пошкодження української інфраструктури у 2026 році майже у $10 млрд, а ширший негативний ефект атак і фактичного блокування портів — приблизно у 1,5% ВВП.

    На цьому тлі тривають і спроби відновити дипломатичний процес. Вашингтон запропонував Україні та Росії взаємно припинити удари по енергетичній інфраструктурі. Зеленський заявив, що Київ готовий до такого кроку лише за умови, що США зможуть забезпечити реальну й довгострокову готовність Москви виконувати домовленість.

    Попри заяви про можливу деескалацію, бойові дії не припинилися. Уже після появи пропозиції сторони продовжували завдавати ударів по енергетичних та економічних об’єктах одна одної.

    Саме в цьому контексті заява Зеленського про 300 тисяч потенційних нових загиблих виглядає не лише як оцінка нинішньої ситуації, а й як аргумент щодо ціни продовження війни для Москви. Український президент фактично стверджує, що за збереження нинішньої інтенсивності бойових дій Росія продовжуватиме платити дедалі більшу людську ціну.

    Проте точне число загиблих російських військових залишається одним із найскладніших для перевірки показників цієї війни. Найнадійніші відкриті підрахунки фіксують лише підтверджені імена, тоді як статистичні та розвідувальні оцінки дають значно більші цифри. Російська влада актуальної повної статистики не оприлюднює.

    Тому прогноз Зеленського про ще 300 тисяч загиблих до кінця 2026 року слід подавати саме як оцінку президента України, а не як встановлений майбутній результат. Натомість незалежні дані підтверджують головну тенденцію: людські втрати російської армії вже вимірюються сотнями тисяч загиблих і понад мільйоном загальних бойових втрат, а темпи виснаження армії залишаються дуже високими.

  • Ресурсів може вистачити до 2028 року: глава ГУР оцінив, скільки ще Росія здатна вести війну

    Ресурсів може вистачити до 2028 року: глава ГУР оцінив, скільки ще Росія здатна вести війну

    Росія економічно значно слабша, ніж на початку повномасштабного вторгнення, однак її запасу ресурсів усе ще може вистачити для продовження війни проти України у 2027 та 2028 роках. Таку оцінку озвучив начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Олег Іващенко.

    Водночас у ГУР наголошують: це не означає, що Москва гарантовано зможе воювати до 2028 року з нинішньою інтенсивністю. Здатність Росії продовжувати агресію залежатиме, зокрема, від ефективності санкцій, доступу до іноземних технологій і компонентів, українських далекобійних ударів та дій міжнародних партнерів.

    «Ми не виключаємо, що цього ресурсу вистачить і на 2027-й, і на 2028 роки», — заявив Іващенко в інтерв’ю «Укрінформу». ГУР також оприлюднило основні тези розмови на своєму офіційному сайті.

    У Росії накопичуються одразу кілька проблем

    За оцінкою української розвідки, російська економіка вже перебуває у значно складнішому становищі, ніж у лютому 2022 року.

    Іващенко назвав серед основних проблем нестачу трудових ресурсів, зростання дефіциту федерального бюджету та погіршення ситуації у банківській системі. Однак накопичення цих проблем поки що не позбавило Кремль можливості фінансувати війну.

    Незалежні економічні показники також демонструють посилення тиску. За даними Reuters, дефіцит федерального бюджету Росії за січень–липень 2026 року зріс приблизно на 40% і досяг 2,8% ВВП, тоді як офіційний цільовий показник на весь рік становить 1,6% ВВП. Водночас президент РФ Володимир Путін публічно наполягає, що ситуація залишається керованою.

    Тобто говорити про неминучий економічний крах Росії найближчим часом підстав немає. Навпаки, оцінка ГУР свідчить: навіть на тлі дедалі дорожчої війни Кремль усе ще має достатній запас міцності.

    У ГУР назвали ключ до скорочення російського ресурсу

    Одним із головних інструментів тиску Іващенко назвав санкції. Але, за його словами, недостатньо просто ухвалювати нові обмеження — вони повинні реально перекривати канали постачання продукції, необхідної російському військово-промисловому комплексу.

