Точка зору

Інсайдерська інформація, отримана від джерела в Офісі Президента, розкриває, що уряд України узгодив з Міжнародним валютним фондом (МВФ) план приватизації понад 2700 підприємств та заводів до кінця 2025 року. Кабінет Міністрів уже працює над умовами широкомасштабної розпродажу державного майна в період війни, коли їхня вартість в десятки разів нижча за ринкову.

"Велика приватизація", запланована ще на 2020 рік, але зіткнулася з перешкодами через пандемію, отримає свій хід. Уряд розраховував отримати від неї 12 мільярдів гривень, проте зараз, у час війни, прибуток може бути навіть меншим, оскільки вартість державних активів з тих пір не зросла, а тільки зменшилася.

За інформацією, першими, хто буде виставлений на торги, будуть Одеський припортовий завод, Об'єднана гірничо-хімічна компанія та "Центренерго". Умови приватизації, особливо в умовах воєнного стану, сприятимуть участі великих іноземних інвесторів, які зможуть придбати українські підприємства за значно заниженими цінами. Західні партнери, зокрема послів G7 та Європейського Союзу, готові "допомогти" Фонду держмайна України у пошуку таких інвесторів.

Ця стратегія, хоч і може призвести до швидкої приватизації, стає предметом обговорення української громадськості та експертів, оскільки прискорений продаж державного майна за низькими цінами може мати важливі наслідки для економічної безпеки та розвитку України.

Уряд України затвердив план приватизації понад 2700 підприємств та заводів до кінця 2025 року в угоді з МВФ.Ця "Велика приватизація" відкриває можливості для продажу державних активів, особливо в період війни, коли їхня вартість значно знижена.Перший етап приватизації охопить Одеський припортовий завод, Об'єднану гірничо-хімічну компанію та "Центренерго".Прискорений продаж може привернути великих іноземних інвесторів, але такий підхід може мати вагомі наслідки для економічної безпеки та розвитку України.Допомога від західних партнерів, в особі послів G7 та ЄС, у пошуку інвесторів свідчить про зацікавленість з боку Заходу у реалізації цього плану.Ці кроки стають об'єктом глибокого обговорення в українському суспільстві, оскільки приватизація державного майна за низькими цінами може вплинути на подальший економічний розвиток та національну безпеку країни.

Наш джерело в Офісі Президента розкрило, що уряд затвердив план девальвації гривні за підтримки Національного банку України. З квітня має розпочатися етапна девальвація, метою якої є закриття дірки в бюджеті на 500 мільярдів гривень. Для досягнення цієї мети планується використання золотовалютних резервів та друкарського верстата. Прогнозується, що до кінця 2024 року курс гривні знизиться до 49-51 за долар для стабілізації бюджету.

Крім того, уряд готує пакет нових податків для українців, щоб уникнути відчутних втрат через скорочення західної допомоги. Зокрема, планується введення військового збору для підприємств та ФОП, оподаткування дорогоцінних металів та ювелірних виробів, а також рухомого майна. Також вивчаються можливості додаткового оподаткування операцій з нерухомістю та інших секторів.

Проте навіть ці нові податки не зможуть повністю покрити потреби бюджету, оскільки їхній загальний фіскальний ефект обмежений близько 40 мільярдів гривень. У зв'язку з цим розглядається можливість підвищення ставок основних податків, таких як ПДВ та військовий збір з доходів фізичних осіб.

• Уряд України затвердив план девальвації гривні, спрямований на закриття дірки в бюджеті в розмірі 500 мільярдів гривень. Цей план передбачає девальвацію гривні поетапно з квітня та використання золотовалютних резервів і друкарського верстата.

• Нові податки вводяться для українців, щоб компенсувати втрати в бюджеті через скорочення західної допомоги. Ці податки включають військовий збір для підприємств і ФОП, оподаткування дорогоцінних металів і ювелірних виробів, а також рухомого майна.

• Навіть з введенням нових податків не вдасться повністю покрити бюджетні потреби, тому розглядається можливість підвищення ставок основних податків, зокрема ПДВ та військового збору з доходів фізичних осіб.

