Економіка

Державне підприємство «Центр захисту інформаційного простору України» анонсувало виробництво нового документального фільму під назвою «Як козаки на Курщину ходили». Фільм, бюджет якого становить 2,3 мільйона гривень, розповідатиме про важливу військову операцію, проведену Збройними силами України на території Курської області Російської Федерації. Стрічка має на меті не лише відтворити факти бойових дій, а й показати стратегію та тактику українських військ під час цієї операції.

Особливістю цього документального проекту є те, що він також порушить питання причин, через які українські підрозділи змушені були залишити тимчасово окуповану територію, розкриваючи внутрішні аспекти та складнощі військових операцій. Окрім того, фільм підкреслить величезний внесок українських воїнів у захист суверенітету країни, а також висвітлить важливу роль історичної спадщини та національної гордості, що стоїть за кожним кроком ЗСУ на фронті.

За словами авторів, основна мета фільму — надихнути військових, продемонструвати сміливість українських захисників і довести, що Україна здатна діяти ефективно навіть за межами власної території.

Проєкт має бути завершений до 20 грудня поточного року.

У соцмережах новина викликала жваві обговорення. Частина користувачів підтримує ідею, вважаючи її важливою для підняття морального духу, інші — критикують, зазначаючи, що в умовах війни такі витрати недоцільні. Народний депутат Олексій Гончаренко висловив іронічний коментар: «Схоже, грошей у нас вдосталь», нагадавши, що нещодавно Генеральний штаб уже презентував двосерійний фільм на подібну тематику.

Попри суперечки, створення документальної стрічки демонструє намір держави розвивати інформаційний фронт і зберігати пам’ять про події, які стали символом рішучості українських військових.

До кінця поточного року українці можуть не очікувати значного здорожчання основних овочів борщового набору, зокрема картоплі, моркви, буряка, цибулі та капусти. За словами президента Української плодоовочевої асоціації Тараса Баштанника, ці овочі наразі продаються по майже собівартості — в межах 10 гривень за кілограм, і така цінова ситуація збережеться в найближчі кілька місяців. Основною причиною цього, на думку експертів, є не тільки врожай, а й нестабільні умови зберігання на складах, що змушує аграріїв продавати свою продукцію зараз, аби уникнути ризику її псування в майбутньому.

Один з ключових факторів, що визначає ціни на овочі, — це надлишок пропозиції на ринку. Фермери, особливо ті, хто працює в регіонах з хорошими врожаями, намагаються якомога швидше реалізувати свою продукцію. Це дозволяє зберегти більшу частину врожаю та уникнути втрат через погані умови для зберігання, які можуть призвести до значних пошкоджень овочів. Також не варто забувати про інші чинники, як-от транспортування та вартість логістики, але зараз саме аграрії більше зосереджені на тому, щоб зменшити можливі фінансові втрати через проблеми з інфраструктурою.

Баштанник наголошує, що нинішня ціна — це прямий наслідок перевиробництва після минулого сезону. Торік борщовий набір різко дорожчав, тож цього року багато господарств збільшили площі під картоплею, капустою, цибулею. У результаті маємо надлишок пропозиції й «присаджені» ціни. За словами експерта, це стосується всіх ключових позицій — тобто мова йде не про один овоч, а про весь набір одразу.

Окрема лінія — зберігання. В умовах війни фермери рахують не лише електрику, охорону і логістику, а й прямий ризик ударів по інфраструктурі. Аби не вкладатися в енергозатратне довготривале зберігання, дрібні виробники продають урожай тут і зараз. Це штучно «притискає» ціни донизу внутрішнім ринком і зрізає потенціал підвищення.

При цьому попит на борщовий набір в Україні формується майже повністю всередині країни. Як пояснюють аналітики, борщові овочі — це традиційно внутрішній продукт: ми або самі себе забезпечуємо, або, якщо раптом неврожай по якійсь позиції, точково підтягуємо імпорт із Польщі, Молдови, Румунії чи навіть Нідерландів. Тобто ані рекордний врожай картоплі в ЄС цього сезону, ані провали врожаю десь за кордоном істотно не штовхають наші ціни вгору чи вниз. Український борщовий ринок живе за логікою «скільки зібрали тут — стільки й коштує».

