Daypolitico

Позначка: Крим

  • Цифрова ізоляція «нових регіонів»: ФСБ заборонила розгортання мереж 5G на окупованих територіях України

    Цифрова ізоляція «нових регіонів»: ФСБ заборонила розгортання мереж 5G на окупованих територіях України

    Поки російська пропаганда гучно звітує про «інтеграцію» та розвиток інфраструктури на захоплених українських землях, реальність виявляється зовсім іншою. Мешканці окупованих територій залишаться без сучасних технологій зв’язку: Державна комісія з радіочастот РФ ухвалила рішення про повну заборону на розгортання мереж 5G у Криму, а також у Донецькій, Луганській, Херсонській та Запорозькій областях.

    Безпекові параноїдальні заборони та страх санкцій

    Головною причиною такого кроку стало жорстке вето з боку ФСБ Росії. Російські спецслужби заборонили встановлювати відповідні базові станції нового покоління, керуючись міркуваннями військової безпеки та тотального контролю в умовах бойових дій. На думку силовиків, надшвидкісний зв’язок створює додаткові ризики для безпеки та заважає радіоелектронній розвідці й управлінню військами.

    Однак існує й інший, економічний чинник. Розгортання мереж 5G потребує сучасного телекомунікаційного обладнання, виробництво якого прив’язане до глобальних лідерів ринку, насамперед китайських корпорацій Huawei чи ZTE. Пряме постачання такої техніки на міжнародно не визнані окуповані території автоматично виставило б ці компанії під удар жорстких західних санкцій, чого техногіганти намагаються ретельно уникати.

    У результаті регіони, які Москва намагається інтегрувати у свій правовий та інформаційний простір, фактично приречені на технологічну консервацію та архаїчний зв’язок.

  • Підриви дільниць і замахи на колаборантів: розвідка попередила про кривавий сценарій РФ на ТОТ

    Підриви дільниць і замахи на колаборантів: розвідка попередила про кривавий сценарій РФ на ТОТ

    Російські спецслужби можуть організувати серію резонансних провокацій і терористичних актів на тимчасово окупованих територіях України під час виборів до Державної думи РФ, а відповідальність за них спробувати перекласти на Київ. Служба зовнішньої розвідки України попереджає, що особливо небезпечними можуть стати дні основного голосування 18–20 вересня, коли на окупованих територіях очікується найбільше скупчення людей біля так званих виборчих дільниць.

    За даними СЗРУ, можливий сценарій передбачає провокації під «прапором України». Серед потенційних варіантів українська розвідка називає підриви виборчих дільниць або місць зберігання бюлетенів у неробочий час, диверсії на транспортній інфраструктурі та замахи на представників окупаційних адміністрацій і колаборантів. Після таких інцидентів російська пропаганда може звинуватити Україну та використати події для посилення репресій проти мешканців захоплених територій.

    Розвідка пов’язує ризик таких дій одразу з кількома завданнями Кремля. Йдеться про створення інформаційного приводу для посилення контролю на окупованих територіях, виправдання репресивних заходів, дискредитацію України на міжнародній арені та можливе інформаційне забезпечення нової хвилі мобілізації в Росії. Окремою метою СЗРУ називає спробу зірвати або ускладнити дипломатичні зусилля щодо завершення війни, зокрема ті, до яких залучені Сполучені Штати.

    Цей контекст особливо важливий через те, що українські спецслужби вже кілька тижнів попереджають про можливу нову мобілізаційну кампанію в РФ після парламентських виборів. Наприкінці серпня ГУР і СЗРУ повідомляли, що російська влада опрацьовує можливість додатково залучити близько 300 тисяч людей у 2026 році та ще приблизно стільки ж у 2027-му. Розвідка тоді прямо зазначала, що найбільш імовірним моментом для політичного рішення про мобілізацію може стати період після голосування 18–20 вересня. За даними спецслужб, у Росії вже посилюють військовий облік, розширюють мобілізаційні підрозділи на підприємствах і готують додаткові механізми примусу.

    Тема можливої мобілізації помітно впливає і на настрої всередині самої Росії. Reuters 10 вересня повідомило про зростання тривоги серед росіян напередодні парламентських виборів. Однією з причин видання називає саме побоювання нового призову після завершення голосування, а також дедалі відчутніші для російського населення наслідки війни. Водночас «Єдина Росія», як очікується, збереже контроль над Держдумою в умовах жорстко контрольованої політичної системи.

    На тимчасово окупованих територіях підготовка до російського голосування розпочалася значно раніше. Центр протидії дезінформації повідомляв, що на окупованій частині Донеччини «дострокове голосування» вирішили розпочати ще 30 серпня — за 21 день до основної дати. У ЦПД вважають, що настільки тривалий період створює сприятливі умови для неконтрольованого використання бюлетенів та інших маніпуляцій із результатами.

    Паралельно окупаційні адміністрації проводять подомові обходи мешканців Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей. Формально такі візити називають «інформуванням про вибори», однак Центр протидії дезінформації звертав увагу, що вони також дозволяють окупаційній владі актуалізувати дані про населення, виявляти людей без російських паспортів, збирати заявки на «голосування вдома» і контролювати настрої населення.

    Більше того, українська сторона заявляє, що бажані результати голосування могли бути визначені ще до його початку. Керівник ЦПД Андрій Коваленко повідомляв, що адміністрація Кремля нібито поставила перед окупаційною владою завдання показати явку понад 65–70%, а результат партії «Єдина Росія» — не нижче 70%. Саме такі цифри, за інформацією ЦПД, мають створити пропагандистську картинку масової підтримки російської влади населенням окупованих українських територій.

    Уже на початку вересня ЦПД фіксував активну інформаційну кампанію навколо «дострокового голосування». Російські медіа поширювали сюжети про нібито високу активність місцевих жителів, тоді як український Центр зазначав, що за «добровільних виборців» можуть видавати працівників бюджетної та комунальної сфер, залежних від окупаційної адміністрації.

    Москва намагається надати процесу й міжнародного вигляду. Російське МЗС заявляло про готовність спостерігачів із десятків країн приїхати на вибори. Проте Центр протидії дезінформації наголошував, що жодна авторитетна міжнародна організація з моніторингу виборів не бере участі у спостереженні за цим процесом.

    Більше того, сама Росія не запросила на парламентські вибори спостерігачів ОБСЄ. 6 серпня Бюро демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ та Парламентська асамблея організації заявили, що таке рішення Москви суперечить зобов’язанням, які держави-учасниці взяли на себе відповідно до Копенгагенського документа 1990 року. Українське МЗС зазначало, що це буде вже третій поспіль загальнонаціональний виборчий процес у РФ без незалежного спостереження ОБСЄ.

    Окремо Київ застеріг потенційних іноземних спостерігачів від поїздок на окуповані території. Міністерство закордонних справ України наголосило, що проведення Росією голосування на суверенній території України є незаконним, а його результати не створюють жодних юридичних наслідків. У МЗС також підкреслили, що присутність іноземних спостерігачів не може легітимізувати такий процес.

    Аналогічну позицію висловив Європейський Союз. У заяві при ОБСЄ ЄС наголосив, що не визнаватиме ні так звані вибори, які Росія проводить на окупованих територіях України, ні їхні результати, та закликав інші держави не брати участі у спостереженні за незаконним голосуванням.

    СЗРУ, попереджаючи про можливі провокації, проводить паралелі з подіями минулих десятиліть. Серед них розвідка згадує вибухи житлових будинків у Росії 1999 року на тлі початку Другої чеченської війни, кризу із захопленням заручників у московському театральному центрі на Дубровці у 2002 році, а також російські псевдореферендуми й виборчі кампанії на захоплених територіях України після 2014 року. При цьому щодо вибухів 1999 року існують різні й суперечливі версії, тому твердження про їх використання Кремлем як свідомої провокації слід розглядати саме як позицію української розвідки, а не як остаточно встановлений міжнародним розслідуванням факт.

    Найбільш конкретне попередження СЗРУ стосується найближчих днів. Розвідка називає території окупованих частин Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей, а також Крим. Саме там у період активної фази голосування 18–20 вересня, за оцінкою спецслужби, ризик провокацій може бути найвищим. У СЗРУ наголошують, що потенційною ціллю може стати будь-яке масове скупчення людей, якщо російським спецслужбам знадобиться резонансна подія для подальшої інформаційної кампанії.

    Таким чином, вибори до Держдуми для Кремля можуть мати значення далеко за межами формального оновлення парламенту. Українські спецслужби розглядають їх як потенційну точку для одночасного вирішення кількох завдань — демонстрації контрольованої «підтримки» окупації, створення підстав для нових репресій на ТОТ, посилення антиукраїнської пропаганди та підготовки російського суспільства до можливого нового етапу мобілізації. Саме тому період до 20 вересня розвідка вважає часом підвищеного ризику.

