Daypolitico

Позначка: Валерій Залужний

  • Трамп підтримав вимогу Путіна щодо виборів в Україні, через що переговори в Маямі завершилися достроково

    Трамп підтримав вимогу Путіна щодо виборів в Україні, через що переговори в Маямі завершилися достроково

    У Маямі переговори обірвалися на півслові. Дводенні консультації між українською делегацією, Стівом Віткоффом, Джаредом Кушнером і представниками європейських столиць, НАТО та Єврокомісії завершилися вже після першого дня — 9 жовтня. Офіційно сторони говорили про підготовку до зими, стійкість енергосистеми, зерновий коридор, гарантії безпеки та «нові ідеї» щодо завершення війни. Насправді ж зустріч згорнулася після того, як американська сторона фактично відмовилася тиснути на Москву щодо ключових для Києва питань і висунула умову, яку українська делегація сприйняла як пряму спробу змінити формат політичного представництва України. За словами людини, обізнаної з перебігом обговорень, до певного моменту розмова йшла за звичним сценарієм. Українці доповідали про ситуацію на фронті та в тилу, визначали потреби в протиповітряній обороні й боєприпасах, детально розбирали ризики зимового періоду.

    Кушнер і Віткофф брали активну участь у дискусії та навіть почали обговорювати можливі пункти майбутньої угоди. Тема українських ударів по російських нафтопереробних заводах і пов’язаного з ними дефіциту дизельного пального на американському ринку, за цією версією, «взагалі не зачепила» переговорників — попри те, що того самого дня Дональд Трамп публічно оголосив про домовленість із Володимиром Путіним щодо постачання російського дизеля та тимчасового скасування санкцій на його експорт. Міністерство фінансів США оперативно видало тимчасову генеральну ліцензію. Обсяги, які називав Трамп (спочатку понад 300 тисяч тонн, потім сотні тисяч і мільйони), невеликі порівняно зі світовим ринком, однак сам факт зняття обмежень дає Москві додаткові доходи та знижує ефект від українських ударів по енергетичній інфраструктурі.

    Переломний момент, за тією самою інформацією, настав, коли Кушнер майже дослівно передав позицію, яку, за його словами, Путін виклав Трампу: Росія готова підписати мирну угоду з Україною, але лише із «законним президентом», обраним на виборах, і готова чекати на їх проведення. Трамп, за цією версією, погодився з таким підходом і заявив, що для досягнення миру Україні потрібні вибори. За свідченням учасника обговорень, ця заява шокувала українську делегацію. Давид Арахамія, голова фракції «Слуга народу» й один із ключових переговорників, заявив, що делегації необхідно зв’язатися з Володимиром Зеленським. Після розмови з президентом ухвалили рішення завершити переговори достроково. Публічно Віткофф назвав обговорення «конструктивними» та корисними для підготовки наступних контактів із Москвою. Українська сторона в офіційних коментарях була стриманішою.

    У наступні дні Трамп відкрито посилив ту саму риторику. Він заявив, що Путін «дуже хоче угоди», а Зеленський «не хоче», і прямо запропонував Україні «нового лідера, який зможе укласти угоду». Він критикував удари по російських НПЗ, пов’язуючи їх зі зростанням цін на дизельне пальне у США напередодні проміжних виборів. Зеленський відповів публічно: якщо Трамп і Путін хочуть виборів, нехай Москва забезпечить 60 днів повного припинення вогню — і Україна їх організує. «Звичайно, ми будемо готові до будь-якого вибору нашого народу», — сказав він в інтерв’ю ABC. Кремль відкинув ідею тимчасового перемир’я. Дмитро Пєсков повторив, що Росія прагне не паузи, а довгострокового миру. Сергій Лавров додав, що Зеленський «не заслуговує» на такий перепочинок.

    Європейські лідери публічно виступили на підтримку Зеленського. Йоганн Вадефуль, Еммануель Макрон, представники Великої Британії та Польщі заявили, що підтримують президента України й що лише українці вирішують, хто очолюватиме їхню державу. Урсула фон дер Ляєн підтвердила солідарність із Києвом. Однак усередині ЄС, за тією самою інформацією з оточення переговорів, уже триває окреме обговорення. Як саме пояснювати виборцям українське питання — як необхідність продовжувати військову підтримку чи як привід підштовхнути Київ до виборів і мирного процесу. Публічна риторика та закриті розрахунки щодо електоральних ризиків розходяться.

    Юридично вибори в Україні наразі неможливі. Закон «Про правовий режим воєнного стану» прямо забороняє проведення президентських, парламентських і місцевих виборів під час дії воєнного стану. Конституція продовжує повноваження Верховної Ради до його скасування. Центральна виборча комісія та міжнародні інституції, зокрема Парламентська асамблея Ради Європи, неодноразово зазначали, що повноцінний виборчий процес в умовах активних бойових дій, окупації частини території та перебування мільйонів людей за межами своїх домівок є нереалістичним без суттєвих законодавчих і логістичних змін. За даними опитувань, більшість українців виступає проти проведення виборів до завершення війни або принаймні до встановлення стійкого припинення вогню.

    Водночас електоральна картина вже відрізняється від тієї, що була у 2022–2023 роках. За даними опитування Rating Group, проведеного 3–5 жовтня 2026 року, Валерій Залужний має довіру 64% респондентів, а Зеленський і Кирило Буданов — по 53%. У гіпотетичному першому турі президентських виборів Зеленський отримує близько 23%, Залужний — близько 20%. Інші опитування свідчать, що понад половина українців не хоче бачити Зеленського на другому терміні, хоча й не підтримує негайного проведення виборів. Оцінка, яка циркулює серед учасників переговорів, — що ймовірність участі Зеленського в наступних виборах становить приблизно 50 на 50, а в разі його участі шанси на перемогу прямують до нуля, — залишається приватним судженням, а не підтвердженим фактом. Водночас вона відображає звуження політичного простору навколо президента після років корупційних скандалів, накопиченої втоми суспільства та зростання авторитету військових постатей.

    Американські важелі тиску при цьому нікуди не зникли. У повідомленнях західних медіа, зокрема Financial Times, ішлося про те, що в Маямі українцям прямо говорили про можливе призупинення обміну розвідувальними даними та постачання озброєння за механізмом PURL, якщо удари по російських НПЗ не припиняться. Україна й надалі критично залежить від американської розвідки та Starlink для управління безпілотниками. Київ неодноразово просив розширити доступ до Starlink на території Росії для завдання ударів на великій відстані, однак не отримав такого дозволу. Якщо не враховувати Starlink, американська підтримка, за оцінками учасників процесу, вже не забезпечує того оперативного ефекту, який мала раніше.

    Наступним кроком Вашингтона, за повідомленнями відкритих джерел, має стати візит Віткоффа та Кушнера до Москви до кінця жовтня з тими самими «новими ідеями». Київ у відповідь пропонує пов’язати будь-які поступки в енергетичній сфері із дзеркальним припиненням ударів по українській інфраструктурі та вимагає 60 днів тиші для можливого виборчого процесу. Європейці публічно підтримують Зеленського, але всередині вже прораховують, як довго зможуть пояснювати виборцям необхідність продовження військової підтримки порівняно з альтернативою у вигляді виборів і «мирного процесу» на умовах, які Москва формулює через Трампа. Розрив між тим, що говорили за зачиненими дверима в Маямі, і тим, що звучить публічно, став уже відчутним.

  • Різниця лише 0,1%: Зеленський і Залужний фактично зрівнялися у президентському рейтингу

    Різниця лише 0,1%: Зеленський і Залужний фактично зрівнялися у президентському рейтингу

    Президент України Володимир Зеленський та колишній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний мають практично однаковий рівень потенційної електоральної підтримки. За результатами нового опитування дослідницької компанії «Соціополіс», проведеного у другій половині вересня 2026 року, серед виборців, які готові взяти участь у голосуванні та вже визначилися зі своїм вибором, Зеленського підтримали б 23,0%, а Залужного — 22,9%. Різниця становить лише 0,1 відсоткового пункту.

    Серед усіх опитаних показники також майже ідентичні: 19,1% назвали Володимира Зеленського, а 19,0% — Валерія Залужного. З огляду на заявлену методологією похибку для показників близько 20% — до 2,5 відсоткового пункту — статистично визначити, хто з цих двох має більшу підтримку, за результатами цього опитування неможливо.