    Йдеться передусім про електронні компоненти, верстати, спеціальну хімію, технології та інше обладнання, яке Росія не завжди здатна повноцінно замінити власним виробництвом.

    Російські компанії, за словами начальника ГУР, використовують численні фірми-посередники, через які необхідні товари продовжують потрапляти до країни в обхід санкцій. Українська розвідка, як стверджує Іващенко, знає, з яких держав надходить частина такої продукції.

    Тому завдання України та її партнерів — не лише вводити нові санкційні пакети, а й закривати вже існуючі лазівки.

    Удари України по Росії вже дають результат

    Ще одним інструментом виснаження російської воєнної машини Іващенко назвав українські далекобійні удари.

    За його оцінкою, їхній вплив уже є «дуже критичним». Йдеться не просто про фізичне знищення конкретного підприємства чи складу.

    Якщо після атаки Росії доводиться зупиняти виробництво, ремонтувати об’єкт, змінювати маршрути постачання, посилювати протиповітряну оборону або перекидати її з інших напрямків, Москва змушена витрачати додаткові гроші та ресурси.

    Саме це, за логікою української розвідки, і є одним із головних завдань далекобійних ударів: не встановлювати рекорди дальності польоту українських безпілотників, а системно зменшувати здатність Росії виробляти зброю, забезпечувати війська та фінансувати війну.

    Економічні наслідки таких атак дедалі помітніші. За даними The Wall Street Journal, українські удари по російській інфраструктурі у 2026 році серйозно вдарили по енергетичному сектору, логістиці та роботі аеропортів РФ. Особливо відчутними стали атаки на нафтопереробні підприємства, які спричинили проблеми з паливом.

    Росія скорочує прогноз видобутку нафти

    Окремий ризик для російської економіки — ситуація в нафтовому секторі, який залишається одним із ключових джерел бюджетних доходів Кремля.

    На початку вересня Reuters повідомив, що російська влада суттєво знизила прогноз видобутку нафти на 2026 рік. За проєктними урядовими розрахунками, показник може впасти до 494,2 млн тонн — найнижчого рівня з 2009 року.

    Серед факторів — наслідки війни, санкції, обмеження експорту та українські удари по нафтопереробній інфраструктурі. Росії також довелося вводити тимчасові обмеження на експорт бензину, дизельного та авіаційного пального, щоб стабілізувати внутрішній ринок.

    Однак і тут ситуація неоднозначна. Найбільший російський банк Сбербанк, наприклад, очікує рекордного прибутку за підсумками 2026 року. Водночас його керівництво вже фіксує зниження споживчої активності, а економічне зростання Росії сповільнюється.

    Це ще раз показує, чому оцінювати здатність Кремля продовжувати війну лише за одним показником — дефіцитом бюджету, нафтовими доходами чи станом банків — некоректно.

    Росія знаходить способи обходити частину обмежень

    Ще одна причина, чому санкції поки не позбавили Москву можливості фінансувати війну, — переорієнтація зовнішньої торгівлі.

    Наприклад, Росія та Індія суттєво розширили використання національних валют у взаємній торгівлі. За даними Reuters, рублі та рупії тепер використовуються приблизно у 96% двосторонніх розрахунків, а у відповідних операціях беруть участь десятки банків обох країн.

    Таким чином, навіть за умов західних фінансових санкцій Росія продовжує будувати альтернативні механізми торгівлі й розрахунків.

    Саме тому Іващенко наголошує на необхідності спільної роботи України та партнерів: окремі санкції без контролю за їх обходом не можуть швидко позбавити Кремль ресурсів.

    У ГУР говорять і про проблеми з набором військових

    Економічний ресурс — лише одна частина здатності Росії продовжувати війну. Інша — людський.

    За словами Іващенка, російська модель залучення людей на військову службу за контрактом значною мірою починає вичерпувати свої можливості. Регіонам стає дедалі складніше постійно збільшувати одноразові виплати, якими людей стимулюють підписувати контракти.