  • «Винні США»: чоловік Лорак повторив тези Кремля про війну і нарвався на жорстку реакцію

    «Винні США»: чоловік Лорак повторив тези Кремля про війну і нарвався на жорстку реакцію

    Чоловік Ані Лорак, іспанець Ісаак Віджраку, який позиціонує себе як духовний наставник і wellness-практик, несподівано взявся пояснювати причини російсько-української війни. У своєму Instagram він поширив відео з версією, за якою відповідальність за вторгнення Росії фактично перекладається на США та розширення НАТО. Публікація швидко викликала обурення користувачів, які нагадали автору про російську окупацію Криму, бойові дії на Донбасі з 2014 року та злочини російських військових після початку повномасштабного вторгнення.

    Як повідомляє ТСН, у ролику, яким поділився Віджраку, стверджувалося, що після розпаду Радянського Союзу начебто була укладена домовленість, за якою НАТО не мало просуватися на схід. Далі автори цієї версії пов’язують розширення Альянсу зі США і подають дії Росії як своєрідну реакцію на наближення НАТО до її кордонів. Віджраку дав зрозуміти, що погоджується з таким поясненням, хоча й зазначив, що це одна з версій подій.

    Однак саме цей аргумент потребує суттєвого уточнення.

    Документи початку 1990-х справді свідчать, що під час переговорів про об’єднання Німеччини американські, німецькі та інші західні політики говорили радянському керівництву про нерозширення військової юрисдикції НАТО на схід. Зокрема, 9 лютого 1990 року держсекретар США Джеймс Бейкер у розмові з Михайлом Горбачовим використав відому формулу про те, що юрисдикція сил НАТО не просунеться «ані на дюйм» на схід. Розсекречені матеріали підтверджують існування таких політичних запевнень.

    Але переговори того періоду відбувалися насамперед навколо майбутнього об’єднаної Німеччини та статусу території колишньої НДР. Жодного міжнародного договору, який назавжди забороняв би НАТО приймати країни Центральної та Східної Європи, сторони не підписали. У фінальному договорі про об’єднання Німеччини були закріплені конкретні обмеження щодо розміщення іноземних військ і ядерної зброї на території колишньої НДР, але загальної заборони на майбутнє розширення Альянсу там немає. На це вказують і документи НАТО.

    Отже, історики досі дискутують про зміст і політичну вагу усних запевнень 1990–1991 років, але твердження про існування «підписаної угоди», яку США нібито просто порушили, є некоректним.

    Ще одна теза поширеного чоловіком Лорак ролика полягає в тому, що Росія нібито не мала територіальних претензій до України й була змушена реагувати лише після того, як перспектива українського членства в НАТО стала для Москви неприйнятною. Ця версія суперечить хронології подій.

    Російська агресія проти України почалася у 2014 році. У березні того року Генеральна асамблея ООН підтвердила територіальну цілісність України у міжнародно визнаних кордонах і заявила про недійсність так званого кримського «референдуму», після якого Москва оголосила півострів частиною Росії. ООН закликала держави не визнавати будь-яку зміну статусу Криму.

    Надалі Росія підтримувала збройні формування на сході України, а 24 лютого 2022 року розпочала повномасштабне вторгнення з території РФ, окупованого Криму та Білорусі.

    2 березня 2022 року Генеральна асамблея ООН переважною більшістю голосів ухвалила резолюцію, яка прямо назвала дії Російської Федерації агресією проти України та вимагала негайно припинити застосування сили і безумовно вивести російські війська з української території.

    Україна при цьому не була і на момент вторгнення не стала членом НАТО. Тож формулювання про Росію, яка нібито «захищалася від НАТО» шляхом вторгнення на територію держави, що не входила до Альянсу, не відповідає фактичному міжнародно-правовому статусу сторін.

    Окремо Віджраку, за повідомленням ТСН, підтримав тезу про те, що Москва начебто не прагнула українських територій. Однак уже сама анексія Криму 2014 року суперечить цьому твердженню. А після повномасштабного вторгнення Москва оголосила російськими ще й окуповані частини Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей. ООН ці спроби анексії не визнає, а міжнародна спільнота продовжує розглядати ці території як частину України.

    Не вписується в поширену Віджраку версію й Будапештський меморандум 1994 року.

    Україна, яка після розпаду СРСР мала на своїй території один із найбільших ядерних арсеналів світу, приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як неядерна держава. Росія, США та Велика Британія натомість підтвердили зобов’язання поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України, а також утримуватися від загрози силою чи її застосування проти територіальної цілісності та політичної незалежності держави. Верховна Рада у зверненні до 30-річчя документа прямо зазначила, що Росія ці зобов’язання порушила.

    Особливо гостро користувачі відреагували на спробу пояснювати російське вторгнення геополітичними претензіями до США, нагадуючи про те, хто безпосередньо заходив зі зброєю до українських міст.

    Одним із символів злочинів російських військ стала Буча. Після відступу російських сил навесні 2022 року там були виявлені тіла цивільних.

    Моніторингова місія ООН з прав людини задокументувала в Бучі загибель щонайменше 73 цивільних під час перебування міста під контролем російських військ та перевіряла ще понад сотню повідомлень про вбивства. У ширшому дослідженні Київської, Чернігівської та Сумської областей ООН документувала свавільні страти та напади на цивільних з боку російських військ. Експерти ООН заявили, що є серйозні ознаки того, що задокументовані свавільні страти можуть становити воєнний злочин умисного вбивства.

    Тут, однак, є важливе юридичне уточнення до вихідної публікації ТСН. Формулювання, що «дії росіян у Бучі офіційно визнано геноцидом», потребує конкретизації. Верховна Рада України визнавала дії Росії та її збройних сил геноцидом українського народу. Водночас міжнародні структури, зокрема ООН, у своїх доповідях щодо конкретних убивств у Бучі використовують юридичні категорії можливих воєнних злочинів, свавільних страт та умисних убивств. Остаточна кваліфікація геноциду в міжнародному праві має окремий і дуже високий поріг доказування.

    Сам Віджраку, як пише ТСН, застеріг, що поширена ним інтерпретація є лише однією з версій і з нею можуть не погоджуватися. Він також закликав дивитися на історичний контекст війни. Проте саме детальний історичний контекст і робить картину значно складнішою за запропоновану схему «США розширили НАТО — Росія була змушена атакувати».

    У коментарях під публікацією чоловіка Лорак користувачі звертали увагу саме на це. Вони нагадували, що американські війська не окуповували українські міста, тоді як російські сили перетнули міжнародно визнаний кордон України, захоплювали населені пункти та продовжують завдавати ударів по українській території. Інші закликали Віджраку перевіряти історичні факти перед поширенням політичних пояснень війни.

    Ісаак Віджраку — іспанець, який відомий передусім як wellness- і духовний практик. У публічному просторі він регулярно з’являється разом з Ані Лорак. Фотографії пари на російських світських і музичних заходах публікувалися ще з 2023–2024 років.

    Новий допис Віджраку фактично вивів його далеко за межі звичної тематики духовних практик. І хоча кожен має право на власну оцінку міжнародної політики, твердження про причини війни можна перевіряти за документами.

    Ці документи показують: юридичної угоди, яка забороняла НАТО приймати східноєвропейські держави, не існувало; Україна не була членом НАТО в лютому 2022 року; Росія окупувала Крим ще у 2014-му; Генасамблея ООН назвала повномасштабні дії Москви агресією та вимагала вивести російські війська; а Росія ще 1994 року підтвердила зобов’язання поважати українські кордони.

    Тому версія, яку підтримав чоловік Ані Лорак, залишає за кадром саме ті факти, без яких пояснювати походження найбільшої війни в Європі за десятиліття неможливо.

  • Сили оборони вдарили по Криму: у Севастополі уражено десантний катер БК-16 і комплекс РЕБ «Красуха-4»

    Сили оборони вдарили по Криму: у Севастополі уражено десантний катер БК-16 і комплекс РЕБ «Красуха-4»

    Сили оборони України 2 вересня та в ніч проти 3 вересня завдали серії ударів по військових об’єктах російської армії на тимчасово окупованих територіях. Серед уражених цілей Генеральний штаб ЗСУ назвав десантний катер БК-16 у Севастополі, мобільний комплекс радіоелектронної боротьби «Красуха-4», пункт управління безпілотниками, склади БпЛА та боєприпасів, а також об’єкти на російському військовому полігоні.

    Однією з найпомітніших цілей став швидкісний транспортно-десантний катер БК-16 проєкту 02510, який перебував у тимчасово окупованому Севастополі. У Генштабі підтвердили саме факт ураження судна, однак наголосили, що ступінь завданих йому пошкоджень ще встановлюється. Тобто говорити про повне знищення катера наразі передчасно.

    БК-16 призначений для швидкого перевезення та висадки десанту, зокрема на необладнане узбережжя, а також для патрулювання та протидиверсійних завдань. Катер має довжину близько 16 метрів і повну водотоннажність приблизно 20,5 тонни. Його штатний екіпаж складається з двох осіб, а на борт він може брати до 19 військовослужбовців десанту. Судна такого типу можуть оснащуватися кулеметами та гранатометним озброєнням.

