Daypolitico

Позначка: Україна

  • Трамп і Путін говорили годину після місії Віткоффа та Кушнера: що відомо про переговори

    Трамп і Путін говорили годину після місії Віткоффа та Кушнера: що відомо про переговори

    Президент США Дональд Трамп і російський лідер Володимир Путін 8 вересня провели приблизно годинну телефонну розмову, яка стала продовженням нового дипломатичного раунду навколо війни в Україні. Дзвінок відбувся після того, як американські представники Стів Віткофф і Джаред Кушнер протягом одного вікенду відвідали спочатку Москву, а потім Київ і провели багатогодинні переговори з обома сторонами. За версією Кремля, Трамп наголосив, що хоче домогтися реального прогресу у завершенні війни ще під час свого нинішнього президентського терміну.

    Деталі телефонної розмови першим публічно виклав помічник Путіна з міжнародних питань Юрій Ушаков. Він назвав діалог «конструктивним» і «відвертим» та повідомив, що президенти обговорили результати поїздок Віткоффа та Кушнера до Росії й України. Водночас на момент появи перших повідомлень Білий дім не оприлюднив власного детального викладу розмови, тому твердження про конкретні заяви Трампа та Путіна поки переважно спираються на російську версію переговорів.

    За словами Ушакова, Трамп під час дзвінка говорив про необхідність якнайшвидше завершити російсько-українську війну і висловив зацікавленість у тому, щоб домогтися «прориву» ще за час своєї каденції. Російська сторона водночас намагається прив’язати можливе припинення війни до значно ширшого перезавантаження відносин із Вашингтоном. Ушаков стверджує, що після врегулювання війни можуть відкритися перспективи для розвитку співпраці між США та Росією.

    Путін, зі свого боку, виклав Трампу російську оцінку ситуації на фронті та знову наголошував на військових цілях Москви. За інформацією Associated Press, російський президент також запевняв американського лідера, що РФ нібито не має агресивних планів щодо європейських країн. Ця заява прозвучала на тлі дедалі гостріших побоювань у Європі щодо довгострокових намірів Кремля та російських гібридних операцій.

    Сам дзвінок став логічним продовженням дипломатичного марафону, який розпочався кількома днями раніше. 5 вересня Віткофф і Кушнер прибули до Москви, де зустрілися з Путіним у Кремлі. Переговори тривали понад три години. За словами того ж Ушакова, представники США представили «низку ідей» щодо можливих шляхів завершення війни. Конкретного змісту цих пропозицій Москва не розкрила. Російська сторона після зустрічі назвала її корисною, однак жодних ознак досягнення остаточних домовленостей не було.

    На початку московської зустрічі Путін визнав, що ситуація навколо війни залишається складною, та позитивно висловився про спроби Трампа знайти політичне рішення. Водночас він продовжив наполягати на російській інтерпретації так званих «першопричин конфлікту» та говорив про впевненість Москви у досягненні своїх цілей. Це залишається одним із ключових протиріч у переговорному процесі: Москва публічно демонструє готовність до дипломатії, але одночасно не заявляє про відмову від своїх основних вимог.

    Уже 6 вересня Віткофф і Кушнер вирушили з Москви до Києва, де зустрілися з президентом України Володимиром Зеленським. Для американських переговорників це був перший такий візит до української столиці в межах їхньої нинішньої миротворчої місії. Після переговорів Віткофф заявив, що під час контактів у Москві американська сторона почула «нові ідеї» і висловив сподівання, що найближчим часом може бути оголошено про новий раунд переговорів між Україною та Росією за посередництва США.

    Зеленський після зустрічі назвав розмову з представниками Трампа дуже змістовною і підтвердив готовність України до тристороннього переговорного формату. Окремими темами стали посилення протиповітряної оборони та підтримка української енергетики перед зимовим періодом. Київ очікує, що Росія знову намагатиметься атакувати енергетичну інфраструктуру країни.

    Уже 8 вересня Зеленський повідомив, що американські переговорники справді представили кілька пропозицій, які він вважає перспективними. Деталей цих ідей президент України не розкрив. Водночас він висловив сподівання особисто зустрітися з Трампом приблизно 20 вересня, коли у Нью-Йорку проходитимуть заходи Генеральної асамблеї ООН. Однією з тем потенційної зустрічі можуть стати додаткові системи та ракети Patriot, які Україні потрібні для захисту від російських балістичних ударів.

    Після поїздки американських представників з’явилася й можливість повернення до формату Україна — США — Росія. Ще 7 вересня речник Кремля Дмитро Пєсков заявив, що Москва не виключає відновлення тристоронніх переговорів. Водночас він наголосив, що говорити про конкретну дату та місце зустрічі поки зарано. Тоді ж Пєсков не виключив і майбутньої телефонної розмови між Путіним і Трампом — вона відбулася вже наступного дня.

    Особливо контрастним дипломатичне пожвавлення виглядає на тлі подій безпосередньо в Україні. Після короткої паузи, яка супроводжувала перебування американських переговорників у Москві та Києві, Росія в ніч на 8 вересня знову здійснила масштабну атаку на українську столицю ракетами та безпілотниками. Reuters повідомляв щонайменше про двох загиблих і десятьох поранених у Києві, а також про пошкодження житлових будинків, гуртожитку, школи, клініки, складів та інших об’єктів.

    Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга на тлі удару заявив, що російські балістичні ракети говорять про наміри Путіна переконливіше, ніж заяви про дипломатію. Водночас Москва продовжує стверджувати, що її атаки спрямовані на об’єкти, пов’язані з українським військово-промисловим комплексом.

    Таким чином, телефонна розмова Трампа і Путіна поки стала ознакою активізації контактів, але не свідченням досягнутої мирної угоди. Після тригодинних переговорів у Кремлі, візиту Віткоффа та Кушнера до Києва і годинного дзвінка між президентами США та РФ сторони все ще не оголосили ані узгодженого припинення вогню, ані дати нового раунду переговорів.

    Водночас дипломатична конструкція починає вимальовуватися чіткіше: Вашингтон паралельно контактує з Москвою та Києвом, Україна заявляє про готовність до тристороннього формату, а Кремль уже не виключає його відновлення. Віткофф і Кушнер говорять про появу нових ідей, Зеленський підтверджує, що серед них є пропозиції, які заслуговують на увагу, а Трамп, за твердженням Кремля, хоче домогтися результату ще під час своєї каденції. Але головне питання залишається без відповіді: чи готова Росія не просто вести переговори, а змінити свої вимоги та припинити бойові дії. Поки що на тлі нових ударів по Україні доказів такого рішення Москви немає.

  • Російські наративи в ЄС, хто їх підхоплює, чому вони переконують європейців і як впливають на політику

    Російські наративи в ЄС, хто їх підхоплює, чому вони переконують європейців і як впливають на політику

    У європейській політиці 2025–2026 років найефективніший російський вплив рідко виглядає як російський. Він не вимагає, щоб виборець виправдовував вторгнення або цитував офіційні тези Москви. Йому достатньо іншого зсуву, щоб витрати на Україну, санкції та рішення Брюсселя почали читатися як головне пояснення власних внутрішніх криз — енергетичних, житлових, міграційних, бюджетних.

    Ці кризи не вигадані. Після розриву з російським трубопровідним газом європейська промисловість отримала стійко вищу вартість енергії, ніж американська. Прийом мільйонів біженців наклався на вже напружені ринки житла, шкіл і первинної медицини. Новий інфляційний шок початку 2026 року, за оцінкою ЄЦБ, був уже не російським, а близькосхідним — наслідком війни в регіоні та закриття Ормузької протоки, до травня гармонізована інфляція сягнула близько 3,2%. Політично ці різні за природою удари легко складаються в одну послідовність.

    Російська стратегія працює не тому, що створює напруження з нуля. Вона пропонує вже призначеного винуватця. До осені 2026-го ця рамка перестала бути периферійною. Вона вбудована в передвиборчі кампанії, коаліційні торги, парламентські дебати і побутову розмову про рахунки. Що менше в ній прямого посилання на Москву, то важче відокремити її від звичайної європейської політики.

    Російські наративи в європейській політиці

    Сирий російський набір відомий. Розширення НАТО нібито спровокувало війну. Санкції нібито руйнують Європу сильніше, ніж Росію. Україна описується як корумпований і штучний проєкт. Негайні переговори подаються як єдина реалістична ціна, а європейські уряди — як сторона, що воює чужими життями і чужими бюджетами.

