Daypolitico

Позначка: Україна

  • Підриви дільниць і замахи на колаборантів: розвідка попередила про кривавий сценарій РФ на ТОТ

    Підриви дільниць і замахи на колаборантів: розвідка попередила про кривавий сценарій РФ на ТОТ

    Російські спецслужби можуть організувати серію резонансних провокацій і терористичних актів на тимчасово окупованих територіях України під час виборів до Державної думи РФ, а відповідальність за них спробувати перекласти на Київ. Служба зовнішньої розвідки України попереджає, що особливо небезпечними можуть стати дні основного голосування 18–20 вересня, коли на окупованих територіях очікується найбільше скупчення людей біля так званих виборчих дільниць.

    За даними СЗРУ, можливий сценарій передбачає провокації під «прапором України». Серед потенційних варіантів українська розвідка називає підриви виборчих дільниць або місць зберігання бюлетенів у неробочий час, диверсії на транспортній інфраструктурі та замахи на представників окупаційних адміністрацій і колаборантів. Після таких інцидентів російська пропаганда може звинуватити Україну та використати події для посилення репресій проти мешканців захоплених територій.

    Розвідка пов’язує ризик таких дій одразу з кількома завданнями Кремля. Йдеться про створення інформаційного приводу для посилення контролю на окупованих територіях, виправдання репресивних заходів, дискредитацію України на міжнародній арені та можливе інформаційне забезпечення нової хвилі мобілізації в Росії. Окремою метою СЗРУ називає спробу зірвати або ускладнити дипломатичні зусилля щодо завершення війни, зокрема ті, до яких залучені Сполучені Штати.

    Цей контекст особливо важливий через те, що українські спецслужби вже кілька тижнів попереджають про можливу нову мобілізаційну кампанію в РФ після парламентських виборів. Наприкінці серпня ГУР і СЗРУ повідомляли, що російська влада опрацьовує можливість додатково залучити близько 300 тисяч людей у 2026 році та ще приблизно стільки ж у 2027-му. Розвідка тоді прямо зазначала, що найбільш імовірним моментом для політичного рішення про мобілізацію може стати період після голосування 18–20 вересня. За даними спецслужб, у Росії вже посилюють військовий облік, розширюють мобілізаційні підрозділи на підприємствах і готують додаткові механізми примусу.

    Тема можливої мобілізації помітно впливає і на настрої всередині самої Росії. Reuters 10 вересня повідомило про зростання тривоги серед росіян напередодні парламентських виборів. Однією з причин видання називає саме побоювання нового призову після завершення голосування, а також дедалі відчутніші для російського населення наслідки війни. Водночас «Єдина Росія», як очікується, збереже контроль над Держдумою в умовах жорстко контрольованої політичної системи.

    На тимчасово окупованих територіях підготовка до російського голосування розпочалася значно раніше. Центр протидії дезінформації повідомляв, що на окупованій частині Донеччини «дострокове голосування» вирішили розпочати ще 30 серпня — за 21 день до основної дати. У ЦПД вважають, що настільки тривалий період створює сприятливі умови для неконтрольованого використання бюлетенів та інших маніпуляцій із результатами.

    Паралельно окупаційні адміністрації проводять подомові обходи мешканців Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей. Формально такі візити називають «інформуванням про вибори», однак Центр протидії дезінформації звертав увагу, що вони також дозволяють окупаційній владі актуалізувати дані про населення, виявляти людей без російських паспортів, збирати заявки на «голосування вдома» і контролювати настрої населення.

    Більше того, українська сторона заявляє, що бажані результати голосування могли бути визначені ще до його початку. Керівник ЦПД Андрій Коваленко повідомляв, що адміністрація Кремля нібито поставила перед окупаційною владою завдання показати явку понад 65–70%, а результат партії «Єдина Росія» — не нижче 70%. Саме такі цифри, за інформацією ЦПД, мають створити пропагандистську картинку масової підтримки російської влади населенням окупованих українських територій.

    Уже на початку вересня ЦПД фіксував активну інформаційну кампанію навколо «дострокового голосування». Російські медіа поширювали сюжети про нібито високу активність місцевих жителів, тоді як український Центр зазначав, що за «добровільних виборців» можуть видавати працівників бюджетної та комунальної сфер, залежних від окупаційної адміністрації.

    Москва намагається надати процесу й міжнародного вигляду. Російське МЗС заявляло про готовність спостерігачів із десятків країн приїхати на вибори. Проте Центр протидії дезінформації наголошував, що жодна авторитетна міжнародна організація з моніторингу виборів не бере участі у спостереженні за цим процесом.

    Більше того, сама Росія не запросила на парламентські вибори спостерігачів ОБСЄ. 6 серпня Бюро демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ та Парламентська асамблея організації заявили, що таке рішення Москви суперечить зобов’язанням, які держави-учасниці взяли на себе відповідно до Копенгагенського документа 1990 року. Українське МЗС зазначало, що це буде вже третій поспіль загальнонаціональний виборчий процес у РФ без незалежного спостереження ОБСЄ.

    Окремо Київ застеріг потенційних іноземних спостерігачів від поїздок на окуповані території. Міністерство закордонних справ України наголосило, що проведення Росією голосування на суверенній території України є незаконним, а його результати не створюють жодних юридичних наслідків. У МЗС також підкреслили, що присутність іноземних спостерігачів не може легітимізувати такий процес.

    Аналогічну позицію висловив Європейський Союз. У заяві при ОБСЄ ЄС наголосив, що не визнаватиме ні так звані вибори, які Росія проводить на окупованих територіях України, ні їхні результати, та закликав інші держави не брати участі у спостереженні за незаконним голосуванням.

    СЗРУ, попереджаючи про можливі провокації, проводить паралелі з подіями минулих десятиліть. Серед них розвідка згадує вибухи житлових будинків у Росії 1999 року на тлі початку Другої чеченської війни, кризу із захопленням заручників у московському театральному центрі на Дубровці у 2002 році, а також російські псевдореферендуми й виборчі кампанії на захоплених територіях України після 2014 року. При цьому щодо вибухів 1999 року існують різні й суперечливі версії, тому твердження про їх використання Кремлем як свідомої провокації слід розглядати саме як позицію української розвідки, а не як остаточно встановлений міжнародним розслідуванням факт.

    Найбільш конкретне попередження СЗРУ стосується найближчих днів. Розвідка називає території окупованих частин Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей, а також Крим. Саме там у період активної фази голосування 18–20 вересня, за оцінкою спецслужби, ризик провокацій може бути найвищим. У СЗРУ наголошують, що потенційною ціллю може стати будь-яке масове скупчення людей, якщо російським спецслужбам знадобиться резонансна подія для подальшої інформаційної кампанії.

    Таким чином, вибори до Держдуми для Кремля можуть мати значення далеко за межами формального оновлення парламенту. Українські спецслужби розглядають їх як потенційну точку для одночасного вирішення кількох завдань — демонстрації контрольованої «підтримки» окупації, створення підстав для нових репресій на ТОТ, посилення антиукраїнської пропаганди та підготовки російського суспільства до можливого нового етапу мобілізації. Саме тому період до 20 вересня розвідка вважає часом підвищеного ризику.