    Ще однією важливою ціллю у районі Севастополя стала російська мобільна станція радіоелектронної боротьби «Красуха-4». За повідомленням Генштабу, комплекс також був уражений під час операції.

    «Красуха-4», яка має індекс 1РЛ257, є російським комплексом РЕБ дальньої дії. Його завданням є придушення бортових радіолокаційних систем літаків і вертольотів, а також радіолокаційного обладнання безпілотників. Комплекс також може створювати перешкоди для інших систем зв’язку та радіоелектронного обладнання.

    Ураження таких систем має значення насамперед для роботи української авіації та безпілотних платформ. Російські засоби РЕБ використовуються для ускладнення навігації, зв’язку та роботи радіолокаційного обладнання українських дронів і літальних апаратів. Водночас Генштаб поки не повідомляв, чи була «Красуха-4» повністю знищена або лише пошкоджена.

    Ще один удар Сили оборони завдали по російському пункту управління БпЛА в районі Мар’їного на тимчасово окупованій території Криму. Йдеться про інфраструктуру, яка використовується для координації та управління безпілотними системами противника. Ступінь пошкодження цього об’єкта також уточнюється.

    Операція не обмежувалася Кримом. На тимчасово окупованій частині Донеччини українські військові уразили склад безпілотників російського підрозділу у Желанному. Ще одна ціль була атакована в районі Іловайська — там, за даними Генштабу, під удар потрапив склад боєприпасів.

    Крім того, Сили оборони повідомили про ураження російських об’єктів на полігоні «Восточный» у районі Новопетрівки Запорізької області. Детального переліку об’єктів на цьому полігоні та наслідків атаки військове командування наразі не розкриває.

    Таким чином, остання операція охопила одразу декілька типів російської військової інфраструктури: морську платформу, систему радіоелектронної боротьби, пункт управління безпілотниками, склади БпЛА й боєприпасів та об’єкти на військовому полігоні.

    У Генштабі підкреслюють, що оцінювання результатів ударів триває. Саме тому офіційні повідомлення наразі використовують формулювання «уражено», а не «знищено» щодо БК-16, «Красухи-4» та частини інших цілей.

    Удари по російській військовій інфраструктурі в Криму відбуваються регулярно. Зокрема, 13 серпня Сили оборони повідомляли про ураження у Севастополі російської радіолокаційної станції «Небо-У». За даними Генштабу, така РЛС використовується для виявлення та супроводу повітряних цілей, включно з літаками, крилатими та балістичними ракетами.

    На початку серпня українські військові також заявляли про серію ударів по російських об’єктах у Криму, серед яких був склад морських дронів, об’єкти радіоелектронної розвідки Чорноморського флоту РФ, ремонтна база та логістичні об’єкти.

    Такі операції мають комплексний характер. Ураження катерів скорочує можливості Росії діяти у прибережній зоні та використовувати легкі морські платформи для транспортування військових. Удари по системах РЕБ і радіолокаційних станціях послаблюють здатність російських військ виявляти та придушувати українські безпілотники. Знищення або пошкодження складів, зі свого боку, ускладнює забезпечення військових підрозділів боєприпасами й дронами.

    Нові удари відбуваються на тлі високої інтенсивності бойових дій на фронті. За зведенням Генштабу на ранок 3 вересня, протягом попередньої доби відбулося 215 бойових зіткнень. Російська армія завдала 98 авіаційних ударів, застосувала 353 керовані авіабомби, понад 10,6 тисячі дронів-камікадзе та здійснила майже три тисячі обстрілів українських позицій і населених пунктів. Найбільш інтенсивні бої фіксувалися на Покровському та Костянтинівському напрямках.

    За окремим ранковим повідомленням Генштабу, російські війська за добу втратили ще близько 1320 військових, 69 артилерійських систем, п’ять реактивних систем залпового вогню, дві системи ППО та значну кількість безпілотників і автомобільної техніки. Ці цифри є оцінкою українського Генерального штабу й незалежно в режимі реального часу не верифікуються.

    У випадку з ударами 2–3 вересня остаточні результати також можуть стати відомі пізніше, після отримання додаткових даних розвідки. Наразі офіційно підтверджено ураження щонайменше шести типів цілей у Криму, Донецькій та Запорізькій областях.

    Особливу увагу привертає комбінація ударів по БК-16 та «Красусі-4» в районі Севастополя. Одночасне ураження морського компонента та системи РЕБ потенційно впливає одразу на кілька складових російської оборони окупованого Криму — від захисту узбережжя до протидії українським безпілотникам.

    Разом з атакою на пункт управління БпЛА та склади безпілотників це свідчить, що однією з цілей операції було послаблення російської безпілотної та радіоелектронної компоненти. Водночас точний склад сил і засобів, які Україна використовувала для цих ударів, Генштаб не розкриває.

  • Фатальне вето Кучми: як рішення 2004 року відкрило шлях Росії до Криму

    Фатальне вето Кучми: як рішення 2004 року відкрило шлях Росії до Криму

    У 2004 році тодішній президент України Леонід Кучма заблокував ключовий закон про відновлення прав депортованих народів, що стало стратегічним ударом по державі та допомогло російським силам закріпитися на півострові. Про це заявив голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров.

    За словами посадовця, попри те, що другий президент де-факто легалізував Меджліс і регулярно вів діалог з його лідерами, саме його нерішучість у критичний момент зумовила провал української політики в Криму. Рішення про ветування ухвалювалося не без участі Віктора Медведчука, який переконував главу держави у нібито неконституційності відновлення прав за національною ознакою.

    «Це було не просто помилкою – це призвело до ослаблення держави, чим і скористалися росіяни. У 2004 році Верховна Рада ухвалила закон про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою. Я був одним з авторів цього закону, але Леонід Данилович тоді наклав на нього вето. Мені відома роль Медведчука, який тоді пропонував йому це, а також аргументи, які він озвучував. Одним із доводів було те, що, мовляв, не можна відновлювати права людей за національною ознакою, оскільки це суперечить Конституції. Вибачте, людей депортували за національною ознакою, а відновлювати їхні права як депортованих – не можна?», – наголосив Рефат Чубаров.

    Ще однією серйозною перепоною стало питання розподілу землі. Кримські татари вимагали надати їм рівні умови для приватизації державного майна та ділянок. Проте влада відмовляла, посилаючись на надмірний економічний тягар для бюджету та той факт, що репатріанти лише почали масово повертатися.

    «Ми порушували питання про те, що кримським татарам мають бути забезпечені такі ж умови для приватизації державної власності та земельних ділянок, як і всім громадянам України. Як заперечення – тобто обґрунтування вето на цей закон – наводився аргумент про неможливість такого кроку, оскільки йдеться про людей, які тільки зараз прибувають на територію України. Зрозуміло, посилалися й на те, що держава фінансово не зможе витримати таке навантаження, але були порушені й інші аспекти», – пояснив голова Меджлісу.

    Справжньою ж причиною політик вважає намір тодішньої влади штучно розпорошити кримських татар по території півострова. Їх цілеспрямовано розселяли так, щоб вони не змогли утворити більшість у жодному районі і, відповідно, втратили шанси потрапити до місцевих рад чи до Верховної Ради Криму, яка вже тоді активно просувала проросійські наративи.

    «Ми розуміли, що кримських татар потрібно якомога швидше інтегрувати у владу в Криму, в місцеві органи влади. А там почали обирати Верховну Раду Криму – абсолютно шовіністичне збіговисько людей, оскільки всі вони йшли на вибори під московськими гаслами. І ми говорили про те, що під час повернення кримських татар розселяють дисперсно по всьому Криму. І за звичайними нормами вони ніколи не будуть обрані ні в місцеві органи влади, ні у Верховну Раду Криму, оскільки в жодному виборчому окрузі вони не становитимуть не те що половини, але навіть 30–35%», – додав він.

    Через такі політичні ігри місцева кримська влада аж до 2014 року залишалася ворожо налаштованою до корінного народу. Історичну справедливість частково відновили лише після Революції Гідності та початку російської анексії. У квітні 2014 року виконувач обов’язків президента Олександр Турчинов підписав закон, що закріпив статус депортованих осіб та визначив державні гарантії щодо повернення їм базових прав.

     

  • «Крим стане каменем на шиї Путіна»: ексглава ЦРУ назвав удари України, які можуть зламати Росію

    «Крим стане каменем на шиї Путіна»: ексглава ЦРУ назвав удари України, які можуть зламати Росію

    Колишній директор ЦРУ та американський генерал Девід Петреус вважає, що Україна вже знайшла низку надзвичайно болючих точок російської воєнної машини — від нафтопереробних заводів і логістики до окупованого Криму. Водночас найбільшою загрозою для самої України він називає дефіцит засобів протиракетної оборони, передусім перехоплювачів Patriot. На думку Петреуса, якщо Києву вдасться втримати фронт, Захід продовжить фінансову підтримку, а економічний тиск на Росію посилюватиметься, у Кремлі зрештою можуть зіткнутися із ситуацією, коли продовжувати війну стане надто дорого.