    У європейському публічному просторі ці формулювання майже ніколи не з’являються в первісному вигляді. Вони проходять локалізацію. Теза про провокацію Заходу стає розмовою про те, що інтереси безпеки Росії нібито ігнорували надто довго. Теза про шкоду санкцій перетворюється на скаргу промисловості й домогосподарств після відмови від дешевого газу. Вимога змусити Київ сісти за стіл звучить як заклик припинити фінансувати безвихідь. Теза про те, що Європа має зайнятися своїми проблемами, в кожній країні отримує власний словник: у Німеччині це оренда і Bürgergeld, у Нідерландах — житло і електроенергія, в Італії — зарплати й агросектор, у Польщі — черги до лікаря і соціальні виплати українським сім’ям.

    Це видно з мови інформаційних кампаній. У спільному аналізі EEAS і українського Центру протидії дезінформації за січень 2025 — травень 2026 року російські операції навколо євроінтеграції України будувалися не навколо симпатії до Москви, а навколо європейських подразників: відриву еліт від виборця, вартості розширення, нібито несумісності України з правилами ЄС. Лише за темою вступу було зафіксовано близько 244 тисяч публікацій із охопленням 1,39 мільярда переглядів, у понад 2 600 джерел були ознаки неавтентичної поведінки.

    Але навіть цей масив — верхній шар. Нижче лежить процес, якому вже не потрібна ботоферма: ті самі формули виголошують політики з власним електоральним розрахунком. Межа між зовнішнім впливом і самостійною європейською політикою тут уже не проходить по списку каналів RT. Її видно лише там, де зрозуміло, хто ці тези купує і навіщо.

    Причини європейського скепсису

    Європейські суспільства не діляться на два табори. Одні й ті самі формулювання працюють на різних людей з різними мотивами. Втомлений від війни виборець шукає не капітуляції, а кінця нескінченного новинного циклу. Власник рахунку за газ і продукти чує в розмові про санкції не геополітику, а пояснення власної інфляції. Йому байдуже, що шок 2022 року був ціною розриву залежності, а сплеск 2026-го — наслідком іншої кризи.

    За Standard Eurobarometer 104 (осінь 2025-го, 9 жовтня — 5 листопада, 26 445 інтерв’ю в ЄС-27) 81% погоджувалися приймати людей, які тікають від війни, 77% підтримували фінансову та гуманітарну допомогу, 73% — економічні санкції, включно з використанням знерухомлених російських активів, 57% — фінансування військових поставок. Вторгнення Росії залишалося головною проблемою ЄС (26%), імміграція йшла слідом (20%).

    До весни 2026-го загальні формули лишилися високими, а згода платити — крихкішою. Standard Eurobarometer 105 (12 березня — 5 квітня 2026 року, 26 415 інтерв’ю) фіксує: 76% вважають вторгнення загрозою безпеці ЄС, 76% підтримують Україну до справедливого і тривалого миру, 75% — фінансову та гуманітарну допомогу, 70% — санкції, 56% — фінансування військової техніки. Задоволені відповіддю ЄС лише 55%. На перше місце серед тривог вийшов конфлікт на Близькому Сході (25%), війна в Україні опустилася до 20%.

    Середнє по ЄС маскує розкол. У Швеції згода із санкціями восени 2025-го сягала 91%, у Данії, Фінляндії та Португалії — 89%. У Болгарії навесні 2026-го санкції підтримували42% при 45% проти, фінансування зброї ще восени 2025-го стояло на 27% при 66% проти.

    YouGov наприкінці 2025 року показав інший зріз тієї самої втоми. Бажання, щоб Україна перемогла, і готовність підтримувати її до перемоги різко розходилися: у Великій Британії, Іспанії та Польщі це все ще були впевнені більшості, у Франції — близько 40%, в Італії — 33%. Італійці частіше за інші великі західноєвропейські суспільства віддавали перевагу дипломатичному завершенню навіть ціною збереження російського контролю над захопленими територіями.

    У Німеччині розкол партійний і географічний. Серед прихильників зелених готовність продовжувати постачання зброї залишається високою, серед виборців AfD і BSW — різко нижчою. Східні землі стабільно скептичніші за західні. Це не культурний код проросійського Сходу. Це поєднання слабшої економіки, довшої пам’яті про деіндустріалізацію і відчуття, що рішення ухвалюються в Берліні та Брюсселі без них.

    Нідерланди дають ще одну модель. Geert Wilders не зобов’язаний доводити виборцю правоту Росії. Йому достатньо сказати, що мільярди вже віддано, тепер мають платити інші, а всередині країни потрібні дешевші продукти, оренда й енергія. У березні 2025 року, коли кабінет Schoof обіцяв близько 3,5 мільярда євро допомоги на 2026 рік, лідер PVV прямо пов’язав згоду фракції з внутрішніми компенсаціями.

    Російська вигода та європейський вибір

    Пряме іноземне втручання — приховане фінансування, скоординовані мережі, злам інформаційного поля — залишається окремим явищем. Класичний приклад — анульований перший тур президентських виборів у Румунії наприкінці 2024 року, де Конституційний суд вказав на порушення та ознаки російського втручання на користь Călin Georgescu. Москва це заперечувала.

    Повторне голосування 2025 року виграла вже інша конфігурація: George Simionотримав близько 41% у першому турі на платформі припинення військової допомоги Україні та жорсткого суверенізму, Nicușor Dan переміг у другому турі 53,6% проти 46,4% і втримав країну в проєвропейській колії. Румунія важлива не як доказ, що всі праві сили є агентами. Вона важлива як випадок, де пряме втручання, місцевий антиелітарний гнів і суперечка про Україну наклалися одне на одне, але результат не був наперед визначений.

    Зв’язка працює тому, що використовує реальну напругу. Польща прийняла близько мільйона українців і довго була вітриною солідарності. До президентської кампанії 2025 року і ліберал Rafał Trzaskowski, і консерватор Karol Nawrocki вже говорили про згортання частини виплат. Nawrocki переміг у другому турі 1 червня 2025 року з результатом 50,89% проти 49,11%. Він не заперечував російської агресії. Він обіцяв пріоритет полякам у чергах до лікарів і школах, критикував Київ і виступав проти вступу України до НАТО на тлі війни. У серпні 2025-го він наклав вето на закон про продовження частини соціальної підтримки українців.

    У Німеччині ту саму зв’язку тримає не Україна як головна тема, а міграція як головний двигун. На виборах 23 лютого 2025 року AfD отримала 20,8% і стала другою партією Бундестагу. Bündnis Sahra Wagenknecht, найжорсткіша в запереченні допомоги Києву, до парламенту не пройшла — 4,98%. До кінця серпня 2026 року опитування INSAставили AfD уже на рівні 29% при падінні CDU/CSU до 20%. Коли Володимир Зеленський виступає в Бундестазі, більша частина фракції AfD демонстративнобойкотує залу. Партія проти військових постачань і санкцій. Її зростання пояснюється насамперед міграцією та недовірою до брандмауера істеблішменту. Україна в цій конструкції стає доказом, що еліти знову витрачають суверенітет і гроші не на німців.

    Італія показує розкол усередині правлячого блоку. Giorgia Meloni утримує лінію підтримки України: територіальна цілісність, санкції, відсутність італійських військ на землі, продовження допомоги. Matteo Salvini всередині тієї самої коаліції говорить іншою мовою. До вересня 2026-го він уже публічно попереджав про антиросійську тривожність, визнавав, що війну почала Росія, і водночас припускав, що частині європейських канцелярій вигідне її продовження через торгівлю зброєю. Це адаптація російської тези про зацікавленість Заходу у війні — без потреби цитувати Лаврова.

    В Австрії FPÖ зробила зв’язку прямою. Партія перемогла на виборах у вересні 2024 року з 28,8% і вела кампанію за зняття санкцій, повернення російського газу та припинення фінансової підтримки України. Herbert Kickl називає корупцію в Україні підставою блокувати євроінтеграцію і обіцяє негайне вето. Нейтралітет тут працює як національний код, через який російський інтерес стає місцевим здоровим глуздом.