Згідно з нашими джерелами, у депутатів від "Слуги народу" все частіше виникає бажання достроково скласти мандат. Попередньо було відомо, що близько 20 людей вже висловили таку інтенцію та подали офіційні заяви про це. Проте зараз кількість охочих значно зросла, але їм просто не дозволяють це зробити. Блокування відбувається на рівні керівництва фракції. Якби зараз депутати могли спокійно залишити Раду без наслідків, тоді виникло б питання — хто залишиться від фракції та в парламенті загалом. Внутрішня ситуація зараз ще гірша, ніж у січні 2022 року. Відносно фракції, ситуація є хаотичною, кожен робить те, що йому заманеться, а керівництво взагалі не звертає уваги на думку інших. Їх не залучають до планування, інформація надходить перед засіданнями у стилі "натисни зелену за все". Депутати не відчувають підтримки та розуміння від керівництва, але постійно отримують загрози відповідальністю перед громадськістю. Напівзагибельні надії на швидку перемогу у війні також негативно впливають на багатьох депутатів. Вони не розуміють, куди все це рухається, оскільки ніхто не розкриває глобальних планів. Остання зустріч президента з монобільшістю також вплинула на бажання багатьох депутатів скласти мандат. Зараз внутрішні настрої в фракції характеризуються смутком і безвихіддям. Багатьом вже давно "чемоданний настрій", однак їм не дозволяють піти.

З висновками зазначеної статті можна зробити декілька важливих висновків. По-перше, внутрішня ситуація в фракції "Слуга народу" у Верховній Раді є хаотичною, і дедалі більше депутатів виявляють бажання достроково скласти свої мандати через невдоволеність керівництвом і загальною невизначеністю щодо майбутньої політичної перспективи. По-друге, існує невизначеність щодо шляху конфлікту на Сході України, що також впливає на рішення депутатів щодо подальшого залишення в парламенті. І, нарешті, важливим фактором є втрата відчуття підтримки та спільної мети серед членів фракції, що призводить до демотивації та прагнення змінити політичну сферу.

Дійсно, заморожування війни з Росією стає все більш ймовірним сценарієм, зазначає аналітик Валерій Пекар. Українське суспільство тепер стає перед важливим завданням — проаналізувати й оцінити цей сценарій, визначити його прийнятність та обговорити можливі поступки в такому випадку.

У своїх аналізах щодо можливих сценаріїв на 2024-2025 роки, я чітко підкреслював, що інерційний сценарій, тобто той, яким зараз розвивається ситуація, є найгіршим для України. Це сценарій війни на виснаження зі втратою західної підтримки і внаслідок цього, значною втратою здатності протистояти. Проте, найімовірнішим сценарієм я називав не саме цей. Це відносно нестандартна ситуація, оскільки зазвичай інерційний сценарій є найбільш ймовірним. Але за умови дії потужних сил, що прагнуть змінити хід подій та перейти на кращий сценарій, інерційний сценарій втрачає ймовірність. І саме таку ситуацію ми спостерігаємо зараз. Найбільш ймовірним сценарієм я називав другий — сценарій заморожування війни, який ще нещодавно виглядав малоймовірним. Адже як саме проти замороження війни були спрямовані як українське суспільство, так і сам Путін, який обрав сценарій війни на виснаження.

Пройшло лише три місяці, і вже зараз можна відчути в повітрі наявність другого сценарію. Хоча він і залишається неприйнятним як для українського суспільства, так і для російського керівництва, але водночас він дуже важливий для Америки та Європи. Замороження війни необхідне європейській індустрії для збільшення оборонної потужності. Це також необхідно для європейських лідерів, щоб підготувати свої суспільства до можливих змін. Такий сценарій вигідний Байдену для його іміджу миротворця, тоді як Трамп може використовувати його для критики Байдена та вирівнювання невдач, спричинених неефективною міжпартійною боротьбою. Водночас цей сценарій дуже важливий для всіх українських політиків, які сподіваються на перемогу на майбутніх виборах.