    Начальник ГУР також оцінив середньодобові втрати російських військ у 1200–1400 осіб, а в окремі періоди — до 1500. У цю оцінку входять загиблі та важкопоранені. Це дані української розвідки, які неможливо незалежно перевірити в режимі реального часу.

    За словами Іващенка, ГУР також фіксує зростання невдоволення війною серед росіян. Він заявив, що понад 60% населення РФ нібито виступають проти війни. Водночас начальник розвідки визнав, що наразі складно сказати, чи здатне таке невдоволення перетворитися на потужний протестний рух.

    Оцінка прозвучала на тлі нової спроби переговорів

    Заява керівника ГУР особливо показова на тлі активізації дипломатичних контактів.

    5–6 вересня представники президента США Дональда Трампа Стів Віткофф і Джаред Кушнер провели переговори спочатку в Москві, а потім у Києві. Американська сторона намагається відновити переговорний процес щодо завершення війни.

    Водночас Кремль продовжує демонструвати готовність вести бойові дії. Ще 1 вересня Путін заявляв, що вважає становище Росії на фронті вигідним, хоча водночас залишив відкритою можливість переговорів за умови, що Москва вважатиме їх «змістовними».

    Саме тому оцінку ГУР щодо 2028 року не варто сприймати як прогноз дати завершення війни.

    Йдеться про оцінку потенційного запасу ресурсів Росії, а не про твердження, що війна обов’язково триватиме ще два роки.

    Ключова теза української розвідки інша: економічні проблеми РФ уже накопичуються, але самі по собі вони поки що не гарантують швидкого виснаження російської воєнної машини. Щоб скоротити цей горизонт, Україні потрібне одночасне посилення санкцій, перекриття каналів постачання західних і азійських компонентів, продовження ударів по військово-промисловій та енергетичній інфраструктурі й підтримка партнерів.

  • Індонезія відхрестилася від своїх громадян у російській армії: їм може загрожувати втрата громадянства

    Індонезія відхрестилася від своїх громадян у російській армії: їм може загрожувати втрата громадянства

    Індонезія почала офіційну перевірку інформації про своїх громадян, яких Росія могла завербувати для участі у війні проти України. Міністерство закордонних справ країни заявило, що з’ясовує особи цих людей, їхній статус громадянства, обставини вербування та характер можливої участі в російських збройних силах. Водночас Джакарта вже наголосила: якщо інформація підтвердиться, рішення окремих громадян воювати на боці Росії не представляє позицію чи політику держави.

    Речниця МЗС Індонезії Івонн Мевенканг повідомила, що перевірка здійснюється через закордонні дипломатичні представництва країни та у координації з іншими міністерствами й державними установами. За її словами, владі ще необхідно встановити не лише громадянство згаданих осіб, а й те, яким саме способом вони могли потрапити до російської армії. Окремо Джакарта перевіряє версію, що людей могли завербувати через шахрайські пропозиції роботи, експлуатацію або фактично ввести в оману щодо справжнього характеру майбутньої діяльності.

    Підставою для перевірки стала інформація Служби зовнішньої розвідки України, яка 27 серпня заявила, що отримала документи щонайменше восьми громадян Індонезії, завербованих до російської окупаційної армії. Українська розвідка оприлюднила дані, які, за її твердженням, підтверджують залучення цих людей Росією. Серед документів, про які повідомляли міжнародні медіа, були сім заявок на електронні візи та одна міграційна карта.

    За версією української розвідки, Росія використовує для вербування іноземців уже відпрацьовану схему. Потенційним рекрутам пропонують високу зарплату, соціальні пільги, прискорене отримання російського громадянства та нерідко обіцяють роботу, нібито не пов’язану з безпосередньою участю у бойових діях. Однак СЗРУ стверджує, що значна частина таких іноземців зрештою потрапляє саме на передову, часто без належної підготовки. Подібні випадки Україна раніше фіксувала серед громадян Непалу, Куби, Кенії та Індії.