    Словаччина при Robert Fico та Угорщина при Viktor Orbán до квітня 2026 року були інституційним вираженням тієї самої логіки всередині Ради ЄС. Вони пов’язували санкційні пакети й кредит у 90 мільярдів із нафтою Druzhba, цінами на енергію та національним інтересом. Fico відкрито говорив, що готовий прийняти естафету від Орбана, якщо той втратить владу. Після поразки Орбана 12 квітня 2026 року та приходу Péter Magyar ця вісь усередині ЄС надломилася. Метод лишився: зовнішня політика як заручниця внутрішньої угоди.

    Болгарія у квітні 2026-го дала інший варіант тієї самої конструкції. Rumen Radev привів Progressive Bulgaria до перемоги з 44,6% на восьмих за п’ять років парламентських виборах. Кампанія була передусім антикорупційною та антиелітарною. Зовнішньополітичний шар — відмова від військової допомоги Україні й курс на «прагматичні» відносини з Москвою, включно з поверненням російської нафти й газу. Виборець міг голосувати проти мафії, а отримати зсув у політиці щодо Росії. Саме так зовнішній інтерес входить у внутрішню політику, не представляючись іноземним.

    Росія може не переконати Європу у своїй правоті і все одно змінити її політику

    Навіть проукраїнські кабінети змушені упаковувати допомогу як інвестицію в європейську безпеку, ховати її в кредити замість грантів, виторговувати винятки, обіцяти внутрішню компенсацію. 90 мільярдів через спільні запозичення — не лише фінансова схема. Це політичний компроміс із суспільствами, які більше не хочуть чути слово про безстроковість. Санкції політизуються. Їх починають оцінювати не за шкодою для військової машини Росії, а за ціною для німецького хімічного заводу, італійського АПК, словацького НПЗ, австрійського ЖКГ. Кожен новий пакет потребує одностайності або обходу вето. Кожен гравець із правом вето отримує важіль.

    Допомога Україні перетворюється з зовнішньополітичного консенсусу на електоральний товар: її можна обіцяти, урізати, обмінювати або соромитися. Зростає недовіра до європейських інституцій. Якщо Брюссель асоціюється одночасно з війною, міграцією, зеленим переходом і грошима для Києва, будь-яка нова криза працює на націоналіста. Росії тут не обов’язково хвалити себе. Їй достатньо, щоб слово Брюссель викликало роздратування.

    Росія стає інструментом внутрішньої боротьби. Звинувачення опонента в проросійськості працює як тавро. Звинувачення влади у війні до останнього євро працює як мобілізація. Обидва ярлики збіднюють розмову і водночас роблять її вигідною для Москви: що гостріше європейці сперечаються між собою мовою цієї війни, то менше в них спільних дій.

    Тому самого викриття фейків уже недостатньо. Якщо виборець проти подальшої допомоги Україні тому, що в його місті не вистачає грошей на лікарні й житло, його не переконає скріншот із Telegram-каналу. У нього є реальний конфлікт інтересів. Російська машина лише ставить мікрофон біля однієї сторони цього конфлікту і підказує формулювання.

    Звідси випливає межа самої контрпропаганди. Вона добре працює проти брехні і слабо — проти розподілу витрат. Те, що Росію не зупинили б нейтралітетом України, не скасовує черги до лікаря в Жешуві та рахунку за опалення в Хемніці. Поки ці витрати не вбудовані в внутрішній договір — хто платить, скільки, як довго і що отримує натомість у вигляді безпеки, — готова рамка знаходить покупця.

    Договір може бути різним. Можна платити, бо інакше війна підійде ближче і стане дорожчою. Можна платити, скорочуючи інші статті. Можна платити менше і тиснути на переговори. Політика полягає у виборі. Російський інтерес полягає в тому, щоб вибір завжди виглядав як конфлікт своїх і чужих, а не як питання, яка безпека Європі потрібна.

    Питання 2026 року вже не в тому, чи слухає Європа російську пропаганду. Воно в тому, наскільки глибоко чужі пояснення європейських проблем стали мовою частини самих європейських суспільств. Поки ця мова живе на місцевих рахунках, місцевих виборах і місцевих коаліціях, Кремль може програвати інформаційні битви в Брюсселі й усе одно вигравати час, гроші та єдність на національних кампаніях.

  • «Щоб у Європі не було нацизму»: Лавров озвучив чергову умову завершення війни

    «Щоб у Європі не було нацизму»: Лавров озвучив чергову умову завершення війни

    Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров на тлі нової спроби відновити переговори про завершення війни проти України знову повернувся до однієї з головних пропагандистських тез Кремля. Під час виступу перед студентами Московського державного інституту міжнародних відносин 7 вересня він заявив, що війну нібито необхідно завершити так, щоб у Європі «більше не було нацизму».

    За словами глави російського МЗС, те, що Москва називає «нацизмом», нібито знову поширюється Європою. Лавров також заявив, що збереження нинішнього українського керівництва при владі начебто означало б «зраду» пам’яті тих, хто переміг нацистську Німеччину у Другій світовій війні. Аналогічні тези він використав і в контексті Німеччини, звинувачуючи Берлін у мілітаризації та конфронтації з Росією.

    Фактично Лавров повторив аргументацію, яку російська влада використовує ще від початку повномасштабного вторгнення. 24 лютого 2022 року Володимир Путін, оголошуючи про початок так званої «спеціальної військової операції», назвав серед її цілей «демілітаризацію» та «денацифікацію» України. Саме ці формулювання згодом стали одним із центральних елементів офіційної російської пропаганди.

    Водночас міжнародні спостерігачі не давали підстав характеризувати українську політичну систему як «нацистську». Наприклад, місія ОБСЄ після президентських виборів 2019 року назвала їх конкурентними та зазначала, що фундаментальні свободи загалом були дотримані. Другий тур завершився мирною передачею влади після перемоги Володимира Зеленського.

    Таким чином, використання Лавровим терміну «нацизм» стосовно української влади є не новою умовою переговорів у юридичному сенсі, а продовженням політичної риторики Кремля, якою Москва роками намагається обґрунтовувати вторгнення.

    Заява пролунала саме в момент нового дипломатичного руху

    Особливо показовим є час, коли Лавров озвучив цю тезу.

    На початку вересня 2026 року після тривалої паузи активізувалися американські спроби відновити переговори між Росією та Україною. Представники президента США Дональда Трампа Стів Віткофф і Джаред Кушнер спочатку провели понад три години переговорів із Путіним у Москві, після чого вирушили до Києва. Конкретного прориву після московської зустрічі оголошено не було.

    7 вересня Кремль уже заявив, що не виключає нового раунду переговорів за участю Росії, України та США. Речник Путіна Дмитро Пєсков назвав американські зусилля «маленьким кроком до миру», однак визнав, що говорити про конкретну дату або місце наступної зустрічі ще зарано.

    Віткофф і Кушнер тим часом завершили перший у цьому форматі візит до Києва. За підсумками консультацій Зеленський заявив, що сторони обговорювали нові дипломатичні пропозиції, посилення протиповітряної оборони та підготовку України до зими. Водночас повідомлень про досягнення політичного прориву також не було.

    Саме на цьому тлі Лавров фактично повернув до публічного простору одну з найбільш ідеологізованих вимог Москви.

    «Денацифікація» залишається зручною формулою Кремля

    Проблема російської тези про «денацифікацію» полягає ще й у тому, що Москва ніколи не запропонувала однозначного міжнародно-правового визначення того, що саме має означати виконання цієї умови.

    У різні періоди російські чиновники пов’язували її із забороною певних політичних сил, змінами українського законодавства, мовної та історичної політики, демонтажем окремих державних інституцій або навіть зміною влади в Києві.

    Нинішня заява Лаврова робить поняття ще ширшим. Якщо раніше Кремль переважно говорив про «нацизм» в Україні, тепер глава МЗС РФ переносить його на всю Європу.

    І це важлива зміна риторики. Москва дедалі частіше описує не лише Україну, а й провідні європейські держави як країни, що нібито відроджують небезпечні історичні практики.

    Напередодні Лавров різко атакував Німеччину. Після того як Берлін заявив про причетність Росії до інциденту з безпілотником поблизу аеропорту Лейпциг/Галле, російський міністр звинуватив канцлера Фрідріха Мерца у мілітаризації країни та фактично назвав дії ФРН початком «справжньої війни» проти Росії.