Але обидва головні противники цього сценарію також не впевнені в своїй позиції. Українське суспільство в цілому не готове прийняти категоричну необхідність мобілізації. Політики зволікають з прийняттям важливих рішень, і ми не бачимо значного тиску суспільства для прискорення цього процесу. Також слід зазначити, що люди, які перебувають на передовій, не є безмежно міцними чи стійкими, і навіть голос мільйонів їхніх родичів не почути в рамках загального марафону. Те саме можна сказати і про Путіна, який, незважаючи на продовжену агресивну риторику, видає суперечливі сигнали. Ми не маємо достатньої інформації про реаль

Під цією складною картинкою стоїть Китай. Навіть у своїй стратегії виграшу він має відведене місце для будь-яких варіантів розвитку чи завершення конфлікту, проте нам не відомо, чи не вважає Китай перемогу через перемир'я більш привабливою. Ймовірно, що так, оскільки країна зіткнулася з економічними проблемами, вирішення яких ускладнює військовий конфлікт.

Варто згадати, що сценарій замороження війни передбачає другу фазу агресії через певний період часу після відновлення Росією своїх здатностей та аналізу помилок першої фази. Це може призвести до ще більших руйнівних наслідків. Для того, щоб підготуватися до цього, Україна та Росія повинні активно готуватися до цієї фази — Україна з підтримкою Заходу, а Росія з підтримкою Китаю.

Проте успіх української підготовки залежатиме від результатів майбутніх виборів. Перемога модернізаторів та прискорена модернізація армії та державних інститутів може уникнути другої фази війни, тоді як перемога популістів може призвести до недостатньої підготовки та втрати державності, що відповідає стратегічним цілям Путіна.

Отже, ймовірно, найближчим часом сторони будуть підштовхувати до замороження конфлікту, перемир'я та подібних заходів. Українському суспільству негайно потрібен відкритий та щирий діалог з трьох ключових питань:

• Чи прийнятне заморожування в умовах, коли Україні бракує зброї, мобілізація сповільнюється, є можливість проведення виборів, але існує ризик порушення перемир'я Росією та приходу до влади в США тих, хто налаштований на роззброєння України та Європи. Іншими словами, на користь кого працює час — нашу чи ворогів.

• Якщо відповідь на перше питання позитивна, то які межі необхідно встановити для збереження національних інтересів? Очевидно, що наявність таких меж необхідна, але також необхідно зрозуміти, що в непростих умовах деякі компроміси необхідні.

• Якщо відповідь на перше питання негативна, як уникнути поразки та забезпечити перемогу? Важливо розпочати цей діалог з обговорення того, що насправді означає перемога і поразка, а також з'ясувати, чи є загальне розуміння цих термінів у суспільстві.

У висновках можна зазначити наступне:

• Українське суспільство стоїть перед важливими виборами щодо подальшого розвитку ситуації з Росією. Необхідно активно обговорювати можливі варіанти виходу з конфлікту та їхні наслідки.

• Роль Китаю в контексті конфлікту також варто враховувати, оскільки він може мати великий вплив на подальші події.

• Необхідно провести відкритий та щирий діалог українського суспільства з трьох ключових питань: прийнятність замороження конфлікту, встановлення червоних ліній та підготовка до можливих наступних етапів конфлікту.

• Важливо зрозуміти, що перемога або поразка в конфлікті можуть мати різні форми, і необхідно знати, що саме має на увазі суспільство, говорячи про ці поняття.

Загальний висновок полягає в тому, що діалог та обговорення різних варіантів виходу з конфлікту є необхідними для забезпечення мирного та стабільного майбутнього для України.

Наші джерела в Офісі Президента повідомили, що надія на відправку військових Європейського Союзу в Україну є малоправдоподібною. Офіс Президента не вірить у можливість отримання технічної та фінансової підтримки від європейських партнерів, а також уникнення можливих жертв серед європейських військових, що може призвести до загострення ситуації. Протягом минулого року велися переговори з Польщею щодо можливості її військового присутності на західних кордонах України, проте навіть ця країна не пішла на такий крок. Зараз навіть заступник головного редактора Bild, Пауль Ронцхаймер, стверджує, що заяви президента Франції Макрона щодо можливості відправлення західних військ в Україну завдали шкоди Києву. Він підкреслює, що обговорення питань військової допомоги у ситуації, коли не вирішені питання поставок боєприпасів, може призвести до ескалації конфлікту. Також, він наголошує на тому, що ініціатива Макрона може допомогти противникам України в Європі та німецьких критиків поставок зброї, надаючи їм аргументи проти таких допомог. Враховуючи відсутність реальної воєнної підтримки з боку Франції, ініціатива Макрона виглядає як відволікання уваги від справжніх потреб України. Такі дії лише ускладнюють поставки військової техніки до України, яка стає все більш критичною у зв'язку з російським наступом. Варто зауважити, що сама Україна не потребує присутності західних наземних військ для вирішення своїх внутрішніх проблем.

