Олександр Сирський, недавно призначений головнокомандувачем Збройних сил України (ЗСУ), вже висловив свою першу заяву, у якій визначив ключові принципи та завдання перед українською армією. Він підкреслив, що перед Україною стоять нові виклики, і лише постійне удосконалення методів ведення бойових дій дозволить досягти успіху. Сирський акцентував увагу на необхідності постійного розвитку і адаптації стратегій та тактик до змін на полі бою, а також на чіткому плануванні дій органів військового управління та раціональному розподілі ресурсів. Важливим чинником для успішної реалізації військових завдань Сирський вважає кваліфікацію особового складу. Він також підкреслив, що постійне удосконалення засобів і методів ведення бойових дій є ключем до успіху, а надійний тил — важливою складовою загального успіху у війні. Призначений на посаду головнокомандувача ЗСУ після звільнення з посади Валерія Залужного, Сирський вже показує свою визначеність та готовність до викликів, які стоять перед українською армією.

У висновку можна зазначити, що призначений на посаду головнокомандувача ЗСУ Олександр Сирський вже висловив свою першу заяву, де визначив ключові принципи та завдання перед українською армією. Він підкреслив важливість постійного удосконалення методів ведення бойових дій, а також необхідність розвитку та адаптації стратегій і тактик у зв'язку зі змінами на полі бою. Особливу увагу головнокомандувач ЗСУ приділив кваліфікації особового складу та необхідності надійного тила для загального успіху у війні. Призначення Сирського стало об'єктом гучних обговорень, але він вже виявляє свою готовність до важливих викликів, що стоять перед Збройними силами України.

Степан Хмара: життя, боротьба та спадок борця за свободу

Українська політична сцена втратила видатну особистість – Степана Хмару, який відомий своєю багатолітньою боротьбою за ідеали і свободу. У віці 87 років він пішов із життя, залишивши позаду слід своєї невтомної діяльності.

Степан Хмара був відомим дисидентом і антикомуністом, який ніколи не втомлювався у своїй опозиційній діяльності. Його політичний шлях пролягав через радянську диктатуру та незалежну Україну, де він продовжував боротьбу за ідеали свободи та демократії.

Він завжди підтримував оптимістичний погляд на життя, не зупиняючись на своїх зусиллях у боротьбі за краще майбутнє України. Хоча він ніколи не бачив реалізації своїх мрій про кращу країну, йому було важливо залишатися активним і допомагати у будівництві демократичного суспільства.

У своїй діяльності він був редактором та видавцем самиздату, а також активним учасником українського дисидентського руху. Його статті та твори розкривали проблеми репресій та порушень прав людини в радянському суспільстві.

Степан Хмара неодноразово потрапляв під прес, був засуджений та перебував у в'язниці через свою політичну діяльність. Проте, навіть під час ув'язнення він не втрачав віру у перемогу ідеалів свободи та гідності.

Його життєва історія стала символом непохитної вольової відваги та принциповості. Степан Хмара залишиться в пам'яті не лише як політичний діяч, а й як символ боротьби за свободу і справедливість.

Символ боротьби та гідності: життєвий шлях Степана Хмари

У 1990-му році він увійшов у парламент та став активним учасником національної революції разом із іншими націонал-патріотами. Його ім'я звучало разом з авторами Декларації про державний суверенітет України та інших законів, спрямованих на конфіскацію майна Компартії та департизацію державних установ.

Степан Хмара завжди підтримував студентські протести та страйки, борючись за права інтелектуальної молоді та відставку уряду. Його активна участь у голодуваннях та протестних акціях була свідченням непохитної віри у перемогу ідеалів свободи та гідності.

Навіть у віці Хмара залишався вірним своїм переконанням і продовжував активну політичну діяльність, не зупиняючись на досягнутому. Він був яскравим прикладом стійкості та відданості ідеалам, за які він боровся.

Степан Хмара був нагороджений найвищими державними нагородами за свою активну участь у національних рухах та революціях. Його внесок у формування сучасної України важко переоцінити, і його ім'я завжди буде пов'язане з боротьбою за свободу та гідність.

Портрет відданого патріота: політична діяльність Степана Хмари

Степан Хмара, який пройшов складний політичний шлях, відзначався рішучістю та послідовністю у захисті національних інтересів. Він активно боровся проти відмови України від ядерного статусу та виступав проти домінування Росії. Степан Хмара вніс важливий внесок у створення Конституції України та боротьбу за суверенітет країни.

Його гостра критика влади, навіть на тлі подій у Криму та на Донбасі, свідчила про його незламну відданість принципам. Він відверто виступав проти російської агресії та закликав до рішучих заходів, включаючи виведення російських військ з українського території.

Степан Хмара не боявся виражати свої погляди навіть у найважчі часи для країни. Його активна участь у протестах та глибоке переконання у необхідності боротьби за справедливість робили його важливою фігурою на політичній арені України.

Степан Хмара залишиться в історії як відданий патріот і гідний захисник національних інтересів, який відстоював свої переконання навіть у найскладніші моменти для країни.