    Дослідження проводили з 16 по 21 вересня 2026 року методом телефонних інтерв’ю CATI на основі випадково згенерованих мобільних номерів. Соціологи опитали 1002 повнолітніх жителів України. До вибірки не включали громадян, які перебували за кордоном, а також мешканців тимчасово окупованих територій, де не працює український мобільний зв’язок. Для показників, близьких до 50%, максимальна теоретична похибка становить 3,1%, для показників близько 25% — 2,7%, а близько 20% — 2,5%.

    За двома першими позиціями розташувалися Петро Порошенко — 10,7% серед визначених виборців, Кирило Буданов — 9,5%, Андрій Білецький — 8,7%, Михайло Федоров — 7,6% та Дмитро Разумков — 6,9%. Олександра Усика в потенційному президентському голосуванні підтримали б 3,2% визначених виборців, Юлію Тимошенко — 3,0%. Ще 8,5% усіх опитаних не визначилися з кандидатом, 7,2% заявили, що не брали б участі у голосуванні, а 1,2% зіпсували б бюлетень.

    Що показало моделювання другого туру

    Соціологи також запропонували респондентам кілька гіпотетичних пар другого туру. У парі Залужний — Зеленський 46,1% від усіх опитаних обрали Залужного, 28,0% — Зеленського. Серед респондентів, які заявили про намір голосувати та визначилися між двома запропонованими кандидатами, показники становили 62,2% і 37,8% відповідно. При цьому 16,4% усіх респондентів заявили, що в такому другому турі взагалі не голосували б, 4,8% зіпсували б бюлетень, а 4,7% не визначилися.

    Водночас це саме моделювання гіпотетичного голосування, а не прогноз результату майбутніх виборів. Склад кандидатів, політична ситуація, перебіг війни та навіть умови проведення голосування до початку реальної виборчої кампанії можуть суттєво змінитися.

    Інші змодельовані пари також продемонстрували різні розподіли підтримки. У парі Кирило Буданов — Володимир Зеленський серед визначених респондентів показники становили 57,0% і 43,0%, у парі Буданов — Залужний — 40,3% і 59,7%, а у парі Зеленський — Михайло Федоров — 48,5% і 51,5%.

    Що змінилося за кілька місяців

    Особливо показовою виглядає динаміка порівняно з червневим дослідженням тієї ж компанії.

    На початку червня «Соціополіс» фіксував серед визначених виборців 31,2% підтримки Зеленського та 22,3% Залужного. Тоді різниця між ними становила майже дев’ять відсоткових пунктів. У вересневому вимірюванні показники становлять уже 23,0% і 22,9%.

    У червні третім був Кирило Буданов із 14,1% серед визначених виборців, а Петро Порошенко мав 8,6%. У вересні порядок змінився: Порошенко отримав 10,7%, а Буданов — 9,5%. Водночас пряме порівняння окремих цифр варто робити обережно, оскільки громадська думка під час війни може швидко реагувати на події, а кожне опитування має власну статистичну похибку.

    Про популярність Залужного серед українців раніше писала й «Ненька інфо». У матеріалі про суспільну реакцію на його публічний виступ видання наводило результати серпневого опитування Rating Group: тоді Залужному довіряли 68% респондентів, Володимиру Зеленському — 59%, а Кирилу Буданову — 62%. Водночас показник довіри не є тотожним електоральному рейтингу і не показує автоматично, як люди проголосували б на виборах. «Залужний пожартував про англійську — і почалася атака: Тука пояснив, чого насправді бояться на Банковій» — Ненька інфо

    Які партії називали респонденти

    Опитування містило й моделювання можливих парламентських виборів. Тут соціологи отримали щільну групу з чотирьох політичних сил.

    Потенційну партію Валерія Залужного підтримали б 16,0% виборців, які готові голосувати та вже визначилися. Потенційну партію Володимира Зеленського — 13,9%, «Європейську Солідарність» Петра Порошенка — 13,5%, потенційну «Третю Штурмову» Андрія Білецького — 13,1%.

    Далі йдуть потенційна політична сила Кирила Буданова з 9,1%, «Розумна політика» Дмитра Разумкова — 7,9%, потенційні партії Ігоря Терехова та Михайла Федорова — по 6,0%.

    Водночас тут є принциповий нюанс: частина названих соціологами «партій» є гіпотетичними конструкціями для опитування, а не обов’язково реально зареєстрованими політичними силами, які вже оголосили участь у виборах. Сам Залужний також не оголошував у межах цього дослідження про висунення кандидатом у президенти.

    Коли українці хочуть вибори

    Понад половина опитаних — 53,6% — заявили, що після реального припинення бойових дій президентські та парламентські вибори варто проводити одночасно. 22,2% вважають, що першими мають відбутися президентські вибори, а 19,0% — парламентські.

    При цьому за чинним українським законодавством під час воєнного стану президентські, парламентські та місцеві вибори не проводяться. Частина перша статті 19 Закону «Про правовий режим воєнного стану» прямо встановлює таку заборону. Центральна виборча комісія у своїх рішеннях 2026 року також наголошувала, що питання проведення виборів вирішуватиметься після усунення обставин, які зараз роблять їх неможливими.

    У ЦВК паралельно готуються до майбутнього голосування, зокрема опрацьовують питання безпеки, виборчої інфраструктури та адаптації законодавства до умов після завершення воєнного стану. Представники Комісії наголошували, що для проведення виборів необхідні щонайменше безпекові передумови та нормативна база, пристосована до наслідків війни.

    Про дискусію щодо можливих виборів нещодавно писала й «Ненька інфо». У матеріалі про заяви Михайла Федорова видання звертало увагу на аргументи депутатів щодо безпеки та необхідності адаптувати виборче законодавство до нових умов. «Міша, ти сам у це віриш?»: заява Федорова про вибори спричинила бурхливу реакцію українців — Ненька інфо

    Що українці говорять про війну

    Окрема частина дослідження стосувалася бачення завершення війни. 46,4% опитаних назвали найважливішою метою України збереження незалежності та суверенітету навіть за умови територіальних втрат. Для 25,8% головним залишається повернення контролю над окупованими територіями, а 14,7% назвали пріоритетом воєнну поразку або послаблення Росії.

    59,5% респондентів вважають, що досягнення українських цілей можливе шляхом поєднання військових дій і дипломатії. Виключно військовий шлях назвали 15,2%, виключно дипломатичний — 14,9%.

    75% говорять про зростання корупції

    Ще один великий блок дослідження стосувався корупції. 75,2% опитаних вважають, що її рівень за час повномасштабного вторгнення зріс. 16,1% сказали, що ситуація не змінилася, 3,5% — що корупції стало менше. Це оцінки самих респондентів, а не вимірювання фактичного рівня корупції.

    На запитання, з ким респонденти пов’язують високий рівень корупції, 59,0% назвали президента та його оточення/Офіс президента, 54,7% — Верховну Раду та народних депутатів, 48,2% — правоохоронну і судову систему. У дослідженні можна було називати кілька відповідей, тому ці показники не складаються до 100%.

    Сам «Соціополіс» окремо застерігає, що соціологію воєнного часу потрібно трактувати з урахуванням міграції, недоступності частини територій, можливої меншої готовності окремих груп відповідати на політичні питання та інших чинників. Тому нинішні цифри показують настрої опитаного населення в конкретний період 16–21 вересня, а не встановлюють результат майбутніх виборів.

  • Залужний пожартував про англійську — і почалася атака: Тука пояснив, чого насправді бояться на Банковій

    Залужний пожартував про англійську — і почалася атака: Тука пояснив, чого насправді бояться на Банковій

    Невеликий жарт Валерія Залужного про власну англійську несподівано переріс у чергову політичну дискусію навколо колишнього головнокомандувача ЗСУ. Ексголова Луганської обласної військово-цивільної адміністрації Георгій Тука вважає, що різка реакція окремих Telegram-каналів на слова нинішнього посла України у Великій Британії свідчить не стільки про мовне питання, скільки про нервозність через високий рівень суспільної довіри до Залужного.