Коли я звернувся до радника президента Михайла Подоляка минулого місяця, він ретельно пояснив: "Наразі єдиний сценарій – максимальні поставки високотехнологічної зброї в Україну. Мовчати не треба, треба просто інвестувати кошти у військове виробництво: ракети великої дальності, безпілотники, гранати, артилерійські системи. Обсяг поставок зброї має бути значним". Тобто, потрібно діяти, а не тільки обговорювати!

Макрон може блищати своїми ораторськими здібностями у порівнянні з канцлером Олафом Шольцем, але його власний стратегічний план не такий чіткий та жорсткий, як він здається на перший погляд. З самого початку президент Франції уникав "приниження" Путіна і гальмував військову підтримку України. Його величезні заяви про поставки танків та літаків часто були далекими від реальності.

Прямі напади Макрона на Шольца через його голосування щодо Taurus та готовність відправити війська в Україну, схоже, призначені відвести увагу від його власних невдач. Хоча Франція, на відміну від Німеччини, поставила свої крилаті ракети "Скальп", Макрон, подібно до Шольца, не доклав швидких та радикальних зусиль щодо збільшення виробництва боєприпасів ще з початку війни. Це далеко від того, що він міг і мав зробити, особливо в контексті танків та артилерії, якщо ситуація насправді настільки драматична, як він описує її.

У вищезгаданій статті розглянуто питання щодо можливості відправлення європейських військ до України та надання їй військової підтримки. Зазначено, що навіть ідея відправлення європейських військ не знаходить широкої підтримки через ряд факторів, включаючи відсутність готовності надати військову техніку та фінансування, а також небажання ставити себе під загрозу можливими жертвами серед європейських військових. Зокрема, висловлюється критика до заяв президента Франції Макрона, який, за словами автора, може відволікати увагу від справжніх потреб України та відверто грати на руку її противникам. Також у статті зазначається, що навіть країни Європи, які віддадуть Україні певну підтримку, не роблять цього на достатньому рівні, щоб вирішити її потреби у військовій техніці. Такі обставини створюють серйозні виклики для безпеки та обороноздатності України у контексті її військового конфлікту з Росією.

Останні атаки на танки "Абрамс" підтверджують серйозну уразливість бронетехніки перед атаками дронів. Незважаючи на наявні технології захисту, Україна не поспішає їх впроваджувати. Це створює серйозні загрози для безпеки військових і бронетехніки, що знаходиться на передовій. Велика частина втрат танків і артилерії зумовлена атаками дронів, що використовуються як засоби для знищення цілей. Українські танки, а також артилерійські установки потребують ефективного захисту від таких атак, проте поки ця проблема залишається недооціненою. Важливо активізувати роботу з розробки та впровадження ефективних захисних конструкцій для бронетехніки, які дозволять зменшити втрати та зберегти військову потужність.

Наразі проблема захисту бронетехніки від атак дронів є актуальною та нагальною. Історія свідчить, що існують різноманітні рішення для захисту, але їх впровадження затримується. Ініціативи у цьому напрямку розробляються як на рівні військових підрозділів, так і за участю приватних компаній. Захист бронетехніки від дронів може зменшити втрати та підвищити ефективність у веденні бойових дій. Наразі в Україні існують прогресивні технології для цього, але їх потрібно активно впроваджувати та розвивати. Забезпечення бронетехніки надійним захистом є питанням життя і смерті для військових, тому вирішення цієї проблеми потребує негайних дій та системного підходу з боку військового керівництва.

Українські військові постійно стикаються з проблемою захисту бронетехніки від атак дронів, що стає загрозою для їхньої ефективності та безпеки. Незважаючи на наявність різних технологій та рішень у цьому напрямку, їх впровадження затримується. Важливо звернути увагу на досвід інших військових підрозділів та приватних компаній, які вже розробили ефективні заходи захисту. Наразі необхідно активно впроваджувати і розвивати існуючі технології для забезпечення безпеки бронетехніки, що допоможе у підвищенні ефективності ведення бойових дій та зменшенні втрат.