Цю ж тенденцію підтверджує і Національний банк України. У жовтневому інфляційному звіті НБУ вказано, що протягом наступних трьох кварталів (тобто приблизно найближчі дев’ять місяців) картопля та інші овочі борщового набору в Україні мають залишатися дешевшими, ніж торік. Регулятор пояснює це хорошими врожаями і надлишком пропозиції, у тому числі продукції середньої якості, яку фермери не можуть довго тримати і змушені зливати на ринок за мінімальною ціною. Так, наприклад, вартість цибулі цієї осені опустилася до найнижчого рівня з початку 2022 року.

Водночас є важливе застереження. Не всі овочі поводяться однаково. Тепличні культури вже йдуть угору в ціні: томати й огірки дорожчають після завершення ґрунтового сезону і скорочення поставок із теплиць. Тобто «дешевий борщ» — так, але «дешевий салат з помідорами взимку» — ні. Це класична сезонність, коли тепличний овоч стає практично делікатесом.

Що це означає для споживача зараз? По-перше, борщовий набір до кінця року залишиться одним із небагатьох продуктів, який не тисне так сильно на гаманець. По-друге, купувати «про запас» картоплю, цибулю чи капусту має сенс, але з поправкою: умови зберігання у квартирі чи підвалі теж важливі. Саме відсутність якісних сховищ змушує аграріїв скидати товар, і ця ж причина може призвести до локального дефіциту якісного продукту вже пізньою зимою. На це натякають і аграрні асоціації, попереджаючи, що після піку пропозиції поступово може піти невелике зростання через витрати на зберігання.

НБУ при цьому очікує, що загалом низькі ціни на борщовий набір і картоплю допоможуть стримувати продовольчу інфляцію на старті 2026 року. Для бюджету домогосподарств це означає просту річ: обов’язкові базові продукти харчування (борщ, суп, гарніри) будуть відносно доступними, навіть якщо фрукти й тепличні овочі залишаться дорожчими.

Уряд та Національний банк України активно працюють над впровадженням законопроєкту, який передбачає створення спеціального реєстру осіб та ФОПів, чії рахунки будуть визнані ризиковими. Цей законопроєкт уже зареєстровано у Верховній Раді під номером 14161. Він покликаний сприяти посиленню боротьби з фінансовими злочинами, такими як відмивання грошей та фінансування тероризму, через виявлення підозрілих транзакцій.

Згідно з цим документом, Національний банк України отримає право ведення централізованого реєстру осіб, рахунки яких можуть бути використані для здійснення незаконних фінансових операцій. Інформація в реєстрі буде збиратися на основі даних про транзакції, що викликають підозри у банків та платіжних установ. У свою чергу, ці установи зможуть оперативно вносити дані клієнтів до реєстру, що матиме автоматичні наслідки для їхнього доступу до фінансових послуг.

Логіка законопроєкту проста й жорстка: якщо активність на рахунку виглядає «не вашою» — наприклад, обсяги платежів не відповідають офіційним доходам, або один і той самий IP-адрес/пристрій використовується для керування кількома різними картками, або операції мають ознаки типових готівково-безготівкових «прокачок» — клієнта можуть визнати ризиковим і загнати в цей реєстр. Банку при цьому не потрібно чекати вироку суду за відмивання коштів.

У документації цей крок позиціонують як боротьбу з тіньовою економікою, зокрема з підпільними платіжними сервісами, конвертаційними центрами та псевдолегальними казино, що працюють через мережі дропів. Ідея виглядає привабливо: якщо перекрити дрібні кишені, великі сірі потоки просто зникнуть. Так подають це і автори законопроєкту, і профільні медіа.

Проблема починається там, де закінчується пресрелізна логіка. Усі нові інструменти контролю спрямовані на кінцеву ланку — пересічного власника картки, студента, підприємця-«ФОПа», якого визнали «ризиковим». А от великі джерела цих потоків — організатори схем — лишаються практично поза кадром.

Показовий момент: одне з головних українських бізнес-видань, яке активно пише про загрозу «дропінгу», належить бізнесмену Артуру Гранцу. Саме Гранц є мажоритарним власником компанії-видавця Forbes Ukraine після повернення бренду в країну; він відкрито позиціонує себе як людину, яка «повернула Forbes в Україну» і контролює структуру, що стоїть за виданням.