    Про це Петреус розповів у великій розмові з засновницею та CEO видання The Cipher Brief Сюзанною Келлі, присвяченій війнам в Україні та на Близькому Сході, розвитку безпілотних систем і тому, як сучасні конфлікти змінюють уявлення про майбутню війну. The Cipher Brief опублікував розмову наприкінці серпня. Видання представляє Петреуса як колишнього директора ЦРУ, командувача Центрального командування США та командувача коаліційних сил в Іраку й Афганістані.

    Особливу увагу генерал звернув на дедалі гостріший дефіцит протиракетної оборони України. За його словами, росіяни намагаються скористатися ситуацією, коли запас перехоплювачів для Patriot залишається обмеженим, а значні ресурси американської протиракетної оборони були перекинуті на Близький Схід.

    Ця проблема не є лише оцінкою Петреуса. У серпні президент Володимир Зеленський підтвердив, що Україна отримала нову, але невелику партію американських перехоплювачів Patriot, не розкривши їхньої кількості та країни-постачальника. До цього українська влада неодноразово наголошувала, що саме ракети для Patriot є одним із найгостріших дефіцитів на тлі посилення російських атак балістикою.

    Наслідки нестачі таких засобів уже проявлялися під час масованих ударів. Під час однієї з липневих атак українська ППО не змогла перехопити жодну з 29 російських балістичних ракет. Речник Повітряних сил Юрій Ігнат тоді прямо пов’язував проблему з нестачею систем, здатних працювати проти балістики. Patriot залишається одним із ключових засобів України для перехоплення таких цілей.

    На цьому тлі особливу небезпеку Петреус бачить у співпраці Москви з Північною Кореєю. Він вважає, що Пхеньян не просто постачає озброєння Росії, а отримує можливість перевіряти його в умовах реальної великої війни.

    І ця співпраця продовжує розширюватися. За даними Південної Кореї, КНДР уже передала Росії понад 15 млн артилерійських боєприпасів, а також балістичні ракети малої дальності. Сеул вважає, що бойове застосування дозволило північнокорейським військовим удосконалювати характеристики свого озброєння за допомогою російського досвіду й технологій.

    На початку серпня українська військова розвідка також повідомила про розміщення у Воронезькій області Росії північнокорейського ракетного підрозділу приблизно з 90 військовослужбовців. За українськими даними, підрозділ міг отримати шість пускових установок і близько 120 балістичних ракет. Reuters зазначав, що Північна Корея до цього вже поставила Москві ракети KN-23 і KN-24.

    Однак Петреус наголошує: попри важкі російські ракетні удари, Україна у відповідь створює для Кремля проблеми зовсім іншого масштабу. Одним із головних інструментів стали далекобійні удари по російській нафтовій галузі.

    За оцінкою генерала, українська кампанія проти НПЗ уже серйозно обмежила можливості Росії переробляти нафту й експортувати нафтопродукти. Він звернув увагу на те, що країна, яка є одним із найбільших світових виробників нафти, змушена шукати додаткові обсяги пального за кордоном.

    Ця тенденція підтверджується й іншими джерелами. Наприкінці серпня The Guardian повідомляв, що після нової хвилі українських ударів по НПЗ Москва почала різко нарощувати імпорт пального, зокрема з Білорусі, Туреччини та інших напрямків. Російський ринок зіткнувся з дефіцитом у низці регіонів, а частина заводів була змушена зупиняти або скорочувати виробництво.

    Російська влада одночасно посилює обмеження на експорт власного пального. За інформацією Reuters, Москва планує продовжити заборону на експорт дизельного пального і у вересні. Заборона стала одним із заходів для стабілізації внутрішнього ринку після повторних ударів українських дронів і простоїв нафтопереробних підприємств. Обмеження на експорт бензину вже продовжені до початку 2027 року.

    Саме на цьому тлі Петреус зробив одну зі своїх найяскравіших заяв — про окупований Крим.

    За його словами, півострів, який Кремль роками демонстрував росіянам як головний символ територіальних здобутків Володимира Путіна, дедалі більше перетворюється на складний і дорогий для утримання об’єкт.

    «Крим стане для Путіна каменем на шиї», — спрогнозував Петреус, говорячи про удари по російській паливній, енергетичній і логістичній інфраструктурі.

    Його логіка полягає в тому, що Україна намагається системно ускладнювати забезпечення окупованого півострова, руйнувати російську військову логістику та збільшувати для Москви ціну його утримання. При цьому генерал не заявляв, що Росія вже втратила можливість забезпечувати Крим, а говорив про тенденцію, яка, на його думку, здатна перетворити півострів із символічного активу Кремля на дедалі важчий тягар.

    Водночас Росія посилює тиск на іншу стратегічну точку — українські порти Чорного моря і Дунаю.

    Петреус окремо наголосив на ударах по Одеській області, адже через південні порти Україна експортує значні обсяги продовольства. За його словами, наслідки таких атак виходять далеко за межі України, оскільки від українського зерна залежать країни Африки та інших регіонів.

    І ситуація справді різко загострилася. 9 серпня Росія атакувала Одеський морський порт, пошкодивши інфраструктуру та енергетичні об’єкти. Зеленський тоді заявив, що Москва фактично завдає удару по глобальній продовольчій безпеці.

    За кілька днів російська армія атакувала Ізмаїл — найбільший український порт на Дунаї для перевалки зерна. Удар пошкодив портову інфраструктуру та спричинив проблеми з електропостачанням. Через блокування частини чорноморської логістики та постійні атаки Україна вимушена переорієнтовувати дедалі більше вантажів на Дунай.

    До кінця серпня ситуація стала ще складнішою: біля Сулінського каналу утворилася черга приблизно із 70 суден, які чекали можливості зайти до українських дунайських портів. Reuters повідомляв, що експорт зерна у серпні суттєво відставав від минулорічних показників.

    Проблема вже виходить і на глобальний ринок. Через поглиблення кризи в Чорному морі ціни на пшеницю піднімалися до найвищого рівня за три роки. Росія та Україна залишаються серед ключових постачальників зерна на світові ринки, тому будь-які серйозні перебої в морській логістиці швидко відображаються на цінах.

    Для Петреуса все це є частиною значно ширшої картини. Він виділяє три напрями, які в сукупності можуть змінити розрахунки Кремля.

    Перший — Україна повинна зберігати здатність стримувати російські війська на фронті й завдавати їм великих втрат. Другий — Києву необхідно мати достатню фінансову підтримку, щоб утримувати економіку та масштабувати власне оборонне виробництво. Третій — потрібно продовжувати тиск на російську воєнну економіку, позбавляючи її доходів і збільшуючи вартість ведення війни.

    У другому напрямі Європа вже взяла на себе значну частину навантаження. ЄС створив для України механізм Ukraine Support Loan обсягом до 90 млрд євро на 2026–2027 роки, який має фінансувати як бюджетні, так і оборонні потреби держави.

    24 серпня Європейська комісія окремо погодила ще 6,1 млрд євро на оборонні закупівлі України — системи ППО і ПРО, ракети, боєприпаси та радари. У Брюсселі наголосили, що лише протягом попереднього місяця Росія застосувала проти України 376 ракет.

    ЄС одночасно продовжує економічний тиск на Москву. У липні був ухвалений 21-й пакет санкцій проти Росії, який знову вдарив по енергетиці, фінансовій системі та схемах обходу обмежень. Єврокомісія зазначила, що з початку повномасштабної війни Росія вже використала понад дві третини ліквідних активів свого Фонду національного добробуту.

    Саме комбінацію зовнішніх санкцій та внутрішніх ударів по російській інфраструктурі Петреус вважає особливо небезпечною для Кремля.

    У цьому контексті він згадує не тільки НПЗ, а й склади та логістичні центри, які можуть використовуватися для забезпечення російських військ. Така війна дедалі частіше приходить у райони, де росіяни ще нещодавно майже не відчували її безпосередньо.

    27 серпня Reuters повідомив про новий український удар по логістичному об’єкту в центральній частині Росії на тлі чергової масованої російської атаки на Україну. Того самого дня РФ застосувала балістичні та гіперзвукові ракети й 258 безпілотників, атакуючи Київ, Одещину та низку інших регіонів.

    Але, можливо, ще важливішим за економічний аспект у розмові Петреуса стало його бачення самої війни.

    Ексдиректор ЦРУ називає Україну «лабораторією майбутньої війни». За його словами, поле бою за кілька років радикально змінилося: якщо на початку повномасштабного вторгнення ключовим засобом ураження залишалася артилерія, то тепер величезна роль перейшла до безпілотників, систем спостереження, штучного інтелекту та автономних платформ.

    Це вже помітили й західні країни. Reuters у липні зазначав, що Україна стала найбільшим у світі виробником військових дронів за кількістю і що НАТО дедалі більше цікавиться українськими технологіями та бойовим досвідом.

    24 серпня Велика Британія та Україна підписали окреме партнерство у сфері штучного інтелекту для оборони. Британські фахівці отримають доступ до українських технологій і величезного масиву бойових даних, а спільні проєкти охоплюватимуть ШІ для розпізнавання цілей, автономні системи та нові рішення для дронів.