    Індонезійська сторона поки не підтвердила українські дані щодо всіх восьми людей. В офіційному повідомленні МЗС зазначається, що висновки можна буде робити лише після завершення перевірки фактів. Водночас у Джакарті чітко заявили, що навіть у разі підтвердження добровільної служби громадян Індонезії в російських військах це буде розглядатися виключно як їхній особистий вчинок, який не має відношення до зовнішньої політики країни.

    Ситуація для ймовірних найманців може мати й серйозні юридичні наслідки. Індонезійське законодавство містить окремі норми щодо громадян, які вступають на військову службу до збройних сил інших держав, і за певних обставин це може призвести навіть до втрати індонезійського громадянства. У МЗС наголосили, що будь-які рішення повинні ґрунтуватися на підтверджених фактах і прийматися відповідно до встановленої юридичної процедури.

    Зовсім іншим буде підхід, якщо з’ясується, що громадяни Індонезії стали жертвами обману. Мевенканг заявила, що влада окремо вивчає можливі випадки торгівлі людьми, шахрайства та пропозицій працевлаштування, які приховували реальну мету поїздки до Росії. Якщо буде доведено, що люди стали жертвами такого механізму, Джакарта обіцяє надати їм необхідний консульський та правовий захист. Громадян країни вже закликали особливо обережно ставитися до вакансій у регіонах воєнних конфліктів або пропозицій, які можуть бути пов’язані з військовою діяльністю.

    Важливо й те, що Індонезія намагається дистанціювати цю історію від своєї офіційної зовнішньої політики. Країна традиційно позиціонує себе як держава, що не стає безпосередньо на бік одного з учасників війни і закликає до дипломатичного врегулювання. У відповідь на інформацію про можливих індонезійців у російській армії МЗС знову наголосило на підтримці мирного вирішення російсько-українського конфлікту, дотриманні міжнародного права та принципів Статуту ООН.

    Вербування іноземців стало для Росії одним зі способів поповнення особового складу на тлі великих втрат у війні. Західні посадовці нещодавно оцінювали, що російська армія втрачає приблизно на 6 тисяч військових на місяць більше, ніж здатна набрати, незважаючи на масштабну контрактну кампанію. Москва при цьому намагається уникати нової відкритої хвилі масової мобілізації, яка після оголошення часткової мобілізації восени 2022 року спричинила значний суспільний резонанс та виїзд великої кількості росіян за кордон.

    Саме на цьому тлі українська розвідка розглядає вербування громадян віддалених країн як частину ширшої кадрової стратегії Кремля. За оцінкою СЗРУ, іноземні рекрути потрібні Росії не лише для поповнення підрозділів, а й для пропаганди — їхня участь може використовуватися для створення враження, нібито Москва має міжнародну підтримку своєї війни. Українська сторона водночас стверджує, що для частини завербованих обіцянки високої зарплати та небойової служби не відповідають реальним умовам після прибуття до Росії.

    Індонезійський випадок при цьому має особливий дипломатичний підтекст. Москва підтримує активні контакти з Джакартою, а президент Індонезії Прабово Субіанто мав стати головним іноземним гостем Східного економічного форуму у Владивостоці на початку вересня. На цьому тлі інформація про вербування індонезійців до російської армії потенційно створює для Джакарти незручну ситуацію: владі доводиться одночасно зберігати дипломатичні відносини з Росією та чітко показувати, що участь громадян країни у війні не санкціонована державою.

    Наразі ключовим залишається результат індонезійської перевірки. Якщо особи та документи, отримані українською розвідкою, будуть підтверджені, Джакарті доведеться встановити, чи пішли ці громадяни на службу добровільно, чи стали жертвами шахрайської схеми вербування. У першому випадку для них можливі серйозні правові наслідки, включно з питанням громадянства; у другому — держава обіцяє захищати своїх громадян. Тому твердження, що Індонезія вже офіційно підтвердила наявність восьми своїх громадян у російській армії, наразі було б передчасним: підтверджена саме перевірка українських даних і відмежування уряду від можливої участі цих людей у війні.