І тут починається головне питання довіри. Ім’я Гранца роками фігурує у розслідуваннях щодо сірих потоків готівки та контрабанди. Він контролює або контролював мережі duty free на прикордонних переходах — зокрема «СП Д’ЮТІ ФРІ ТРЕЙДІНГ», «МЕЛЛО Д’ЮТІ ФРІ», «Автопорт-Чоп» — які, за оцінками депутатів та учасників тимчасових слідчих комісій, були ключовими каналами для виведення цигарок і алкоголю «повз митницю». Журналісти та правоохоронці припускають, що обсяги продажів сигарет через такі точки перевищували реальні потоки пасажирів у рази, що вказувало не на легальний продаж туристам, а на постійне «переливання» тютюну в тінь.

Тіньовий тютюн — це не дрібниця. За оцінками ринку, контрабанда й ухилення від сплати акцизу на сигарети в Україні вимірюються мільярдами гривень щороку і напряму б’ють по держбюджету. Саме цей сегмент — duty free на кордоні — тривалий час називали одним із центрів збагачення людей, пов’язаних із власниками мережі. У публічних розслідуваннях прямо згадувалося ім’я Гранца як одного з бенефіціарів таких схем, а його бізнес неодноразово потрапляв у поле зору парламентських комісій через підозри у контрабанді. Сам Гранц публічно відкидає звинувачення і каже, що його мережі діють у межах закону, а історії про «сотні фур контрабанди через duty free» називає маніпуляціями конкурентів і політиків.

Ще один ключовий блок — онлайн-гемблінг. Ринок азартних ігор в Україні після легалізації став величезним грошовим насосом, і одним із найбільших гравців є Vbet. Цей бренд пов’язують із тим самим Артуром Гранцом як фактичним керівником/ключовим бенефіціаром в Україні. За даними журналістських публікацій, саме через такі онлайн-казино роками будувалися схеми з відмивання грошей і мінімізації податків, включно з так званим «міскодингом» — підміною коду транзакції, коли платіж за гру маскується під щось зовсім інше, щоб банки пропускали операцію без зайвих питань. Потім ці кошти розносили по ланцюгу — через «дропів», підставних ФОПів і картки фізосіб, а далі виводили в офшори, у тому числі на Кіпр і в ОАЕ.

Саме ці потоки — гемблінг, обналічка, duty free-коридори тютюну й алкоголю — і створюють попит на «дропів». Тобто не навпаки: не дроп → схема, а схема → дроп. Але законопроєкт і вся риторика навколо «реєстру ризикових рахунків» концентруються не на тих, хто генерує гроші, а на тих, через кого їх проганяють.

Це і є головне протиріччя. Держава каже, що візьме під жорсткий контроль людей, у яких «щось не так з транзакціями», обмежить їм кількість карток, поставить під постійний фінансовий нагляд і може фактично паралізувати їхні рахунки до двох років. Але чи буде так само жорстко відпрацьовано питання, звідки походять самі грошові потоки, як працюють «конверти», хто стоїть за міскодингом і хто реально заробляє на дропах? На це відповіді законопроєкт не дає.

Політично це виглядає так. Банкам готують новий обов’язок: стежити за власними клієнтами, фіксувати підозрілу поведінку й негайно ділитися нею з Нацбанком. НБУ буде тримати централізований «чорний список», доступний усій банківській системі. Людині з таким статусом можуть урізати можливість проводити платежі, заблокувати звичні p2p-перекази, обмежити роботу ФОПа. І все це — без суду на старті.

Тобто держава отримує важіль тиску на мікрорівні — на окремого громадянина. А ось чи отримає вона хоч якийсь інструмент проти тих, кого в розслідуваннях роками описують як бенефіціарів контрабанди, duty free-схем і тіньових гемблінгових потоків — питання відкрите. І саме це робить історію з «реєстром дропів» настільки чутливою.

2024 рік може стати вирішальним для економіки України, що опиняється в складному фінансовому становищі. Народний депутат Ярослав Железняк, цитуючи матеріали міжнародних видань, зокрема The Economist, зазначив, що відсутність чітких рішень Євросоюзу щодо подальшої підтримки може призвести до того, що Україна опиниться на межі банкрутства вже до лютого наступного року. Така ситуація може мати катастрофічні наслідки для державного бюджету, що вже сьогодні вимагає значних фінансових вливань з боку міжнародних партнерів.

Один із найбільших ризиків, на які звертає увагу Железняк, полягає не лише в кількості обіцяних коштів, а й у тому, чи вдасться європейським країнам узгодити спільну стратегію допомоги Україні. Відсутність чіткого механізму фінансової підтримки створює серйозні невизначеності для українського уряду, який залежить від зовнішніх інвестицій та кредитів для покриття дефіциту бюджету.