  • Мудрик поза грою, воротарі на лаві, Зінченко без клубу: збірну України накрив кадровий шторм

    Мудрик поза грою, воротарі на лаві, Зінченко без клубу: збірну України накрив кадровий шторм

    До старту нового розіграшу Ліги націй залишилося трохи більше двох тижнів, а головний тренер збірної України Андреа Мальдера вже має серйозний кадровий головний біль. Одні потенційні гравці збірної травмовані, інші практично не виходять за свої клуби, хтось лише змінив команду, а дехто взагалі залишається вільним агентом. Ситуацію ускладнює й незвичний календар: у першому міжнародному вікні українцям доведеться провести одразу чотири матчі за 11 днів. UEFA спеціально розтягнула перший блок Ліги націй із 24 вересня до 6 жовтня, тож глибина складу цього разу матиме особливе значення.

    Остаточний список футболістів Мальдера має оголосити 16 вересня під час пресконференції у Львові. УАФ анонсувала захід на 17:30 у «Львіварні». Саме тоді стане зрозуміло, кого тренерський штаб вважає готовим до першого осіннього циклу та кому доведеться шукати заміну.

    Перший матч Україна проведе 25 вересня на виїзді проти Угорщини, 28 вересня зіграє у Грузії, а потім перебереться до Словаччини. «Домашні» зустрічі з Північною Ірландією 2 жовтня та Угорщиною 5 жовтня відбудуться на стадіоні імені Антона Малатинського у Трнаві. У листопаді залишаться виїзд до Північної Ірландії 14-го числа та домашня гра з Грузією 17 листопада. Саме такий порядок підтверджують офіційні календарі UEFA та УАФ.

    Мудрик поза грою, воротарі на лаві, Зінченко без клубу: збірну України накрив кадровий шторм

    Найбільш очевидна втрата зараз — Михайло Мудрик. За інформацією Sport Arena, 25-річний вінгер «Тоттенгема» отримав травму щиколотки на тренуванні й, за попередніми оцінками, не відновиться до завершення міжнародної паузи. Якщо ці строки підтвердяться, Україна втратить одного з найшвидших і найнебезпечніших флангових футболістів одразу на всі чотири стартові матчі. Офіційного списку збірної ще немає, тому остаточно його відсутність підтвердить саме оголошення Мальдери 16 вересня.

    Проблема є й з Єгором Ярмолюком. Наприкінці серпня півзахисник «Брентфорда» достроково залишив поле в матчі Кубка англійської ліги через м’язове ушкодження. Він уже повертався на поле — 5 вересня відіграв другий тайм зустрічі АПЛ проти «Сандерленда», однак українські спортивні медіа повідомляють, що футболіст залишиться у клубі для набору оптимальної форми та не допоможе національній команді в першому блоці Ліги націй. Тому формулювання, що «Брентфорд не відпускає» його до збірної, потребує уточнення: йдеться насамперед про фізичний стан після пошкодження.

    Ще одна помітна втрата може виникнути на правому фланзі атаки. У вихідному повідомленні футболіста помилково названо Владиславом Гуцуляком — насправді йдеться про Олексія Гуцуляка. Один із найрезультативніших гравців збірної у попередньому циклі після відходу з «Полісся» залишається без клубу і не має офіційної ігрової практики з весни. За інформацією Ігоря Бурбаса, яку передали кілька спортивних видань, Мальдера не планує викликати Гуцуляка саме через відсутність належного ігрового тонусу. Станом на 9 вересня футболіст мав варіанти з Італії, Туреччини та Близького Сходу, але нового контракту ще не підписав.

    Не все так однозначно з Олександром Зінченком. Твердження, що він «лише відновлюється», вже частково застаріло. Українець справді пропустив значну частину року через важку травму коліна, а після короткого періоду в «Аяксі» залишив клуб. Однак ще 13 серпня повідомлялося, що Зінченко відновився та набирає кондиції на базі «Арсенала». Станом на вересень його головною проблемою є вже не стільки саме пошкодження, скільки відсутність клубу і, відповідно, офіційних матчів. 9 вересня з’явилася інформація, що можливість підписання українця розглядає «Ювентус».

    Натомість ситуація з Віктором Циганковим виглядає краще, ніж можна зрозуміти з початкової новини. Його затяжний конфлікт із «Жироною» справді став однією з головних українських футбольних історій серпня, але 27 серпня футболіст офіційно перейшов до амстердамського «Аякса» за контрактом до літа 2029 року. Уже 5 вересня Циганков дебютував за новий клуб у грі з ПСВ: вийшов на 61-й хвилині й отримав майже пів години практики. Тож називати його футболістом, який усе ще перебуває в процесі «розлучення з Жироною», станом на 10 вересня вже неправильно. Питання лише в тому, чи встигне він набрати достатній тонус до матчу з Угорщиною.

    Схожа історія й з Іллею Забарним. На старті чемпіонату Франції українець справді залишався в запасі ПСЖ і не виходив на поле у перших матчах Ліги 1. Але ввечері 9 вересня ситуація змінилася: Забарний відіграв усі 90 хвилин у стартовому турі Ліги чемпіонів проти «Слована», а ПСЖ переміг 6:1. Тому говорити, що захисник «взагалі не грає», вже не можна. Навпаки, повний єврокубковий матч за два тижні до старту Ліги націй — хороша новина для штабу Мальдери.

    Значно тривожніша ситуація у воротах. Анатолій Трубін, який минулого сезону був основним у «Бенфіці» та провів 50 матчів, після зміни тренера програв конкуренцію Самуелу Соарешу. Українець залишався на лаві щонайменше в семи матчах поспіль, а влітку клуб навіть був готовий розглядати його продаж. Головний тренер Марку Сілва на початку вересня заявив, що Трубін залишиться в Лісабоні, однак місце першого номера він поки не повернув.

    Андрій Лунін перебуває у ще звичнішій для себе ситуації в «Реалі». У перших чотирьох матчах Ла Ліги сезону-2026/27 він входив до заявки мадридців, але жодного разу не вийшов на поле. Таким чином, двоє найбільш статусних голкіперів України підходять до міжнародної паузи практично без клубної практики, що автоматично збільшує шанси Дмитра Різника чи Руслана Нещерета, яких Мальдера викликав на свої перші збори в травні.

    Не підтверджується в повному обсязі й формулювання про те, що Руслан Маліновський перебуває «в опалі». Українець нині виступає за «Трабзонспор». 15 серпня він вийшов у стартовому складі проти «Касимпаші» та провів 83 хвилини, а 20 серпня зіграв 45 хвилин у кваліфікації Ліги Європи проти «Ференцвароша». 27 серпня Маліновський отримав червону картку в матчі-відповіді. Тобто стабільною його практику не назвеш, але й говорити, що футболіст зовсім випав із клубного футболу, немає підстав.