У висновку можна сказати, що Степан Хмара був видатною постаттю української політики, яка відзначалася великим внеском у боротьбу за національні інтереси та захист суверенітету країни. Він виступав проти будь-яких спроб посягання на незалежність України і активно працював над зміцненням державних засад. Степан Хмара залишиться в пам'яті як символ відданості своїм переконанням та великий патріот, який віддавав усі сили заради майбутнього своєї країни.

Згідно з щоквартальним звітом Національного банку України, економічне відновлення країни у поточному році буде сповільнюватися до 3,6%. Прогнозується, що інфляція у перших місяцях 2024 року залишиться стабільною, проте в другому півріччі може помірно зрости, досягнувши рівень 8,6% до кінця року. Причинами прискорення інфляції визначено надмірно сприятливі погодні умови в сфері продовольства та зростання витрат бізнесу, зокрема на оплату праці.

Прогнозується, що після зменшення ризиків безпеки у 2025 році інфляція сповільниться до 5,8%, а в 2026 році повернеться до цільового показника в 5%. Цьому сприятимуть зменшення зовнішнього інфляційного тиску та послідовна монетарна політика Національного банку.

Процес відновлення економіки України буде тривати, хоча й сповільниться до 3,6% у 2024 році. Для підтримки цього руху передбачено заходи, такі як м'яка фіскальна політика, стимулювання внутрішнього попиту та розширення логістичних потужностей. Однак великі ризики безпеки та можливі втрати врожаю обмежуватимуть економічне зростання.

Прогноз Національного банку передбачає прискорення темпів економічного зростання до 5,8% у 2025 році та 4,5% у 2026 році. Важливо відзначити, що фактична споживча інфляція у грудні 2023 року була нижча, ніж прогнозовано, завдяки швидкій адаптації учасників валютного ринку до режиму керованої курсової гнучкості, призводячи до сповільнення базової інфляції до 4,9% у 2023 році.

Згідно з щоквартальним звітом Національного банку України, економічне відновлення країни буде проходити із сповільненням у 2024 році, досягнувши показників на рівні 3,6%. Прогнозоване зростання інфляції, зокрема до 8,6% до кінця року, обумовлене надмірно сприятливими погодніми умовами в агросфері та зростанням витрат бізнесу.

Наслідком ризиків безпеки та можливих втрат врожаю є обмеження економічного зростання. Проте, важливо відзначити, що Національний банк передбачає сповільнення темпів інфляції в майбутньому, досягнення рівня в 5,8% у 2025 році та повернення до цільового показника в 5% у 2026 році. Цьому сприятимуть зменшення зовнішнього інфляційного тиску та виважена монетарна політика.

Заходи, такі як м'яка фіскальна політика, стимулювання внутрішнього попиту та розширення логістичних потужностей, плануються для підтримки економічного відновлення. Важливою ролью грає також ефективна адаптація учасників валютного ринку до режиму керованої курсової гнучкості, що вплинуло на зниження базової інфляції у 2023 році.

Україна готує єдину методику закупівель у цивільному будівництві: що це означає для відновлення країни

Українська держава планує впровадити єдину методику закупівель супутніх послуг та робіт у цивільному будівництві для проєктів відновлення. Ця ініціатива, яку зазначила голова комітету Верховної Ради Олена Шуляк, покликана забезпечити якість та ефективність будівельних проектів, а також враховувати думку професіоналів у цій галузі. Розробку нових стандартів проводитимуть у співпраці з представниками ринку та експертами. Очікується, що це сприятиме покращенню якості послуг і експертизи в цій сфері.

У процесі розробки методики враховуватимуться інтереси урбаністичної та архітектурної спільноти, а також забезпечиться відкритий конкурентний відбір учасників на державні замовлення. Запровадження цифрової екосистеми відновлення України DREAM покликане спростити управління проектами відбудови та забезпечити їхній моніторинг від етапу відбору до завершення реалізації.

Україна активно працює над впровадженням єдиної методики закупівель у цивільному будівництві для проєктів відновлення. Ця ініціатива, яка здійснюється у співпраці з представниками ринку та експертами, має на меті забезпечити якість та ефективність будівельних проектів. Важливою складовою процесу є врахування думки урбаністичної та архітектурної спільноти. Запровадження цифрової екосистеми DREAM сприятиме спрощенню управління та моніторингу проектів відбудови. Такий підхід дозволить залучити всіх зацікавлених сторін до відновлення країни на рівних умовах та забезпечить покращення якості послуг і експертизи у цій галузі.

Польща і Україна знаходяться в стані напружених переговорів щодо введення "дуже великих" обмежень на ввезення українського продовольства. Заступник міністра сільського господарства Польщі, Міхал Колодзейчак, у інтерв'ю RMF FM висловив своє незадоволення тим, що Київ затягує ці переговори. Він навіть визначив себе як "першого ворога" для української сторони на цих переговорах, хоча сам не брав участі в них.