У результаті маємо парадокс: про великі суми говорять, але жодної впевненості немає — ні коли вони надійдуть, ні на що саме їх дозволять витрачати. Железняк каже, що нині під питанням не тільки сам кредит у сотні мільярдів євро під російські активи, а й сфери його використання: оборона, бюджетні дірки, відновлення інфраструктури. Кожна з країн намагається нав’язати власні умови, і це затягує рішення.

Ще один чутливий момент, на який звертає увагу The Economist і який цитує депутат, — ставлення партнерів до ризику корупції в Україні. Західні уряди визнають, що українська оборонна промисловість навчилася швидко виробляти дрони та інші технології, які реально працюють на фронті. Але при цьому залишається недовіра до прозорості розподілу коштів. Для частини європейських столиць це аргумент не поспішати з прямими інвестиціями у військові програми всередині України.

Узагальнюючи цю позицію, Железняк описує ситуацію так: запас міжнародної підтримки обмежений у часі; у лютому ми можемо підійти до точки, коли без зовнішніх грошей бюджет просто не зведеться; навіть якщо ЄС погодиться на новий пакет, немає впевненості, що ці кошти справді підуть на критичні потреби, а не застрягнуть у політичних торгах між столицями Євросоюзу. І все це відбувається на тлі того, що український уряд всередині країни продовжує анонсувати програми підтримки бізнесу й соціальні ініціативи, тоді як зовнішні партнери бачать першочерговим питанням виживання бюджету й фінансування оборони.

Таким чином, і The Economist, і цитований ним Железняк описують один і той самий ризик: фінансова стійкість України тепер залежить не стільки від суми обіцяної допомоги, скільки від здатності ЄС домовитися й довіряти Києву в питанні використання цих грошей.

В Україні існує чітке законодавче регулювання мінімальної пенсії, яка не може бути нижчою за встановлену державою межу. Основою для визначення цієї межі є прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність. У 2025 році ця сума становить 2 361 гривню, і саме на неї орієнтується юридичний мінімум пенсії за віком. Однак варто зазначити, що на практиці більшість пенсіонерів отримує більш велику суму завдяки доплатам за вік і стаж, які держава передбачила для різних категорій громадян.

Ці доплати є важливим елементом пенсійної системи України, оскільки вони покликані забезпечити пенсіонерів з більшим трудовим стажем або старшого віку додатковими виплатами. Такі доплати дозволяють підвищити рівень життя людей, які вже не працюють, але зробили значний внесок у економіку країни протягом свого життя.

Найвищий рівень гарантують пенсіонерам старшого віку зі стажем. Якщо людині виповнилося 65 років і вона має повний трудовий стаж (30 років для жінок і 35 років для чоловіків), то її щомісячна виплата не може бути меншою за 3 758 гривень. Такий самий поріг застосовують і до людей віком від 80 років, але для них вимагають дещо менший стаж — 20 років у жінок і 25 років у чоловіків. Це найбільш захищена група: держава визнає, що в цьому віці люди зазвичай уже не працюють і потребують стабільної підтримки.

Для наступної вікової групи — від 70 до 79 років — гарантований розмір пенсії дещо нижчий. Якщо людина не працює і має повний страховий стаж, їй нараховують не менше 3 613 гривень на місяць. Ідеться про тих, хто формально ще не досяг порогу у 80+, але вже має підвищені вікові витрати на лікування, ліки, догляд.

Ті, хто ще не дотягнув до 70 років, але має достатній стаж або належить до осіб з інвалідністю І групи, теж не залишаються на «голій» базі в 2 361 гривню. Для них держава встановила свій нижній рівень — 3 323 гривні на місяць. Окрема планка існує і для інших непрацюючих пенсіонерів, які не входять у перелічені категорії. Для них мінімальною фактичною сумою виплати у 2025 році визначено 3 038 гривень.

Водночас є категорія людей, для яких ці підвищені гарантії не спрацьовують. Йдеться про працюючих пенсіонерів. Вони юридично залишаються прив’язаними саме до базового прожиткового мінімуму. Для них мінімальний розмір пенсії у 2025 році — ті ж самі 2 361 гривню. Логіка держави тут проста: якщо людина продовжує працювати, вона має додаткове джерело доходу, тож не отримує частину надбавок, які нараховують непрацюючим пенсіонерам старшого віку.

