У нещодавньому інтерв’ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.
Чи потрібне Україні своє вугілля, або куди рухається “зелений перехід”.
А почну я не з вугілля, а з прогнозу щодо споживання нафти, оскільки саме цей вуглеводень є ключовим енергетичним ресурсом, а ціна на нього та обсяг споживання — енергетичним бенчмарком.
Отже, прогноз щодо нафти від ОПЕК World Oil Outlook:
Загальний світовий попит на первинні енергоносії в умовному нафтовому еквіваленті збільшиться до 2050-го року на 24% або з тогорічних 301 млн умовних барелів на добу до більш ніж 374 млн.
Йдеться не тільки про нафту, а й про всі первинні енергоносії. Тобто споживання первинної енергії у світі продовжить зростати, попри технології.
Водночас нафта залишиться ключовим енергоносієм, попри зниження питомої ваги у світовому енергетичному балансі з 31% до 29,3%. Як бачимо, зниження дійсно суто умовне.
А глобальний попит на нафту до середини століття зросте в середньому на майже 18 млн бар. на добу з нинішніх базових 100-103 млн до більш ніж 120 млн бар. на добу.
У цьому контексті, важливим залишається питання впливу “зеленого переходу” на споживання первинних енергоресурсів у світі.
Зараз є два непримиренні табори: одні вважають, що “зелений курс” різко обвалить попит на викопне паливо, інші сміються з цієї гіпотези.
Моє ставлення до “зеленого курсу” приблизно таке.
Перехід на альтернативні джерела енергії, наприклад, на електромобілі, безсумнівно, скорочує попит на викопне паливо. Але лише в рамках загального всебільшого тренду попиту на енергію.
Тобто попит на енергетичні ресурси у світі збільшується швидше за технологічний прогрес “зеленого курсу” і, тим паче, швидше за реальну технічну готовність і масмаркет.
Другий золотий мільярд, який з’являється в Китаї, формує цей довгостроковий тренд зростання попиту на енергію.
Одна річ, коли на сім’ю з десяти осіб одна лампочка, а засіб пересування — велосипед, і зовсім інша, коли середній клас у Китаї (а це вже 400 млн осіб) прагне до західного стандарту споживання: квартира, дім, побутова техніка, кондиціонери, дві-три автівки на сім’ю, перельоти на відпочинок, масове споживання товарів та послуг, для виробництва яких знову ж таки потрібна енергія, і багато.
А в найближчому майбутньому в таких країнах, як Індія, Індонезія, В’єтнам, Малайзія та інших, з’явиться третій золотий мільярд.
Саме це і призводить до того, що споживання вугілля у світі, загалом, збільшується. Насамперед за рахунок Китаю: зростання з 12 ексаджоулів 1965 року до 136 у 2023-му. Тобто — більш ніж в 11 разів. Зараз Китай — це 56% світового споживання вугілля.
І це компенсувало зниження споживання вугілля в Європі, США та інших країнах світу від 40 до 25 ексаджоулів, тобто споживання вугілля у світі впало на 15 ексаджоулів.
Тобто сумарно, крім Китаю, світ скоротив споживання приблизно на 15 ексаджоулів, а Китай — збільшив на 124. У підсумку споживання не впало, а, навпаки, різко зросло.
І така ситуація зберігатиметься доти, доки у світовій економіці між основними економічними кластерами не вирівняється рівень життя.
Зелена енергія — дорога і її можуть дозволити багаті країни, а викопне паливо, особливо таке, як вугілля — дешеве і воно має попит у бідних.
Тобто, поки Азія не наблизиться до Європи за рівнем життя (здебільшого в особі своїх ключових кластерів, таких як Китай, Індія, Індокитай), попит на викопні види палива буде лише збільшуватися, а “зелений курс” буде лише виконувати роль “гальма” цього зростання.
Тому Україні, як бідній країні, (давайте називати речі своїми іменами) дуже небезпечно копіювати моделі поведінки розвинених країн, особливо в частині “зеленого курсу”.
І наше вугілля, як і наша нафта, природний газ і навіть торф, нам ще знадобляться. Хоча є ризик втрати наших вугленосних басейнів на сході країни, але вони ще залишаються на заході.