  • «Вони мене повісять»: The Economist назвав головний страх Путіна і його новий план війни

    «Вони мене повісять»: The Economist назвав головний страх Путіна і його новий план війни

    Російський правитель Володимир Путін після кількох тижнів внутрішніх дискусій у Кремлі, ймовірно, обрав подальшу ескалацію війни проти України замість спроби зупинити бойові дії. Москва може спробувати залучити до війни ще 300–400 тисяч людей, посилити удари по українській енергетиці та розширити гібридні операції проти європейських держав, які допомагають Києву.

    Однією з причин такої стратегії може бути страх самого Путіна перед наслідками завершення війни без результату, який він зміг би представити російському суспільству та елітам як перемогу.

    Про це пише The Economist із посиланням на джерела, близькі до Кремля, представників російських еліт та західних розвідувальних структур.

    За версією видання, головною метою Путіна залишається збереження власної влади, а зрештою — і особистої безпеки.

    Саме в цьому контексті The Economist наводить особливо показовий епізод.

    За словами неназваного співрозмовника видання, у певний момент війни Путін нібито сказав людям зі свого оточення: «Вони мене повісять».

    Коли саме прозвучала ця фраза та за яких обставин, видання не уточнює. Незалежного підтвердження цих слів немає, тому йдеться саме про переказ джерела The Economist, а не про публічну заяву російського правителя.

    Проте автори видання пов’язують цей епізод із ширшою логікою функціонування російського режиму.

    На їхню думку, Путін може вважати, що завершення війни без досягнення хоча б мінімальної поставленої мети — захоплення всього Донбасу — продемонструє його слабкість і потенційно створить загрозу вже для нього самого.

    The Economist описує російську політичну систему як таку, що здатна витримувати надзвичайно високий рівень насильства, але значно гірше сприймає очевидну невдачу лідера.

    Проблема для Кремля полягає в тому, що майже п’ять років повномасштабної війни не дали Росії вирішального результату.

    За інформацією співрозмовників видання серед російської еліти, дедалі сильніше відчувається розчарування. Причому питання вже не лише в економічних проблемах чи ситуації на фронті.

    Один зі співрозмовників The Economist назвав одним із головних факторів втрачений час: незалежно від остаточного результату, майже п’ять років війни без вирішальної перемоги дедалі складніше представляти як успіх.

    Інший представник російської еліти описав атмосферу словами про зростання відчуття, що «король голий».

    Однак і просте продовження війни у нинішньому форматі не розв’язує проблем Кремля.

    Затяжна війна виснажує фінансові ресурси Росії, потребує дедалі більше людей та одночасно витрачає політичний капітал режиму.

    На цьому тлі Путін, за даними The Economist, після кількох тижнів обговорень улітку схилився до іншого варіанта — нової ескалації.

    Одним із її головних напрямів може стати різке збільшення кількості російських військових на фронті.

    Російські джерела видання стверджують, що Кремль може залучити до війни додатково від 300 до 400 тисяч людей.

    Водночас для цього Москва може не оголошувати нову офіційну хвилю мобілізації на кшталт тієї, яка відбулася восени 2022 року.

    Початковий указ про «часткову мобілізацію» формально не був скасований. The Economist припускає, що Кремль спробує перекласти основне навантаження з набору людей на регіональну владу.

    Це дозволить Москві локалізувати можливе невдоволення і не створювати в суспільстві ефекту одночасного загальнонаціонального оголошення мобілізації.

    За даними видання, новий механізм набору вже випробовують у Пензенській області.

    Ці повідомлення збігаються з іншими ознаками дедалі серйознішої кадрової проблеми російської армії.

    Служба зовнішньої розвідки України раніше повідомляла, що Росія почала відставати від власного плану набору контрактників. План на 2026 рік становить 409 тисяч людей, але станом на початок липня російська влада не виконувала необхідний темп набору.