    Відносини Москви й Берліна останніми тижнями різко погіршилися. Росія оголосила про закриття німецьких культурних центрів у відповідь на дії німецької влади після інциденту в Лейпцигу. AP повідомляло, що ситуація розгортається на тлі ширших європейських побоювань щодо можливих російських диверсій і гібридних операцій.

    Міжнародна оцінка війни принципово інша

    Російська аргументація про боротьбу з «нацизмом» також різко відрізняється від міжнародно-правової оцінки подій лютого 2022 року.

    Генеральна асамблея ООН у березні 2022 року ухвалила резолюцію, яка прямо охарактеризувала дії Росії як агресію проти України та вимагала негайно, повністю й безумовно вивести російські війська з української території в міжнародно визнаних кордонах. За документ проголосувала 141 держава.

    У листопаді того самого року Генасамблея ООН також визнала необхідність притягнення Росії до відповідальності за порушення міжнародного права та підтримала створення механізму для фіксації завданих Україні збитків.

    Тобто в міжнародних документах причиною війни не називається жодна необхідність боротьби з «нацизмом». Навпаки, основною юридичною рамкою є агресія Росії проти суверенної держави.

    Москва не відмовляється від максималістської логіки

    Нові заяви Лаврова показують ще одну проблему для переговорного процесу.

    Навіть коли Кремль демонструє готовність до нових контактів із Вашингтоном і Києвом, у публічній площині Росія продовжує використовувати формулювання, які можуть передбачати значно більше, ніж просто припинення вогню чи врегулювання територіальних питань.

    Якщо «відсутність нацизму» Москва трактує як необхідність усунути нинішнє керівництво України або змінити внутрішній політичний устрій держави, така вимога фактично виходить далеко за межі класичної мирної угоди.

    При цьому Путін 3 вересня заявляв, що бачить можливість досягнення мирної домовленості і позитивно оцінював нову дипломатичну активність США. Зеленський зі свого боку також говорив про появу нового імпульсу в переговорах, хоча конкретних домовленостей сторони поки не оголосили.

    Війна паралельно продовжується. Reuters повідомляє, що Росія останнім часом посилила атаки на Київ, зокрема із застосуванням швидкісних реактивних безпілотників, через що в столиці почастішали тривалі повітряні тривоги, перебої з енергопостачанням і транспортні проблеми.

    Тож заява Лаврова пролунала в доволі суперечливий момент: Москва одночасно допускає нові переговори про завершення війни і повторює одну з тез, якою виправдовувала саме її початок.

    Поки невідомо, чи є слова Лаврова частиною конкретної переговорної позиції Росії в нинішніх консультаціях зі США. Кремль не оприлюднював повного переліку положень, які обговорювалися з Віткоффом і Кушнером, а американська сторона також не розкрила зміст нового мирного пакета.

    Тому говорити, що «боротьба з нацизмом у Європі» стала формальною новою умовою мирної угоди, наразі підстав немає. Коректніше трактувати висловлювання Лаврова як продовження кремлівської пропагандистської риторики і сигнал, що Москва поки не відмовилася від ідеологічних обґрунтувань, які використовує від 2022 року.

  • «Знаємо, що має спрацювати до зими»: Зеленський розкрив підсумки переговорів із посланцями Трампа

    «Знаємо, що має спрацювати до зими»: Зеленський розкрив підсумки переговорів із посланцями Трампа

    Президент України Володимир Зеленський 7 вересня провів нараду з українською переговорною групою після серії зустрічей у Києві з представниками президента США Дональда Трампа Стівом Віткоффом і Джаредом Кушнером. За словами глави держави, сторони провели три раунди переговорів, а до частини консультацій долучилися представники Франції, Великої Британії та Німеччини.

    Головними темами стали можливе продовження дипломатичного процесу, посилення української ППО, підготовка країни до зими, технологічна співпраця із союзниками та майбутні гарантії безпеки. Зеленський повідомив, що сторони вже координують наступні контакти.

    Президент окремо зазначив, що після завершення основної програми 6 вересня мав особисту розмову з Віткоффом і Кушнером. За його словами, ключовим результатом стало збереження активного дипломатичного каналу між Україною, США та європейськими партнерами.

    У Києві предметно говорили про те, що потрібно Україні для проходження зимового періоду. Йдеться насамперед про засоби протиповітряної оборони, енергетичну стійкість і технологічне співробітництво. Офіс президента також повідомляв, що Україна розраховує на значний обсяг підтримки у сфері ППО та можливості використання американського зрідженого природного газу.

    Три раунди переговорів у Києві

    Віткофф і Кушнер прибули до Києва 6 вересня після переговорів у Москві з російським лідером Володимиром Путіним. Для обох це був перший візит до України в такому статусі.

    Протягом дня відбулося кілька форматів переговорів. Спочатку американська делегація провела зустріч із Зеленським і українською стороною, а пізніше до консультацій долучилися радники з питань національної безпеки Франції, Великої Британії та Німеччини.

    Зокрема, участь брали дипломатичний радник президента Франції Еммануель Бонн, радник із національної безпеки прем’єр-міністра Великої Британії Джонатан Пауелл і радник канцлера Німеччини з питань зовнішньої політики та безпеки Гюнтер Зауттер.

    Зеленський наголосив, що присутність представників найбільших європейських партнерів важлива для координації позицій України, США та Європи.

    ППО та зима стали одними з головних тем

    Однією з центральних тем переговорів стала підготовка України до чергової воєнної зими.

    Президент заявив, що партнери добре розуміють потреби України та знають, які рішення можуть бути реалізовані до початку холодного періоду.

    Йдеться насамперед про додаткові можливості для протиповітряної оборони. На тлі нарощування Росією повітряних атак Україна прагне отримати більше ракет до вже наявних систем ППО та посилити захист критичної енергетичної інфраструктури.

    Офіс президента підтвердив, що в ході переговорів багато уваги приділили саме зимовим ризикам і способам їх мінімізації.

    Окрім військової підтримки, сторони обговорювали енергетику та економічні механізми допомоги.

    Зеленський заявив, що Україна розраховує на суттєві обсяги американського LNG, який може стати додатковим елементом енергетичної стійкості країни у зимовий період.

    Територіальне питання залишається одним із найскладніших

    Переговори не обмежувалися лише зимовою підтримкою.

    За словами Зеленського, сторони говорили про можливість відновлення переговорного процесу щодо завершення війни. Однією з найбільш складних тем залишається територіальне питання.

    Президент наголосив, що рішення такого рівня можуть ухвалюватися лише лідерами держав.

    Українська сторона при цьому заявляє, що готова залишатися конструктивною у дипломатії, але будь-які домовленості мають передбачати реальні гарантії безпеки та не створювати умов для нової російської агресії.

    Кушнер зі свого боку говорив про необхідність створити рамку для довготривалого миру. Він заявив, що США працюють разом із європейськими партнерами над формуванням такого пакета.

    США знову говорять про тристоронній формат

    Ще одним потенційним напрямом стала організація переговорів за участю України, США та Росії.

    Кушнер підтвердив, що американські переговорники обговорювали можливість тристоронньої зустрічі як із російською, так і з українською стороною.

    За його словами, США намагалися не переконувати одну зі сторін прийняти конкретну позицію, а створити можливість для продовження самого діалогу.

    Віткофф також наголосив, що для Трампа відновлення переговорів є одним із ключових напрямів політики щодо війни.

    При цьому конкретної дати або місця тристоронньої зустрічі поки не оголошено.

    Наступна зустріч може відбутися найближчим часом

    Зеленський заявив, що Україна, США та європейські партнери вже домовилися про новий раунд консультацій.

    За його словами, зустріч може пройти у Європі, Сполучених Штатах або знову в Україні.

    Президент наголосив, що українська сторона продовжить подавати конструктивні пропозиції та координувати свої дії із союзниками.

    Таким чином візит Віткоффа й Кушнера до Києва не завершив переговорний процес, а фактично відкрив новий етап контактів між Вашингтоном, Києвом і європейськими столицями.

    Віткофф і Кушнер перед Києвом були в Москві

    Американські представники прибули до України після понад тригодинних переговорів із Путіним у Кремлі.