Колодзейчак вважає, що Україна повинна швидше виконувати вимоги Польщі, і навіть рекомендує міністру сільського господарства України, Миколі Секерському, негайно вводити обмеження на ввезення деяких продуктів, які, на його думку, продовжують надходити до Польщі. Колодзейчак також підтримує ідею введення щонайменше 8% ПДВ на продукти харчування, імпортовані з України, в Європейський Союз.

У контексті цих напруг, Колодзейчак заявив про своє намірення посилити контроль на кордоні з Україною, стверджуючи, що "кордон буде більш щільним, ніж будь-коли раніше". Це висловлення приходить у зв'язку з протестами польських фермерів, які планують перекрити дороги по всій країні у зв'язку зі спірними питаннями торгівлі.

У підсумку, стаття відображає напружену ситуацію у торговельних відносинах між Україною та Польщею, пов'язану з можливим введенням обмежень на ввезення українського продовольства. Вимоги Польщі щодо цього питання стикаються з опозицією з боку української сторони, що може призвести до подальшого загострення ситуації.

Необхідно враховувати, що такі конфлікти в торгівлі можуть негативно вплинути на економічні відносини між країнами та загальний стан їхніх взаємовідносин. Однак вирішення конфлікту потребує компромісного підходу та взаєморозуміння між сторонами для забезпечення стабільності та розвитку усіх галузей співпраці.

Наталія Рудуха: від трьох банків до неплатоспроможності — аналіз її впливу на банківську систему України

Потужний вплив Наталії Рудухи на долю банків та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

• Наталія Рудуха, займаючи високі посади в банках, які потім були визнані неплатоспроможними, мала великий вплив на їхню долю та швидке вичерпання фінансових ресурсів.

• Перехід Рудухи до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) не завадив їй продовжувати впливати на банківську сферу.

• У ФГВФО Наталія Рудуха зайняла високу посаду заступниці директора-розпорядника, де має можливість розпоряджатися майном ліквідованих банків.

• Рудуха стала фігуранткою кількох кримінальних проваджень, але поки не понесла відповідальності.

• З цього випливає, що існує суттєве питання щодо прозорості та ефективності роботи ФГВФО, а також необхідності перевірки номінацій на посади в цьому фонді.

Вечір 8 лютого 2024 року став переломним для політичного ландшафту України. За пів години до цього президент Володимир Зеленський відзначав зустріч із генералом Русланом Залужним, щиро подякувавши йому за його вагому роль у житті країни. Саме тоді Зеленський вручив Залужному високе звання Героя України, визнавши його бездоганну військову мужність та відданість державі.

Проте, відомо, що після цього відбулася радикальна зміна в уряді. Новим головнокомандувачем Збройних Сил України було призначено Олександра Сирського, а головком став антиципований звільнений генерал Залужний. Зустріч між Зеленським та Залужним стала не лише подякою, але й прощанням.

Коріння суперечок між президентом та головнокомандувачем України можна відшукати ще у листопаді 2023 року, коли напруженість відносин сягнула свого піку, проте тодішні плани щодо відставки так і не були втілені в життя. Проте, 29 січня 2024 року Зеленський закликав Залужного на зустріч та оголосив про свій намір його звільнити. Хоча указ про відставку не був підписаний в той час, це стало реальністю 8 лютого.

Перед тим, як піти, Залужний встиг опублікувати свою програмну колонку на CNN, в якій виклав своє бачення війни та наміри щодо реформ в армії на наступні півроку. Розмови про відставку Залужного, який на той момент мав вищий рейтинг підтримки населення, викликали значні турбулентності в суспільстві останні місяці. Як в Україні, так і на Заході оглядачі та експерти відзначали загострення кризи довіри між військовим та політичним керівництвом країни.

Залужний, кар'єрний військовий з понад 20-річним досвідом, отримав визнання як у власній країні, так і на міжнародній арені. Саме під його керівництвом українська армія відстояла свою незалежність від російської агресії, запобігши повному розгортанню військових дій. Журнал New Yorker навіть твердить, що Залужний зумів приховувати військові підготовки навіть від Володимира Зеленського та американських партнерів Києва, переконаний, що будь-яка інформація може стати загрозою, яка спричинить недооцінку загрози з боку президента або втручання союзників.

Українське суспільство та міжнародна громадськість високо оцінювали внесок генерала Руслана Залужного у військові операції, що стали важливими для України в боротьбі з російською агресією. Західні колеги дивувалися його стратегічним мисленням та ефективністю дій, а в мережі з радістю поширювалися фотоколажі та меми, які віддавали належне за видимі перемоги, досягнуті під керівництвом Залужного. Його успіхи, зокрема поразка росіян під Києвом, потоплення крейсера "Москва", а також звільнення Херсона і Харківської області восени 2022 року, стали символом надії та віри в перемогу.