    Приводом стала фраза Залужного під час виступу англійською. Він із самоіронією зауважив, що після цього люди, які розмовляють російською, зможуть обговорювати його «неідеальну англійську». За версією Туки, у початковому формулюванні не було твердження, що всі критики Залужного є прихильниками Росії. Однак у частині Telegram-сегмента слова генерала почали подавати саме в такій інтерпретації.

    Тука назвав це свідомим перекручуванням змісту. На його думку, фраза була звичайною самоіронією людини, яка знає, що її вимову регулярно обговорюють у соцмережах, і вирішила пожартувати про це першою. Водночас колишній чиновник переконаний: масштаб реакції показує, що будь-які публічні появи Залужного дедалі частіше розглядаються через призму майбутньої політичної конкуренції.

    Певне фактичне підґрунтя для розмов про популярність Залужного справді існує. За результатами опитування соціологічної групи «Рейтинг», проведеного 5–6 серпня 2026 року, Залужному довіряли 68% респондентів, не довіряли 21%. Для порівняння, Кирилу Буданову довіряли 62%, а Володимиру Зеленському — 59%. Таким чином, серед фігурантів цього дослідження саме колишній головнокомандувач мав найвищий показник довіри.

    Однак тут є важливий нюанс, який змінює картину. Високий рейтинг довіри не дорівнює автоматичній перемозі на виборах. У тому ж опитуванні «Рейтингу» на запитання про перший тур гіпотетичних президентських виборів 25,2% респондентів назвали Зеленського, 16,7% — Залужного, 12,5% — Михайла Федорова. Тобто Залужний випереджав більшість потенційних конкурентів, але поступався чинному президенту.

    Схожу картину показало й інше серпневе дослідження — Info Sapiens. Опитування, проведене з 8 до 23 серпня, давало Зеленському 23% підтримки у гіпотетичному першому турі, Залужному — 12,7%. Водночас умовна партія Залужного отримувала 12,1%, майже наздоганяючи умовну політсилу Зеленського з 13,7%. Автори дослідження окремо застерігали, що в умовах війни такі цифри слід розглядати радше як показник політичного потенціалу, ніж як прогноз реального результату виборів.

    Саме тому слова Туки про «страх рейтингу» наразі залишаються політичною оцінкою, а не встановленим фактом. Публічних доказів того, що Офіс президента координував конкретні публікації Telegram-каналів про англійську Залужного, немає. Так само сама по собі критика посла чи його вимови не доводить існування централізованої кампанії. Проте очевидно інше: прізвище Залужного залишається одним із найчутливіших у дискусіях про можливу післявоєнну політичну конфігурацію.

    Тема його англійської загострилася ще й через попередні публічні відео. На початку вересня у мережі активно обговорювали англомовне привітання Залужного з нагоди культурного проєкту у Полтаві, де відкрили перший в Україні Шекспірівський сад і погруддя драматурга. Сам проєкт готували як міжнародну культурно-освітню ініціативу, а до його презентації долучалися представники академічних кіл із різних країн.

    Після цього окремі ресурси зосередили увагу вже не на змісті звернення Залужного, а на його вимові й манері говорити англійською. Тож наступний жарт про «неідеальну англійську» фактично став відповіддю на тему, яка до того кілька днів циркулювала у соцмережах.

    Політичний підтекст виникає ще й тому, що Залужний давно перестав бути лише колишнім військовим командувачем у суспільному сприйнятті. З травня 2024 року він офіційно є надзвичайним і повноважним послом України у Великій Британії — відповідний указ підписав президент Володимир Зеленський. Водночас Залужний регулярно виступає з текстами й промовами про війну, майбутню архітектуру безпеки та оборонну політику. Лише 8 вересня він закликав партнерів посилити українську ППО та оборонні спроможності після нових російських атак, наголосивши, що підтримка України безпосередньо пов’язана з безпекою Європи.

    Попри постійні припущення про можливу президентську кампанію, сам Залужний на початку 2026 року займав значно обережнішу позицію. У лютому він заявляв, що поки триває війна і діє воєнний стан, не обговорює власні політичні плани й нічого не робить у цьому напрямку. За його словами, політична боротьба в цей момент могла б посилити внутрішній розбрат.

    Юридично президентські або парламентські вибори під час воєнного стану й справді не проводяться. Стаття 19 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» прямо забороняє проведення виборів президента, Верховної Ради та органів місцевого самоврядування в цей період. Тому всі нинішні електоральні рейтинги залишаються гіпотетичними.

    Це, однак, не робить їх політично неважливими. Для чинної влади, майбутніх партійних проєктів і потенційних кандидатів показники довіри демонструють, хто вже зараз має стартовий суспільний капітал. І в цьому сенсі Залужний залишається одним із найсильніших публічних діячів країни.

    Сам Тука трактує історію з англійською саме через цю оптику. На його думку, якби Залужного не сприймали як потенційно сильного політичного конкурента, один жарт про власну вимову не став би приводом для настільки емоційної інформаційної хвилі.

    Водночас соціологія показує більш складну ситуацію, ніж проста формула «Залужний перемагає владу». Він справді має надзвичайно високий рівень довіри, але за показником голосування у першому турі останні серпневі дослідження ставили Зеленського вище. А сам Залужний публічно не оголосив ані про створення партії, ані про участь у президентських виборах.

    Тому головним у цій історії поки є не англійська вимова посла. Значно показовішим є те, наскільки швидко будь-яка його публічна фраза перетворюється на дискусію про Банкову, рейтинги та майбутні вибори. І це саме по собі демонструє, наскільки вагомою політичною фігурою залишається Валерій Залужний навіть без офіційного входження у політику.

  • «Перемовини можуть стати пасткою»: Залужний назвав головну помилку України та умову безпечного миру

    «Перемовини можуть стати пасткою»: Залужний назвав головну помилку України та умову безпечного миру

    Будь-які переговори з Росією без сильної, технологічної та деполітизованої української армії можуть перетворитися на пастку. Таку позицію висловив посол України у Великій Британії та колишній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний у колонці до 35-річчя Незалежності України. Він пов’язав нинішню велику війну з десятиліттями роззброєння, занепадом оборонної промисловості та надмірною вірою у зовнішні гарантії, а також закликав перетворити воєнний досвід України на нову систему національної та європейської безпеки.

    У своєму великому тексті Залужний фактично підбиває підсумок перших 35 років української незалежності й намагається відповісти на питання, чому країна врешті опинилася у найбільшій війні в Європі за десятиліття. На його думку, однією з головних причин стали втрачені можливості після 1991 року. Замість швидкого формування сильних інституцій, економіки, оборонної промисловості, науки й технологічної бази Україна багато років скорочувала військовий потенціал і втрачала стратегічні підприємства.

    Ексголовком ставить питання, наскільки виправданими були масове роззброєння, скорочення оборонних видатків і рішення, які послаблювали військовий потенціал молодої держави. Він наголошує: Україна втрачала не лише озброєння, а й заводи, виробничі компетенції, наукові школи та технології. Саме дефіцит такої бази сьогодні ускладнює створення повноцінної власної ракетної та протиракетної галузі.

    Окремий акцент Залужний робить на Будапештському меморандумі. На його переконання, головний урок цього документа полягає не просто в історії ядерного роззброєння, а в розумінні того, що безпека держави не може триматися лише на міжнародних запевненнях. Навіть найгучніші політичні гарантії не замінять власної здатності країни чинити опір і вести довготривалу боротьбу, якщо напад усе ж станеться.

    Залужний фактично проводить пряму лінію від подій 1990-х до 2014 року. Тоді, за його оцінкою, Україна вперше гостро відчула наслідки попередньої неготовності. Анексія Криму та початок війни на Донбасі змусили суспільство по-справжньому переоцінити роль Збройних сил. Армія почала відновлюватися, а безпека поступово стала однією з головних державних тем.

    Однак Мінські домовленості, на думку колишнього головнокомандувача, дали Україні лише обмежений час. Залужний формулює цей урок жорстко: шанс дається один раз. Якщо держава використовує паузу не для фундаментального посилення, а для відкладання проблем, у якийсь момент ці проблеми повертаються вже у формі війни. Саме так він оцінює дипломатичні маневри навколо Росії перед початком повномасштабного вторгнення.

    Ця логіка підводить Залужного до одного з найгучніших висновків його колонки — питання нинішніх переговорів із Москвою. Він не стверджує, що дипломатія сама по собі непотрібна. Навпаки, як можливий вихід із війни він згадує припинення вогню. Однак попереджає, що навіть переговорний процес може стати небезпечним, якщо Україна підійде до нього ослабленою.