    Сам Петреус переконаний, що простого нарощування закупівель безпілотників для західних армій буде недостатньо. Потрібна фактично нова військова доктрина, у якій дрони, сенсори, штучний інтелект та автономні системи будуть не додатком до традиційних військ, а їхньою базовою частиною.

    Для України ж найближча проблема значно конкретніша — пережити період дефіциту перехоплювачів і не дозволити Росії використати перевагу в балістичних ракетах.

    Показовим став і масштаб російського удару 27 серпня: українська ППО змогла перехопити сім балістичних ракет та майже 90% застосованих дронів, однак удари все одно спричинили руйнування в низці областей.

    Отже, прогноз Петреуса не зводиться до твердження, що Росія близька до негайного краху або що Путін уже готовий просити про перемир’я. Навпаки, генерал описує довгу стратегію виснаження: не дати Росії досягти вирішального успіху на фронті, втримати українську економіку, захистити небо, одночасно бити по російських доходах, НПЗ, паливній та військовій логістиці.

    Якщо ці елементи спрацюють одночасно, вважає колишній директор ЦРУ, для Кремля може настати момент, коли економічна ціна війни, втрати армії та необхідність утримувати окуповані території перевищать можливості Росії продовжувати конфлікт у нинішньому темпі. І тоді Крим, який Путін роками представляв як одну зі своїх головних геополітичних перемог, справді може перетворитися для нього з «перлини корони» на той самий «камінь на шиї».

     

  • Дрони дісталися Ozon в Оренбурзі: після потужного удару Путін пригрозив Україні «чутливою» відповіддю

    Дрони дісталися Ozon в Оренбурзі: після потужного удару Путін пригрозив Україні «чутливою» відповіддю

    У Росії вранці 23 серпня безпілотники атакували великий логістичний комплекс маркетплейсу Ozon в Оренбурзі. На території об’єкта виникла пожежа, понад 300 працівників евакуювали, а роботу центру призупинили. Це вже другий удар по складах Ozon за дві доби. Паралельно Володимир Путін заявив, що Україна нібито «відкрила скриньку Пандори» ударами по російській економічній інфраструктурі, та пригрозив атаками на найбільш чутливі сектори української економіки. На фронті тим часом зберігається надзвичайно висока інтенсивність боїв, а президент Володимир Зеленський попереджає про великий запас російської балістики й потребу України у сотнях ракет Patriot на зиму.

    У ніч проти 23 серпня безпілотники атакували Оренбурзьку область Росії. Російська влада заявила, що під удар потрапили два промислові об’єкти, серед яких логістичний центр одного з найбільших російських онлайн-ритейлерів Ozon. Reuters із посиланням на губернатора регіону повідомляє, що на території складу зафіксували пошкодження після падіння уламків дронів. Компанія Ozon підтвердила евакуацію понад 300 людей та тимчасове припинення роботи комплексу. Даних про постраждалих немає.

    Мер Оренбурга Альберт Юмаділов повідомив, що після атаки на території логістичного центру виникла пожежа, яку вдалося загасити. Російське Міноборони заявило, що над Оренбурзькою областю нібито перехопили шість безпілотників. Незалежно перевірити кількість збитих апаратів неможливо. Водночас фото та відео, які з’явилися в мережі, показують задимлення в районі комплексу.

    Атака привернула особливу увагу ще й тому, що Оренбург розташований далеко від українського кордону. Крім того, це вже другий за два дні удар по інфраструктурі Ozon. Напередодні, 22 серпня, дрони атакували логістичний центр компанії у Самарській області. Той удар став першим відомим випадком, коли об’єкт Ozon безпосередньо потрапив під атаку в межах нинішньої кампанії ударів по російській економічній інфраструктурі.

    До цього під ударами неодноразово опинялися склади іншого російського маркетплейсу — Wildberries. Українська сторона пояснює кампанію необхідністю вражати об’єкти, які можуть працювати на російську військову економіку, логістику та забезпечення армії. Москва, зі свого боку, називає атаки ударами по цивільній інфраструктурі.

    На тлі серії таких ударів Володимир Путін виступив із новими погрозами Україні. В інтерв’ю російському пропагандисту Павлу Зарубіну він заявив, що Київ нібито «відкрив скриньку Пандори», почавши системно бити по об’єктах російської економіки. За словами Путіна, Росія відповідатиме атаками по «найбільш чутливих» для України економічних напрямках.

    Путін також стверджував, що російські удари є «більш чутливими» і «більш руйнівними», ніж українські. Серед напрямків, на які Москва вже посилює тиск, Reuters називає українську портову та аграрну інфраструктуру, критично важливу для експорту зерна через Чорне море.

    Російський керівник традиційно представив удари РФ як «відповідь» на українські атаки, хоча Росія веде повномасштабну агресію проти України з лютого 2022 року та систематично атакує українські міста, енергетичні об’єкти, порти й промисловість.

    Окремо Путін заявив, що через посередників Москва отримує пропозиції Києва щодо можливих домовленостей, однак назвав їх «екзотичними» та неприйнятними. Він знову повторив, що будь-які переговори, з точки зору Кремля, мають враховувати так звані «реалії на землі», тобто російські територіальні захоплення.

    Українська сторона тим часом попереджає, що Росія продовжує накопичувати значний ракетний потенціал. Володимир Зеленський під час спілкування з журналістами заявив, що РФ може мати у запасах приблизно 600–630 балістичних ракет, а її промисловість потенційно здатна вийти на виробництво до 1300 таких ракет на рік.

    За словами президента, українські Повітряні сили розраховують отримати на зимовий період 360 ракет-перехоплювачів для систем Patriot. Зеленський визнав, що забезпечити таку кількість складно через обмежені світові виробничі потужності. Україна намагається знайти щонайменше 300 ракет, хоча офіційний запит Повітряних сил вищий.

    Раніше Київ домовився зі Сполученими Штатами та компанією Raytheon про перехід до практичної роботи над виробництвом ракет для Patriot із залученням української промисловості. Зеленський також заявляв, що балістичні ракети фактично залишаються одним із головних інструментів російського терору, протидіяти якому без достатньої кількості систем Patriot і боєприпасів до них надзвичайно складно.

    Президент також повідомив про нещодавнє ураження російської пускової установки оперативно-тактичного комплексу «Іскандер» неподалік від українського кордону. За словами Зеленського, Україна намагається не лише перехоплювати ракети вже в повітрі, а й знищувати установки до моменту запуску.

    Бойові дії на землі при цьому залишаються надзвичайно інтенсивними. За уточненими даними Генерального штабу, протягом 22 серпня відбулося близько двох сотень бойових зіткнень. Найбільший тиск російська армія продовжує чинити на сході України, зокрема на напрямках, пов’язаних із Костянтинівкою, Краматорськом і Слов’янськом. У різних оперативних зведеннях за 22 серпня фігурує 197 бойових зіткнень, тому оприлюднена в ранніх повідомленнях цифра 195 могла бути попередньою.

    Зеленський заявив, що Костянтинівка, Слов’янськ та Краматорськ залишаються серед головних стратегічних цілей російського наступу. Він також не виключив, що Росія у перспективі може знову спробувати створити загрозу для Києва, хоча наразі немає підтвердження про формування безпосередньої ударної групи для повторного наступу на столицю.

    Окремою ареною бойових дій залишається окупований Крим. Українські сили протягом останніх тижнів системно атакують радіолокаційні станції, аеродроми, склади, об’єкти зв’язку та логістику російської армії на півострові. У ніч проти 23 серпня українські джерела повідомляли про чергові удари по військовій інфраструктурі в районах Чорноморського, Євпаторії та Джанкоя. Частина інформації щодо конкретних результатів таких атак ще потребує незалежного підтвердження.

    Паралельно Росія продовжує удари по українських регіонах. Уранці 23 серпня російські війська атакували Ізюм Харківської області, де були пошкоджені щонайменше два десятки приватних будинків і є постраждалі. Також повідомлялося про удар по території торговельного об’єкта у Запоріжжі та пошкодження локомотива пасажирського поїзда на Одещині. За повідомленнями української сторони, пасажирів поїзда вдалося завчасно евакуювати, тому обійшлося без жертв.

    Усе це відбувається на тлі різкого розширення війни дронів. Росія нарощує виробництво ударних безпілотників, включно з реактивними моделями, тоді як Україна дедалі частіше проводить далекобійні атаки по військовій та економічній інфраструктурі в глибині території РФ.

    Російське Міноборони заявило, що лише за ніч на 23 серпня нібито було перехоплено 328 українських безпілотників. Незалежно підтвердити цю цифру неможливо, однак масштаб повідомлень про вибухи та атаки в різних регіонах Росії свідчить про значну інтенсивність ударів.

    Удар по Ozon в Оренбурзі став ще одним підтвердженням того, що географія цієї кампанії продовжує розширюватися. Якщо раніше основними цілями були нафтопереробні заводи, військові підприємства та склади пального, тепер під атаки дедалі частіше потрапляє логістична інфраструктура великих російських компаній.