Проте, з часом обстановка змінилася, і Україна зіткнулася з труднощами на фронті. Очікуваний контрнаступ, який обіцяла українська влада, не приніс очікуваних результатів. У листопаді 2023 року в британському виданні The Economist вийшла стаття та інтерв’ю Залужного, в яких він визнав, що стратегія, розрахована на виснаження росіян, виявилася неефективною. Він вперше визнав, що Україна повинна переглянути свої підходи та звернутися до західних партнерів не лише за підтримкою, але й за технологічною допомогою та радою у веденні війни.

Ці висловлені погляди стали причиною початку розмов про можливу відставку Залужного та його конфлікт з президентом Володимиром Зеленським. Сперечання між ними поглиблювалися, особливо після відмови Зеленського підписати законопроєкт щодо посилення мобілізації. Це викликало хвилю обурення в суспільстві та підтримку Залужного.

Останнім видимим протистоянням стала публікація колонки головкома в американському виданні CNN, в якій він висловив своє бачення війни та змін у військах, а також висловив критику стосовно нездатності держави забезпечити ефективну мобілізацію та роботу оборонної промисловості.

Ці події інтригували громадськість і політичний світ, роблячи майбутнє Залужного не лише питанням його військової кар'єри, але й можливої участі у політичному житті країни як конкурента президенту Зеленському.

Політична сцена України бурхлива і напружена, особливо в контексті можливої відставки головнокомандувача Збройних Сил, генерала Валерія Залужного. Раніше висловлювалися обгрунтовані опаски щодо можливих наслідків цього кроку для президента Володимира Зеленського. Політологи наголошували, що такий крок може зробити Залужного сильним політичним конкурентом для Зеленського, адже підтримка та довіра до нього серед українців були надзвичайно високими.

За результатами опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології, довіра до Залужного виявилася на дуже високому рівні – 88% українців вірили в його здатність керувати Збройними Силами. Цей показник перевищував навіть рівень довіри до самого президента Зеленського, що став важливим фактором при оцінці політичної ситуації.

Проте, необхідно врахувати, що довіра до Зеленського значно знизилася протягом минулого року. Якщо у грудні 2022 року йому довіряли 84% українців, то наприкінці 2023 цей показник впав до 62%. Це свідчить про загострення негативного ставлення частини суспільства до дій та рішень президента.

Варто зазначити, що значна частина українців, а саме 72%, відмовляється від ідеї заміни Залужного на іншого генерала. Це свідчить про високий рівень підтримки та довіри до головнокомандувача ЗСУ в українському суспільстві. Така реакція може бути зумовлена його успішним керівництвом армією в умовах війни, а також загальною популярністю серед населення.

Отже, можлива відставка Залужного має потенціал спричинити значні політичні розлади та реакцію суспільства, що потребує уважного аналізу та обговорення з боку політичних лідерів та експертів.

У висновках можна зазначити наступне:

• Відставка головнокомандувача Збройних Сил України, генерала Валерія Залужного, може мати серйозні політичні наслідки для президента Володимира Зеленського, оскільки цей крок може створити сильного політичного конкурента.

• Довіра до Залужного серед українського населення є дуже високою, що підкреслює його значущість у військових справах та загальну підтримку в суспільстві.

• Зниження рівня довіри до президента Зеленського свідчить про загострення негативного ставлення до його політичних дій та рішень серед частини українського населення.

• Велика частина українського суспільства виступає проти заміни Залужного на іншого генерала, що свідчить про його високий статус та популярність серед населення.

• Враховуючи ці фактори, можна визначити важливість ретельного аналізу та обговорення можливих наслідків відставки Залужного з боку політичних лідерів та експертів з метою збереження стабільності та ефективного керівництва в країні.

Історія Сергія Миколайовича Троня — від звичайного українського хлопця до криптомільйонера, який оселився у Швейцарії, захоплює уяву своєю неординарністю. Його дружина володіє мережею готелів у різних країнах, проте справжнє захоплення — це Сергій. Він, за словами, має великі плани та перспективи, які поєднують його з Дмитром Олеговичем Рогозіним, який є відомим російським політиком. Обидва мають подібні поранення, але їхні судження можуть відрізнятися. Історія Сергія Троня розпочалася 14 квітня 2002 року у парку імені Глоби міста Дніпропетровська, де він отримав поранення внаслідок вогнепального нападу. Подальше життя Троня було сповнене пригод, особливо після закінчення університету. Він став успішним підприємцем у галузі нафтопереробки та виробництва палива, очоливши кілька компаній. Проте, деякі обставини, пов'язані з його бізнес-партнерами, залишають певні сумніви щодо його успіху. Тронь розпочав своє підприємницьке життя у співпраці з відомими кримінальними авторитетами, що створює питання щодо його діяльності.