    А ось Арсеній Батагов справді недоступний через серйозне пошкодження. У початковому матеріалі його помилково назвали Данилом. 24-річний захисник «Трабзонспора» травмував коліно ще в березні, а в травні переніс артроскопічну операцію з відновлення латерального меніска правого коліна. За останніми прогнозами, повноцінно повернутися до загальної групи він зможе вже після осіннього міжнародного вікна — орієнтовно у жовтні. Батагов ще не дебютував за основну національну збірну, хоча виступав за молодіжну та олімпійську команди України.

    Є питання і щодо Романа Яремчука. Форвард після оренди у французькому «Ліоні» повернувся до «Олімпіакоса», однак грецький клуб не включив його до заявки на основний етап Ліги Європи. За повідомленнями місцевих та українських медіа, нападник опинився серед футболістів, які не входять до актуальних планів тренерського штабу Хосе Луїса Менділібара. Для збірної це проблема, адже відсутність регулярного клубного футболу безпосередньо впливає на конкуренцію в атаці.

    У підсумку ситуація справді непроста, але не настільки катастрофічна, як може здатися з першого переліку. Мудрик та Батагов мають реальні травми, Ярмолюк, імовірно, пропустить збір через відновлення, Гуцуляк фактично випав з ігрового ритму, а Зінченко залишається без офіційної практики. Водночас Циганков уже дебютував за «Аякс», Забарний отримав повні 90 хвилин у Лізі чемпіонів, а Маліновський цього сезону виходив за «Трабзонспор». Саме тому головним питанням для Мальдери стає не тільки кількість доступних футболістів, а їхній фізичний стан і готовність витримати надзвичайно щільний цикл із чотирьох матчів майже без пауз.

    Для самого Мальдери це буде перший офіційний турнір на чолі України. Італієць очолив збірну 18 травня, ставши першим іноземним головним тренером національної команди. Його контракт укладений на два роки з опцією продовження. У перших товариських матчах під його керівництвом Україна перемогла Польщу 2:0, а потім поступилася Данії 1:2.

    Ціна осінніх матчів при цьому доволі висока. Україна виступає в Лізі B. Переможець групи B2 напряму підніметься до елітної Ліги A. Команда, що фінішує другою, навесні 2027 року зіграє перехідні матчі проти третьої команди однієї з груп Ліги A. Третє місце, навпаки, означатиме боротьбу за збереження місця в дивізіоні B із представником Ліги C, а четверта команда вилетить безпосередньо.

    Тому вже стартова гра в Будапешті 25 вересня може задати тон усьому турніру. І поки Мальдера готує першу офіційну заявку, головна інтрига полягає в тому, чи зможе тренерський штаб компенсувати травми й нестачу практики так, щоб кадрові проблеми не перетворилися на турнірні.

  • Українська сталь провалилася до рівнів 2022 року: за місяць виробництво обвалилося на 57%

    Українська сталь провалилася до рівнів 2022 року: за місяць виробництво обвалилося на 57%

    Українська металургія у серпні пережила один із найгірших місяців від початку повномасштабної війни. Підприємства виплавили лише 277 тис. тонн сталі — на 57,3% менше, ніж у серпні минулого року, і на 39,4% менше, ніж у липні. За оцінкою GMK Center, нижчими місячні показники за весь період великої війни були лише у квітні та грудні 2022 року — у моменти, коли галузь фактично перебудовувалася після втрати частини виробничих потужностей, окупації Маріуполя та розриву традиційної логістики.

    Падіння охопило не тільки виплавку сталі. За даними ОП «Укрметалургпром», виробництво чавуну у серпні становило 257,1 тис. тонн. Це на 65,6% менше, ніж роком раніше, та на 40,5% нижче липневого рівня. Виробництво товарного металопрокату скоротилося до 269,5 тис. тонн — мінус 57,4% у річному вимірі та мінус 29,6% лише за місяць. Таким чином, різке просідання одночасно відбулося практично на всіх ключових етапах металургійного виробництва.

    Якщо дивитися на перші вісім місяців року, картина поки що виглядає менш драматичною, але тенденція також негативна. У січні–серпні українські підприємства виробили 4,3 млн тонн сталі, що на 12,5% менше, ніж за аналогічний період 2025 року. Випуск чавуну впав на 14,8% — до 4,35 млн тонн, товарного прокату — на 15,6%, до 3,59 млн тонн. Ще після семи місяців року падіння сталі становило лише 5,6%, тобто саме серпень суттєво погіршив загальну статистику.

    Одним із головних ударів для галузі стала зупинка «Запоріжсталі». У ніч на 11 серпня промисловий майданчик у Запоріжжі атакувала російська балістика. За даними «Метінвесту», загинули семеро працівників підприємства, ще 21 людина дістала поранення. Компанія повідомляла, що удар стався фактично відразу після оголошення повітряної тривоги, коли частина працівників прямувала до укриттів. Після атаки виробництво на комбінаті було зупинене.

    На цьому удари не припинилися. Вранці 27 серпня російські війська знову атакували «Запоріжсталь» — цього разу, за інформацією підприємства, одразу п’ятьма балістичними ракетами. Влучання припали на обладнання доменного цеху, енергетичну й транспортну інфраструктуру та відкриті території комбінату. На той момент завод ще не відновив повноцінної роботи після першої серпневої атаки.

    Наслідки видно безпосередньо у виробничих цифрах. У серпні «Запоріжсталь» встигла випустити лише 46,2 тис. тонн сталі, 42,4 тис. тонн чавуну та 45 тис. тонн прокату. Для порівняння: ще у липні підприємство виробило 192,7 тис. тонн сталі, 217,3 тис. тонн чавуну та 171,4 тис. тонн прокату. Тобто лише на одному з найбільших металургійних підприємств країни виробництво сталі за місяць скоротилося більш ніж у чотири рази.

    І серпнем проблеми не закінчилися. У ніч на 5 вересня кілька російських балістичних ракет вдарили по комбінату «Каметсталь» у Кам’янському. П’ятеро людей загинули, ще четверо працівників дістали поранення. Було пошкоджено агломераційне виробництво, системи енергопостачання та транспортну інфраструктуру, після чого підприємство повністю зупинило виробничі процеси. Терміни відновлення на момент останніх повідомлень залишалися невідомими.

    Масштаб цієї зупинки особливо відчутний, якщо врахувати потужність підприємства. За підсумками 2025 року «Каметсталь» випустила близько 2 млн тонн сталі. Комбінат виробляє квадратну заготовку, арматуру та фасонний прокат. Тому повна зупинка такого активу вже у вересні створює ризик нового просідання загальноукраїнської статистики — навіть нижче серпневого мінімуму.

    Головний аналітик GMK Center Андрій Тарасенко вже попередив, що вересневі цифри можуть виявитися ще гіршими. За його словами, серпневі 277 тис. тонн — один із найнижчих результатів за весь період повномасштабної війни. Експерт називає одразу кілька факторів: проблеми з морською логістикою, обмеження експорту до Євросоюзу та прямі російські удари по виробничих потужностях.

    Проблеми з портами для металургії мають подвійний ефект. Через море підприємства не лише експортують готову продукцію, а й отримують частину необхідної сировини. У серпні, наприклад, «Запоріжкокс» скоротив виробництво доменного коксу майже на 40% порівняно з липнем — до 38,1 тис. тонн. У GMK Center пояснювали падіння, серед іншого, скороченням поставок вугільного концентрату через атаки Росії на торговельні судна та фактичне ускладнення роботи чорноморської логістики. У річному вимірі випуск коксу на підприємстві впав більш ніж наполовину.