    Associated Press повідомляло, що переговори у Москві були присвячені відновленню спроб знайти політичне рішення для завершення війни. Російська сторона називала їх «конструктивними», однак конкретного прориву після зустрічі оголошено не було.

    Після Москви Віткофф і Кушнер вирушили до Києва, де вже обговорили російські пропозиції з українською стороною.

    При цьому Зеленський наголосив: сам факт відновлення переговорного процесу є важливим, навіть якщо позиції сторін залишаються далекими одна від одної.

    «Гірше, коли немає ніяких форматів перемовин», — зазначав президент після зустрічі.

    Мирного прориву поки немає

    Попри активізацію контактів, говорити про готову мирну домовленість поки зарано.

    Територіальні питання, гарантії безпеки, майбутній статус української армії та механізми контролю за можливими домовленостями залишаються предметом складних дискусій.

    Водночас новий раунд дипломатії відбувається на тлі продовження російських ударів по Україні. The Guardian повідомляв про нові ракетні й дронові атаки, які відбувалися паралельно з дипломатичними контактами.

    Сам Зеленський раніше визнавав, що Україні необхідно готуватися до сценарію, за якого війна триватиме й узимку.

    Саме тому переговори зі США зараз мають дві паралельні складові: пошук дипломатичного шляху до завершення війни та одночасне посилення здатності України пережити ще один період масштабних російських атак.

    За підсумками наради 7 вересня Зеленський заявив, що Київ уже координує наступні кроки, готує нові зустрічі та продовжує роботу над конкретними рішеннями щодо ППО і зимового пакета.

  • У Франції заговорили про перегляд допомоги Україні: Барделла назвав нові умови

    У Франції заговорили про перегляд допомоги Україні: Барделла назвав нові умови

    Голова французького ультраправого «Національного об’єднання» Жордан Барделла заявив, що у разі приходу його політичної сили до влади Франція не повинна повністю припиняти підтримку України, однак нинішній формат фінансової допомоги, на його думку, необхідно переглянути.

    В інтерв’ю Bloomberg TV політик аргументував свою позицію великим державним боргом і дефіцитом бюджету Франції. Барделла заявив, що Париж не може, на його думку, безумовно брати на себе нові витрати без отримання певних гарантій або економічної вигоди. Водночас він наголосив, що мова не йде про повну відмову від України.

    «Національне об’єднання» залишається однією з найвпливовіших політичних сил Франції напередодні президентських виборів 2027 року. Партія зараз домінує у багатьох опитуваннях, а Марін Ле Пен розглядається як одна з головних претенденток на президентську посаду. Reuters також зазначає, що RN має дедалі більший вплив на французький політичний порядок денний.

    Барделла: Україну не треба «кидати»

    Попри критику нинішньої моделі допомоги, Барделла не підтримав повне припинення французької підтримки.

    За його словами, Франція має зобов’язання перед Україною і повинна продовжувати сприяти тому, щоб країна могла захищати свої кордони та територіальну цілісність.

    Політик також заявив, що Париж роками закликає до припинення бойових дій і створення гарантій безпеки для України.

    Таким чином позиція Барделли відрізняється від радикальнішого сценарію повного згортання допомоги: він пропонує зробити її більш умовною та прив’язаною до конкретних економічних або промислових механізмів.

    Хоче, щоб гроші поверталися французькій оборонці

    Однією з ключових пропозицій Барделли стало обмеження напрямів використання французького фінансування.

    Він хоче, щоб кошти, які європейські держави виділяють Україні, використовувалися передусім для закупівлі військового обладнання у європейських, зокрема французьких, виробників.

    Фактично йдеться про модель, за якої допомога Україні одночасно працює як замовлення для національного оборонно-промислового комплексу.

    Цей підхід вписується у ширшу дискусію в Європі про те, що значну частину витрат на підтримку Києва варто спрямовувати на розвиток власного виробництва боєприпасів, систем ППО, бронетехніки та інших озброєнь.

    При цьому сама Франція вже давно пов’язує підтримку України з поглибленням співпраці між оборонними промисловостями двох країн.

    У двосторонній безпековій угоді між Парижем і Києвом, укладеній у лютому 2024 року, Франція взяла на себе зобов’язання продовжувати постачання військового обладнання, навчання, розвідувальну підтримку та розвивати спільне оборонне виробництво.

    Барделла навів у приклад США

    Французький політик також позитивно оцінив модель відносин, яку Сполучені Штати вибудували з Україною за президентства Дональда Трампа.

    Як приклад він згадав угоду між Києвом і Вашингтоном щодо спільного інвестиційного фонду, пов’язаного з українськими природними ресурсами та відбудовою.

    Втім, формулювання про те, що США нібито просто «отримали українські копалини в обмін на допомогу», є спрощеним.

    У квітні 2025 року США та Україна створили спільний Американсько-український інвестиційний фонд відбудови. За офіційними умовами, фонд працює на паритетних засадах, а Україна зберігає державний контроль над своїми ресурсами.

    Початковий капітал фонду становив $150 млн — по $75 млн від США та України. У 2026 році структура вже перейшла до перших інвестицій, зокрема у технологічні та оборонні проєкти.

    Саме такий формат — коли допомога одночасно створює економічний інтерес для країни-партнера — Барделла фактично пропонує розглядати і для Франції.

    Франція має довгострокові зобов’язання перед Україною

    Водночас можливе майбутнє рішення уряду Франції не можна розглядати лише як питання окремих бюджетних виплат.

    Франція та Україна мають чинну десятирічну угоду про співробітництво у сфері безпеки.

    Документ передбачає, що Париж допомагатиме Україні захищати суверенітет, незалежність і територіальну цілісність, розвиватиме її військові спроможності та сприятиме економічній стійкості держави.

    Також Франція взяла на себе провідні ролі у міжнародних коаліціях з підтримки української артилерії та протиповітряної оборони й бере участь у коаліціях щодо авіації та морської безпеки.

    До повномасштабного перегляду цієї політики будь-якому новому французькому уряду довелося б враховувати не лише внутрішні бюджетні проблеми, а й уже взяті міжнародні зобов’язання.

    Для розуміння масштабів: згідно з даними Єлисейського палацу, Франція надала Україні військової допомоги на €1,7 млрд у 2022 році та €2,1 млрд у 2023 році, а на 2024 рік зобов’язалася виділити ще до €3 млрд.

    Заява пролунала на тлі боротьби за владу у Франції

    Особливого значення словам Барделли додає наближення президентських виборів, які мають відбутися навесні 2027 року.

    «Національне об’єднання» входить у кампанію з дуже сильних позицій. Le Monde пише, що партія зараз очолює опитування, тоді як французькі центристські та традиційні праві політичні сили поки не мають кандидата, який упевнено перегравав би Марін Ле Пен у прогнозованому другому турі.

    Опитування також демонстрували високий особистий рейтинг самого Барделли. Навесні 2026 року 36% опитаних французів заявили, що були б задоволені його обранням президентом — дещо більше, ніж у випадку Ле Пен. Водночас більшість респондентів усе одно негативно оцінювали перспективу президентства обох політиків.

    Наразі Барделла розглядається насамперед як потенційний прем’єр-міністр у разі перемоги Ле Пен. Le Monde при цьому фіксує окремі розбіжності між ними з внутрішньополітичних питань, зокрема щодо пенсійної реформи та заборони носіння мусульманської хустки у публічному просторі.

    Позиція щодо України стає частиною виборчої кампанії

    Українське питання дедалі виразніше стає одним із пунктів французької президентської кампанії.

    Для ультраправих ключовим аргументом є внутрішня фінансова ситуація Франції. Барделла прямо пов’язав перегляд підтримки України з державним боргом і дефіцитом.

    Водночас його нинішня позиція виглядає обережнішою, ніж проста вимога «припинити допомогу». Політик фактично намагається поєднати дві тези: Франція повинна продовжувати підтримувати здатність України оборонятися, але французькі гроші мають приносити більше вигоди самій Франції.

    Така позиція потенційно дозволяє «Національному об’єднанню» одночасно звертатися до виборців, які виступають проти великих зовнішніх витрат, і не демонструвати повного розриву із загальноєвропейською політикою підтримки України.