    Реакція Путіна показує, що Кремль сприймає удари по економічній інфраструктурі як дедалі серйознішу загрозу. Його обіцянка бити по «найбільш чутливих» секторах української економіки водночас означає ризик нового посилення атак на порти, енергетику, транспорт і підприємства.

    Таким чином, 1642-й день повномасштабної війни проходить на тлі одночасної ескалації одразу на кількох рівнях: Росія намагається посилювати тиск на фронті та ракетно-дроновий терор, Україна розширює далекобійні удари по російській військовій економіці, а обидві сторони готуються до ще більш складного осінньо-зимового періоду.

  • Коридори українського агроекспорту, як працюють головні маршрути і що загрожує їхній стійкості

    Коридори українського агроекспорту, як працюють головні маршрути і що загрожує їхній стійкості

    Україна може виростити більше зерна, аніж здатна вивезти. І саме в цьому полягає одна з головних уразливостей її аграрної економіки. Урожай у зерносховищі або на току — це ще не гроші. Він стає економічним результатом лише в той момент, коли зерно, олія чи шрот перетинають кордон і перетворюються на валютну виручку. В українській економіці цей ланцюг працює особливо жорстко. Сільське господарство у 2025 році формувало близько 17% ВВП і майже половину валютних надходжень від товарного експорту. За оцінками галузевих асоціацій, частка агропродукції в загальному експорті товарів сягала 56%, а абсолютний обсяг — понад 22 мільярди доларів. Кожен п’ятий зайнятий у країні так чи інакше пов’язаний з аграрним сектором. Коли експортний канал звужується, удар іде не лише по великих трейдерах. Падає ціна на внутрішньому ринку, тобто зерно, яке неможливо вивезти, починає тиснути на склади.

    Фермер отримує менше за тонну, ніж планував під час посівної. Менше грошей — менше добрив, насіння, пального й техніки на наступний сезон. Знижується податкова база в регіонах, де аграрії — основні роботодавці та платники податків. Бюджет втрачає ПДВ, податок на прибуток і валюту, яка потрібна для покриття критичного імпорту. Національний банк фіксує тиск на курс. Ланцюг замикається: сьогоднішній збій логістики вже завтра зменшує обсяг виробництва, а післязавтра — стійкість усієї економіки.

    До війни морські порти забезпечували переважну частину цього обороту. Після лютого 2022 року система була змушена перебудуватися, але фундаментальна залежність не зникла. Навіть у відносно спокійні періоди 2024–першої половини 2026 року через глибоководні порти Великої Одеси проходило близько 90% агроекспорту. Альтернативні маршрути — Дунай і сухопутні коридори — працювали як страховка, але не як повноцінна заміна. Коли в липні–серпні 2026 року суднозаходи до одеських портів фактично зупинилися, ринок миттєво відчув різницю. Експортні прогнози на маркетинговий рік були переглянуті вниз, внутрішні ціни впали, а аналітики заговорили про ризик переповнення сховищ до осені.

    Важливо розуміти причинно-наслідковий зв’язок. Проблема не в тому, що Україна «не може виростити». Проблема в тому, що вирощене не може бути монетизоване в повному обсязі. Валюта, яка не надійшла, — це не абстрактна цифра. Це недоотримані кошти на зарплати, закупівлю імпортних комплектуючих для переробки, обслуговування кредитів аграріїв. В умовах війни, коли бюджет і так працює з дефіцитом, кожен мільярд недоотриманої експортної виручки посилює залежність від зовнішньої фінансової допомоги. Тому стійкість експортних коридорів — це не галузеве питання. Це питання макроекономічної стабільності.

    Система працює лише тоді, коли всі її ланки синхронізовані: урожай зібраний, елеватори мають вільні потужності, вагони й судна доступні, порти або прикордонні переходи функціонують, а покупець готовий платити. Розрив у будь-якій ланці миттєво транслюється у зниження доходів виробника. Саме тому після 2022 року Україна була змушена будувати не один, а кілька паралельних маршрутів. Але навіть ця багатомаршрутність має межу — і ця межа визначається фізикою та економікою логістики. Без працюючого виходу на зовнішні ринки агросектор швидко перетворюється з генератора валюти на джерело внутрішнього тиску на ціни, зайнятість і бюджет.

    Нова карта українського агроекспорту

    Після блокування традиційних портів у 2022 році український агроекспорт перестав бути монолітним потоком через Чорне море. Він перетворився на набір маршрутів із різною пропускною здатністю, вартістю та надійністю. Основу системи, як і раніше, становлять глибоководні порти Великої Одеси: Одеса, Чорноморськ і Південний. Тут формуються великі партії, завантажуються судна типу Panamax і більше, і саме тут досягається мінімальна вартість доставки тонни на далекі ринки.

    Паралельно з морем працює Дунай. Порти Ізмаїл, Рені та Усть-Дунайськ стали критично важливими у 2022–2023 роках, коли глибоководні термінали були фактично закриті. Через них зерно прямувало баржами та невеликими суднами до румунської Констанци або далі річкою. У пікові місяці Дунай приймав на себе значну частину обсягів. Однак після відновлення морського коридору у 2023–2024 роках вантажообіг дунайських портів різко знизився. У 2025 році через Ізмаїл, Рені та Усть-Дунайськ пройшло близько 8,9 мільйона тонн усіх вантажів (проти понад 17 мільйонів у 2024-му). Для зерна частка стала ще меншою. Дунай залишається резервним і нішевим каналом — особливо для господарств півдня Одеської області, — але його фізична пропускна здатність обмежена глибинами, кількістю барж і можливостями румунських портів.

    Сухопутний маршрут замикає систему. Це залізничні та автомобільні переходи до Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії та Молдови, відомі як Solidarity Lanes. Європейська комісія фіксує, що з травня 2022 року через ці коридори пройшло близько 40% усього українського зерна, олійних і пов’язаних продуктів (в абсолютних цифрах — близько 94–102 мільйонів тонн агропродукції). Однак у періоди, коли морський коридор працював стабільно, частка сухопутних маршрутів в агроекспорті падала до 10–20%. Причина проста: різна ширина колії, необхідність перевантаження, обмежена пропускна здатність прикордонних терміналів і вища вартість. За оцінками ринку, доставка тонни зерна до європейських портів суходолом обходиться на 50–70 доларів дорожче, ніж через одеські термінали.

    Логіка цієї системи після 2022 року стала зрозумілою. Глибоководні порти — основний канал для масових партій на далекі ринки (Азія, Африка, Близький Схід). Дунай — страховий і регіональний. Сухопутні маршрути — канал для постачання до ЄС і для товарів, для яких критичною є швидкість або для яких морський шлях тимчасово недоступний. Україна була змушена створити цю багатомаршрутність не через бажання диверсифікувати, а через необхідність вижити. Щоразу, коли один канал стискався, навантаження перекладалося на інші. Але жоден з альтернативних маршрутів не має тієї комбінації обсягу та собівартості, яку дає море.

    Стратегічне значення Чорного моря

    Порівняння морського та сухопутного експорту — це передусім питання масштабу. Глибоководний порт здатен прийняти судно на 50–60 тисяч тонн і більше. Залізничний склад або баржа перевозять на порядки менше. Навіть якщо скласти максимальну пропускну здатність Дунаю, залізниці та автопереходів, виходить цифра, яка в найкращому разі покриває третину–половину того, що здатні пропустити одеські термінали у нормальному режимі. У серпні 2026 року, коли суднозаходи до Великої Одеси фактично зупинилися, альтернативні маршрути оцінювалися ринком у 1–1,5 мільйона тонн на місяць із потенціалом зростання до 2,5–3 мільйонів. Для порівняння: у першій половині 2026 року через морські порти України проходило в середньому майже 4 мільйони тонн агропродукції щомісяця. Основний обсяг забезпечувала Велика Одеса. Вартість залишається вирішальним фактором. Морський фрахт на далекі відстані, як і раніше, є найдешевшим способом переміщення масових вантажів.

    Сухопутна логістика включає перевантаження на кордоні, довший шлях, вищі тарифи на перевезення і, в періоди пікового навантаження, черги. Коли в серпні 2026 року Укрзалізниця підвищила тарифи на 30%, це додатково вдарило по вже й так дорожчому маршруту. Для багатьох партій різниця у 50 доларів на тонні означає втрату маржі або повну відмову від угоди. У результаті частина обсягів просто не виходить на ринок, а внутрішні ціни просідають.

    Безпека судноплавства та портової інфраструктури додає ще один рівень. Морський коридор, який Україна створила після виходу Росії із «зернової угоди» у 2023 році, працював під постійною загрозою. Страхові премії, ризик атак на судна й термінали, необхідність військово-морського прикриття — усе це закладалося у вартість. Попри це, обсяги зростали. До травня 2026 року через український морський коридор пройшло майже 200 мільйонів тонн вантажів, з яких понад 117 мільйонів — зерно. Це доводить, що навіть в умовах війни море залишається найефективнішим каналом. Але ефективність є крихкою. Варто страховим компаніям або судновласникам оцінити ризик як неприйнятний — і потік зупиняється, навіть якщо самі причали формально працюють.