    За його словами, найбільша пастка — це не сам факт переговорів, а слабка, деморалізована та заполітизована армія. Саме вона, в разі провалу домовленостей або нового нападу, може позбавити державу можливості вирватися з небезпечної ситуації. Тобто головною гарантією будь-якого мирного процесу має бути не документ, а здатність України завдати противнику неприйнятної ціни у разі повторної агресії.

    Залужний також наголошує, що після 2022 року сама природа війни радикально змінилася. Сучасне поле бою — це вже не тільки танки, артилерія, літаки та ракети. Дедалі більшу роль відіграють безпілотні системи, штучний інтелект, автономне управління, роботизовані комплекси, аналіз величезних масивів даних і стійкий супутниковий зв’язок.

    Саме тому Україна, за його словами, фактично стала одним із головних центрів військово-технологічної революції XXI століття. Чотири з половиною роки повномасштабного протистояння з Росією дали ЗСУ досвід ведення масштабної технологічної війни проти чисельно більшого противника — досвід, якого наразі немає навіть у більшості армій НАТО.

    Із цього Залужний робить стратегічний висновок: український воєнний досвід не можна втратити після завершення бойових дій. Його необхідно перетворити на доктрину, військові розробки — на потужний сектор економіки, а армію — на постійну систему стримування майбутньої агресії.

    Колишній головнокомандувач підкреслює, що для цього недостатньо просто купувати зброю. Справжня система безпеки має починатися значно раніше — з освіти, науки, підготовки інженерів, математиків, фізиків, конструкторів та фахівців із нових технологій. Саме наукова та виробнича спроможність визначатиме, чи зможе Україна самостійно створювати ракети, системи ППО, дрони, роботизовані комплекси й інші засоби війни майбутнього.

    Залужний також критично ставиться до спроб замінити справжню державну стратегію красивими інформаційними кампаніями. На його думку, маркетинг чи політичні гасла не здатні компенсувати відсутність системного планування. Потрібні чітка політична мета, науково обґрунтовані рішення та військова стратегія, підпорядкована довгостроковій меті держави.

    Водночас він розглядає Україну вже не як буфер між Росією та Заходом, а як одного з потенційних архітекторів нової європейської системи безпеки. За його оцінкою, саме український спротив остаточно показав неспроможність старої концепції «сірих зон», коли країни між Росією та НАТО фактично залишалися в геополітичній невизначеності.

    Україна, пише Залужний, уже опинилася в епіцентрі процесу формування нової безпекової архітектури Європи. Її Збройні сили мають унікальний бойовий досвід, а український оборонний сектор випробовує рішення, які згодом можуть визначати розвиток армій усього континенту. Питання, за його словами, лише в тому, чи готові самі європейські держави визнати ці нові реалії та відмовитися від підходів часів холодної війни.

    Особливе місце в колонці займає думка про те, що Росія не відмовилася від фундаментального заперечення української незалежності. Поки в Кремлі розпад СРСР сприймають як історичну помилку, Москва, за оцінкою Залужного, не матиме стимулу до справжнього довготривалого компромісу з Україною. Саме тому будь-яка система миру повинна будуватися з урахуванням можливості нової агресії.

    Водночас ексголовком переконаний, що Росія не здатна здобути стратегічну перемогу у великій війні. Проте для України цього недостатньо: завдання полягає не лише у виживанні під час нинішнього вторгнення, а й у створенні такої державної системи, яка зробить повторення подібної війни максимально малоймовірним.

    Саме тому головною метою найближчих років Залужний називає перетворення отриманого досвіду на довгострокову систему національної безпеки. Йдеться про сильні ЗСУ, власний оборонно-промисловий і науковий потенціал, стійкі державні інституції, підготовлене до спротиву суспільство та місце України в новій архітектурі європейської безпеки.

    Фактично головний меседж його колонки зводиться до одного: мир сам по собі не може бути гарантією безпеки. Навіть після припинення вогню Україна не має повторити помилку попередніх десятиліть і почати скорочувати оборону в очікуванні, що нової війни не буде. Навпаки, саме після завершення бойових дій сильна армія, технології та оборонна промисловість мають стати одним із фундаментів держави.

    Для Залужного це не лише військова задача. Він говорить про ширшу модель країни, в якій безпека повинна бути пов’язана з економікою, освітою, наукою, технологіями та історичною пам’яттю. Лише тоді, за його логікою, українська незалежність перестане залежати від чергової міжнародної домовленості та стане незворотною реальністю.

  • Ветерани як нова політична сила, чи змінять військові українську владу після війни

    Ветерани як нова політична сила, чи змінять військові українську владу після війни

    У лютому 2025 року Оксана Коляда, ексміністр у справах ветеранів і керівниця ГО «Простір можливостей», публічно говорила про понад 1,2 млн ветеранів за даними реєстру. Станом на 1 квітня 2026 року Єдиний державний реєстр ветеранів війни вже фіксував 1 777 382 особи, з яких статус учасника бойових дій мали 1 462 323. До 1 травня 2026-го цифра перевищила два мільйони та продовжує зростати. Після завершення активної фази війни експерти та саме Міністерство у справах ветеранів говорять про 5–6 млн осіб (включаючи сім’ї загиблих), тобто про 15–20% населення країни. Це вже не соціальна категорія, а демографічний та електоральний факт. У регіонах із високою концентрацією ветеранів будь-який кандидат чи партія, які ігнорують їх запити, ризикують втратити вирішальні відсотки.

    Державний реєстр громадських об’єднань ветеранів містить десятки всеукраїнських організацій. Більшість із них побудовані за відомчим принципом: окремо асоціації ветеранів внутрішніх військ МВС, кримінально-виконавчої служби, учасників АТО. Це не єдина інфраструктура, а мозаїка лобістських груп, успадкована ще з довоєнних часів і так і не консолідована. Паралельно з 2015 року виросли низові структури іншого типу — «Побратими», ветеранські простори за підтримки IREX і Держдепартаменту США, український ветеранський фонд, що розподіляє державні гранти. Усі вони займаються реінтеграцією та психосоціальною підтримкою, а не електоральною мобілізацією. Однак саме з такої інфраструктури в інших країнах з часом виростали структури впливу, здатні розмовляти з владою на рівних.

    У 2026 році при Міністерстві у справах ветеранів розпочала роботу Рада ветеранів війни за незалежність України — постійний консультативно-дорадчий колегіальний орган, покликаний залучати ветеранів до формування та реалізації державної ветеранської політики. До її складу увійшли 27 представників — по одному від кожної області України, Автономної Республіки Крим, Києва та Севастополя, обраних самими ветеранами через регіональні збори. За прозорістю процесу стежив громадський рух «ЧЕСНО». Склад затверджено наказами міністерства 14 та 16 липня 2026 року, перше засідання відбулося 18 липня. Формально це дорадчий орган без владних повноважень. За архітектурою — регіональна виборність, легітимність через голосування всередині самої групи, постійний канал комунікації з державою — це структура, яка в інших обставинах перетворюється на партійний з’їзд.

    Є й прямий фінансовий контур. Видатки державного бюджету на «ветеранську політику» зросли з 12,6 млрд грн у 2025 році до 18,9 млрд грн у бюджеті-2026 — майже на 50% за один рік. Житло для ветеранів з інвалідністю I–II групи (5,7 млрд грн), облаштування Національного військового меморіального кладовища (4 млрд грн), підтримка адаптації до цивільного життя (8,2 млрд грн) — це вже не просто соціальні виплати. Це формований бюджетний комплекс, навколо розподілу якого неминуче вибудується боротьба інтересів — із підрядниками, фондами-посередниками та лобістськими групами.

    Від спільного фронту до різних політичних інтересів

    Ключова помилка в розмові про «ветеранську партію» — уявлення, ніби у двох мільйонів людей є єдиний інтерес, який просто чекає організаційного оформлення. На практиці всередині цієї групи вже чітко видно лінії розлому за право говорити від її імені.

