Коаліція з п’яти європейських держав — Німеччини, Австрії, Данії, Нідерландів та Греції — офіційно оголосила про старт переговорного процесу щодо створення спеціальних центрів депортації (Return Hubs) на території африканської Руанди. Відповідно до затвердженого плану, вже з 2027 року туди примусово відправлятимуть мігрантів, які отримали офіційну відмову в наданні притулку, але з різних причин не підлягають негайній депортації до власних країн походження. Заяву про початок реалізації нової міграційної стратегії зробив очільник Міністерства внутрішніх справ Німеччини Александер Добріндт спільно з європейськими колегами 16 листопада під час Віденської конференції з питань міграції.
Європейські високопосадовці відкрито називають нову ініціативу механізмом стримування нелегальної міграції, наголошуючи, що центри повернення стануть ефективним рішенням для осіб, чиї рідні країни відмовляються співпрацювати у питаннях репатріації. За словами німецького міністра, переговори з керівництвом Руанди наразі перебувають на найбільш просунутій стадії, хоча сам процес формування інфраструктури лише розпочинається.
«Центри повернення пропонують конструктивний підхід для людей, які не мають права залишатися в Європі та позбавлені тут будь-яких перспектив, чиї країни походження не співпрацюють у питаннях їхнього повернення», – пояснив Александер Добріндт, додавши, що перспектива опинитися у Східній Африці повинна мати сильний ефект «залякування» для потенційних порушників кордону.
Міністр запевнив, що реалізація проєкту не передбачає створення ізольованих «масових таборів». Натомість європейські уряди обіцяють забезпечити інтеграційний підхід: депортовані особи отримають змогу здобути професійну освіту на території Руанди, після чого зможуть самостійно повернутися на батьківщину. Процес суворо контролюватимуть відповідно до німецького законодавства та за участю міжнародних структур, зокрема Міжнародної організації з міграції, хоча остання вже заявила, що не є стороною міждержавних угод і лише надаватиме гуманітарну підтримку незалежно від політичних контекстів.
Лідери інших країн-ініціаторів відкрито вітають жорстку міграційну політику. Прем’єр-міністр Данії Метте Фредеріксен підкреслила, що створення центрів депортації стане чітким сигналом про неможливість перебування в Євросоюзі без законних підстав. Своєю чергою федеральний канцлер Австрії Крістіан Штоккер охарактеризував угоду як «воістину історичну зміну парадигми в міграційній політиці», додавши, що європейці «повинні бути господарями у власному домі».
Однак жорсткий політичний курс викликав потужну хвилю критики з боку міжнародних правозахисних організацій. Представники Amnesty International попередили про серйозні ризики для базових прав людини через депортацію осіб до країни, з якою вони не мають жодних зв’язків. Організація Pro Asyl назвала ініціативу «катастрофою у сфері прав людини, яку можна було передбачити», прямо вказуючи на проблеми зі свободами, факти свавільних затримань та авторитарні методи правління руандійського президента Поля Кагаме. Невдоволення правозахисників підтримали учасники акції протесту у Відні, які вимагали негайного скасування проєкту.
Попри опір громадянського суспільства, уряди п’яти держав розраховують укласти остаточну угоду з Руандою до кінця поточного року. Східноафриканська країна має стати першим ключовим партнером у новій стратегії ЄС із перенесення інфраструктури для нелегалів за межі Європи, що дозволить суттєво пришвидшити процедуру ізоляції та видворення осіб, позбавлених права на проживання у країнах Євросоюзу.