    Для металургійного комбінату дефіцит коксу чи вугілля — це не просто дорожча доставка. Це ризик скорочення завантаження доменних печей і, як наслідок, падіння випуску чавуну та сталі. Саме тому удари по портах, енергетиці, залізниці та безпосередньо по металургійних підприємствах складаються для галузі в один ланцюг проблем.

    Додатковий тиск у 2026 році прийшов із боку європейського ринку, який після початку повномасштабної війни став особливо важливим для українських експортерів. Від 1 січня в ЄС почав діяти основний режим механізму CBAM — вуглецевого коригування імпорту. Він охоплює, зокрема, залізо та сталь і має зрівняти вуглецеву ціну імпортної продукції з тією, яку несуть виробники всередині ЄС.

    Для українських заводів проблема полягає в тому, що значна частина металургійних потужностей побудована на традиційній доменно-конвертерній технології з високими викидами CO₂. Модернізація потребує мільярдних інвестицій, тоді як підприємства одночасно витрачають кошти на ремонти після атак, резервне енергозабезпечення та воєнну логістику. Українська влада ще раніше зверталася до Єврокомісії щодо можливості застосувати для України спеціальні умови через форс-мажор, пов’язаний із російською агресією. Водночас станом на 2026 рік країна готує підприємства до виконання вимог CBAM.

    З липня з’явився ще один бар’єр. Євросоюз запровадив новий механізм захисту власної сталеливарної промисловості: загальна тарифна квота на безмитний імпорт сталі встановлена на рівні 18,3 млн тонн на рік — приблизно на 47% нижче рівня квот 2024 року. За постачання понад визначені квоти діє мито у 50%. Єврокомісія пояснює це глобальним надлишком сталеливарних потужностей та необхідністю захищати європейських виробників. Для партнерів ЄС за угодами про вільну торгівлю передбачено сприятливіший розподіл квот, однак сам режим усе одно означає жорсткіші рамки доступу на європейський ринок.

    Особливо контрастно нинішні цифри виглядають на довшому часовому горизонті. У 2021 році, до повномасштабного вторгнення, Україна виплавила 21,4 млн тонн сталі і посідала 14-те місце серед найбільших виробників світу. У 2025 році виробництво становило вже лише 7,4 млн тонн, а Україна опустилася на 23-тє місце світового рейтингу.

    При цьому 2025 рік ще давав галузі обережну надію на стабілізацію: виплавка чавуну збільшилася на 11,2% — до 7,88 млн тонн, виробництво товарного прокату зросло на 4,8% — до 6,52 млн тонн, хоча випуск сталі скоротився на 2,2% — до 7,41 млн тонн. Серпень 2026 року фактично показав, наскільки швидко ця крихка стабілізація може бути зруйнована кількома великими атаками та логістичними проблемами.

    І це важливо далеко не лише для самих металургів. За оцінкою GMK Center, якщо враховувати пов’язані ланцюги постачання, гірничо-металургійний комплекс забезпечує близько 5,5% українського ВВП та приблизно 15% експортних доходів країни. У 2025 році експортна виручка галузі перевищувала $6 млрд. Тому тривала зупинка найбільших комбінатів означає менший експорт, менше валютної виручки, скорочення вантажів для залізниці та портів, нижчі податкові надходження і ризики для десятків тисяч робочих місць не лише безпосередньо на заводах.

    Ситуація на початку вересня виглядає ще складнішою, ніж серпнева статистика. «Запоріжсталь» після двох балістичних атак залишається одним із головних факторів падіння виробництва, а до неї додалася повна зупинка «Каметсталі». Крім того, у ніч на 5 вересня російський удар пошкодив виробничі потужності Дніпровського металургійного заводу.

    Тому серпневі 277 тис. тонн можуть виявитися не дном, а лише попередженням. Якщо великі підприємства швидко не повернуться до роботи, а проблеми з портами та експортом до ЄС збережуться, у вересні українська металургія ризикує отримати ще слабший результат. Після чотирьох із половиною років великої війни галузь, яка колись виплавляла понад 20 млн тонн сталі на рік, знову опинилася в ситуації, коли обсяги виробництва визначають не стільки попит і ціни на світовому ринку, скільки можливість заводів фізично пережити наступний російський удар.

  • «Винні США»: чоловік Лорак повторив тези Кремля про війну і нарвався на жорстку реакцію

    «Винні США»: чоловік Лорак повторив тези Кремля про війну і нарвався на жорстку реакцію

    Чоловік Ані Лорак, іспанець Ісаак Віджраку, який позиціонує себе як духовний наставник і wellness-практик, несподівано взявся пояснювати причини російсько-української війни. У своєму Instagram він поширив відео з версією, за якою відповідальність за вторгнення Росії фактично перекладається на США та розширення НАТО. Публікація швидко викликала обурення користувачів, які нагадали автору про російську окупацію Криму, бойові дії на Донбасі з 2014 року та злочини російських військових після початку повномасштабного вторгнення.

    Як повідомляє ТСН, у ролику, яким поділився Віджраку, стверджувалося, що після розпаду Радянського Союзу начебто була укладена домовленість, за якою НАТО не мало просуватися на схід. Далі автори цієї версії пов’язують розширення Альянсу зі США і подають дії Росії як своєрідну реакцію на наближення НАТО до її кордонів. Віджраку дав зрозуміти, що погоджується з таким поясненням, хоча й зазначив, що це одна з версій подій.

    Однак саме цей аргумент потребує суттєвого уточнення.

    Документи початку 1990-х справді свідчать, що під час переговорів про об’єднання Німеччини американські, німецькі та інші західні політики говорили радянському керівництву про нерозширення військової юрисдикції НАТО на схід. Зокрема, 9 лютого 1990 року держсекретар США Джеймс Бейкер у розмові з Михайлом Горбачовим використав відому формулу про те, що юрисдикція сил НАТО не просунеться «ані на дюйм» на схід. Розсекречені матеріали підтверджують існування таких політичних запевнень.

    Але переговори того періоду відбувалися насамперед навколо майбутнього об’єднаної Німеччини та статусу території колишньої НДР. Жодного міжнародного договору, який назавжди забороняв би НАТО приймати країни Центральної та Східної Європи, сторони не підписали. У фінальному договорі про об’єднання Німеччини були закріплені конкретні обмеження щодо розміщення іноземних військ і ядерної зброї на території колишньої НДР, але загальної заборони на майбутнє розширення Альянсу там немає. На це вказують і документи НАТО.

    Отже, історики досі дискутують про зміст і політичну вагу усних запевнень 1990–1991 років, але твердження про існування «підписаної угоди», яку США нібито просто порушили, є некоректним.

    Ще одна теза поширеного чоловіком Лорак ролика полягає в тому, що Росія нібито не мала територіальних претензій до України й була змушена реагувати лише після того, як перспектива українського членства в НАТО стала для Москви неприйнятною. Ця версія суперечить хронології подій.