Участь компанії ТОВ "Екоойл" у державних тендерах і суми, які вона заробила, можуть бути пов'язані з діяльністю народного депутата України від Партії регіонів, Нуруліслама Аркаллаєва, який був близьким співробітником олігарха Ріната Ахметова. З'єднання цих факторів, можливо, допомогло Сергію Троню отримати контракти з Збройними Силами України та Укрзалізницею. Інформація показує, що компанія "Екоойл" вигравала державні тендери з постачання палива від серпня 2011 року і отримала контракти на суму понад 906 мільйонів гривень. Ці контракти, незважаючи на їхню вигідність для компанії, не викликали сумнівів у замовників. Втім, після падіння режиму Януковича, справи фірми погіршилися, і Міністерству оборони України вдалося стягнути з неї пені за недопостачання палива. Депутат від Партії регіонів спробував вимагати збільшення ціни контракту на 500 мільйонів гривень, але суд відмовив йому в цьому. Додатково, фінансування бойовиків у Донецьку від бізнес-партнера Аркаллаєва в 2014 році створило додаткову складність. Цікаво, що до 2014 року майже увесь імпорт палива в Україну здійснювався з Росії, і він часто завершувався у кишені місцевих корупціонерів. Висновки стосовно цих фактів може зробити кожен самостійно. Тронь займався банкірством.

Зазначається, що серед різноманітних бізнесів, що входили до складу об'єднаної злочинної угруповання (ОЗУ), частину якої представляв Тронь, важливою послугою була "конвертація". Тож у 2014 році група схемників вирішила радикально вирішити проблему шляхом придбання одного з провідних конвертаційних центрів — "Партнер банку". Ця історія є добрим прикладом того, що, незважаючи на те, що кожен елемент ОЗУ працював на власний "общак", вони часто взаємодіяли в сфері "бізнесу", при цьому вибираючи шляхи обманування держави. Варто відзначити, що історія Олексія Савченка, колишнього губернатора Миколаївської області, який був депутатом від БПП, є цікавою ілюстрацією цього. Савченка часто асоціюють з убивством "Прища" та іншими темними справами. Після смерті "Прища" Савченко, за дивним стечієм обставин, звільнився зі своєї посади та став активним учасником бізнесу, співвласником "Авант-банку" та "Партнер банку". Особливо цікавим є факт, що "Партнер банк" в 2010 році був проданий російському мільярдерові Володимиру Антонову за 22 мільйони доларів. Після цього він вклав у банк ще 50 мільйонів євро, але пізніше потрапив у скандал через банкрутство одного зі своїх банків в Литві та крадіжку 480 мільйонів євро. Влада Литви звинуватила його в цьому, і він передав управління банком своєму партнеру Рейнісу Тумовсу.

Партнери Володимира Антонова виявились далекими від бажання допомагати йому зберегти активи. Стрижак і Тумовс вирішили включити до складу акціонерів банку відомих своїми аферами — Вадима Столара і запропонували Антонову "повернути" банк за 17 мільйонів євро. Антонов відмовився від цієї угоди, і банк потрапив у руки Вадима Столара, який змінив його назву на "CityCommerceBank". Пізніше активи цієї компанії були переведені до новоствореного "Профін банку", а вкладникам обіцяли надзвичайно високі відсотки за депозитами (понад 20% річних). Саме цей банк був придбаний Тронь та його партнерами. У 2013 році Сергій Тронь став першим віце-президентом корпусу віце-президентів апарату при наглядовій раді публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк». Разом з Нурулісламом Аркаллаєвим та Ренісом Тумовсом вони спочатку не планували займатися нормальним банківським бізнесом. Замість цього вони прагнули набрати велику суму грошей та зробити банк банкрутом. Однак Майдан 2014 року та наступна російсько-українська війна перешкодили їхнім планам. Їм довелося швидко "зливати" всі активи через підставні комерційні структури, через які кошти швидко конвертувалися та зникали у невідомому напрямку. Усі більш-менш ліквідні активи "Міського комерційного" та більшу частину його філіальної мережі перевели до "Профін Банку" Тумовса. "Профін банк", що раніше відомий як "Профінанс", був заснований понад 20 років тому. Для його придбання була проведена досить хитра операція. За посередництвом російського Альфа-Банку, номінальним власником "Профіна" став французький Societe Generale, а потім передав його кіпріотському офшору Zapikeso Limited. На сьогоднішній день акції "Профін банку" через мережу офшорів належать Рейнісу Тумовсу, його дружині Тетяні та голові наглядової ради банку Дмитру Федосєєву. "CityCommerce Bank" виявився одним із найнеліквідніших установ, і Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) почав виводити його з ринку. На момент введення тимчасової адміністрації в листопаді 2014 року активи установи перевищували 3,9 млрд гривень. Однак, за оцінками, активи були розкрадені на суму 3 млрд гривень, хоча оцінна вартість активів складала лише 90 млн гривень, а кредитний портфель — 40 млн гривень. Кошти з банку виводилися і через іноземні структури, зокрема через австрійський Meinl Bank.