Фінансова картина виходить нерівною, але пояснюваною. Дві людини можуть одночасно бути пенсіонерами і при цьому отримувати абсолютно різні виплати, і обидві суми будуть «мінімальними» в юридичному сенсі. Наприклад, 66-річна жінка зі стажем 30 років, яка не працює, не повинна опускатися нижче 3 758 гривень. А чоловік 60 років, який уже на пенсії, але продовжує працювати, може отримувати на рівні 2 361 гривні — і формально держава свої зобов’язання перед ним виконує.

Окремо слід сказати про верхню межу. В Україні діє обмеження на максимальну пенсію: зараз стеля зафіксована на рівні 23 610 гривень на місяць. Це десятикратний прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, і така планка, за нинішнім підходом уряду, збережеться щонайменше до 2027 року.

У підсумку картина така. Формально мінімальна пенсія — 2 361 гривня. Фактично — для більшості літніх людей, які вже не можуть працювати, мінімум значно вищий і стартує від 3 тисяч гривень. Найбільш захищені — це люди похилого віку з великим стажем, яким держава гарантує не менше 3,7 тисяч гривень на місяць. Але ті, хто продовжує працювати після виходу на пенсію, залишаються внизу цієї шкали й не отримують надбавок за вік.

Державне агентство PlayCity продовжує боротьбу з незаконним просуванням азартних ігор в Україні. Нещодавно було заблоковано 33 профілі в TikTok, які активно поширювали контент, що порушував українське законодавство. Сумарна аудиторія цих акаунтів перевищує 365 тисяч підписників, що підтверджує великий масштаб діяльності. Інформація про блокування була оприлюднена на офіційному сайті Міністерства цифрової трансформації та підтверджена безпосередньо в PlayCity.

Зараз у процесі перевірки знаходиться ще 20 акаунтів, які разом мають понад 625 тисяч підписників. У разі виявлення порушень ці акаунти також можуть бути заблоковані. Голова Державного агентства PlayCity зауважив, що подібні дії є частиною стратегічної політики України щодо боротьби з незаконними азартними іграми в інтернеті та забезпечення цифрової безпеки громадян.

Мінцифра та PlayCity прямо називають TikTok одним із ключових майданчиків, через які «сіра» гральна реклама намагається дотягнутися до молодшої аудиторії. На більшості цих сторінок просували онлайн-казино та ставки під виглядом «легкого заробітку», «швидких грошей» або «партнерських посилань на перевірені майданчики».

Це не перший фронт. Паралельно PlayCity працює з Meta: за даними агентства, уже заблоковано 54 Instagram-сторінки, які так само рекламували азартні ігри без ліцензій і з порушенням вимог українського закону.

Нагадаємо, за останні місяці PlayCity стало масштабно публічним гравцем на ринку регулювання азартних ігор: агентство замінило стару КРАІЛ і тепер відповідає за політику у сфері грального бізнесу та лотерей. Водночас держава паралельно готує нові обмеження — від лімітів на витрати гравців до технічних механізмів самообмеження, щоб зменшити залежність і прибрати агресивний таргетинг азарту на вразливі групи.

Антикорупційні органи ініціювали перевірку фінансових активів та способу життя Руслана Кандибора, колишнього директора Департаменту транспортної інфраструктури Київської міської державної адміністрації (КМДА). Цей процес включає ретельний моніторинг походження майна, банківських рахунків та готівкових заощаджень не лише самого посадовця, а й членів його родини, зокрема дружини Ольги Кандибор та доньки Дарини Кандибор. Крім того, у рамках перевірки будуть проаналізовані фінансові зв’язки інших близьких родичів, пов’язаних із екс-чиновником.

Захід було розпочато у вересні 2025 року, одразу після того, як Кандибора було звільнено з посади за «згодою сторін». Слідчі органи мають на меті з’ясувати, чи відповідають доходи і активи родини екс-чиновника його офіційним доходам і чи не були вони отримані шляхом корупційних чи незаконних схем. Особливу увагу приділяють можливим фінансовим зв’язкам, які могли б свідчити про порушення законодавства в умовах конфлікту інтересів.