За інформацією, що надійшла від нашого джерела в Офісі Президента, виявлено, що західні партнери виступають проти збільшення видатків на Збройні Сили України (ЗСУ) і вимагають збереження статус-кво щодо виплат військовим. Міжнародний Валютний Фонд (МВФ) також заявив про можливе припинення своїх програм в Україні у разі збільшення витрат у бюджеті. У зв'язку з цим уряд готує новий пакет податків для українців, щоб уникнути дефіциту через скорочення фінансування з боку західних країн.

Зокрема, планується введення наступних податків:

0,1% військового збору з прибутку підприємств і доходів ФОП;1,5% від вартості дорогоцінних металів;30% від вартості ювелірних виробів;10% від вартості рухомого майна. Також розглядаються можливості додаткового оподаткування операцій з нерухомістю та введення інших податкових заходів.Однак, навіть за умови введення цих нових податків, вони не зможуть повністю покрити всі додаткові потреби бюджету. Оцінка показує, що загальний фіскальний ефект від запланованих заходів становитиме лише близько 40 мільярдів гривень. Тому розглядається питання підвищення ставок основних податків, зокрема ПДВ та військового збору з доходів фізичних осіб.

У висновках можна зазначити наступне:

Західні партнери виступають проти збільшення видатків на Збройні Сили України і вимагають обмеження виплат військовим.МВФ попереджає про можливе припинення програм в Україні у разі збільшення видатків у бюджеті.Кабінет Міністрів готує новий пакет податків для українців, щоб компенсувати втрати через скорочення західної допомоги.Нові податки будуть застосовуватися до різних видів доходів і майна, а також розглядається можливість підвищення основних податків, таких як ПДВ і військовий збір.Навіть за умови введення нових податків, вони не зможуть повністю покрити додаткові потреби бюджету, тому розглядається інше податкове навантаження.Уряд змушений шукати альтернативні джерела фінансування для оборони та інших потреб країни через зменшення зовнішньої допомоги та вимоги міжнародних кредиторів.

Оптимізм українців: чому 85% продовжують вірити у перемогу незважаючи на всі труднощі

Незважаючи на випробування, українці демонструють неймовірну стійкість та віру в перемогу. Професор політології, Олександр Мотиль, в колонці для видання The Hill зазначає, що секрет українського оптимізму залишається загадкою для західних спостерігачів, які схильні до песимізму. Мабуть, хтось пропустив момент, коли українцям сказали, що перемогти Росію неможливо.

Дані опитування, проведеного авторитетним Центром Разумкова наприкінці січня, свідчать: 85% респондентів вірять у перемогу України, лише 8,5% відмовляються від цього переконання. Ці цифри майже однакові у всіх регіонах країни, навіть на сході, де найбільше відчуваються військові дії.

Особливо захоплююче те, що українці чітко розуміють, що означає перемога: 38% вважають, що перемогою буде відновлення кордонів станом на січень 2014 року та вигнання російських військ, а 27% мають ще амбітніші мрії — повне знищення російської армії та крах внутрішнього режиму в Росії.

Оптимізм українців порушує. 60% вірять у перемогу до кінця 2025 року, а 65% з них мають навіть максималістські очікування. Цей настрій є типовим не тільки для середньостатистичних громадян, а й для окремих категорій, таких як бізнесмени та жінки.

Відповідно до опитування, проведеного Українською мережею ділових новин, майже 60% бізнесу очікують зростання у 2024 році, а більшість з них розраховують на значний приріст. Багато фірм впевнені, що досягнуть своїх цілей.

Але погляди європейців щодо України дещо інші. Європейська рада з міжнародних відносин виявила, що лише 10% європейців вірять у перемогу України, вдвічі більше вони очікують перемоги Росії. Це різниця в підходах щодо розуміння ситуації, яка вражає.

Європейський песимізм не є таким беззаперечно песимістичним, як може здатися на перший погляд, оскільки від 27 до 47 відсотків європейців вважають, що Україна та Росія зможуть досягти "компромісного врегулювання" (це було б досягненням!), а 19 до 38 відсотків обирають варіант "нічого з цього" або "не знаю". Проте навіть з такими застереженнями зрозуміло, що українці та європейці мають абсолютно протилежні погляди на перемогу України.