    За оцінками західних посадовців, які наприкінці серпня наводила британська преса, останнім часом Росія втрачає приблизно на 6 тисяч військових на місяць більше, ніж може набрати.

    Москва все ще залучає близько тисячі людей на день, однак цього вже недостатньо для компенсації втрат убитими та пораненими.

    Українська розвідка також повідомляла про підготовку Росії до можливого залучення приблизно 600 тисяч людей протягом 2026–2027 років — близько 300 тисяч цього року та ще 300 тисяч наступного.

    Ці оцінки не повністю збігаються з інформацією The Economist про можливі додаткові 300–400 тисяч військових, оскільки походять із різних джерел і можуть стосуватися різних механізмів комплектування. Однак усі вони вказують на одну тенденцію: Кремлю потрібно дедалі більше людського ресурсу для продовження війни.

    Паралельно Москва може посилити удари по Україні.

    The Economist звертає особливу увагу на українську енергетичну інфраструктуру, яка вже неодноразово ставала однією з головних цілей російських масованих атак.

    Проте потенційна ескалація може не обмежитися територією України.

    Західні розвідувальні служби, на які посилається видання, очікують посилення російської гібридної активності проти європейських союзників Києва.

    Йдеться передусім про диверсії, атаки на логістичні маршрути, якими до України надходить військова допомога, а також можливі операції проти підприємств європейського оборонно-промислового комплексу.

    При цьому західні спецслужби наразі не вважають, що Путін прагне прямого військового зіткнення Росії з НАТО.

    Тобто ставка може бути зроблена саме на дії нижче порогу відкритої війни з Альянсом.

    На цьому тлі особливої уваги набув неанонсований візит директора ЦРУ Джона Реткліффа до Москви 25 серпня.

    Сам факт поїздки підтверджений незалежно.

    Кремль повідомляв, що Реткліфф провів переговори з представниками російських спецслужб. Особистої зустрічі з Путіним не було, однак, за словами речника Кремля Дмитра Пєскова, російському правителю доповіли про результати контактів.

    Президент США Дональд Трамп назвав поїздку «напіврутинною» і припустив, що вона може мати значення для спроб завершити війну проти України.

    Конкретний зміст переговорів публічно не розкривався.

    Однак The Economist звертає увагу на те, як такий крок Вашингтона могли сприйняти у Кремлі.

    Один із давніх знайомих Путіна припустив, що російський правитель міг розцінити приїзд керівника ЦРУ як прояв американської слабкості.

    За словами співрозмовника, схожим чином у Кремлі сприйняли візит тодішнього директора ЦРУ Вільяма Бернса восени 2021 року, коли Вашингтон намагався попередити Москву про наслідки можливого вторгнення в Україну.

    Нинішня ситуація створює для Кремля складну дилему.

    З одного боку, продовження війни в нинішньому вигляді дедалі дорожче обходиться Росії людьми, грошима та політичними ресурсами.

    З іншого — завершення війни без результату, який можна було б продати російському суспільству як перемогу, може сприйматися самим Путіним як прояв слабкості.

    Саме тому The Economist вважає подальшу ескалацію одним із найбільш імовірних сценаріїв.

    Водночас важливо відокремлювати підтверджені факти від оцінок та інформації анонімних джерел.

    Візит директора ЦРУ до Москви підтверджений Кремлем, Reuters та AP. Проблеми Росії з темпами набору військових підтверджуються даними української розвідки та оцінками західних посадовців.

    Натомість намір Путіна залучити саме 300–400 тисяч додаткових людей, його мотиви та фраза «Вони мене повісять» походять від джерел The Economist і не мають незалежного публічного підтвердження.

    Проте загальна картина, яку описує видання, свідчить про небезпечну тенденцію: замість пошуку способу завершити війну Кремль може спробувати вийти з нинішнього глухого кута шляхом ще більшої ескалації — збільшення армії, посилення ударів по Україні та розширення гібридного протистояння із Заходом.