    Російська агресія проти України почалася у 2014 році. У березні того року Генеральна асамблея ООН підтвердила територіальну цілісність України у міжнародно визнаних кордонах і заявила про недійсність так званого кримського «референдуму», після якого Москва оголосила півострів частиною Росії. ООН закликала держави не визнавати будь-яку зміну статусу Криму.

    Надалі Росія підтримувала збройні формування на сході України, а 24 лютого 2022 року розпочала повномасштабне вторгнення з території РФ, окупованого Криму та Білорусі.

    2 березня 2022 року Генеральна асамблея ООН переважною більшістю голосів ухвалила резолюцію, яка прямо назвала дії Російської Федерації агресією проти України та вимагала негайно припинити застосування сили і безумовно вивести російські війська з української території.

    Україна при цьому не була і на момент вторгнення не стала членом НАТО. Тож формулювання про Росію, яка нібито «захищалася від НАТО» шляхом вторгнення на територію держави, що не входила до Альянсу, не відповідає фактичному міжнародно-правовому статусу сторін.

    Окремо Віджраку, за повідомленням ТСН, підтримав тезу про те, що Москва начебто не прагнула українських територій. Однак уже сама анексія Криму 2014 року суперечить цьому твердженню. А після повномасштабного вторгнення Москва оголосила російськими ще й окуповані частини Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей. ООН ці спроби анексії не визнає, а міжнародна спільнота продовжує розглядати ці території як частину України.

    Не вписується в поширену Віджраку версію й Будапештський меморандум 1994 року.

    Україна, яка після розпаду СРСР мала на своїй території один із найбільших ядерних арсеналів світу, приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як неядерна держава. Росія, США та Велика Британія натомість підтвердили зобов’язання поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України, а також утримуватися від загрози силою чи її застосування проти територіальної цілісності та політичної незалежності держави. Верховна Рада у зверненні до 30-річчя документа прямо зазначила, що Росія ці зобов’язання порушила.

    Особливо гостро користувачі відреагували на спробу пояснювати російське вторгнення геополітичними претензіями до США, нагадуючи про те, хто безпосередньо заходив зі зброєю до українських міст.

    Одним із символів злочинів російських військ стала Буча. Після відступу російських сил навесні 2022 року там були виявлені тіла цивільних.

    Моніторингова місія ООН з прав людини задокументувала в Бучі загибель щонайменше 73 цивільних під час перебування міста під контролем російських військ та перевіряла ще понад сотню повідомлень про вбивства. У ширшому дослідженні Київської, Чернігівської та Сумської областей ООН документувала свавільні страти та напади на цивільних з боку російських військ. Експерти ООН заявили, що є серйозні ознаки того, що задокументовані свавільні страти можуть становити воєнний злочин умисного вбивства.

    Тут, однак, є важливе юридичне уточнення до вихідної публікації ТСН. Формулювання, що «дії росіян у Бучі офіційно визнано геноцидом», потребує конкретизації. Верховна Рада України визнавала дії Росії та її збройних сил геноцидом українського народу. Водночас міжнародні структури, зокрема ООН, у своїх доповідях щодо конкретних убивств у Бучі використовують юридичні категорії можливих воєнних злочинів, свавільних страт та умисних убивств. Остаточна кваліфікація геноциду в міжнародному праві має окремий і дуже високий поріг доказування.

    Сам Віджраку, як пише ТСН, застеріг, що поширена ним інтерпретація є лише однією з версій і з нею можуть не погоджуватися. Він також закликав дивитися на історичний контекст війни. Проте саме детальний історичний контекст і робить картину значно складнішою за запропоновану схему «США розширили НАТО — Росія була змушена атакувати».

    У коментарях під публікацією чоловіка Лорак користувачі звертали увагу саме на це. Вони нагадували, що американські війська не окуповували українські міста, тоді як російські сили перетнули міжнародно визнаний кордон України, захоплювали населені пункти та продовжують завдавати ударів по українській території. Інші закликали Віджраку перевіряти історичні факти перед поширенням політичних пояснень війни.

    Ісаак Віджраку — іспанець, який відомий передусім як wellness- і духовний практик. У публічному просторі він регулярно з’являється разом з Ані Лорак. Фотографії пари на російських світських і музичних заходах публікувалися ще з 2023–2024 років.

    Новий допис Віджраку фактично вивів його далеко за межі звичної тематики духовних практик. І хоча кожен має право на власну оцінку міжнародної політики, твердження про причини війни можна перевіряти за документами.

    Ці документи показують: юридичної угоди, яка забороняла НАТО приймати східноєвропейські держави, не існувало; Україна не була членом НАТО в лютому 2022 року; Росія окупувала Крим ще у 2014-му; Генасамблея ООН назвала повномасштабні дії Москви агресією та вимагала вивести російські війська; а Росія ще 1994 року підтвердила зобов’язання поважати українські кордони.

    Тому версія, яку підтримав чоловік Ані Лорак, залишає за кадром саме ті факти, без яких пояснювати походження найбільшої війни в Європі за десятиліття неможливо.

  • Зброя і допомога перед зимою: Буданов провів важливі переговори у Латвії

    Зброя і допомога перед зимою: Буданов провів важливі переговори у Латвії

    Керівник Офісу президента України Кирило Буданов під час робочого візиту до Риги провів переговори з прем’єр-міністром Латвії Андрісом Кулбергсом. У центрі розмови опинилися одразу два напрями, які Київ вважає критичними найближчими місяцями: подальше військове посилення України та підготовка енергосистеми до нового опалювального сезону. Окремо сторони говорили про співпрацю оборонних підприємств і поглиблення партнерства між Україною та Латвією на тлі тривалої російської агресії.

    За словами Буданова, Україна розраховує на продовження військової співпраці з Ригою та розширення контактів між оборонними індустріями двох держав. Водночас напередодні зими Київ зацікавлений у тому, щоб уже погоджене або підготовлене Латвією енергетичне обладнання надходило якомога швидше. Керівник ОП наголосив, що питання передачі такої техніки зараз необхідно прискорити.

    Такий акцент має конкретне підґрунтя. Латвія вже реалізує окрему програму допомоги українській енергетиці. У квітні уряд країни ухвалив рішення передати Чернігівській області 48 стаціонарних дизельних генераторів загальною вартістю близько 1,2 млн євро, включно з витратами на доставку. Обладнання призначене для відновлення критичної інфраструктури та забезпечення безперервності енергопостачання. У липні латвійське Міністерство економіки повідомляло, що початок поставок вдалося перенести з середини вересня на більш ранній термін.

    Це не перша енергетична допомога Риги. За даними латвійського уряду, станом на початок 2026 року гуманітарна та державна підтримка України з боку Латвії перевищувала 92 млн євро. До неї входили генератори, трансформатори, медичне обладнання та інша техніка для критичної інфраструктури. Під час одного з візитів до України латвійська сторона також повідомляла про передачу обладнання для теплоелектростанцій, генераторів і трансформаторів.