Зайво кажути, що багато американських політиків і аналітиків поділяють західний песимізм, до того ж один аналітик нещодавно заявив у виданні The Hill, що "ідея повної перемоги України — це маячня". Виникає очевидне запитання: хто помиляється, українці чи європейці та американські політики, аналітики та прості люди? Важко сперечатися з тим, що українці знають справжню реальність. За два роки війни та геноциду їхні почуття мають бути затуплені, а не підсилені. Навпаки, очевидно, що переважна більшість європейців та американців не мають належного уявлення про те, що відбувається в Україні. Вони дивляться телевізор, час від часу читають статті чи пости в соціальних мережах, а потім, здолавши військовий стрес, повертаються до пива, вина та барбекю. Якщо хтось і помиляється, то це середньостатистичні європейці й американці. На жаль, це стосується деяких політиків і аналітиків також.

Герої американських ЗМІ, такі як Такер Карлсон і Дональд Трамп та їхні послідовники; прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо; відомий угорець Віктор Орбан; лідерка "Національного фронту" Марін Ле Пен у Франції; партія "Альтернатива для Німеччини"; австрійська "Партія свободи" — це лише кілька прикладів — живуть у своєму власному паралельному світі, де Володимир Путін — святий, а Володимир Зеленський — сатана. На щастя, таких людей менше. Можливо, українці настільки втомилися від війни та злякалися зла, яке чекає на них, що колективно зробили стрибок у абсурдну віру в те, що вони переможуть, тому що вони повинні перемогти. Це передбачає, що населення повністю піддається ірраціональним емоціям, які змушують їх бачити те, чого насправді немає. Можливо, це стосується деяких українців, але це точно не стосується 85 відсотків. У будь-якому разі, такого роду ірраціональність не присутня ні в українських ЗМІ, ні в розмовах з реальними українцями.

Українці, судячи з усього, мають глибоке розуміння ситуації, яке перевершує знання на Заході. Вони добре усвідомлюють, що Конгрес США фактично виступає на боці Росії, відмовляючись постачати зброю Україні. Вони розуміють, що європейці та американці ставляться зі скептицизмом до їхньої перемоги. Вони осведомлені про реальність на Заході. Але вони також чудово розуміють, що відбувається в Україні та Росії. Вони знають, що Росія не може перемогти війну, яка коштує їй тисячу жертв щодня. Вони усвідомлюють, що режим Путіна виявляється значно слабкішим, ніж здається на перший погляд. Нарешті, українці також розуміють, що для перемоги їм потрібно лише вижити, відстояти себе від росіян — і вони знають, що це можливо зробити не завдяки якійсь магічній вірі в стійкість і перемогу, а завдяки тому, що альтернативою "виживання" росіян є знищення українців російськими агресорами.

Українці виявляють вражаюче розуміння ситуації на політичній арені, яке перевершує розуміння західних країн. Вони усвідомлюють складність та протиріччя відносин між Україною, Росією та Заходом. Глибоко розуміють вони і труднощі, з якими стикається Україна, і загрози, які приховуються за відмовою Заходу постачати необхідну допомогу. Не тільки розуміють вони, але й відчувають на собі реальність війни, що триває на їхній землі.

Українці не просто покладаються на власні сили, але й мають просторовий погляд на розклад сил та можливості війни. Вони розуміють, що перемога полягає не лише в силі зброї, але й в здатності витримати та вистояти, показавши свою стійкість та волю до життя вільним народом. Українці готові відстоювати свою державність та незалежність, бо вони знають, що їхня перемога — це питання не лише власної долі, але й майбутнього всього світу, де цінності свободи та демократії мають переважати над агресією та насильством.

За інформацією, що надійшла від нашого джерела в Офісі прем’єр-міністра, партнери висловили своє розчарування тим, що результати літнього контрнаступу були зведені нанівець, і це вже остаточно. Зокрема, на південному та херсонському напрямках сталося відступлення з усіх територій, які Збройні сили України відвоювали із великими втратами техніки та резервів. Головний командувач з Великої Британії припускає, що Україні буде важко здійснити контрнаступ до кінця літа, а можливо, й навіть до наступного року. Тоні Радакін пояснює, що успіхи залежать від боєприпасів та допомоги, яка має надійти від Сполучених Штатів.