    При цьому поки йдеться лише про політичну позицію Барделли напередодні виборів. Чинна французька влада продовжує виконувати свої зобов’язання щодо військової, економічної та політичної підтримки України, закріплені зокрема у двосторонній безпековій угоді.

  • У НАТО стався «ментальний злам» щодо України: у Києві пояснили, що змінилося

    У НАТО стався «ментальний злам» щодо України: у Києві пояснили, що змінилося

    У НАТО поступово змінюється саме сприйняття України: від держави, якій союзники допомагають протистояти російській агресії, до країни, яка сама робить внесок у безпеку всього євроатлантичного простору. Ця зміна вже зафіксована не лише в політичних заявах — відповідне формулювання з’явилося в офіційних документах Альянсу на рівні лідерів держав.

    Про це розповіла глава Місії України при НАТО Альона Гетьманчук в інтерв’ю РБК-Україна. За її словами, йдеться про своєрідний «ментальний злам» усередині Альянсу щодо того, яку роль Україна відіграє в системі євроатлантичної безпеки.

    «Вперше країни-члени НАТО на рівні лідерів зафіксували в декларації, що Україна є контрибутором євроатлантичної безпеки», — заявила дипломатка.

    Йдеться про декларацію саміту НАТО 2026 року в Анкарі. В офіційному документі союзники прямо записали, що Україна робить внесок у трансатлантичну безпеку. Одночасно країни Альянсу підтвердили єдність у підтримці України в захисті її свободи, суверенітету та територіальної цілісності.

    Це формулювання важливе не лише з політичної точки зору. Воно фактично змінює логіку, за якою всередині НАТО може розглядатися подальша військова та фінансова підтримка Києва.

    За словами Гетьманчук, раніше Україну передусім сприймали як отримувача допомоги — країну, якій необхідно передавати озброєння, боєприпаси та іншу підтримку для протистояння Росії. Тепер дедалі сильніше закріплюється інший підхід: посилення України одночасно означає посилення безпеки самих держав НАТО.

    Цю тенденцію підтверджують і заяви керівництва Альянсу. Заступниця генерального секретаря НАТО Радміла Шекерінська у липні 2026 року заявила, що Україна стала постачальником безпеки, а відносини з нею дедалі більше набувають двостороннього характеру. За її словами, НАТО та ЄС не лише підтримують Україну, а й переймають її досвід, знання та практичні напрацювання.

    Особливого значення це набуває через досвід української армії та оборонної промисловості, накопичений під час повномасштабної війни. Серед сфер, де співпраця України та партнерів стає дедалі важливішою, — безпілотні системи, оборонні технології, протиповітряна оборона та масштабування військового виробництва.

    На рівні НАТО розвиток безпілотних систем, інтегрованої протиповітряної та протиракетної оборони, високоточних ударних можливостей, штучного інтелекту та інших нових технологій уже визначено серед напрямків модернізації Альянсу.

    Гетьманчук наголосила, що новий статус України дає Києву додатковий аргумент у переговорах із союзниками про фінансування оборони.

    «Визнання України контрибутором безпеки автоматично перетворює всі внески в підтримку України на інвестиції в євроатлантичну безпеку, в інвестиції у власну оборону країн-членів НАТО», — пояснила вона.

    Тобто логіка поступово змінюється з «допомоги Україні» на «інвестиції у спільну безпеку». За словами дипломатки, сьогодні мова дедалі частіше йде не просто про передачу готового західного озброєння зі складів, а про фінансування конкретних систем і вкладення у виробничі можливості українського оборонно-промислового комплексу.

    Передумови для такого підходу були закладені ще на саміті НАТО в Гаазі у червні 2025 року.

    Тоді союзники ухвалили масштабне рішення про збільшення оборонних витрат. До 2035 року країни НАТО зобов’язалися спрямовувати на оборонні та пов’язані з безпекою потреби 5% ВВП. Щонайменше 3,5% мають іти на основні оборонні потреби та виконання цільових показників НАТО, а до 1,5% — на ширші безпекові витрати, зокрема критичну інфраструктуру, стійкість, інновації та зміцнення оборонно-промислової бази.

    Для України принциповим став ще один пункт Гаазької декларації: союзники погодилися враховувати прямі внески в оборону України та її оборонну промисловість під час розрахунку власних оборонних витрат.

    Таким чином, країна НАТО, яка вкладає кошти у виробництво озброєнь для України або безпосередньо підтримує український ОПК, може одночасно виконувати частину власних зобов’язань щодо збільшення оборонних витрат. В офіційній декларації це пояснювалося тим, що безпека України сприяє безпеці самих союзників.

    Саме це рішення Гетьманчук назвала одним із важливих механізмів, які вдалося зробити практичними.

    Зміна стала ще помітнішою після саміту НАТО в Анкарі в липні 2026 року. Лідери Альянсу вже безпосередньо записали в підсумковій декларації: «Україна робить внесок у трансатлантичну безпеку». Там же зазначено, що європейські союзники та Канада фінансують переважну частину безпекової допомоги Україні через двосторонні й багатосторонні механізми.

    Крім того, союзники взяли на себе конкретні фінансові зобов’язання. На 2026 рік країни НАТО пообіцяли надати Україні військове обладнання, допомогу та навчання загальною вартістю 70 млрд євро. Водночас у декларації закріплено намір підтримувати щонайменше еквівалентний рівень допомоги й у 2027 році.

    Заступниця генсека НАТО Радміла Шекерінська пізніше окремо наголосила: сума на 2027 рік є мінімальною планкою, а не максимально можливою межею допомоги.

    Нинішній підхід став результатом кількарічної еволюції політики Альянсу. Ще на Вашингтонському саміті 2024 року союзники ухвалили довгострокове зобов’язання щодо безпекової допомоги Україні. Тоді НАТО заявляло про намір забезпечити базове фінансування на рівні щонайменше 40 млрд євро протягом наступного року. До підтримки, яка могла враховуватися в межах цього механізму, входили закупівля військового обладнання, передача техніки, логістика, навчання українських військових, а також інвестиції в українську оборонну інфраструктуру та промисловість.

    У Гаазі в 2025 році був зроблений наступний крок: витрати на Україну фактично пов’язали з оборонними зобов’язаннями самих союзників. А в Анкарі у 2026-му Україну вже прямо назвали державою, яка робить внесок у трансатлантичну безпеку.

    Таким чином, слова Гетьманчук про «ментальний злам» мають під собою цілком конкретні рішення НАТО. Якщо раніше дискусія переважно будувалася навколо того, скільки ресурсів Альянс готовий витратити на допомогу Україні, то тепер дедалі більше йдеться про те, яку користь сама Україна, її військовий досвід, технології та оборонна промисловість можуть дати спільній системі безпеки.

    При цьому таке визнання саме по собі не означає членства України в НАТО і не замінює політичних рішень, необхідних для вступу до Альянсу. Однак воно свідчить про важливу зміну позиціонування України: від держави, безпеку якої потрібно забезпечувати, до партнера, зміцнення якого розглядається як частина зміцнення оборони всього євроатлантичного простору.

  • «Готові до миру», але на своїх умовах: у Кремлі повторили вимоги до України

    «Готові до миру», але на своїх умовах: у Кремлі повторили вимоги до України

    У Кремлі знову заявили про нібито готовність Росії перейти до мирного врегулювання війни проти України. Водночас Москва не відмовляється від умов, які Володимир Путін висунув ще у червні 2024 року і які Київ тоді відкинув як фактичну вимогу капітуляції.

    Речник Кремля Дмитро Пєсков 4 вересня заявив журналістам, що можливість переходу до мирного врегулювання нібито існує, однак конкретних передумов для цього Москва наразі не бачить. Він додав, що контакти продовжуються, а США, за його словами, зберігають готовність виступати посередником.

    При цьому Пєсков наголосив, що позиція Росії, озвучена Путіним два роки тому під час виступу в російському МЗС, залишається незмінною. Тобто Москва продовжує пов’язувати можливе завершення війни з виконанням Україною низки політичних і територіальних вимог.

    У червні 2024 року Путін заявляв, що для припинення вогню Україна повинна вивести свої війська з усієї території Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей у їхніх адміністративних межах, включно з районами, які Росія на той момент навіть не контролювала. Також Москва вимагала від Києва офіційно відмовитися від прагнення вступити до НАТО.