Руслан Кандибор очолював Департамент транспортної інфраструктури КМДА з серпня 2021 року. У липні 2025 року йому оголосили підозру за ч. 2 ст. 367 Кримінального кодексу (службова недбалість, що спричинила тяжкі наслідки) у зв’язку з аварійною ситуацією в київському метрополітені взимку 2023 року. За версією слідства, Кандибор та підпорядковані йому структури проігнорували загрозу руйнування тунелю на «синій» гілці метро (ділянка між станціями «Деміївська» – «Либідська»), що призвело до зупинки руху, багатомісячного обмеження роботи лінії і збитків бюджету столиці більш як на 164 млн грн. Сам Кандибор свою провину заперечує і називає претензії маніпулятивними, стверджуючи, що причини аварійного стану — у проєктних помилках ще часів будівництва.

Після оголошення підозри суд відсторонив Кандибора від посади і відправив під нічний домашній арешт. Прокуратура наполягала на цілодобовому арешті з електронним браслетом і заявила, що оскаржуватиме м’якіший запобіжний захід. У вересні 2025 року мер Києва Віталій Кличко підписав розпорядження про звільнення Кандибора з КМДА «за згодою сторін».

Попри офіційні доходи, задекларовані Кандибором, питання виникли саме до рівня життя його сім’ї. Річна зарплата посадовця становила близько 1,15 млн грн (у середньому приблизно 96 тис. грн на місяць), однак родина, за наявними даними, володіє кількома квартирами, земельними ділянками на Львівщині, тримає значні суми готівкою — понад 70 тисяч доларів США і 25 тисяч євро — та має великий автопарк.

У переліку автівок фігурують одразу кілька ретро-автомобілів і два сучасні Mercedes-Benz. Один із них — Mercedes-Benz GLC 300 2018 року випуску, придбаний у 2024 році, тобто вже під час повномасштабної війни. Саме такі активи — рухоме майно, що оформлене на членів сім’ї або пов’язаних осіб — зараз і цікавлять антикорупційні органи, оскільки вони можуть бути ознакою так званого «непояснюваного збагачення» (коли стиль життя не відповідає офіційним доходам). Цей блок перевірки стосується не лише самого Кандибора, а й дружини та доньки, які, за версією слідства, могли виступати номінальними власниками.

Детективи вимагають від банків повні виписки щодо руху коштів по рахунках усіх членів сім’ї та родичів Кандибора, щоб відстежити перекази, великі готівкові внесення, купівлю нерухомості й автомобілів, а також можливі конвертаційні операції. Такі запити стандартні для перевірок активів місцевих чиновників, але в цьому випадку масштаби запиту явно виходять за межі однієї лише зарплатної картки ексчиновника — перевіряють фактично весь сімейний контур.

Розслідування рівня життя Кандибора має одразу два виміри. Перший — публічний: ідеться про чиновника, якого вже підозрюють у службовій недбалості, що коштувала місту сотні мільйонів гривень і паралізувала одну з ключових гілок метро Києва. Другий — системний: це тест на те, чи готові антикорупційні органи копати не лише «технічну вину» за аварію, а й можливе незаконне збагачення, що могло накопичуватися роками, поки він працював у департаменті.

Тепер слідчі намагаються встановити, чи не є майно родини Кандибора, включно з нерухомістю, готівкою і дорогими авто, прихованими активами, сформованими за рахунок зловживання службовим становищем. Якщо цю невідповідність буде доведено, наступним кроком може стати не лише справа про недбалість, а й окремі підозри щодо незаконного збагачення або декларування недостовірних відомостей.

Українські банки все частіше блокують рахунки своїх клієнтів через підозрілі формулювання в призначенні платежу, зазначає видання Telegraf. Система фінансового моніторингу звертає увагу не тільки на розмір сум, що перераховуються, але й на те, як саме описуються операції в коментарях до платежу. Подібні "ризикові" формулювання можуть бути достатньою підставою для перевірки або навіть блокування транзакцій.

Одним із ключових аспектів, на який зосереджують увагу банківські установи, є перекази між фізичними особами. Якщо в описі платежу зазначаються терміни або слова, що можуть бути асоційовані з нелегальною діяльністю, фінмоніторинг автоматично позначає їх як підозрілі. Така ситуація може призвести до тимчасового блокування рахунків або відмови в здійсненні переказу. Це також стосується випадків, коли опис операції може вказувати на можливе порушення валютного законодавства чи здійснення платежів за забороненими товарами або послугами.