Прогнозується, що Україна збереже дефіцит боєприпасів, а ініціатива у війні залишиться на боці Росії протягом декількох місяців, доки Захід не ухвалить рішучі кроки щодо підтримки Києва. Про це повідомив начальник штабу оборони та командувач збройних сил Великої Британії, адмірал Тоні Радакін, на конференції в Лондоні, зазначивши, що ця складна ситуація, ймовірно, триватиме принаймні наступні кілька місяців. За словами Радакіна, Київу буде важко здійснити новий контрнаступ протягом наступних місяців, адже допомога від США призупинена через рішення республіканців у Конгресі, а Європа ще не може заповнити цю прогалину.

У підсумку, висновок з доповіді відбувшоїся конференції відображає досить складну ситуацію, яка склалася на півдні та херсонському напрямку після контрнаступу України. Партнери висловили розчарування тим, що досягнуті під час контрнаступу успіхи були зведені нанівець, і вони вважають це остаточним. Прогнозується, що Україні буде важко здійснити новий контрнаступ протягом найближчих місяців, особливо без належної підтримки від західних партнерів. Досягнення успіху у воєнній операції значною мірою залежить від постачання боєприпасів та допомоги, яка має надійти від Сполучених Штатів та Європи. Таким чином, перед Україною стоїть великий виклик, і для досягнення перемоги необхідні спільні зусилля всіх партнерів та дружні підтримка з боку міжнародного співтовариства.

За даними, що надійшли від наших джерел у Генеральному штабі, стало відомо, що будівництво нових оборонних рубежів під Авдієвою розпочалося лише наприкінці січня. Це сталося через те, що ставка була проти відступу з міста, яке вважалося символом опору. Зараз ситуація складна, оскільки противник активно тисне на всій ділянці фронту, і ми змушені відступати з сіл, щоб уникнути оточення. Після подій у Авдіївському районі втрати нашого війська становлять більше половини особового складу і важкої техніки. Зокрема, Бойові Команди видають утричі менше ресурсів, ніж потрібно для ведення операцій. За даними моніторингового проєкту DeepState, війська Російської Федерації захопили ще два населені пункти у Донецькій області – Степове та Сєверне, розташовані поблизу вже окупованих Авдіївки та Ласточкиного. Крім того, за даними проєкту, ворожі війська також просунулись у трьох інших населених пунктах – Орлівка, Бердичі та Тоненьке. Близько 700 мешканців Авдіївки вирішили не залишати місто і, отже, опинилися під контролем окупаційних сил Російської Федерації. Про це заявив у понеділок, 26 лютого, інспектор відділу комунікацій Національної поліції в Донецькій області та учасник евакуаційного загону “Білий янгол” Павло Дяченко. Він підкреслив, що цифра наближена та може бути трохи вищою або нижчою. Дяченко зауважив, що під час спілкування екіпажів “Білих янголів” з мешканцями Авдіївки ніхто відверто не виражав підтримки Росії та окупантів. “Під час повсякденних контактів з поліцейськими екіпажами “Білих янголів”, які надавали допомогу, евакуювали та розподіляли гуманітарну допомогу, ніхто особисто не висловлював підтримку Росії. Просто деякі люди тихо приймали гуманітарну допомогу або іншу допомогу”, – розповів він. Нагадаємо, що до розпочатку повномасштабного вторгнення у Авдіївці проживало приблизно 30 тисяч українців.

У результаті аналізу вищезгаданої інформації можна зробити кілька висновків. По-перше, ситуація на фронті під Авдіївкою залишається напруженою через активні дії противника, який тисне на українські позиції. Будівництво оборонних рубежів розпочалося досить пізно, що спричинило складнощі у здійсненні оборонних заходів. По-друге, втрати в особовому складі та важкій техніці зробили ситуацію ще складнішою для українських військових. Російські війська продовжують захоплювати населені пункти в Донецькій області, що підштовхує досягнення ще більшої зміни у геополітичній картині регіону. Нарешті, реакція мешканців Авдіївки на складну ситуацію свідчить про їхню відданість та готовність стояти на захисті своєї землі. У цілому, ситуація на сході України залишається напруженою, і вимагає подальшої уважності та дії з боку українських влад та міжнародних партнерів.