    Для України ця тема набуває особливого значення саме напередодні осінньо-зимового періоду. Росія протягом війни систематично атакує електростанції, підстанції, теплову генерацію та інші елементи енергетичної системи. Тому Київ на переговорах із партнерами паралельно просить як додаткові засоби протиповітряної оборони, так і резервне енергетичне обладнання, яке дозволяє швидше відновлювати електро- і теплопостачання після ударів.

    Не менш важливою частиною переговорів Буданова з Кулбергсом стала оборона. Латвія залишається одним із партнерів, які витрачають на військову підтримку України значну частку власної економіки. Міністерство оборони країни підтвердило, що у 2026 році військова допомога Україні становитиме понад 0,25% латвійського ВВП. Крім цього, Рига вже зробила внесок у розмірі 17 млн євро до натовської ініціативи PURL, через яку союзники фінансують закупівлю пріоритетного озброєння для України.

    Усього з 2022-го до 2025 року військова підтримка, надана Латвією Україні, сягнула приблизно 665 млн євро. Вона включала озброєння та військову техніку, підготовку українських військовослужбовців, закупівлі продукції латвійської оборонної промисловості та внески до міжнародних механізмів допомоги. У 2026 році одним із центральних напрямів залишаються безпілотники та засоби боротьби з ними. Латвія також продовжує відігравати провідну роль у Коаліції дронів.

    Фактично нинішня зустріч Буданова і Кулбергса продовжує домовленості, які Київ і Рига оформили ще влітку. 9 червня Володимир Зеленський і новопризначений на той момент прем’єр Латвії Андріс Кулбергс підписали в Таллінні так звану Drone Deal. Документ передбачає співпрацю у сфері безпілотників, протиповітряної та протиракетної оборони, постачання оборонної продукції, фінансування українського виробництва та обмін технологіями й бойовим досвідом.

    Паралельно Україна й Латвія уклали ширшу угоду про оборонне співробітництво на десять років із можливістю продовження. Вона передбачає спільне виробництво, локалізацію технологій, передачу експертизи, співпрацю щодо безпілотних систем та ППО, а також взаємодію у сфері розвідки. Латвійське Міністерство оборони повідомляло, що протягом перших двох років дії документа Рига планує спрямувати приблизно 110 млн євро на реалізацію його цілей.

    Тож слова Буданова про розширення партнерства між оборонними індустріями не є лише загальною дипломатичною заявою. Обидві країни вже створили юридичну основу, яка дозволяє закуповувати продукцію латвійських виробників для України, фінансувати українські підприємства, запускати спільне виробництво й обмінюватися технологіями.

    Причому просто зараз Міністерство оборони Латвії формує окремий каталог продукції своєї військової промисловості для потреб України. Українська сторона зможе визначити в ньому необхідні системи й технології, після чого Рига оцінюватиме можливість їх закупівлі в межах військової допомоги. Заявки латвійських підприємств до каталогу приймаються до 14 вересня.

    Візит Буданова до Риги при цьому значно ширший за одну зустріч із прем’єром. Напередодні, 9 вересня, керівник Офісу президента провів переговори з міністром оборони Латвії Райвісом Мелнісом. Латвійська сторона називала серед тем регіональну безпеку, військову допомогу Україні та партнерство оборонних промисловостей. Також було заплановано участь обох посадовців у дискусії Riga Conference, присвяченій тому, як бойовий досвід України може бути інтегрований у планування НАТО.

    Ще одна зустріч має відбутися вже на найвищому державному рівні. В офіційному календарі президента Латвії Едгарса Рінкевичса на 10 вересня значиться зустріч із Кирилом Будановим у Ризькому замку о 13:00. Це свідчить про те, що нинішній візит охоплює одразу політичний, військовий та безпековий рівні латвійського керівництва.

    Під час розмови з Кулбергсом Буданов також заявив, що російська агресія давно перестала бути виключно проблемою України. Цей мотив добре вписується в нинішню політику самої Латвії. Як країна НАТО з безпосереднім кордоном із Росією, вона останніми роками різко збільшує витрати на оборону, посилює східний кордон, нарощує ППО та системи боротьби з безпілотниками. З 2 вересня до 8 жовтня по всій країні проходять масштабні навчання Namejs 2026, де особливу увагу приділяють застосуванню дронів і протидії безпілотним системам, причому під час планування прямо враховується український бойовий досвід.

    Символічне місце для переговорів Буданова та Кулбергса теж привернуло увагу. Розмова відбулася в Ризькому мотормузеї, до створення якого безпосередньо причетний батько нинішнього прем’єра Латвії Віктор Кулбергс. Саме він очолював латвійський Клуб антикварних автомобілів і був одним із головних ініціаторів створення музею, який відкрився у 1989 році.

    Буданов використав експозицію з автомобілями радянських керівників як політичну метафору, порівнявши долю радянської імперії з перспективами сучасної Росії. Зокрема, він звернув увагу на пошкоджений Rolls-Royce, пов’язаний із Леонідом Брежнєвим, і завершив допис тезою про те, що імперії, побудовані на агресії та ілюзіях, зрештою залишаються без майбутнього.

    Водночас історичну деталь про сам Rolls-Royce варто подавати обережно. У популярній версії автомобіль часто називають розбитою машиною Брежнєва, однак існують дані, що в ДТП насправді потрапив не сам радянський генсек, а водій радянської служби охорони. Тому слова Буданова про цей експонат коректніше сприймати як політичну метафору, а не точний опис обставин старої аварії.

    Нинішні переговори в Ризі показують, що напередодні зими Україна намагається одночасно закрити дві вразливі зони — захист неба й стійкість енергосистеми. Від Латвії Київ очікує не лише продовження постачання зброї та дронів, а й швидшої передачі обладнання, необхідного для роботи критичної інфраструктури. А підписані раніше довгострокові угоди означають, що співпраця поступово переходить від окремих пакетів допомоги до спільного виробництва, технологічного обміну й постійного партнерства оборонних підприємств.

  • Кінець епохи шантажу: вступ України до Євросоюзу змусить Брюссель скасувати право вето

    Кінець епохи шантажу: вступ України до Євросоюзу змусить Брюссель скасувати право вето

    Можливе приєднання нових держав до Європейського Союзу, зокрема України та Республіки Молдова, має стати головним каталізатором для масштабної внутрішньої реформи блоку. Розширення європейської спільноти відкриває прямий шлях до кардинальної зміни базових правил ухвалення рішень, насамперед щодо обмеження або повного скасування скандального права вето. Таке переконання під час спеціальної аналітичної дискусії висловив науковий співробітник Центру європейських досліджень імені Вільфріда Мартенса у Великій Британії Гарван Волш. За його словами, інституційна архітектура союзу потребує негайного оновлення для збереження своєї дієздатності.

    На сьогодні базові договори європейської спільноти передбачають суворий принцип одностайності під час розв’язання ключових питань зовнішньої політики, безпеки, податкового законодавства, формування бюджету та прийняття нових членів. На практиці це означає, що будь-яка одна держава-член із двадцяти семи чинних здатна одноосібно заблокувати спільне рішення всього об’єднаного європейського простору, незалежно від позиції абсолютної більшості країн. Протягом останніх років такий механізм голосування в Європейській раді неодноразово перетворювався на інструмент відвертого політичного торгу. Ухвалення критично важливих пакетів економічних санкцій або виділення термінової макрофінансової підтримки місяцями гальмувалося через штучні перепони та власні національні інтереси окремих столиць, що суттєво підривало довіру до інституцій.