    До ширшого переліку російських умов входили також нейтральний і без’ядерний статус України, зняття західних санкцій проти РФ та визнання територіальних претензій Москви. Путін тоді також повторював вимоги щодо так званої «демілітаризації» та «денацифікації» України — формулювань, які Росія використовує у своїй пропаганді від початку повномасштабного вторгнення.

    Україна ці умови категорично відкинула. У червні 2024 року українська сторона назвала їх ультимативними та такими, що фактично передбачають відмову від суверенітету і передачу Росії українських територій. Тодішній радник глави Офісу президента Михайло Подоляк заявляв, що російські пропозиції зводяться до вимоги капітуляції.

    Нинішня заява Пєскова пролунала на тлі нового пожвавлення дипломатичних контактів. За даними Reuters, американські представники Стів Віткофф і Джаред Кушнер можуть найближчими днями відвідати Росію та Україну в межах чергової спроби посередництва. Кремль поки публічно не підтвердив російську частину їхньої поїздки.

    Президент України Володимир Зеленський напередодні повідомив, що зустрічі з американськими переговорниками очікуються найближчими днями. За його словами, попередні дати контактів уже визначені.

    На цьому тлі риторика Москви залишається суперечливою. Лише кілька днів тому Путін заявляв, що бачить можливість мирної угоди, однак одночасно звинувачував Україну у зриві переговорного процесу та продовжував наполягати на російських умовах.

    Ще 1 вересня Путін заявляв, що Росія нібито має перевагу на полі бою, а українське керівництво назвав «терористами», ставлячи під сумнів можливість переговорів із Києвом. При цьому він одночасно допускав продовження контактів із представниками США.

    Схожу подвійність у російській позиції Кремль демонстрував і раніше. У липні Пєсков говорив, що Москва відкрита до переговорів, але паралельно наголошував, що російська армія продовжуватиме бойові дії для досягнення поставлених цілей.

    Таким чином, нинішня заява Кремля поки не свідчить про зміну російської позиції. Москва допускає можливість дипломатичного процесу, але водночас не відмовляється від вимог, які передбачають територіальні поступки України, відмову від курсу на НАТО та інші принципові обмеження українського суверенітету.

    Сам Пєсков прямо визнав, що конкретних передумов для мирного врегулювання наразі немає. Тому на цьому етапі йдеться радше про продовження дипломатичних контактів, а не про досягнення реального компромісу між сторонами.

  • Після Євро-2012 — чемпіонат світу: Україна заговорила про спільну заявку з Польщею

    Після Євро-2012 — чемпіонат світу: Україна заговорила про спільну заявку з Польщею

    Україна розглядає можливість у майбутньому разом із Польщею претендувати на проведення чемпіонату світу з футболу. Йдеться про довгострокову перспективу — потенційно турнір може відбутися вже у 2040-х роках. Водночас офіційної спільної заявки наразі немає, а польська сторона повідомляє, що переговори щодо такого проєкту ще не ведуться.

    Про можливість спільного проведення ЧС розповів міністр молоді та спорту України Матвій Бідний в інтерв’ю Politico. За його словами, Україна вже зараз має дивитися далеко вперед і планувати повернення великих міжнародних спортивних подій до країни.

    Бідний зазначив, що найближчі доступні можливості для проведення футбольного чемпіонату світу з’являться орієнтовно у 2040-х роках. Саме тому, на його думку, обговорювати такі перспективи необхідно задовго до самого турніру.

    Міністр наголосив, що навіть в умовах війни Україна не повинна відмовлятися від великих спортивних амбіцій. Проведення турніру такого масштабу він розглядає не лише як спортивний проєкт, а й як можливість для післявоєнного розвитку країни та залучення інвестицій.

    Одним із потенційних партнерів для України може стати Польща. Дві країни вже мають досвід спільної організації великого футбольного турніру — Євро-2012. Тоді матчі чемпіонату Європи проходили в українських Києві, Львові, Харкові та Донецьку, а також у польських Варшаві, Гданську, Познані та Вроцлаві.

    За словами Бідного, повторення такої моделі вже на рівні чемпіонату світу виглядало б логічним кроком.

    Однак нинішні заяви не означають, що Україна та Польща вже готують заявку до FIFA. Міністр окремо наголосив, що формальна ініціатива щодо проведення футбольного чемпіонату має виходити від спортивної спільноти та відповідних футбольних федерацій.

    Тобто зараз ідеться насамперед про політичну та стратегічну ідею, яку ще потрібно перетворити на конкретний спортивний проєкт.

    Більше того, у Польщі поки не підтверджують, що підготовка до спільної заявки вже почалася. Міністерство спорту і туризму Польщі повідомило Politico, що наразі не веде з українською стороною переговорів щодо спільного проведення чемпіонату світу.

    Тому говорити про домовленість Києва і Варшави зарано. На цьому етапі це українська ініціатива та пропозиція розглянути таку можливість у майбутньому.

    Потенційний турнір у 2040-х роках також означає, що перед Україною стоятиме масштабне завдання з відновлення та модернізації спортивної інфраструктури. Чемпіонат світу вимагає не лише стадіонів міжнародного рівня, а й розвиненої транспортної мережі, достатньої кількості готелів, тренувальних баз, аеропортової інфраструктури та систем безпеки.

    Саме тому можливу заявку можна розглядати і як частину значно ширшої дискусії про післявоєнне відновлення України. Великий міжнародний спортивний турнір потенційно здатен стати додатковим стимулом для інвестицій в інфраструктуру та туристичну галузь.

    Проте до практичної реалізації такої ідеї ще далеко. Перш ніж подавати заявку, Україні та Польщі необхідно було б домовитися на рівні футбольних федерацій, визначити міста-господарі та стадіони, сформувати організаційну концепцію і лише після цього брати участь у процедурі FIFA.

    Наразі вже визначені господарі двох наступних турнірів після ЧС-2026. Чемпіонат світу 2030 року пройде переважно в Іспанії, Португалії та Марокко, а по одному ювілейному матчу мають прийняти Уругвай, Аргентина та Парагвай. ЧС-2034 дістався Саудівській Аравії.

    Тому заява Матвія Бідного поки залишається баченням на десятиліття вперед. Але сам факт появи такої ідеї показує, що Україна вже розглядає повернення великих спортивних турнірів як одну з можливих складових майбутнього після завершення війни.

    Досвід Євро-2012 у Києва та Варшави є. Тепер головне питання — чи перетвориться ідея провести разом уже чемпіонат світу на реальну заявку.

  • Олена Зеленська з’явилася на обкладинці ELLE Lithuania: вересневий номер присвятили Україні

    Олена Зеленська з’явилася на обкладинці ELLE Lithuania: вересневий номер присвятили Україні

    Перша леді України Олена Зеленська стала героїнею вересневого номера ELLE Lithuania. Її чорно-білий портрет розмістили на обкладинці видання, а сам випуск присвятили Україні, життю українців під час війни, молодому поколінню та ролі культури в умовах російського вторгнення.

    У литовській редакції ELLE зазначили, що Зеленська дала виданню велике ексклюзивне інтерв’ю. У ньому вона розповіла про те, чим сьогодні живуть українці, як війна змінила суспільство та з якими викликами стикаються діти й молодь. Окремою темою стала культура, яка, за словами редакції, має особливе значення для країни, що продовжує жити в умовах війни.

    Автором інтерв’ю став керівник ELLE Lithuania Тадас Брузгуліс. Для обкладинки використали стриманий чорно-білий портрет першої леді.

    Однією з ключових тем розмови стала освіта дітей під час повномасштабної війни. Зеленська згадала період після початку російського вторгнення, коли в Україні навіть не було впевненості, чи зможуть діти продовжувати навчальний рік через постійну небезпеку. Водночас, за її словами, було ухвалено принципове рішення не дозволити війні позбавити дітей можливості навчатися, розвиватися і мати настільки нормальне дитинство, наскільки це можливо в нинішніх умовах.

    У матеріалі також йдеться про покоління українських дітей, яким доводиться дорослішати в умовах повітряних тривог, обстрілів, дистанційного навчання та постійної небезпеки. Для Зеленської ця тема протягом останніх років залишається однією з центральних у її публічній діяльності.