    Кадрові офіцери, які командували підрозділами, мають досвід прийняття рішень і природну ієрархічну легітимність. Саме з цього середовища виходять фігури рівня Залужного. Рядові мобілізовані, які пройшли важкі ротації без командних повноважень, мають інший набір вимог — передусім до справедливості самої системи призову та ротації. Ветерани-підприємці, які отримали гранти через Український ветеранський фонд і збудували бізнес, структурно ближчі до дерегуляційної повістки, ніж до патерналістської. Ветерани з інвалідністю — окрема категорія з юридично закріпленими вимогами (пріоритет у житлових компенсаціях, протезування, реабілітація), які не збігаються автоматично з вимогами працездатних побратимів. Нарешті, сім’ї загиблих — юридично окрема категорія зі своєю системою виплат, розшуку, ДНК-ідентифікації та визнання статусу. Вони мають, можливо, найсильніший моральний капітал з усіх перелічених груп, але фізично не мають власного бойового досвіду, щоб говорити від імені «фронту» в буквальному сенсі.

    Ці групи не ворогують. Але у них різні пріоритети, різна швидкість організації та різний тип легітимності. Саме тому реалістичний сценарій виглядає не як поява однієї великої ветеранської партії, а як боротьба кількох центрів за право говорити від імені всіх: відомчі асоціації з радянською за походженням організаційною культурою, нові низові НКО із західним грантовим фінансуванням і прозорими процедурами, персональні бренди відомих командирів і потенційно — представники сімей загиблих, чия моральна позиція в публічних дебатах про ціну та умови завершення війни може виявитися політично вагомішою, ніж позиція живих ветеранів.

    З цього випливає контрінтуїтивний висновок, що найбільш імовірний сценарій — не партія ветеранів, яка захопить владу, а ветерани, розчинені одразу в усіх великих партіях. Не єдина структура, що вимагає своєї частки влади, а десятки людей із військовим минулим у кожній партійній команді. Політична трансформація відбувається практично непомітно, без оголошення про створення ветеранської партії, але з поступовим зростанням частки людей зі спільним військовим досвідом серед тих, хто ухвалює рішення.

    Межі політичного впливу на прикладі попереднього досвіду

    Після парламентських виборів 2014 року до Верховної Ради увійшли близько двох десятків бойових командирів. Андрій Білецький пройшов як самовисуванець, Семен Семенченко — за списком «Самопомочі», Андрій Тетерук і Юрій Береза — через «Народний фронт», Дмитро Ярош — по мажоритарному округу. У парламенті опинилися люди з реальним фронтовим досвідом і високим на той момент політичним капіталом.

    Це виглядало як поява нового політичного суб’єкта. Ветеранський статус давав швидку легітимність. Частина комбатів намагалася зберегти організаційний зв’язок із бойовими структурами або створити на їх основі політичні проекти. Однак уже через кілька років стало очевидно, що перша хвиля не сформувала самостійного політичного класу. Більшість розчинилася в існуючих партіях. Спроби йти окремим шляхом виявилися обмеженими.

    Проєкт, пов’язаний з Андрієм Білецьким у 2016 році, так і не зміг перетворитися на загальнонаціонального політичного гравця. На виборах 2019 року окремі ветеранські та фронтові політичні бренди не змогли вийти за межі вузької аудиторії й залишилися на периферії великої політики. Причини цього провалу були глибшими, ніж просто низька електоральна підтримка. У 2014 році ветерани мали політичний капітал і помітних лідерів, але не мали масової організаційної бази. Масштаб АТО залишався порівняно невеликим, суспільство сприймало війну як локальний конфлікт, а ветеранська спільнота була занадто вузькою і фрагментованою, щоб перетворити окремі імена на стійку політичну силу. Лідери були, масштабу не було.

    Після 2022 року ситуація обернулася. Тепер є потенційно масова база — мільйони людей, для яких війна стала частиною біографії. Але поки немає єдиного політичного центру, здатного цей масштаб конвертувати. Перша хвиля мала лідерів без масштабу. Нинішня має масштаб без організації, яка могла б його політично оформити.

    Від масової армії до політичної еліти, два різні шляхи США та Ізраїлю

    Порівняння США та Ізраїлю цікаве тим, який механізм відтворення еліти стоїть за цим рухом і чому в одному випадку він вичерпався, а в іншому працює вже майже вісімдесят років.

    У Конгресі США частка ветеранів була історично колосальною, у 1971 році військовий досвід мали 73% членів Конгресу, при тому що серед населення ветерани становили менш як 15%. Це була пряма проєкція загального призову Другої світової війни на політичний клас. Військовий досвід був масовим, і перші постпризовні покоління політиків масово несли його в органи влади, не створюючи окремої «партії фронтовиків» — вони просто заповнили існуючі Демократичну та Республіканську партії. Механізм працював через сам факт того, що майже кожен чоловік політично активного віку пройшов через армію. Коли у 1973 році США перейшли до професійної армії, цей вбудований механізм зупинився. Частка ветеранів методично знижувалася: 62% у 1981-му, 48% у 1991-му, 30% у 2001-му, близько однієї шостої у складі Конгресу 2025 року.

    Показово, що про якість відтворення дбає не Конгрес сам по собі, а зовнішній інститут заснований у 1919 році «Американський легіон» — формально позапартійна лобістська організація, яка протягом століття домагалася конкретних законів, але ніколи не намагалася стати кадровим конвеєром до органів влади.

    Ізраїль влаштований інакше саме в частині механізму відтворення. Майже загальний військовий обов’язок діє безперервно вже майже вісім десятиліть, і перехід із Генерального штабу до уряду залишається рутинним маршрутом для кожного нового покоління командувачів. Колишні начальники Генштабу не просто йшли в уряд — Іцхак Рабін та Ехуд Барак ставали прем’єр-міністрами, а десятки інших генералів отримували міністерські посади. У 2018–2019 роках цей процес пішов ще далі: троє колишніх начальників Генштабу — Бені Ганц, Габі Ашкеназі та Моше Яалон — опинилися в одній політичній конструкції «Кахоль Лаван» разом із цивільним політиком Яїром Лапідом. Військовий досвід тут перетворився не просто на особистий політичний капітал, а на окремий політичний бренд.

    Механізм працює тому, що сама армія є постійним, а не тимчасовим інститутом соціалізації майбутньої еліти, а низький прохідний бар’єр у Кнесеті структурно полегшує вхід нових списків. Звідси питання, чи залишиться українська армія після війни інститутом, що безперервно виробляє політичну еліту, — чи, як у США після 1973 року, військова служба повернеться до статусу вузької професії, і нинішня хвиля довіри до військових виявиться історичним сплеском одного покоління.

    Демобілізація і початок нової політичної боротьби

    Поки йде війна, досвід фронту працює як спільний код. Він згладжує розбіжності між людьми, які в мирному житті ніколи б не опинилися в одній кімнаті. Коли цей код перестане бути універсальним, суспільство раптом виявиться розколотим по лінії. Саме в цей момент політичний капітал військових перестане бути абстрактним рейтингом довіри і перетвориться на конкретну силу, здатну або стабілізувати систему, або розхитати її.

    Досвід уже є, у липні 2025 року перші масштабні антиурядові виступи з початку повномасштабного вторгнення — ті, що пізніше назвали «картонковим Майданом» — почалися з публічного заклику одного ветерана. Дмитро Козятинський написав у соцмережах кілька речень, і люди вийшли до театру Франка. Серед демонстрантів були і чинні військові, і демобілізовані. Вони кричали не про пільги, а про інституції. Це був сигнал, що бойовий досвід уже вміє конвертуватися в політичну дію без партійних структур і без дозволу згори.

    Держава на такі сигнали реагує подвійно. З одного боку — спроби кооптації. Найрейтинговіших командирів намагаються втягнути в адміністративну орбіту, запропонувати посади, зробити частиною системи. З іншого — дедалі відкритіше формулюється страх. На форумі «Ветерани як новий політичний суб’єкт» у грудні 2025-го Валерій Залужний прямо сказав те, що багато хто вважав за краще не проговорювати: чиновники й політики вже сьогодні починають дивитися на армію як на загрозу — саме через політичну конкуренцію. Він описав механіку ризику без емоцій. Коли після демобілізації людина з бойовим досвідом і доступом до зброї опиняється без роботи, житла й можливості реалізувати себе, вона стає вразливою до провокацій і «спокуси легких грошей».