    Британський аналітик наголошує, що перспектива вступу нових країн робить збереження чинної системи голосування математично та політично нежиттєздатним. Якщо блок розшириться до тридцяти і більше учасників, ризик тотального паралічу всієї керівної системи зростає в геометричній прогресії. Інтеграція таких великих та стратегічно важливих держав як Україна, а також Молдови та низки країн Західних Балкан, вимагатиме від офіційного Брюсселя неминучого переходу до ухвалення рішень так званою кваліфікованою більшістю. За такої моделі для затвердження рішення достатньо буде підтримки п’ятдесяти п’яти відсотків держав-членів, які представляють щонайменше шістдесят п’ять відсотків загального населення союзу. Це дозволить уникнути критичних ситуацій, коли одна країна де-факто тримає в заручниках усю міжнародну коаліцію.

    Дискусії щодо скасування принципу одностайності тривають у європейських урядових кабінетах не перший рік, однак саме процес великого розширення надає цим розмовам невідворотного практичного імпульсу. Експерти Центру європейських досліджень імені Вільфріда Мартенса та інших провідних західних аналітичних центрів послідовно вказують на те, що внутрішня реформа керівних інституцій має йти паралельно з переговорним процесом про вступ нових членів. Без кардинального перегляду правил голосування нинішній механізм управління просто не витримає майбутнього адміністративного навантаження. Це зробить організацію надзвичайно неповороткою, надмірно бюрократичною та критично вразливою до зовнішніх гібридних впливів у моменти, коли від лідерів вимагається миттєва консолідована реакція.

    Для офіційного Києва такі глибокі інституційні трансформації означають, що процес європейської інтеграції вплине не лише на саму Українську державу, а й безповоротно змінить архітектуру всього континенту. Європейські політичні еліти поступово приходять до твердого консенсусу, що майбутнє розширене об’єднання має стати значно більш рішучим, мобільним та консолідованим гравцем на світовій геополітичній арені. Скасування абсолютного права вето стане тим історичним кроком, який дозволить збудувати сильнішу та стійкішу Європу, здатну ефективно захищати свої колективні інтереси та цінності без постійної оглядки на позицію окремих скептиків чи популістів усередині блоку.

  • Друге дихання для «Оси»: КБ «Луч» розкрило характеристики нової української зенітної ракети РК-19

    Друге дихання для «Оси»: КБ «Луч» розкрило характеристики нової української зенітної ракети РК-19

    На міжнародній виставці озброєнь MSPO 2026 у Польщі ДП «ДержККБ «Луч» уперше офіційно оприлюднило ключові тактико-технічні характеристики нової зенітної керованої ракети РК-19. Розробка призначена для радянських комплексів протиповітряної оборони ближньої дії типу «Оса» та покликана перехоплювати як дозвукові, так і надзвукові повітряні цілі.

    Тактико-технічні параметри та порівняння зі штатними боєприпасами

    За даними розробника, РК-19 базується на радіокомандному наведенні з безконтактним підривачем і несе уламково-фугасну бойову частину масою 14,3 кілограма. Зенітна ракета здатна ефективно вражати цілі на відстані до 10 кілометрів та на висоті до 5 кілометрів. Максимальна швидкість польоту сягає 600 кілометрів за годину, а загальна маса транспортно-пускового контейнера разом із ракетою становить 163 кілограми.

    Для порівняння, штатна ракета 9М33М3 для модернізованого комплексу «Оса-АКМ» має аналогічну дальність і стелю ураження за бойової частини вагою 15 кілограмів, проте помітно поступається у швидкості, яка складає 500 кілометрів за годину. Візуальна подібність до радянського оригіналу раніше вже дозволяла експертам попередньо ідентифікувати нову ракету на оприлюднених у мережі кадрах навесні 2026 року.

    Порятунок для фронтової ППО та відповідь на реактивні дрони

    Розробка власного боєприпасу розв’язує критичну проблему вичерпання запасів радянських ракет. Раніше українські військові були змушені застосовувати застарілі модифікації з гіршими параметрами або інтегрувати авіаційні ракети класу «повітря – повітря» Р-73, які мали обмежену дальність і потребували надійного захоплення інфрачервоною головкою самонаведення.

    Поява РК-19 забезпечить повноцінне бойове чергування розгорнутих комплексів «Оса» для прикриття від аеродинамічних загроз, зокрема крилатих ракет «Бандероль» та ворожих безпілотників із реактивними двигунами. Наразі вартість виробництва ракети та планові обсяги випуску виробником не розголошуються.

  • Терор на кордоні: російські безпілотники атакували пункт пропуску «Старокозаче» на межі з Молдовою, є загиблі

    Терор на кордоні: російські безпілотники атакували пункт пропуску «Старокозаче» на межі з Молдовою, є загиблі

    У ніч проти 9 вересня російські війська завдали удару безпілотниками по міжнародному пункту пропуску для автомобільного сполучення «Старокозаче», розташованому в Одеській області на кордоні з Молдовою. Ворожі дрони уразили будівлі пункту пропуску та прилеглу територію, спричинивши масштабні пожежі та жертви серед цивільних.

    Жертви серед цивільних і наслідки руйнувань

    За даними Державної служби України з надзвичайних ситуацій, унаслідок ворожої атаки двоє людей загинули, ще троє зазнали поранень. Вогонь та уламки пошкодили інфраструктурні споруди пункту пропуску, а також знищили вантажні й легкові автомобілі та пасажирські автобуси, що перебували в зоні митного контролю.

    Рятувальники оперативно ліквідували займання та евакуювали з небезпечної зони 16 осіб, доправивши їх автобусом до безпечного місця тимчасового розміщення. Наразі пропуск громадян та оформлення транспортних засобів на ділянці «Старокозаче» повністю призупинено, про що офіційно поінформовано прикордонну службу Молдови.

    Систематичний терор прикордонної логістики

    Атака на «Старокозаче» стала продовженням цілеспрямованих ударів ворога по прикордонній інфраструктурі на півдні України. Зокрема, через нальоти ударних дронів типу «Шахед» у ніч проти 1 та 6 вересня було двічі паралізовано роботу міжнародного поромного пункту пропуску «Орлівка» на українсько-румунському кордоні, що також призвело до тимчасового блокування міжнародного сполучення.

     

  • Віза за добу на смартфоні: ПАР суттєво спростила в’їзд для громадян України

    Віза за добу на смартфоні: ПАР суттєво спростила в’їзд для громадян України

    Південно-Африканська Республіка ввела спрощений візовий режим для громадян України, які оформлюють 90-денні візи. Про це повідомив міністр закордонних справ України Андрій Сибіга. Відтепер українці можуть подавати документи повністю в цифровому форматі через нову електронну систему дозволів на поїздки (ETA).