    Саме тому Чорне море не можна замінити. Дунай і сухопутні коридори здатні пом’якшити удар, перенаправити частину обсягів, врятувати окремі контракти. Вони не здатні прийняти на себе все навантаження українського агроекспорту без різкого зростання витрат і падіння обсягів. Коли море закривається, економіка отримує не пропорційне зниження експорту, а обвал із каскадними ефектами по ланцюгу: від зниження валютної виручки до скорочення наступного посівного циклу. Контроль над безпечним судноплавством у західній частині Чорного моря тому безпосередньо пов’язаний із макроекономічною стійкістю країни.

    Головні точки вразливості експортної системи

    Загроза експортному коридору рідко буває точковою. Навіть якщо порт продовжує працювати, система може бути паралізована на кількох рівнях одночасно. Прямі атаки на інфраструктуру та судна залишаються найбільш очевидними. Літо 2026 року показало, як це виглядає на практиці. Інтенсивні удари по терміналах Великої Одеси та по суднах у порту й на підході призвели до того, що з 22 липня іноземні судна практично перестали заходити. Формально порти відкриті. Фактично — потік зупинився. Страховики підвищили премії або відмовилися покривати ризики, екіпажі відмовляються йти, судновласники оголошують force majeure. У результаті експорт падає не тому, що термінали повністю зруйновані, а тому, що судна перестали до них заходити.

    Паралельно працює вразливість залізничної інфраструктури та прикордонних вузлів. Українська колія 1520 мм не збігається з європейською 1435 мм. Кожен вагон, який іде на захід, потребує або зміни візків, або перевантаження. Пропускна здатність прикордонних терміналів обмежена. У періоди пікового навантаження черги розтягуються на дні й тижні. Плюс — удари по локомотивах, енергопостачанню та самих станціях. Коли в серпні 2026 року одночасно із зупинкою моря зросли залізничні тарифи, сухопутний маршрут став ще менш привабливим. Навіть за наявності вагонів і бажання експортувати частина обсягів просто не проходить через «вузькі місця» на кордоні.

    Дунай додає власний набір обмежень. Низька вода через посуху різко знижує вантажопідйомність барж. Нестача суден типу «річка-море», обмежена глибина, залежність від румунської інфраструктури та черги в Констанці перетворюють «резервний» маршрут на вузьке горлечко. У 2026 році дунайські порти вже до серпня обробили істотно менше, ніж за зіставний період Велика Одеса. Політичний та регуляторний фактор також присутній: європейські ринки періодично стикаються з протестами місцевих фермерів і запроваджують обмеження, створюючи невизначеність для обсягів, які прямують саме до ЄС.

    Висока вартість логістики замикає список. Коли доставка стає надто дорогою, фермер або знижує ціну продажу, або відмовляється від експорту. У результаті зерно залишається всередині країни, тисне на ринок і знижує доходи. Ці точки вразливості працюють одночасно. Порт може бути цілим, але судна не йдуть. Залізниця може мати вагони, але кордон перевантажений. Дунай може мати причали, але вода низька. Система дає збій не лише тоді, коли зруйновано термінал, а тоді, коли будь-яка з ланок перестає пропускати необхідний обсяг за прийнятною ціною. Саме тому стійкість коридорів визначається не лише станом портів, а й усім ланцюгом від поля до покупця.

    Контроль над шляхами до світового ринку

    Вимушена багатомаршрутність, яку Україна створила в умовах війни, може перетворитися на довгострокову перевагу — але лише якщо її свідомо закріпити й розвивати. Зараз система працює в режимі постійної компенсації: коли один канал стискається, навантаження перекладається на інші. Після війни завдання змінюється. Потрібно вибудувати архітектуру, у якій жоден маршрут не є єдиною точкою відмови, а вартість і надійність доставки стають передбачуваними.

    Глибоководні порти Великої Одеси залишаться основою. Їхнє відновлення та модернізація — не просто ремонт пошкоджених причалів і складів. Це створення надлишкових потужностей, які дозволять швидко перемикати потоки між терміналами у разі локальних пошкоджень або страхових обмежень. Важливо знизити залежність від окремих об’єктів: чим більше незалежних ліній завантаження, тим вища стійкість усієї системи. Паралельно необхідно повернути та розвивати порти Миколаєва і, в перспективі, Херсона — не як заміну Одесі, а як додатковий рівень глибини. Чим ширша географія морських виходів, тим менше шансів, що один удар або одна блокада паралізує весь експорт.

    Дунай має перестати бути виключно аварійним маршрутом. Для цього потрібні системні інвестиції в днопоглиблення, розвиток баржового флоту, модернізацію причалів в Ізмаїлі та Рені, а також тісніше стикування з румунською інфраструктурою, насамперед із Констанцою. Українську ділянку Дунаю має сенс інтегрувати в європейські транспортні мережі так, щоб вона працювала не лише в кризовий період, а й у звичайному режимі — для регіональних поставок і як резерв. Це знижує системний ризик і дає виробникам півдня країни коротший і передбачуваніший вихід.

    Сухопутні коридори потребують іншого підходу. Зараз вони дорогі та повільні через різну ширину колії, необхідність перевантаження й обмежену пропускну здатність прикордонних вузлів. Після війни критично важливо розширити ділянки європейської колії, побудувати сучасні перевантажувальні термінали та цифровізувати процедури на кордоні. Solidarity Lanes довели, що сухопутний маршрут може працювати в екстремальних умовах. Завдання — зробити його звичайним, відносно дешевим і передбачуваним каналом, а не тимчасовим рішенням на випадок закриття моря. Без зниження вартості та часу проходження кордону цей маршрут так і залишиться допоміжним.

    Не менш важливою є диверсифікація ринків. Залежність від європейського напрямку створює політичні та регуляторні ризики, які вже проявлялися у вигляді протестів фермерів і тимчасових обмежень. Розвиток прямих поставок до Північної Африки, на Близький Схід і в Азію через море знижує цю залежність. Для цього потрібні не лише порти, а й довгострокові торговельні угоди, логістичні хаби та контракти, які роблять українське зерно й олію звичним товаром на цих ринках. Чим ширша географія покупців, тим менший вплив будь-якого одного політичного чи логістичного збою.

    Зрештою, контроль над логістикою стає таким самим стратегічним ресурсом, як і самі виробничі потужності. Країна, яка може гарантовано доставити продукцію покупцеві за конкурентною ціною, зберігає можливість заробляти, інвестувати в наступний урожай і підтримувати макроекономічну стійкість. Країна, у якої цей контроль відсутній, залишається заручником чужих рішень — воєнних, політичних чи комерційних. Повоєнна архітектура українських експортних коридорів має будуватися саме з цього розуміння. Логістика перестає бути допоміжною функцією і перетворюється на один із ключових елементів економічної безпеки.

     

     

     

  • У Криму стався масштабний блекаут після атаки дронів на підстанцію Тамань

    У Криму стався масштабний блекаут після атаки дронів на підстанцію Тамань

    У ніч проти 20 серпня безпілотники атакували об’єкти енергетичної та паливної інфраструктури у Краснодарському краї РФ. Під ударом, за даними моніторингових ресурсів, опинилися підстанція «Тамань» напругою 500 кВ та нафтовий термінал «Таманьнефтегаз». Після цього у тимчасово окупованому Криму почалися масштабні перебої з електропостачанням.

    Про наслідки нічної атаки повідомляють моніторингові Telegram-канали Supernova+ та «Кримський вітер».

    За їхніми даними, одним із ключових об’єктів, що потрапили під удар, стала високовольтна підстанція «Тамань» 500 кВ у Краснодарському краї. Вона пов’язана з енергетичною інфраструктурою, через яку електроенергія надходить на окупований півострів.

    Практично одночасно повідомлялося про атаку на нафтовий термінал «Таманьнефтегаз» у селищі Волна.

    На нафтовому терміналі зафіксували пожежу

    За інформацією «Кримського вітру», після атаки на території нафтового термінала виникла пожежа. Моніторинговий ресурс повідомляє, що її також було видно на супутникових знімках.

    Цей об’єкт уже раніше потрапляв під атаки. Внаслідок попередніх ударів частина резервуарів на території термінала була пошкоджена або знищена.

    Водночас вибухи вночі чули і безпосередньо на території тимчасово окупованого Криму.

    Повідомлення надходили із Севастополя, Сімферополя та інших районів півострова.

    Партизанський рух «АТЕШ» заявив про вибухи в районі Сімферопольської ТЕЦ. Офіційного підтвердження характеру пошкоджень цього об’єкта наразі немає.

    У Феодосії повідомляли про вибухи біля підстанції «Кафа»

    Неспокійно було й у районі Феодосії.

    За повідомленнями місцевих жителів, уночі над містом пролетіли щонайменше три безпілотники. Після цього було чути стрілянину та три вибухи в районі електропідстанції «Кафа».