«за крипту»

«обмін валют»

«за товар/послугу», якщо гроші надходять на звичайну картку, а не на рахунок ФОПа

«повернення боргу», особливо якщо такі «борги» надсилаються регулярно між одними й тими ж особами

Чому так відбуваєтьсяБанки зобов’язані виконувати фінмоніторинг — відстежувати операції, які можуть виглядати як нелегальна підприємницька діяльність, ухилення від податків або обіг заборонених активів (зокрема криптовалют без декларування). Якщо алгоритм банку фіксує сумнівну активність, рахунок можуть тимчасово заблокувати до з’ясування походження коштів.

Найчастіше клієнтів просять надати пояснення й документи — наприклад, договір купівлі-продажу, чек, видаткову накладну, акт виконаних робіт або підтвердження, що це справді одноразова особиста допомога, а не «сіра» діяльність.

Що радять банкіриФахівці радять не використовувати у призначенні платежу формулювання, які прямо натякають на операції з валютою, криптовалютою або комерційний продаж «з руки в руку» без сплати податків. Безпечніша стратегія — вказувати нейтральні причини або не деталізувати зайвого в p2p-переказах між друзями / родиною.

Якщо ж ви реально продаєте товар або надаєте послугу на регулярній основі — краще приймати оплату офіційно як ФОП або через сервіс оплати, який дає документальне підтвердження. Це зменшує ризики блокувань і подальших питань від банку / податкової.

Андрію Пишному виповнилося 51 рік. З жовтня 2022 року він очолює Національний банк України, і за цей час його діяльність привернула значну увагу як експертів, так і громадськості. Пишний здобув репутацію кризового менеджера, здатного ухвалювати швидкі та нестандартні рішення у складних економічних умовах. Водночас його політика спричинила дискусії щодо ступеня незалежності регулятора: деякі аналітики стверджують, що НБУ під його керівництвом став більш політично залежним, а дії банку щодо окремих учасників фінансового ринку виглядають вибірковими.

Попри критику, сам керівник НБУ підкреслює важливість модернізації банківської системи та зміцнення фінансової стабільності. Пишний активно просуває оновлення платіжної інфраструктури, впровадження новітніх технологій у банківському секторі та підтримку цифровізації фінансових послуг. Водночас регулятор продовжує координувати санкційні заходи проти російських банків, включно з їхнім відключенням від міжнародної фінансової системи, що, на його думку, зміцнює економічну безпеку країни.

Окремий пласт претензій — ринок платежів і так званий “міскодинг”. Йдеться про схему, коли транзакції від реальних азартних сервісів або сервісів “сірої” зони проводяться під виглядом зовсім інших покупок — умовно “цифрових послуг” чи якихось безпечних платежів. Це дозволяє виводити кошти за кордон, оминати офіційні обмеження і продовжувати роботу марок на кшталт Pin-Up чи PariMatch, попри санкції Ради нацбезпеки й оборони. Закиди до НБУ тут у тому, що регулятор бачить ці потоки і не перекриває їх повністю, хоча має нагляд за банками-еквайрами й платіжними системами, які дозволяють проводити такі платежі. Критики пов’язують це або з небажанням сваритися з великими гравцями ринку азарту, або з прямим лобіюванням інтересів платіжних посередників, які заробляють на комісії. НБУ офіційно говорить, що моніторинг транзакцій ведеться, а санкційна політика проти російських структур — один із його пріоритетів. Але факт у тому, що схеми з “міскодингом” досі живі, і тіньовий ринок платежів не зник.

Є питання і до приватного контуру, пов’язаного з оточенням Пишного. Компанія “Фіднова”, співвласницею якої є його дружина Людмила Пишна, фігурує у кримінальному провадженні через забруднення річки Рокитна на Львівщині. Місцеві жителі та екологічні інспектори неодноразово скаржилися на скиди та різкий запах, але жодних відчутних санкцій проти бізнесу, за даними публічних розслідувань, так і не запроваджено. Частка дружини голови НБУ у статутному капіталі “Фіднови” оцінюється у понад 14 мільйонів гривень, що підкреслює, що це не формальна участь, а значимий фінансовий інтерес родини. Критики вважають, що така історія — класичний конфлікт інтересів: регулятор №1 у фінансовій системі країни і паралельно прибутковий сімейний бізнес, до якого є претензії з боку екологів. Сам Пишний публічно не визнає жодного впливу цієї історії на свою діяльність у НБУ.