    Цифровізація замість поїздок за кордон

    Завдяки впровадженню електронної платформи вся процедура оформлення триває лічені хвилини безпосередньо через смартфон, а саме рішення щодо видачі візи надходить протягом 24 годин. Раніше процес був значно складнішим: розгляд документів міг затягуватися до двох місяців і вимагав щонайменше двох поїздок до сусідньої Польщі задля подання й особистого отримання паспорта. Україна увійшла до переліку перших держав, які отримали доступ до нової системи, а перші українські мандрівники вже успішно отримали документи.

    Поштовх для дипломатії та економіки

    ПАР залишається однією з найбільших та найвпливовіших держав Африки й ключовим політичним та економічним партнером України на континенті. Ліквідація бюрократичних бар’єрів покликана суттєво активізувати ділові контакти, спростити залучення взаємних інвестицій, а також пожвавити туристичний потік і культурно-гуманітарні зв’язки між двома країнами.

  • Україна замовляє 1000 ракет Patriot, але чекати доведеться роками: Київ просить 300 уже зараз

    Україна замовляє 1000 ракет Patriot, але чекати доведеться роками: Київ просить 300 уже зараз

    Україна укладає контракти приблизно на 1000 ракет для зенітно-ракетних комплексів Patriot, однак більшість цих перехоплювачів не потраплять до українських підрозділів протиповітряної оборони найближчим часом. Саме тому Київ звернувся до партнерів із набагато терміновішим проханням: передати ракети з уже наявних військових запасів зараз, а згодом компенсувати їх новішими боєприпасами, закупленими Україною за довгостроковими контрактами.

    Про це міністр оборони України Євгеній Хмара заявив 8 вересня під час 36-го засідання Контактної групи з питань оборони України у форматі «Рамштайн». За його словами, контракти на приблизно тисячу ракет фінансуються за допомогою партнерів, зокрема коштом кредитної програми Європейського Союзу. Проблема полягає не у відсутності замовлень, а у виробничих термінах: значна частина законтрактованих ракет почне надходити лише протягом наступних років.

    Тому паралельно з довгостроковим замовленням Україна сформулювала конкретну короткострокову потребу — 300 ракет-перехоплювачів Patriot із чинних запасів партнерів. Фактично Київ пропонує союзникам схему обміну: вони передають Україні частину своїх ракет зараз, коли вони критично необхідні для відбиття російських ударів, а в майбутньому отримують натомість новіші ракети з українських контрактів.

    Саме ця деталь є ключовим «нюансом» у повідомленні про тисячу Patriot. Йдеться не про тисячу готових ракет, які вже перебувають на складах і можуть бути оперативно доставлені Україні. Це довгостроковий контрактний портфель, виконання якого залежить від виробничих можливостей оборонної промисловості США та союзників. Українському ж ППО перехоплювачі потрібні зараз — напередодні осінньо-зимового періоду та на тлі нової хвилі масованих російських ударів.

    І потреба не обмежується Patriot. Хмара повідомив партнерам, що Україні також необхідно близько 500 ракет класу «повітря-повітря», здатних використовуватися проти крилатих ракет, додаткові переносні зенітно-ракетні комплекси, а також $2 млрд на безпілотники. Окремий виклик — реактивні версії російських Shahed, проти яких українська оборонна промисловість разом із військовими шукає дешевші способи перехоплення. Частина таких українських рішень уже проходить випробування безпосередньо в бойових умовах.

    Потреба в додаткових перехоплювачах особливо гостро проявилася саме 8 вересня. У ніч проти вівторка Росія атакувала Україну балістичними, крилатими та протикорабельними ракетами, а також 166 ударними та іншими безпілотниками. За даними Повітряних сил, основні удари були спрямовані на Київщину та Одещину. Українська ППО повідомляла про знищення або подавлення 175 повітряних цілей, однак були зафіксовані влучання на десятках локацій.

    Reuters повідомляв, що після короткої паузи Росія відновила удари по Києву, застосувавши, зокрема, балістичні ракети. Саме проти такого типу загроз Patriot залишається однією з найважливіших систем, доступних Україні. Тому проблема запасів ракет до цих комплексів напряму пов’язана не лише з обороною військових об’єктів, а й із захистом великих міст та енергетичної інфраструктури.

    Першою на новий заклик Києва вже відреагувала Німеччина. Міністр оборони Борис Пісторіус оголосив, що Берлін передасть Україні терміново необхідні перехоплювачі PAC-2 із запасів Бундесверу. Він також закликав інші держави-учасниці Контактної групи перевірити власні арсенали та приєднатися до таких поставок.

    Німецька допомога не обмежуватиметься Patriot. Берлін планує передати більше ракет AIM-9 класу «повітря-повітря», а Україна за рахунок коштів європейської кредитної програми має замовити у Німеччини кілька тисяч керованих ракет IRIS-T. Пісторіус наголосив, що ці комплекси вже довели високу ефективність в Україні, а постачання систем та боєприпасів із промислового виробництва триватимуть.

    Додаткові кошти на американські системи ППО оголосила й Велика Британія. Лондон виділяє 100 млн фунтів стерлінгів через програму НАТО PURL. Пакет включатиме ракети для Patriot та інше обладнання протиповітряної оборони, яке планують доставити до початку зими. Британський уряд прямо пов’язує рішення з необхідністю посилити захист критичної інфраструктури, населення та українських військ перед очікуваними новими російськими атаками.

    Водночас значна частина масштабної закупівлі спиратиметься на гроші Європейського Союзу. За даними «Європейської правди», країни ЄС погодили закупівлю для України американських ракет-перехоплювачів Patriot орієнтовною вартістю 3,2 млрд євро у межах кредитного механізму загальним обсягом 90 млрд євро. Фінальне оформлення рішення очікується найближчими днями.

    Це не перший випадок, коли Україна просить партнерів не чекати завершення нового виробничого циклу, а ділитися ракетами зі своїх військових складів. Ще за підсумками одного з попередніх засідань «Рамштайну» Міноборони України повідомляло про домовленості з кількома європейськими партнерами щодо термінових поставок Patriot із наявних запасів. Тоді ж союзники підтвердили значні обсяги фінансування ППО та програми PURL.

    Тепер ця модель фактично стає дворівневою. Перший рівень — негайна допомога зі складів союзників, необхідна для проходження найближчих місяців. Другий — великі багаторічні контракти, які мають поступово створити для України значно більший і прогнозованіший запас ракет.

    Масштаб замовлення приблизно у тисячу перехоплювачів демонструє, що Київ і партнери переходять від ситуативного пошуку кількох десятків ракет до планування ППО на роки вперед. Але саме виробничий лаг залишається головною проблемою: контракт можна профінансувати сьогодні, тоді як фізично ракета з’явиться лише після проходження виробничого циклу.

    Тому для України критичними стають найближчі місяці. На тлі очікуваного посилення російських атак взимку Київ просить партнерів не чекати, доки нові перехоплювачі зійдуть із виробничих ліній. 300 Patriot зі складів союзників потрібні зараз, а приблизно тисяча законтрактованих ракет має вже потім поповнити запаси й, за запропонованою Україною схемою, частково компенсувати партнерам те, що вони передадуть негайно.