    Також повідомлялося про проліт реактивного безпілотника над Ленінським районом окупованого півострова.

    Інформація про масштаби можливих пошкоджень підстанції «Кафа» на цей момент потребує додаткового підтвердження.

    Крим накрив масштабний блекаут

    Після нічних подій у низці найбільших міст окупованого Криму почалися серйозні проблеми з електропостачанням.

    За даними моніторингових ресурсів, повністю або частково без електрики залишилися Сімферополь, Севастополь, Керч, Феодосія, Ялта та Євпаторія.

    Відключення вплинули не лише на житловий сектор. У містах виникли проблеми з роботою електротранспорту — зупинялися тролейбуси та трамваї.

    Крім того, у частині населених пунктів повідомлялося про перебої з водопостачанням, робота якого залежить від електроенергії.

    Близько 07:00 електропостачання почало поступово відновлюватися в окремих районах Сімферополя та Керчі. Водночас частина споживачів на півострові продовжувала залишатися без світла.

    Під ударом опинилася енергетична інфраструктура одразу в кількох районах

    Нічні події в Краснодарському краї та Криму відбувалися на тлі серії повідомлень про атаки безпілотників на російські об’єкти.

    Зокрема, вранці 20 серпня вибухи пролунали у Нижньокамську в Татарстані. Повідомлялося про атаку безпілотників у районі нафтопереробного комплексу ТАНЕКО.

    Таким чином, протягом однієї ночі повідомлення про атаки надходили одразу з кількох регіонів РФ та тимчасово окупованого Криму.

    При цьому інформація про ураження підстанції «Тамань», термінала «Таманьнефтегаз» та об’єктів у Криму на цей момент переважно походить від моніторингових ресурсів. Українська сторона офіційно не повідомляла про свою причетність до цих ударів.

  • Зеленський ударив санкціями по «зерновому флоту» РФ: під обмеження потрапили 13 суден і десятки компаній

    Зеленський ударив санкціями по «зерновому флоту» РФ: під обмеження потрапили 13 суден і десятки компаній

    Президент України Володимир Зеленський увів у дію новий пакет санкцій проти мережі, яку українська влада пов’язує з незаконним вивезенням зерна з тимчасово окупованих Росією територій. Обмеження торкнулися одразу 13 морських суден, 11 громадян Росії та 28 юридичних осіб, а Київ уже готується передати зібрані матеріали міжнародним партнерам, щоб домагатися синхронізації санкцій в інших юрисдикціях.

    Відповідний указ №725/2026 Зеленський підписав, ввівши в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 12 серпня. В Офісі президента наголосили: йдеться не лише про безпосередніх перевізників, а про ширшу логістичну мережу — власників суден, капітанів та компанії, залучені до транспортування аграрної продукції з окупованих українських територій.

    Особливу увагу привертає географія реєстрації суден. Вісім із 13 суден ходять під російським прапором, три — під прапором Панами, ще по одному — під прапорами Белізу та Сент-Кітс і Невісу. Це вкотре демонструє характерну для російських морських операцій схему, за якої до перевезень залучають судна з різними прапорами та складними структурами власності. Українська сторона заявляє, що всі включені до нового пакета суб’єкти причетні саме до незаконного вивезення українського зерна.

    Радник – уповноважений президента з питань санкційної політики Владислав Власюк наголосив, що відповідальність має поширюватися на весь ланцюг перевезення — від компаній і судновласників до капітанів та самих суден. Київ також очікує, що партнери не дозволятимуть такій продукції потрапляти на їхні ринки.

    Це важлива деталь, оскільки самі українські санкції не можуть автоматично заблокувати роботу судна у всіх міжнародних портах. Значно сильніший ефект виникає, коли українські обмеження синхронізують Європейський Союз, Велика Британія, США та інші держави. У такому разі для суден і компаній можуть ускладнитися доступ до портів, страхування, банківських операцій, технічного обслуговування та інших послуг, без яких міжнародні морські перевезення стають суттєво складнішими.

    Саме тому Офіс президента окремо повідомив, що Україна передасть міжнародним партнерам необхідні матеріали щодо нових фігурантів санкційного списку. Це фактично наступний етап кампанії: Київ намагається перевести внутрішні обмеження у міжнародний режим тиску.

    ЄС уже карає судна за перевезення викраденого українського зерна

    Тема не є новою для Євросоюзу. Чинний санкційний режим ЄС прямо дозволяє вводити обмеження проти суден, які використовуються для перевезення викраденого українського зерна, поряд із танкерами російського «тіньового флоту», суднами, що транспортують військову техніку, або допомагають обходити нафтові санкції.

    Станом на 23 липня 2026 року Євросоюз уже включив до відповідного переліку понад 670 суден. Для них, зокрема, діють заборона на доступ до портів ЄС та обмеження на широкий спектр морських послуг. Європейська рада зазначає, що такі судна часто використовують непрозорі структури власності, змінюють прапори, вимикають або маніпулюють системами автоматичної ідентифікації та застосовують інші способи приховування маршруту й характеру вантажу.

    У документах ЄС уже окремо описували судна, задіяні у перевезенні зерна з окупованих територій України. Зокрема, європейські матеріали вказували на заходи до окупованого кримського порту Комиш-Бурун та використання неправдивих прапорів і ризикованих морських практик. ЄС прямо характеризує системне вивезення зерна з окупованих територій як частину російської політики експлуатації захоплених українських ресурсів.

    Ще у 19-му санкційному пакеті ЄС, ухваленому восени 2025 року, до переліку було внесено додаткові 117 суден. Частину цих обмежень Брюссель обґрунтовував не лише обходом нафтового ембарго, а й перевезенням військових вантажів та викраденого українського зерна.

    Отже, український пакет від серпня 2026 року може стати основою для нових європейських або британських персональних і секторальних обмежень, якщо партнери підтвердять отримані від Києва дані.

    Чому Росії потрібне зерно з окупованих територій

    Аграрний сектор був одним із ключових експортних ресурсів України ще до початку повномасштабної війни. Після вторгнення Росія не лише блокувала українські чорноморські порти, а й отримала фізичний контроль над значними сільськогосподарськими районами півдня та сходу країни.

    Європейський Союз нагадує, що російське вторгнення суттєво порушило український аграрний експорт. Після початку великої війни російські військові кораблі протягом кількох місяців блокували українські порти, через які традиційно вивозили значну частину зернових. Лише домовленість про Чорноморську зернову ініціативу дозволила з липня 2022-го до липня 2023 року експортувати морем майже 33 млн тонн зерна та інших продовольчих товарів.

    Після виходу Росії із зернової угоди в липні 2023 року ситуація знову погіршилася. ЄС зазначав, що до цього приблизно 40% українського зернового експорту проходило Чорним морем, ще близько 60% — сухопутними «шляхами солідарності».

    Паралельно Україна та міжнародні партнери роками документують вивезення російською стороною аграрної продукції з окупованого Криму та інших захоплених регіонів. Однією з ключових проблем є встановлення походження такого вантажу: зерно може перевозитися через російські або окуповані порти, змішуватися з російською продукцією, а судна — змінювати маршрути, документи чи прапори.

    Саме морський компонент такого ланцюга поступово стає однією з головних цілей санкцій.

    Під удар потрапляє не лише саме судно

    Нова українська модель санкцій показова тим, що Київ намагається не обмежуватися внесенням до списку конкретних кораблів. Якщо санкціонувати лише судно, оператор може спробувати замінити його іншим або переоформити актив. Значно складніше продовжувати операції, коли під обмеження одночасно потрапляють юридичний власник, оператор, капітан, посередники та інші учасники логістичної мережі.

    Схожий принцип уже застосовує ЄС у боротьбі з російським «тіньовим флотом». Європейські санкції спрямовуються не лише проти танкерів, а й проти компаній, які ними управляють, трейдерів, реєстраторів та інших учасників ланцюга.

    Велика Британія також продовжує розширювати морські санкції проти Росії. У червні 2026 року Лондон запровадив нові обмеження проти понад 20 суден та структур, які забезпечують роботу російського морського експорту, включно зі страховими й сервісними компаніями.

    Україна тепер намагається застосувати такий самий принцип до «зернового флоту».

    Якщо міжнародні партнери синхронізують нові українські обмеження, наслідки для фігурантів можуть бути значно серйознішими за формальне потрапляння до українського санкційного переліку. Йдеться про можливе блокування активів, втрату доступу до портової та страхової інфраструктури, складнощі з платежами та ризик вторинних обмежень для компаній, які продовжать із ними співпрацювати.

    Таким чином, указ Зеленського є не стільки завершенням санкційної процедури, скільки початком нового етапу тиску. Київ сформував список суден, капітанів, власників і компаній, а тепер головним питанням стане те, скільки партнерів України погодяться перенести ці обмеження у власні санкційні режими.

    Україна намагається зробити незаконне вивезення зерна економічно токсичним на кожному етапі — від завантаження в окупованому порту до спроби продати вантаж на зовнішньому ринку. І саме міжнародна синхронізація визначить, наскільки болючим для цієї схеми стане новий пакет санкцій.