Ще один момент — прозорість його декларацій. У відкритих публікаціях не раз стверджували, що дані про корпоративні права у “Фіднові” за 2021–2023 роки були подані неповністю або зі строковими “зсувами”, які ускладнюють розуміння реального обсягу активів родини. Якщо довести, що активи або доходи приховувалися, це може потягнути за собою серйозні юридичні наслідки. Офіційно про підозру Пишному наразі не оголошено, але його ім’я час від часу з’являється у публікаціях про потенційні зловживання ще з часів керівництва державним “Ощадбанком”, включно з історіями про м’яку реструктуризацію великих боржників на мільйони доларів.

Паралельно сам НБУ під його керівництвом просуває стратегічні речі — від участі в санкційній групі проти Росії до підготовки е-гривні. Запуск цифрової гривні офіційно відклали, пояснюючи це війною і потребою доопрацювати технічні рішення, але Нацбанк продовжує продавати ідею е-гривні міжнародним партнерам як частину майбутньої фінансової архітектури України.

У підсумку маємо дуже суперечливу картину. Публічно Андрій Пишний подається як людина, яка тримає фінансову стабільність у країні під час війни, вибиває підтримку від МВФ, лобіює санкції проти російських банків і готує ґрунт для модернізації ринку. Усередині країни його критикують за політизацію регулятора, вибірковий допуск гравців, толерантність до “сірих” платіжних схем і тіньові історії навколо родинного бізнесу. На 51-му році це виглядає як найкраще і водночас найнебезпечніше місце в українській економіці: один крок від статусу “архітектора фінансової стійкості” до статусу “ручного регулятора зі своїми інтересами”.

Капітальний ремонт Харківського шосе, який КМДА подає як важливе оновлення транспортної інфраструктури Лівого берега Києва, стикнувся з серйозними юридичними проблемами. За інформацією від «Інформатора», що посилається на дані з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (ЄДЕССБ), робочі процеси на об'єкті розпочалися без необхідних дозвільних документів. Нагадаємо, що роботи стартували 5 жовтня 2025 року на ділянці Харківського шосе в Дарницькому та частково в Дніпровському районах. Загальна вартість ремонту оцінюється в 1,26 мільярда гривень.

Міський активіст та експерт з містобудування Георгій Могильний звернув увагу на суттєву проблему, зазначаючи, що проведення робіт без належного юридичного оформлення може призвести до серйозних наслідків для міського бюджету та громадських інтересів. За його словами, відсутність дозвільних документів ставить під сумнів легітимність самого проекту та може спричинити затримки, додаткові витрати або навіть призупинення робіт.

Активіст перевірив інформацію у ЄДЕССБ і виявив лише один запис щодо цього об’єкта: це не дозвіл, а саме «відмова у видачі дозволу», датована 21 жовтня 2025 року — тобто вже після двох тижнів від початку фактичних робіт. Тобто підрядники зайшли на об’єкт і почали капремонт до того, як замовник отримав право його проводити.Могильний прокоментував це так: у мерії «настільки поспішають роздерибанити бюджетні гроші, що навіть дозвіл намагаються отримати вже після старту будівництва».

Ця історія викликала хвилю впізнавання серед киян. У коментарях до допису Могильного інші міські активісти нагадали, що це не перший випадок. Зокрема, Сергій Пасюта згадав капремонт вулиці Чикаленка (колишня Пушкінська) у центрі столиці — за його словами, там теж заходили на об’єкт без формально оформленого дозволу на будівельні роботи.

Окремо привертає увагу кошторис. На старті ремонту у КМДА озвучили параметри: у 2025–2027 роках мають оновити 5,4 км Харківського шосе. Якщо співвіднести загальну суму в 1,26 млрд грн із довжиною ділянки, виходить понад 233 млн грн за кілометр — із дорогою, інженерією та супровідною інфраструктурою. Чиновники при цьому нагадують, що востаннє масштабну реконструкцію цієї магістралі робили 38 років тому, у 1987-му, а саме шосе збудували ще в 1967 році.

Проблема в іншому: коли об’єкт іде як «капремонт», він формально вимагає дозвільних документів і прозорих процедур, бо йдеться не про латання ям, а про втручання в опорні конструкції вулично-дорожньої мережі. Якщо ж роботи виконуються без чинного дозволу, це відкриває цілу низку запитань — від юридичної відповідальності замовника і підрядника до якості контролю за освоєнням коштів, які вимірюються вже не мільйонами, а сотнями мільйонів гривень.

Скандал із Харківським шосе, таким чином, дістає одразу два болючі сюжети для Києва: ціни на дорожні ремонти в «мільярдному» діапазоні й практика починати будівництво до формального дозволу.