У листі до Генеральної прокуратури України, який підписав тимчасовий адміністратор Андрій Рязанцев, зазначалося, що наступного дня після введення адміністрації на кореспондентському рахунку «Міського комерційного банку» в Meinl Bank за бухгалтерським обліком було зафіксовано 59,35 мільйонів євро. «Враховуючи, що на рахунку в Meinl Bank знаходилося 59,35 мільйонів євро, а також те, що будь-які рухи по рахунку в операційній системі банку не були відображені, можна зробити висновок про маніпуляції рахунком з боку керівництва «Міського комерційного банку» з кореспондентським рахунком у Meinl Bank», – стверджувалося у зверненні до Генпрокуратури. Розпуск банку природно викликав цілком зрозумілий інтерес, адже внаслідок діяльності банкірів постраждала значна кількість людей — як завжди, виявилося, що майно банку недостатнє для покриття всіх претензій ошуканих вкладників. І правоохоронці зацікавилися діяльністю керівництва банку, розпочавши кримінальне провадження № 42018101100000355. У його рамках встановлювалася причетність до крадіжки грошей власників банку, серед яких були Сергій Тронь та Рейніс Тумовс, яким належали однакові частки. У 2017 році майно Сергія Троня було арештоване у кримінальному провадженні щодо посадових осіб ПАТ «Міський комерційний банк» за фактом заволодіння грошовими коштами у сумі понад 400 мільйонів гривень низки банківських установ у 2010-2015 роках за попередньою змовою із власниками банків. За тодішнім курсом це становило 50 мільйонів доларів. В рамках позовних претензій від потерпілих було арештовано майно Сергія Троня: 15 земельних ділянок у Макарівському районі Київської області загальною площею 18,7 га, одну квартиру та автомобіль Toyota Land Cruiser-200. У 2018 році Фонд гарантування вкладів спробував через суд стягнути з Троня, Аркаллаєва, Тумовса та інших учасників «схеми» 2,573 мільярди гривень вкрадених у «Міському комерційному банку». Але завдяки щедрості Сергія Господарський суд Києва відмовив Фонду з формальних причин. Відхід Порошенка певним чином допоміг Троню вирішити проблему. У 2019 році всі ці кримінальні справи були передані на розгляд Солом’янському управлінню столичної поліції, хоча раніше їх розслідувала Служба безпеки України, а ще раніше — Головне слідче управління Національної поліції. А 21 серпня 2020 року Солом’янський районний суд Києва під головуванням Ганни Сергієнко взагалі скасував арешт майна Троня, мотивуючи своє рішення тим, що «необхідність в арешті відпала, інакше це буде невиправданим втручанням держави в право людини на повагу до своєї власності».

Тронь, безперечно, майстер інвестицій! Вклавши частину зловмисно набутих коштів у НацПол та Суд, він майже беззатримно вирішив усі свої проблеми, заплативши лише копійки! Фінансові витонченості та інші пригоди

У 2012 році Сергій Тронь заснував ТОВ "Глобал Фінанси Менеджмент Груп". Статутний капітал компанії склав понад 3 мільярди гривень — 3 021 000 000 грн. Ця компанія була створена для придбання банку, але ці 3 мільярди статутного капіталу існують лише на папері. У 2016 році Тронь заснував компанію White Rock Management, яка, згідно з історією, інвестує в IT-індустрію. У 2017 році він став співзасновником і, в подальшому, головою наглядової ради компанії "УкрТВС", яка, за заявами, мала займатися виробництвом ядерного палива. На початку 2019 року, у співзмові з тодішнім головою Фонду гарантування вкладів Костянтином Ворушиліним, Тронь "придбав" Іллічівський та Одеський олійно-жирові комбінати, а також Іллічівський зерновий порт за 182,5 мільйона гривень. Хоча комплекс оцінювався в 4,85 мільярда гривень. У 2020 році Тронь заснував міжнародний інвестиційний фонд "Parea Foundation", який інвестує в сферу IT, логістику та енергетику в ряді країн, серед яких: Україна, Казахстан, Росія, Канада, Швеція, Ліхтенштейн. Проте це лише оболонка, лишенько. Всередині все набагато цікавіше.

Давайте розглянемо один із невдалих, але дуже масштабних проектів Троня. Ядерна "бульбашка" "УкрТВС" або ПрАТ "Спільне українсько-казахстансько-російське підприємство з виробництва ядерного палива" було створено у 2001 році Фондом держмайна України, ВАТ ТВЕЛ (Росія) та ЗАТ "Національна атомна компанія "Казатомпром" (Казахстан). Метою створення УкрТВС було виробництво ядерного палива для українських АЕС в Україні. Проте підприємство виявилося мертвонародженим, оскільки росіяни не розуміли, чому їм потрібно будувати в Україні завод, який може конкурувати з їхньою монополією. Зміни у ситуації настали після Революції Гідності, коли питання енергетичної незалежності стало надзвичайно актуальним, і Росія розпочала окупацію частини українських територій.