    Історичні паралелі, які він навів, — Друга світова і афганські «лихі дев’яності» — не були риторичним прийомом. Це був перелік відомих сценаріїв, у яких повернення великих контингентів без системної реінтеграції закінчувалося зростанням злочинності, вуличного насильства і, в крайніх випадках, політичною дестабілізацією аж до громадянського конфлікту.

    Другий Майдан у класичному сенсі — масовий цивільний штурм влади виглядає малоймовірним. Але «ветеранський» варіант може бути іншим. Він не обов’язково виллється в намети на майдані. Він може початися з серії локальних конфліктів, з політичних списків, побудованих на наративі «зрадженої війни», з ситуацій, коли частина фронтовиків сприйме будь-яке компромісне врегулювання як особисту зраду. Експерти вже описують «ідеальний шторм»: одночасне поєднання мирної угоди з територіальними поступками, масової демобілізації і перших повоєнних виборів у горизонті року-півтора. У такій конфігурації приховані лінії розколу між тими, хто воював, і тими, хто ухилявся, між тими, хто втратив, і тими, хто «відсидівся» — виходять на поверхню майже одночасно. Воєнна єдність розчиняється за кілька місяців.

    Досвід інших країн показує, що коли військовий досвід перестає бути спільним, він або інституціоналізується через партії, місцеве самоврядування, державні посади або йде в тінь і починає шукати інші канали впливу. В Україні вже видно, що на місцевому рівні ветерани активніше включаються в громадські рішення, ніж середнє населення. На загальнонаціональному рівні процес іще не оформлений. Саме в цій щілині між локальною активністю і відсутністю системного політичного представництва і криється головна небезпека.

    Держава може відповісти кооптацією найяскравіших постатей і ігноруванням решти. Може спробувати створити реальні кар’єрні ліфти. Або може продовжувати дивитися на військових як на потенційну політичну загрозу. Третій варіант уже зараз звучить у публічних виступах найавторитетніших командирів. І якщо він переможе, то питання «чи будуть бунти» перестане бути гіпотетичним. Воно стане питанням термінів і масштабів.

     

  • Залужний зробив гучну заяву про НАТО та назвав альтернативу для УкраїниЗалужний зробив гучну заяву про НАТО та назвав альтернативу для України

    Залужний зробив гучну заяву про НАТО та назвав альтернативу для УкраїниЗалужний зробив гучну заяву про НАТО та назвав альтернативу для України

    Посол України у Великій Британії Валерій Залужний заявив, що не бачить реальної перспективи вступу України до НАТО в тому вигляді, в якому Альянс існує сьогодні. На його думку, сучасна модель НАТО вже не відповідає безпековим викликам, які виникли після початку повномасштабної війни Росії проти України. Водночас він наголосив, що Київ має продовжувати активну співпрацю з державами-членами Альянсу, насамперед у сфері військових технологій та оборонних можливостей.

    Посол зазначив, що добре знає механізми роботи НАТО, адже протягом приблизно 12 років безпосередньо займався впровадженням стандартів Альянсу у Збройних силах України. За його словами, за цей час він неодноразово чув заяви про те, що Україна ось-ось стане членом НАТО, однак цього так і не сталося.

    “Дуже добре знаю НАТО. Років 12, мабуть, особисто займався тим, щоб ми оволоділи стандартами НАТО і слухав кожного року казки про те, що ось-ось-ось ми вступимо в НАТО. Ніколи ми в нього, на жаль, не вступимо!” – заявив Залужний.

    Водночас він пояснив, що його слова не означають відмову від співпраці з Альянсом. На його думку, проблема полягає не лише у складності самого процесу вступу, а й у тому, що НАТО потребує глибокого переосмислення та адаптації до нової безпекової реальності, сформованої війною в Україні.

    Залужний вважає, що найближчими роками Альянс, імовірно, залишатиметься у нинішньому форматі, тоді як Україна вже зараз потребує більш швидких та ефективних механізмів забезпечення власної безпеки.

    При цьому дипломат наголосив, що співробітництво з країнами НАТО залишається надзвичайно важливим. Насамперед Україна зацікавлена в отриманні доступу до сучасних оборонних технологій, серед яких антибалістичні системи, космічні можливості, засоби розвідки та інші високотехнологічні рішення, необхідні для протидії сучасним загрозам.

    Говорячи про майбутню архітектуру безпеки, Залужний припустив, що Україна може робити ставку на нові оборонні союзи, які формуватимуться в Європі. За його словами, одним із можливих напрямів є створення європейського військового безпекового блоку, який міг би стати ефективнішим інструментом реагування на сучасні виклики.

    Також він позитивно оцінив перспективи поглиблення співпраці України з Об’єднаними експедиційними силами (Joint Expeditionary Force, JEF), які очолює Велика Британія. За словами Залужного, ця структура вже має сформовані органи управління та функціонує з 2015 року, однак Україна поки що недостатньо працювала над інтеграцією до цього формату.

    “Україна буде прив’язуватися до блоків і союзів, які, мабуть, будуть формуватися. Імовірніше за все, ми будемо вести мову про європейський військовий безпековий блок”, – зазначив він.

    Водночас JEF не є аналогом НАТО. Це коаліція країн Північної Європи під проводом Великої Британії, яка не передбачає механізму колективної оборони або автоматичних гарантій захисту своїх учасників, подібних до статті 5 Північноатлантичного договору.

    Заява Залужного пролунала на тлі фактичного уповільнення дискусій щодо членства України в НАТО. Під час нещодавнього саміту Альянсу в Анкарі питання українського вступу не стало предметом окремого обговорення, попри участь у заході президента Володимира Зеленського.

    Водночас Україна продовжує розширювати співпрацю з європейськими оборонними форматами. Ще у листопаді 2025 року держава стала першою країною, яка не входить до JEF, але отримала статус розширеного партнера цього військового об’єднання, що відкриває додаткові можливості для поглиблення оборонної взаємодії з його учасниками.

  • «Зі сподіваннями»: Залужний вперше оцінив Драпатого після зміни головкома ЗСУ

    «Зі сподіваннями»: Залужний вперше оцінив Драпатого після зміни головкома ЗСУ

    Колишній головнокомандувач Збройних сил України, а нині посол України у Великій Британії Валерій Залужний уперше публічно прокоментував масштабні кадрові зміни у військовому керівництві країни та призначення генерал-майора Михайла Драпатого новим головнокомандувачем ЗСУ. Відповідь генерала виявилася надзвичайно лаконічною: на запитання журналіста, як він оцінює останні призначення, Залужний сказав — «Зі сподіваннями».

    Попри стислість, це перша публічна реакція Залужного на нову конфігурацію військового керівництва після липневих перестановок. Розгорнуто оцінювати рішення президента, роботу попереднього головкома Олександра Сирського чи перспективи Драпатого генерал не став.

    Під час спілкування із журналістами Залужного також запитали про його власне майбутнє. На тлі регулярних припущень щодо можливого повернення колишнього головкома до роботи в Україні він заявив, що станом на зараз не планує переходити на іншу посаду. Нині Залужний продовжує виконувати обов’язки посла України у Великій Британії.

    Його заява пролунала менш ніж через два тижні після однієї з найбільших кадрових перебудов у Збройних силах за останній час.

    Драпатий змінив Сирського на чолі ЗСУ

    21 липня президент Володимир Зеленський оголосив, що новим головнокомандувачем Збройних сил стане Михайло Драпатий. Наступного дня, 22 липня, призначення було юридично оформлене указом президента №630/2026.

    Драпатий змінив на посаді генерала Олександра Сирського.

    Оголошуючи рішення, Зеленський наголосив на військових результатах Сирського, згадавши оборону Києва, Харківську наступальну та Курську операції. Водночас президент заявив про необхідність нового етапу у військовому управлінні та оновлення конфігурації Генерального штабу. За його словами, відповідні зміни він обговорював із Драпатим, Євгенієм Хмарою та Павлом Палісою.

    Сам Драпатий після оголошення рішення подякував президенту за довіру, керівництву оборонного відомства — за підтримку, а Силам оборони — за новий етап служби.

    Одним із ключових принципів своєї роботи новий головком назвав повагу до військовослужбовців.

    «Працюватиму з повагою до людей, які тримають нашу країну», — заявив Драпатий після рішення про призначення.