    Ще одним напрямом інтерв’ю стало культурне життя України. У ELLE наголошують, що розмова стосується не лише особистого досвіду першої леді, а й ширшого питання — як українське суспільство намагається зберігати свою ідентичність, культурні практики та звичне життя під час війни.

    Поява Зеленської на обкладинці припала на один із головних періодів для литовської модної індустрії. На початку вересня у Вільнюсі проходить Vilnius Fashion Week, а 2 вересня відбувся масштабний захід ELLE Iconic Night. Під час нього представили й новий вересневий номер ELLE Lithuania з українською першою леді на обкладинці.

    У редакції видання назвали цей портрет символічним. На думку ELLE Lithuania, він виходить за межі звичайної модної зйомки та має передавати силу, гідність і здатність залишатися собою навіть у складних обставинах.

    Це не перша поява Олени Зеленської у міжнародних глянцевих виданнях. Раніше вона разом із президентом Володимиром Зеленським брала участь у фотосесії для американського Vogue. Знімала подружжя відома фотографиня Енні Лейбовіц. Та фотосесія свого часу викликала активне обговорення в українських та закордонних соцмережах.

    Також Олена Зеленська раніше з’являлася на сторінках українського Vogue разом із родиною, а у 2021 році стала обличчям ювілейного випуску українського ELLE.

    У випадку з нинішнім випуском ELLE Lithuania акцент зробили не стільки на моді, скільки на Україні та досвіді життя країни під час війни. Саме теми дітей, освіти, культури, майбутнього молодого покоління та суспільної стійкості стали основою інтерв’ю.

    Для литовської аудиторії цей номер також має політичний і суспільний контекст. Литва від початку повномасштабного вторгнення залишається одним із активних європейських партнерів України, тому українська тематика регулярно з’являється в місцевих медіа та культурних проєктах.

    Вересневий номер ELLE Lithuania вже представили читачам, а обкладинка із Зеленською стала одним із центральних інформаційних приводів нового випуску. На офіційному сайті видання матеріал про першу леді також увійшов до найпомітніших публікацій початку вересня.

  • «Ніхто не сказав, що не підтримає»: Власюк розповів про перспективи санкційного «закону Ґрема» у США

    «Ніхто не сказав, що не підтримає»: Власюк розповів про перспективи санкційного «закону Ґрема» у США

    У Палаті представників США зберігаються шанси на підтримку масштабного законопроєкту про посилення санкцій проти Росії та Ірану, який раніше отримав переконливу двопартійну підтримку в Сенаті. Уповноважений президента України з питань санкційної політики Владислав Власюк заявив, що під час його зустрічей із американськими конгресменами жоден із них прямо не сказав, що точно голосуватиме проти документа.

    Власюк провів у Вашингтоні три дні інтенсивних переговорів і зустрівся приблизно з двома десятками членів Палати представників. Крім Конгресу, український посадовець мав зустрічі в Міністерстві фінансів, Міністерстві торгівлі, Державному департаменті та ФБР. Мета візиту — переконати американських законодавців підтримати так званий санкційний «закон Ґрема», який уже пройшов Сенат, але поки не винесений на остаточне голосування у нижній палаті Конгресу.

    За словами Власюка, частина конгресменів одразу заявляла, що підтримує посилення санкцій проти Росії і виступає за якнайшвидше ухвалення документа. Інші висловлювали застереження щодо окремих положень, однак, за його словами, всі співрозмовники погоджувалися з необхідністю подальшого економічного тиску на Москву.

    Головним предметом дискусії стали вторинні тарифи проти держав, які купують російські енергоносії. Саме це положення викликає найбільше запитань у Палаті представників.

    «Ніхто не сказав, що він точно не буде підтримувати цей законопроєкт», — підсумував Власюк результати переговорів. Він додав, що навіть ті конгресмени, які поки не визначилися або схиляються до негативного рішення, залишаються відкритими до аргументів української сторони.

    За словами уповноваженого, під час зустрічей він намагався переконати американських політиків у необхідності збереження механізму вторинних тарифів. Київ розглядає його як один із ключових інструментів тиску не лише безпосередньо на Росію, а й на країни, які продовжують купувати значні обсяги російської нафти та газу.

    Санкційний законопроєкт, який отримав ім’я покійного сенатора-республіканця Ліндсі Ґрема, Сенат США схвалив 7 серпня 86 голосами проти 11. Це стало рідкісним прикладом широкої двопартійної підтримки жорсткіших економічних заходів проти Росії. Після схвалення Сенатом документ був переданий до Палати представників.

    Ініціативу тривалий час просували Ґрем та сенатор-демократ Річард Блюменталь. Після смерті Ґрема законопроєкт перейменували на його честь.

    Документ передбачає значне розширення санкційного тиску на Росію, російських посадовців, фінансові установи, енергетичні проєкти та судна, які використовуються для обходу нафтових обмежень. Окремий блок стосується Ірану.

    Одним із найрезонансніших положень є право президента США встановлювати мита до 100% проти найбільших покупців російської нафти й природного газу та держав, які допомагають обходити американські санкції на торгівлю російськими енергоресурсами. Серед найбільших покупців російської енергії фігурують Китай, Індія та Туреччина.

    Законопроєкт також дозволяє встановлювати мита до 500% на окремі товари російського походження, хоча для певних категорій, зокрема матеріалів, необхідних американській атомній енергетиці та медицині, передбачені винятки.

    Саме широкі тарифні повноваження президента Дональда Трампа стали одним із головних джерел суперечок у Конгресі. Частина демократів побоюється, що закон може надати Білому дому надто великий простір для застосування мит, а їхні наслідки можуть вийти далеко за межі санкційної політики щодо Росії.

    Є й суто економічні побоювання. У Палаті представників аналізують, чи не призведуть вторинні мита до подорожчання енергоносіїв і пального у США. Якщо великі імпортери російської нафти будуть змушені переорієнтуватися на інших постачальників, це може збільшити попит на альтернативні сорти нафти й вплинути на світові ціни.

    Через ці застереження перспектива швидкого голосування залишається невизначеною. Reuters наприкінці серпня повідомляв, що документ, попри сильну підтримку в Сенаті, стикається зі складнішим проходженням у Палаті представників. Лідер демократів у Палаті Хакім Джеффріс говорив про серйозні питання до тарифних положень законопроєкту, а окремі законодавці вважають, що президент США вже має достатньо повноважень для запровадження нових санкцій проти Росії.

    Водночас прихильники законопроєкту наполягають, що його ухвалення стане важливим політичним сигналом Москві та країнам, які допомагають Росії отримувати доходи від експорту енергоносіїв.

    Санкційний механізм задуманий так, щоб збільшити ціну співпраці з російським енергетичним сектором. Нафта й газ залишаються одним із ключових джерел валютних доходів Росії, тому автори документа розраховують тиснути не лише на російські компанії, а й на їхніх найбільших закордонних клієнтів.

    Сам Власюк під час поїздки намагається переконати конгресменів, що вторинні тарифи не варто вилучати з документа. За його оцінкою, після зустрічей частина скептично налаштованих законодавців принаймні почала додатково розглядати аргументи на користь цього механізму.

    Однак його слова не означають, що необхідна більшість у Палаті представників уже гарантована. Йдеться про оцінку українського посадовця за підсумками особистих зустрічей, тоді як офіційної дати голосування за законопроєкт поки не оголошено.

    Додатковою проблемою є календар Конгресу. Палата представників повернулася до Вашингтона після літньої перерви, але серед її першочергових завдань — бюджетні питання та недопущення нового припинення фінансування федерального уряду. Санкційний законопроєкт проти Росії при цьому залишається серед документів, доля яких ще не визначена.

    Таким чином, після переконливого голосування в Сенаті основна боротьба за санкційний пакет перемістилася до Палати представників. Українська сторона намагається зберегти найбільш жорсткі положення документа, насамперед механізм вторинних тарифів, тоді як частина американських законодавців прагне отримати більше гарантій щодо їхнього можливого впливу на ціни, торгівлю та повноваження президента.

    За оцінкою Власюка, головним позитивним сигналом після трьох днів переговорів стало те, що серед конгресменів, з якими він зустрічався, не було тих, хто категорично відкинув можливість підтримати законопроєкт. Чи перетвориться ця готовність до дискусії на необхідну кількість голосів, стане зрозуміло лише після того, як керівництво Палати представників визначиться з подальшим розглядом документа.