Україна відмовилася від усіх своїх "потьомкінських сіл" і рішуче спрямувалася в обійми Westinghouse Electric з подвійною завзятістю. У зв'язку зі зміною курсу країни, Фонд держмайна вирішив продати знецінені активи — свою частку в "УкрТВС". За практично 48 мільйонів гривень її придбало ТОВ "Вайс Трейд", підприємство, засноване у 2014 році Андрієм Киримовим з Горішніх Плавнів. Хто і з якою метою купив безглуздий актив, стало зрозуміло влітку 2018 року, коли до гри вступили члени правління "УкрТВС" від "Вайс Трейд". Це були Сергій Тронь, який пізніше очолив правління "УкрТВС", Нуруліслам Аркаллаєв та Леонід Крючков. Леонід Крючков, швидше за все, був фігурою на весіллі в цій компанії, а за ним стояв його старший брат — колишній нардеп від БЮТ Дмитро Крючков. Останній не міг би сам попасти до правління через кримінальне провадження НАБУ про мільйонні розкрадання в енергомережах. Однак Леонід Крючков встиг поробити своє у збройовому бізнесі з Пшонко-молодшим та Андрієм Деркачом — головним лобістом "Росатому" та ТВЕЛ в Україні. Дуже цікаво, що братам Крючковим у цьому лобіюванні допомагав перший заступник голови парламентської фракції БПП Ігор Кононенко — бізнес-партнер Петра Порошенка.

Реалізацію планів Кремля ТОВ "Вайс Трейд" розпочало майже негайно. Як повідомляв Газета.UA 30 травня 2018 року, ТОВ "Вайс Трейд", як власник української частки у "УкрТВС", звернулося до Кабміну з листом, в якому підтвердило наявність у себе та його партнерів необхідних зв'язків та фінансових ресурсів для будівництва в Україні заводу з виробництва ядерного палива. У зв'язку з цим компанія запропонувала провести переговори з нею як потенційним інвестором для реалізації цього проекту. Як керівника проекту було вказано Джомарта Алієва — колишнього високопосадовця зі структури "Росатому"! Згідно з планом концесіонерів, після завершення будівництва заводу "УкрТВС" планувалося передати його до СП "Завод з виробництва ядерного палива" та отримувати відсоток або фіксовану суму з кожної проданої одиниці продукції. Від Кабміну наші атомні комбінатори хотіли отримати гарантію, що все вироблене на українському заводі паливо повністю викупуватиме НАЕК "Енергоатом". Зрозуміло, що відомі будівельники заводів Тронь, Аркаллаєв і Крючков не мали наміру будувати жодного заводу в Україні. Але це було їхньою метою. Виступаючи на боці Росії, вони мали зривати всі угоди з Westinghouse і класти крапку. Але ця пропозиція не пройшла.

У "УкрТВС" виявилися величезні борги, і "Енергоатом" розпочав судову процедуру банкрутства ліквідації компанії, але... У 2019 році в Україні настала зміна влади, і після цікавої зустрічі Сема Кісліна в Нью-Йорку з Зеленським, який нічого не розуміє, ситуація стала змінюватися. Треба зазначити, що Кіслін — це аферист максимального рівня. У 2014 році він купив кіпрську компанію Opalcore Ltd за $8 млн з великим дисконтом. На її рахунках в українських банках були розміщені бонди-облігації на суму $20 млн, які перебували під арештом. Разом із відсотками набігло близько $23 млн доларів. Нібито саме їх приїхав рятувати в Україну Сем Кіслін у серпні 2019 року. Однак існують сумніви. У Києві за спиною "борця з корупцією", перемога над якою обіцяла йому чималі бариші, можна побачити Дмитра Крючкова (у білій сорочці) — фігуранта кримінальної справи про присвоєння ЗапоріжжяОбленерго та заподіяння шкоди Україні розміром 346 млн гривень, відкритого НАБУ. Як виявилося пізніше, Крючков зустрівся з Кисліном, після чого Сем вирішив помалюватися перед журналістами. Треба відзначити, що Дмитро Крючков справді талановитий шахрай. Кілька місяців тому його екстрадували з Німеччини до України, де він на слідстві заявив, що виконував вказівки оточення Порошенка, а сам він ні в чому не винен. Цікаво, що схожа ситуація сталася з "Конверсбанком". Якщо раніше українські акціонери "УкрТВС" стверджували, що викуплять в росіян їхню частку, то після 24 лютого 2022 року ця пропозиція втратила актуальність. Активи країни-агресора в Україні заарештовані. Але, пам'ятаючи винахідливість Троня, вони завтра можуть виявитися власністю одного з українських акціонерів. Просто вони забули про це заявити раніше. Історія "бізнесмена" Троня на цьому не закінчується, продовження в наступній частині нашого розслідування.

22.02.2022 у компанії ТОВ "Вайс Трейд" змінився засновник. Ним став вічний Фунт — Денис Волобуєв, на даний момент директор ТОВ "Екоойл" та інших безнадійних проектів ОЗУ. Цікаво, що ця ситуація дещо нагадує те, що відбувалося з "Конверсбанком".

У статті розглянуто складну ситуацію навколо компанії "УкрТВС", що є ключовим гравцем у сфері виробництва ядерного палива в Україні. Виявлено, що компанія опинилася в скрутній фінансовій ситуації, що призвело до початку судової процедури її банкрутства.