    Таким чином, коротка фраза Залужного про «сподівання» пролунала вже після того, як новий головнокомандувач фактично розпочав роботу і провів перші наради у новому статусі.

    Драпатий уже вперше доповів на Ставці

    31 липня президент Зеленський провів засідання Ставки Верховного головнокомандувача в оновленому складі. На ньому вперше у статусі головкома доповідав Михайло Драпатий.

    Однією з центральних тем стала ситуація безпосередньо на фронті. Також керівництво держави та військові обговорювали забезпечення бойових підрозділів, далекобійні можливості України та інші питання ведення війни.

    Це засідання стало одним із перших практичних етапів переходу ЗСУ до роботи з новою системою військового керівництва.

    Сам Драпатий має значний бойовий досвід і воює проти Росії з 2014 року. Широкій аудиторії він став відомий після подій у Маріуполі навесні 2014-го. Надалі офіцер пройшов шлях від командира батальйону до керівництва великими військовими угрупованнями.

    У листопаді 2024 року Зеленський призначив Драпатого командувачем Сухопутних військ ЗСУ. У січні 2025-го він додатково отримав командування оперативно-стратегічним угрупованням військ «Хортиця», зберігши на той момент посаду командувача Сухопутних військ.

    У Головному управлінні розвідки після його призначення головкомом окремо відзначили шлях Драпатого від командира батальйону до керівника Збройних сил та його авторитет серед військових.

    Змінився не лише головком

    Перестановки у ЗСУ відбулися на тлі ширшого переформатування оборонного керівництва.

    17 липня Кабінет Міністрів поклав тимчасове виконання обов’язків міністра оборони на Євгенія Хмару. Відповідне рішення оформлене урядовим розпорядженням №723-р.

    До переходу в Міністерство оборони Хмара був відомий насамперед службою у Центрі спеціальних операцій «А» СБУ. Таким чином, упродовж кількох днів зміни торкнулися як політичного керівництва оборонного відомства, так і найвищої ланки військового командування.

    Зеленський, оголошуючи про Драпатого, фактично пов’язав ці рішення між собою, заявивши, що разом із новим головкомом, Хмарою та Палісою вже обговорював майбутню конфігурацію Генштабу.

    Саме тому слова Залужного можуть сприйматися ширше, ніж просто персональна оцінка Драпатого. Журналіст запитував колишнього головкома про нові призначення у військовому керівництві загалом, і він відповів лише: «Зі сподіваннями».

    Водночас робити з цієї фрази висновок про повну підтримку Залужним усіх кадрових рішень було б перебільшенням: генерал не деталізував, чого саме очікує від нової команди та як оцінює окремі призначення.

    Залужний повернувся до Києва на нараду дипломатів

    Нинішня заява Залужного пролунала під час його перебування в Україні. Як посол у Великій Британії він бере участь у нараді керівників українських закордонних дипломатичних установ.

    За словами генерала, робота дипломатів розпочалася з поїздки на прифронтову Чернігівщину, після чого продовжилася у Києві. Серед основних завдань дипломатичного корпусу він назвав роботу заради встановлення миру та зміцнення міжнародного лідерства України.

    Окремо колишній головком зосередився на питанні гарантій безпеки.

    За його оцінкою, фундаментом безпеки України має залишатися власна обороноздатність держави, пристосована до реалій сучасної високотехнологічної війни, разом із формуванням ефективних міжнародних безпекових союзів.

    Ця позиція фактично продовжує одну з ключових тез, яку Залужний просував і після переходу на дипломатичну роботу: навіть сильна міжнародна підтримка не може замінити Україні власних технологічно розвинених Збройних сил.

    «Зі сподіваннями» — поки вся оцінка

    На цьому тлі перша реакція Залужного на прихід Драпатого привертає особливу увагу. Колишній головком не став ні критикувати кадрову перебудову, ні давати новому командуванню гучних авансів.

    Фраза «зі сподіваннями» залишає простір для інтерпретацій, однак достовірно відомо лише те, що Залужний саме так відповів на запитання про нові призначення. Будь-які твердження про конфлікт, підтримку конкретних рішень або його ставлення до звільнення Сирського без додаткових заяв самого генерала були б спекуляцією.

    При цьому найближчі місяці стануть для нового військового керівництва показовими. Драпатий уже приступив до роботи, провів першу Ставку в статусі головнокомандувача, а президент прямо заявив про намір оновити конфігурацію Генерального штабу.

    Тож лаконічне «зі сподіваннями» від людини, яка сама майже три роки очолювала Збройні сили під час найважчого етапу російського вторгнення, стало першою — і поки що єдиною — публічною оцінкою Залужним нової військової команди України.

  • Банкова готує кадрові рішення щодо МЗС, імовірність звільнення Сибіги зросла до 70 відсотків

    Банкова готує кадрові рішення щодо МЗС, імовірність звільнення Сибіги зросла до 70 відсотків

    Імовірність звільнення виконувача обов’язків міністра закордонних справ Андрія Сибіги зросла з 50 до 70 відсотків. Про це редакції повідомило джерело, безпосередньо обізнане з кадровими обговореннями на Банковій. За його інформацією, рішення щодо керівництва МЗС та низки ключових дипломатичних призначень мають бути ухвалені до кінця поточного тижня. Водночас на момент підготовки матеріалу жодного остаточного кадрового рішення ще не прийнято.

    Зростання ймовірності відставки безпосередньо пов’язують із появою в публічному просторі інформації про 37 мільйонів гривень, викрадених у системі МЗС. Поширення цих відомостей, за версією співрозмовника, було свідомо спрямоване на те, щоб не допустити повернення до міністерства людей, яких пов’язують із командою колишнього міністра Дмитра Кулеби. У цьому ж контексті під питанням опинилося і подальше перебування Валерія Залужного на посаді посла України у Великій Британії.

    До появи інформації про 37 мільйонів імовірність звільнення Сибіги оцінювалася приблизно у 50 відсотків. Після цього баланс змістився. Співрозмовник характеризує ситуацію як свідомий крок, покликаний посилити політичний тиск і унеможливити кадрове повернення команди Дмитра Кулеби до дипломатичного відомства.

    Усередині МЗС ситуацію сприймають як продовження давнього внутрішнього протистояння. Дмитро Кулеба залишив посаду міністра у вересні 2024 року. Андрій Сибіга, який очолив відомство після нього, тривалий час вважався людиною, близькою до команди Андрія Єрмака. Нинішні кадрові процеси є частиною боротьби за контроль над міністерством і дипломатичною вертикаллю.

    На кону не лише посада очільника МЗС. Йдеться про те, хто формуватиме дипломатичну команду України, хто впливатиме на призначення послів у ключових столицях та хто визначатиме кадрову конфігурацію української дипломатії в найближчий період. При цьому джерело не стверджує, що йдеться про зміну зовнішньополітичного курсу держави. Боротьба точиться насамперед за апаратний контроль над інституцією, через яку цей курс реалізується.

    Конкретних прізвищ людей, яких намагаються не допустити до повернення в МЗС, не називають. Говорять лише про існування кількох центрів впливу, між якими триває боротьба за майбутній склад керівництва міністерства.

    Окремо і особливо гостро стоїть питання щодо Валерія Залужного. Колишній головнокомандувач Збройних сил України обіймає посаду посла у Великій Британії з 2024 року. Його фігура залишається однією з найбільш політично чутливих у всій системі державної влади. Будь-яке рішення стосовно нього автоматично виходить далеко за межі звичайної дипломатичної кадрової ротації і матиме резонанс як усередині країни, так і серед міжнародних партнерів.

    Посада Залужного зараз також перебуває в зоні ризику. Які саме варіанти обговорюються — залишається невідомим. Співрозмовник лише констатує факт, що питання його подальшого перебування в Лондоні є частиною ширших кадрових розрахунків на Банковій. Це додає ще один відчутний шар напруги до вже й без того складної ситуації навколо МЗС. Поки немає ясності ні щодо майбутнього міністерства, ні щодо одного з найбільш помітних і символічно значущих українських послів.

  • Довіра до Федорова злетіла до 65%: нове опитування показало різку зміну настроїв українців

    Довіра до Федорова злетіла до 65%: нове опитування показало різку зміну настроїв українців

    Рівень довіри українців до колишнього міністра оборони Михайла Федорова за останній тиждень зріс майже вдвічі та сягнув 65%. Про це свідчать результати соціологічного опитування групи «Рейтинг» (Rating Group), проведеного 20–21 липня 2026 року.

    Згідно з дослідженням, Федоров посів друге місце серед українських політичних і військових діячів за рівнем суспільної довіри. Найвищий показник має колишній Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний — 70%. На третій позиції опинився начальник Головного управління розвідки Кирило Буданов із 62%, тоді як Президент України Володимир Зеленський отримав 59% довіри.

    Соціологи також з’ясували ставлення українців до відставки Федорова з посади міністра оборони. Переважна більшість респондентів — 72% — заявили, що не підтримують це рішення. Лише 5% висловилися на його підтримку, ще 17% відповіли, що їм байдуже, а 6% не змогли визначитися зі своєю позицією.

    Опитування торкнулося й можливих президентських виборів. Якби перший тур відбувся найближчим часом, за Володимира Зеленського проголосували б 22,3% опитаних. Другий результат отримав Валерій Залужний — 14,9%, а третім став Михайло Федоров із 13,4% підтримки.

    Окремий блок дослідження був присвячений колишньому Головнокомандувачу ЗСУ Олександру Сирському. За даними Rating Group, рівень довіри до нього знизився з 39% до 23% лише за один тиждень. Водночас 55% опитаних підтримали його звільнення з посади. Соціологи звернули увагу, що польовий етап опитування завершився ще до появи в медіа офіційної інформації про кадрові зміни у військовому керівництві.

    Дослідження проводилося методом телефонних інтерв’ю (CATI) 20–21 липня 2026 року. У ньому взяли участь 1000 респондентів віком від 18 років з усіх регіонів України, окрім тимчасово окупованих територій. Заявлена статистична похибка не перевищує 3,1%.

    Стрімке зростання рейтингу Федорова відбулося після його відставки з посади міністра оборони та серії публічних заяв. Після формування нового уряду 16 липня він повідомив, що Президент Володимир Зеленський пропонував йому залишитися в команді, зокрема розглядав варіант роботи радником.

    Крім того, Федоров публічно підтвердив, що між ним і тодішнім Головнокомандувачем ЗСУ Олександром Сирським існували розбіжності щодо підходів до управління армією та ведення війни. За його словами, він пропонував президентові змінити військове керівництво, однак тоді ця ініціатива не була підтримана.

    Уже 21 липня Президент провів окрему зустріч із Михайлом Федоровим. За словами глави держави, ексміністру запропонували нову посаду, яка має об’єднати технологічний напрям державного управління та забезпечити його подальший розвиток. Радник Президента з комунікацій Дмитро Литвин повідомив, що консультації щодо майбутньої роботи Федорова тривають.

    Опубліковане дослідження демонструє помітну зміну суспільних настроїв після кадрових рішень у владі. Водночас варто враховувати, що йдеться про результати одного соціологічного опитування, а оцінити стійкість цієї тенденції можна буде лише після появи наступних досліджень інших соціологічних служб.

  • «Буде значно важче, ніж він уявляє»: Залужний звернувся до нового головкома Драпатого

    «Буде значно важче, ніж він уявляє»: Залужний звернувся до нового головкома Драпатого

    Посол України у Великій Британії та колишній головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний вперше публічно прокоментував призначення генерал-майора Михайла Драпатого новим головнокомандувачем ЗСУ. У своєму зверненні він не лише підтримав нового очільника української армії, а й попередив, що на нього чекають надзвичайно складні випробування. Водночас Залужний наголосив, що для військового керівника найважливішими залишаються честь, моральні принципи та почуття обов’язку, а не посади чи нагороди.

    Заява Залужного з’явилася вже наступного дня після того, як президент Володимир Зеленський оголосив про кадрові зміни у військовому керівництві. 21 липня глава держави повідомив про звільнення генерала Олександра Сирського з посади головнокомандувача ЗСУ та призначення на його місце Михайла Драпатого. Це рішення стало одним із найрезонансніших кадрових кроків за час повномасштабної війни та викликало широкий суспільний резонанс.

    У своєму дописі Залужний майже не торкався політичної складової кадрових змін. Натомість він акцентував увагу на тому, що військова служба завжди ґрунтувалася на моральних принципах, а честь є головною цінністю офіцера.

    «Саме вона створює ідеї і шукає шляхи для їх реалізації. І саме це спонукає шукати людей, які з честю разом з тобою пронесуть свій важкий хрест. Ті, хто думає і робить інакше, завжди рано чи пізно отримають ганьбу», — написав дипломат.

    Найбільшу увагу привернули слова ексголовнокомандувача про майбутню роботу Михайла Драпатого. Залужний прямо визнав, що новому керівникові української армії доведеться працювати в надзвичайно складних умовах.

    «Новому головнокомандувачу Збройних сил України буде дуже важко. Значно важче, ніж він собі уявляє. Проте Михайлу точно вже ніколи не буде соромно», — зазначив він.

    Колишній головком також пояснив, чому, на його думку, саме почуття честі є визначальним для військового керівника. За словами Залужного, людина честі не керується особистими амбіціями чи прагненням утримати владу.

    «Людина честі не має ідолу, тому йому немає що втрачати. Єдине, що він має, — це лише обов’язок», — написав дипломат, завершивши звернення словами «Слава Україні! Слава ЗСУ!».

    Публічна підтримка Драпатого з боку Валерія Залужного має особливе значення з огляду на його авторитет серед українських військових і суспільства. Саме Залужний очолював ЗСУ в перші два роки повномасштабної війни та керував обороною України під час битви за Київ, Харківського контрнаступу й операції зі звільнення Херсона. Після звільнення з посади у 2024 році він був призначений Надзвичайним і Повноважним Послом України у Великій Британії.

    Михайло Драпатий, який очолив українське військо, належить до покоління командирів, що здобули бойовий досвід ще з 2014 року. Він став широко відомим після операції у Маріуполі, коли командував проривом бронегрупи через барикади проросійських сил. Під час повномасштабної війни генерал брав участь в обороні Кривого Рогу, командував українськими військами під час звільнення правобережної Херсонщини, очолював Сухопутні війська та пізніше — Об’єднані сили. За останній рік він також відповідав за організацію оборони Харківського напрямку під час нового російського наступу.

    Призначення Драпатого відбулося на тлі масштабних кадрових змін у секторі оборони. Президент Володимир Зеленський повідомив, що разом із новим головнокомандувачем визначив пріоритети подальшого реформування Генерального штабу, розвитку далекобійних можливостей української армії та вдосконалення системи управління військами. За словами глави держави, нова конфігурація командування має забезпечити більш ефективне управління Силами оборони в умовах тривалої війни.

    Сам Драпатий після призначення заявив, що очолити українське військо під час війни є для нього великою честю та водночас абсолютною відповідальністю. Він наголосив, що працюватиме відповідально, зосереджено та з повагою до військовослужбовців, які щодня захищають державу. Новий головком також окремо подякував Олександру Сирському за внесок у зміцнення української армії, зазначивши, що саме в цій армії він сформувався як офіцер.

    Олександр Сирський після звільнення також виступив із публічною заявою. Він повідомив, що залишає посаду, коли українські війська продовжують виконувати бойові завдання, подякував військовослужбовцям за службу та наголосив, що передає новому головнокомандувачу армію, яка веде активні бойові дії.

    Заява Валерія Залужного стала однією з перших публічних реакцій високопоставлених українських військових на зміну керівництва ЗСУ. Ексголовком утримався від будь-яких політичних оцінок кадрового рішення та зосередився на моральній стороні військового служіння. Його слова багато експертів сприйняли як демонстрацію підтримки наступності командування та заклик зберігати єдність у період, коли українська армія продовжує протистояти російській агресії.

    Аналітики зазначають, що перед Драпатим стоїть низка надзвичайно складних завдань. Йому доведеться не лише координувати бойові дії на кількох напрямках фронту, а й продовжити реформування системи управління військами, розвиток безпілотних технологій, вдосконалення рекрутингу та підготовки особового складу. Саме тому слова Залужного про те, що новому головнокомандувачу буде «значно важче, ніж він собі уявляє», багато хто сприйняв не як емоційну оцінку, а як реалістичне попередження про масштаб відповідальності, яка лягає на нового керівника українського війська.