Зміна влади в Україні в 2019 році відкрила нові можливості для впливу на ситуацію. Зустріч представників компанії з високопосадовцями нового уряду, зокрема з президентом Зеленським, свідчить про спроби змінити хід подій на користь компанії.

Однак, у статті також розкривається тісний зв'язок між особами, які мають сумнівну репутацію та зв'язки зі злочинним світом. Наявність таких фігур, як Сем Кіслін та Дмитро Крючков, у процесах, пов'язаних з "УкрТВС", підводить підпільні схеми та суперечить прозорості та законності бізнесу.

Загалом, стаття свідчить про складну та неоднозначну ситуацію в енергетичному секторі України, де інтереси різних груп впливу та злочинних угруповань можуть суттєво підірвати стабільність та розвиток галузі.

Україна утримується від наступу Росії, показуючи максимальну стійкість у найважчий період з початку конфлікту, стверджує The New York Times. Російські сили взяли на себе завдання відновлення контролю над раніше втраченими територіями під час контрнаступу ЗСУ у 2022-2023 роках, здійснивши успішний наступ у суботу, захопивши Авдіївку. Останнє є найбільшим досягненням Росії з часу взяття Бахмута у травні минулого року. За аналізом авторів, Україні не вистачає боєприпасів без відновлення військової допомоги з боку США, щоб протистояти російському наступу. Російська армія розвернула п'ять основних напрямків наступу, що охоплюють міста й села на східній і південній частині фронту в Україні. Втрата Авдіївки, яка має стратегічне значення, дозволить російським силам ефективніше маневрувати. Наприкінці минулого місяця російські війська захопили Мар’їнку, що стало базою для подальших атак на південь. Однак призначення російських сил виявилося складним через велику втрату контролю над цими районами внаслідок активного українського опору.

Українські військові стверджують, що Росія зосередила навколо 40 000 військових у сусідньому районі Маріуполя з метою здійснення атаки з півдня. Водночас, російські солдати у районі Вугледара вважають, що падіння Авдіївки надасть можливість зробити активніші атаки з півночі. Кремль прагне відновити контроль над територіями, втраченими у 2022 році, зосереджуючи увагу на районі Роботиного в Запорізькій області. Російські сили намагаються штурмувати цей район, прагнучи повернути контроль над ключовими територіями. Від Кремлівської сторони спостерігається тиск на відновлення контролю над територіями через активні наступи у різних напрямках. Українські військові вважають, що Росія має намір прорвати оборону біля Часового Яру, щоб отримати контроль над командними висотами та загострити ситуацію у Краматорську. На Бахмутському напрямку діють приблизно 62 тисячі російських військових, і ситуація вимагає постійного моніторингу та реагування на події на місцях.

Українські військові та американське видання The New York Times стверджують, що Росія активізує свої дії на сході України, намагаючись відновити контроль над стратегічними територіями, які втратила у попередні роки. Російські війська зосереджуються у різних напрямках, включаючи південь та північ, де їх очікують інтенсивні бої. Наступ Росії може спричинити загострення конфлікту та загрозу безпеці у регіоні. Українські військові відзначають необхідність посилення оборони та оперативного реагування на зміни на фронті, щоб забезпечити безпеку населення та територіальну цілісність країни.

Зовнішньополітичний аспект цієї ситуації відображається в стратегічних ходах Росії щодо відновлення контролю над втраченими територіями, а також в політичних амбіціях Пригожина та підготовці до міжнародних зустрічей Зеленського. Напруження в ситуації відображається на всіх рівнях: від зовнішньополітичного тиску до внутрішніх проблем організації оборони.

У порівнянні між Авдіївкою та Бахмутом, виявляється, що перша має значно вищу стратегічну важливість через своє місце розташування та історичні аспекти. Авдіївка слугувала ключовим пунктом в обороні та контролі за Донецьком, що робило її значно більш обороноздатною та важливою для України. У той же час, Бахмут, хоча втратився, став новим символом війни, вказуючи на зростання ставок у конфлікті.

Стратегічне значення Бахмута, незважаючи на його важливість у політичному контексті, виявляється меншим порівняно з Авдіївкою через його запасний характер до 2022 року.

У військовому плані, Росія продемонструвала вдосконалену тактику в обох битвах, але особливо в операції під Авдіївкою. Це ставить перед ЗСУ виклик адаптації до нових умов бою та необхідності у покращенні тактичних прийомів.

У цій ситуації, де порівнюються дві важливі військові операції, виявляється, що кожна має свої власні унікальні аспекти, які відображаються на політичному, стратегічному та тактичному рівнях.

У висновках можна зазначити, що обидві військові операції — під Авдіївкою та Бахмутом — відображають складність та напруженість військових дій в сучасному конфлікті на сході України. Авдіївка виявилася стратегічно важливішою за Бахмут через своє місце розташування та історичну важливість. Росія продемонструвала вдосконалену тактику в обох битвах, а ЗСУ стикаються з викликом адаптації до нових умов бою. У цій ситуації важливо врахувати індивідуальні аспекти кожної операції та пошук шляхів покращення тактичних прийомів військової діяльності.